Н.А. Кузьміна, Омський державний університет, кафедра російської мови
"Людина живе в контексті культури. Вона є для нього" другий реальністю ". Він створив її, і вона стала для нього об'єктом пізнання ... Щоб у ньому розібратися, потрібно проаналізувати метамова культури" [1, с.3]. Можна припустити, що ця мова має у своєму розпорядженні своїм досить визначеним набором знаків і правилами їх. комбінації. Характерною особливістю елементів словника культури є їх полісеміотічность: "культура не може обійтися без опори на безліч мов" [2, с.166]. Ці елементи суть "ключі", "коди", які, будучи правильно інтерпретовані, вводять цілий пласт культурної інформації. Розглянемо два основні типи метаелементов в поезії - літературну цитату і поетичну формулу.
Вдавшись до власної мовної компетенції, ми можемо помітити, що свого роду еталонна літературна цитата в розумінні носія мови - це фрагмент одиничного, унікального тексту. Автор його може бути невизначеним або невідомим читачеві, але він неодмінно індивідуалізований. На противагу цитаті поетична формула не пов'язана ні з одним конкретним текстом, вона сприймається як знак, що вживався в різних текстах, причому список формул представляє собою відкрите безліч. Власне "автор" поетичної формули може мислитися лише як колективний суб'єкт - "сукупність говорять цією мовою" [3, с.663].
Звернемося до найбільш суттєвого, на наш погляд, типологічному розбіжності цитати і поетичної формули.
Традиційні слова, традиційні формули - це мова поезії, без них не обходиться жодне літературний напрям, навіть саме "антіпоетіческое" і руйнівний [4]. Пов'язано це з тим, що в основі формул лежать семантичні універсалії - архетипи: ЖИТТЯ - РУХ, СМЕРТЬ - СОН, СВІТ - ТЕАТР і под. Природа архетипів не стільки психологічна, скільки гносеологічна: вони суть категорії художнього мислення, що пізнає світ через зіставлення явищ різних предметних сфер [5]. Це пояснює той факт, що традиційно-поетичні поєднання і їх трансформи існують в поезії з найдавніших часів і актуалізуються, "оживають" в певні періоди її історії в колективних та індивідуальних поетичних системах у відповідь на "нові запити почуття, спрямованого широкими освітніми та громадськими течіями "[6, c.153]. Їх функціонування в поетичній мові не залежить від волі автора, недарма К.-Г. Юнг поміщав архетипи в область "колективного несвідомого" [7, c.11]. Тип художнього мислення ("Архаісти" - "новатори") позначається лише на кількісних пропорціях, насиченості тексту традиційними елементами.
Вживання цитати завжди усвідомлено і визначено поетичним завданням.
Різниця цитати і поетичної формули корелює з відмінностями традиції і норми в поетичній мові: традиція - історична іпостась норми, норма - це традиція, яка стала законом [8]. Таким чином, формула в поезії є складова норми, цитата - знак традиції, свідоцтво зближення поетичних культур.
Властивістю, що об'єднує всі метаелементи, є їх відтворюваність. Дійсно, і цитата, і поетична формула використовуються як готовий матеріал при створенні художнього твору. Операції з ними подібні роботі з загальномовних фразеологією: вони можуть вживатися в незмінному вигляді або піддаватися трансформаціям. Межі їх варіювання різні і визначаються своєрідністю кожного метазнак.
Головне в цитаті - впізнаваність матеріальної форми: цитата зберігає свою якість до тих пір, поки відновити події її мовна оболочка.Тождество сенсу необов'язково, та й принципово неможливо, бо використання цитати - завжди акт її інтерпретації. Порівняй у зв'язку з цим зауваження М. Крессвела: "Коли ми цитуємо деякий вираз, ми говоримо про таку сутності, яка при одній інтерпретації для мови L може мати один референт, а при іншій інтерпретації - інший" [9, c.158].
Ступінь "схоронності" цитати в тексті (а отже, і її відчутності) може бути різною. Так, у вірш М. Волошина "Будинок поета" включена порівняно розгорнута і маркована пунктуаційно цитата з Тютчева: І ти, і я - ми всі мали честь "Світ відвідати у хвилини фатальні". А у фрагменті з вірша А. Кушнера "Я знав, що не сухий, а нервовий і трохи вологий ..." міститься пряма вказівка на вторинність, знаковість образів, але ідентифікувати їх, побачити "чуже" слово, здатний лише "присвячений" читач: А в примарних віршах про ластівку сліпу безпам'ятство, як тінь, блукає в країні тіней, І слово знову в рядок повернутися стиховую Мріє ... Ніжний сенс - йому нагорода в ній. Тут майже повністю відтворена пропозитивний структура мандельштамовского вірша: Я слово забув, що я хотів сказати, Сліпа ластівка в чертог тіней повернеться, На крилах зрізаних, з прозорими грати. У нестямі нічна тінь співається.
У сильних позиціях початку і кінця вірші А. Кушнера поміщені ключові символи творчості О. Мандельштама: сухий, вологий, розставання, безпам'ятство. Разом з тим явних лексичних перегуків двох конкретних текстів немає.
Отже, відтворюваність цитати є відновлюваність її матеріальної форми, пов'язана з більшою чи меншою повнотою і точністю її вживання у "чужому" тексті, більшою чи меншою напруженістю діссімілятівних відносин з новим оточенням.
Відтворення поетичної формули має характер вільного варіювання, причому варіативні як форма, так і значення. Що лежить в основі традиційного поєднання семантичний архетип виступає як інваріант, що зберігається при всіх трансформаціях поетичної формули і в свою чергу визначається сукупністю цих трансформацій. Так, варіантами концепту ЛЮБОВ - ВОГОНЬ можна вважати поєднання вогонь палає в грудях, ніжний вогонь, полум'я серця, серцевий і пр.
Незважаючи на те, що кількість семантичних трансформа необмежено, деякі з них мають виразною прикріпленість до певної історичної епохи, літературного напряму, жанру, стилю, будучи свого роду маркерами деяких типів текстів [10]. Сукупність саме таких формул прийнято називати поетичною фразеологією. Як формується поетична фразеологія?
Хоча самі семантичні архетипи кореняться в природі людського (в першу чергу художнього) мислення, важливо враховувати ту обставину, що в поетичній мові нейтральних, "нічиїх", слів немає - художнє слово "пахне контекстом і контекстами, в яких воно жило" [11, c.106].
У російську літературу поетичні формули вливаються за посередництвом трьох основних джерел: фольклору, вітчизняної риторичної літератури, корінням йде в церковну книжність, та літератури французького класицизму (див. роботи В. В. Виноградова, В. П. Адріанова-Перетц, Д.С. Лихачова, А. Д. Григор'євої). Вказати єдиний, материнський, текст для тієї чи іншої поетичної формули практично неможливо в силу різних причин (у фольклорі, наприклад, взагалі відсутнє поняття канонічного тексту). Мабуть, слід говорити про архітекстах - текстах різних культур, національно та історично визначених, - цитатами яких, по суті, є поетичні формули.
Отже, поетичні формули не тільки типологічно, але і генетично близькі до цитат.
Три основні аспекти характеристики будь-якого (в тому числі і мета-) знака - cемантіка, синтактика і прагматика.
Своєрідність семантики цитати полягає у співіснуванні власне значення і значимості. Будь-яка цитата - не тільки самостійний семантичний фрагмент, вона ще й носій значення, який сформувався в тексті - джерелі, тобто знак іншої культури. Якщо будь-яке слово у художньому мовленні двуголосие і має, поряд із словниковим, нове окказиональное значення, що у новому оточенні, то в цитатні слові це нове окказиональное значення опосередковано попереднім існуванням знака. До речі, таких голосів у цитаті може бути декілька в тому випадку, якщо перед нами полігенетіческая цитата, або цитата, запозичена за посередництвом іншого тексту, або, нарешті, неодноразово використана поетом мовна форма. Далеко не завжди "голоси" в цитатні слові сперечаються. Точка зору, заявлена в цитаті, може співпадати з позицією автора нового твору, але ніколи не зливається з нею до тих пір, поки цитата усвідомлюється як цитата, тобто висловлювання іншої особи. Цитата, таким чином - один зі способів діалогізації художнього тексту, цитація виявляється "лінгвістично заданим і визначеним ставленням між світами і контекстами, а не між мовними виразами і смислами" [9, c.161].
Поетична формула - це спосіб індивідуального образного мислення про світ у категоріях, вироблених колективної поетичної практикою. Таке слово монологично: це перш за все авторська точка зору. ТАНЕЦЬ, танці, Хоровод у Блоку, ГОЙДАЛКИ у Сологуба, VALSE TRISTE у Ю. Балтрушайтіса, СХОДИ, СХОДИ у В. Брюсова, ПЕРЕВАЛ у А. Бєлого, а пізніше - у Д. Самойлова - все це символи життя, висхідні до найдавнішого архетипу ЖИТТЯ - РУХ, і в той же час, безперечно, оригінальні образи. Мабуть, про діалогічність тут можна говорити лише в абсолютизувати, Бахтинский, сенсі: "у кожному слові - голоси, іноді нескінченно далекі, безособові, майже невловимі" [12, c.303]. На противагу цитаті тут не діалог двох авторизованих точок зору, а вічна суперечка старого і нового, спроба затвердити нове "через зміну загальнозначущого" (Л. Гінзбург).
Аналізуючи функціональний і прагматичне своєрідність метаелементов, зауважимо, що основна функція цитати - вказівка на "чуже" слово. Це свого роду спроба об'єктивувати інформацію. У цьому відношенні надзвичайно показовий наведений В.Б. Шкловським факт: один із епіграфів до "Капітанської дочці", підписаний А. Сумароков, насправді належить самому Пушкіну. Маска "іншої особи" знадобилася автору, щоб піти від прямої моралізування, зберегти видимість об'єктивності.
Чуже слово різною мірою асимілюється новим текстом. Порівняємо: cтала б я "багатше всіх в Єгипті," Як казав Кузмін покійний (А. Ахматова); Пушкінське: скільки їх, Куди їх Жене (М. Цвєтаєва); Хто я? Візьму Державінська слово: Я - некак. Я якийсь нетопир (Б. Ахмадуліна); І вийшов день такий, Як ніби це день творіння, І був тією самою рядком Відомого вірша (Ю. Левітанський).
Така різноманітність способів введення цитати в текст пов'язано з двома суперечливими комунікативними намірами автора: чуже слово неодмінно повинно відчуватися як чужорідне (інакше воно не в змозі виконати свою основну функцію) і одночасно органічно увійти в тканину вірша, увібравши в себе нові текстові смисли. "Цитата не є виписка. Цитата є цикада. Неумолкаемость їй властива", - зазначав О. Мандельштам [13, c.113].
Здається, що доцільно розрізняти актуалізована цитату і ремінісценцію. По суті справи, ремінісценції займають проміжне місце між цитатою і поетичної формулою, бо можуть з'явитися результатом "несвідомого дії творчої пам'яті" (В. М. Жирмунський) і не припускати обов'язкової відсилання до тексту. "Може бути, поезія сама - одна чудова цитата", - міркувала Ганна Ахматова. "Весь корабель збитий з чужих дощок, але у нього своя стати", - вторив їй Осип Мандельштам ("Листи про російської поезії"). Подібно поетичним формулами, ремінісценції - складова частина традиційно-поетичної фонду, звідки вони беруться як готові одиниці. Але, на відміну від формули, самий факт усвідомлення ремінсценціі читачем означає її атрибуцію - повне або часткове відновлення тексту-джерела: "Все було у давнину, все повториться знову, І солодкий нам лише впізнавання мить" (О. Мандельштам). Втім, впізнавання ремінісценції читачем необов'язково для розуміння вірша, хоча нерідко значно збагачує і поглиблює його, тоді як цитати і поетичні формули - облігаторні компоненти змістової структури, без них адекватне задумом розуміння поетичного твору неможливо.
Основна функція поетичної формули - така ж, як будь-якого іншого елемента художнього тексту: позначити безліч можливих смислів. Поетична формула як не можна краще виконує цю роль, будучи, подібно символу, "розтяжна для нових одкровень думки" (А. Н. Веселовський). Однак ми вже відзначали, що поетична формула може хіба що "окаменевают", стаючи маркером певного типу тексту. У цій якості вона тотожна цитаті, викликаючи у свідомості якийсь текст-еталон, текст-норму, свого роду модель лексичних та граматичних зв'язків формули, звичний спосіб її композиційного розгортання. Так, якщо поет звертається до образу ЧАШІ ЖИТТЯ, то ми маємо право очікувати, що вона буде пінитися або переливатися, до країв повна хмільного напою, бути порожньою, випитої героєм або кимось іншим. На місці чаші може виявитися кубок, фіал, келих, який піднімають або який випадає з чиїхось ослаблих рук.
Такий архітекст, будучи, власне кажучи, реконструкцією колишніх вживань формули, являє собою одночасно систему очікувань читача, які можуть або Підтримуються, або порушуватися при розгортанні реального тексту. До речі сказати, це один із критеріїв відмінності хорошої поезії від поганої: чим яскравіше ефект "обманутого очікування", тим оригінальніше поетичний твір. Епігонських поезія якраз і характерна тим, що перетворює справжні знахідки в стереотипи, тиражуючи їх в безлічі "середніх" текстів. Досить згадати знамениту елегію Ленського "Куди, куди ви відлетіли ...", буквально перенасичене штампами романтичного стилю. Цікаво, що вона побудована за типом центона: як блискуче показав Ю.М. Лотман у коментарях до "Євгенія Онєгіна", майже кожному традиційного способу, поетичному поєднанню можуть бути вказані точні текстові відповідності у творах поетів пушкінської пори. Інакше кажучи, будучи цитатами, вони сприймаються сучасним читачем як поетичні штампи.
Отже, поетична формула може виступати як свого роду индексальной знак, що відсилає до деякого тексту, частково заміщає його. Ця индексальная функція і є основна, первинна для цитати. Звичайно, в більшості вживань цитата самодостатня і не вимагає обов'язкового звернення до тексту, фрагментом якого вона є. Разом з тим нерідкі випадки, коли цитата - метонімічний символ - заступник початкового тексту, який необхідно бере участь у процесі інтерпретації художнього твору.
Вірш Д. Самойлова "Старий Державін" починається такими рядками: рукоположення у поети Ми не знали. І старий Державін Нас не помітив, не благословив ... У цю пору ми тримали Оборону під селом Лодвой. Мова в ньому йде про покоління "сорокових, фатальних" - поетів, які, може, всі вбиті наповал, так що нікому передати ліру - традиційний символ успадкування поетичного дару. Без знання знаменитих пушкінських віршів і всієї стоїть за ними ситуації розуміння вірша Д. Самойлова виявляється неможливим.
А у Юрія Левітанського ("Зі всього, що бачив ...") цитата вводить вже не тільки конкретний текст - вона включає в інтерпретатівной поле вірша численні культурні асоціації, пов'язані з образом Мідного Вершника: Ось і це стихотворенье, нехитре за формою, Я складав по дорозі До приміської платформі, крокуючи самотньо Під самотньою перед місяцем, та чуючи, Як вскач він несеться Слідом за мною, Виринувши Через найближчого палісадника, Немов мідний державний кінь, Хоча і без вершника, І загрожує мені навздогін - ось уже тобі, постривай !.
Ми охарактеризували типову (еталонну) цитату та типову поетичну формулу. Тим часом загальна природа цих одиниць як відтворюваних знаків культури визначила й існування деяких проміжних, перехідних типів між ними. Такі, зокрема, цитати, для яких неможливо вказати один-єдиний текст - джерело. Ми маємо на увазі так звані ключові слова - лейтмотівних, повторювані образи, характерні для поета і неодноразово повторювані у нього в самих різних контекстах. Це, по суті, поетичні формули даного ідіостилю. Цікаво в цьому зв'язку зауваження Анни Ахматової, наведене Лідією Чуковською: "Щоб дістатися до суті, треба вивчати гнізда постійно повторюваних образів у віршах поета - в них і таїться особистість автора і дух його поезії. Ми, що пройшли сувору школу пушкінізма, знаємо, що" хмар гряда "зустрічається у Пушкіна десятки разів" [14].
У вірш Арсенія Тарковського "Поет", наприклад, включені численні характерні для поетики О. Мандельштама образи: Там, у віршах, пейзажів мало, Тільки безтолоч вокзалу і театру гармидер, Тільки люди, як потрапило, Ринок, черга, в'язниця. ВОКЗАЛ тут змушує згадати і "Концерт на вокзалі", і "Серед народного шуму і нікуди поспішати, На вокзалах і пристанях Дивиться століття могутня віха І брів починається помах". ТЕАТРУ Гармидер оживляє в пам'яті "театральні" вірші Мандельштама: "Я не побачу знаменитої Федри ..."," Коли в темній ночі завмирає ... " і особливо - "Трохи мерехтить примарна сцена ...". Гармидер ближче всього до Метушня цього вірша: Потроху челядь розбирає Шуб ведмежих оберемка. У метушні ластівка літає. Розу кутають в хутра. А РИНОК і ТЮРМА можуть бути співвіднесені з віршем "У таверні злодійська зграя ...": На ринку возяться собаки, Міняйли клацає замок.
З віршів Мандельштама запозичено і КОРОВАЙ, і злиденне ВЕЛИЧ, Єгипетське, ПТАШИНЕ в образі поета, причому для кожного такого "чужого" слова можна вказати більш-менш точні відповідності в текстах Мандельштама, однак такий аналіз - справа не читача, а, швидше, філолога. Для осмислення ж важливо, щоб у свідомості сприймає суб'єкта виник узагальнений текст, реконструирующий характерні риси ідіостилю Осипа Мандельштама.
Деякі підсумки
Поетична формула і цитата - типологічно різнопланові одиниці. Поетична формула - один із проявів універсалій поетичної мови, спосіб індивідуального образного мислення про світ у категоріях, вироблених колективної поетичної практикою. Самі семантичні архетипи - явище позачасове, тоді як окремі їхні мовні варіанти - поетичні формули - можуть виступати маркерами текстів певного стилю або жанру.
Сенс поетичних формул виникає як результат трансформації їх традиційно-поетичного значення відповідно до вимог нового оточення і іншим авторським завданням. Поетичні формули відтворювані, але їх відтворюваність заснована на збереженні семантичного інваріанта - архетипу; форма ж, так само як і сенс, вільно варіюється. Традиційні сполучення - базові елементи поетичної мови, тому їхня присутність в художньому тексті природно і не залежить від особливого комунікативного наміру автора.
Сутність цитати - в точному відтворенні матеріальної форми. За цитатний словом завжди стоїть конкретний текст, тому цитата - один із способів створення поліфонічності художнього твору, введення в нього інший, у порівнянні з авторською, точки зору. Саме в експлікації цієї точки зору і полягає основна функція цитати.
Семантична специфіка цитати полягає в тому, що вона, крім значення, має і значущістю, і тому може вживатися не тільки як автономний знак, але і як знак индексальной, замісник повний текст.
Разом з тим і цитата, і поетична формула - культурні символи, які вносять у художній текст традиційний сенс. Вони одночасно дане і нове, створене і яке створює, сховище досвіду і "творча лабораторія" з виробництва нових смислів (В. Постовалова), знак діалогу культур, свідоцтво безперервності і наступності духовної спадщини людства.
Список літератури
[1] Арутюнова Н. Д. Від редактора / / Логічний аналіз мови. Культурні концепти. М., 1991.
[2] Мурзін Л. М. Мова, текст та культура / / Людина - текст - культура. Єкатеринбург, 1994.
[3] Шварцкопф Б. С. Про деякі лінгвістичних проблемах, пов'язаних з цитацией / / Sign. Language. Culture. Mouton, 1970.
[4] Гінзбург Л. Я. Про ліриці. Л., 1974.
[5] Кузьміна Н. А. Концепти художнього мислення: до постановки питання / / Проблеми деривації. Семантика. Поетика. Перм, 1991.
[6] Веселовський А. М. Історична поетика. М., 1989.
[7] Юнг К.-Г. Психологія і поетична творчість / / Доля мистецтва і культури в західноєвропейській думці ХХ століття. М., 1979.
[8] Кузьміна Н. А. Норма поетичної мови / / Питання структури і функціонування російської мови. Томськ, 1981. Вип. 4.
[9] Золя С. Т. Про семантику поетичної цитати / / Проблеми структурної лінгвістики: 1985 - 1987. М., 1989.
[10] Григор'єва А. Д., Іванова Н. Н. Поетична фразеологія Пушкіна. М., 1969.
[11] Бахтін М. М. Питання літератури та естетики. М., 1975.
[12] Бахтін М. М. Естетика словесної творчості. М., 1979.
[13] Мандельштам О. Е. Слово і культура. М., 1987.
[14] Чуковська Л. К. Записки про Анну Ахматову / / Нева. 1989. N 7.