І. Г. Милославський
Я розумію не менше всякого іншого, що наука будується не міркуваннями про неї, а практичною роботою над матеріалом. Але ця практична робота в дуже великій мірі полегшується, коли дослідник ясно уявляє собі, який саме матеріал і для якої мети він вивчає.
Г. О. Винокур
Останнім часом не бракує наукові події, присвячених російській мові на рубежі століть і тисячоліть. Однак науці просто необхідно час від часу «озирнутися і озирнутися». Тим більше якщо цей час характеризується такими глибокими змінами, які пережила Росія на початку 90-х років XX століття. З лінгвістичної (і не тільки з лінгвістичної) точки зору знаменно, що самі ці події не отримали загальноприйнятої назви, крім, може бути, розпад СРСР, яке ніяк не відображає внутрішніх змін, що відбулися в самій Росії. Втім, незважаючи на відсутність чіткої, загальноприйнятої назви для винятково важливої віхи, кожен розуміє, що робота вченого-русистів, можливості і завдання науки про російською мовою в цілому, істотно змінилися в порівнянні з попередніми десятиліттями. Мета цих нотаток не в тому, щоб міркувати про очевидний факт набуття інтелектуальної свободи ціною зубожіння і втрати престижу, але в тому, щоб привернути увагу колег до обговорення фундаментальних питань: що в нових соціальних умовах слід продовжувати робити, що, мабуть, краще перестати робити , що почати робити по-іншому, а до чого добре б приступити, хоча раніше ми цього й не робили.
Очевидно, що будь-які директиви у визначенні пріоритетності та актуальності в науці і раніше були малоефективні, а нині можуть викликати хіба що гидливість. Однак колективне, Громадянсько обговорення стану і перспектив науки здається мені просто необхідним як для суспільства в цілому, так і для доль багатьох, особливо молодих, вчених, що працюють в русистиці, для яких як і раніше актуальний не тільки питання «де працювати мені тоді», але і «чим займатися».
1. Чого хоче від науки про російською мовою сучасне суспільство, або «актуальні питання» русистики
За формулюванням «актуальні питання» справедливо тягнеться шлейф академічної вульгарності та наукової невиразності. Проте всім нам потрібно більш-менш чітке розуміння того, чого саме хоче сучасне суспільство від науки про російською мовою. При цьому важливо усвідомити, що суспільство це неоднорідний і складається, принаймні, з чотирьох найбільш істотних шарів:
1) людей, які вивчають і викладають російську мову як рідну;
2) людей, які вивчають і викладають російську мову як нерідну;
3) людей, які, вивчивши російську мову як рідну і склавши відповідні іспити, відчувають професійну та / або емоційну потребу вдосконалення в цій області;
4) last, but not least, людей, які визначають політику по відношенню до російської мови (запроваджують або скасовують відповідні предмети у навчальних закладах, встановлюють або відміняють іспити, карають за порушення мовних норм або ігнорують це, дають хороші чи погані приклади власної мови, нарешті, фінансують відповідні наукові дослідження).
Розуміючи всю умовність запропонованої класифікації «зацікавлених груп», почну з останньої. Вона явно демонструє повагу до предмета нашої науки. Досить лише нагадати, як виріс рівень володіння російською мовою в сучасних політиків, починаючи вже з М. С. Горбачова, навіть з його грубими орфоепічні помилки. (На такому тлі виглядає в кращому випадку смішним В. С. Черномирдін, мова якого відображає рівень володіння російською мовою більшості наших керівників різного рангу в період 1950-1980 років. Не забудемо, проте, що російська мова багатьох, в тому числі і революційних, політичних діячів початку століття був правильним, виразним і багатим). Предмет «Стилістика російської мови та культура мовлення» є обов'язковим у навчальних планах всіх російських вузів. Зберігаються різні шкільні та вступні вузівські іспити, на яких перевіряються і знання з російської мови. Створюються поради з російської мови при самому президенті Росії, при російському уряді, при місцевих органах влади ...
У той же час влада толком не розуміє, чого ж вона хоче від науки про російською мовою. Чи, може, вчені-русистів не можуть чітко пояснити, що має наша наука, чого вона могла б у найближчому майбутньому досягти, а що знаходиться за межами наших можливостей. (Зокрема, неможливо силами лінгвістів зупинити процес витіснення російської мови з багатьох сфер спілкування у колишніх республіках Радянського Союзу)
Очевидно, що найчисленнішою групою людей, зацікавлених у розвитку науки про російською мовою, є ті, хто опинився, за нашою класифікацією, у групі третьою. Питання «як правильно сказати по-російськи» не зникає ні з рубрик газет та журналів, ні з радіопередач, ні з повсякденного вжитку. Здається, що для відповіді на питання саме в такій постановці наша наука зробила дуже багато. Розпочаті ще в 1950-і роки скрупульозні спостереження над живою динамікою сучасної російської мови дозволили чітко визначити конкретні напрямки змін на багатьох ділянках. Нормативні рекомендації, відображені у словниках, нині спираються не просто на смаки авторитетних нормалізаторів, але на об'єктивно виявлені мовні тенденції.
Те ж саме, по-моєму, відноситься і до передбачуваних змін в російській орфографії. Драматично, що багато хто (sic!) журналісти вже називають це реформою російської мови, демонструючи, наскільки глибоко проникло у наше суспільство абсолютно помилкове уявлення про зміст науки про російською мовою.
Зовсім інакше, на мій погляд, йде справа з питанням «як найкращим чином висловити по-російськи деякий зміст в даних обставинах даного співрозмовнику». Реально саме з такою проблемою найбільш часто стикається будь-який говорить або пише по-російськи, думає про те, щоб у всіх відношеннях бути адекватно зрозумілим і оціненим своїм читачем або слухачем. Про болісному характер цієї роботи написано вже дуже багато, але ми нагадаємо лише епізод з "Майстра і Маргарити» М. А. Булгакова. «... Як тільки він (Іван Бездомний - І. М.) отримав ... огризок олівця й папір, він діловито потер руки і квапливо прилаштувався до столика. Початок він вивів досить жваво: "В міліцію. Члена МАССОЛИТа Івана Миколайовича Бездомного. Заяву. Вчора ввечері я прийшов з покійним М. А. Берліозом на Патріарші ставки ... "
І відразу поет заплутався, головним чином з-за слова "покійним".
З місця виходила якась безлепіца: як це так - прийшов з покійним? Не ходять небіжчики! Дійсно чого доброго за божевільного приймуть!
Подумавши так, Іван Миколайович почав виправляти написане. Вийшло таке: "... з М. А. Берліозом, згодом покійним ..." І це не задовольнило автора. Довелося застосувати третю редакцію, і та виявилася ще гіршою перших двох: "Берліозом, який потрапив під трамвай ..." - а тут ще причепився цей нікому не відомий композитор - однофамілець, і довелося вписувати: "не композитором "...» ( Булгаков, 1973, с. 530).
Парадоксально, але факт: найбільш глибоко проблема теоретичного забезпечення активних мовленнєвих дій була усвідомлена в галузі викладання та вивчення російської мови як нерідної. Саме там були розроблені вперше такі, наприклад, питання, як вираження спонукання до дії або ступеня ознаки. Неоціненним виявилося вивчення проблем російського мовного етикету, вираження звернення, подяки, вибачення, прохання і т. п.
Саме ці питання, як відомо, турбують викладачів російської мови і в російській школі, хоча там більш-менш відповідна їм дисципліна частіше називається інакше: або «розвитком мови», або «риторикою». Друга назва, культивується не тільки в середній школі, має на увазі насправді не стільки вдосконалення компетенції учнів власне в російській мові, скільки навчання майстерності усних виступів (сюди входить вплив одягу, міміки і жестів, підтримання контакту з аудиторією, використання ефектних ораторських прийомів і т. д.). У той же час доводиться з глибоким сумом визнати, що не тільки основним, але і єдиним глибоко обгрунтованим і полноохватним аспектом навчання російській мові в російській середній школі є навчання орфографії та пунктуації.
2. Логіка розвитку науки, або що хочуть дізнатися про російською мовою вчені
Цілком очевидно, що наукові інтереси фахівців з російської мови перемістилися сьогодні з власне лінгвістичної сфери в область культури. Наука про російською мовою (і лінгвістика в цілому) все більше відчуває свою залежність від наявності (або відсутності) знань з інших, суміжних наук про людину. Про те, яким чином людина осмислює навколишню дійсність і як оцінює різні її сторони. Про те, як людина веде себе наодинці з самим собою, в діалозі і в різних малих і великих колективах. Про те, які уявлення, істинні або помилкові по відношенню до навколишнього світу, несе сучасна людина з минулого і як він може (або не може) або долати їх, або залишатися їх рабом. Нарешті, питання про те, як відображаються в російській мові і свідомості такі, наприклад, концепти, як будинок, природа чи сім'я, просто багато цікавіше, ніж питання про фонетику або морфології якого-небудь російської говірки.
Традиційне лінгвістичне вивчення російської лексики, фразеології, граматики (у тому числі в історичному і порівняльному аспектах) вже створило певний запас знань і про те, що можна назвати російською мовною картиною світу, і про те, як російська мова відображає специфіку національного менталітету. Так що нова постановка питання спочатку вимагає композиційного об'єднання вже здобутих знань, а вже потім зусиль з добування нових ..
Крім того, що сталося в науці самого останнього часу переосмислення всередині однієї мовної спільності опозиції «культурний - некультурний» в опозицію «культура А - культура В», як здається, все більше розводить проблеми власне мови і культури. У минулому відкриття раніше невідомих мов призводило до відкриття невідомих культур. У наш час, коли подібні відкриття, здається, вже неможливі, а глобалізація, незважаючи на протести, здійснює свій марш, роль власне мовної складової при зіставленні культур виявляється одночасно і досить ясною, і не кращим чином розкриває особливості культури його носіїв.
Питання в тому, що, інтегруючись в загальні знання про людину, кожна з інтегруються наук повинна постати в такому вигляді, в якому вона існує не всередині і для себе самої, але в тому вигляді, в якому вона може бути «зістикований» з іншими науками . Як показують теорія і досвід ефективних порівняльних досліджень про людину, таким сполучною елементом, спільним знаменником можуть бути значення і сенс. Саме звернення до значення і змісту ще продовжує залишатися областю, яка залучає увагу науки про російською мовою.
У зв'язку з цим вважаю за необхідне зазначити кілька проектів. Перш за все це «Російський семантичний словник», створюваний колективом під керівництвом академіка Н. Ю. Шведової на основі відомого тлумачного словника С. І. Ожегова і Н. Ю. Шведової, і «Тематичний словник російської мови» В. В. Морковкина. До цього ж напрямку примикають видання екатерінбургськіх русистів, пов'язані в першу чергу з іменами Е. В. Кузнєцової та Л. Г. Бабенко. Ці роботи, впорядковують лексику російської мови, дозволяють не просто «представити її як систему», але показують вичерпним чином (!!!), як в російських словах відбилися ті чи інші фрагменти дійсності, іншими словами, що саме являють собою конкретні ділянки російської картини світу.
3. Чого ми не знаємо про російською мовою, хоча ці знання затребувані
Іноді здається, що наука про російською мовою (або, принаймні, деякі її розділи) скінчилася, як скінчилася, на думку ряду вчених, всесвітня історія або велика російська література. Справді, все на світі має кінець. А що ще можна додати до опису фонетичної системи російської мови, до опису російської словозміни після того, що вже зроблено?
Здається, нічого. Проте звернемо увагу на деякі принципові моменти. Фонетика російської мови традиційно вивчена і представлена у вузівських курсах з позицій мовця, а лексика та граматика - з позицій сприймає. Морфологія російської мови представлена з орієнтацією на продукування граматичних парадигм. У той же час російська лексика, традиційно вивчена в протилежному напрямку, з позицій сприймає, орієнтована не стільки на «правильність», скільки на визначення точного семантичного змісту. Приклади такої стратегічної рассогласованности легко збільшити.
3.1. Класифікації та процедури
На жаль, наукові дискусії про сучасний російською мовою переважно представляють собою дискусії про класифікаціях, їх принципи і результати. У той же час ми лише на рівні інтуїції носія російської мови уявляємо собі ті процедури, які, з одного боку, стоять за розумінням тексту. З іншого боку, ми ще менш знаємо в строгих термінах про ті процедури, які дозволяють створити текст, одночасно задовольняє вимогам та формальної правильності, і семантичного задуму, і комунікативної ситуації. Наведу деякі приклади «ущербності» наших наукових знань стосовно до сприйняття російських текстів.
Чому єдине число іменника в реченні Покупець завжди правий позначає не одне, але будь-яка особа? Може бути, завдяки слову завжди? Але у випадку Батько завжди правий ми маємо справу з двозначним пропозицією чи то загального повчального, чи то конкретного захопленого характеру. Мабуть, визначальним чинником є та ситуація, в якій вжито відповідну пропозицію. Очевидно, що конкретна ситуація, в якій виступає мова, і знання співрозмовника про те, що являє собою та ситуація, яка описана промовою, завжди більш важливі, ніж значення граматичних ознак. Однак це «складання» ситуативних і формально виражених значень і смислів не привертає увагу науки про російською мовою. Наші, так би мовити, метри радіють детальності своєї класифікації.
Замість того щоб пояснити процедуру, в результаті якої з пропозицій Ще секретарі будуть мені вказувати чи Всяка наволоч буде ночами турбувати можна витягти що стоїть за ними сенс, зовсім не дорівнює сумі значень складових частин, вважають за краще повідомляти про чергове значенні майбутнього часу, вважаючи, таким чином , свою вчений місію виконаною.
Очевидно, що процедури, що забезпечують правильну рецепцію пропозицій і текстів російською мовою, практично зовсім необхідні тим, хто вивчає російську мову як нерідний. Особливо в тих випадках, коли значення цілого не є проста сума значень частин і коли те чи інше становить значення може бути не тільки вилучено з пам'яті, але отримано в результаті досить ясних і нескладних процедур.
Набагато цікавіші перспективи обіцяє, зокрема, для культурології той внесок, який наука про російською мовою може внести, вивчивши свій предмет з позицій творця мовних повідомлень. Мова йде про тих комбінаціях значень, які можуть чи не можуть, легко чи з більшими чи меншими труднощами бути виражені по-російськи. Причому в першу чергу представляють інтерес не предмети побуту («... панталони, фрак, жилет - всіх цих слів російською ні »), але внутрішні, інтелектуальні, духовні, емоційні, моральні характеристики людини, а також ті оцінки, які людина дає окремим частинам навколишнього його світу.
Яким можна, а яким не можна стати по-російськи? Очевидно, що об'єктивно існують такі властивості людини, які є вродженими (кирпатий, родовитий, німець і ін), і такі, які можуть бути придбані в житті (товстий, освічений, песиміст і ін.) У російської мовної дійсності форми дієслова стати важко поєднуються з такими словами, як, наприклад, добрий, щедрий або привітний, а поєднуючись з вродженими якостями, дають додатковий ефект у вигляді «стати схожим» (американізуватися) або «на час» (роздобрівши) . Значить, відповідно до законів російської мови (sic!) є властивості, які людині не можна придбати в принципі, можна придбати лише формально або лише, так би мовити, напрокат, на час, причому ця російська мовна оцінка властивостей людини далеко не в усьому збігається з логікою реальному житті.
Розглянемо в якості ще одного прикладу можливості російської мови в плані оціночної («подобається - не подобається») модифікації позначень предметів, осіб, ознак. Виявляється, зокрема, що імена осіб дуже легко модифікуються в бік «плюс», дещо важче у бік «мінус», а ось назви різних національностей навпаки, дуже легко - в бік «мінус» (майже всі) і майже ніколи в бік « плюс ». А як справи в інших мовах, які їхні картини світу на цих ділянках, що саме дає (або не дає) той або іншу мову для пов'язаних з ним менталітетів, полегшуючи або, навпаки, утруднюючи певне мовна поведінка? СР зазначене вперше не фахівцями з російської мови відсутність у російській мові нейтрального звернення до незнайомої людини (приклад, за яким російська мова протистоїть багатьом європейським мовам і збігається з деякими східними).
3.2. Сполучуваність
Неважко побачити, що всі поставлені питання впираються в одну проблему - сполучуваність одиниць (морфем всередині слова, слова у словосполученні і реченні) у російській мові
Сугубу важливість встановлення правил сполучуваності мовних одиниць російської мови гостро усвідомили на самому початку своєї активної роботи викладачі російської мови як нерідної. Вирішити це завдання повинен був словник сполучуваності слів російської мови П. Н. Денисова та В. В. Морковкина. Однак ця праця не промоделювали шлях від значення до його форми
І до цих пір в процесі навчання російській мові як нерідній обговорюється завідомо тупикової поставлене питання про вживання того чи іншого слова, у той час як подібне питання можна поставити лише в чіткій залежності від того, яке саме зміст мовець хоче висловити. Коротше кажучи, орієнтація на правильність по відношенню до форми, а не правильності по відношенню до задуму - ось та фундаментальна помилка в постановці питання про сполучуваність мовних одиниць, яка призвела до серйозного прогалині в наших знаннях про російською мовою. Прогалині, образливого не тільки у зв'язку з можливим плідним взаємодією знань про російською мовою зі знаннями про російську культуру. Відсутність уявлень про правила сполучуваності російських мовних одиниць, без сумніву, заважає свідомому навчання мовленнєвої діяльності російською мовою і як на нерідній, і як рідною. Спостереження показують, що багато вчорашні школярі, мабуть, завдяки навчанню риториці, досить жваво будують російські пропозиції і тексти, але стають в безвихідь, якщо від них вимагається, наприклад, не схоластичне «замінити дієслово недоконаного виду на дієслово доконаного виду», а додати значення «результативність», висловити не за допомогою спеціальних слів, але імпліцитно своє позитивне чи негативне ставлення до описуваного події, перевести викладене у формі офіційного повідомлення у форму дружнього розповіді, а не просто визначити приналежність до певного стилю мовлення ...
Найбільш слабке місце в науці про російською мовою - це правила сполучуваності мовних одиниць, виявлені на семантичній основі.
* * *
Отже, як здається, науці про російською мовою ще рано вмирати. При зовні шанобливе ставлення влади. При громадському попиті і на формальну правильність мовлення, і особливо на вміння адекватно сприймати чужі думки і точно висловлювати свої. При надії на те, що наука про російською мовою, з'єднавши свої досягнення з досягненнями інших наук про людину взагалі і про російськомовному людині зокрема, дозволить глибше зрозуміти ці феномени і розумніше використовувати знання про них. Все питання в тому, чи є у нас можливість виконати надзвичайно важкі і саме тому раніше не виконані завдання в умовах, коли в нашому житті поєдналися злидні і безліч спокус.
Навряд чи ...
Список літератури
Апресян Ю. Д. Вибрані праці. Т. 2. Інтегральне опис мови і системна лексикографія. - М., 1995. - С. 5.
Жовківський А. І., Мельчук І. А. Про семантичному синтезі / / Проблеми кібернетики. Вип. 19. - М., 1967.
Лобанова Н. А., Слєсарєва І. П. Підручник російської мови для студентів-іноземців. - М., 1982.
Логічний аналіз мови / За ред. Н. Д. Арутюнова. - М., 1989, 1990, 1991, 1992, 1993, 1994, 1995, 1997, 1999.
Милославський І. Г. Коротка практична граматика російської мови. - М., 1987.
Успенський В. А. Про речових коннотациях абстрактних іменників / / Семіотика та інформатика. Вип. 11. - М., 1979.
Формановская М. І. Російський мовний етикет: лінгвістичний і методичний аспекти. - М., 1987.