Нікітін Іван Микитович (бл. 1690-1742)
"Персони справ майстер", улюблений художник Петра I, І. М. Нікітін являв собою приклад патріотичної гордості імператора перед іноземцями, "щоб знали, що є й з нашого народу добрі майстри". І Петро не помилявся: "живописець Іван" був першим російським портретистом європейського рівня.
Його творчість - початок російського живопису нового часу.
Рік народження Нікітіна точно невідомий, і традиційно прийнята дата - близько 1690 року - іноді заперечується. Лише недавно з'ясувалося батькові художника; в результаті архівних пошуків була відокремлена його фігура від іншого Нікітіна, його однофамільця, тільки в останні роки визначився корпус його робіт, очищений від приписуваних йому копій і картин інших художників. Так що ж відомо про долю майстра величезного обдарування і трагічного життя?
Іван Микитович Нікітін народився в сім'ї священика, дуже близька до двору. У Измайлове, родовому маєтку Романових, пройшло дитинство художника. Навчався він, швидше за все, в Оружейній палаті - тільки там можна було опанувати ремесло живописця. Однак навіть у самих ранніх Никитинский роботах виявляється знайомство з європейською живописом.
Нікітін залишив Москву в 1711 році, коли всіх майстрів Збройової палати перевели в нову столицю. Тут, при новозаведенной Санкт-Петербурзької друкарні, незабаром була заснована малювальна школа, в якій "гридоровальних справ майстри і маляри ... в малюванні найкращу отримували науку". Серед викладачів - Іван Нікітін.
До того ж часу відносяться і перші відомі його роботи - портрети царівен Параски Іванівни (1714) та Наталії Олексіївни (до 1716).
Мабуть, Петро високо оцінив ці роботи: незабаром Нікітін приступив до першого царського замовлення, про який ми знаємо лише з запису петровського "юрнал": "Його величності половинну персону писав Іван Нікітін". Ще одна робота першого періоду творчості Нікітіна - портрет цесарівни Ганни Петрівни (до 1716), восьмирічної дочки Петра.
На початку 1716 Нікітін відправився на навчання за кордон, до Італії, перебування в якій значно розширило технічні прийоми його живопису.
На початку квітня 1720 брати Нікітіни повернулися до Петербурга, зустрінуті царської ласкою - Іван отримав звання гофмалера. Його життя тепер тісно пов'язана з двором.
28 січня 1725 Нікітін пише Петра в останній раз ("Петро I на смертному ложі"). Лежачий цар, прикритий горностаєвій мантією, побачений з незвичайної точки зору - зверху, у незвичному складному освітленні від тріпотливих свічок, тремтінням полум'я вносять життя в мертве тіло. Рідкісне по мальовничій силі і свободі полотно - реквієм Петру, написаний близькою людиною, однодумцем, приголомшеним величиною втрати.
Нікому немає діла до гофмалера. Припиняються замовлення, платня виплачується нерегулярно.
Але саме в ці роки створені найкращі Нікітінські портрети - життєрадісного і легковажного Сергія Строганова, зображеного в складному рокайльной повороті, з примхливим малюнком складок оксамитового плаща; канцлера Н.І. Головкіна, який втілює образ державного діяча.
І несподіваний "Портрет напольного гетьмана", одне з найбільш дивних творів 18 століття. Незрозуміло, ким міг бути людина з простим стомленим обличчям, людина волі і дії, написаний з обігнала час мальовничій розкутістю і майстерністю. "Підлоговий" Чи це (тобто командувач діючими, "польовими" військами) гетьман - але жоден з відомих українських чи польських гетьманів не підходить за віком, та й одяг його не схожа на прийняту у військах. Або назва народилася зі старої опису, де картина позначена "наповнить незавершеним", тобто незавершеною, і тоді, може бути, зображений на ній простий козак-малорос?
Портрет вирішено дуже просто. Перед нами немолодий, втомлений і удаваний дуже самотнім чоловік. Лише по костюму можна зрозуміти, що це високопоставлений діяч, формально - голова Україні. Дивно, але по-своєму символічно: ми не знаємо точно, хто конкретно зображений на портреті. Традиційно вважається, що портрет написаний після 1725 Тому він сприймається як узагальнений образ людини Петровської епохи, учасника її подій і свідка її кінця.
У 1732 році Нікітін був заарештований Таємної канцелярією за обвинуваченням в особливо тяжкому державному злочині і п'ять років провів в одиночній камері Петропавловської фортеці в нескінченних допитах і тортурах.
Довгий час прийнято було вважати, що після смерті Петра I художник, переїхавши до Москви, прилучився до старо-російської партії, яка бажала повернути Русь у допетровське час, чим і була викликана його арешт. Проте ніщо в Нікітіну не видає прихильника старих порядків. Ніщо не говорить і про зраду європейським звичкам - в його будинку картини, гравюри, скульптури, книги; записками на італійській мові обмінювалися брати Нікітіни, передчуваючи арешт. Чи були репресії наслідком необережності брата Нікітіна, Родіона, котрий читав з амвона памфлет проти Феофана Прокоповича? Або існували більш складні і приховані причини? Глухі натяки в матеріалах слідства дозволяють судити про причетність Нікітіна до опозиції правлінню Анни Іоанівни, яка мала не дуже міцні права на престол і постійно опасавшейся змов. Це підтверджується і тривалістю слідства і жорстокістю покарання: "бити батогами і послати до Сибіру на життя вічне під вартою".
Запанувала дочка Петра I, Єлизавета, велить негайно "Івана та Романа Нікітіних із заслання, де вони обретаютца, звільнити", але наказ досягає Сибіру лише в січні 1742 року. Десь на шляху до Москви помер у дорозі персони справ майстер Іван Нікітін.