Архангельська А. В.
До узагальнюючих творів примикає "Казанська історія", безпосереднім предметом якої є одне з найзначніших подій початкового періоду самостійного царювання Івана Грозного - завоювання російським військом Казанського царства. Але при цьому увагу автора зосереджується не тільки на взяття Казані, але і на всій історії цього царства. Ця історія починається з легенди, невідомою російському історичному розповіді (напевно, вона запозичена з татарської перекази), про фантастичний царя "Саїна ордінськой", який ходив на Руську землю після смерті Батия, звільнив місце на Волзі від страшного двоголового змія і створив там багате царство , кипляче "млеко і медом" - Казань.
Далі "Казанська історія" розповідає про казанському царя Улуахмете, який зачинився у створеному ним "граді крижаному". В тексті подається досить своєрідна версія подій, пов'язаних зі стоянням на річці Угрі в 1480 р. Однак центральною темою пам'ятника усе-таки було остаточне завоювання Казані за Івана IV, цій події присвячена основна частина тексту. Основними персонажами тут виявляються "цар держави Руська" Іван (розповідь про нього автор починав, як і в цілому ряді інших творів, в тому числі що належать самому Івану Грозному або найвідомішому його опонентові князю Андрію КурбсьКому, з опису самовладдя бояр в роки його дитинства) і казанська цариця Сумбека.
На художньому стилі "Казанської історії" позначилося змішання різних літературних впливів. Дослідники неодноразово (слідом за Д. С. Лихачовим) відзначали разючу порушення літературного етикету, властиве цьому пам'ятника: всупереч канонам військової повісті, вороги тут зображуються в героїчних фарбах: "єдиний бо казанець біяшеся зі сто русинів, а два ж з двема сти", "падіння хоробрих казанців" супроводжується пограбуванням мечетей, вбивствами і жорстокістю, що здійснюються російським військом. Казань - це одночасно і "презлое царство сарацинське", але і "предивний Казань". І те, й інше слово - чудова ступінь, утворена за допомогою приставки пре-; А.С. Дьомін звернув увагу на те, що слово "предивний" означало, як правило, християнські поняття ("предивний" в давньоруських пам'ятках зазвичай іменувалися чудеса, знамення і под.). Але особливо несподіваним є зображення голови Казанського ханства цариці Сумбекі. Вона зображується, з одного боку, як перелюбниця і злочинниця, готова за змовою зі своїм коханцем вбити свого юного сина, але при цьому вона залишається царицею, "красносолнечной" і мудрою, і її повалення з престолу оплакує все Казанське царство.
А.С. Дьомін зазначив, що говорити тільки про порушення літературного етикету явно недостатньо. Ці порушення усвідомлені: на казанців переноситься не просто щось хороше, а те добре, що характеризує і росіян. Одними і тими ж словами описуються казанський і російський воєвода, казанська цариця Сумбекка і російська цариця Анастасія, схоже описувалися рідкості (наприклад, намет казанського царя і небувало урочиста хода російського царя з боярами), іноді російські і казанці об'єднуються словом "шпалери".
Таке ж змішання характерно і для конфесійних, віросповідних питань. Казанці могли звертатися до підтримки обох вір. Іноді автор і сам не знає, яка віра посприяла події. У деяких випадках казанці навіть перевершують росіян в "вірності" (але і не лише в ній; ще одна область переваги казанців - жіноча краса; красуні Сумбекке немає рівних в Руській землі).
А.С. Дьомін виділив наступні можливі причини цього явища:
По-перше, можлива причина біографічна: відомо, що автор "Казанської історії" потрапив в полон до татар, 20 років жив в Казані, познайомився з казанськими літописами і переказами. Але, мабуть, цю причину все-таки не можна перебільшувати, оскільки відомо також, що після повернення з полону він знову прийняв православ'я, був наближений до двору і т. д.;
По-друге, може бути названа причина ідеологічна: Казань - один із самих багатих трофеїв Івана Грозного, слід було показати, що це завоювання - особливе, тут є чим пишатися;
По-третє, звертає на себе увагу читача причина історична: все-таки Казань - це споконвічно російська територія; це прекрасне місце спочатку входило в межі Руської землі і лише потім було захоплено татарами, тому цілий ряд позитивних характеристик стосовно до тих чи інших татарським " дивини "можна пояснити цією межею;
Але головною причиною А.С. Дьомін вважає причину, яку він сам назвав "человековедческой": в її основі лежить уявлення про те, що людська природа в цілому єдина; казанці і росіяни - лише окремий випадок подібності всіх людей взагалі. Автор багато бачив, читав і розмірковував і прийшов до невпорядкованою філософії людського подібності. Більш того, він органічно "вписався" в почався на Русі в XV ст. процес "прийняття" чужого (Афанасій Нікітін, "Повість про Дракулу", "Сказання про Магмет-Салтана").
А.С. Дьомін також звернув увагу на те, що в "Казанської історії" досягло апогею складання образів з літературних елементів попередніх творів. Джерела "Казанської історії" настільки численні, що постійно виявляються все нові і нові. Один з них - "Слово о полку Ігоревім". Відповідності "Слову", по А.С. Дьоміну, можна розділити на 3 типи.
По-перше, це збіг виразів. Казанський цар "в казну свою насипу піл полну до верху русскаго злата і сребра". Збіги можуть бути не завжди дослівним, наприклад: "багато їсти було в Казані січей і боїв великих, а така січі і бої не бисть ніколи ж" або "блату ... намостішася череміська кістками".
По-друге, це подібність специфічних слів і виразів в епізодах. Так, описуються безладу в Казанському царстві: "повстав лайка ... у велможах його крамола ... не хочуть бо казанці менше болше слушаті ... і всі бо творяху великі". Епізод, що розповідає про втечу від російських воїнів казанського воєводи Аталика містить наступні елементи: "Йому ж сплячу (" Ігор спить ")... у своєму наметі ("вежі половецькі ")... скоро скочив ... на кінь свій, і біс пояса, і босий ("босим! вл'ком"), бегающе по траві ("в'шуме трава ")... і убівающе птицю і звіра (" б'ючи гуси й лебеді ")". Такого набору елементів більше немає ніде. Цей епізод взагалі не позначився ні в "Задонщині", ні в "Сказанні про Мамаєвому побоїще". "Казанська історія" спирається тут саме на епізод із "Слова о полку Ігоревім".
Виділяються загальні епізоди на початку обох пам'ятників. Вони містять вказівку на пристойність оповідання ("повісті ся достоїть нам радісно послушаті" - "не лєпо ли ни"), а також згадування сучасності, слави та краси. У "Задонщині" ж початок "Слова" використано набагато біднішими, тим більш, бідно - в "Сказанні про Мамаєвому побоїще".
По-третє, можливі випадки, коли досить великий уривок із "Слова о полку Ігоревім" стисло відбивається в одному епізоді "Казанської історії". Такий розповідь про двох снах, які бачили казанський цар та казанський Сеїт. "В. .. нощь ... вигляді сон страшний сам про себе казанський цар. Легше йому з сумом ... яко взиде місяць ... темний. Другий же місяць ... яко крилатий, польоті. У ту ж ніч Сеїт казанський сон вигляді, яко стекошася ... пардуса ". Цей специфічний набір елементів міг перейти тільки з "Слова"; сон Святослава не використаний ні "Задонщина", ні "Сказання про Мамаєвому побоїще".
У всіх плачах "Казанської історії" (їх три: казанської цариці, російської цариці і казанських дружин) згадані летять птахи.
А.С. Дьомін звернув увагу на те, що якби автор "Казанської історії" користувався безпосередньо списком "Слова" або добре пам'ятав його напам'ять, то тоді навіть при істотній переробці фразеологія "Слова" позначилася б рясно - як в "Задонщині". Саме так, на думку дослідника, відбилися в "Казанської історії" "Повість временних літ", "Сказання про Бориса і Гліба", "Повість про розорення Рязані Батиєм". Відповідні уривки впізнати. А ось "Слово о полку Ігоревім" відображено дуже бідно, скупо, дрібно. Значить, автор "Казанської історії" не пам'ятав "Слово" виразно, а тим більше не мав перед собою тексту пам'ятника.
З іншого боку, якби автор "Казанської історії" лише смутно пам'ятав колись читане "Слово о полку Ігоревім", то він вживав би лише окремі яскраві вирази, запали в пам'ять, але навряд чи відбивав би другорядні елементи епізодів. Але для "Казанської історії" і "Слова о полку Ігоревім" типові якраз численні відповідності саме другорядних елементів епізодів, в результаті зв'язок текстів, на думку дослідника, не схожа на результат віддаленого пригадування.
Тоді залишається, як вважає А.С. Дьомін, тільки один варіант: автор "Казанської історії" міг не знати самого "Слова", а переробив не дійшов до нас пам'ятник, відображав його.
У науковій літературі вже висловлювалося припущення про не дійшов до нас творі кінця XIV ст., В якому використовувалася "Слово о полку Ігоревім". А.А. Шахматов умовно назвав цей пам'ятник "Словом о Мамаєвому побоїще". Передбачається, що його автором є Софоній рязанець і потім його твір було використано і "Задонщина", і "Сказання про Мамаєвому побоїще". А.С. Дьомін ставить питання так: чи це не твір залучив і автор "Казанської історії"? І це питання поки залишається відкритим.