Японія в силу свого розташування, багатовікової історії і, як наслідок, традицій має досить специфічними особливостями ринку праці. Головними особливостями ринку праці Японії слід відзначити довічний найм у великих корпораціях, а також оплату праці в залежності від стажу роботи. Як правило, тільки компанії-гіганти можуть дозволити собі забезпечити гарантіями зайнятості свій персонал до кінця їхнього стажу, однак, ні в одному колективному договорі не можна знайти пункт про довічне наймання - це само собою зрозуміле правило, дотримуються обома сторонами договору, але - негласне. За допомогою цієї системи японським компаніям вдавалося створити атмосферу єднання інтересів працівників і роботодавців в рамках компанії, тим самим у максимальному ступені мобілізуючи трудовий потенціал на досягнення самих високих виробничих показників. Зворотна сторона цієї системи полягала в тому, що при погіршенні економічної кон'юнктури компанії не звільняли ставала зайвої робочої сили, а "консервували" її до кращих часів у рамках самої компанії, переводячи працівників на скорочений робочий день або "розфасовуючи" їх по окремим виробничих дільниць. При збереженні високих і стабільних доходів в умовах швидкого економічного зростання така стратегія з боку компаній залишалася рентабельною, хоча самі працівники часом позбавлялися частини свого доходу. Проте в даний час спостерігається процес переходу до більш традиційних для Заходу форм організації бізнесу - компанії більше не нагадують замкнуті сімейні підприємства і спостерігається жорстка конкуренція з конкурентами ззовні.
Також потрібно відзначити, що незважаючи на зростаючу соціальну роль жінки, положення працює японки залишається за деякими пунктами більш хитким, ніж у японця. Обумовлено це тими ж традиціями, зокрема, конфуціанством, згідно з яким жінка займає підпорядковане становище по відношенню до чоловіка. Знову-таки це ніде жорстко не прописано, але тим не менш міцно засіло в головах сучасних японців. Сучасні японки вважають за краще навіть не брати відпустку по вагітності та пологах, тому що потім надзвичайно складно відновитися на роботі в тій же посаді.
В даний час спостерігається розмивання традиційної системи зайнятості - в умовах міжнародної конкуренції (так званої мегаконкуренціі), комп'ютеризації і зростання ризиків у бізнесі компанії змушені оголошувати про примусові звільнення. Як правило в число звільнених таким чином в першу чергу входили «білі комірці» - управлінці, а також працівники середнього і літнього віку. Інакше кажучи, скоротили саме ту категорію працівників, яка є найбільш високо оплачуваною в даних компаніях і якій найважче влаштуватися на нову роботу. За даними фахівців рівень безробіття в Японії становить близько 7% (причому, офіційний рівень безробіття становить тільки 4,9%), а це вже є небезпечною величиною і потребує негайного та адекватного реагування.
Ще однією новою особливістю сучасного ринку праці є зростання чисельності т.зв. добровільних безробітних. За оцінками фахівців, їх кількість досягає сьогодні 1,03 млн. чоловік, тобто вони складають третину всіх офіційно зареєстрованих безробітних. З кого ж полягають ці добровільні безробітні? Статистика свідчить, що це в своїй більшості молодь у віці 15-29 років. У 1998 р. майже половина цієї категорії працівників (а це 490 000 осіб) за своєю ініціативою залишила колишні робочі місця в пошуках більш привабливої роботи. Факти говорять про явну зміну пріоритетів у молоді у виборі робочих місць. Її все менш залучають авторитет компанії, її перспективи. На перший план виходить прагнення знайти таке робоче місце, яке дозволило б працівнику швидше і ефективніше проявити свої здібності і знання, забезпечуючи високу оплату праці не в майбутньому, а зараз.
На противагу існуючій поданням, що в умовах дефіциту робочих місць молодь нібито готова погоджуватися на будь-яку роботу, виявляється, що в Японії зростає число молодих працівників, які за власним бажанням залишають не сподобалася їм роботу.
11 червня 1999 японський уряд оприлюднило "Екстрену політику зайнятості". У вересні того ж року ця політика була підкріплена додатковим бюджетом в 50 млрд. ієн (470 млн. дол.) Наріжним каменем нової політики уряду з підтримки та розвитку зайнятості стали зусилля зі створення мобільної робочої сили.
Створений у рамках цієї програми Фонд перерозподілу людських ресурсів виділяє грошові гранти компаніям на один рік на доплати до зарплати всім знову найнятим працівникам - незалежно від того, де вони раніше працювали, і від їхнього віку. Крім того, компаніям частково компенсуються їх витрати на підвищення кваліфікації та перекваліфікацію щойно найнятих працівників. Причому гранти видаються в першу чергу компаніям в таких галузях, як інформатика і зв'язок, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, і в інших динамічно розвиваються.
Особливо актуальні зараз, напередодні 2007 року, коли Японія з гострою нестачею «технарів». Саме в цьому році покоління японських інженерів і менеджерів проектів, досконально знають комп'ютерні системи, має піти на пенсію, а заміни їм - фахівців з аналогічним рівнем знань і досвіду - немає. Крім грантів компаніям відповідних галузей ще одним резервом успішного перерозподілу робочої сили є мережа центрів підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників. Ці центри відіграють важливу роль, тому що часто безробітні не володіють необхідною кваліфікацією для нового місця роботи або не мають потрібну спеціальності.
Переважне право на заняття в центрах підвищення кваліфікації та перекваліфікації отримали безробітні середнього та похилого віку. Їм надаються різні пільги, включаючи і матеріальну підтримку в період навчання. Однак пільгові умови навчання тепер поширюються не тільки на людей похилого віку і навіть не тільки на безробітних. Встановлено, що держава може покривати до 80% витрат на таке навчання (до 200 000 ієн, або 1900 дол в розрахунку на одну людину). Правда, подібні пільги діють не повсюдно, а тільки в 347 спеціально відібраних центрах і на 4187 курсах навчання. До того ж подібні пільги не поширюються поки на такі важливі сектора економіки, як інформатика і зв'язок, оскільки навчання там триває три роки.
Основною ідеєю "Екстреної політики зайнятості" є не створення нових робочих місць саме по собі, а перш за все формування сприятливих умов для розширення зайнятості. Тому фінансова підтримка з боку держави має суто адресний характер, тобто не всім галузям промисловості потроху, а в першу чергу новим, динамічно розвиваються галузей, не всім компаніям поспіль, а приватному сектору в найбільш перспективних сферах, включаючи венчурне виробництво.