ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І БОГІВ

Спочатку існував лише вічний, безмежний темний Хаос. У ньому полягав джерело життя. Все виникло з безмежного Хаосу-весь світ безсмертні боги. З Хаосу відбулася і богиня Земля-Гея. Широко розкинулася вона, могутня дає життя всьому, що живе і росте на ній Далеко ж під Землею, так далеко, як далеко від нас неосяжне світле небо, в незмірну глибині народився похмурий Тартар-жахлива безодня, повна вічної пітьми. З Хаосу народилась і могутня сила, все що пожвавлює Любов-Ерос. Безмежний Хаос породив вічний Морок-Ереб і темну Ніч-Нюкту. А від Ночі і Мороку відбулися вічний Світло-Ефір і радісний світлий День-Гемера. Світло розлилося по світу, і стали змінювати один одного ніч і день.

Могутня, благодатна Земля породила безмежне блакитне Небо-Урана, і розкинулося Небо над Землею. Гордо піднялися до нього високі Гори, народжені Землею, і широко розлилося вічно шумляче Море. Уран-Небо-запанував у світі. Він узяв собі в дружини благодатну Землю. Шість синів і шість дочок-могутніх, грізних титанів-було в Урана і Геї. Їх син, титан Океан, оточуючий всю землю, і богиня Фетіда породили світ все річки, які котять свої хвилі. До моря, і морських богинь - океанід. Титан ж Гипперион і Тейя дали світові дітей: Сонце-Геліоса, Місяць-Селену і рум'яну Зорю-розоперотую Еос (Аврора). Від Астрея і Еос сталися зірки, які горять на темному нічному небі, і вітри:

бурхливий північний вітер Борей, східний Евр, вологий південний Нот і західний ласкавий вітер Зефір, що має стрімкі дощем хмари.

Крім титанів, породила могутня Земля трьох велетнів-циклопів з одним оком в лобі-і трьох величезних, як гори, пятідесятіголових велетнів-сторуких (гекатонхейров), названих так тому, що сто рук було у кожного з них. Проти їх жахливої ​​сили нічого не може встояти, вона яе знає меж.

Зненавидів Уран своїх дітей-велетнів, в надра богині Землі уклав він їх в глибокому мороці і не дозволив їм виходити на світ. Страждала мати їх Земля. Її давило страшний тягар, укладену в її надрах. Викликала вона дітей своїх, титанів, і переконувала їх повстати проти батька Урана, але вони боялися підняти руку на батька. Тільки молодший з них, підступний Крон хитрістю скинув свого батька і відняв у нього владу.

Богиня Ніч народила в покарання Крону цілий сонм жахливих божеств: Танатоса-смерть, Ері-ду-розбрат, апатит-обман, Кера-знищення, Гіпнос-сон з роєм похмурих важких видінь, не знає пощади Немесиду-отомщеніе за злочини, і безліч інших . Жах, розбрати, обман, боротьбу і нещастя внесли ці боги в світ, де запанував на троні свого батька Крон.

Народження Зевса. Крон не був упевнений, що влада назавжди. залишиться в його руках. Він боявся, що й проти неї повстануть діти і приречуть його на ту ж доля, на яку прирік він свого батька Урана. І повелів Крон дружині своїй Реї приносити йому які дітей і безжально ковтав їх. У жах приходила Рея, бачачи долю своїх дітей. Вже п'ятьох проковтнув Крон: Гестію, Деметру, Геру, Аада (Гадеса) і Посейдона.

Рея не хотіла втратити й останнього дитини. За порадою своїх батьків, Урана-Неба і Геї-Землі, пішла на острів Крит, і там, у глибокій печері, народився у неї син Зевс. У цій печері Рея сховала його від жорстокого батька, а Крону дала проковтнути замість сина довгий камінь, загорнутий в пелюшки. Крон не підозрював, що був обманутий.

А Зевс тим часом ріс на Криті. Німфи Адрастея і Ідея плекали маленького Зевса. Вони вигодували його молоком божественної кози Амалфеи. Бджоли носили мед Зевсу зі схилів високої гори диктує. Кожного разу, коли немовля Зевс плакав, юні курети, охороняли печеру, били в щити мечами, щоб не почув його плачу Крон і не спіткала б Зевса доля його братів і сестер. Виріс і змужнів Зевс. Він повстав проти свого батька і змусив його повернути на світ проковтнутих їм дітей. Одного за одним нелюд з вуст Крон своїх дітей-богів. Вони почали боротьбу з Кроном і титанами за владу над світом.

Жахлива і завзята була ця боротьба. Діти Крона утвердилися на високому Олімпі. На їхній бік встали і деякі титани, а першими-титан Океан і дочка його Стікс з дітьми Запопадливістю, Міццю і Перемогою. Небезпечна була ця боротьба для богів-олімпійців. Могутні і грізні були їх супротивники. Але Зевсу на допомогу прийшли циклопи. Вони викували йому громи і блискавки, їх метав Зевс в титанів. Боротьба тривала десять років, але перемога не схилялася ні на ту, ні на інший бік. Нарешті зважився

Зевс звільнити з надр землі сторукий Велетнів-гекатонхейров і закликати їх на допомогу. Жахливі, величезні, як гори, вийшли вони з надр землі і кинулися в бій. Вони відривали від гірських хребтів цілі скелі і кидали їх в титанів. Сотнями летіли скелі назустріч титанів, коли вони підступали до Олімпу. Стогнала земля, гуркіт наповнив повітря, все навколо коливалося. Навіть Тартар здригався від цієї боротьби. Зевс метав одну за одною вогненні блискавки і оглушливо рокітливі громи. Полум'я охопило всю землю, моря кипіли, дим і сморід заволокли все густою пеленою.

Нарешті титани злякалися. Їх сила була зломлена, вони були переможені. Олімпійці скували їх і повалили в похмурий Тартар, у віковічну темряву. У мідних незламних воріт Тартар на варту встали сторукі велетні-гекатонхейри, щоб не вирвалися на свободу з Тартар могутні титани. Виттям Сколихнулася він повітря. Гавкіт собак, людськи <голоси, рев розлюченого бика, рикання лева чулися в цьому ше. Бурхливий полум'я клубочилося навколо Тифона, і земля коливалася під його важкими кроками. Боги здригнулися від жаху. Але сміливо кинувся на Тифона Зевс-громовержець, і початку бій. Знову заблищали блискавки в руках Зевса гуркіт грому. Земля і небесне склепіння затряслися дощенту. Яскравим полум'ям спалахнула земля, як і під час боротьби з титанами Моря кипіли від одного наближення Тифона Сотнями сипалися вогненні стріли-блискавки громовержця Зевса; здавалося, що від їх вогню горить навіть повітря. Зевс спопелив всі сто голів Тифона Впав він на землю, від тіла його виходив такий жар що плавилося все навколо. Зевс підняв тіло Тіфош і скинув в похмурий Тартар, що породив його. Але і в Тартар загрожує ще Тифон богам і всьому живому Він викликає бурі і виверження вулканів; в шлюб з єхидни, підлозі жінкою - полузмеей, він породи. двоголового пса Орфа, пекельного пса Кербера (Цербера), Лернейскую гідру і Химеру.

Перемогли боги-олімпійці своїх ворогів. Ніхто більше не міг опиратися їх влади. Вони могли тепер спокійно правити світом. Наймогутніший з них, громовержець Зевс, взяв собі небо Посейдон-море, Аїд-підземне царство душ померлих. Земля ж залишилася в загальному володінні. Хоча й поділили сини Крона між собою владу над світом, але все ж над усіма панував повелитель неба Зевс, він править людьми і богами, він відає всім у світі.

Олімп. Високо на світлому Олімпі панує Зевс, оточений cohmоm богів. Тут і дружина його Гера, і золотокудрий Аполлон з сестрою своєю Артемідою, Афродіта, і могутня дочка Зевса Афіна, і багато інших богів. Три прекрасні Ори охороняють вхід на високий Олімп і підіймають заплющує врата густа хмара, коли боги сходять на землю або підносяться в світлі чертоги Зевса. Високо над Олімпом розкинулося блакитне бездонне небо, і ллється з нього золоте світло. Ні дощу, ні снігу не буває в царстві Зевса; вічно там світле, радісне літо, А нижче клубочаться хмари, деколи закривають вони далеку землю. Там, на землі, весну і літо змінюють осінь і зима, радість і веселощі змінюються нещастям і горем. Правда, і боги знають печалі, але вони скоро проходять, і знову оселяється радість на Олімпі,

Бенкетують боги в своїх золотих чертогах, побудованих сином Зевса Гефестом. Цар Зевс сидить на високому золотому троні. Величчю і гордо-спокійною свідомістю влади і могутності дихає мужнє, прекрасне обличчя Зевса, У трону його бопшя світу Ейрена і постійна супутниця Зевс. крилата богиня перемоги Ніка. Ось входить велична богиня Гера, дружина Зевса. Зевс шанує свої дружину; шаною оточують Геру, покровительок шлюбу, всі боги Олімпу. Коли, виблискуючи своєю красою, в пиппюм вбранні, гора входить в піршественний зал, всі боги встають і схиляються пepeмеженой громовержця. А вона йде до золотого трону »сідає поруч із Зевсом. Близько трону Гери стоїть її посланник, богиня веселки, легкокрила Ірида завжди готова швидко мчати на веселкових крилах в далекі краї землі виконувати веління Гери.

Бенкетують боги. Дочка Зевса, юна Геба, і син Трої Ганімед, улюбленець Зевса, який отримав від НВВ безсмертя, підносять їм амброзію і нектар-їжу і напій богів. Прекрасні харити і музи потішають їх співом і танцями. Взявшись за керують вони хороводи, а боги милуються їх легким рухами і чудової, вічно юною красою. Н. цих бенкетах вирішують боги всі справи, на них олределяют долю світу і людей.

З Олімпу розсилає людям Зевс свої дари v затверджує на землі порядок і закони. У руках Зевса доля людей: щастя і нещастя, добро і зло, життя і смерть. Два великі судини стоять біля воріт палацу Зевса. В одній посудині дари добра, в іншому-зла. Зевс черпає з судин добро і зло і посилає людям. Горе тій людині, якій громовержець черпає дари тільки з судини зі злом. Горе і тому, хто порушує встановлений Зевсом порядок на землі і не дотримується його законів. Грізно зрушить син Крона свої густі брови, чорні хмари заволокут небо. Розгнівається великий Зевс, і страшно піднімуться волосся на голові його, очі загоряться нестерпним блиском;

змахне він своєю правицею-удари грому розкотяться по всьому небу, блисне полум'яна блискавка і затрясеться високий Олімп.

У трону Зевса стоїть зберігає закони богиня Феміда. Вона скликає, по велінню громовержця, збори богів на Олімпі і народні збори на землі, спостерігає, щоб не порушувалися порядок і закон. На Олімпі і дочка Зевса богиня Діке, що спостерігає за правосуддям. Суворо карає Зевс. неправедних суддів, коли Діке доносить йому, що не дотримуються вони законів, даних Зевсом. Богиня Діке-захисниця правди і ворог обману.

Але хоча посилає людям щастя і нещастя Зевс, все-таки долю людей визначають невблаганні богині долі-мойри, що живуть на Олімпі. Доля самого Зевса і в їх руках. Панує рок над смертними і над богами. Немає такої сили, яка могла б змінити хоч що-небудь в тому 'що призначене богам і смертним. Одні мойри відають веління року. Мойра Хтось пряде життєву нитку людини, визначаючи його життя Обірветься нитка-і скінчиться життя. Мойра Лахесом виймає, не дивлячись, жереб, який випадає людині в житті. Ніхто не в силах змінити визначеної мойрами долі, оскільки третя Мойра, Атропос, все, що призначили в житті людині її сестри, заносить в довгий сувій, а що занесено в сувій долі, то неминуче. Невблаганні великі, суворі мойри.

Є на Олімпі і богиня щасливої ​​долі - це богиня Тюхе. З рогу достатку, ріг божественної кози Амалфєї, молоком якої був вигодуваний Зевс, сипле вона дари людям, щасливий той чоловік, який зустріне на своє »життєвому шляху богиню щастя Тюхе. Але як рідко це буває;

Так панує оточений сонмом богів на Олімпі Зевс, охороняючи порядок у всьому світі.

ПОСЕЙДОН І божеств моря

Глибоко в каганці моря стоїть чудовий палац брата громовержця Зевса, колебателя землі Посейдона. Панує над морями Посейдон, і хвилі моря слухняні найменшого руху його руки, озброєної грізним тризубцем. У глибині моря живе з Посейдоном і його прекрасна дружина Амфітріта, дочка морського віщого старця Нерея, яку викрав Посейдон у її батька. Він побачив одного разу, як водила вона хоровод з своїми сестрами-нереидами березі острова Наксос. Зачарувався бог моря прекрасної Амфітрітою і хотів відвезти її на своїй колісниці. Але Амфітріта сховалася у титану Атласу, який тримає на своїх могутніх плечах небесне склепіння. Довго не міг Посейдон знайти прекрасну дочку Нерея. Нарешті відкрив йому її притулок дельфін, за цю послугу Посейдон помістив цельфіна до небесних сузір'ї. Посейдон викрав у Атласу прекрасну дочку Нерея і одружився на ній. З тих пір живе Амфітріта з чоловіком своїм Посейдоном в підводному царстві. Високо над палацом шумлять морські хвилі. Сонм морських Божест оточує Посейдона, слухняний його волі. Серед них син Посейдона Тритон, громовим звуком своєї труби з раковини викликає грізні бурі. Серед божеств і прекрасні сестри Амфітрити, нереїди. Кгда Посейдон на своїй колісниці, запряженій чудовими кіньми, мчиться по морю, то розступаються вічно шумливі хвилі і дають дорогу свого повелителя. Рівний красою самому Зевсу, швидко мчить Посейдон по безкрайому морю, а навколо нього грають дельфіни, риби випливають з морської глибини і супроводжують його колісницю. Коли ж змахне Посейдон своїм грізним тризубцем, тоді як гори здіймаються морські хвилі / покриті білими гребенями піни, і бушує на світі люта буря. Б'ються з шумом морські вали об прибережні скелі і коливають землю. Але простирає Посейдон свій тризубець над хвилями-і вони заспокоюються. Стихає буря, знову спокійно море, рівно, як дзеркало, і ледь чутно хлюпоче біля берега-синє, безмежне.

Серед божеств, що оточують Посейдона, віщий морський старець Нерей, що знає всі таємні таємниці майбутнього. Мудрі поради, які дає віщий старець. П'ятдесят прекрасних дочок у Нерея. Весело плескалися юні нереїди в хвилях моря, сяючи красою. Взявшись за руки, низкою випливають вони з морської безодні і водять хоровод на березі під ласкавий плескіт тихо набігають на берег хвиль спокійного моря. Ехо прибережних скель повторює звуки їх ніжного співу, подібного тихому гуркоту моря. Нереїди протегують мореплавцю і дають йому щасливе плавання.

Серед божеств моря-старець Протей, що міняє, подібно морю, свій образ і перетворюється за бажанням у різних тварин і чудовиськ. Він теж віщий бог, потрібно тільки вміти застигнути його несподівано, оволодіти ним і примусити його відкрити таємницю майбутнього. Серед супутників колебателя землі Посейдона і бог Главк, покровитель моряків і рибалок, і він володіє даром пророцтва. Часто, спливаючи з глибини моря, відкривав він майбутнє і давав мудрі поради людям. Могутні боги моря, велика їхня, але панує над всіма ними великий Посейдон.

Усі моря і всі землі обтікає сивий Океан-бог-титан, рівний самому Зевсу по шані і славі-Він живе далеко на кордонах світу, і не турбують його серце справи землі. Три тисячі синів - річкових богів, і три тисячі дочок-океанід, богинь струмків і джерел, у Океану. Сини і дочки Океану дають благоденство і радість смертним своєї вечнокатящейся живлячої водою, вони поять нею всю землю і все живе.

Царстві похмурого Аїда

Глибоко під землею панує невблаганний, похмурий брат Зевса Аїд. Ніколи не проникає туди промені яскравого сонця. Бездонні прірви ведуть з поверхні землі в сумне царство Аїда. Темні ріки течуть у ньому. Там протікає священна ріка Стікс, водами якої присягаються самі боги.

Котять там свої хвилі Коцит і Ахеронт; душі померлих оголошують стогонами їх похмурі берега. У підземному царстві струмує й дають забуття всього земного води річки Лети. По похмурих полях царства Аїда, зарослим блідими квітами асфо-справи, носяться безтілесні, легкі тіні померлих. Вони нарікають на своє безрадісне життя без світла і без бажань. Тихо лунає їх стогін, ледве вловимий, подібний до шелесту зів'ялого листя, гнаних осіннім вітром. Ні нікому повернення з того царства печалі. Триголовий пес Кербер, на шиї якого рухаються під грізною шипінням змії, Аїда а в середині сидять Лід і Персефона, направо Тріптолем, Еак і Мінос, над ними Реї і Миртил, під суддями три Данаїди, ліворуч від них богиня на чудовисько і Геракл, що зв'язує Кербера. Ліворуч від Геракла Гермес і Сізіф з каменем, над каменем Ерін. Над Ерінній Діоскури і Орфей з лірою, над ними Геракліди і Мегара чатує вихід. Суворий старий Харон, перевізник душ померлих, не пощастить через похмурі води Ахеронта жодну душу назад, туди, де яскраво світить сонце життя.

Володар цього царства Аїд сидить на золотому троні з своєю дружиною Персефоною. Йому служать, невблаганні богині помсти Еринії. Грізні, з бичами і зміями, переслідують вони злочинця, не дають йому ні хвилини спокою і мучать його докорами сумління; ніде не можна сховатися від них, всюди знаходять вони свою жертву. У трону Аїда сидять судді царства померлих-Мінос і Радамант. Біля трону стоїть бог смерті Танат з мечем у руках, в чорному

плащі, з величезними чорними крилами Могілиньш холодом віють ця крила, коли прілетаванат до ложа вмираючого, щоб зрізати своіл мечем пасмо волосся з його голови і забрати душу Поруч з Танатом і похмурі Кери. На крилах носяться вони, несамовиті, по полю бою. Кери радіють, бачачи, як один за одним падають повалені воїни; своїми червоними губами припадають вони до ран, жадібно п'ють гарячу кров убитих і виривають з тіла їх душі.

Тут же, біля трону Аїда, і прекрасний юний бог сну Гіпнос. Він нечутно носиться на своїх крилах над землею з головками маку в руках і ллє з рогу снотворний напій. Ніжно стосується Гипнос своїм чудесним жезлом очей людей, тихо стуляє повіки і занурює смертних в солодкий сон. Могутній бог Гіпнос, не можуть опиратися йому ні смертні, ні боги, ні сам громовержець Зевс: навіть йому Гіпнос стуляє грізні очі глибоким сном.

Носяться в похмурому царстві Аїда і боги сновидінь. Є серед них боги, що дають віщі і радісні сновидіння, але є боги і страшних, гнітючих сновидінь, лякають і мучать людей. Є боги брехливих снів: вони вводять людину в оману і часто ведуть його до загибелі.

Царство Аїда повно жахів. Там мешкає у темряві жахливий привид Емпуса з ослячими ногами; заманивши в нічній темряві людей відокремлене місце, воно випиває всю кров і пожирає їх ще тремтяче тіло. Там бродить і жахлива Ламія; вона вночі пробирається у спальню щасливих матерів і викрадає в них дітей, щоб напитися їх крові. Над усіма привидами і чудовиськами панує велика богиня Геката. Три тіла і три голови у неї. Безмісячної ночі блукає вона у глибокій пітьмі по шляхах і біля могил з усією своєю жахливою почтом, оточена стигийскими собаками. Вона посилає страхіття і тяжкі сни па землю і губить людей. Гекату закликають як помічницю в чаклунстві, але вона ж і єдина помічниця проти чаклунства для тих, які шанують її і приносять їй у жертву собак на тих роздоріжжях, де розходяться три дороги. Жахливо царство Аїда і ненависне воно людям.

ГЕРА

Богиня Гера, дружина Зевса, протегує шлюбу і охороняє святість і непорушність шлюбних союзів. Після того Геру, її братів і сестер недолюдок з своїх вуст переможений Зевсом Крон, мати Гери Рея віднесла її на край землі до сивого Океану; там виховала Геру Фетіда. Гера довго жила далеко від Олімпу, у тиші і спокої. Громовержець Зевс побачив її. полюбив і викрав у Фетіди. Боги пишно справили весілля Зевса і Гери. Іріда і харити зафіксовано Геру в розкішний одяг, і вона сяяла своєю величною красою серед богів Олімпу, сидячи на золотому троні поруч з Зевсом. Усі боги J підносили дари володарці Гері, а богиня Земля-Гея виростила з надр своїх в дар Гері чудову яблуню з золотими плодами. Все в природі славило Геру і Зевса.

Гера панує на високому Олімпі. Наказує він як і чоловік її Зевс, громами і блискавками, за словами е покривають темні дощові хмари небо, помахом руки підіймає вона грізні бурі. Прекрасна велика Гера. З-під вінця її спадають хвилею чудові кучері, спокійною величчю. горять її очі. Боги шанують Геру, шанує її і чоловік, тучегонитель Зевс, і радиться з нею. Але нерідкі і сварки між Зевсом і Герою. Часто заперечує Гера Зевсові і сперечається з ним на радах богів-Тоді гнівається громовержець і загрожує дружині покараннями. Замовкає Гера і стримує гнів. Вона пам'ятає, як скував її Зевс золотими ланцюгами, повісив між землею і небом, прив'язавши до її ніг дві важкі ковадла, і піддав бичуванню.

Могутня Гера, немає богині, рівної їй по владі. Велична, у довгій розкішної одязі, витканої самою Афіною, в колісниці, запряженій двома безсмертними кіньми, з'їжджає вона з Олімпу. Пахощі розливається по землі там, де проїжджає Гера. Все живе схиляється перед нею, великою царицею Олімпу.

И0

Часто терпить образи Гера від чоловіка свого Зевса. Так було, коли Зевс полюбив прекрасну Іо і, щоб приховати її від Гери, перетворив Іо на корову. Але цим громовержець не врятував Іо. Гера побачила білосніжну корову Іо і зажадала у Зевса, щоб він подарував її їй. Зевс не міг відмовити Гері. Гера ж, заволодівши Іо, віддала її під охорону стоока Аргусу. Нещасна Іо нікому не могла розповісти про свої страждання: обернена в корову, вона була позбавлена ​​дару мови. Не знає сну Аргус стеріг Іо. Зевс бачив її страждання. Закликавши свого сина Гермеса, він велів йому викрасти Іо.

Швидко примчався Гермес на вершину тієї гори, де стеріг стоока страж Іо. Він приспав своїми промовами Аргуса. Лише тільки зімкнулися його сто очей, вихопив Гермес свій зігнутий меч і одним ударом відрубав Аргусу голову. Іо була звільнена. Але і цим Зевс не врятував Іо від гніву Гери. Богиня наслала на нещасну Іо жахливого овода. Своїм жахливим жалом овід гнав з країни країну оскаженілу від мук страждальника Іо. Ніде не знаходила вона спокою. У шаленому біг мчала Іо все далі і далі, а овід летів за нею, щохвилини втикаючи в її тіло жало, як розпечене залізо. Де тільки не пробігала Мо, в які тільки країнах не побувала вона! Нарешті, поїв довгих поневірянь, досягла вона в країні скіфів скелі, до якої був прикутий титан Прометей. Он_ передбачив нещасною, що тільки в Єгипті позбавиться вона від своїх мук. Помчала далі гнана оводом Іо. Багато мук перенесла вона, перш ніж досягла Єгипту. Там, на берегах благодатного Нілу, Зевс повернув їй її колишній образ, і народився у неї син Епаф. Він був першим царем Єгипту і родоначальником покоління героїв, до якого належав і найбільший герой Греції Геракл.

АПОЛЛОН

Народження Аполлона. Бог світла, златокудрий Аполлон, народився на острові Делос. Мати його Латона, гнана богинею Герой, ніде не могла знайти притулку Переслідувана посланим Герою драконом Пифоном, вона поневірялася по всьому світу і нарешті сховалася на Делосі, носівшемся в ті часи по хвилях бурхливого моря. Лише тільки вступила Латона на Делос, як з морської безодні піднялися величезні стовпи і зупинили цей безлюдний острів. Він став непорушно на тому самому місці, де стоїть і досі. Навколо Делоса шуміло море. Похмуро здіймалися скелі острова, оголені, без найменшої рослинності. Лише чайки морські знаходили тут притулок. Але ось народився бог світла Аполлон, і все засяяло і зацвіло. Засяяли і прибережні скелі, і гора Кинт, і долина, і море. Голосно славили народженого бога зібралися на Делос богині, підносячи йому амброзію і нектар. Вся природа раділа разом з богинями.

АРТЕМІДА

Вічно юна богиня Артеміда народилася на Делосі в один час з братом своїм златокудрим Аполлоном. Сама щира любов пов'язувала брата і сестру. Гаряче любили вони і матір свою Латону.

Артеміда піклується про все, що живе на, землі, росте в лісі і в полі. Піклувалася вона про людей, про стадах домашньої худоби, про диких звірів. Вона благословляє народження, весілля і шлюб, викликає зростання трав, квітів і дерев. Багаті. жертви приносять грецькі жінки Артеміді, дає щастя в шлюбі, яка зцілює хвороби. Прекрасна, як ясний день, з цибулею і сагайдаком за плечима, з списом у руках, весело полює Артеміда в тінистих лісах і залитих сонцем. За Артемідою поспішають її супутниці-німфи. Веселий сміх, крики, гавкіт собак лунають в горах. Коли ж стомиться богиня на полюванні, поспішає вона з німфами в Дельфи, до улюбленого брата, стріловержця Аполлону. Під звуки золотої кіфари Аполлона водить вона хороводи з музами і німфами. Прекраснішого всіх німф і муз Артеміда і вище їх на цілу голову. Любить відпочивати Артеміда і в прохолодних, повитих зеленню гротах, далеко від поглядів смертних. Горе тому, хто порушує її спокій. Так загинув юний Актеон, син Автоноі, дочки фіванського царя Кадма.

Актеон. Одного разу полював Актеон зі своїми товаришами в лісах Кіферона. Настав спекотний полудень. Стомлені мисливці розташувалися на відпочинок в ^ тіні густого лісу, а юний Актеон пішов шукати, прохолоди. Вийшов він на зелену, квітучу долину Гаргафію, присвячену богині Артеміді. Пиш-но розрослися платани, мирти та ялиці; як тим-ні стріли височіли на ній стрункі кипариси, а; зелена трава рясніла квітами. Прозорий струмок дзюрчав в долині. Усюди, панували тиша, спокій і прохолода. У крутому схилі гори побачив Актеон чудовий грот, повитий зеленню. Він пішов до гроту, не знаючи, що грот часто служить місцем відпочинку Артеміді.

Артеміда тільки що увійшла в грот. Вона віддала лук і стріли одній з німф і готувалася до купання. Німфи зняли з богині сандалі, волосся зав'язали вузлом і вже хотіли йти до струмка зачерпнути студеної води, як біля входу в грот здався Актеон. Голосно скрикнули німфи, побачивши вхідного Актеона. Вони оточили Артеміду, щоб приховати її від погляду смертного. Подібно до того, як пурпурним вогнем запалює хмари сонце, що сходить, так зашарілася фарбою гніву обличчя богині, гнівом блиснули її очі, і ще прекраснішим стала вона. Розгнівалася Артеміда, що Актеон порушив її спокій. У гніві Артеміда перетворила нещасного Актеона в оленя-

Гіллясті роги виросли на голові Актеона. Ноги і руки звернулися в ноги оленя. Витягнулася його шия, загострилися вуха, плямиста шерсть покрила все тіло. Лякливий олень кинувся навтіки. Побачив Актеон своє відображення в струмку. Він хоче вигукнути: «О, горе!» - Але не може. Сльози поки-, тілісь у нього з очей-но з очей оленя. Лише! розум людини зберігся в нього. Що робити йому? Куди бігти?

Собаки Актеона зачули слід оленя, вони не впізнали свого господаря і з лютим гавкотом кинулися за ним. Через долини по ущелинах Кісрерона,

по горах, через ліси і поля як вітер мчав прекрасний олень, закинувши на спину гіллясті роги, а за ним мчали собаки. Все близько і ближче собаки, ось вони наздогнали його, і їхні гострі зуби вп'ялися в тіло нещасного Актеона-оленя. Хоче! крикнути Актеон: «О, пожалійте! Адже це я, Актеона ваш господар! »-Но тільки стогін виривається з грудей оленя}, і чується в цьому стогоні голос людини. Упав на коліна олень-Актеон. Скорбота, жах і благання видно в його очах. Неминуча загибель: рвуть його тіло на частини розлючені пси.

Підоспіли товариші Актеона шкодували, що немає його з ними при такому щасливому лові. Чудового оленя зацькували собаки. Не знали товариші Актеона, хто цей олень. Так загинув Актеон, який порушив спокій богині Артеміди, єдиний із смертних бачив божественну красу дочки Зевса і Лето.

АФІНА ПАЛЛАДА

Народження Афіни. Самим Зевсом народжена була богиня Афіна Паллада. Зевс-громовержець знав, що у богині розуму, Метис, буде двоє дітей: дочка Афіна і син надзвичайного розуму і сили. Мойри, бога долі, відкрили Зевсу таємницю, що син богині Міток скине його з престолу і відніме в нього владу над світом. Злякався Зевс. Щоб уникнути грізної долі, яку обіцяли йому мойри, він, приспавши богиню Метис ласкавими словами, проковтнув її, перш ніж у неї народилася дочка, богиня Афіна. Через деякий час відчув Зевс страшний головний біль. Тоді він покликав свого сина Гефеста і наказав розрубати собі голову, щоб позбутися від нестерпного болю і шуму в голові. Махнув Гефест сокирою, потужним ударом розколов череп Зевсу, і вийшла на світ з голови громовержця могутня войовниця, богиня Афіна 'Паллада. У повному озброєнні, в блискучому шоломі, зі списом і щитом постала вона перед здивованими очима богів-олімпійців. Грізно потрясала Афіна своїм блискучим списом. Войовничий клич її розкотився далеко небом і до самої основи потряс Олімп. Блакитні очі Афіни горіли мудрістю, вся вона сяяла чудової потужної красою. Славили боги народжену з голови батька Зевса улюблену дочку його, захисницю міст, богиню мудрості і знання, непереможну войовницю Афіну Палладу.

Афіна протегує героям Греції, дає їм мудрі поради й допомагає під час небезпеки. Вона зберігає міста, фортеці та їхні стіни. А дівчата Греції особливо шанують Афіну за її участь у рукоділля. Ніхто з смертних і богинь не може перевершити Афіну мистецтво ткати. Знають все, як небезпечно змагатися з нею в цьому, знають, як поплатилася Арахна, дочка Ідмона, яка захотіла стати вище Афіни в цьому мистецтві.

ГЕРМЕС

У гроті гори Кіллі в Аркадії народився син Зевса й Майї бог Гермес, посланник богів. З швидкістю думки переноситься разом з Олімпу на дальній край світу в своїх крилатих сандалях, з жезлом-кадуцеєм в руках. Гермес охороняє шляхи, і в Стародавній Греції в доріг, на перехрестях, біля входів у будинки стояли присвячені йому герми.

Він захищає подорожнім за життя, він же веде душі померлих в їхній останній шлях-в сумне царство Аїда. Своїм чарівним жезлом змикає він очі людей і занурює в сон Гермес-покровитель шляхів і подорожніх і бог торгівлі. Він дає торгувати прибуток і посилає людям багатство. Гермес винайшов заходи, числа, абеток; і навчив всього цього людей. Він же і бог красномовства, а разом з тим спритності і і. Ніхто

не може Перевершити їх у спритності, хитрості і навіть

в крадіжці. Це він вкрав якось жартома у Зевса його скіпетр, у Посейдона-тризуб, у Аполлона-золоті стріли і лук, а у Ареса-меч.

Гермес викрадає корів Аполлона. Ледь народився Гермес у прохолодному гроті Кіллен, як вже замисті першу свою витівку. Він вирішив викрасти корів Аполлона, який пас у цей час стада в долині Піеріі, в Македонії. Тихенько пелюшок, вистрибнув з колиски і прокрався:

виходу з грота. У самого грота він побачив черепах;

зловив її і з щита черепахи і трьох гілок зробив першу ліру, натягнувши на неї цитрі струни. Потайки повернувся Гермес в грот, сховав ліру:

своєї колиски, а сам знову пішов і швидко, як вітер, понісся в Піерію. Там він викрав з отари, Аполлона п'ятнадцять корів, прив'язав до їхніх ніг очерет і гілки, щоб замести слід, і швидкий »погнав корів у напрямку до Пелолоннесу. Коли Гермес вже пізно ввечері гнав корів через Беотію, він зустрів старого, який працював у своєму винограднику.

- Візьми собі одну з цих корів, - сказав йому Гермес,-тільки нікому не розповідай, що бачив, як я прогнав тут корів.

Старий, зраділий щедрим подарунком, дав слово Гермесу мовчати і не показувати нікому, куди той погнав корів. Гермес пішов далі. Але він відійшов недалеко і вирішив дізнатися, чи стримає старий дане слово. Сховавши корів у лісі і змінивши свій вигляд, повернувся Гермес назад і запитав старого:

- Скажи-ка, не проганяв тут хлопчик корів? Якщо ти мені вкажеш, куди він їх погнав, я дам тобі бика і корову.

Недовго коливався старий: дуже вже хотілося йому отримати ще бика і корову, і він показав, куди викрав хлопчик корів. Страшно розсердився Гермес на старого і перетворив його на скелю, щоб вічно мовчав він і пам'ятав, що треба тримати дане слово.

Після цього повернувся Гермес за коровами і швидко погнав їх далі. Нарешті пригнав він їх в Пілос. Двох корів приніс Гермес в жертву

богам, потім знищив всі сліди жертвоприношення, а що залишилися корів сховав у печері, ввівши їх у неї задом, щоб сліди корів вели НЕ в печеру, а з неї.

Зробивши все це, Гермес спокійно повернувся в грот до матері своєї Майї і ліг потихеньку в колиску, загорнувшись в пелюшки. Але Майя помітила відсутність сина. Вона з докором сказала йому:

- Погане замислив ти справу. Навіщо викрав т корів Аполлона? Розгнівається він. Адже ти знає як грізний у гніві своєму Аполлон.

- Не боюся я Аполлона,-відповів матері Гермес,-нехай собі гнівається. Якщо він надумає об »діти тебе чи мене, то я в помсту розграбований всього святилище в Дельфах, вкраду всі його золото, срібло та одягу.

А Аполлон вже помітив пропажу корів і пустився їх розшукувати. Він ніде не міг їх знайти Нарешті віщий птах привела його в Пілос У печеру, де були заховані корови, він не увійшов адже сліди вели не в печеру, а з неї. Нарешті, після тривалих марних пошуків »прийшов він до гроту Майї. Зачувши наближення Аполлона, Гермес ще глибше забрався в свою колиску і щільніше загорнувся в пелюшки. Аполлон ввійшов у грот Майї і побачив, що Гермес з невинним обличчям лежить у своїй колисці. Він почав дорікати Гермеса за крадіжку корів, але Гермес від усього відрікався. Він запевняв Аполлона, що й не думав красти в нього корів і не знає, де вони.

- Послухай, хлопчик!-Вигукнув у гніві Аполлон .- Я скину тебе в похмурий Тартар, і не врятує тебе ні батько, ні мати, якщо ти не повернеш мені моїх корів.

- О сину Латони!-Відповів Гермес.-Не бачив я, не знаю і від інших не чув про твої коровах. Хіба цим я зайнятий-інше у мене справа, інші турботи. Я дбаю лише про сон, молоці матері та моїх пелюшках. Ні, клянуся, я навіть не бачив злодія твоїх корів,

Як не сердився Аполлон, він нічого не міг добитися. Нарешті Аполлон витягнув з колиски Гермеса і змусив його йти до Зевса, щоб той вирішив їхню суперечку. Прийшли обидва бога на Олімп. Як не викручувався Гермес, як не хитрував, все ж Зевс велів йому віддати Аполлону викрадених корів. З Олімпу повів Гермес Аполлона в Пілос, захопивши по дорозі зроблену ним з щита черепахи ліру. У Пілосі він показав, де заховані корови. Поки Аполлон виганяв корів з печери, Гермес

сів біля неї на камені і заграв на лірі. Чудові

звуки оголосили долину і піщаний берег моря. Здивований Аполлон з захопленням слухав гру Гермеса. Він віддав Гермесу за його ліру корів-так полонили його звуки ліри. А Гермес винайшов собі сопілку, улюблений музичний інструмент пастухів Греції. Виверткий, спритний, гасає швидко, як думка, по світу прекрасний син Майї і Зевса Гермес, вже в ранньому дитинстві довів свою хитрість і спритність, служив також і уособленням юнацької сили. Усюди в палестрах ² стояли його статуї. Він бог молодих атлетів. Його закликали вони перед боротьбою і змаганнями у швидкому бігу. Хто тільки не шанував Гермеса в Стародавній Греції:

і подорожній, і оратор, і купець, і атлет, і навіть злодії.

АРЕС, АФРОДІТА, Ерот і Гіменей

Аpec. Бог війни, несамовитий Арес,-син громовержця Зевса і Гери. Не любить Зевс сина. Не будь Арес його сином, він давно скинув би його в похмурий Тартар, туди, де знаходяться титани. Серце лютого Ареса радують тільки жорстокі битви. Несамовитий, носиться він серед гуркоту зброї, криків та стогонів б'ються, в блискучому озброєнні, з величезним щитом. Слідом за ним несуться його сини, Деймос і Фобос-жах і страх, а поряд з ними богиня розбрату Еріда і сіє вбивства богиня Енюо. Кипить, гуркоче битва, зі стогоном падають воїни, але радіє Арес. Тріумфує Арес, коли уб'є своїм жахливим мечем воїна і хлине на землю гаряча кров. Без розбору разить він і направо і наліво.

Лютий, несамовитий, грізний Арес, але перемога не завжди покриває його. Часто доводиться Аресу поступатися на полі битви войовничої дочки Зевса Афіна Паллада. Перемагає вона Ареса мудрістю і спокійною свідомістю сили. Нерідко і смертні герої беруть гору над Аресом, особливо якщо їм допомагає Афіна Паллада. Так вразив Ареса мідним списом герой Діомед під стінами Трої. Сама Афіна направила удар. Далеко рознісся жахливий крик пораненого бога. Немов десять тисяч воїнів скрикнули відразу, вступаючи в люту битву, так закричав від болю Арес. Здригнулися в жаху греки і троянці, а шалений Арес понісся, оповитий похмурим хмарою, покритий кров'ю, зі скаргами на Афіну до батька свого Зевса. Але Зевс не став слухати його скарг. Він не любить сина, якому приємні лише чвари, битви та вбивства.

Афродіта. Афродіта будить у серцях богів і смертних любов. Завдяки цьому вона панує над усім світом.

Ніхто не може уникнути її влади. Тільки Афіна, Гестія та Артеміда не підпорядковані її могутності. Висока, струнка, з м'якою хвилею золотого волосся, як вінець лежать на її прекрасною голові, Афродіта-уособлення краси і вічної юності. Коли вона йде в блиску своєї краси, в запашних одязі, тоді яскравіше світить сонце, пишніше цвітуть квіти. Дикі лісові звірі біжать до неї з гущавини лісу, зграями злітаються птахи. Леви, пантери, барси і ведмеді лагідно пестять до неї. Спокійно йде серед диких звірів Афродіта, горда своєю променистою красою. Її супутниці Ори і Харити, богині краси і грації, прислужують їй.

Біля острова Кітіри народилася Афродіта, дочка Урана, з білосніжної піни морських хвиль. Легкий, пестливий вітерець приніс на острів Кіпр. Там оточили юні Ори вийшла з морських хвиль богиню любові. Вони зафіксовано її в золототкані одяг і увінчали вінком з запашних квітів. Пишно розросталися квіти там, де ступала Афродіта. Дивну богиню повели на Олімп. Голосно вітали її боги. З тих пір завжди живе серед богів Олімпу золота Афродіта, вічно юна, вродливіша богинь.

вгмалмон. Афродіта дарує щастя тому, хто вірно служить їй. Так дала вона щастя кіпрському художнику Пігмаліону. Пігмаліон ненавидів жінок і жив самотньо, уникаючи шлюбу. Одного разу він зробив із блискучою білою слонової кістки статую дівчини надзвичайної краси. Як жива стояла ця статуя в майстерні художника. Здавалося, вона дихає; здавалося, що ось-ось вона засувається і заговорить. Годинами милувався художник своїм твором і полюбив нарешті створену ним самим статую. Він дарував їй дорогоцінні намиста, зап'ястя і сережки, одягав її в розкішний одяг, прикрашав голову вінками з квітів. Як часто шепотів Пігмаліон: - О, якби ти була жива, якщо б могли відповідати на мої слова, про, як був би я щасливий

Але статуя була німа.

Настали дні святкувань на честь Афродіти Пігмаліон приніс богині любові в жертву білу телицю з визолоченими рогами, він простяг до богині руки і з благанням прошепотів:

- О, вічні боги і ти, златая Афродіта! Всі ви все можете дати тому, хто молиться, то дайте мені дружин настільки ж прекрасну, як та статуя дівчини яка зроблена мною самим.

Пігмаліон не зважився просити богів оживити його статую, він боявся прогнівити таким проханням богів-олімпійців. Яскраво спалахнуло жертовне полум'я перед зображенням богині кохання Афродіти; цим богиня давала зрозуміти Пігмаліону, що почула його благання.

Повернувся художник додому. Він підійшов до статуї і-о щастя, про радість! Статуя ожила! Б'ється її серце, в її очах світиться життя. Так дала богиня Афродіта красуню-дружину Пігмаліону.

Нарцис. Але хто не шанує злату Афродіту, хто відкидає дари її, хто противиться її влади, того немилосердно карає богиня кохання. Так покарала вона сина, річкового бога Кефиса і німфи Лавріона, прекраоД ного, але холодного, гордого Нарциса. Нікого їм любив він, крім одного себе, лише себе вважав гідним любові.

Одного разу, коли він заблукав у густому лісі під час полювання, побачила його німфа Ехо. Мавка не могла сама заговорити з Нарцисом. На ній тяжіло покарання богині Гери: мовчати повинна була німфа Ехо, а відповідати на питання вона могла лише тим, що повторювала їх останні слова. З захопленням дивилась Ехо на стрункого красеня юнака прихована від нього лісової хащами. Нарцис оглянула колом, не знаючи, куди йому йти, і голосно крикнув-- Гей, хто тут?

- Тут!-Пролунав гучний відповідь Ехо.

- Іди сюди!-Крикнув Нарцис.

- Сюди!-Відповіла Ехо.

З подивом дивиться прекрасний Нарцис на всі боки. Нікого немає. Здивований цим, він голосно вигукнув:

- Сюди, швидше до мене!

І радісно відгукнулася Відлуння:

- До мене! Простягаючи руки, поспішає до Нарциса німфа й;

лісу, але гнівно відштовхнув її прекрасний юнак. Пішов він поспішно від німфи і зник у лісі.

Сховалася в лісовій непролазних хащах і відкинута німфа. Страждає від любові до Нарциса, нікому не показується і тільки сумно відгукується про всяк вигук нещасна Ехо.

А Нарцис залишився як і гордим, самозакоханим. Він відкидав любов всіх і багатьох німф зробив нещасними. І якщо одне з залишених їм німф вигукнула:

- Полюби і ти, Нарцис! І нехай НЕ відповідає тобі взаємністю людина, яку ти полюбиш!

Виповнилося побажання німфи. Розгнівалася богиня любові Афродіта на те, що Нарцис відкидає її дари, і покарала його. Одного разу навесні під час полювання Нарцис підійшов до струмка і захотів напитися студеної води. Ще жодного разу не торкалися вод цього струмка ні пастух, ні гірські кози; жодного разу не падала в струмок зламана гілка, навіть вітер не заносив у струмок пелюстків пишних квітів. Вода його була чиста і прозора. Як у дзеркалі, відбивалося в ній все навколо: і кущі, що розрослися по березі, і стрункі кипариси, і блакитне небо. Нагнувся Нарцис до струмка, спершись руками об камінь, що виступав з води, і відбився в струмку весь, в усій своїй красі. Тут-то і спіткала його кара Афродіти. У здивуванні дивиться він на своє відображення у воді, і сильна любов оволодіває нею. Повними любові очима дивиться він на своє зображення у воді, він манить його, кличе, простягає до нього руки. Нахиляється Нарцис до дзеркала вод, щоб поцілувати своє відображення, але цілує тільки студену прозору воду струмка. Всі забув Нарцис: не йде від струмка, не відриваючись, милується самим собою. Він не їсть, не п'є, не спить. Нарешті, повний відчаю, вигукує Нарцис, простягаючи, руки до свого відображення:

- О, хто страждав так жорстоко! Нас розділяють не гори, не моря, а тільки смужка води, і все ж не можемо ми бути з тобою разом. Вийди ж із струмка!

Замислився Нарцис, дивлячись на своє відображення у воді. Раптом страшна думка прийшла йому в голову, і тихо шепоче він своєму відображенню, нахиляючись до води:

- О горе! Я боюся, не полюбив я самого себе! Адже ти - я сам! Я люблю самого себе. Я відчуваю, що трохи залишилося мені жити. Ледь розквітла, зів'яну я і зійду в похмуре царство тіней. Смерть на лякає мене, смерть принесе кінець мукам кохання.

Залишають сили Нарциса, блідне він і відчуває вже наближення смерті, але все-таки ви може відірватися від свого відображення. Плаче Нарцис. Падають його сльози в прозорі водячи струмка. По дзеркальній поверхні води пішли кола, і пропало прекрасне зображення. З страхом вигукнув Нарцис:

- О, де ти? Вернися! Залишся! Не залишай мене: адже це жорстоко. О, дай хоч дивитися на тебе!

Але ось знову спокійна вода, знову з'явилося відображення, знову, не відриваючись, дивиться на нього Нарцис. Тане він, як роса на квітах в променях гарячого сонця. Бачить і нещасна німфа Ехо, як страждає Нарцис. Вона як і раніше любить його, страждання Нарциса болем стискають їй серце.

- О горе!-Вигукує Нарцис.

- Горе!-Відповідає Ехо.

Нарешті, змучений, що слабшає голосом вигукнув Нарцис, дивлячись на своє відображення:

- Прощай!

І ще тихіше, ледь чутно пролунав відгук німфи Ехо:

- Прощай!

Схилилась голова Нарциса на зелену прибережну траву, і морок смерті покрив його очі. Помер Нарцис. Плакали в лісі німфи, і плакала. Ехо. Приготували німфи юному Нарцису могилу, але коли прийшли за тілом юнака, то не знайшли його. На тому місці, де схилилась на траву голова Нарциса, виріс білий запашна квітка-квітка смерті; нарцисом звуть його.

Ерот. Прекрасна Афродіта панує над світом. У неї, і у Зевса-громовержця, є посланник: через неї виконує вона свою волю. Це син Афродіти Ерот, веселий, пустотливий, підступний, а часом і жорстокий хлопчик. Ерот носиться на блискучих золотих крилах над землями і морями, швидкий і легкий, як подих вітру. У руках його-маленький золотий лук, за плечима-сагайдак зі стрілами. Ніхто не захищений від цих золотих стріл. Без промаху попадає в ціль Ерот, як стрілець він не поступається у влучності самому Аполлона.

Стріли Ерота несуть з собою і щастя, але часто несуть вони страждання, муки любові і навіть загибель.

Зевс знав, як багато горя і бід принесе з собою у світ син Афродіти. Він хотів, щоб убили його ще при народженні. Але хіба могла допустити це мати? Вона приховала Ерота в непрохідному лісі, і там, в лісових нетрях, вигодували малятка Ерота молоком своїм два люті леви. Виріс Ерот, і ось носиться він по всьому світу, юний, прекрасний, і сіє своїми стрілами в світі то щастя, то горе, то добро, то зло. Є ще один помічник і супутник в Афродіти-це юний бог шлюбу Гіменей. Він летить на своїх білосніжних крилах попереду весільних процесій. Яскраво горить полум'я його шлюбного факела. Хори дівчат закликають під час весілля Гіменея, благаючи його благословити шлюб молодих та надіслати їм радісну життя.

ГЕФЕСТ. Гефест, син Зевса і Гери, бог вогню, бог-коваль, з яким ніхто не може зрівнятися в мистецтві кувати, народився на Олімпі слабким і кульгавим. У гнів прийшла велика Гера, коли показали їй некрасивого, кволого сина. Вона схопила його і скинула з Олімпу вниз на далеку землю.Долго нісся по повітрю нещасна дитина і впав нарешті в хвилі безкрайнього моря. Зглянулися над ним морські богині-Еврінома, дочка великого Океану, і Фетіда, дочка віщого морського старця Нерея. Вони підняли впав у море маленького Гефеста і забрали з собою глибоко під води сивого Океану. Там в лазуровому гроті виховали вони Гефеста. Виріс бог Гефест негарним, кульгавим, але з могутніми руками, широкими грудьми і мускулистої шиєю. Яким він був чудовим майстром у своєму ковальському ремеслі! Багато викував він чудових прикрас із золота і срібла своїм вихователькам Евріноме і Фетіді.

Довго таїв Гефест у серці гнів на матір свою, богиню Геру, нарешті вирішив помститися їй за те, що вона скинула його з Олімпу. Він викував золоте крісло незвичайної краси і послав його на Олімп в подарунок матері. У захоплення прийшла дружина Зевса, побачивши чудовий подарунок. Дійсно, тільки цариця богів і людей могла сидіти на кріслі такий надзвичайної краси. Но-о жах! Лише тільки Гера сіла в крісло, як обвили її незламні пута, і Гера виявилася прикутою до крісла. Кинулися боги їй на допомогу. Даремно: ніхто з них не міг звільнити царицю Геру. Боги зрозуміли, що тільки Гефест, викували крісло, може звільнити свою матір.

Негайно послали вони Гермеса за богом-ковалем. Вихором помчав Гермес на край світу, до берегів Океану. В одну мить пронісся Гермес над землею і морем і з'явився в грот, де працював Гефест. Довго просив він Гефеста звільнити царицю Геру, але навідріз відмовився бог-коваль: він пам'ятав зло, яке заподіяла йому мати. На допомогу Гермесу з'явився Діоніс, бог вина. З гучним сміхом підніс він Гефесту чашу запашного вина, за нею іншу, а за нею ще і ще. Охмелел Гефест, тепер можна було з ним зробити все-вести куди завгодно Гермес і Діоніс посадили Гефеста на осла і повезли і Олімп. Похитуючись, їхав Гефест. Кругом Гефест мчали у веселій танці повиті плющем менади з тирсами в руках. Незграбно стрибали охмелевші

спорудив палац із золота, срібла та бронзи. У ньому живе Гефест з дружиною своєю, прекрасною, привітною Харіто, богинею грації та краси.

У цьому ж палаці знаходиться і кузня Гефеста, де він проводить більшу частину часу. Посередині кузні стоїть велетенська ковадло, в кутку-горн з палаючим вогнем і міхи. Дивні ці бурдюки: їх не потрібно приводити в рух руками, вони коряться речі Гефеста. Покритий потім, весь чорний від пилу і кіптяви, працює бог-коваль у своїй кузні. Які чудові твори виковує Гефест: незламне зброю, прикраси із золота і срібла, чаші і кубки, триніжки, які котяться самі на золотих колесах! Закінчивши роботу, омивши в запашного ванні піт і кіптява, Гефест йде, накульгуючи і похитуючись на своїх слабких ногах, на бенкет богів, до батька свого громовержцеві Зевсу. Привітний, добродушний часто припиняє він готову розгорітися сварку між Зевсом і Герою. Без сміху не можуть боги дивитися, як кульгавий Гефест шкандибає навколо пиршественного столу, розливаючи богам запашний нектар.

Але бог Гефест може бути і грізним. Багато зазнали силу його вогню і страшні, могутні удари його величезного молота. Навіть хвилі бурхливих річок Ксанфа і Сімоїс упокорив під Троєю своїм вогнем Гефест. Разив він молотом і могутніх гігантів. Великий бог вогню, искуснейший коваль Гефест: він дає тепло і радість, він ласкавий і привітний, але він же суворо карає.

ДЕМЕТРА і Персефони

Могутня велика богиня Деметра. Вона даеч родючість землі, і без її благотворної сили ніщо не виростає ні в тінистих лісах, ні на луках, ні на ситих ріллі. Викрадення Персефони Аїдом. Була у богині Деметр юна, прекрасна дочка Персефона. Батьком Перс фони був громовержець Зевс. Одного разу Персефод разом зі своїми подругами, океанидами, безтурботно гуляла на квітучій Нисейской долині Подібно легкокрилим метелика перебігала юна дочка Деметри від квітки до квітки. Вона рвав пишні троянди, запашні фіалки, білосніжні лілії і червоні гіацинти. Безтурботно гуляла Персефона, не відаючи тієї долі, яку призначай їй батько її Зевс. Не думала Персефона, що нескоро побачить вона знову ясне світло сонця, нескоро буде милуватися квітами і вдихати їх солодкий аромат. Зевс призначив її в дружини похмурому своєму братові Аїду, володарю царства тіней померлих, і з ним мала жити Персефона в пітьму підземного царства, позбавлена ​​світла гарячого сонця.

Аїд бачив, як гуляла в Нисейской долині Персефона, і вирішив негайно викрасти її. Він умовив богиню землі Гею виростити надзвичайної краси квітку. Погодилася богиня Гея, і виріс чудовий квітка в Нисейской долині; його п'янкий аромат далеко розлився в усі сторони. Персефона побачила квітку; ось вона простягла руку і схопила його за стеблинка, ось вже зірваний квітка. Раптом розверзлася земля, і на чорних конях з'явився з землі у золотій колісниці Аїд. Він схопив Персефону, підняв її на воза, і миттю зник у надрах землі. Тільки скрикнути встигла Персефона. Ніхто не бачив, як викрав Персефону похмурий Аїд, бачив лише бог Геліос-Сонце. Богиня Деметра почула крик Персефони. Вона поспішила в Нисейскую долину, скрізь шукала дочку, але ніде не було її-

Тяжка скорбота про втрату єдиної коханої дочки оволоділа серцем Деметри. Одягнена в темний одяг, дев'ять днів блукала Деметра по землі, проливаючи гіркі сльози. Вона всюди шукала Персефону, всіх просила про допомогу, але ніхто не міг допомогти їй у її горе. Нарешті, вже на десятий день, вона прийшла до бога Геліоса-Сонця і стала з сльозами благати його:

- Про променистий Геліос! Ти об'їжджаєш на златій колісниці високо по небу землю і моря, ти бачиш все, ніщо не може сховатися від тебе, якщо ти маєш хоч трохи жалю до нещасної матері, то скажи мені, де мені шукати дочку. Я чула її крик, її викрали у мене. Скажи, хто викрав її.

Відповів Деметрі променистий Геліос:

- Велика богиня, ти знаєш, як я шаную тебе, ти бачиш, як уболіваю, бачачи твоє горе. Знай, великий тучегонитель Зевс віддав дочку твою за дружину своєму похмурому братові Аїду. Аїд викрав Персефону і відвіз її в своє повне жахів царство. Побори ж важку печаль, богиня: адже великий чоловік твоєї дочки, вона стала дружиною могутнього брата великого Зевса.

Деметра розгнівалася на громовержця Зевса за те, що віддав він без її згоди Персефону за дружину Аїду. Вона покинула богів, покинула Олімп, прийняла вигляд простої смертної і, одягнувшись у темний одяг, довго блукала між смертними, проливаючи гіркі сльози.

На землі все перестало рости. Листя на деревах зів'яли і облетіли. Ліси стояли голими. Трава зблякла, квіти опустили свої строкаті віночки. Не було плодів у садах, засохли зелені виноградники, не зріли у них важкі грона. Перш родючі ниви були порожні-ні билинки не росло на них. Завмерло життя на землі. Голод панував скрізь, чулися плач і стогін. Загибель загрожувала всьому людському роду. Але нічого не бачила, не чула Деметра, занурена в печаль. Нарешті Деметра прийшла до міста Елевсін. Там v міських стін, сіла в тіні оливи на «камінь скорботи» біля самого «колодязя дів». Нерухома сиділа Леметра подібна статуї. Прямими складками спадала до самої землі її темний одяг. Голова її була опущена, а з очей котилися сльози і падали їй.

Жили її дочки царя Елевсіна Келі. Вони здивувалися, помітивши у джерела плаче жінку в темному одязі, підійшли до неї і з участю запитали, хто вона. Але богиня Деметра не відкрилася їм. Вона сказала, що її звуть Део, родом вона з Криту її відвезли розбійники, але вона втекла від них і після довгих поневірянь прийшла до Елевсін. Деметра просила дочок Келея відвести її до дому їхнього батька, вона погодилася стати служницею їх матері, виховувати дітей і працювати в будинку Келі. Дочки Келея привели Деметру до матері своєї Метанейре.

Дочки Келі не думали, що вводять в дім батька свого богиню. Але коли входила Деметра до хати, вона торкнулася головою верху дверей, і весь будинок осяється дивним світлом. Метанейра встала назустріч Демет-ре; вона зрозуміла, що не просту смертну привели я нею. Низько схилилась дружина Келея перед незнайомкою і просила її сісти на місце цариці. Відмовилася Деметра; вона мовчки сіла на просте сидіння служниці, як і раніше байдужа до всього, що робилося навколо-Служниця ж Метанейре, весела Ямба, бачачи, як глибока печаль незнайомки, намагалася розвеселити її. Вона весело прислуговувала їй і своїй пані, голосно звучав її сміх, і сипалися жарти-Усміхнулася Деметра вперше з тих пір, як викрав у неї Персефону похмурий Аїд, і S перший раз погодилася вона скуштувати їжі.

Деметра залишилася у Келі. Вона стала виховувати його сина Демофонт. Богиня вирішила дати Демофонт безсмертя. Вона тримала немовля на своїх колінах, немовля дихав безсмертним диханням богині. Деметра натирала його амброзією дає безсмертя, а вночі, коли всі в будинку Келея спали, вона, загорнувши Демофонт в пелюшки, клала його в яскраво палаючу піч. Але Демофонт не отримав безсмертя. Побачила раз Метанейра свого сина, що лежить в печі, страшно злякалася і стала благати Деметру не робити цього. Деметра розгнівалась на Метанейру, вийняла Демофонт з печі і сказала:

- Про нерозумна, я хотіла дати безсмертя твоєму синові, зробити його невразливим. Знай же, я-Деметра, дає сили і радість смертним і безсмертним.

Деметра відкрила Келею і Метанейре, хто вона, і прийняла свій звичайний образ богині. Божественне світло розлився по покоїв Келі. Богиня Деметра стояла, велична і прекрасна, золотисте волосся спадало на її плечі, очі горіли мудрістю, від одягу її лилося пахощі. Пали на коліна перед нею Метанейра і її чоловік.

Богиня Деметра звеліла збудувати храм Елевсіні у джерела Калліхори і залишилася жити в ньому. При цьому храмі Деметра сама заснував. святкування.

Печаль по ніжно улюбленої дочки не покинув. Деметру, не забула вона і гніву свого на Зевса. Як і раніше безплідна була земля. Голод ставав все сильніше, так як на полях землероба не сходило жодної травинки. Даремно тягнув »бики важкий плуг по ріллі - безплідна була ід робота. Гинули цілі племена. Воплі голодних неслися до неба, але не слухала їм Деметра. Нарешті перестали куриться на землі жертви безсмертним богам. Загибель загрожувала всьому живому. Не хотів загибелі смертних тучегонитель Зевс. Він послав до Деметру вісницю богів Іріду. Швидко помчала вона на своїх райдужних крилах в Елевсін до храму Деметри, кликала її, благала повернутися на Олімп до сонму богів. Деметра не почула її благання. Посилав і інших богів великий Зевс до Деметрі, але богиня не хотіла повертатися на Олімп, поки не поверне їй Аїд Персефопу.

Послав тоді Зевс до Аїду швидкого, як думка, Гермеса. Гермес спустився в царство Аїда, став перед сидячим на золотому троні владикою душ померлих і повідав йому волю Зевса. Аїд погодився відпустити Персефону до матер) але попередньо дав їй проковтнути зерно плід граната, символ шлюбу. Зійшла Персефона з Герм сом на золоту колісницю чоловіка; помчали біс смертні коні Аїда, ніякі перешкоди не був »страшні їм, і в мить ока досягли ота Елевсіна.

Забувши все від радості, Деметра кинулася назустріч дочки і уклала її в обійми. Знову була з нею її улюблена Персефона. З нею повернулася Деметра на Олімп-Тоді Зевс вирішив, що дві третини року житиме з матір'ю Персефона, а на одну третину-повертатися до чоловіка свого Аїду.

Деметра повернула родючість землі, і знову все зацвіло, зазеленіло. Незрозумілою весняним листям вкрилися лісу, зарясніли квіти на смарагдовій траві лук. Незабаром заколосилися хлібородні ниви, зацвіли і заблагоухав сади, засяяла на сонці зелень виноградників. Прокинулася вся природа. Все живе раділо і славило велику богиню Деметру і дочку її Персефону.

Але щороку залишає свою матір Персефона, і кожного разу Деметра поринає в сум і знову вбирається в темні одягу. І вся природа горює про минулої. Жовтіють на деревах листя, зриває їх осінній вітер; відцвітають квіти, ниви порожніють, настає зима-Спить природа, щоб прокинутись у радісному блиску весни тоді, коли повернеться до своєї матері з безрадісного царства;

Аїда Персефона. Коли ж повертається до Деметрі її дочка, тоді богиня родючості щедрою рукою сипле свої дари людям і нагороджує працю землероба багатим урожаєм.

мштолем. Богиня Деметра, дає родючість землі, навчила людей, як обробляти хлібородні ниви. Вона дала юному синові царя Елевсіна Триптолему насіння пшениці, і він перший тричі зорав плугом поле у ​​Елевсіна і кинув в темну землю насіння. Багатий врожай дало поле, благословлене самої Деметрою. На чудесної колісниці, запряженій крилатими зміями, Тріптолем за велінням Деметри облетів усі країни і всюди навчив людей землеробству. Був Тріптолем і в далекій Скіфії у царя Линха. Його теж навчив він землеробства. Але гордий цар скіфів захотів відібрати в Триптолема славу вчителя землеробства, він захотів привласнити цю славу собі. Линх задумав убити Триптолема під час сну. Але Деметра не допустила злодіяння. Вона вирішила покарати Линха за те, що він, порушивши звичай гостинності, підняв руку на її обранця.

Вночі Линх прокрався в спокій, де мирно спав Тріптолем. Але як тільки Линх заніс над сплячим кинджал, Деметра звернула царя скіфів у рись.

Зник у темних лісах звернений у рись Линх, а Тріптолем покинув країну скіфів, щоб, переносячи з країни в країну на своїй чудовій колісниці, вчити людей великому дару Деметри - землеробства. рісіхтон. Не одного царя скіфів Линха покарала богиня Деметра, вона покарала і царя Фессалії Ерісіхтон. Гордовитий і безбожний був Ерісіхтон, ніколи не поважав він богів і не приносив їм жертви. 'Ерісіхтон зухвало образив богиню Деметру. Він вирішив зрубати в священному гаю Деметри столітній дуб, колишній житлом дріади, улюблениці Деметри. Ніщо не зупинило Ерісіхтон.

- Хоч була б це не улюблениця Деметри, а сама богиня,-вигукнув нечестивець,-все ж зрубаю я цей дуб!

Ерісіхтон вирвав з рук слуги сокиру і глибоко встромив його в дерево. Тяжкий стогін пролунав всередині дуба, і хлинула кров з його кори. Уражені, стояли перед дубом слуги царя. Один з них наважився зупинити його, але розгніваний Ерісіхтон вбив слугу, вигукнувши:

- Ось тобі нагорода за твою покірність богам!

Ерісіхтон зрубав столітній дуб. З шумом, подібним стогону, впав дуб на землю, і померла жила в ньому дріада.

Надівши темні одягу, дріади священного гаю прийшли до богині Деметрі і благали її покарати Ерісіхтон, який вбив їхню подругу. Розгнівалася Деметра. Вона послала за богинею голоду. Послана нею дріада швидко помчала на колісниці Деметри, запряженій крилатими зміями, в Скіфію, до гір Кавказу, і там знайшла на безплідною горі богиню голоду, бліду, з запалими очима, волоссям, з грубою шкірою, обтягивавшей одні кістки. Дріада передала волю Деметри богині голоду, і та корилася її велінням.

З'явилася богиня голоду в будинок Ерісіхтон і "вдихнула в нього невгамовний голод, спалює всі його нутрощі. Чим більше їв Ерісіхтон, тим сильнішими ставали муки голоду. Все своє стан витратив він на всілякі страви, які тільки сильніше будили в Ерісіхтон невгамовний, болісний голод. Наконец нічого не залишилося у Ерісіхтон-лише одна дочка. Щоб добути грошей і насититися, він продав свою дочку в рабство Але дочка його отримала від бога Посейдона дар приймати будь-який образ і кожен раз звільнялася від купили її то під виглядом птиці, то-коня то-корови.

Багато разів продавав свою дочку Ерісіхтон, але впала йому було грошей, які виручав він від цього продажу. Голод мучив його все сильніше і сильніше все нестерпніше ставали його страждання. Наконец Ерісіхтон став рвати зубами своє тіло і загинув в жахливих муках.

НІЧ, МІСЯЦЬ, ЗОРЯ І СОНЦЕ

Повільно їде по небу в колісниці, запряженій чорними кіньми, богиня Ніч-Нюкта. Своїм темним покровом закрила вона землю. Темрява огорнула все навколо. Навколо колісниці богині Ночі товпляться зірки й ллють на грішну землю зрадливий, мерехтливе світло-це юні сини богині Зорі-Еос і Астрея. Багато їх, вони засіяли все нічне темне небо. Ось хіба що легке заграва здалося Сході. Розгоряється вона все сильніше і сильніше. Це піднімається на небо богиня Місяць-Селена. Рогаті бики повільно везуть її колісницю небом. Спокійно, велично їде богиня Місяць у своїй довгій білій одежі, з серпом місяця на головному уборі. Вона мирно світить на сплячу землю, заливаючи все сріблястим сяйвом. Об'їхавши небесне склепіння, богиня Місяць спуститься в глибокий грот гори Латма в Карий. Там лежить занурений у вічну дрімоту прекрасний Ендіміон. Любить його Селена. Вона схиляється над ним, пестить його і шепоче йому слова кохання. Але не чує її занурений в дрімоту Ендіміон, тому сумна Селена і сумний світло, який ллє на землю.

Все ближче ранок. Богиня Місяць давно спустилася з небосхилу. Трохи посвітлішав схід. Яскраво загорівся на сході провісник зорі Еосфрос, ранкова зірка. Повіяв легенький вітерець. Всі яскравіше розгорається схід. Ось відкрила розоперстая богиня Зоря-Еос ворота, з яких скоро виїде осяйний бог Сонце-Геліос. У яскраво-шафранной одязі, на рожевих крилах злітає богиня Зоря на просвітлене небо, залите рожевим світлом. Ллє богиня з золотого судини на грішну землю росу, і роса обсипає траву і квіти мерехтливими, як алмази, краплями. Духмяніє все на землі, всюди куряться аромати. Проснувшаяся земля радісно вітає бога сонця Геліоса-.

Лучезарний бог виїжджає на небо з берегів Океану у золотій колісниці, яку викував бог Гефест, запряженому четвіркою крилатих коней.

Верхи гір опромінюють промені вранішнього сонця, І здається, що вони залиті вогнем. Зірки біжать із небосхилу вигляді бога сонця і одна за одною 'ховаються в лоні темної ночі. Все вище піднімається колісниця Геліоса. У променистому вінці й у довгою блискучою одязі їде він по небу і чиє цілющі промені на грішну землю, дає світло, тепло і життя.

Зробивши свій денний шлях, бог сонця спускається до священних водах Океану-Там чекає його золотий човен, в якому він пливе тому на схід, у країну сонця, де його чудовий палац. Бог сонця вночі там відпочиває, щоб зійти у колишньому блиску на наступний день.

Єдиний раз порушений був заведений в світі порядок, і не виїжджав бог сонця на небо, щоб світити людям. Ось як це сталося.

- У Сонця-Геліоса і Клімени, дочки морської богині Фетіди, був син Фаетон. Одного разу родич Фаетона, син громовержця Зевса Епаф \ насміхаючись над ним, сказав:

- Не вірю я, що ти - син променистого Геліоса. Мати твоя говорить неправду. Ти-син простого смертного-Розгнівався Фаетон, фарба сорому залила ег особа; він побіг до матері, кинувся до неї на куп і зі сльозами скаржився на образу. Але мат його, простягнувши руки до променистому сонцю, ше покликала:

- О сину? Клянусь тобі Геліосом, який на <бачить і чує, якого і ти сам зараз бачиш що він-твій батько! Нехай позбавить він мене свого світла, якщо я кажу неправду! Піди сам до нього палац його недалеко від нас. Він підтвердить моя слова.

Фаетон негайно відправився до Геліосу. Швидко досяг він палацу Геліоса, сіявшего золотом, сріблом та дорогоцінним камінням. Палац іскрився всіма барвами веселки, так дивно прикрасив його бог Гефест. Фаетон увійшов до палацу і побачив там Геліоса, який сидить у пурпурової одязі на троні. Але Фаетон не міг наблизитися до променистому богу, його очі-очі смертного-не виносили сяйва, що виходить від вінця Геліоса. Бог сонця побачив Фаетона і запитав його:

- Що привело тебе до мене в палац, син мій?

- Про світло всього світу, про батько Геліос! Тільки смію я називати тебе батьком?-Вигукнув Фаетон.-Дай мені доказ того, що ти-мій батько. Знищ, благаю тебе, моє сумнів!

Геліос зняв променистий вінець, підкликав до себе Фаетона, обійняв його і сказав:

- Так, ти-мій син; правду сказала тобі мати твоя, Климена. А щоб ти не сумнівався більше, проси у мене що хочеш, і, клянуся водами священної річки Стікс, я виконаю твоє прохання.

Ледве сказав це Геліос, як Фаетон став просити дозволити йому поїхати по небу замість Геліоса в його золотій колісниці. У жах прийшов осяйний бог.

- Божевільний, що ти просиш!-Вигукнув Геліос.-О, якби міг я порушити мою клятву! Ти просиш неможливе, Фаетон. Це тобі не під силу, Ти ж смертний, а хіба це справа смертного ^'1 Навіть безсмертні боги не в силах встояти на моїй колісниці. Сам великий Зевс-громовержець не може правити нею, а хто ж потужніший за його. Подумай тільки: спочатку дорога так кола, що навіть мої крилаті коні ледве піднімаються по ній, Посередині вона йде так високо над землею, що навіть мною опановує страх, коли я дивлюся вниз на стелеться піді мною моря і землі. Наприкінці ж дорога так стрімко опускається до священних берегів Океану, що без мого досвідченого управління колісниця стрімголов полетить вниз і розіб'ється. Ти думаєш, може бути, зустріти в дорозі багато прекрасного. Ні, серед небезпек, жахів і диких звірів йде шлях. Вузьке він, коли ж ти ухилитися в бік, то чекають тебе там роги грізного тільця, загрожує тобі лук кентавра, жахливі скорпіон і рак ¹ - Багато жахів на шляху по небу. Повір, не хочу я бути причиною твоєї загибелі. О, якби ти міг поглядом своїм проникнути мені в серце і побачити, як я боюся за тебе! Поглянь навколо себе, поглянь на світ, як багато в ньому прекрасного! Проси все що хочеш, я ні в чому не відмовлю тобі, тільки не проси цього. Адже ти просиш не нагороди, а страшне покарання.

Але Фаетон нічого не хотів слухати; обвивши руками шию Геліоса, він просив виконати його прохання. - Добре, я виконаю твоє прохання тому, чт присягнувся водами Стіксу. Ти отримати, що прссішь, але я думав, що ти розумніше, сумно відповів Геліос.

Він повів Фаетона туди, де стояла колісниці Замилувався нею Фаетон: вона була вся золота і виблискувала різнокольоровими каменями. Привів;

крилатих коней Геліоса, нагодованих Амбро зіей і нектаром. Запрягли коней в колісниця Розоперстая Еос відкрила ворота. Геліос натер осіб Фаетону священної маззю, щоб не обпалило її полум'я сонячних променів, і поклав йому на голів, блискучий вінець. З зітханням, повним смутку дає Геліос останні настанови Фаетону:

- Син мій, пам'ятай мої останні настанови виконай їх, якщо зможеш-Не жени коней, тримаючи якомога твердіше віжки. Самі побіжать мої коні Важко утримувати їх. Дорогу ж ти ясно побачиш по колії, вона йде через усе небо. Чи не піднімайся занадто високо, щоб не спалити небо, але й низько не опускайся, не то ти спалиш всю землю. Не ухиляйся ні вправо, ні вліво. Шлях твій якраз посередині між змією і жертівником '. Все інше я доручаю долю, на неї одну я сподіваюся. Але пора, ніч вже покинула небо і зійшла розоперстая Еос. Бери міцніше віжки. Але, може бути, ти зміниш ще своє рішення - адже воно загрожує тобі загибеллю? О, дай мені самому світити землі? Не губи себе! Але Фаетон швидко скочив на воза, і схопив віжки. Він радіє, радіє, дякує батька свого Геліоса і поспішає в дорогу. Коні б'ють копитами, полум'я пашить у них з ніздрів, легко підхоплюють вони воза, і КРІЗЬ Туман швидко мчать вперед по крутій дорозі на небо. Незвично легка для коней колісниця. Ось коні мчать вже по небу, вони залишають звичайний шлях Геліоса і мчать без дороги. А Фаетон не знає, де ж дорога, не в силах він правити кіньми. Глянув він з вершини неба на землю і зблід від страху-так далеко під ним була вона. Коліна його затремтіли, темрява затягла його очі. Він вже шкодує, що умовив батька дати йому правити колісницею. Що йому робити? Вже багато проїхав він, але попереду ще довгий шлях. Не може впоратися з кіньми Фаетон, він не знає їхніх імен, а стримати їх віжками немає в нього сили. Кругом себе він бачить страшних небесних звірів і плутається ще більше.

Є місце на небі, де розкинувся жахливий, грізний скорпіон, - туди несуть Фаетона коні. Побачив нещасний юнак покритого темним отрутою скорпіона, що загрожує йому смертоносним жалом, і, збожеволівши від страху, випустив віжки. Ще швидше понеслися коні, почувши волю. Те взвиваются вони до зірок, то, опустившись, несуться майже над самою землею. Сестра Геліоса богиня місяця Селена з подивом дивиться, як мчать коні її брата без дороги, ніким не керовані. Полум'я від близько опустилася колісниці охоплює землю. Гинуть великі багаті міста, гинуть цілі племена. Горять гори, вкриті лісом: двоголовий Парнас, тінистий Кіферон, зелений Гелікон, гори Кавказу, Тмол, Іда, Пеліон, Осса. Дим заволікає все навколо, не бачить Фаетон у густому диму, де він їде. Вода в річках і струмках закипає. Німфи плачуть і ховаються в жаху в глибоких гротах. Киплять Євфрат, Оронт, Алфей, Еврот і інші річки. Від спека тріскається земля, і промінь сонця проникає в похмуре царство Аїда. Моря починають пересихати, і страждут від спеки морські божества. Тоді піднялася богиня Гея-Земля і голосно вигукнула-

- Про найбільший з богів, Зевс-громовержець 'Невже я повинна загинути, невже загинути. Дивись! Атлас ледь,

вже витримує тяжкість неба. Адже небо і палаци богів можуть завалитися. Невже все повернеться:

первісний Хаос? О, спаси від вогню то, що ще залишилося!

Зевс почув благання богині Геї, грізно махнув він правицею, кинув свою блискучу блискавку і її вогнем загасив вогонь. Зевс блискавкою розбив колісницю. Коні Геліоса розбіглися в різні сторони. По всьому небу розкидані осколки колісниці і упряж коней Геліоса.

А Фаетон з палаючими на голові кучерями пронісся по повітрю подібно падаючої зірку і впав у хвилі річки Ерідана ^1, далеко від своєї батьківщини. Там Гесперійськой німфи підняли його тіло і поховали.

У глибокій скорботі батько Фаетона Геліос закрив свій лик і цілий день не з'являвся на блакитному небі. Тільки вогонь пожежі висвітлював землю.

Довго нещасна мати Фаетона Климена шукала тіло свого загиблого сина. Нарешті знайшла вона на берегах Ерідана не тіло сина, а його гробницю. Гірко плакала неутішна мати над гробницею сина, з нею оплакували загиблого брата і дочки Клімени-Геліади. Скорбота їх була безмежна. Плачуть Геліади боги перетворили на тополі. Стоять тополі-Геліади, схилившись над Еріданом, і падають їхні сльози-смола в студену воду. Смола застигає і перетворюється на прозорий бурштин.

Болів про загибель Фаетона і друг його Кікн. Його нарікання далеко розносилися по берегах Ерідана. Бачачи невтішно печаль Кікна, боги перетворили його на білосніжного лебедя. З тих пір лебідь Кікн живе на воді, в річках і широких світлих озерах. Він боїться вогню, що погубив його друга Фаетона.

Діоніса

Народження і виховання Діоніса. Зевс-громовержець любив прекрасну Семелу, дочка фіванського царя Кадма. Одного разу він обіцяв їй виконати будь-яку її прохання і поклявся у цьому незламною клятвою богів-священними водами підземної ріки Стікс. Але зненавиділа Семелу богиня Гера і захотіла її погубити. Вона сказала Семеле:

- Проси Зевса з'явитися тобі в усій величі бога-громовержця, царя Олімпу. Якщо він тебе справді любить, то не відмовить у цьому проханні.

Переконала Гера Семелу, і та попросила Зевса виконати це прохання. Зевс не міг відмовити Семеле. Громовержець з'явився їй у всій величі, в усій красі своєї слави. Яскрава блискавка сяяла в руках Зевса, удари грому потрясали палац Кадма. Спалахнуло все навколо від блискавки Зевса. Вогонь охопив палац, все кругом коливалося і валилося. У жаху впала Семела на землю, полум'я палило її. Вона бачила, що немає їй порятунку, що згубила її прохання, навіяна Герой.

І народився в умираючої Семел син Діоніс, слабкий, не здатний жити дитина. Здавалося, він теж приречений на загибель у вогні. Але хіба міг загинути син Зевса? Із землі з усіх боків, як за помахом чарівної палички, виріс густий зелений плющ. Він прикрив від вогню своєю зеленню нещасну дитину і врятував його від смерті.

Зевс узяв врятованого сина, а так як він був ще малий і слабкий, зашив його собі в стегно. У тілі Зевса Діоніс зміцнів і, зміцнівши, народився вдруге з стегна громовержця. Тоді Зевс закликав Гермеса і велів йому віднести маленького Діоніса до сестри Семел Іно і її чоловікові Атамант, царя Орхомена вони мали виховувати його. Богиня Гера розгнівалась на Іно і Атаманта е. те, що вони взяли на виховання сина ненависно їй Семел, і вирішила їх покарати. Наслала вона н Атаманта божевілля. У припадку божевілля вбив Ата мант свого сина Леарха. Ледве встигла втеча »врятуватися від смерті Іно з другим сином, Мелікер тому. Чоловік погнався за нею і вже наздогнав її. Вперед крутий, скелястий морський берег, внизу шуми-море, позаду наздоганяє божевільний чоловік-порятунок немає у Іно. У відчаї кинулася вона всеете з сино »у море з прибережних скель. Прийняли в морі Іно Мелікерт нереїди. Вихователька Діоніса і її син були звернені в морські божества, і живу вони з тих пір в морській безодні.

Діоніса ж врятував від божевільного Атаманта Гермес Він переніс його в мить ока в Нисейскую долин, і віддав там на виховання німфам.

Діоніс виріс прекрасним, могутнім богом, який дає людям сили і радість, що дає родючість Німфи, виховали Діоніса, були взяті Зевсом на небо, і світять вони в темну зоряну ніч середовищ! інших сузір'їв під назвою Гіад.

Діоніс і його свита. З веселою юрбою прикрашених вінками менад і сатирів ходить Діоніс по всьому світу, з країни в країну. Він іде попереду у вінку з винограду, в його руках тирс, прикрашений плющем. Навколо нього у швидкій танці кружляють співом і криками молоді менади; скачуть охмелевшіе від вина незграбні сатири з хвостами цапиними ногами. За ходою везуть на ослі старого Силена, мудрого вчителя Діоніса. Про сильно охмелел, ледь сидить на ослі, спершись лежить біля нього бурдюк вина. Вінок із шпон сповз набік на його лисій голові. Похитуючись, добродушно посміхаючись. Молоді сатири йдуть близько обережно ступає осла і дбайливо підтримують старого, щоб він не впав. Під звуки флейт, сопілок і тимпанів гучне хода весело рухається в горах, серед тінистих лісів, по зелених галявинах-Весело йде по землі Діоніс-Вакх, все підкоряючи своїй владі. Він вчить людей розводити виноград і робити з його важких стиглих грон вино.

ПАН.

Серед почту Діоніса часто можна бачити бога Пана. Коли народився Пан, мати його німфа Дріопа, глянувши на сина, з жахом тікала. Він народився з цапиними ногами й рогами і з довгою бородою. Але батько його, Гермес, зрадів народженню сина, він взяв його на руки й відніс на Олімп. Всі

боги раділи народженню Пана і сміялися, дивлячись на нього. Пан не залишився жити на Олімпі і пішов у тінисті ліси, в гори. Там пасе він стада, граючи на сопілці звучною. Лише тільки почують німфи дивовижні звуки сопілки Пана, як натовпами поспішають до нього, оточують його, і незабаром веселий хоровод рухається по зеленій відокремленої долині. Пан і сам любить брати участь у танцях німф. Коли Пан звеселіє, веселий шум піднімається в лісах по схилах гір-Весело граються німфи і сатири разом з галасливий козлоногим Паном. Коли ж настає жаркий полудень, Пан видаляється в густу гущавину лісу або в прохолодний грот і там відпочиває. Небезпечно турбувати тоді Пана; він запальний і може в гніві послати важкий, гнітючий сон чи, несподівано з'явившись, налякати потривожили його подорожнього. Нарешті, може він наслати і панічний страх, коли людина прожогом кидається бігти, не розбираючи дороги,;. через ліси, через гори, по краю прірв, не помічаючи, що втеча щохвилини загрожує йому загибеллю. Траплялося, що Пан цілим військам вселяв такий страх, і вони зверталися у втечу. Але якщо Пан не гнівається, милостивий він і добродушний. Береже стада греків Пан, учасник танців шалених менад, супутник бога вина Діоніса.