ВСТУП
Оборотні кошти підприємств складають відчутну частину національного багатства Російської Федерації. На початок 1999 р. тільки матеріальні оборотні кошти склали 307 млрд. руб., Або 2% національного багатства країни, а загальна сума оборотних коштів оцінювалася приблизно в 1 трлн. руб.
На жаль, у перехідний період становлення ринкової економіки в оборотних коштах підприємств відбулися негативні зміни.
Істотно знизилася відносна частка матеріальних оборотних коштів у національному багатстві країни (1999 р. - 9%, 2000р. - 2%).
Погіршилася структура оборотних коштів: зросла частка дебіторської заборгованості (особливо прострочених і сумнівних боргів) і настільки ж різко знизилися їхні виробничі компоненти - запаси сировини, матеріалів, незавершене виробництво, готова продукція.
Змінилися джерела фінансування оборотних коштів: замість стійкого покриття власним капіталом і короткостроковими позиковими коштами стала переважати тимчасово залучена в оборот та утримувана в ньому кредиторська заборгованість.
Більшість підприємств втратило власні оборотні кошти, мають їх негативну величину.
З одного боку зазначені недоліки дійсно негативно позначаються на фінансовому становищі підприємств, але з іншого боку - саме вони виступають в ролі особливостей формування і відтворення їх оборотних коштів у сучасних умовах.
Метою даної роботи є вивчення та аналіз цих особливостей, що дозволить підприємствам найбільш швидко адаптуватися до швидко мінливих російським економічним реаліям.
В основі вирішення зазначених проблем лежать два завдання, відповіді яких дозволять найбільш повно розкрити тему.
По-перше, визначення економічного змісту та сутності категорії "оборотні кошти", вивчення їх функцій, особливостей та принципів їх організації, а так само виявлення основних проблем формування оборотних коштів у сучасних умовах.
По-друге, оцінка фінансового стану підприємств на основі аналізу структури активів і джерел коштів, розрахунку коефіцієнтів платоспроможності і фінансової стійкості, аналізу ефективності використання оборотних засобів (розрахунок показників оборотності) і рентабельності
Дослідження, аналіз та необхідні розрахунки будуть проводитися на прикладі ВАТ «Електровипрямітель».
Багато фінансові труднощі виникають в даний час в різних ланках процесу відтворення пов'язані з несприятливими макроекономічними умовами. Тому держава має брати активну участь у вирішенні проблеми формування та відтворення оборотних коштів підприємств з урахуванням не тільки своїх інтересів, але й потреб реального сектора.
Оборотні кошти підприємств складають відчутну частину національного багатства Російської Федерації. На початок 1999 р. тільки матеріальні оборотні кошти склали 307 млрд. руб., Або 2% національного багатства країни, а загальна сума оборотних коштів оцінювалася приблизно в 1 трлн. руб.
На жаль, у перехідний період становлення ринкової економіки в оборотних коштах підприємств відбулися негативні зміни.
Істотно знизилася відносна частка матеріальних оборотних коштів у національному багатстві країни (1999 р. - 9%, 2000р. - 2%).
Погіршилася структура оборотних коштів: зросла частка дебіторської заборгованості (особливо прострочених і сумнівних боргів) і настільки ж різко знизилися їхні виробничі компоненти - запаси сировини, матеріалів, незавершене виробництво, готова продукція.
Змінилися джерела фінансування оборотних коштів: замість стійкого покриття власним капіталом і короткостроковими позиковими коштами стала переважати тимчасово залучена в оборот та утримувана в ньому кредиторська заборгованість.
Більшість підприємств втратило власні оборотні кошти, мають їх негативну величину.
З одного боку зазначені недоліки дійсно негативно позначаються на фінансовому становищі підприємств, але з іншого боку - саме вони виступають в ролі особливостей формування і відтворення їх оборотних коштів у сучасних умовах.
Метою даної роботи є вивчення та аналіз цих особливостей, що дозволить підприємствам найбільш швидко адаптуватися до швидко мінливих російським економічним реаліям.
В основі вирішення зазначених проблем лежать два завдання, відповіді яких дозволять найбільш повно розкрити тему.
По-перше, визначення економічного змісту та сутності категорії "оборотні кошти", вивчення їх функцій, особливостей та принципів їх організації, а так само виявлення основних проблем формування оборотних коштів у сучасних умовах.
По-друге, оцінка фінансового стану підприємств на основі аналізу структури активів і джерел коштів, розрахунку коефіцієнтів платоспроможності і фінансової стійкості, аналізу ефективності використання оборотних засобів (розрахунок показників оборотності) і рентабельності
Дослідження, аналіз та необхідні розрахунки будуть проводитися на прикладі ВАТ «Електровипрямітель».
Багато фінансові труднощі виникають в даний час в різних ланках процесу відтворення пов'язані з несприятливими макроекономічними умовами. Тому держава має брати активну участь у вирішенні проблеми формування та відтворення оборотних коштів підприємств з урахуванням не тільки своїх інтересів, але й потреб реального сектора.
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ І ВІДТВОРЕННЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ
1.1. Економічний зміст оборотних коштів
Однією з ознак ринкової економіки є вільне переміщення товарів від продавця до покупця. В умовах виробництва та обігу продуктів праці як товарів, процес розширеного відтворення здійснюється в натуральній і грошовій формах. Основу цього процесу становить кругообіг основних та оборотних фондів.
Оборотні виробничі фонди являють собою необхідні для виробництва запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива, запасних частин для ремонту малоцінних і швидкозношуваних предметів, незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва оборотні фонди вступають у сферу обігу вже в товарній формі (у вигляді готової продукції на складі і у відвантаженні), яка потім - в міру реалізації готової продукції - переходить в грошову (грошові кошти в розрахунках, грошові кошти в касі підприємства і на його рахунках в банку). Товарна і грошова форма ресурсів, що знаходяться у сфері обігу, належать до сфери обігу. У сукупності оборотні виробничі фонди і фонди обігу є складовою частиною загальної суми майна підприємства.
Таким чином, оборотні кошти мають подвійну природу. З одного боку, вони представляють істотну частину майна (активів) підприємства, втілену в запасах і витратах, з іншого - це частина його капіталу (пасивів), що забезпечує безперервність і безперебійність господарського обороту.
1.2. Особливості, функції та основні принципи організації оборотних коштів
Для оборотних коштів як частини капіталу підприємства характерні три особливості: по-перше, вони повинні бути вкладені заздалегідь, авансовані до отримання доходів, по-друге, вони в якості ресурсу не витрачаються, не споживаються, але постійно поновлюються (регенеруються в господарському обороті), по-третє, відносна потреба в оборотних засобах залежить від обсягу господарської діяльності і повинна відповідно регулюватися. При їх недостатності або неефективному використанні фінансовий стан підприємства різко погіршується, що безпосередньо позначається на його платоспроможності і в кінцевому підсумку загрожує йому банкрутством.
Перераховані особливості оборотних засобів дозволяють найбільш повно розкрити виконувані ними функції. Так, будучи джерелом авансованого капіталу для фінансування витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції, тобто перебуваючи постійно в обороті підприємства, оборотні кошти з моменту утворення виробничих запасів до часу надходження виручки від реалізації готової продукції виконують свою найважливішу функцію - виробничу функцію - грошове забезпечення процесу виробництва. Оборотні кошти, будучи однією з основних фінансових категорій, що роблять істотний вплив на сферу виробництва, сферу обігу, стан розрахунків у народному господарстві і тим самим на грошовий обіг у країні, виконують другу функцію платіжно-розрахункову.
Наявність оборотних коштів в мінімально необхідних розмірах, які забезпечують нормальну виробничу і комерційну діяльності підприємства, є неодмінною умовою успішного виконання ними своїх функцій. Для цього виділяють ряд принципів організації оборотних коштів.
Одним з основних принципів організації оборотних коштів є нормування. Реалізація цього принципу дозволяє економічно обгрунтовано встановлювати необхідний розмір власних оборотних коштів і тим самим забезпечити умови для успішного здійснення ними виробничої та платіжно-розрахункової функцій. Помилкова практика відмови від нормування оборотних засобів є однією з причин кризового стану платіжно-розрахункової дисципліни.
Найважливішим принципом правильної організації оборотних коштів є використання їх виключно за цільовим призначенням. Порушення цього принципу шляхом відволікання з виробничого обороту авансованих оборотних коштів на покриття збитків, на оплату завищених банківських відсотків по позиках, на внески до бюджету податкових платежів негативно позначилося на виробничій діяльності багатьох підприємств, призвело до кризи платіжно-розрахункову дисципліну, зростанню величезної заборгованості постачальникам за сировина і готову продукцію, робітникам і службовцям по заробітній платі, бюджету - за податковими платежами.
Важливим принципом організації оборотних коштів є забезпечення їх збереження, раціонального використання і прискорення оборотності.
На практиці значна частина наших підприємств не виконує цього принципу, в результаті чого, відбувається "проїдання" оборотних коштів, що вкрай негативно позначається на їх господарської та фінансової діяльності. Причинами цього є різного роду втрати по безгосподарності і збитків.
Враховуючи особливості, функції та принципи організації оборотних коштів їх можна згрупувати за такими ознаками:
1) залежно від функціональної ролі в процесі виробництва оборотні фонди і фонди обігу,
2) залежно від практики контролю, планування та управління - нормовані оборотні кошти і ненормовані оборотні кошти;
3) залежно від джерел формування оборотного капіталу - власний оборотний капітал і позиковий оборотний капітал,
4) залежно від ліквідності (швидкості перетворення в грошові кошти) - абсолютно ліквідні кошти, швидко реалізовані оборотні кошти, повільно реалізовані оборотні кошти;
5) залежно від стандартів обліку і відображення в балансі підприємства - оборотні кошти в запасах, грошові кошти, розрахунки та інші активи;
6) залежно від ступеня ризику вкладення капіталу - оборотний капітал з малим ризиком вкладень, оборотний капітал з середнім ризиком вкладень, оборотний капітал з високим ризиком вкладень;
7) в залежності від матеріально-речового змісту - предмети праці (сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво), готова продукція і товари, грошові кошти і кошти в розрахунках.
За ступенем керованості оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих засобів належать, як правило, всі оборотні виробничі фонди, а також та частина фондів обігу, яка знаходиться у вигляді залишків нереалізованої готової продукції на складах підприємства.
До ненормованих засобів відносяться інші елементи фондів обігу, тобто відправлена споживачам, але ще не оплачена продукція і всі види грошових коштів і розрахунків.
Нормовані оборотні кошти знаходять відбиток у фінансових планах (бізнес-плані) підприємства, тоді як ненормовані оборотні кошти об'єктом планування практично не є.
Розподіл оборотних коштів на власні і позикові вказує джерела походження та форми надання підприємству оборотних коштів у постійне або тимчасове користування.
У процесі кругообігу оборотних коштів джерела їх формування, як правило, не розрізняються. Питання про джерела формування оборотних коштів важливий ще й з позиції постійно мінливої кон'юнктури ринку, тому потреби підприємства в оборотному капіталі не стабільні. Покрити ці потреби тільки за рахунок власних джерел стає практично неможливим. Привабливість роботи підприємства за рахунок власних джерел відходить на другий план. Досвід показує, що в більшості випадків ефективність використання позикових коштів виявляється більш високою, ніж власних.
Тому основним завданням управління процесом формування оборотних коштів є забезпечення ефективності залучення позикових коштів.
Структура джерел формування оборотних засобів охоплює:
• власні джерела;
• позикові джерела;
• додатково залучені джерела.
Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок власних джерел: прибутку, статутного капіталу, резервного капіталу, фонду накопичення та цільового фінансування. Однак у силу цілого ряду об'єктивних причин у підприємства виникають тимчасові додаткові потреби в оборотних коштах. У цих випадках фінансове забезпечення господарської діяльності супроводжується залученням позикових джерел: банківських і комерційних кредитів, позик, інвестиційного податкового кредиту, інвестиційного внеску працівників підприємства, облігаційних позик.
Механізм формування та використання оборотних коштів робить активний вплив на хід виробництва, виконання поточних виробничих і фінансових планів.
Класифікація оборотних коштів за ступенем їх ліквідності і ступеня фінансового ризику характеризує якість засобів підприємства, що знаходяться в обігу. Завдання такої класифікації - виявлення тих поточних активів, можливість реалізації яких є малоймовірною. Ефективне управління оборотним капіталом підприємства передбачає не тільки пошук і залучення додаткових джерел фінансування, а й раціональне їх розміщення в активах підприємства, особливо в поточних активах.
Розподіл оборотних коштів на швидко реалізовані і повільно реалізовані не є абсолютним і залежить від конкретної реальної ситуації, що складається в кожен звітний період діяльності підприємства. Може скластися так, що залишки готової продукції на складі підприємства реалізуються швидше (за готівку), ніж наступлять терміни погашення дебіторської заборгованості. Тому для кожного підприємства і для кожного окремого періоду існує своя індивідуальна угруповання поточних активів по ступеню ліквідності.
1.1. Економічний зміст оборотних коштів
Однією з ознак ринкової економіки є вільне переміщення товарів від продавця до покупця. В умовах виробництва та обігу продуктів праці як товарів, процес розширеного відтворення здійснюється в натуральній і грошовій формах. Основу цього процесу становить кругообіг основних та оборотних фондів.
Оборотні виробничі фонди являють собою необхідні для виробництва запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива, запасних частин для ремонту малоцінних і швидкозношуваних предметів, незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва оборотні фонди вступають у сферу обігу вже в товарній формі (у вигляді готової продукції на складі і у відвантаженні), яка потім - в міру реалізації готової продукції - переходить в грошову (грошові кошти в розрахунках, грошові кошти в касі підприємства і на його рахунках в банку). Товарна і грошова форма ресурсів, що знаходяться у сфері обігу, належать до сфери обігу. У сукупності оборотні виробничі фонди і фонди обігу є складовою частиною загальної суми майна підприємства.
Таким чином, оборотні кошти мають подвійну природу. З одного боку, вони представляють істотну частину майна (активів) підприємства, втілену в запасах і витратах, з іншого - це частина його капіталу (пасивів), що забезпечує безперервність і безперебійність господарського обороту.
1.2. Особливості, функції та основні принципи організації оборотних коштів
Для оборотних коштів як частини капіталу підприємства характерні три особливості: по-перше, вони повинні бути вкладені заздалегідь, авансовані до отримання доходів, по-друге, вони в якості ресурсу не витрачаються, не споживаються, але постійно поновлюються (регенеруються в господарському обороті), по-третє, відносна потреба в оборотних засобах залежить від обсягу господарської діяльності і повинна відповідно регулюватися. При їх недостатності або неефективному використанні фінансовий стан підприємства різко погіршується, що безпосередньо позначається на його платоспроможності і в кінцевому підсумку загрожує йому банкрутством.
Перераховані особливості оборотних засобів дозволяють найбільш повно розкрити виконувані ними функції. Так, будучи джерелом авансованого капіталу для фінансування витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції, тобто перебуваючи постійно в обороті підприємства, оборотні кошти з моменту утворення виробничих запасів до часу надходження виручки від реалізації готової продукції виконують свою найважливішу функцію - виробничу функцію - грошове забезпечення процесу виробництва. Оборотні кошти, будучи однією з основних фінансових категорій, що роблять істотний вплив на сферу виробництва, сферу обігу, стан розрахунків у народному господарстві і тим самим на грошовий обіг у країні, виконують другу функцію платіжно-розрахункову.
Наявність оборотних коштів в мінімально необхідних розмірах, які забезпечують нормальну виробничу і комерційну діяльності підприємства, є неодмінною умовою успішного виконання ними своїх функцій. Для цього виділяють ряд принципів організації оборотних коштів.
Одним з основних принципів організації оборотних коштів є нормування. Реалізація цього принципу дозволяє економічно обгрунтовано встановлювати необхідний розмір власних оборотних коштів і тим самим забезпечити умови для успішного здійснення ними виробничої та платіжно-розрахункової функцій. Помилкова практика відмови від нормування оборотних засобів є однією з причин кризового стану платіжно-розрахункової дисципліни.
Найважливішим принципом правильної організації оборотних коштів є використання їх виключно за цільовим призначенням. Порушення цього принципу шляхом відволікання з виробничого обороту авансованих оборотних коштів на покриття збитків, на оплату завищених банківських відсотків по позиках, на внески до бюджету податкових платежів негативно позначилося на виробничій діяльності багатьох підприємств, призвело до кризи платіжно-розрахункову дисципліну, зростанню величезної заборгованості постачальникам за сировина і готову продукцію, робітникам і службовцям по заробітній платі, бюджету - за податковими платежами.
Важливим принципом організації оборотних коштів є забезпечення їх збереження, раціонального використання і прискорення оборотності.
На практиці значна частина наших підприємств не виконує цього принципу, в результаті чого, відбувається "проїдання" оборотних коштів, що вкрай негативно позначається на їх господарської та фінансової діяльності. Причинами цього є різного роду втрати по безгосподарності і збитків.
Враховуючи особливості, функції та принципи організації оборотних коштів їх можна згрупувати за такими ознаками:
1) залежно від функціональної ролі в процесі виробництва оборотні фонди і фонди обігу,
2) залежно від практики контролю, планування та управління - нормовані оборотні кошти і ненормовані оборотні кошти;
3) залежно від джерел формування оборотного капіталу - власний оборотний капітал і позиковий оборотний капітал,
4) залежно від ліквідності (швидкості перетворення в грошові кошти) - абсолютно ліквідні кошти, швидко реалізовані оборотні кошти, повільно реалізовані оборотні кошти;
5) залежно від стандартів обліку і відображення в балансі підприємства - оборотні кошти в запасах, грошові кошти, розрахунки та інші активи;
6) залежно від ступеня ризику вкладення капіталу - оборотний капітал з малим ризиком вкладень, оборотний капітал з середнім ризиком вкладень, оборотний капітал з високим ризиком вкладень;
7) в залежності від матеріально-речового змісту - предмети праці (сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво), готова продукція і товари, грошові кошти і кошти в розрахунках.
За ступенем керованості оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих засобів належать, як правило, всі оборотні виробничі фонди, а також та частина фондів обігу, яка знаходиться у вигляді залишків нереалізованої готової продукції на складах підприємства.
До ненормованих засобів відносяться інші елементи фондів обігу, тобто відправлена споживачам, але ще не оплачена продукція і всі види грошових коштів і розрахунків.
Нормовані оборотні кошти знаходять відбиток у фінансових планах (бізнес-плані) підприємства, тоді як ненормовані оборотні кошти об'єктом планування практично не є.
Розподіл оборотних коштів на власні і позикові вказує джерела походження та форми надання підприємству оборотних коштів у постійне або тимчасове користування.
У процесі кругообігу оборотних коштів джерела їх формування, як правило, не розрізняються. Питання про джерела формування оборотних коштів важливий ще й з позиції постійно мінливої кон'юнктури ринку, тому потреби підприємства в оборотному капіталі не стабільні. Покрити ці потреби тільки за рахунок власних джерел стає практично неможливим. Привабливість роботи підприємства за рахунок власних джерел відходить на другий план. Досвід показує, що в більшості випадків ефективність використання позикових коштів виявляється більш високою, ніж власних.
Тому основним завданням управління процесом формування оборотних коштів є забезпечення ефективності залучення позикових коштів.
Структура джерел формування оборотних засобів охоплює:
• власні джерела;
• позикові джерела;
• додатково залучені джерела.
Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок власних джерел: прибутку, статутного капіталу, резервного капіталу, фонду накопичення та цільового фінансування. Однак у силу цілого ряду об'єктивних причин у підприємства виникають тимчасові додаткові потреби в оборотних коштах. У цих випадках фінансове забезпечення господарської діяльності супроводжується залученням позикових джерел: банківських і комерційних кредитів, позик, інвестиційного податкового кредиту, інвестиційного внеску працівників підприємства, облігаційних позик.
Механізм формування та використання оборотних коштів робить активний вплив на хід виробництва, виконання поточних виробничих і фінансових планів.
Класифікація оборотних коштів за ступенем їх ліквідності і ступеня фінансового ризику характеризує якість засобів підприємства, що знаходяться в обігу. Завдання такої класифікації - виявлення тих поточних активів, можливість реалізації яких є малоймовірною. Ефективне управління оборотним капіталом підприємства передбачає не тільки пошук і залучення додаткових джерел фінансування, а й раціональне їх розміщення в активах підприємства, особливо в поточних активах.
Розподіл оборотних коштів на швидко реалізовані і повільно реалізовані не є абсолютним і залежить від конкретної реальної ситуації, що складається в кожен звітний період діяльності підприємства. Може скластися так, що залишки готової продукції на складі підприємства реалізуються швидше (за готівку), ніж наступлять терміни погашення дебіторської заборгованості. Тому для кожного підприємства і для кожного окремого періоду існує своя індивідуальна угруповання поточних активів по ступеню ліквідності.
2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ
ОБОРОТНИХ КОШТІВ НА ВАТ "ЕЛЕКТРОВИПРЯМІТЕЛЬ"
2.1. Аналіз структури активів і джерел коштів
У 20-х роках один з творців балансведенія - Н.А. Блату рекомендував досліджувати структуру і динаміку фінансового стану підприємства за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Порівняльний аналітичний баланс виходить з вихідного балансу шляхом доповнення його показниками структура динаміки та структурної динаміки вкладень і джерел коштів підприємства за звітний період. Обов'язковими показниками порівняльного аналітичного балансу є: абсолютні величини за статтями вихідного звітного балансу на початок і кінець періоду; питомі ваги статей балансу у валюті балансу на початок і кінець періоду; зміни в абсолютних величинах, зміни в питомих вагах; зміни у відсотках до величин на початок періоду (темп приросту статті балансу); зміни у відсотках до змін валюти балансу (темп приросту структурних змін-показник динаміки структурних змін), ціна 1% зростання валюти балансу і кожної статті - відношення величини абсолютної зміни до відсотка абсолютної зміни на початок періоду.
Порівняльний аналітичний баланс чудовий тим, що він зводить воєдино і систематизує ті розрахунки і прикидки, які зазвичай здійснює будь-який аналітик при первинному ознайомленні з балансом. Схемою порівняльного балансу охоплена безліч важливих показників, що характеризують статику і динаміку фінансового стану. Порівняльний баланс фактично включає показники горизонтального і вертикального аналізу. У ході горизонтального аналізу визначаються абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу за певний період, а метою вертикального аналізу є обчислення питомої ваги нетто.
Аналізуючи дані таблиці 1.1, можна сказати, що відбулося збільшення «необоротні активи» на 26512т.р. або на 14,3%. «Оборотні активи» зросли з 94621т.р. до 131252т.р. або на 38,7%.
Різко збільшилася частка дебіторської заборгованості з 10,7% до 19,3%, що зумовлено неплатоспроможністю споживачів.
Частка грошових коштів практично не змінилася і залишилася вкрай незначною. Варто відзначити зниження частки виробничих запасів на 4,3% або 176 т. р.
Зменшення питомої ваги основних засобів підприємства, які брали участь-ших в процесі виробництва і практична відсутність найбільш ліквідних активів негативно впливає на структуру активів балансу.
Таблиця 1,1
Аналіз активу балансу
Аналіз структури оборотних коштів дає можливість кількісно охарактеризувати не тільки різні сторони використання коштів, а й, що дуже важливо, хід матеріального процесу відтворення через оцінку величини залишків оборотних коштів утворюються на кожній його стадії.
Аналіз виявив і дуже серйозні зрушення в структурі фінансових джерел утворення оборотних коштів. Вона, як і структура оборотних коштів, характеризується надзвичайною деформованістю, викликаної насамперед величезним зростанням кредиторської заборгованості. Адже найважливішим із цих джерел повинні бути власні оборотні кошти, а їх величина в даний час дуже мала.
2.2. Аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства ОБОРОТНИХ КОШТІВ НА ВАТ "ЕЛЕКТРОВИПРЯМІТЕЛЬ"
2.1. Аналіз структури активів і джерел коштів
У 20-х роках один з творців балансведенія - Н.А. Блату рекомендував досліджувати структуру і динаміку фінансового стану підприємства за допомогою порівняльного аналітичного балансу. Порівняльний аналітичний баланс виходить з вихідного балансу шляхом доповнення його показниками структура динаміки та структурної динаміки вкладень і джерел коштів підприємства за звітний період. Обов'язковими показниками порівняльного аналітичного балансу є: абсолютні величини за статтями вихідного звітного балансу на початок і кінець періоду; питомі ваги статей балансу у валюті балансу на початок і кінець періоду; зміни в абсолютних величинах, зміни в питомих вагах; зміни у відсотках до величин на початок періоду (темп приросту статті балансу); зміни у відсотках до змін валюти балансу (темп приросту структурних змін-показник динаміки структурних змін), ціна 1% зростання валюти балансу і кожної статті - відношення величини абсолютної зміни до відсотка абсолютної зміни на початок періоду.
Порівняльний аналітичний баланс чудовий тим, що він зводить воєдино і систематизує ті розрахунки і прикидки, які зазвичай здійснює будь-який аналітик при первинному ознайомленні з балансом. Схемою порівняльного балансу охоплена безліч важливих показників, що характеризують статику і динаміку фінансового стану. Порівняльний баланс фактично включає показники горизонтального і вертикального аналізу. У ході горизонтального аналізу визначаються абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу за певний період, а метою вертикального аналізу є обчислення питомої ваги нетто.
Аналізуючи дані таблиці 1.1, можна сказати, що відбулося збільшення «необоротні активи» на 26512т.р. або на 14,3%. «Оборотні активи» зросли з 94621т.р. до 131252т.р. або на 38,7%.
Різко збільшилася частка дебіторської заборгованості з 10,7% до 19,3%, що зумовлено неплатоспроможністю споживачів.
Частка грошових коштів практично не змінилася і залишилася вкрай незначною. Варто відзначити зниження частки виробничих запасів на 4,3% або 176 т. р.
Зменшення питомої ваги основних засобів підприємства, які брали участь-ших в процесі виробництва і практична відсутність найбільш ліквідних активів негативно впливає на структуру активів балансу.
Таблиця 1,1
Аналіз активу балансу
| Статті активу балансу | Код рядка балансу | На 01.01.2000т.р. | На 01.01.2001 УРАХУВАННЯМ | Питома вага,% на 01.01.2000 | Питома вага,% на 01.01.2001 | Зміни в абсолютних величинах УРАХУВАННЯМ |
| 1.Внеобротние активи | 190 | 184816 | 211328 | 66,1 | 61,7 | 26512 |
| 2. Оборотні активи | 290 | 94621 | 131252 | 33,9 | 38,3 | 36631 |
| в тому числі: Запаси і ПДВ | 210 + 220 | 64289 | 64113 | 23,0 | 18,7 | -176 |
| Дебіторська заборгованість (платежі протягом 12 міс.) | 240 | 29890 | 66061 | 10,7 | 19,3 | 36171 |
| Грошові кошти | 260 | 275 | 511 | 0,1 | 0,1 | 236 |
| Інші оборотні активи | 230 + 270 | 167 | 561 | 0,1 | 0,2 | 394 |
| 3. Збитки | 390 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 |
БАЛАНС | 399 | 279437 | 342580 | 100 | 100 | 63143 |
Аналіз виявив і дуже серйозні зрушення в структурі фінансових джерел утворення оборотних коштів. Вона, як і структура оборотних коштів, характеризується надзвичайною деформованістю, викликаної насамперед величезним зростанням кредиторської заборгованості. Адже найважливішим із цих джерел повинні бути власні оборотні кошти, а їх величина в даний час дуже мала.
Традиційні методи оцінки платоспроможності і фінансової стійкості базуються на досить великій кількості показників (коефіцієнтів), похідних від структури активів і пасивів балансу підприємства.
Самі поняття "платоспроможність" і "фінансова стійкість" досить умовні і не мають суворих меж. Прийнято вважати, що платоспроможність виражається коефіцієнтами, що вимірює співвідношення оборотних активів або окремих їх елементів з короткостроковою заборгованістю, тобто показують, якою мірою активи підприємства здатні покрити його борги.
Фінансова стійкість виражається цілим рядом коефіцієнтів, різнобічно оцінюють структуру балансу: співвідношення позикових і власних засобів, частка власних оборотних коштів у капіталі, частка майна, що становить виробничий потенціал підприємства у загальній вартості активів і т.д. Мета такого набору показників - оцінка ступеня незалежності підприємства від випадковостей, пов'язаних не лише з умовами ринку, але і звичайними зривами договорів, неплатежів і т.д.
У практиці фінансового аналізу розрізняють довгострокову та поточну платоспроможність. Під довгостроковій платоспроможністю розуміється здатність підприємства розраховуватися за своїми довгостроковими зобов'язаннями. Здатність підприємства платити по своїх короткострокових зобов'язаннях прийнято називати ліквідністю (поточної платоспроможністю). Інакше кажучи, підприємство вважається ліквідним, коли воно в стані виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи. Основні засоби, якщо тільки вони не купуються з метою подальшого перепродажу, в більшості випадків не можуть бути джерелами погашення поточної заборгованості підприємства в силу, по-перше, своєю особливою функціональної ролі в процесі виробництва і, по-друге, затруднительности їх термінової реалізації.
Таким чином, основні кошти не включаються до розрахунку показників ліквідності.
При оцінці поточної платоспроможності критерієм віднесення активів і зобов'язань до поточних та непоточні є можливість реалізації перших і погашення других в найближчому майбутньому (протягом одного року). Однак даний критерій не є єдиним при визначенні тих статей балансу, які повинні бути зараховані до оборотних. Зокрема, незавершене виробництво в будівництві, не дивлячись на те, що воно може мати термін обігу, значно більший, ніж один рік, тим не менш, буде ставитися до поточних активів.
Поточну платоспроможність підприємства прийнято вимірювати трьома коефіцієнтами: коефіцієнт абсолютної покриття (коефіцієнт ліквідності), проміжний коефіцієнт ліквідності, загальний коефіцієнт покриття (коефіцієнт поточної ліквідності). Всі три показники вимірюють відношення оборотних активів підприємства до його короткострокової заборгованості. У першому коефіцієнті в розрахунок приймаються найбільш ліквідні активи - грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення; у другому до них додається дебіторська заборгованість, а в третьому і запаси, тобто розрахунок коефіцієнта поточної ліквідності - це практично розрахунок всієї суми оборотних активів на рубль короткострокової заборгованості. Цей показник і прийнятий в якості офіційного критерію неплатоспроможності підприємства. Його переваги перед двома іншими названими показниками платоспроможності - в тому, що він є узагальнюючим, враховує всю величину оборотних активів. Однак при цьому необхідно мати на увазі, що складові суми оборотних активів досить різнорідні за ступенем ліквідності. Якщо грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення, як уже зазначалося, - абсолютно ліквідні оборотні активи то в складі дебіторської заборгованості може бути безнадійна частина, а в складі запасів = важкореалізовані або взагалі неліквідні матеріальні цінності.
Фінансову стійкість підприємств прийнято оцінювати досить великою кількістю коефіцієнтів; до них відносяться:
- Коефіцієнт незалежності
- Коефіцієнт фінансової стійкості
- Коефіцієнт фінансування
- Коефіцієнт автономії
- Коефіцієнт маневреності
Коефіцієнт незалежності характеризує частку власних коштів у загальній вартості майна підприємства. Частка власних коштів знизився на 18,4% (негативний вплив валютного кредиту (див. табл.)).
Коефіцієнт фінансової стійкості визначає питому вагу тих джерел фінансування, які підприємство може використовувати тривалий час. Коефіцієнт фінансової стійкості збільшився на 5,2% і склав до кінця року 0,81.
Коефіцієнт фінансування характеризує частку власних і позикових коштів у фінансуванні підприємства. Коефіцієнт фінансування на початок року становив 11,4 на кінець - 6,3. Не дивлячись на зниження значення коефіцієнта фінансування на 45% цей показник має позитивне значення при нормативі Н> 1.
Коефіцієнт автономії характеризує ступінь фінансової стійкості. Коефіцієнт автономії знизився з 0,39 до 0,32, що означає зниження фінансової незалежності підприємства, можливість появи фінансових труднощів (Н> 0,4).
Коефіцієнт маневреності визначає мобільність власних коштів підприємства і розширення свободи в маневруванні виріс з 0,14 до 0,27.
РОЗРАХУНОК
показників для визначення фінансової стійкості підприємств
| Показники | код рядка балансу | на 01.01.2000 | на 01.01.2001 |
| 1. Валюта балансу | 399 | 279437 | 342580 |
| 2. Акціонерний капітал | 410 | 110100 | 110100 |
| 3. Джерела власних коштів (капітал і резерви) | 490 | 213728 | 247804 |
| 4. Необоротні активи | 190 | 184816 | 211328 |
| 5. Довгострокові позикові кошти | 590 | 1000 | 29416 |
| 6. Короткострокові позикові кошти | 610 | 17673 | 10222 |
| 7. Запаси і ПДВ | 210 +220 | 64289 | 64113 |
| 8. Коефіцієнт незалежності | 490/399 | 0,76 | 0,62 |
| 9. Коефіцієнт фінансової стійкості | (490 +590) / 399 | 0,77 | 0,81 |
| 10. Коефіцієнт фінансування | 490 / (590 +610) | 11,4 | 6,3 |
| 11. Коефіцієнт автономії | 410/399 | 0,39 | 0,32 |
| 12. Коефіцієнт маневреності | (490 +590-190) / 490 | 0,14 | 0,27 |
| Коефіцієнт | Порядок розрахунку | Значення | ||||
| на 01.01.2000 | на 01.01.2001 | |||||
| 1. Абсолютної ліквідності | стор.250 + стр.260 стр.690-стор.640-стр.650 | 0,004 | 0,007 | |||
| 2. Проміжної ліквідності | стор.250 + стр.260 + стр.240 + стор.270 стр.690-стор.640-стр.650 | 0,47 | 1,02 | |||
3. Покриття | стр.290 стр.690-стор.640-стр.650 | 1,46 | 2 | |||
Коефіцієнт проміжної ліквідності зріс з 0,47 до 1,02, що свідчить про підвищення прогнозованих платіжних можливості підприємства за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. При такому значенні коефіцієнта проміжної ліквідності підприємство цілком може сподіватися на кредити.
Задовольняючи нормальним обмеженням (2,0) на кінець аналізованого періоду, коефіцієнт покриття підвищився з 1,46 до 2,0, що пов'язано із зростанням платіжних можливостей підприємства за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами та продажу, у разі потреби матеріальних оборотних коштів.
Оцінка показників платоспроможності та фінансової стійкості представляє інтерес в основному для керівництва підприємства та його кредиторів. У сучасних умовах, коли більшість промислових підприємств перетворені в акціонерні товариства, а унітарні підприємства залучають приватний капітал, в результатах діяльності фірм зацікавлені вкладники (власники, акціонера інвестори). Основним показником успішної роботи підприємства для них виступає прибуток або дохід, отриманий на одиницю вкладених коштів, а так само швидкість отримання цього доходу. Тому особливий інтерес представляє аналіз показників оборотності і рентабельності.
2.3. Аналіз ефективності використання оборотних коштів і рентабельності
Фінансове становище підприємства, його ліквідність і платоспроможність, безпосередньо залежать від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються в реальні гроші. Такий вплив пояснюється тим, що зі швидкістю обігу коштів пов'язані;
• мінімально необхідна величина авансованого (задіяного) капіталу та пов'язані з ним виплати грошових коштів (відсотки за користування кредитом банків, дивіденди по акціях та ін);
• потреба в додаткових джерелах фінансування і плата за них,
• сума витрат, пов'язаних з володінням товарно-матеріальними цінностями та їх зберіганням,
• величина сплачуваних податків та інших
Поточне витрачання грошових коштів та їх надходження, як правило, не збігаються в часі, в результаті у підприємства виникає потреба в більше милі меншому обсязі фінансування з метою підтримки платоспроможності. Чим нижче швидкість обороту поточних активів, тим більша потреба у фінансуванні.
Зовнішнє фінансування є дорогим і має певні обмежувальні умови. Власні джерела збільшення капіталу обмежені, в першу чергу здатністю отримання необхідного прибутку.
Таким чином, керуючи поточними активами, підприємство отримує можливість у меншій мірі залежати від зовнішніх джерел отримання грошових коштів і підвищити свою ліквідність. Не випадково. Ефективне управління поточними активами розглядається як один із способів задоволення потреби в капіталі.
Тривалість перебування коштів в обороті визначається сукупним впливом низки різноспрямованих зовнішніх і внутрішніх факторів. До перших слід віднести сферу діяльності підприємства (виробнича, постачальницько-збутова, посередницька та ін), галузеву приналежність (не викликає сумніву, що оборотність оборотних коштів на верстатобудівному заводі і кондитерській фабриці буде об'єктивно різної), масштаби підприємства (в більшості випадків оборотність коштів на малих підприємствах значно вище, ніж на великих, у цьому одна з переваг малого бізнесу) та ряд інших. Не менше вплив на оборотність активів надають економічна ситуація в країні, що склалася система безготівкових розрахунків та пов'язані з нею умови господарювання підприємств. Так, інфляційні процеси, відсутність у більшості підприємстві налагоджених господарських зв'язків з постачальниками і покупцями призводять до вимушеного накопичування запасів, значно уповіль процес обороту коштів.
Однак слід підкреслити, що період перебування коштів в обороті в значній мірі визначається внутрішніми умовами діяльності підприємства, і в першу чергу, ефективністю стратегії управління його активами (або її відсутністю). Дійсно, в залежності від застосовуваної цінової політики, структури активів, методики оцінки товарно-матеріальних запасів підприємство має більшу чи меншу свободу впливу на тривалість обороту своїх коштів.
У загальному випадку оборотність коштів, вкладених у майно, може оцінюватися такими основними показниками.
Коефіцієнт оборотності поточних активів (рентабельність обороту). Характеризує швидкість обороту оборотних активів і визначається за формулою
Слід мати на увазі, що на величину коефіцієнта оборотності поточних активів надає прийнята на підприємстві методика їх оцінки.
Найбільш поширеним в нашій країні до цих пір був метод оцінки за фактичною собівартістю заготовляння. Однак при його використанні в умовах тривалого зберігання запасів, характерного для багатьох підприємств, по-перше, занижується собівартість реалізованої продукції (і, отже, завищується прибуток і сплачується з неї податок), по-друге, істотно знижується вартість залишків матеріалів, а значить, штучно завищується їх оборотність.
Використання методу оцінки матеріалів за вартістю останніх закупівель (Ліф О), хоч і вельми привабливо з точки зору оподаткування (оскільки в умовах інфляції він максимізує собівартість реалізованої продукції), призводить до спотворення величини залишків матеріалів в бік їх зменшення. У результаті й у цьому випадку достовірність показника оборотності активів знижується.
Оцінка запасів товарно-матеріальних цінностей за вартістю перших закупівель (метод ФІФ О) призводить до того, що собівартість реалізованої продукції формується виходячи з найбільш низьких (в умовах інфляції) цін на матеріали, а їх залишки оцінюються за максимальною (ринкової) вартості. Тому оборотність поточних активів у даному випадку буде об'єктивно нижче, при використанні розглянутих раніше методів оцінки запасів.
Таким чином, виходячи з поставлених завдань та вибраної стратегії управління активами, підприємство має певну можливість регулювати величину коефіцієнта оборотності поточних активів. Тривалість одного обороту поточних активів розраховується за формулою
Залучення (вивільнення) коштів в оборот відбиває додаткове залучення (вивільнення) коштів в оборот, пов'язане з уповільненням (прискоренням) оборотності активів.
ПСО = ^ (Д1-ДО),
(2.3)
де ПСО - залучення коштів в оборот;
Д1 - період обороту звітного року;
Д2 - період обороту базисного року.
Оборотність дебіторської заборгованості. Характеризує кратність перевищення виручки від реалізації над середньою дебіторською заборгованістю.
Період погашення дебіторської заборгованості. Відбиває середній склався за період термін розрахунків покупців і замовників.
Д. = 5дз, (2.5)
де Дде - період погашення дебіторської заборгованості.
Для характеристики структури поточних активів можна розрахувати частку дебіторської заборгованості, запасів, готової продукції в загальному обсязі поточних активів шляхом відношення перерахованих показників до загальної величини поточних активів.
Швидкість обігу товарно-матеріальних цінностей і готової продукції характеризує їх оборотність. Розрахунок цих показників практично однаковий.
Про накопичення (скорочення) запасів свідчить термін зберігання запасів.
Термін зберігання готової продукції указьшает на тривалість його зберігання.
Використовуючи формули 2.1 - 2.9, проаналізуємо оборотність поточних активів АТВТ "ЖБ К-Г.
Дані для аналізу представлені в таблиці 2.3.
Аналізуючи дані таблиці 2.3 можна сказати, що оборотність поточних активів на підприємстві дуже низька, тобто це говорить про неефективне управління оборотним капіталом і нераціональному його використанні. Про це свідчить і збільшення тривалості обороту оборотних активів на 38,21 дня в 1998годупо порівнянні з 1996 роком і, як наслідок, зменшення кількості оборотів за рік.
Таблиця 2.3
Розрахунок показників оборотності
Якщо в 1996 р. виручка від реалізації продукції, робіт, послуг перевищувала дебіторську заборгованість в 164,25 рази, то до 1998 р.-лише в 16,21 рази. Це пояснюється незначним за два роки зростанням обсягу реалізації в порівнянні з різким зростанням дебіторської заборгованості, яка в той же період збільшилася в 14 разів.
У ситуації, що склалася виникає така проблема, - якщо кошти, вкладені в матеріальні цінності, приймають грошову форму пізніше, ніж виникає необхідність у нк наявності підприємству необхідно залучати додаткові джерела фінансування.
Для того щоб визначити чи вигідно це підприємству, вірніше наскільки це збитково, розрахуємо коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості.
Крім того, у таблиці 2.4 розрахований і період погашення кредиторської
заборгованості.
Дані таблиці 2.4 свідчать про зменшення значення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості протягом аналізованого періоду практично в два рази і зростанні терміну її погашення на 54 дні.
Таблиця 2.4
Розрахунок коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості та періоду її погашення для АТВТ "ЗБК-1"
Таким чином, результатом подібного здійснення кредитної політики АТВТ "ЗБК-1" може стати вкрай важке становище підприємства, пов'язане з тим, що воно порушило найважливіше вимога фінансової стабільності: умови залучення кредиту повинні бути вигідніше тих умов на яких саме підприємство їх робить. Оскільки дебіторська заборгованість є, по суті, безплатний кредит покупцям вона повинна по можливості "врівноважуватися" таким же безкоштовним кредитом постачальників.
Як вже зазначалося, основною метою діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Тому при аналізі фінансового стану особлива увага приділяється оцінці показників рентабельності.
У загальному вигляді під рентабельністю розуміється відношення прибутку, отриманого за певний період, до обсягу капіталу, інвестованого в підприємство. Економічний сенс значення даного показника полягає в тому, що він характеризує прибуток, отриманий із кожного рубля коштів (власних або позикових), вкладених у підприємство.
У залежності від напрямків вкладення коштів, форми залучення капіталу, а так же цілей розрахунку використовують різні показники рентабельності. Розглянемо основні з них.
Рентабельність активів майна. Даний показник показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні, вкладеної в
В аналітичних цілях визначається рентабельність як усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів, яка показує, який прибуток має підприємство з кожної гривні, вкладеної в поточні активи.
Якщо діяльність підприємства орієнтована на перспективу, то необхідно залучення інвестицій. Показником, що відображає ефективність використання коштів, інвестованих у підприємство, є рентабельність інвестицій.
Даний показник використовується в основному для оцінки ефективності управління на підприємстві, характеристики його здатності забезпечити необхідну віддачу на вкладений капітал, визначення розрахункової бази для прогнозування.
Акціонери (інвестори) підприємства вкладають у підприємство свої кошти з метою отримання прибутку від інвестицій, тому з точки зору акціонерів найкращою оцінкою результатів господарської діяльності є наявність прибутку на вкладений капітал. Показник прибутку на вкладений акціонерами (власниками) капітал, званий також рентабельністю власного капіталу, визначається за формулою
Кредитори підприємства так само, як і його акціонери, розраховують на отримання певного доходу від надання коштів підприємству. З позиції кредиторів показник рентабельності позикового капіталу, которийотражает ціну (вартість) залучення коштів для підприємства можна розрахувати за формулою
Наступний показник рентабельності - це рентабельність сукупних вкладень. Він характеризує прибутковість вкладень сукупних вкладників капіталу (власників і кредиторів).
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, співвідносять як з величиною використовуваного (вкладеного) капіталу, так і з обсягом скоєних за період операцій (обсягом продажів). Перший спосіб обчислення дозволяє оцінити рентабельність капіталу і характеризує ефективність проведених витрат, другий - рентабельність продажів, він показує, який прибуток має підприємство з кожної гривні реалізації.
Величина даного показника широко варіюється в залежності від сфери діяльності підприємства. Пояснюється це різницею у швидкості обороту коштів, пов'язаним з відмінностями у розмірі використовуваного капіталу, необхідного для здійснення господарських операцій у даному обсязі, в термінах кредитування, величиною складських запасів і т.д. Тривалий оборот капіталу робить необхідним отримання більшого прибутку, щоб досягти задовільних результатів. Більш швидкий оборот капіталу ті ж результати приносить і при меншій величині прибутку в розрахунку на обсяг реалізованої продукції.
Відмінності у значенні показника рентабельності продажів в рамках однієї галузі безпосередньо визначаються успішністю управління на конкретному підприємстві.
Величина показника рентабельності продажу знаходиться в безпосередній залежності від структури капіталу підприємства. Очевидно, що за інших рівних умов рентабельність продажів буде тим менше, чим значніше величина заборгованості (і відповідно плата за позикові кошти).
У сучасних умовах підприємства не мають можливості використовувати довгострокові кредити і позики, а також залучати інвестиційний капітал, тобто позикові кошти характеризуються лише короткостроковими пасивами. Тому розрахунок показників рентабельності інвестицій і сукупних вкладень не представляє особливого інтересу. Динаміка інших показників представлена в наступній таблиці.
Після значного погіршення показників використання майна в 1997 р. в порівнянні з 1996 р. ситуація на підприємстві змінилася в кращу сторону верб 1998 р. з кожної гривні, вкладеної в активи було отримано на 1,13 коп. більше, ніж у 1996 р. Проте мало місце зниження ефективності використання оборотних коштів: замість 28,53 коп. прибутку, отриманого з рубля поточних активів у 1996 році, віддача з кожної гривні коштів, вкладених в поточні активи в 1997р. склала 15,51 коп., а в 1998 р. - 22,77 коп.
Таблиця 2.5
Динаміка показників рентабельності АТВТ "Ж КГ '
Крім того, у таблиці 2.4 розрахований і період погашення кредиторської
заборгованості.
Дані таблиці 2.4 свідчать про зменшення значення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості протягом аналізованого періоду практично в два рази і зростанні терміну її погашення на 54 дні.
Таблиця 2.4
Розрахунок коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості та періоду її погашення для АТВТ "ЗБК-1"
| ПОКАЗНИКИ | 1996 | 1997 | 1998 |
| Коефіцієнт оборачівйй- | 4.39 | 3,51 | 2,65 |
| вюпі | |||
| Період пагашжія, вони | 82 / 3 | 102,56 | 135 ^ 81 |
Як вже зазначалося, основною метою діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Тому при аналізі фінансового стану особлива увага приділяється оцінці показників рентабельності.
У загальному вигляді під рентабельністю розуміється відношення прибутку, отриманого за певний період, до обсягу капіталу, інвестованого в підприємство. Економічний сенс значення даного показника полягає в тому, що він характеризує прибуток, отриманий із кожного рубля коштів (власних або позикових), вкладених у підприємство.
У залежності від напрямків вкладення коштів, форми залучення капіталу, а так же цілей розрахунку використовують різні показники рентабельності. Розглянемо основні з них.
Рентабельність активів майна. Даний показник показує, який прибуток отримує підприємство з кожної гривні, вкладеної в
В аналітичних цілях визначається рентабельність як усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів, яка показує, який прибуток має підприємство з кожної гривні, вкладеної в поточні активи.
Якщо діяльність підприємства орієнтована на перспективу, то необхідно залучення інвестицій. Показником, що відображає ефективність використання коштів, інвестованих у підприємство, є рентабельність інвестицій.
Даний показник використовується в основному для оцінки ефективності управління на підприємстві, характеристики його здатності забезпечити необхідну віддачу на вкладений капітал, визначення розрахункової бази для прогнозування.
Акціонери (інвестори) підприємства вкладають у підприємство свої кошти з метою отримання прибутку від інвестицій, тому з точки зору акціонерів найкращою оцінкою результатів господарської діяльності є наявність прибутку на вкладений капітал. Показник прибутку на вкладений акціонерами (власниками) капітал, званий також рентабельністю власного капіталу, визначається за формулою
Кредитори підприємства так само, як і його акціонери, розраховують на отримання певного доходу від надання коштів підприємству. З позиції кредиторів показник рентабельності позикового капіталу, которийотражает ціну (вартість) залучення коштів для підприємства можна розрахувати за формулою
Наступний показник рентабельності - це рентабельність сукупних вкладень. Він характеризує прибутковість вкладень сукупних вкладників капіталу (власників і кредиторів).
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, співвідносять як з величиною використовуваного (вкладеного) капіталу, так і з обсягом скоєних за період операцій (обсягом продажів). Перший спосіб обчислення дозволяє оцінити рентабельність капіталу і характеризує ефективність проведених витрат, другий - рентабельність продажів, він показує, який прибуток має підприємство з кожної гривні реалізації.
Величина даного показника широко варіюється в залежності від сфери діяльності підприємства. Пояснюється це різницею у швидкості обороту коштів, пов'язаним з відмінностями у розмірі використовуваного капіталу, необхідного для здійснення господарських операцій у даному обсязі, в термінах кредитування, величиною складських запасів і т.д. Тривалий оборот капіталу робить необхідним отримання більшого прибутку, щоб досягти задовільних результатів. Більш швидкий оборот капіталу ті ж результати приносить і при меншій величині прибутку в розрахунку на обсяг реалізованої продукції.
Відмінності у значенні показника рентабельності продажів в рамках однієї галузі безпосередньо визначаються успішністю управління на конкретному підприємстві.
Величина показника рентабельності продажу знаходиться в безпосередній залежності від структури капіталу підприємства. Очевидно, що за інших рівних умов рентабельність продажів буде тим менше, чим значніше величина заборгованості (і відповідно плата за позикові кошти).
У сучасних умовах підприємства не мають можливості використовувати довгострокові кредити і позики, а також залучати інвестиційний капітал, тобто позикові кошти характеризуються лише короткостроковими пасивами. Тому розрахунок показників рентабельності інвестицій і сукупних вкладень не представляє особливого інтересу. Динаміка інших показників представлена в наступній таблиці.
Після значного погіршення показників використання майна в 1997 р. в порівнянні з 1996 р. ситуація на підприємстві змінилася в кращу сторону верб 1998 р. з кожної гривні, вкладеної в активи було отримано на 1,13 коп. більше, ніж у 1996 р. Проте мало місце зниження ефективності використання оборотних коштів: замість 28,53 коп. прибутку, отриманого з рубля поточних активів у 1996 році, віддача з кожної гривні коштів, вкладених в поточні активи в 1997р. склала 15,51 коп., а в 1998 р. - 22,77 коп.
Таблиця 2.5
Динаміка показників рентабельності АТВТ "Ж КГ '
| ПОКАЗНИКИ | 1996 | 1997 | 1998 |
| Середня велетоса | 54712 | 58305 | 60638 |
| жпаоЕ, тє. руй. | |||
| Собсгвйнний кятігал, тис. | 42887 | 46268 | 44220 |
| руб. | |||
| Кршкосротаьк п & сскви, | 8825 | 12037 | 16418 |
| так.руб. | |||
| Середня Еелічкй | 10211 | 13427 | 17165 |
| • каущіхакткоЕ, | |||
| так. руб. | |||
| Виручка отрмлізадаі, | 36957 | 39362 | 44909 |
| твк.руб. | |||
| Прибуток залишається | 2913 | 2082 | 3909 |
| е розпорядженні | |||
| лредпршпія:, тис. руб. |
3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ І ВІДТВОРЕННЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ
3.1. Напрямки удосконалення фінансового планування та управління оборотними коштами на промисловому підприємстві
У сучасних умовах, коли більшість підприємств здійснює свою господарську діяльність в умовах гострого дефіциту оборотних коштів, виникає безліч проблем, як внутрішніх, так і зовнішніх. Однією з таких проблем, з якою стикаються і підприємства, і держава, є проблема неплатежів (платіжна криза).
В основі платіжної кризи лежить глибокий розлад фінансів підприємств і невміле керування ними.
Процес вдосконалення фінансового планування та управління оборотними коштами на підприємствах, зокрема на АТВТ "ЗБК-Г, на мій погляд, повинен протікати у двох основних напрямках.
Перше - відродження практики нормування оборотних коштів, але на новому якісному рівні.
Принциповими моментами нової концепції, застосувати і для окремо взятого підприємства, могли б стати:
• планування оборотних коштів по двох незалежних моделям - розміщуваних засобам (активів) та джерел фінансування (пасивів),
• планування загальної потреби в оборотних коштах без підрозділи їх на нормовані і ненормовані статті;
• перехід до укрупнених методів розрахунку потреби в оборотних коштах з подальшою їх деталізацією за статтями;
• широке застосування типових норм і нормативів оборотних коштів по галузях господарства.
Розглянемо деякі з цих моментів. Укрупнені методи розрахунку потреби в оборотних коштах мають в основі два головних параметри:
тривалість фінансового циклу і плановані витрати з господарської діяльності. Тривалість фінансового циклу визначається чотирма періодами: постачання, виробництва, збуту і розрахунків. Вона може бути розрахована за загальноприйнятою методикою або на основі галузевих нормативів.
Головне не ускладнювати такі розрахунки, не слідувати бажанням порахувати запаси по кожній позиції, виходити з нормального економічно доцільної поведінки. Тривалість циклів постачання і збуту не повинна перевищувати значень прийнятих в маркетинговій діяльності. Цикл виробництва повинен відповідати технології, цикл розрахунків - договірними умовами.
Особливо слід сказати про визначення потреби в оборотних коштах для розрахунків з дебіторами. Традиційно вона не планувалася з причин "незаконність" і нестабільності такої заборгованості. В умовах ринку значна частина дебіторської заборгованості, зокрема за договірними авансами і наданим кредитом, носить цілком законний і стабільний характер. Потреба в коштах на ці цілі може бути визначена за формулою (3.1).
На другому етапі загальну потребу підприємства в оборотних коштах слід розподілити по: статтям оборотних коштів, центрам відповідальності. Розподіл оборотних коштів за центрами відповідальності передбачає виділення в рамках підприємства служб (осіб), які мають право розпоряджатися придбанням або витрачанням відповідних активів.
При цьому доцільно встановлювати ліміти оборотних коштів за системою "максимум-мінімум". Служби (особи), відповідальні за придбання активів, не повинні без санкції фінансової служби підприємства перевищувати максимум ліміту, а відповідальні за використання активів спостерігають за тим, щоб відповідні запаси не знизилися нижче встановленого мінімального ліміту. Систем управління оборотними коштами на підприємстві отримує завершеність тільки при підключенні центрів відповідальності і делегування їм певних повноважень і обмежень з придбання та використання оборотних активів.
Потреби підприємства в оборотних коштах за джерелами фінансування повинні визначатися за моделлю, залежною від встановлення потреби в оборотних активах. Основою для розрахунків тут служить категорія "оборотний капітал".
Вважаємо, що величину оборотного капіталу підприємства необхідно розраховувати по наступній моделі: Оборотний капітал підприємства = "Джерела власних коштів" + "Довгострокові кредити і позики" - "Основні засоби і необоротні активи" - "Збитки" + "Статті пасиву, прирівняні до власних джерел коштів "(фонди споживання, доходи майбутніх періодів, резервні статті).
Планована величина оборотного капіталу підприємства перш за все "настроюється" на мінімальну і максимальну потребу. Перша визначена законом про неспроможність (банкрутство) підприємства і повинна бути не менше 10% від величини оборотних активів. Максимальна величина оборотного капіталу обумовлена принципом доцільності. Невигідно тримати в обороті капітал, що перевищує вартість необхідний матеріальних запасів і витрат. На практиці максимум оборотного капіталу може складати і меншу величину (60-80% запасів) при можливості отримання короткострокових кредитів і позик, але все ж таки повинен дорівнювати не менш 50% вартості матеріальних запасів і витрат.
Різниця між плановою потребою підприємства в оборотних активах і прийнятною величиною оборотного капіталу показує необхідність залучення додаткових джерел фінансування. Так само. знаючи потребу у власному капіталі, підприємство отримує можливість скласти перспективний план фінансування інвестицій в оборотний капітал.
Інвестиції в оборотні кошти носять довготривалий характер і в цьому сенсі не відрізняються від інших реальних інвестицій.
В інвестуванні оборотних коштів чітко простежуються три етапи:
• початкове інвестування при утворенні підприємства,
• підтримання кругообігу коштів діючого підприємства;
• інвестування в приріст оборотних засобів при розширенні обсягів і масштабів господарської діяльності.
Особливим випадком є інвестиції на поповнення раніше втраченого оборотного капіталу.
Первісне інвестування оборотних коштів має у своїй основі формування статутного капіталу підприємства. Для того, щоб він виконував не формальну, а активну роль у фінансах підприємства, мінімальні вимоги до нього повинні бути істотно збільшені. Очевидно, мінімальну величину статутного капіталу переважно визначати не в місячних зарплатах, а у відсотках до вартості активів з урахуванням галузевих особливостей підприємства. Збільшення статутного капіталу і вторинна емісія акцій могли б стати реальною основою формування оборотного капіталу підприємств в найближчій перспективі. Для того, щоб дана пропозиція могло реально втілитися в життя необхідно створення нормально функціонуючого фондового ринку.
Другий етап не вимагає довгострокового інвестування коштів. Однак тут важко обійтися без активізації короткострокового банківського кредитування, яке традиційно було джерелом формування обігових коштів багатьох галузей (особливо торгівлі, сільського господарства, сезонного виробництва).
Кредитні вкладення в економіку при деякому абсолютному зростанні знижуються відносно і явно недостатні для обслуговування поточної діяльності підприємств.
Невпевненість на фінансових ринках, підвищення ставки рефінансування Центральним Банком, нестійкість становища більшості комерційних банків - все це не сприяє активізації короткострокового кредитування.
Третій етап передбачає пошук додаткових інвестиційних можливостей з відносно довгостроковим вкладенням для збільшення оборотних коштів підприємств. Тут джерелами фінансування можуть стати:
прибуток підприємства, довгостроковий кредит банку, фінансова допомога вищих структур і як рідкісний виняток - бюджетні кошти. Такі ж джерела фінансування необхідні при втраті оборотного капіталу.
Прибуток після сплати податків традиційно вважалася основним джерелом поповнення оборотних коштів підприємства. За останній час ця роль в значній мірі втрачено. Причини загальновідомі. По-перше, обвальне зниження величини прибутку і скорочення числа рентабельних підприємств. По-друге, це - підвищена тягар оподаткування прибутку. Якщо в середньому вона становить близько 40%, то для окремих підприємств "зашкалює" до 80-90% отриманого прибутку. Така непомірна податкове навантаження характерна для підприємств зі значними активами, але низькою рентабельністю. По-третє, це - повна відсутність податкових пільг для підприємств, які побажали вкласти частину свого прибутку на поповнення оборотних коштів.
Очевидно, що без серйозних змін у фінансовій і податковій політиці держави прибуток не зможе повернути собі місце основного джерела для поповнення оборотних коштів.
Ще менше шансів стати таким джерелом у довгострокового кредитування. Його поле постійно звужується через політичної та економічної нестабільності в країні і недостатності довгострокових кредитних ресурсів.
Деякі надії можна покласти на централізовані фінансові фонди вищих структур (зокрема - фінансово-промислових груп), які могли б при наявності економічної хвиль, твердо намічених цілей і системного підходу поетапно вирішити проблеми обігових коштів підприємств, що входять в об'єднання.
Другий напрямок - абсолютно нове для більшості російських підприємств-постановка регулярного фінансового менеджменту.
Регулярний менеджмент допоможе вирішити підприємству ряд найбільш гострих проблем і в першу чергу - управління фінансами.
Починається таке управління з бюджетування. Досвід показує, що через відсутність точного і систематичного знання про свої фінанси російські підприємства втрачають до п'ятої частини доходів.
Інструментами фінансового управління є:
• бюджетування (технологія планування, обліку і контролю грошей та фінансових результатів);
• фінансовий аналіз;
• менеджмент залучення позикових коштів,
• менеджмент розміщення вільних коштів,
• інвестиційний менеджмент;
• емісія, менеджмент-капіталу;
• банкрутство, антикризове управління;
• траст;
• факторинг;
• лізинг;
• страхування.
Застосувати всі інструменти фінансового менеджменту відразу неможливо (позначається природний обмежник - недолік управлінських ресурсів), дай недоцільно (фінансовий менеджмент у різних: галузях різний: фінанси в нафті відрізняються від фінансів у будівництві, а ті - від фінансів у торгівлі).
Тим не менш, існує якийсь мінімум, з якого кожна компанія повинна починати. У стартовий набір фінансових інструментів, на думку фахівців, входить бюджетування, а також залучення позикових коштів і розміщення вільних коштів на зовнішніх ринках. У цій тріаді два останні пункти займають підлегле становище до бюджету.
Справа в тому, що робота з грошима на зовнішніх ринках не є управлінням в повному сенсі слова до тих пір, поки немає повного контролю за грошовими потоками всередині організації.
Отже; щоб поповнити оборотні кошти, береться кредит. Але оскільки це робиться в терміновому порядку, умови явно не оптимальні. Через відсутність точної картини надходження грошових коштів важко визначити й оптимальну суму, і терміни позики. З цієї ж причини майже неможливо уникнути порушення графіка платежів за кредитами, що веде до штрафних санкцій.
Якщо врахувати, що бізнес в основному живе за рахунок кредитів (а в ряді його галузей кошти обертаються досить довго), то дорожнеча використовуваних такою фірмою грошей веде до того, що фінансові проблеми наростають як сніжний ком.
Вихід в бюджетуванні, тобто у створенні технології планування, обліку і контролю грошей та фінансових результатів.
Бюджет - це конкретний детальний план. Якщо середньострокові або довгострокові плани можуть бути написані широкими мазками - завоювати таку-то частку ринку, розвинути регіональну мережу, то бюджет все конкретизує вигляді цифр - обсягів продажів, витрат і т.п.
Для впровадження бюджетування необхідна поступовість і послідовність побудови бюджетів.
Першим кроком, на думку фахівців і практиків, може стати постановка кілька актуальних для компанії операційних бюджетів. Слідом або одночасно треба ставити бюджет руху грошових коштів (сазп по \ у). По-перше, тому, що він дозволяє налагодити контроль за платоспроможністю і потрібен для поточної стійкості компанії. По-друге, цей бюджет найбільш локальне, для нього потрібний мінімум зовнішньої інформації.
Другий крок - бюджет доходів і витрат - дозволяє управляти таким найважливішим фінансовим результатом діяльності, як прибуток. І третій - бюджет по балансовому листу, більш стратегічний, - характеризує зобов'язання і вкладення компанії по основних рахунках активів і пасивів.
Таким чином, виникає певна, хоча й сувора послідовність настоянки фінансового менеджменту.
Планування оборотних коштів і регулярний фінансовий менеджмент, будучи окремими елементами загальної стратегії управління фінансами підприємств, в сукупності при правильному відродженні та постановці, на мій погляд, в сучасних умовах можуть зробити істотний вплив на вирішення проблеми відтворення та формування оборотні коштів промислових підприємств, але для досягнення більш повного результату регулювання даного процесу має здійснюватися і за участю держави.
3.1. Напрямки удосконалення фінансового планування та управління оборотними коштами на промисловому підприємстві
У сучасних умовах, коли більшість підприємств здійснює свою господарську діяльність в умовах гострого дефіциту оборотних коштів, виникає безліч проблем, як внутрішніх, так і зовнішніх. Однією з таких проблем, з якою стикаються і підприємства, і держава, є проблема неплатежів (платіжна криза).
В основі платіжної кризи лежить глибокий розлад фінансів підприємств і невміле керування ними.
Процес вдосконалення фінансового планування та управління оборотними коштами на підприємствах, зокрема на АТВТ "ЗБК-Г, на мій погляд, повинен протікати у двох основних напрямках.
Перше - відродження практики нормування оборотних коштів, але на новому якісному рівні.
Принциповими моментами нової концепції, застосувати і для окремо взятого підприємства, могли б стати:
• планування оборотних коштів по двох незалежних моделям - розміщуваних засобам (активів) та джерел фінансування (пасивів),
• планування загальної потреби в оборотних коштах без підрозділи їх на нормовані і ненормовані статті;
• перехід до укрупнених методів розрахунку потреби в оборотних коштах з подальшою їх деталізацією за статтями;
• широке застосування типових норм і нормативів оборотних коштів по галузях господарства.
Розглянемо деякі з цих моментів. Укрупнені методи розрахунку потреби в оборотних коштах мають в основі два головних параметри:
тривалість фінансового циклу і плановані витрати з господарської діяльності. Тривалість фінансового циклу визначається чотирма періодами: постачання, виробництва, збуту і розрахунків. Вона може бути розрахована за загальноприйнятою методикою або на основі галузевих нормативів.
Головне не ускладнювати такі розрахунки, не слідувати бажанням порахувати запаси по кожній позиції, виходити з нормального економічно доцільної поведінки. Тривалість циклів постачання і збуту не повинна перевищувати значень прийнятих в маркетинговій діяльності. Цикл виробництва повинен відповідати технології, цикл розрахунків - договірними умовами.
Особливо слід сказати про визначення потреби в оборотних коштах для розрахунків з дебіторами. Традиційно вона не планувалася з причин "незаконність" і нестабільності такої заборгованості. В умовах ринку значна частина дебіторської заборгованості, зокрема за договірними авансами і наданим кредитом, носить цілком законний і стабільний характер. Потреба в коштах на ці цілі може бути визначена за формулою (3.1).
На другому етапі загальну потребу підприємства в оборотних коштах слід розподілити по: статтям оборотних коштів, центрам відповідальності. Розподіл оборотних коштів за центрами відповідальності передбачає виділення в рамках підприємства служб (осіб), які мають право розпоряджатися придбанням або витрачанням відповідних активів.
При цьому доцільно встановлювати ліміти оборотних коштів за системою "максимум-мінімум". Служби (особи), відповідальні за придбання активів, не повинні без санкції фінансової служби підприємства перевищувати максимум ліміту, а відповідальні за використання активів спостерігають за тим, щоб відповідні запаси не знизилися нижче встановленого мінімального ліміту. Систем управління оборотними коштами на підприємстві отримує завершеність тільки при підключенні центрів відповідальності і делегування їм певних повноважень і обмежень з придбання та використання оборотних активів.
Потреби підприємства в оборотних коштах за джерелами фінансування повинні визначатися за моделлю, залежною від встановлення потреби в оборотних активах. Основою для розрахунків тут служить категорія "оборотний капітал".
Вважаємо, що величину оборотного капіталу підприємства необхідно розраховувати по наступній моделі: Оборотний капітал підприємства = "Джерела власних коштів" + "Довгострокові кредити і позики" - "Основні засоби і необоротні активи" - "Збитки" + "Статті пасиву, прирівняні до власних джерел коштів "(фонди споживання, доходи майбутніх періодів, резервні статті).
Планована величина оборотного капіталу підприємства перш за все "настроюється" на мінімальну і максимальну потребу. Перша визначена законом про неспроможність (банкрутство) підприємства і повинна бути не менше 10% від величини оборотних активів. Максимальна величина оборотного капіталу обумовлена принципом доцільності. Невигідно тримати в обороті капітал, що перевищує вартість необхідний матеріальних запасів і витрат. На практиці максимум оборотного капіталу може складати і меншу величину (60-80% запасів) при можливості отримання короткострокових кредитів і позик, але все ж таки повинен дорівнювати не менш 50% вартості матеріальних запасів і витрат.
Різниця між плановою потребою підприємства в оборотних активах і прийнятною величиною оборотного капіталу показує необхідність залучення додаткових джерел фінансування. Так само. знаючи потребу у власному капіталі, підприємство отримує можливість скласти перспективний план фінансування інвестицій в оборотний капітал.
Інвестиції в оборотні кошти носять довготривалий характер і в цьому сенсі не відрізняються від інших реальних інвестицій.
В інвестуванні оборотних коштів чітко простежуються три етапи:
• початкове інвестування при утворенні підприємства,
• підтримання кругообігу коштів діючого підприємства;
• інвестування в приріст оборотних засобів при розширенні обсягів і масштабів господарської діяльності.
Особливим випадком є інвестиції на поповнення раніше втраченого оборотного капіталу.
Первісне інвестування оборотних коштів має у своїй основі формування статутного капіталу підприємства. Для того, щоб він виконував не формальну, а активну роль у фінансах підприємства, мінімальні вимоги до нього повинні бути істотно збільшені. Очевидно, мінімальну величину статутного капіталу переважно визначати не в місячних зарплатах, а у відсотках до вартості активів з урахуванням галузевих особливостей підприємства. Збільшення статутного капіталу і вторинна емісія акцій могли б стати реальною основою формування оборотного капіталу підприємств в найближчій перспективі. Для того, щоб дана пропозиція могло реально втілитися в життя необхідно створення нормально функціонуючого фондового ринку.
Другий етап не вимагає довгострокового інвестування коштів. Однак тут важко обійтися без активізації короткострокового банківського кредитування, яке традиційно було джерелом формування обігових коштів багатьох галузей (особливо торгівлі, сільського господарства, сезонного виробництва).
Кредитні вкладення в економіку при деякому абсолютному зростанні знижуються відносно і явно недостатні для обслуговування поточної діяльності підприємств.
Невпевненість на фінансових ринках, підвищення ставки рефінансування Центральним Банком, нестійкість становища більшості комерційних банків - все це не сприяє активізації короткострокового кредитування.
Третій етап передбачає пошук додаткових інвестиційних можливостей з відносно довгостроковим вкладенням для збільшення оборотних коштів підприємств. Тут джерелами фінансування можуть стати:
прибуток підприємства, довгостроковий кредит банку, фінансова допомога вищих структур і як рідкісний виняток - бюджетні кошти. Такі ж джерела фінансування необхідні при втраті оборотного капіталу.
Прибуток після сплати податків традиційно вважалася основним джерелом поповнення оборотних коштів підприємства. За останній час ця роль в значній мірі втрачено. Причини загальновідомі. По-перше, обвальне зниження величини прибутку і скорочення числа рентабельних підприємств. По-друге, це - підвищена тягар оподаткування прибутку. Якщо в середньому вона становить близько 40%, то для окремих підприємств "зашкалює" до 80-90% отриманого прибутку. Така непомірна податкове навантаження характерна для підприємств зі значними активами, але низькою рентабельністю. По-третє, це - повна відсутність податкових пільг для підприємств, які побажали вкласти частину свого прибутку на поповнення оборотних коштів.
Очевидно, що без серйозних змін у фінансовій і податковій політиці держави прибуток не зможе повернути собі місце основного джерела для поповнення оборотних коштів.
Ще менше шансів стати таким джерелом у довгострокового кредитування. Його поле постійно звужується через політичної та економічної нестабільності в країні і недостатності довгострокових кредитних ресурсів.
Деякі надії можна покласти на централізовані фінансові фонди вищих структур (зокрема - фінансово-промислових груп), які могли б при наявності економічної хвиль, твердо намічених цілей і системного підходу поетапно вирішити проблеми обігових коштів підприємств, що входять в об'єднання.
Другий напрямок - абсолютно нове для більшості російських підприємств-постановка регулярного фінансового менеджменту.
Регулярний менеджмент допоможе вирішити підприємству ряд найбільш гострих проблем і в першу чергу - управління фінансами.
Починається таке управління з бюджетування. Досвід показує, що через відсутність точного і систематичного знання про свої фінанси російські підприємства втрачають до п'ятої частини доходів.
Інструментами фінансового управління є:
• бюджетування (технологія планування, обліку і контролю грошей та фінансових результатів);
• фінансовий аналіз;
• менеджмент залучення позикових коштів,
• менеджмент розміщення вільних коштів,
• інвестиційний менеджмент;
• емісія, менеджмент-капіталу;
• банкрутство, антикризове управління;
• траст;
• факторинг;
• лізинг;
• страхування.
Застосувати всі інструменти фінансового менеджменту відразу неможливо (позначається природний обмежник - недолік управлінських ресурсів), дай недоцільно (фінансовий менеджмент у різних: галузях різний: фінанси в нафті відрізняються від фінансів у будівництві, а ті - від фінансів у торгівлі).
Тим не менш, існує якийсь мінімум, з якого кожна компанія повинна починати. У стартовий набір фінансових інструментів, на думку фахівців, входить бюджетування, а також залучення позикових коштів і розміщення вільних коштів на зовнішніх ринках. У цій тріаді два останні пункти займають підлегле становище до бюджету.
Справа в тому, що робота з грошима на зовнішніх ринках не є управлінням в повному сенсі слова до тих пір, поки немає повного контролю за грошовими потоками всередині організації.
Отже; щоб поповнити оборотні кошти, береться кредит. Але оскільки це робиться в терміновому порядку, умови явно не оптимальні. Через відсутність точної картини надходження грошових коштів важко визначити й оптимальну суму, і терміни позики. З цієї ж причини майже неможливо уникнути порушення графіка платежів за кредитами, що веде до штрафних санкцій.
Якщо врахувати, що бізнес в основному живе за рахунок кредитів (а в ряді його галузей кошти обертаються досить довго), то дорожнеча використовуваних такою фірмою грошей веде до того, що фінансові проблеми наростають як сніжний ком.
Вихід в бюджетуванні, тобто у створенні технології планування, обліку і контролю грошей та фінансових результатів.
Бюджет - це конкретний детальний план. Якщо середньострокові або довгострокові плани можуть бути написані широкими мазками - завоювати таку-то частку ринку, розвинути регіональну мережу, то бюджет все конкретизує вигляді цифр - обсягів продажів, витрат і т.п.
Для впровадження бюджетування необхідна поступовість і послідовність побудови бюджетів.
Першим кроком, на думку фахівців і практиків, може стати постановка кілька актуальних для компанії операційних бюджетів. Слідом або одночасно треба ставити бюджет руху грошових коштів (сазп по \ у). По-перше, тому, що він дозволяє налагодити контроль за платоспроможністю і потрібен для поточної стійкості компанії. По-друге, цей бюджет найбільш локальне, для нього потрібний мінімум зовнішньої інформації.
Другий крок - бюджет доходів і витрат - дозволяє управляти таким найважливішим фінансовим результатом діяльності, як прибуток. І третій - бюджет по балансовому листу, більш стратегічний, - характеризує зобов'язання і вкладення компанії по основних рахунках активів і пасивів.
Таким чином, виникає певна, хоча й сувора послідовність настоянки фінансового менеджменту.
Планування оборотних коштів і регулярний фінансовий менеджмент, будучи окремими елементами загальної стратегії управління фінансами підприємств, в сукупності при правильному відродженні та постановці, на мій погляд, в сучасних умовах можуть зробити істотний вплив на вирішення проблеми відтворення та формування оборотні коштів промислових підприємств, але для досягнення більш повного результату регулювання даного процесу має здійснюватися і за участю держави.