Василь Іванович
С у р і к о в
1848-1916
У місті Красноярську 24 січня 1848 в сім'ї, що належить до старовинного
козачого роду, народився Василь Суриков.
З перших свідомих днів свого життя він жадібно вбирає в себе колоритні умови патріархального побуту небагатій козацької родини, що зберігалася в недоторканності стародавні звичаї та обряди. З дитинства полюбилися йому сибірська природа, руді води
могутнього Єнісею, лиха стрибка на конях, молодечі потіхи, кулачні бої на льоду, рисячі козачі шапки і шуби, підперезані червоними поясами.
Суриков інший раз сам не проти був взяти участь в розгульній гулянці, у бійці "стінка на стінку".
Враження дитинства глибоко і незнищенна жили в його чудовою пам'яті. Він був свідком публічних страт, які залишили в душі вразливого дитини незгладимий слід.
Сімейний переказ про волелюбства й сміливості сибіряків, розповіді дідів про колишні
битвах, про підприємливих предків Василя Сурікова, які брали участь у поході Єрмака, Степана Разіна. Омеляна Пугачова, Івана Болотникова і Кіндрата Булавіна пробудили в Сурікова пристрасть до всього рідного, російській, виховали в ньому дбайливе ставлення до історичного минулого Росії.
У 1854 р. батько Василя Івановича переселяється в Бузімово, куди його перевели по службі «винним приставом». Місце виявилося ще глухіший, перед ним глухе Красноярськ здавався мало не столицею.
Підоспіла пора навчання. Хлопчика віддали до школи в Красноярськ. Самолюбний, обдарований, і наполегливий, блискуче закінчує він у 1861 році Красноярське повітове училище.
Хлопчик вже для спостережень, скупчується до пори до часу, щоб з тоді багато і наполегливо малює. Його ваблять і цікавлять народні ігри, ярмарки, святкові гуляння-все те, що давало багатий матеріал для спостережень, скупчується до пори до часу, щоб з надзвичайною силою і гостротою розвернутися в грандіозних полотнах.
В геніальному «Підкорення Сибіру», в «Ранку Стрілецькій страти», в колоритній натовпі, що оточив сани з бояринею Морозової,-кожну особу, кожен характер виникають як результат цієї тривалої, але звичної роботи мозку.
Чисто побутові та сімейні обставини склалися для Сурікова досить сприятливо. Йому не тільки перешкоджали малювати, а навіть у якійсь мірі заохочувалися.
В училищі на обдарованого юнака звернув увагу вчитель малювання Гребньов Микола Васильович, якого невідомо як зі столичної Академії мистецтв занесло до повітового Красноярськ. Він не міг прив'язатися до обдарованого юнака, не оцінити його таланту.
Вихованець Академії, захоплений шанувальник Брюллова, Гребньов безумовно приніс Сурикову багато користі. Він змушував його малювати з натури, копіювати «Благовіщення»
Боровиковського, малюнки Рафаеля, Тиціана.
Абсолютно очевидна та роль, яку у формуванні юного мистецького хисту грає навколишнє оточення, в якому росте і вчиться майбутній майстер.
Воістину велика була сила, грандіозна та обдарованість, яка піднесла красноярського хлопчика на вершини світового мистецтва.
Помер батько. У пошуках заробітку Суриков займається інок описом, розфарбуванням великодніх яєць.
Треба шукати службу, і Суриков влаштовується писарем в канцелярію губернського
Правління.
Він ухитряється як і раніше писати і малювати, викроюючи для роботи рідкісні щасливі хвилини. Він малює портрети своїх товаришів по службі і навіть генерала Замятіна, знайомство з яким відіграло в житті Сурікова велику роль.
Зацікавившись обдарованим чиновником, Замятін допоміг зв'язатися з Петербурзькою Академією, переславши туди папку його малюнків-копії зі старих майстрів.
Правда малюнки ці успіху не мали і особливого враження на академічних стовпів не справили,, але талановитий і напористий юнак не збайдужів до роботи, не відмовився від своєї мрії, хоча вона знову віддалялася, які зробили майже недосяжною.
На домашньому обіді в губернському будинку Замятін запропонував запрошеним гостям зібрати в складчину кошти для поїздки подає такі блискучі надії юнаки до Петербурга.
Золотопромисловець П. І. Кузнєцов розщедрився і запропонував всі витрати взяти на себе.
Василь Суриков був щасливий і гарячково готувався до від'їзду. Нове життя широко розкривала перед ним невідомі і манливі обрії.
Одинадцятого грудня 1868 він вирушив у дорогу,, до Петербурга, назустріч своєї світової слави.
У квітні 1869 року він тримає іспит в Академію мистецтв але невдало. Суриков надходить в рисувальну школу Товариства заохочення художника.
Він багато і наполегливо працював і, пройшовши під керівництвом художника Дьяконова, в серпні
1869 витримує іспити до Академії мистецтв.