Заходи кримінально-процесуального примусу
Зміст
1. Поняття заходів кримінально-процесуального примусу
2. Затримання в якості підозрюваного
3. Поняття і види запобіжних заходів, підстави їх застосування
4. Інші заходи процесуального примусу
1. Поняття заходів кримінально-процесуального примусу
Заходи кримінально-процесуального примусу - це регламентовані кримінально-процесуальним законом заходи обмеження прав і свобод особи, застосовувані державними органами та посадовими особами для попередження неправомірних дій з боку підозрюваних або обвинувачуваних.
Всі заходи кримінально-процесуального примусу можна умовно розділити на дві основні категорії. Це заходи кримінально-процесуального заходу та інші заходи процесуального примусу (схема 22).
Запобіжні заходи - це передбачені кримінально-процесуальним законом і застосовуються з дотриманням гарантій заходів кримінально-процесуального примусу, тимчасово обмежують права і свободи обвинуваченого (підозрюваного) для того, щоб перешкодити його ухилення від органів розслідування та суду, не дати йому можливості перешкодити встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність, а також ухилитися від виконання вироку.
Запобіжні заходи - це (ст.98 КПК України):
1) підписка про невиїзд;
2) особисте поручительство;
3) спостереження командування військової частини;
4) нагляд за неповнолітнім підозрюваним, чи звинуваченим;
5) заставу;
6) домашній арешт;
7) взяття під варту.
В інші заходи процесуального примусу можна включити:
1) затримання в якості підозрюваного (швидше за все, не відноситься ні до заходів припинення, ні до заходів іншого процесуального примусу);
2) зобов'язання про явку;
3) привід;
4) тимчасове відсторонення від посади;
5) накладення арешту на майно.
Кримінально-процесуальний закон суворо регламентує порядок, і підстави застосування запобіжних заходів та заходів примусу. Основною гарантією дотримання прав і свобод громадян є той факт, що всі заходи процесуального примусу застосовуються лише у порушеній кримінальній справі. Таким чином, без встановлення необхідних фактів та виявлення певних умов примусові заходи застосовані бути не можуть. Однією з основних гарантій в даний час є також і те, що найбільш жорсткі, тобто найбільш обмежують конституційні права і свободи заходи примусу, застосовуються тільки з санкції суду і згодом проходять під постійним судовим контролем.
Після порушення кримінальної справи особа, яка здійснює розслідування, на підставі отриманих даних вирішує питання про те, чи є необхідність застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного або обвинуваченого. У випадку, якщо є підстави вважати, що особа може сховатися або продовжити злочинну діяльність або будь - яким чином перешкодити об'єктивному розслідуванню, щодо цієї особи обирається запобіжний захід. Крім того, запобіжний захід, зокрема, утримання під вартою, може бути обрана судом для забезпечення виконання вироку.
При вирішенні питання про необхідність і як запобіжний захід враховуються також тяжкість вчиненого злочину, дані про особу підозрюваного або обвинуваченого, сімейний стан (у тому числі і наявність малолітніх та неповнолітніх дітей), рід занять, місце проживання та ін
Як правило, запобіжний захід обирається щодо обвинуваченого, але у виняткових випадках, коли це викликано гострою необхідністю, запобіжний захід може бути обрана і у відношенні підозрюваного. При цьому необхідно враховувати, що в такому разі обвинувачення має бути пред'явлено не пізніше 10-ти діб з дня обрання запобіжного заходу, а в разі, якщо особа була спочатку затримано, а потім заарештовано, термін затримання входить в цей десятиденний термін, тобто . обчислення строку починається з дня затримання. У випадку, якщо обвинувачення в зазначений термін пред'явлено не було, обраний запобіжний захід анулюється автоматично, якщо особа було заарештовано, то після закінчення десятиденного строку адміністрація ізолятора зобов'язана самостійно звільнити заарештованого, при цьому подання відповідного повідомлення особі, обирати запобіжний захід, або провідному розслідування (ст .100 КПК України).
Про обрання запобіжного заходу дізнавач, слідчий, прокурор або суддя виносить мотивовану постанову, а суд - ухвалу. У постанові вказується вид вчиненого злочину та підстави для обрання запобіжного заходу, а також обрана міра запобіжного заходу.
2. Затримання в якості підозрюваного
Затримання підозрюваного (ст.91 КПК України) - первісне, короткочасне взяття під варту, протягом якого особа утримується в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ).
У зв'язку з тим, що ч.2 ст.22 Конституції допускає затримання особи як підозрюваного на строк до 48 годин, судового рішення про обмеження прав і свобод громадянина у цьому випадку не потрібно.
Затримання підозрюваного не можна віднести ні до заходів припинення, ні до інших заходів процесуального примусу. Запобіжні заходи носять яскраво виражений примусовий, обмежувальний характер, тоді як інші заходи процесуального примусу є в основному слідчими діями по збиранню доказів, або заходами забезпечення нормального розгляду в суді кримінальної справи.
У випадку, коли особу застали на місці злочину, або очевидці вкажуть на нього, як на особу, яка вчинила злочин, або на ньому або його одязі, в оселі виявлять явні сліди злочину, ця особа може бути затримана за підозрою в скоєнні злочину на термін 48 годин. Крім того, на той же строк і в тому ж порядку особа може бути затримана і в разі вчинення злочину, якщо не має постійного місця проживання, намагалося сховатися, не встановлено особу.
Термін затримання обчислюється з моменту фактичного затримання особи, під яким розуміється момент позбавлення громадянина волі пересування (наприклад, момент захоплення). Якщо перед цим особа затримувалося в адміністративному порядку (наприклад, для встановлення особи), то час затримання в адміністративному порядку входить у термін затримання в якості підозрюваного і загальний термін затримання (т.е.48 годин) буде обчислюватися з моменту затримання особи в адміністративному порядку .
Затримання оформляється протоколом, який повинен бути складений протягом 3 годин після затримання. Про проведене затримання орган дізнання або слідчий повідомляє прокурору протягом 12 годин. Підозрюваний має бути допитаний не пізніше 24 годин з моменту затримання. Крім того, дізнавач, слідчий або прокурор протягом дванадцяти годин зобов'язаний повідомити про затримання когось із близьких родичів підозрюваного (схема 23).
Підстави звільнення підозрюваного перераховані в ст.94 КПК України, він звільняється, якщо:
не підтвердилася підозра у вчиненні злочину;
відсутні підстави застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;
якщо затримання було здійснено з порушенням вимог КПК України.
Якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання, у відношенні підозрюваного не було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту або суд не відклав остаточне ухвалення рішення, він підлягає звільненню. При розгляді клопотання про обрання відносно затриманого підозрюваного запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, за клопотанням однієї зі сторін, суддя може відкласти прийняття остаточного рішення і продовжити термін затримання ще на 72 години, тобто на три доби, для надання зазначеної стороною додаткових доказів, про що виносить мотивовану постанову. При цьому сторона обвинувачення має можливість надання доказів про необхідність обрання саме цього запобіжного заходу, а сторона захисту, навпаки, - докази відсутності необхідності в цьому.
3. Поняття і види запобіжних заходів, підстави їх застосування
У випадку, якщо в особи, ведучого розслідування, немає твердої впевненості в тому, що обвинувачений покине постійне місце проживання і сховається від суду і слідства, або буде продовжувати злочинну діяльність і заважати розслідуванню, він обирає в якості запобіжного заходу підписку про невиїзд, яка переслідує мета здійснення контролю за поведінкою і переміщенням обвинуваченого, тобто полягає в зобов'язанні особи не залишати вказане місце проживання без дозволу дізнавача, слідчого, прокурора або суду, бути до них на виклики та не перешкоджати проведенню розслідування і розгляду справи. Місце проживання не обов'язково має бути постійним місцем проживання, це може бути будь-яке місце проживання - родичі, знайомі, навіть готель (у разі знаходження, наприклад, у відрядженні). Також мається на увазі, що вказане місцезнаходження особа залишати може, але при цьому тільки з дозволу особи, якій він дав підписку.
На розсуд особи, ведучого розслідування кримінальної справи, і при наявності відповідного письмового клопотання щодо обвинуваченого за його згоди може бути обрано запобіжний захід у вигляді особистого поручительства, що складається у взятті на себе особою обов'язки забезпечення відповідної поведінки обвинуваченого. Порука оформляється в письмовому вигляді, при цьому поручителя (або поручителям) роз'яснюється сутність обвинувачення та його обов'язки, а також відповідальність, у разі порушення обвинувачуваним умов поруки (у цьому випадку на поручителя накладається грошове стягнення в розмірі до 100 мінімальних розмірів оплати праці, а обвинуваченому змінюється запобіжний захід на більш жорстку, наприклад, утримання під вартою).
Спостереження командування військової частини відрізняється від особистого поручительства лише тим, що для обрання цього запобіжного заходу не обов'язково клопотання командування, достатньо згоди підозрюваного або обвинуваченого. Звичайно ж, даний запобіжний захід обирається лише щодо військовослужбовців та військовозобов'язаних, призваних на навчальні збори (ст.104 КПК України).
У тому випадку, якщо підозрюваний або обвинувачений не досяг повнолітнього віку, щодо нього може бути обрано запобіжний захід у вигляді віддачі батькам, опікунам, піклувальникам або адміністрації спеціалізованого дитячого закладу, в якому він знаходився, під нагляд (ст.105 КПК України). Дана запобіжний захід, за винятком неповнолітнього віку обвинуваченого, фактично аналогічна особовому поручительству.
Застава як запобіжний захід (ст.106 КПК України) полягає у внесенні підозрюваним або обвинуваченим, яким іншим фізичним або юридичною особою на депозитний рахунок органу, який обрав дану міру запобіжного заходу, грошей, цінних паперів або цінностей з метою забезпечення явки до дізнавачу, слідчому, прокурору або до суду підозрюваного, обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів. Вид і розмір застави визначаються органом або посадовою особою, які обрали дану запобіжний захід, з урахуванням характеру вчиненого злочину, даних про особу підозрюваного, обвинуваченого і майнового стану заставодавця.
Застава як запобіжний захід може бути обраний судом, прокурором, а також слідчим за згодою прокурора в будь-який момент провадження у кримінальній справі. Якщо внесення застави застосовується замість раніше обраних запобіжних заходів у вигляді взяття під варту або домашнього арешту, підозрюваний, обвинувачений залишається під вартою або домашнім арештом до внесення на депозитний рахунок суду застави, який був визначений органом або посадовою особою, які обрали цю міру запобіжного заходу. Про прийняття застави складається протокол, копія якого вручається заставодавцю.
Якщо застава вноситься особою, яка не є підозрюваним, обвинуваченим, йому роз'яснюються сутність підозри, звинувачення, у зв'язку з яким обирається даний запобіжний захід, а також пов'язані з нею зобов'язання і наслідки їх невиконання або порушення.
У разі невиконання або порушення підозрюваним, обвинуваченим зобов'язань, пов'язаних з внесеним за нього заставою, застава звертається в доход держави за судовим рішенням.
В інших випадках суд при винесенні вироку, ухвали, постанови про припинення кримінальної справи вирішує питання про повернення застави заставодавцю. При припиненні кримінальної справи прокурором, слідчим, дізнавачем застава повертається заставодавцю, про що зазначається в постанові.
Домашній арешт (ст.107 КПК України) - це новий вид запобіжного заходу, не було в колишньому КПК України. Він полягає в обмеженнях, пов'язаних зі свободою пересування підозрюваного, обвинуваченого, а також у забороні:
1) спілкуватися з певними особами;
2) одержувати і відправляти кореспонденцію;
3) вести переговори з використанням будь-яких засобів зв'язку.
Домашній арешт як запобіжний захід обирається підозрюваному або обвинуваченому за рішенням суду за наявності підстав, з урахуванням його віку, стану здоров'я, сімейного стану та інших обставин.
Перераховані обмеження необов'язково обираються в повному обсязі. У відношенні конкретної особи суд, виносячи постанову чи ухвалу з урахуванням особистісних характеристик підозрюваного або обвинуваченого, вказує конкретні обмеження, які на нього покладаються, крім того, там же вказується орган, на який покладається здійснення контролю за дотриманням обмежень.
Виходячи з назви запобіжного заходу, підозрюваний чи обвинувачений не повинен залишати квартиру. Проте, в ч.1 ст.107 КПК вказується лише на те, що домашній арешт полягає в обмеженнях, пов'язаних зі свободою пересування, наприклад, підписка про невиїзд також пов'язана з обмеженням свободи пересування. Дана запобіжний захід, тобто домашній арешт, законодавцем віднесено до розряду найбільш жорстких заходів, майже на одному рівні з висновком під варту, тому, ймовірно, обмеження пересування має бути все-таки в рамках житлового приміщення, інакше зміст даного запобіжного заходу втрачається.
Взяття під варту (ст.108 КПК України) полягає в ізоляції особи від суспільства і знаходження його під вартою в спеціалізованих установах (слідчих ізоляторах). Законодавцем даний запобіжний захід віднесена до розряду виняткових, що застосовуються у випадках, коли обвинувачений може сховатися або продовжити вчинення злочинів, або незаконним чином заважати проведенню розслідування. Враховуючи те, що даний запобіжний захід являє собою безпосереднє вторгнення в сферу прав і свобод громадян, що охороняється Конституцією РФ (право громадян на свободу та особисту недоторканність - ст.22), вона застосовується тільки за судовим рішенням і щодо обвинуваченого (підозрюваного) у вчиненні злочинів, за які кримінальним законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад два роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути обрана до обвинуваченого (підозрюваного) у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до двох років, при наявності однієї з таких обставин: він не має постійного місця проживання на території Російської Федерації ; його особа не встановлена; їм порушена раніше обраний запобіжний захід; він сховався від органів попереднього розслідування або від суду (схема 24).
До неповнолітнього обвинуваченому (підозрюваному) взяття під варту як запобіжний захід може бути застосовано у випадку, якщо він звинувачується (підозрюється) у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину. Ця міра запобіжного заходу може бути обрана щодо неповнолітнього обвинуваченого (підозрюваного) у вчиненні злочину середньої тяжкості лише у виняткових випадках, коли обрання іншого запобіжного заходу не забезпечить належної поведінки неповнолітнього обвинуваченого.
При необхідності обрання як запобіжного заходу взяття під варту прокурор, а також слідчий або дізнавач за згодою прокурора збуджують перед судом відповідне клопотання. У постанові про порушення клопотання викладаються мотиви і підстави, в силу яких виникла необхідність в укладенні обвинуваченого (підозрюваного) під варту і неможливо обрання іншого запобіжного заходу. До постанови додаються матеріали, що підтверджують обгрунтованість клопотання. Якщо клопотання порушується щодо затриманого, то постанова і зазначені матеріали повинні бути представлені судді не пізніше, ніж за вісім годин до закінчення терміну затримання.
Постанова розглядається одноосібно суддею районного суду або військового суду відповідного рівня за участю обвинуваченого (підозрюваного), прокурора, захисника, якщо він бере участь у кримінальній справі, за місцем провадження попереднього розслідування або за місцем затримання протягом восьми годин з моменту надходження матеріалів до суду (ч .4 ст.108 КПК України). Підозрюваний, затриманий в порядку, передбаченому статтями 91 - 92 КПК України, доставляється в судове засідання. У судовому засіданні вправі також брати участь законний представник неповнолітнього обвинуваченого (підозрюваного), слідчий, дізнавач. Неявка без поважних причин сторін, своєчасно повідомлених про час судового засідання, не є перешкодою для розгляду клопотання.
Розглянувши клопотання, суддя виносить одну з таких постанов:
1) про обрання щодо обвинуваченого (підозрюваного) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;
2) про відмову в задоволенні клопотання;
3) про відкладення прийняття остаточного рішення за клопотанням сторони на строк не більше ніж сімдесят дві години для подання нею додаткових доказів обгрунтованості або необгрунтованості обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. У цьому випадку суддя вказує в постанові дату і час, до яких він продовжує термін затримання. Якщо суддя не вбачає підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, він має право самостійно обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді застави або домашнього арешту.
Постанова судді підлягає негайному виконанню.
Повторне звернення до суду з клопотанням про взяття під варту одного і того ж особи з того ж кримінальній справі після винесення суддею постанови про відмову в обранні цього запобіжного заходу можливе лише при виникненні нових обставин, що обгрунтовують необхідність укладення особи під варту.
При розгляді кримінальної справи в суді суд може обрати запобіжний захід у вигляді арешту самостійно, або за клопотанням однієї зі сторін.
Постанова судді про обрання як запобіжного заходу взяття під варту або про відмову в цьому може бути оскаржено у вищестоящий суд у касаційному порядку протягом трьох діб з дня її винесення. Суддя касаційної інстанції приймає рішення по скарзі або поданням не пізніше ніж через три доби з дня їх надходження.
Спочатку термін утримання під вартою визначається судом на термін 2 місяці цей термін може бути продовжений суддею районного суду або військового суду відповідного рівня на строк до 6 місяців. Дальше продовження строку може бути здійснено у відношенні осіб, обвинувачених у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, тільки у випадках особливої складності кримінальної справи і за наявності підстав для обрання цього запобіжного заходу суддею того ж суду за клопотанням слідчого, внесеного за згодою прокурора суб'єкта Російської Федерації або прирівняного до нього військового прокурора, до 12 місяців. Термін утримання під вартою понад 12 місяців може бути продовжений лише у виняткових випадках щодо осіб, обвинувачених в скоєнні особливо тяжких злочинів, суддею Верховного суду республіки, крайового чи обласного суду, суду міста федерального значення, суду автономної області, суду автономного округу (ч. 3 ст.31 КПК), або військового суду відповідного рівня за клопотанням слідчого, внесеного за згодою Генерального прокурора Російської Федерації або його заступника, до 18 місяців. Подальше продовження терміну утримання під вартою в період попереднього розслідування, не допускається.
Термін утримання під вартою в період попереднього розслідування обчислюється з моменту укладення підозрюваного, обвинуваченого під варту до направлення прокурором кримінальної справи до суду.
В термін утримання під вартою також зараховується час:
на яке особу було затримано в якості підозрюваного;
домашнього арешту;
примусового перебування у медичній або психіатричному стаціонарі за рішенням суду;
протягом якого особа містилося під вартою на території іноземної держави за запитом про надання правової допомоги або про видачу його Російській Федерації.
У разі повторного взяття під варту підозрюваного, обвинуваченого за тим же кримінальній справі, а також по з'єднаному з ним або виділеного з нього кримінальній справі термін утримання під вартою обчислюється з урахуванням часу, проведеного під вартою раніше.
Якщо необхідність у міру запобіжного заходу відпала, вона скасовується (припинення кримінальної справи, виправдання підсудного, умовне засудження, звільнення від покарання).
При зміні обставин і підстав для обрання запобіжного заходу, запобіжний захід змінюється на більш суворий або на більш м'яку (ст.110 КПК України).
Строки тримання під вартою, перелічені в ст.109 КПК України, мають відношення лише до досудовим стадій кримінального судочинства. Якщо справа надійшла на розгляд до суду, в судових стадіях питання про терміни утримання під вартою вирішується по-іншому. У ст.255 КПК України зазначено, що якщо взяття під варту обрано підсудному в якості запобіжного заходу, то термін утримання його під вартою з дня надходження кримінальної справи до суду і до винесення вироку за загальним правилом не може перевищувати 6 місяців. Однак, якщо в зазначений термін справу не розглянуто, а підстав для скасування або зміни запобіжного заходу у суду немає, то суд, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, після закінчення 6 місяців з дня надходження кримінальної справи має право продовжити термін утримання підсудного під вартою. При цьому продовження терміну утримання під вартою допускається лише у кримінальних справах про тяжкі та особливо тяжких злочинах і кожного разу не більше ніж на 3 місяці (ст.255 КПК). Зі сказаного випливає, що при знаходженні кримінальної справи по тяжких та особливо тяжких злочинів на розгляді в суді, граничний термін утримання під вартою підсудного, кримінально-процесуальним законом не встановлений. У даному випадку, граничним терміном утримання під вартою буде закінчення термінів давності кримінального переслідування (ст.78 КК РФ, п.3 ч.1 ст.24, п.1 ст.254 КПК України).
4. Інші заходи процесуального примусу
Інші заходи процесуального примусу застосовуються для забезпечення порядку попереднього розслідування, судового розгляду справи, а також виконання вироку.
У разі, якщо підстави для обрання запобіжного заходу відсутні, дізнавач, слідчий, прокурор може взяти у підозрюваного або обвинуваченого зобов'язання про явку, тобто письмового зобов'язання бути за викликом, а також повідомляти про зміну місця проживання. У разі порушення зобов'язання щодо підозрюваного або обвинуваченого може бути обрано запобіжний захід (ст.112 КПК України).
Привід - це примусове доставляння особи в орган дізнання, попереднього слідства або до суду у разі неявки за викликом без поважних причин.
Приводу можуть бути піддані: підозрюваний, обвинувачений, свідок і потерпілий.
Привід не здійснюється в нічний час (за винятком випадків, що не терплять зволікання (змін. від 4.07.03г)), у відношенні осіб, які досягли 14 - річного віку, вагітних жінок, а також хворих, які за станом здоров'я не можуть залишати місце свого перебування (стаціонар).
У період попереднього розслідування, привід здійснюється органом дізнання за дорученням дізнавача, слідчого або прокурора, а якщо справа перебуває на розгляді в суді, то привід здійснюється за дорученням суду судовими приставами (ст.113 КПК України).
Тимчасове відсторонення від посади застосовується за клопотанням слідчого за згодою прокурора за постановою судді лише у відношенні посадових осіб у випадках, якщо є достовірні підстави побоюватися можливості використання обвинуваченим свого службового становища з метою перешкоди об'єктивному розслідуванню кримінальної справи, або можливості продовжити злочинну діяльність (ст.114 КПК України).
Накладення арешту на майно є цілком забезпечувальної мірою процесуального примусу і застосовується щодо обвинуваченого з метою забезпечити відшкодування заподіяної злочином шкоди або конфіскації, якщо така міра передбачена нормою кримінального кодексу. Накладення арешту на майно проводиться судом за клопотанням органу, веде розслідування, за згодою прокурора (ст.115 КПК України). На майно, яке відповідно до цивільно-процесуальним кодексом не звертається стягнення, також заборонено накладати арешт у кримінальній справі (стаття 446 ЦПК РФ):
1) житлове приміщення (його частини), якщо для обвинуваченого і членів його сім'ї, спільно з ним проживають, воно є єдиним придатним для постійного проживання приміщенням;
2) земельні ділянки, на яких розташований житловий будинок обвинуваченого, а також земельні ділянки, використання яких не пов'язано зі здійсненням громадянином-боржником підприємницької діяльності;
3) предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, речі індивідуального користування (одяг, взуття та інші), за винятком коштовностей та інших предметів розкоші;
4) майно, необхідне для професійних занять обвинуваченого, за винятком предметів, вартість яких перевищує сто встановлених федеральним законом мінімальних розмірів оплати праці;
5) племінної, молочна і робоча худоба, олені, кролики, птиця, бджоли, використовувані для цілей, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності, а також господарські будівлі та споруди, корми, необхідні для їх утримання;
6) насіння, необхідні для чергового посіву;
7) продукти харчування та гроші на загальну суму не менше трикратної встановленої величини прожиткового мінімуму самого звинуваченого, осіб, які перебувають на його утриманні, а в разі їх непрацездатності - шестиразовій встановленої величини прожиткового мінімуму на кожного із зазначених осіб;
8) паливо, необхідне сім'ї обвинуваченого для приготування своєї щоденної їжі та опалення протягом опалювального сезону свого житлового приміщення;
9) кошти транспорту та інше необхідне обвинуваченому у зв'язку з його інвалідністю майно;
10) призи, державні нагороди, почесні та пам'ятні знаки, якими нагороджений обвинувачений.
У разі невиконання учасниками кримінального судочинства своїх процесуальних обов'язків, а також за порушення порядку в судовому засіданні на них судом може бути покладено грошове стягнення (за постановою судді чи ухвалою суду відповідно) у розмірі до 25 мінімальних розмірів оплати праці (ст. ст.117, 118 КПК РФ).
Якщо порушення допущено на досудовій стадії виробництва, то дізнавач, слідчий, прокурор складають протокол про порушення. Протокол про порушення направляється до районного суду і підлягає розгляду суддею протягом п'яти діб. В судове засідання викликається особа, на яку може бути накладено грошове стягнення, і особа, яка склала протокол. Неявка порушника без поважних причин не перешкоджає розгляду протоколу.
За результатами розгляду протоколу суддя виносить постанову про накладення або про відмову накладення грошового стягнення.