Зміст
Введення
1. Виховання і навчання як основні категорії педагогіки
2. Основні психічні процеси та їх розвиток
3. Характеристика пізнавальних психічних процесів людини
4. Виявлення сутності процесу навчання передбачає визначення його функцій
Висновок
Список використаної літератури
При першому поверхневому погляді на процес навчання ми спостерігаємо три його компоненти:
навчають;
педагог (комп'ютер);
зміст навчання (учні щось пишуть, говорять, читають).
Однак такий поверхневий погляд не дає уявлення про сутність процесу навчання.
Сутність досліджуваних явищ і процесів навколишньої дійсності не лежить на поверхні. Сутність не піддається безпосередньому спостереженню. У той же час сучасна методологія вимагає, щоб при пізнанні явищ і процесів навколишньої дійсності ми не обмежувалися описом їх зовнішніх сторін і ознак, а прагнули осягнути їх сутнісні глибинні характеристики.
Для виявлення сутності будь-якого процесу або явища необхідно:
1) проаналізувати зв'язок даного процесу або явища з іншими і тим самим виявити його специфіку;
2) визначити функції даного процесу або явища;
3) розкрити структуру досліджуваного процесу або явища;
4) розглянути аналізований процес або явище в динаміці, розвитку.
Таким чином, метою курсової роботи є всебічний розгляд сутності процесу навчання та його структурних компонентів.
Актуальність роботи викликана недостатнім дослідженням даної теми у педагогічній літературі.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням процесу навчання, його предметом характеристика основ структурного процесу навчання.
У період становлення педагогіки як науки були визначені три фундаментальні категорії (основні поняття педагогіки) - "виховання", "навчання", "освіта".
"Виховання" як загальна категорія історично включала в себе "навчання" і "освіта".
У сучасній науці під "вихованням" як суспільним явищем розуміють передачу історичного та культурного досвіду від покоління до покоління. При цьому вихователь:
1) передає досвід, накопичений людством;
2) вводить у світ культури;
3) стимулює до самовиховання;
4) допомагає розібратися у важких життєвих ситуаціях і знайти вихід із становища.
У свою чергу вихованець:
1) оволодіває досвідом людських відносин і основами культури;
2) працює над собою;
3) навчається способам спілкування і манерам поведінки.
У результаті вихованець змінює своє розуміння світу і ставлення до людей і самому собі.
Як показує практика, виховання діалектично взаємопов'язане з навчанням. Воно сприяє розвитку та утвердженню основних якостей особистості, що виявляються у вчинках. Ці якості характеризують не тільки світогляд людини, а й соціальні, моральні позиції; індивідуальні устремління.
Накопичення та передача досвіду культури і цивілізації у взаємозв'язку із зростанням наукового знання стали не тільки невід'ємною функцією суспільства, а й умовою його розвитку. В даний час освіта і виховання розглядаються як основні чинники формування суспільства і держави, науки і культури.
Завдання виховання завжди виражає історичну потребу суспільства у підготовці покоління, здатного реалізовувати певні суспільні функції і соціальні ролі. Тобто системи, що зумовлюють характер і завдання виховання, відповідають сформованим етнонаціональним традиціям, особливостям суспільно-історичної формації, певної ціннісної ієрархії, а також політичної та ідеологічної доктрини держави. У світовій практиці відомі такі системи виховання, як "спартанська", "система лицарського виховання", "Домострой", "виховання джентльмена", "система колективних творчих справ".
Друга категорія - "навчання" - розуміється як процес взаємодії вчителя й учнів, у результаті якого забезпечується розвиток учня.
При цьому вчитель:
1) 1) викладає - цілеспрямовано передає знання, життєвий досвід, способи діяльності, основи культури і наукового знання;
2) керує процесом освоєння знань, навичок і вмінь;
3) створює умови для розвитку особистості учнів (пам'яті, уваги, мислення).
У свою чергу учень:
1) навчається - оволодіває інформацією, що передається і виконує навчальні завдання з допомогою вчителя, спільно з однокласниками або самостійно;
2) намагається самостійно спостерігати, порівнювати, мислити;
3) виявляє ініціативу в пошуку нових знань, додаткових джерел інформації (довідник, підручник, Internet), займається самоосвітою.
Таким чином, діалектичне відношення "навчання-виховання" спрямоване насамперед на розвиток діяльнісних і особистісних характеристик людини на основі його інтересів, набутих знань, умінь і навичок.
Залежно від особливостей реалізації процесу взаємодії викладання й навчання в науці та практиці виділяють різні дидактичні системи: розвивальне, проблемне, модульне, програмоване навчання.
Третя категорія педагогіки - "освіта" - розуміється як:
1) цінність людини, яка розвивається і суспільства;
2) процес навчання і виховання людини;
3) як результат останнього;
4) як система.
Вся сукупність освітніх (або навчальних і виховних) установ вибудовується в систему в рамках конкретного міста, регіону, країни.
Протягом століть оформлялися різні виховні та освітні установи. До них відносяться: дитячі сади, школи-гімназії, школи-інтернати, ліцеї, коледжі, інститути, університети, академії, будинки молоді, палаци творчості, центри розвитку, кімнати школяра.
Як співвідносяться три головні категорії педагогіки?
З даного питання існують різні точки зору, що характерно для об'єктивного процесу розвитку будь-якої науки. Прикладом можуть послужити теорії походження життя на Землі, антропогенезу або виникнення Сонячної системи.
В історії педагогіки можна виділити першу точку зору на проблему. "Виховання" виступало в якості загальної категорії, що включала в себе "навчання" і "освіта". З даних позицій "виховувати" означало вирощувати і навчати дитину правилам поведінки, давати йому освіту.
Якщо "виховання" розуміти як навчання людини правилам поведінки (за Ожеговим), то воно є лише окремим випадком "навчання".
Часом мають місце спроби ототожнити "виховання" та "освіта".
У Законі "Про освіту" останнє трактується як загальна категорія. Ця категорія визначається як "цілеспрямований процес навчання і виховання в інтересах особистості, суспільства, держави".
Уважний розгляд різних точок зору вчених і практиків дозволило піти шляхом виокремлення загального і особливого в кожній з категорій. Даний принцип ліг в основу третій позиції. Вона передбачає виділення в кожному понятті аспектів діяльності, взаємодії, системності.
Це означає, що навчання, виховання і освіту можна розглядати як особливим чином організовану діяльність, результатом якої є розвиток людини.
Виховання, навчання, освіта є процесами взаємодії вихователя і вихованця, вчителя та учнів, навчання і виховання з метою розвитку людини. При розгляді виховання, навчання чи освіти у якості системи виділяють наступні елементи - мета, засоби, результат, об'єкти і суб'єкти процесу.
Якщо ж вихованець починає ставити перед собою виховні цілі й реалізовувати їх, то він одночасно є суб'єктом і об'єктом процесу виховання. Даний процес називають самовихованням. За аналогією виділяють і самоосвіта людини. Якщо процес утворення об'єднує в собі навчання і вчення, то в разі самоосвіти ми маємо справу тільки з вченням. Тобто, коли людина самостійно перетворює себе - свої знання вміння та навички.
Педагогіка є наукою про сутність, закономірності, принципи, методи і форми навчання і виховання людини.
Об'єднуючим початком виховання, навчання і освіти став педагогічний процес. Педагогічний процес організовується і досліджується наукою в рамках конкретної педагогічної системи. В даний час розширюється спектр традиційних педагогічних систем - дитячого садка, школи і вузу. До нових систем відносяться - музей, сім'я, виробничий колектив, дитяча організація, спортивна або музична школа, центр дитячої творчості. В якості педагогічної системи може розглядатися конкретна діяльність педагога або педагогічного колективу. У наш час набули популярності авторські педагогічні системи Ш.А. Амонашвілі, І.П. Іванова, В.А. Караковський, А. С, Макаренко, М. Монтессорі, В.А. Сухомлинського, В.Ф. Шаталова.
Психічні процеси викликаються як зовнішніми впливами, так і подразненнями нервової системи, що йдуть від внутрішнього середовища організму. Психічні процеси забезпечують формування знань і первинну регуляцію поведінки і діяльності людини.
Під психічним станом варто розуміти визначився в даний час відносно стійкий рівень психічної діяльності, який проявляється в підвищеній або зниженій активності особистості. Кожна людина щодня відчуває різні психічні стани. При одному психічному стані розумова чи фізична робота протікає легко і продуктивно, при іншому - важко і неефективно. Психічні стани мають рефлекторну природу: вони виникають під впливом обстановки, фізіологічних факторів, ходу роботи, часу і словесних впливів.
Психічні властивості особистості - це вищі і стійкі регулятори психічної діяльності. Під психічними властивостями людини слід розуміти стійкі утворення, що забезпечують певний якісно-кількісний рівень діяльності і поведінки, типовий для даної людини.
Кожне психічне властивість формується поступово і є результатом відбивної і практичної діяльності.
1) Сприйняття залежить від минулого досвіду, від змісту психічної діяльності людини. Ця особливість називається аперцепціей. Коли мозок отримує неповні, неоднозначні чи суперечливі дані, він зазвичай інтерпретує їх відповідно до вже сформованою системою образів, знань, індивідуально-психологічних відмінностей (за потребами, схильностям, мотивами, емоційних станів). Фактор аперцепціі пояснює значні відмінності при сприйнятті одних і тих самих явищ різними людьми або одним і тим же людиною в різних умовах і в різний час.
2) За склалися образами предметів сприйняття зберігає їх розміри і колір незалежно від того, з якої відстані ми на них дивимося і під яким кутом бачимо. (Біла сорочка залишається для нас білої і на яскравому світлі й у тіні, але якби ми бачили тільки невеликий її шматок через отвір, вона здалася б нам в тіні швидше сірої). Ця особливість сприйняття називається константності.
3) Людина сприймає світ у формі окремих предметів, незалежно від нього наявних, що протистоять йому, тобто сприйняття носить предметний характер.
4) Сприйняття як би "добудовує" образи сприймаються ним предметів, доповнюючи дані відчуттів необхідними елементами. У цьому полягає цілісність сприйняття.
5) Сприйняття не зводиться тільки до утворення нових образів, людина здатна усвідомлювати процеси "свого" сприйняття, що дозволяє говорити про осмислено-узагальненому характері сприйняття.
Для сприйняття будь-якого явища необхідно, щоб воно змогло викликати реакцію, яка і дозволить нам "настроїти" на неї свої органи почуттів. Подібна довільна або мимовільна спрямованість і зосередженість психічної діяльності на будь-якому об'єкті сприйняття називається увагою. Без нього сприйняття неможливо.
Увага володіє певними параметрами і особливостями, які багато в чому є характеристикою людських здібностей і можливостей. До основних властивостей уваги зазвичай відносять такі.
1. Концентрованість. Це показник ступеня зосередженості свідомості на певному об'єкті, інтенсивності зв'язку з ним. Концентрованість уваги означає, що утворюється як би тимчасовий центр (фокус) всієї психологічної активності людини.
2. Інтенсивність. Характеризує ефективність сприйняття, мислення та пам'яті в цілому.
3. Стійкість. Здатність тривалий час підтримувати високі рівні концентрованості і інтенсивності уваги. Визначається типом нервової системи, темпераментом, мотивацією (новизна, значущість потреби, особисті інтереси), а також зовнішніми умовами діяльності людини.
4. Обсяг - кількість однорідних стимулів, що знаходяться у фокусі уваги дорослої людини - від 4 до 6 об'єктів, у дитини - не більше 2-3. Обсяг уваги залежить не тільки від генетичних факторів і від можливостей короткочасної пам'яті індивіда. Мають також значення характеристики сприймаються об'єктів та професійні навички самого суб'єкта.
5. Розподіл, тобто здатність зосереджувати увагу на декількох об'єктах одночасно. При цьому формується як би кілька фокусів, центрів уваги, що дає можливість здійснювати кілька дій або стежити за кількома процесами одночасно, не втрачаючи жодного з поля уваги
6. Переключення уваги розуміється як можливість більш-менш легкого і досить швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого. З перемиканням функціонально пов'язані і два різноспрямовані процеси: включення і відключення уваги. Переключення може бути довільним, тоді його швидкість - це показник ступеня вольового контролю суб'єкта над своїм сприйняттям, і мимовільним, пов'язаних з відверненням, що є показником або ступеня нестійкості психіки, або свідчить про появу сильних несподіваних подразників.
Пам'ять - пізнавальне якість, механізми і процеси, що забезпечують запам'ятовування людиною, збереження і відтворення досвіду і значущої інформації. Запам'ятовування, збереження, впізнавання, пригадування і відтворення - основні процеси пам'яті.
Прийнято розрізняти механічне і смислове запам'ятовування. Процес механічного запам'ятовування нудний. Внутрішні, істотні зв'язки явищ, подій при цьому не розкриваються, потрібні багаторазові повторення. Смислове, або логічне, запам'ятовування спирається на глибоке проникнення у зміст явищ або предметів. Збереження - непассівний процес утримання інформації. У психології розкрита залежність збереження від установок особистості (професійна спрямованість пам'яті, злопам'ятність емоційної пам'яті), умов та організації заучування. Особливу роль у збереженні інформації, алгоритмів дій грає практичне їх застосування, практика. Відтворення - процес вилучення з пам'яті збереженого матеріалу. Відтворення буває мимовільне, коли думка спливає в пам'яті без наміру особистості і довільне, коли встановлюється ідентичність сприйманого і збереженого в пам'яті. Кращим допоміжним засобом пригадування є опора на впізнавання. Зіставляючи кілька подібних ідей чи образів, людина може легше згадати, а іноді і просто дізнатися серед них потрібні.
Пам'ять розвивається в боротьбі з забуванням. Забування - процес, зворотний запам'ятовуванню. Забування виявляється тим більш глибоким, ніж рідше включається певний матеріал в діяльність, чим менш значущим стає він для досягнення актуальних життєвих цілей.
Мислення - психічний пізнавальний процес, що складається в опосередкованому і узагальненому відображенні людиною дійсності в її істотних і складних зв'язках і відносинах. Мислення неможливе без мови. Завдяки мисленню людина пізнає не тільки те, що може бути безпосередньо сприйнято з допомогою наших органів чуття, а й те, що приховано від прямого сприйняття і може бути пізнане лише в результаті аналізу, порівняння, узагальнення.
Основними формами мислення є: поняття, судження і умовиводи. Поняття - думка, в якій відбиваються загальні, істотні та відмінні (специфічні) ознаки предметів і явищ дійсності. Зміст понять розкривається в судженнях, які завжди виражаються у словесній формі - усній чи письмовій, вголос або про себе. Судження - це відображення зв'язків між предметами і явищами дійсності або між їх властивостями та ознаками. Судження бувають істинними або помилковими. Умовивід - висновок про тих чи інших предметах, явищах, процесах. Розрізняють два основних види умовиводу:
1) індуктивні (індукція) умовивід від окремих випадків до загального положення і 2) дедуктивні (дедукція) - від загального положення (судження) до окремого випадку.
Відображення навколишнього світу в процесі мислення здійснюється за допомогою розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизації, систематизації, класифікації. Аналіз - розкладання цілого на складові частини.
Синтез - відновлення розчленованого в ціле на основі розкритих аналізом істотних зв'язків. Операція порівняння полягає в зіставленні речей, явищ, їх властивостей і виявленні спільності або відмінностей між ними. Операція абстракції полягає в тому, що людина подумки відволікається від несуттєвих ознак досліджуваного предмета, виділяючи в ньому основне, головне. Узагальнення зводиться до об'єднання багатьох предметів явищ за якогось спільного ознакою. Конкретизація - це рух думки від загального до приватного, нерідко це виділення якихось певних сторін предмета або явища. Класифікація передбачає віднесення окремого предмета, явища до групи предметів або явищ. Це підбиття приватного під загальне, здійснюване зазвичай по найбільш істотних ознаках. Систематизація - це уявне розташування безлічі об'єктів у певному порядку.
Виділення даних функцій процесу навчання проведено умовно, оскільки межі між процесами освіти, виховання і розвитку особистості відносні, і деякі їх аспекти є загальними. Умовне виділення цих функцій необхідно в практичній діяльності педагога при цілепокладання процесу навчання та діагностиці його результатів.
Освітня функція процесу навчання передбачає засвоєння особистістю наукових знань, формування системи спеціальних і загальнонавчальних умінь і навичок.
Виховна функція процесу навчання полягає у формуванні системи ціннісно-емоційних відносин особистості до світу та сукупності її якостей.
Розвиваюча функція процесу навчання визначає розвиток загальних і спеціальних здібностей особистості, а також психічних процесів.
Охарактеризовані функції процесу навчання неприпустимо розглядати як ізольовано здійснювані. Вони знаходяться в складно переплетених причинно-наслідкових зв'язках, коли одна з функцій є наслідком іншої і одночасно причиною третьої. Так, виховання дисциплінованості, громадської активності створює умови для ефективності навчання. А навчання, у свою чергу, сприяє вихованню цих якостей.
Основними цілями навчання прийнято вважати:
• створення максимально сприятливих умов для розумового, морального, емоційного та фізичного розвитку особистості, всебічного розвитку її здібностей, домагаючись отримання учнями міцних знань, основ наук і вміння самостійно поповнювати їх;
• дати універсальну освіту на рівні, що відповідає швидкому розвитку науки і дозволяє адаптуватися в сучасному світі;
• реалізувати ідею загального, інтелектуального, морального розвитку особистості засобами гуманітаризації освіти;
• виховати високорозвиненого громадянина на основі загальнолюдських моральних цінностей, здатного до активного життя, праці, творчості;
• слідувати міжнародним вимогам до побудови програм для дітей з вищими інтелектуальними здібностями: поглиблення змісту програм, розвиток високого рівня розумових процесів, розвиток розуміння власних здібностей учнями;
• формувати особистість з розвиненим інтелектом і високим рівнем культури, готову до усвідомленого вибору і освоєння професійних освітніх програм.
Навчання є процесом. Даний процес протікає, здійснюється, розвивається, вдосконалюється.
Джерелами розвитку з діалектичних позицій є єдність і боротьба протилежностей.
Становлення педагогічних систем і процесів завжди здійснюється в ході роздвоєння цілого на взаємовиключні, протилежні сторони і тенденції, взаємовідносини яких і складає внутрішній імпульс їх розвитку.
Виділяється 2 групи протиріч: зовнішні і внутрішні.
Зовнішні протиріччя - це протиріччя, що виникають між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і актуальним, поточним станом цього процесу.
Внутрішні протиріччя - це протиріччя, що виникають всередині самого процесу навчання.
Внутрішні суперечності процесу навчання:
протиріччя між висунутими ходом навчання теоретичними і практичними завданнями і наявним рівнем опромінення, вихованості й розвиненості учнів;
протиріччя між вимогами педагога і можливостями учнів;
протиріччя між змістом сформованого до початку навчання особистого досвіду учнів і його недостатністю для вирішення теоретичних і практичних пізнавальних завдань;
протиріччя, що виникають між окремими аспектами змісту навчального предмета та відповідної наукової дисципліни та ін
Не будь-протиріччя стає рушійною силою, а лише те, яке відповідає певним вимогам.
Основні умови становлення протиріччя в якості рушійної сили процесу виявлені М.А. Даниловим. До їх числа дослідник відносить наступні:
1) важлива не окрема труднощі, а їх система, яка поєднується з умовами, придатними для їх подолання школярами;
2) протиріччя повинно бути змістовним, що має сенс в очах учнів, вирішення протиріччя повинно усвідомлюватися ними як необхідність;
3) протиріччя повинно бути пропорційно з пізнавальним потенціалом учнів (так, якщо при напрузі зусиль переважна більшість учнів не в змозі виконати поставлене завдання і навіть в найближчій перспективі не зможе цього зробити, то таке протиріччя не є рушійною силою розвитку);
4) виникнення суперечності має бути підготовлено і обумовлено ходом навчального процесу, його логікою.
Освітній процес як цілеспрямований процес виховання і навчання, що забезпечує розвиток учня.
Визначення сутності процесу навчання передбачає виявлення його логіки. Для визначення логіки процесу навчання важливо визначити зміст понять "логіка навчального предмета" і "логіка навчального предмета".
Логіка навчального предмета не збігається з логікою тієї науки або сфери діяльності, які становлять предметне зміст навчальної дисципліни.
Логіка навчального предмета багато в чому визначає логіку навчального процесу. Тим часом логіка навчального процесу не співпадає повністю з логікою навчального предмета. Логіка навчального предмета передбачає постійний рух від старого до нового. У логіці навчального процесу часто, а часом обов'язково відбувається рух від нового до розгляду вже засвоєного матеріалу під новим кутом зору.
Логіка навчального процесу визначається складом класу, рівнем підготовки груп учнів, методичним подчерком вчителя, оснащеністю технічними засобами навчання. Однак основними факторами, що визначають логіку процесу навчання, є елементи змісту освіти (знання, способи діяльності, досвід творчої діяльності та ціннісно-емоційних відносин) і відповідні способи їх засвоєння.
Відповідно до викладеного І.Я. Лернер намічає наступну логіку процесу навчання:
1) пред'явлення інформації для усвідомленого сприйняття;
2) відтворення способів діяльності та застосування знань у знайомій ситуації, за зразком;
3) творче застосування знань і вмінь у нестандартних, нетипових ситуаціях.
Основний практичний сенс її аналізу полягає в тому, що логіка навчального предмета, який вона дана в програмах і підручниках, не є догмою, вона служить лише позначенням загального порядку вивчення навчального матеріалу. Дійсний хід його вивчення залежить не тільки від логіки предмета, а й від закономірностей його засвоєння, від умов, в яких проходить навчання.
Наступні, що необхідно зробити для виявлення сутності процесу навчання - це розглянути його зв'язки з іншими педагогічними процесами, і тим самим виділити особливості, що відрізняють даний процес.
Процес навчання тісно пов'язаний з процесом виховання.
Виявляючи сутність процесу навчання, ми проаналізували його специфіку, функції, структуру, рушійні сили і логіку.
Ми встановили, що специфіка навчання простежується при його зіставленні з іншими педагогічними процесами. Основні відмінності навчання полягають в його особливому внесок у реалізацію освітньої функції цілісного педагогічного процесу. Об'єктом навчальних впливів є переважно інтелектуальна сфера особистості. Знання, вміння і навички складають основу змісту процесу навчання. Досягнення цілей навчання можливе за менший проміжок часу в порівнянні з процесом виховання.
Ми прийшли до висновку, що найбільше членування єдиного процесу навчання полягає у виділенні в його структурі двох взаємопов'язаних елементів: навчання і викладання. Структуру процесу навчання складають також цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовний, операційно-дієвий, контрольно-регулювальний і оціночно-результативний компоненти. Орієнтація вчителя на проектування цілісної структури даного процесу передбачає встановлення педагогічно доцільних взаємозв'язків цих елементів.
Нами встановлено, що процес навчання покликаний здійснювати освітню, виховну і розвиваючі функції, які знаходяться в складно переплетених причинно-наслідкових зв'язках.
Ми виявили, що рушійними силами процесу навчання виступають зовнішні та внутрішні протиріччя, розчленовані його на взаємовиключні, протилежні сторони і тенденції, взаємовідносини яких і складає внутрішній імпульс розвитку.
Встановлено, що логіка процесу навчання не збігається з логікою наукової дисципліни і логікою навчального предмета. Основними факторами, що визначають логіку процесу навчання, виступають елементи змісту освіти та відповідні їм способи засвоєння.
Виконані нами дослідницькі процедури дозволили виявити глибинні характеристики процесу навчання, які становлять його сутність. Разом з тим ми переконалися. що процес навчання відноситься до складних, багатофакторним соціальним процесу і вимагає до себе постійної пильної уваги.
2. Кроль В.М. Психологія і педагогіка: Навчальний посібник для технічних вузів / 2-е вид., Перероблене і доповнене, М.: Вища школа, 2004. - 325 с.
3. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології. СПб., 2007.
4. Сластенін В.А., Каширін В.П. Психологія і педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - М.: Академія, 2001. - 480с.
5. Довідник. Психологія. М., 2006.
6. Столяренко А.М. Психологія і педагогіка: Навчальний посібник для вузів. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. - 423С.
Введення
1. Виховання і навчання як основні категорії педагогіки
2. Основні психічні процеси та їх розвиток
3. Характеристика пізнавальних психічних процесів людини
4. Виявлення сутності процесу навчання передбачає визначення його функцій
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Навчання, виховання і розвиток - це основні педагогічні процеси. До управління цими процесами майбутній вчитель готує себе в педагогічному вузі. Процес навчання є предметом вивчення дидактики. Аналіз сутності процесу навчання виступає ключовою ланкою дидактичної підготовки вчителя. Тема "Сутність процесу навчання" - одна з найбільш важливих і складних в курсі педагогіки.При першому поверхневому погляді на процес навчання ми спостерігаємо три його компоненти:
навчають;
педагог (комп'ютер);
зміст навчання (учні щось пишуть, говорять, читають).
Однак такий поверхневий погляд не дає уявлення про сутність процесу навчання.
Сутність досліджуваних явищ і процесів навколишньої дійсності не лежить на поверхні. Сутність не піддається безпосередньому спостереженню. У той же час сучасна методологія вимагає, щоб при пізнанні явищ і процесів навколишньої дійсності ми не обмежувалися описом їх зовнішніх сторін і ознак, а прагнули осягнути їх сутнісні глибинні характеристики.
Для виявлення сутності будь-якого процесу або явища необхідно:
1) проаналізувати зв'язок даного процесу або явища з іншими і тим самим виявити його специфіку;
2) визначити функції даного процесу або явища;
3) розкрити структуру досліджуваного процесу або явища;
4) розглянути аналізований процес або явище в динаміці, розвитку.
Таким чином, метою курсової роботи є всебічний розгляд сутності процесу навчання та його структурних компонентів.
Актуальність роботи викликана недостатнім дослідженням даної теми у педагогічній літературі.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням процесу навчання, його предметом характеристика основ структурного процесу навчання.
1. Виховання і навчання як основні категорії педагогіки
Будь-яке теоретичне побудова вимагає чіткого розмежування між повсякденними уявленнями і науковими знаннями. У повсякденній промові втілюється повсякденна практика виховання і навчання. Наукові поняття передають педагогічний досвід і знання в узагальненій формі. До останніх відносяться: педагогічні категорії і поняття, закономірності, методи і принципи організації навчання і виховання.У період становлення педагогіки як науки були визначені три фундаментальні категорії (основні поняття педагогіки) - "виховання", "навчання", "освіта".
"Виховання" як загальна категорія історично включала в себе "навчання" і "освіта".
У сучасній науці під "вихованням" як суспільним явищем розуміють передачу історичного та культурного досвіду від покоління до покоління. При цьому вихователь:
1) передає досвід, накопичений людством;
2) вводить у світ культури;
3) стимулює до самовиховання;
4) допомагає розібратися у важких життєвих ситуаціях і знайти вихід із становища.
У свою чергу вихованець:
1) оволодіває досвідом людських відносин і основами культури;
2) працює над собою;
3) навчається способам спілкування і манерам поведінки.
У результаті вихованець змінює своє розуміння світу і ставлення до людей і самому собі.
Як показує практика, виховання діалектично взаємопов'язане з навчанням. Воно сприяє розвитку та утвердженню основних якостей особистості, що виявляються у вчинках. Ці якості характеризують не тільки світогляд людини, а й соціальні, моральні позиції; індивідуальні устремління.
Накопичення та передача досвіду культури і цивілізації у взаємозв'язку із зростанням наукового знання стали не тільки невід'ємною функцією суспільства, а й умовою його розвитку. В даний час освіта і виховання розглядаються як основні чинники формування суспільства і держави, науки і культури.
Завдання виховання завжди виражає історичну потребу суспільства у підготовці покоління, здатного реалізовувати певні суспільні функції і соціальні ролі. Тобто системи, що зумовлюють характер і завдання виховання, відповідають сформованим етнонаціональним традиціям, особливостям суспільно-історичної формації, певної ціннісної ієрархії, а також політичної та ідеологічної доктрини держави. У світовій практиці відомі такі системи виховання, як "спартанська", "система лицарського виховання", "Домострой", "виховання джентльмена", "система колективних творчих справ".
Друга категорія - "навчання" - розуміється як процес взаємодії вчителя й учнів, у результаті якого забезпечується розвиток учня.
При цьому вчитель:
1) 1) викладає - цілеспрямовано передає знання, життєвий досвід, способи діяльності, основи культури і наукового знання;
2) керує процесом освоєння знань, навичок і вмінь;
3) створює умови для розвитку особистості учнів (пам'яті, уваги, мислення).
У свою чергу учень:
1) навчається - оволодіває інформацією, що передається і виконує навчальні завдання з допомогою вчителя, спільно з однокласниками або самостійно;
2) намагається самостійно спостерігати, порівнювати, мислити;
3) виявляє ініціативу в пошуку нових знань, додаткових джерел інформації (довідник, підручник, Internet), займається самоосвітою.
Таким чином, діалектичне відношення "навчання-виховання" спрямоване насамперед на розвиток діяльнісних і особистісних характеристик людини на основі його інтересів, набутих знань, умінь і навичок.
Залежно від особливостей реалізації процесу взаємодії викладання й навчання в науці та практиці виділяють різні дидактичні системи: розвивальне, проблемне, модульне, програмоване навчання.
Третя категорія педагогіки - "освіта" - розуміється як:
1) цінність людини, яка розвивається і суспільства;
2) процес навчання і виховання людини;
3) як результат останнього;
4) як система.
Вся сукупність освітніх (або навчальних і виховних) установ вибудовується в систему в рамках конкретного міста, регіону, країни.
Протягом століть оформлялися різні виховні та освітні установи. До них відносяться: дитячі сади, школи-гімназії, школи-інтернати, ліцеї, коледжі, інститути, університети, академії, будинки молоді, палаци творчості, центри розвитку, кімнати школяра.
Як співвідносяться три головні категорії педагогіки?
З даного питання існують різні точки зору, що характерно для об'єктивного процесу розвитку будь-якої науки. Прикладом можуть послужити теорії походження життя на Землі, антропогенезу або виникнення Сонячної системи.
В історії педагогіки можна виділити першу точку зору на проблему. "Виховання" виступало в якості загальної категорії, що включала в себе "навчання" і "освіта". З даних позицій "виховувати" означало вирощувати і навчати дитину правилам поведінки, давати йому освіту.
Якщо "виховання" розуміти як навчання людини правилам поведінки (за Ожеговим), то воно є лише окремим випадком "навчання".
Часом мають місце спроби ототожнити "виховання" та "освіта".
У Законі "Про освіту" останнє трактується як загальна категорія. Ця категорія визначається як "цілеспрямований процес навчання і виховання в інтересах особистості, суспільства, держави".
Уважний розгляд різних точок зору вчених і практиків дозволило піти шляхом виокремлення загального і особливого в кожній з категорій. Даний принцип ліг в основу третій позиції. Вона передбачає виділення в кожному понятті аспектів діяльності, взаємодії, системності.
Це означає, що навчання, виховання і освіту можна розглядати як особливим чином організовану діяльність, результатом якої є розвиток людини.
Виховання, навчання, освіта є процесами взаємодії вихователя і вихованця, вчителя та учнів, навчання і виховання з метою розвитку людини. При розгляді виховання, навчання чи освіти у якості системи виділяють наступні елементи - мета, засоби, результат, об'єкти і суб'єкти процесу.
Якщо ж вихованець починає ставити перед собою виховні цілі й реалізовувати їх, то він одночасно є суб'єктом і об'єктом процесу виховання. Даний процес називають самовихованням. За аналогією виділяють і самоосвіта людини. Якщо процес утворення об'єднує в собі навчання і вчення, то в разі самоосвіти ми маємо справу тільки з вченням. Тобто, коли людина самостійно перетворює себе - свої знання вміння та навички.
Педагогіка є наукою про сутність, закономірності, принципи, методи і форми навчання і виховання людини.
Об'єднуючим початком виховання, навчання і освіти став педагогічний процес. Педагогічний процес організовується і досліджується наукою в рамках конкретної педагогічної системи. В даний час розширюється спектр традиційних педагогічних систем - дитячого садка, школи і вузу. До нових систем відносяться - музей, сім'я, виробничий колектив, дитяча організація, спортивна або музична школа, центр дитячої творчості. В якості педагогічної системи може розглядатися конкретна діяльність педагога або педагогічного колективу. У наш час набули популярності авторські педагогічні системи Ш.А. Амонашвілі, І.П. Іванова, В.А. Караковський, А. С, Макаренко, М. Монтессорі, В.А. Сухомлинського, В.Ф. Шаталова.
2. Основні психічні процеси та їх розвиток
Психічні процеси - динамічне відображення дійсності в різних формах психічних явищ. Психічний процес - це протягом психічного явища, що має початок, розвиток і кінець, які у вигляді реакції. При цьому потрібно мати на увазі, що кінець психічного процесу тісно пов'язаний з початком нового процесу. Звідси безперервність психічної діяльності в стані неспання людини.Психічні процеси викликаються як зовнішніми впливами, так і подразненнями нервової системи, що йдуть від внутрішнього середовища організму. Психічні процеси забезпечують формування знань і первинну регуляцію поведінки і діяльності людини.
Під психічним станом варто розуміти визначився в даний час відносно стійкий рівень психічної діяльності, який проявляється в підвищеній або зниженій активності особистості. Кожна людина щодня відчуває різні психічні стани. При одному психічному стані розумова чи фізична робота протікає легко і продуктивно, при іншому - важко і неефективно. Психічні стани мають рефлекторну природу: вони виникають під впливом обстановки, фізіологічних факторів, ходу роботи, часу і словесних впливів.
Психічні властивості особистості - це вищі і стійкі регулятори психічної діяльності. Під психічними властивостями людини слід розуміти стійкі утворення, що забезпечують певний якісно-кількісний рівень діяльності і поведінки, типовий для даної людини.
Кожне психічне властивість формується поступово і є результатом відбивної і практичної діяльності.
3. Характеристика пізнавальних психічних процесів людини
Прийом і переробка людиною надійшла через органи почуттів інформації завершується появою образів предметів чи явищ. Процес формування цих образів називається сприйняттям ("перцепція"). До основних якостей сприйняття відносять наступні:1) Сприйняття залежить від минулого досвіду, від змісту психічної діяльності людини. Ця особливість називається аперцепціей. Коли мозок отримує неповні, неоднозначні чи суперечливі дані, він зазвичай інтерпретує їх відповідно до вже сформованою системою образів, знань, індивідуально-психологічних відмінностей (за потребами, схильностям, мотивами, емоційних станів). Фактор аперцепціі пояснює значні відмінності при сприйнятті одних і тих самих явищ різними людьми або одним і тим же людиною в різних умовах і в різний час.
2) За склалися образами предметів сприйняття зберігає їх розміри і колір незалежно від того, з якої відстані ми на них дивимося і під яким кутом бачимо. (Біла сорочка залишається для нас білої і на яскравому світлі й у тіні, але якби ми бачили тільки невеликий її шматок через отвір, вона здалася б нам в тіні швидше сірої). Ця особливість сприйняття називається константності.
3) Людина сприймає світ у формі окремих предметів, незалежно від нього наявних, що протистоять йому, тобто сприйняття носить предметний характер.
4) Сприйняття як би "добудовує" образи сприймаються ним предметів, доповнюючи дані відчуттів необхідними елементами. У цьому полягає цілісність сприйняття.
5) Сприйняття не зводиться тільки до утворення нових образів, людина здатна усвідомлювати процеси "свого" сприйняття, що дозволяє говорити про осмислено-узагальненому характері сприйняття.
Для сприйняття будь-якого явища необхідно, щоб воно змогло викликати реакцію, яка і дозволить нам "настроїти" на неї свої органи почуттів. Подібна довільна або мимовільна спрямованість і зосередженість психічної діяльності на будь-якому об'єкті сприйняття називається увагою. Без нього сприйняття неможливо.
Увага володіє певними параметрами і особливостями, які багато в чому є характеристикою людських здібностей і можливостей. До основних властивостей уваги зазвичай відносять такі.
1. Концентрованість. Це показник ступеня зосередженості свідомості на певному об'єкті, інтенсивності зв'язку з ним. Концентрованість уваги означає, що утворюється як би тимчасовий центр (фокус) всієї психологічної активності людини.
2. Інтенсивність. Характеризує ефективність сприйняття, мислення та пам'яті в цілому.
3. Стійкість. Здатність тривалий час підтримувати високі рівні концентрованості і інтенсивності уваги. Визначається типом нервової системи, темпераментом, мотивацією (новизна, значущість потреби, особисті інтереси), а також зовнішніми умовами діяльності людини.
4. Обсяг - кількість однорідних стимулів, що знаходяться у фокусі уваги дорослої людини - від 4 до 6 об'єктів, у дитини - не більше 2-3. Обсяг уваги залежить не тільки від генетичних факторів і від можливостей короткочасної пам'яті індивіда. Мають також значення характеристики сприймаються об'єктів та професійні навички самого суб'єкта.
5. Розподіл, тобто здатність зосереджувати увагу на декількох об'єктах одночасно. При цьому формується як би кілька фокусів, центрів уваги, що дає можливість здійснювати кілька дій або стежити за кількома процесами одночасно, не втрачаючи жодного з поля уваги
6. Переключення уваги розуміється як можливість більш-менш легкого і досить швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого. З перемиканням функціонально пов'язані і два різноспрямовані процеси: включення і відключення уваги. Переключення може бути довільним, тоді його швидкість - це показник ступеня вольового контролю суб'єкта над своїм сприйняттям, і мимовільним, пов'язаних з відверненням, що є показником або ступеня нестійкості психіки, або свідчить про появу сильних несподіваних подразників.
Пам'ять - пізнавальне якість, механізми і процеси, що забезпечують запам'ятовування людиною, збереження і відтворення досвіду і значущої інформації. Запам'ятовування, збереження, впізнавання, пригадування і відтворення - основні процеси пам'яті.
Прийнято розрізняти механічне і смислове запам'ятовування. Процес механічного запам'ятовування нудний. Внутрішні, істотні зв'язки явищ, подій при цьому не розкриваються, потрібні багаторазові повторення. Смислове, або логічне, запам'ятовування спирається на глибоке проникнення у зміст явищ або предметів. Збереження - непассівний процес утримання інформації. У психології розкрита залежність збереження від установок особистості (професійна спрямованість пам'яті, злопам'ятність емоційної пам'яті), умов та організації заучування. Особливу роль у збереженні інформації, алгоритмів дій грає практичне їх застосування, практика. Відтворення - процес вилучення з пам'яті збереженого матеріалу. Відтворення буває мимовільне, коли думка спливає в пам'яті без наміру особистості і довільне, коли встановлюється ідентичність сприйманого і збереженого в пам'яті. Кращим допоміжним засобом пригадування є опора на впізнавання. Зіставляючи кілька подібних ідей чи образів, людина може легше згадати, а іноді і просто дізнатися серед них потрібні.
Пам'ять розвивається в боротьбі з забуванням. Забування - процес, зворотний запам'ятовуванню. Забування виявляється тим більш глибоким, ніж рідше включається певний матеріал в діяльність, чим менш значущим стає він для досягнення актуальних життєвих цілей.
Мислення - психічний пізнавальний процес, що складається в опосередкованому і узагальненому відображенні людиною дійсності в її істотних і складних зв'язках і відносинах. Мислення неможливе без мови. Завдяки мисленню людина пізнає не тільки те, що може бути безпосередньо сприйнято з допомогою наших органів чуття, а й те, що приховано від прямого сприйняття і може бути пізнане лише в результаті аналізу, порівняння, узагальнення.
Основними формами мислення є: поняття, судження і умовиводи. Поняття - думка, в якій відбиваються загальні, істотні та відмінні (специфічні) ознаки предметів і явищ дійсності. Зміст понять розкривається в судженнях, які завжди виражаються у словесній формі - усній чи письмовій, вголос або про себе. Судження - це відображення зв'язків між предметами і явищами дійсності або між їх властивостями та ознаками. Судження бувають істинними або помилковими. Умовивід - висновок про тих чи інших предметах, явищах, процесах. Розрізняють два основних види умовиводу:
1) індуктивні (індукція) умовивід від окремих випадків до загального положення і 2) дедуктивні (дедукція) - від загального положення (судження) до окремого випадку.
Відображення навколишнього світу в процесі мислення здійснюється за допомогою розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизації, систематизації, класифікації. Аналіз - розкладання цілого на складові частини.
Синтез - відновлення розчленованого в ціле на основі розкритих аналізом істотних зв'язків. Операція порівняння полягає в зіставленні речей, явищ, їх властивостей і виявленні спільності або відмінностей між ними. Операція абстракції полягає в тому, що людина подумки відволікається від несуттєвих ознак досліджуваного предмета, виділяючи в ньому основне, головне. Узагальнення зводиться до об'єднання багатьох предметів явищ за якогось спільного ознакою. Конкретизація - це рух думки від загального до приватного, нерідко це виділення якихось певних сторін предмета або явища. Класифікація передбачає віднесення окремого предмета, явища до групи предметів або явищ. Це підбиття приватного під загальне, здійснюване зазвичай по найбільш істотних ознаках. Систематизація - це уявне розташування безлічі об'єктів у певному порядку.
4. Виявлення сутності процесу навчання передбачає визначення його функцій
Процес навчання покликаний здійснювати освітню, виховну і розвиваючі функції.Виділення даних функцій процесу навчання проведено умовно, оскільки межі між процесами освіти, виховання і розвитку особистості відносні, і деякі їх аспекти є загальними. Умовне виділення цих функцій необхідно в практичній діяльності педагога при цілепокладання процесу навчання та діагностиці його результатів.
Освітня функція процесу навчання передбачає засвоєння особистістю наукових знань, формування системи спеціальних і загальнонавчальних умінь і навичок.
Виховна функція процесу навчання полягає у формуванні системи ціннісно-емоційних відносин особистості до світу та сукупності її якостей.
Розвиваюча функція процесу навчання визначає розвиток загальних і спеціальних здібностей особистості, а також психічних процесів.
Охарактеризовані функції процесу навчання неприпустимо розглядати як ізольовано здійснювані. Вони знаходяться в складно переплетених причинно-наслідкових зв'язках, коли одна з функцій є наслідком іншої і одночасно причиною третьої. Так, виховання дисциплінованості, громадської активності створює умови для ефективності навчання. А навчання, у свою чергу, сприяє вихованню цих якостей.
Основними цілями навчання прийнято вважати:
• створення максимально сприятливих умов для розумового, морального, емоційного та фізичного розвитку особистості, всебічного розвитку її здібностей, домагаючись отримання учнями міцних знань, основ наук і вміння самостійно поповнювати їх;
• дати універсальну освіту на рівні, що відповідає швидкому розвитку науки і дозволяє адаптуватися в сучасному світі;
• реалізувати ідею загального, інтелектуального, морального розвитку особистості засобами гуманітаризації освіти;
• виховати високорозвиненого громадянина на основі загальнолюдських моральних цінностей, здатного до активного життя, праці, творчості;
• слідувати міжнародним вимогам до побудови програм для дітей з вищими інтелектуальними здібностями: поглиблення змісту програм, розвиток високого рівня розумових процесів, розвиток розуміння власних здібностей учнями;
• формувати особистість з розвиненим інтелектом і високим рівнем культури, готову до усвідомленого вибору і освоєння професійних освітніх програм.
Навчання є процесом. Даний процес протікає, здійснюється, розвивається, вдосконалюється.
Джерелами розвитку з діалектичних позицій є єдність і боротьба протилежностей.
Становлення педагогічних систем і процесів завжди здійснюється в ході роздвоєння цілого на взаємовиключні, протилежні сторони і тенденції, взаємовідносини яких і складає внутрішній імпульс їх розвитку.
Виділяється 2 групи протиріч: зовнішні і внутрішні.
Зовнішні протиріччя - це протиріччя, що виникають між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і актуальним, поточним станом цього процесу.
Внутрішні протиріччя - це протиріччя, що виникають всередині самого процесу навчання.
Внутрішні суперечності процесу навчання:
протиріччя між висунутими ходом навчання теоретичними і практичними завданнями і наявним рівнем опромінення, вихованості й розвиненості учнів;
протиріччя між вимогами педагога і можливостями учнів;
протиріччя між змістом сформованого до початку навчання особистого досвіду учнів і його недостатністю для вирішення теоретичних і практичних пізнавальних завдань;
протиріччя, що виникають між окремими аспектами змісту навчального предмета та відповідної наукової дисципліни та ін
Не будь-протиріччя стає рушійною силою, а лише те, яке відповідає певним вимогам.
Основні умови становлення протиріччя в якості рушійної сили процесу виявлені М.А. Даниловим. До їх числа дослідник відносить наступні:
1) важлива не окрема труднощі, а їх система, яка поєднується з умовами, придатними для їх подолання школярами;
2) протиріччя повинно бути змістовним, що має сенс в очах учнів, вирішення протиріччя повинно усвідомлюватися ними як необхідність;
3) протиріччя повинно бути пропорційно з пізнавальним потенціалом учнів (так, якщо при напрузі зусиль переважна більшість учнів не в змозі виконати поставлене завдання і навіть в найближчій перспективі не зможе цього зробити, то таке протиріччя не є рушійною силою розвитку);
4) виникнення суперечності має бути підготовлено і обумовлено ходом навчального процесу, його логікою.
Освітній процес як цілеспрямований процес виховання і навчання, що забезпечує розвиток учня.
Визначення сутності процесу навчання передбачає виявлення його логіки. Для визначення логіки процесу навчання важливо визначити зміст понять "логіка навчального предмета" і "логіка навчального предмета".
Логіка навчального предмета не збігається з логікою тієї науки або сфери діяльності, які становлять предметне зміст навчальної дисципліни.
Логіка навчального предмета багато в чому визначає логіку навчального процесу. Тим часом логіка навчального процесу не співпадає повністю з логікою навчального предмета. Логіка навчального предмета передбачає постійний рух від старого до нового. У логіці навчального процесу часто, а часом обов'язково відбувається рух від нового до розгляду вже засвоєного матеріалу під новим кутом зору.
Логіка навчального процесу визначається складом класу, рівнем підготовки груп учнів, методичним подчерком вчителя, оснащеністю технічними засобами навчання. Однак основними факторами, що визначають логіку процесу навчання, є елементи змісту освіти (знання, способи діяльності, досвід творчої діяльності та ціннісно-емоційних відносин) і відповідні способи їх засвоєння.
Відповідно до викладеного І.Я. Лернер намічає наступну логіку процесу навчання:
1) пред'явлення інформації для усвідомленого сприйняття;
2) відтворення способів діяльності та застосування знань у знайомій ситуації, за зразком;
3) творче застосування знань і вмінь у нестандартних, нетипових ситуаціях.
Основний практичний сенс її аналізу полягає в тому, що логіка навчального предмета, який вона дана в програмах і підручниках, не є догмою, вона служить лише позначенням загального порядку вивчення навчального матеріалу. Дійсний хід його вивчення залежить не тільки від логіки предмета, а й від закономірностей його засвоєння, від умов, в яких проходить навчання.
Наступні, що необхідно зробити для виявлення сутності процесу навчання - це розглянути його зв'язки з іншими педагогічними процесами, і тим самим виділити особливості, що відрізняють даний процес.
Процес навчання тісно пов'язаний з процесом виховання.
Висновок
Навчання поряд з вихованням і розвитком особистості належить до числа основних педагогічних процесів. Ефективність управління процесом навчання визначається якістю дидактичної підготовки педагога. Однією з основних завдань дидактичної підготовки вчителя виступає виявлення сутності процесу навчання.Виявляючи сутність процесу навчання, ми проаналізували його специфіку, функції, структуру, рушійні сили і логіку.
Ми встановили, що специфіка навчання простежується при його зіставленні з іншими педагогічними процесами. Основні відмінності навчання полягають в його особливому внесок у реалізацію освітньої функції цілісного педагогічного процесу. Об'єктом навчальних впливів є переважно інтелектуальна сфера особистості. Знання, вміння і навички складають основу змісту процесу навчання. Досягнення цілей навчання можливе за менший проміжок часу в порівнянні з процесом виховання.
Ми прийшли до висновку, що найбільше членування єдиного процесу навчання полягає у виділенні в його структурі двох взаємопов'язаних елементів: навчання і викладання. Структуру процесу навчання складають також цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовний, операційно-дієвий, контрольно-регулювальний і оціночно-результативний компоненти. Орієнтація вчителя на проектування цілісної структури даного процесу передбачає встановлення педагогічно доцільних взаємозв'язків цих елементів.
Нами встановлено, що процес навчання покликаний здійснювати освітню, виховну і розвиваючі функції, які знаходяться в складно переплетених причинно-наслідкових зв'язках.
Ми виявили, що рушійними силами процесу навчання виступають зовнішні та внутрішні протиріччя, розчленовані його на взаємовиключні, протилежні сторони і тенденції, взаємовідносини яких і складає внутрішній імпульс розвитку.
Встановлено, що логіка процесу навчання не збігається з логікою наукової дисципліни і логікою навчального предмета. Основними факторами, що визначають логіку процесу навчання, виступають елементи змісту освіти та відповідні їм способи засвоєння.
Виконані нами дослідницькі процедури дозволили виявити глибинні характеристики процесу навчання, які становлять його сутність. Разом з тим ми переконалися. що процес навчання відноситься до складних, багатофакторним соціальним процесу і вимагає до себе постійної пильної уваги.
Список використаної літератури
1. Баранов С.П. Сутність процесу навчання. - М., 1981.2. Кроль В.М. Психологія і педагогіка: Навчальний посібник для технічних вузів / 2-е вид., Перероблене і доповнене, М.: Вища школа, 2004. - 325 с.
3. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології. СПб., 2007.
4. Сластенін В.А., Каширін В.П. Психологія і педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - М.: Академія, 2001. - 480с.
5. Довідник. Психологія. М., 2006.
6. Столяренко А.М. Психологія і педагогіка: Навчальний посібник для вузів. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. - 423С.