ЗМІСТ
Введення1.1 Необхідність планування витрат
1.2 Визначення допустимої величини витрат
1.3 Визначення та нормування витрат з метою їх стабілізації і зниження
2.1 Система обліку витрат
2.2 Основи управлінського (виробничого) обліку
ВисновокСписок літератури
ВСТУП
Керівництво підприємства увесь час стоїть перед необхідністю вибору оптимальних рішень, що стосуються ціни реалізації, номенклатури, асортименту та обсягу продукції, що випускається, кредитної та інвестиційної політики і багато чого іншого. У пошуках таких, економічно обгрунтованих, рішень розраховують і аналізують альтернативні варіанти поведінки підприємства.Недостатньо, щоб окремі рішення були економічно ефективними самі по собі. Необхідно домагатися того, щоб вся діяльність підприємства в комплексі стала рентабельною і забезпечувала грошові надходження в обсязі, що задовольняє зацікавлені в економічних результатах виробництва особи (власників, кредиторів, керівників, працівників). Основним завданням планування витрат і є визначення економічних результатів діяльності підприємства, очікуваних в майбутньому періоді.
З метою здійснення контролю та регулювання витрати ділять:
- На регульовані і нерегульовані;
- Витрати у межах норм, плану, кошторису і відхилення від норм, плану, кошторису.
Регульованими називаються витрати, величина яких може залежати від менеджера відповідного рівня управління.
Нерегульовані витрати не залежать від рішень менеджера (як правило, нижчих рівнів управління).
Для керівника організації майже всі витрати організації є регульованими. Для керівника цеху регульованими є витрати в межах цеху. Загальногосподарські витрати для нього - нерегульовані. Для бригадира регульованими є тільки витрати в межах бригади, цехові витрати - нерегульовані.
Розподіл витрат на регульовані і нерегульовані має велике значення для встановлення відповідальності кожного менеджера і виконавця за величину витрат.
По можливості здійснення контролю за витратами вони поділяються на контрольовані і неконтрольовані.
Контрольовані витрати можуть контролюватися працівниками організації. Неконтрольовані витрати не піддаються контролю з боку працівників організації - підвищення цін на обладнання та паливно-енергетичні ресурси, зміна ставок відрахувань на соціальні потреби, податків і т.п.
1.1 Необхідність планування витрат
Планування - один з елементів управління, що включає в себе вибір цілі підприємства і засобів для її досягнення. Планування наводить міст між існуючим становищем і тим, якого ми хочемо досягти в майбутньому. Основне завдання планування - зведення до мінімуму ризику підприємництва.Планування може бути короткостроковим та довгостроковим. Короткострокові плани складаються на місяць, квартал, рік, довгострокові (перспективні) визначають напрями розвитку підприємства протягом 3-5 років (для великих фірм - і на більш тривалий період).
Завдання довгострокового планування - на підставі аналізу шансів і ризиків, породжуваних зовнішнім середовищем, сильних і слабких сторін підприємства вибрати адекватний варіант його діяльності. Для цього необхідно скласти прогноз очікуваної кон'юнктури та зміни зовнішнього економічного середовища (прорахувати вірогідність спаду виробництва, посилення конкуренції, підвищення рівня інфляції і т. п.). Кожне підприємство прагне до розвитку: необхідно розробляти нову продукцію, або вдосконалювати продукцію, що випускається, або поєднувати обидва напрямки. Розвиток потребує вкладення коштів у розробку нових виробів, формування ринків збуту, створення відповідного технічного та кадрового потенціалу, пошуку постачальників матеріальних ресурсів і т. п.
Обираючи той чи інший курс дій, особливо передбачає залучення ресурсів у виробництво на тривалий період, керівництво підприємства повинно мати чітке уявлення про величину витрат, пов'язаних із прийнятим рішенням. Кожного розглянутого варіанту дій відповідають певні витрати, рівень яких необхідно розрахувати на стадії планування.
Планування витрат - це визначення цілей підприємства і його підрозділів у формі постановки виробничих завдань і вибору засобів для їх виконання.
Плани конкретизуються у кошторисах, що відображають витрати в грошовому вираженні. Таким чином, планування витрат полягає у виявленні складу витрат і їх кількісної оцінки.
Планування витрат здійснюється для визначення загальної вартості споживаних у процесі виробництва ресурсів (матеріальних, трудових, грошових) і розрахунку прогнозованого прибутку, є засобом ув'язки натуральних і вартісних показників виробництва, виявлення і оцінки його економічної ефективності.
При плануванні вирішуються такі завдання:
- Розрахунок вартості ресурсів, необхідних для виробництва продукції;
- Визначення загального обсягу витрат на виробництво;
- Обчислення собівартості виробництва кожного виду продукції.
Плановий обсяг витрат розраховують виходячи з запланованій структури (номенклатури та асортименту) продукції та обсягу її виробництва.
У залежності від цілей планування, тривалості періоду планування, етапів розробки планів, визначеності номенклатури продукції, що випускається, тобто від повноти вихідної інформації, планові витрати визначаються шляхом:
- Детальних кошторисно-нормативних розрахунків величини необхідних витрат (метод прямого рахунку);
- Укрупнених розрахунків передбачуваного зміни базового рівня витрат.
При отриманні інформації про передбачувані обсязі, номенклатурі та асортименті продукції, що виробляється прямі статті витрат (матеріали, заробітна плата робітників) визначаються прямим рахунком за нормами витрат і цін, трудомісткості і ставками заробітної плати.
Для розподілу кошторисів загальновиробничих і загальногосподарських витрат спочатку визначається норматив їх списання шляхом розподілу величини цих витрат за кошторисом на величину основної заробітної плати виробничих робітників відповідно по цеху або по підприємству в цілому. Тоді величина цих витрат у собівартості конкретного виробу розраховується як добуток цього нормативу на величину основної заробітної плати в даному виробі.
Інші виробничі і комерційні витрати або прямо відносяться на собівартість відповідних виробів, або розподіляються між ними пропорційно виробничої собівартості.
Після складання калькуляцій на одиницю продукції визначається собівартість планового випуску всієї продукції. Для цього витрати по кожній статті калькуляції множаться на програму випуску цього виробу, і одержані добутки підсумовуються за всіма видами продукції.
Після визначення собівартості виробленої продукції розраховується кошторис витрат на виробництво.
У ній визначається повний обсяг усіх витрат, необхідних для забезпечення роботи підприємства в плановому періоді. До кошторису витрат включаються всі витрати основного і допоміжного виробництва по випуску і реалізації продукції, на надання послуг на сторону, своєму капітальному будівництву і непромисловим підрозділам.
Кошторис розробляється в економічних елементах. Структура витрат за економічними елементами характеризує особливості конкретного виробництва (матеріаломістке, трудомістке, енергоємне).
При розрахунках проекту плану, коли ще немає повної інформації про передбачувану діяльності, використовується укрупнений метод розрахунку планової кошторису на основі кошторису витрат базового періоду і передбачуваних змін основних комерційних параметрів, які впливають на величину її елементів. Враховуються передбачувані зміни (індекси) наступних показників: обсягу виробництва, норм матеріальних ресурсів, цін, тарифів, середньої заробітної плати, продуктивності праці, вартості основних фондів, цільових (інших) витрат.
Планова кошторис дорівнює сумі розрахованих елементів.
Визначення складу та обсягу витрат не стільки економічна, скільки техніко-економічне завдання. Рівень витрат на підприємстві залежить від професіоналізму і творчого потенціалу інженерних кадрів і організаторів виробництва, а коректність віднесення витрат на види діяльності підприємства, одиниці продукції, виробничі підрозділи та інші об'єкти - від кваліфікації економістів.
1.2 Визначення допустимої величини витрат
З позицій управління витратами на підприємстві необхідно знати гранично максимальну суму витрат, при перевищенні якої підприємство буде збитковим, допустиму величину витрат при організації виробництва нового підприємствам вироби та вироби з покращеними характеристиками якості.Важливою характеристикою економіки підприємства є граничний розмір витрат на виробництво і реалізацію продукції. Граничні витрати - це абсолютна сума максимально можливих для підприємства витрат, при яких воно ще є беззбитковим, але не має прибутку.
В умовах ринкової економіки факторами верхньої межі суми граничних витрат підприємства виступають об'єктивно склалися на ринку на продукцію (роботи, послуги) і кількість їх виробництва (виконання) і продажів, що визначається місткістю ринку та можливостями підприємства. Можна вважати граничними витратами підприємства мінімальний обсяг продажів продукції (робіт, послуг), який дозволяє йому не мати збитку в результаті своєї діяльності.
До розрахунку попередніх витрат слід приступати на стадії розробки вироби і маркетингових досліджень, так як саме в ході конструювання, розробки технології, визначення ємності ринку закладається рівень витрат, починається планування доходів і контроль за витратами виробництва.
Після підрахунку нормативних і фактичних витрат можна оцінити різницю між ними і встановити, чим вона викликана: різним обсягом прямих витрат, накладних витрат; вибором між виробництвом і придбанням напівфабрикатів; витратами на забезпечення якості, змінами стандартних норм; кількістю продукції, що випускається; впливом попиту, ціни або іншими факторами.
1.3 Визначення та нормування витрат з метою їх стабілізації і зниження
Нормування витрат ведеться у відповідності з розмірними, ваговими і якісними характеристиками складових елементів і продукції в цілому. При цьому враховуються технологія виготовлення продукції, а також умови транспортування, зберігання, експлуатації та обслуговування, утилізації.Існує правило: чим більший обсяг виробництва і реалізації продукції, тим більш ретельно повинні нормуватися витрати робочого часу і тим більше диференційованими (по переходах, операціям, деталей, стадіях технологічного процесу тощо) повинні бути нормативи.
Навіть невеликі перевищення фактичних витрат робочого часу проти нормативних викликають суттєве збільшення фонду заробітної плати, зростання собівартості та зниження рентабельності продукції. У масовому, крупносерійному і серійному виробництві при виготовленні продукції використовують методи технічного нормування праці.
Недоліком, стримуючим застосування технічного нормування праці, є трудомісткість і тривалість розрахунку норм часу. Тому в одиничному і дрібносерійному виробництві при виконанні разових замовлень технічне нормування праці часто недоцільно: поки йде нормування робіт і коректування норм з урахуванням фактичних умов їх виконання, термін виконання замовлення може закінчитися. В одиничному і дрібносерійному виробництві використовуються, як правило, дослідно-статистичні норми часу. Для прискорення нормування та зменшення його трудомісткості розробляються укрупнені норми часу - на окремі деталі, вузли і навіть на вироби. Точність таких норм нижче, ніж технічно обгрунтованих, але і вони повинні враховувати якомога більшу кількість конкретних факторів та умов, для яких розраховані.
Точність дослідно-статистичних норм часу залежить від кваліфікації та досвіду розробника. Він повинен добре знати техніку, технологію і організацію конкретного виробництва.
Розрахунок і нормування на всіх стадіях життєвого циклу продукту необхідні для управління витратами, їх стабілізації і систематичного зниження. У відсутність розрахунку та нормування витрати носять стихійний характер, не піддаються управлінню і мають тенденцію до зростання, що знижує конкурентоспроможність продукції.
Нормативна база використовується при прогнозуванні і плануванні витрат, організації та регулювання виробничого процесу, оплати і стимулювання праці, обліку і аналізі витрат. Постійне порівняння фактичних витрат з нормативними дозволяє розкрити резерви їх зниження.
2.1 Система обліку витрат
Облік витрат на виробництві дозволяє дати їм фактичну кількісну оцінку, і цим визначається його роль у контролі та управлінні витратами. Об'єктом обліку є витрати, що класифікуються за різними ознаками. Найважливішими характеристиками обліку витрат є повнота, точність, оперативність і достовірність. Облік витрат дає керівнику економічну інформацію, необхідну для прийняття господарських рішень. У залежності від повноти і характеру використання даних обліку розрізняють бухгалтерський (фінансовий) і управлінський (виробничий) облік.
Бухгалтерський облік забезпечує зацікавлених осіб документально відображеної інформацією про вартість спожитих ресурсів, досягнутих результатах виробництва і способи фінансування діяльності підприємства.
Дані бухгалтерського обліку використовуються як керівниками підприємства для прийняття господарських рішень, так і сторонніми зацікавленими особами та організаціями, наприклад акціонерами, які фінансують банками, податковою службою та ін Управлінський (виробничий) облік - це не тільки і не стільки облік, скільки отримання і обробка економічної інформації, необхідної для прийняття господарських рішень про розвиток підприємства. Управлінський (виробничий) облік може бути організований по окремих структурних підрозділах або сфер діяльності підприємства, наприклад, відображати хід виробництва і реалізації окремих видів продукції, показники роботи окремих цехів, дільниць та відділів, стан запасів і незавершеного виробництва на підприємстві і т. д.
Інформація управлінського (виробничого) обліку надходить до керівництва підприємства в міру необхідності, як тільки в ній виникне потреба для підготовки і прийняття господарських рішень. Тому звіти з даними управлінського обліку можуть складатися щодня, щотижня або щомісяця.
2.2 Основи управлінського (виробничого) обліку
Управлінський (виробничий) облік відіграє важливу роль в управлінні витратами на підприємстві. У системі такого обліку підготовляється інформація, на базі якої Керівники підприємства приймають рішення, в першу чергу - в області витрат і очікуваних економічних результатів діяльності підприємства. Організація управлінського (виробничого) обліку законодавством не регламентована і є внутрішньою справою підприємства. В умовах ринкової економіки в рамках управлінського (виробничого) обліку калькулюється неповна, обмежена собівартість. Вона може включати в себе або тільки прямі витрати, або тільки змінні витрати, що залежать від зміни обсягу виробництва, або розраховуватися на основі одних лише виробничих витрат, тобто витрат, безпосередньо пов'язаних з виготовленням даної продукції, виконанням робіт або наданням послуг. Спільним для калькулювання неповної, обмеженої собівартості і те, що інші види витрат, які за своєю економічною сутністю також складають частину поточних витрат, не включаються в калькуляцію, а відшкодовуються загальною сумою з виторгу (або прибутку) підприємства. На принципах калькулювання неповної, обмеженої собівартості базуються використовуються для управління витратами системи:- Обліку прямих витрат, або «директ-костинг»;
- Обліку сум покриття;
- Обліку граничних (граничних) витрат.
Найважливішою перевагою управлінського (виробничого) обліку є оперативність.
У практиці управління витратами набуло поширення кілька систем виробничого обліку, які розрізняються оперативністю і повнотою обліку витрат.
З точки зору оперативності розрізняють облік фактичних (минулих, звітних) витрат і облік витрат за системою «стандарт-костс», яка передбачає складання стандартної (нормативної) калькуляції, облік фактичних витрат і постійне порівняння зі стандартами (нормами). Стандартну (нормативну) калькуляцію складають на підставі розроблених стандартів (норм) до витрат праці, матеріалів, накладних витрат.
З точки зору повноти обліку витрат у собівартості продукції (робіт, послуг) виділяють систему повного включення витрат у собівартість продукції (робіт, послуг) і систему неповного, обмеженого включення витрат до собівартості за будь-якою ознакою. Наприклад, система «директ-костинг» може передбачати облік не тільки прямих, але і непрямих змінних витрат залежно від обсягу виробництва.
Основне значення управлінського (виробничого) обліку для управління витратами полягає в тому, що поставляються їм дані використовуються при аналізі витрат та результатів і прийняття господарських рішень.
Облік витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) є найважливішим розділом управлінського (виробничого) обліку. Дані його дозволяють відповісти на наступні питання:
- Випуск якої продукції продовжувати, а який - припинити;
- Як сформувати виробничу програму підприємства для отримання максимального прибутку;
- Наскільки можна знизити ціну виробу, збільшивши при цьому обсяг продажів, щоб отримати заплановану суму прибутку;
- Яку ціну встановити на продукцію;
- Виробляти чи купувати комплектуючі деталі;
- Набувати чи все нове обладнання;
- Чи міняти технологію і організацію виробництва;
- Вирішувати інші завдання поточної діяльності та розвитку підприємства.
Управлінський (виробничий) облік готує інформацію для прийняття господарських рішень, грунтуючись на різному поведінці змінних і постійних витрат. Причому постійні витрати підприємства, які не залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції, при виборі рішення грають головну роль.
ВИСНОВОК
Кожне підприємство (фірма) перш ніж почати виробництво продукції, визначає, який прибуток, який дохід воно зможе отримати. Прибуток підприємства залежить від двох показників: ціни продукції і витрат на її виробництво. Ціна продукції на ринку є наслідок взаємодії попиту і пропозиції. Під впливом законів ринкового ціноутворення в умовах вільної конкуренції ціна продукції не може бути вище або нижче за бажанням виробника або покупця, вона вирівнюється автоматично. Інша справа - витрати на виробництво продукції - витрати виробництва. Вони можуть зростати або знижуватися залежно від обсягу споживаних трудових чи матеріальних ресурсів, рівня техніки, організації виробництва та інших чинників. Отже, виробник має безліч важелів зниження витрат, які він може привести в дію при вмілому керівництві.
У загальному вигляді витрати виробництва і реалізації (собівартість продукції, робіт, послуг) являють собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.
Управління собівартістю продукції підприємств-планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції і собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції, виявлення резервів її зниження. Основними елементами системи управління собівартістю продукції є прогнозування і планування, нормування, витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю. Всі вони функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним.
Основні завдання бухгалтерського обліку витрат на виробництво і кулькулірованіе собівартості продукції - облік обсягу, асортименту та якості виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг і контроль за виконанням плану за цими показниками; облік фактичних витрат на виробництво продукції і контроль за використанням сировини, матеріальних, трудових та інших ресурсів, за дотриманням встановлених кошторисів витрат по обслуговуванню виробництва і управлінню; калькулювання собівартості продукції і контроль за виконанням плану за собівартістю; виявлення результатів діяльності структурних госпрозрахункових підрозділів підприємства по зниженню собівартості продукції, виявлення резервів зниження собівартості продукції.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Фролов Е. А. Проектування загального менеджменту на промисловому підприємстві. 1997
2. Веснін В. Р. Основи менеджменту. 1997
3. Емерсон Г. Дванадцять принципів продуктивності. 1997
4. Кондратова І. Г. Основи управлінського обліку. 1998