Актуальність. У працях із синтаксису російської мови питання про звернення до віршованої мови взагалі не ставилося. Поки що немає жодної наукової праці, який би претендував на повне, систематичне і послідовне опис цієї стилістиці-граматичної категорії.
Між тим, такий опис мало б велике значення в багатьох відносинах:
У общеграмматіческом плані воно допоможе виділити окремі типи і функції звернень і таким чином встановити межі цієї категорії;
В історико-стилістичному плані спостереження над різними типами звернень дають можливість:
Встановити, які типи звернень характерні для віршованої мови в різні періоди розвитку мови російської художньої літератури;
Виявити індивідуальні особливості у вживанні різних типів звернень у мові того чи іншого поета і вирішити інші завдання.
У плані загальної та історичної поетики - всі ці питання тісно пов'язані з одним з основних і, на жаль, ще дуже мало розробленим питанням поетики про співвідношення понять «ліричний герой» - «ліричний адресат».
Звичайно, наша робота може і не дати повних відповідей на всі ці питання, але те, що ми спробуємо відповісти на них, дати своє трактування, може послужити основою для подальшої розробки цієї теми.
Звідси актуальність нашої роботи очевидна.
Об'єкт вивчення - вивчення функціонування граматичних засобів у художній літературі.
Предмет вивчення - функціонування звернень до віршованої мови.
Завдання роботи:
Охарактеризувати звернення як синтаксичну категорію.
Визначити семантико-стилістичні особливості обігу, передумови для його вживання у поетичному мовленні.
З'ясувати функції звернення до віршованої мови.
Методологічною основою роботи є положення праць провідних мовознавців: Л. В. Щерби, В.В. Виноградова, О.М. Гвоздєва, А.І. Єфімова та ін
У роботі використані наступні методи дослідження: описовий, порівняльний, у меншій мірі порівняльно-історичний, метод спостереження над використанням звернень в художній літературі взагалі і у віршованій мовлення зокрема.
Теоретична цінність роботи визначається її актуальністю. Результати дослідження важливі для вирішення проблеми функціонування граматичних засобів у художній літературі.
Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані вчителями російської мови та студентами практикантами.
Звернення - це граматично не залежить від пропозиції слово або сполучення слів, яке називає того, до кого звернена мова, і характеризується звательной інтонацією. У ролі звернення зазвичай вживається істота ім'я іменник або субстантівірованное ім'я у формі називного відмінка. Звернення може бути одиночним і поширеним, може бути виражено сурядним поруч. Звернення може стояти на початку в середині і в кінці. Відсутність конструктивних зв'язків з членами речення, інтонаційна відособленість і безпосереднє вираження контакту з адресатом промови - все це створює виняткові умови для вживання звернення до поетичної, зокрема, віршованої мови.
Вивчивши поетична спадщина А.С. Пушкіна, М.Ю. Лермонтова, С. Єсеніна, В. Маяковського та вірші інших поетів, ми прийшли до висновку, що функції звернень у поетичному мовленні можна класифікувати. Ми пропонуємо таку класифікацію:
Власне-клична функція.
Фіктивно-клична функція.
Умовно-клична функція.
Координаційно-клична функція.
Зупинимося коротко на вживанні звернень в різних функціях у віршованій промови.
1. Власне-клична функція пов'язана з живої розмовної, діалогічної промовою. Тому у мовленні звернення до власне-звательной функції зазвичай вживаються там, де відтворюється діалог, де передається мовні контакти героїв: в баладах, ідиліях, піснях, поемах. Так у поета-побутописця Н.А. Некрасова, звернення до звательной функції складають 60-65% від загальної кількості звернень, в те брешемо, як у А.С. Пушкіна їх тільки близько 20%.
2. Фіктивно-клична функція, на противагу власне-звательной, цілком лежить в області ліричної поезії. Саме для ліричної поезії характерні одухотворення явищ природи з метою найбільш повного і яскравого вираження зв'язку поета зніми, щоб представити з граничною наочністю в ряді метафоричних образів душевний стан поета.
У поетичному мовленні вживання звернень у фольклорно-звательной функції сприймається, як певний поетичний прийом, особливий стежок, внутрішній зміст якого - уособлення. Найбільш яскраво ця функція виявилася у фольклорі. Звернення-синекдоха до серця, в руці і т.д. грають дуже важливу роль:
Раззудісь, плече!
Розмахнися, рука!
Ти пахни в обличчя!
Вітер з полудня!
(«Косар» Кольцов А.В.)
Звернення-метафори до сонця, місяця, річках, полях, деревам, птахам, тваринам створюють ліричний колорит і в багатьох випадках організують композицію пісні (зачин-звернення, звернення-повтори, паралелізм звернень та ін.) Наприклад:
Сивина-ль моя седінушка,
Сивина молодецька,
Ти до чого рано з'явився,
Ах, ти, молодість, моя молодість,
Ах, ти, молодість молодецька!
Я не сподівався тебе ізмикаті.
Ах, ізмикал я свою молодість
Не в життя-буття богачестве -
Під проклятому самоті.
(Пісні, зібрані В. Киреевским. Нова серія. Ч. 2. С.129).
Паралелізм контрастують звернень лежить в цьому випадку в основі ліричного сюжету, визначає його рух. Традиції усної народної творчості були засвоєні художньою літературою. Вже в «Слові о полку Ігоревім» дев'ять таких звернень (загальна кількість звернень - 27). Це звернення до вітру, Дніпра і сонцю в плачі Ярославни та звернення-рефрен «О, Русская земля, вже за шеломемь єси!».
Подальший розвиток цієї функції звернень у мові художньої літератури йде за наступними шляхами:
Остаточний перехід звательной функції в фіктивно-звательную, в певний літературний прийом.
Закріплення цього прийому за віршованій промовою.
Розширення лексичного складу звернень (зараз можливо вживання будь-якого іменника в цій функції).
Перетворення ряду звернень до поетичні форми, що несуть постійний ліричний заряд.
Кількісне співвідношення звернень до цієї функції і в інших функціях може служити одним з об'єктивних ознак індивідуального поетичного мови того чи іншого поета. Так, наприклад, у А.В. Кольцова та С. Єсеніна співвідношення кількості звернень у цій функції досягає 60-80% від загального числа звернень.
3. Умовно-клична функція, як фіктивно-клична, характеризує, перш за все, віршовану мову. Умовність її виявляється в тому, що такі звернення служать не для залучення уваги співрозмовника, безпосередньо бере участь у мові, а для того, щоб висловити ставлення автора до образів, які він сам створив або до ліричних адресатам.
Перший різновид зазвичай характеризує віршовані, епічні або поетичного твору, в яких є образи, що зіштовхуються один з одним, так що у письменника з'являється необхідність висловити своє схвалення, співчуття чи осуд і т. д. Наприклад, у А. Твардовського в «Василь Тьоркін» : «Тьоркін, Тьоркін, що з тобою ...» Це своєрідний спосіб організації ліричних відступів. Але цей різновид мало продуктивна.
Другий різновид набагато продуктивніше саме в ліричній поезії. Сюди відносяться:
Назва ліричного адресата, що іноді супроводжується його емоційно-раціональної кваліфікацією, і тим самим встановленням з ним безпосереднього контакту. Таке, наприклад, звернення до знаменитої пушкінської рядку: «Не співай, красуня, при мені ...» ().
Звернення до умовних поетичним героям, наділеним поетом власними іменами. Такі звернення перетворилися в поетично канон, стали прикметою своєрідного умовно-сентиментального стилю. Повною мірою віддав їм данину молодий А. Пушкін, особливо в ліцейський період:
Грай, Адель,
Не знай печалі;
Харити, Лель
Тебе вінчали
І колиска твою качали ...
(«Аделі»).
До цієї ж різновиду умовно-звательной функції можна віднести вживання звернень до різних посланнях - жанрі дуже поширеному в поезії першої половини ХІХ ст.
Проміжне становище між випадками 1.) І 3.) Займають звернення до міфологічних та історичних героїв минулого. Такі зверненням характерні для одягу, віршів «на смерть», ювілейних віршів, філософської лірики. У поезії ця функція жива і продуктивна. Наприклад, у С. Єсеніна:
Блондинистий, майже білястий,
У легендах що став, як туман,
О, Олександре! Ти був гультяй,
Як я сьогодні хуліган.
(«Пушкіну»).
До звернень, вжитим в умовно-звательной функції, примикають ритуальні й культові звернення: звернення до заклинаннях і змови, молитвах, плачах. У сучасній поезії вживаються вкрай рідко і то не в своєї прямої функції, а скоріше як звернення групи осіб. Наприклад, у В. Маяковського:
Якщо правда, що є ти,
боже,
боже мій,
якщо зірочок килим тобою витканий,
якщо цього болю,
щоденно множимое
тобою ниспослана, господи, катування,
суддівську ланцюг одягни.
Чекай мого візиту.
Я акуратний,
НЕ спізнюся ні на день.
Слухай,
Всевишній інквізитор!
(«Флейта-хребет»).
4. Четверта функція звернень - координаційно-клична - служить для встановлення контакту між поетом і читачем, причому з додатковою раціонально-емоційної кваліфікацією читача. Саме це, а не характер самих звернень, які також в достатній мірі умовні, відрізняє її від умовно-звательной функції.
хороший приклад такого звернення знаходимо в О. Пушкіна в «Євгенії Онєгіні». Тут звернення до цієї функції служать для:
1. Встановлення контакту з читачем - це дружні, навіть кілька іронічно-фамільярні, але в той же час цілком коректні відносини:
... Де, може бути, гуляли ви
Чи вславилися, мій читач ... (1 гол.)
Гм! Гм! Шановний мій читачу,
Здорова ваша вся рідня? (5 гл.)
2. Ряд звернень до «Євгенії Онєгіні» містить спробу диференціювати читачів на різних підставах. Наприклад:
Хто б не був ти, о мій читач,
Друг, недруг, я хочу з тобою
Розлучитися нині як добрий приятель ... (8 гл.)
3. А у випадках, коли поет висловлює особливо таємні думки і почуття, він вдається до таких звернень, як «друзі» і «брати», переносячи таким чином у поезію прийоми епістолярній лірики.
Висновки
Огляд різних функцій звернень до віршованої мови показав, що функціональна диференціація звернень прямо, хоча і не завжди послідовно пов'язана:
- З типологічною диференціацією звернень;
з питанням загальної та історичної поетики;
з побудовою епічного і ліричного вірша твору;
з їхньою внутрішньою композицією.
Список літератури
Шахматов А.М. Синтаксис російської мови. М., Учпедгиз. - М., 1941.
Пєшковський О.М. Російський синтаксис у науковому освітленні. Вид. 6. Учпедгиз. - М., 1938.
Про стилістиці поезії Сергія Єсеніна. - М., 1968. - С. 76-81.
Жиляков В.І. Емоційно-експресивна забарвлення звернень в поезії А.В. Кольцова / / Короткі нариси з російської мови. - Воронеж, 1964.
Потебня А. Из записок по русской грамматике. Т. І-ІІ .- Харків, 1888.
Пісні, зібрані В. Киреевским. Нова серія. Ч. 2. С.129.