Введення
Ситуація хронічного соматичного захворювання (ХСЗ) поруч авторів розглядається як провокує криза розвитку особистості в цілому (Ніколаєва В.В., Тхостов А.Ш.). Серед проявів даної кризи є зміна структури часу життєвого шляху особистості, зокрема часової перспективи.
Час життєвого шляху особистості - аспект тимчасової організації особистості, що відображає специфіку розподілу значимих життєвих подій у контексті життя суб'єкта. Ми використовуємо визначення К. Левіна, який під тимчасовою перспективою розуміє загальність поглядів індивіда на його психологічний майбутнє і психологічне минуле, існуюче в даний час. Ж. Нюттен виділяє три аспекти часової перспективи. Перший аспект - це власне тимчасова перспектива, що характеризується протяжністю і насиченістю. Другий - тимчасова установка, тобто більш-менш позитивна налаштованість по відношенню до минулого, теперішнього або майбутнього. Третій аспект - тимчасова орієнтація - переважна, домінуюча спрямованість поведінки суб'єкта на об'єкти минулого, теперішнього або майбутнього.
Вивчення особливостей хронічного соматичного захворювання
Ми розглядаємо ситуацію ХСЗ як потенційно критичну, тобто як ситуацію неможливості (Ф. Є. Василюк) реалізації життєвих завдань - задоволення потреб, досягнення цілей, реалізації відносин тощо, в якій з високим ступенем ймовірності можливе порушення особистісної ідентичності (Е. Еріксон, Дж.Марсіа тощо) і розвиток кризи ідентичності. Переживання життєвих подій (минулого, сьогодення і майбутнього) здійснюється через систему особистісних смислів, на основі яких людина співвідносить свої можливості і цілі, розподіляє події життя за значимістю на даний момент часу. Життєве подія - це поворотний етап життєвого шляху, коли приймаються важливі рішення на тривалий час. Наявність ХСЗ значно змінює життєдіяльність хворого, а значить, змушує людину по-новому поглянути на своє життя, її сенс. Все це відбивається на переживанні психологічного часу життя.
Ми припускаємо, що хвороба як потенційно критична життєва ситуація змінює структуру часу життєвого шляху особистості; в ситуації ХСЗ відбувається інтенсивне осмислення життя, оцінка пройденого етапу, визначення ролі самого суб'єкта в реалізації життєвого шляху; тимчасова перспектива звужується, як правило, людина орієнтована більшою мірою на даний момент і минуле і в меншій мірі на майбутнє.
Метою даного дослідження стало вивчення особливостей часової перспективи у хворих ХСЗ в порівнянні з особливостями часової перспективи у людей, що знаходяться в звичайних умовах життя (здорових випробовуваних).
У дослідженні взяло 127 пацієнтів гастроентерологічного та кардіологічного відділень міської лікарні № 3 міста Курська, середній вік 42 роки, розкид від 20 до 53 років. 60 піддослідних - люди, які не перебувають у жодних особливих життєвих ситуаціях і не пред'являють скарги на стан здоров'я, жителі г.Курска. Відбір проводився умовно випадково. Середній вік 39,9 років, розкид від 22 до 59 років. Статистично значущі відмінності за віком (критерій U Манна-Уітні) між групами виявлені не були (р = 0,279). Дослідження проводилося в 2006-2007 рр..
Для вивчення власне тимчасової перспективи ми використовували процедуру «Лінія життя», тимчасових установок - «Шкалу тимчасових установок» (Нюттена і Ленса), тимчасових орієнтацій - «Опитувальник Ф. Зімбардо з тимчасової перспективі» (в адаптації А. Сирцевий), для вивчення смислової сфери - методика «Смисложиттєві орієнтації» (Д. А. Леонтьєв), а так само тест «Локус контролю» Є. Г. Ксенофонтової. У дослідженні використовувався статистичний пакет STATISTICA 6.0.: Аналіз середніх тенденцій з урахуванням розподілу та мінливості ознаки, непараметричний критерій для двох незв'язаних вибірок U Манна-Уітні, коефіцієнт рангової кореляції R Спірмена.
У результаті відзначаються значущі відмінності між вибірками здорових (З) і хворих (Б) піддослідних по ряду параметрів: 1) більш високі показники точки цього у здорових (ЗМ = 2,9, БМ =- 0,77, p = 0,0) , тобто здорові люди в середньому набагато більш позитивно оцінюють свій етап життєвого шляху; 2) більш високі показники «позитивне минуле» у здорових (ЗМ = 3,82, БМ = 3,41, p = 0,0), тобто наявність ситуації ХСЗ в цьому сприяє більш негативного переживання минулого; 3) більш високі показники «фаталістичне сьогодення» у хворих людей (ЗМ = 3,09, БМ = 3,39, p = 0,01), що свідчить про фаталістичне, безпорадному і безнадійному відносно хворих до майбутнього і життя; 4) даний факт підтверджується значимими відмінностями у показниках «установка на справжню» (за методикою Нюттена і Ленса): у групі Б установка на даний у середньому носить нейтральний характер, у той час як у групі З вона позитивна (ЗМ = 4,69, БМ = 3,89, p = 0,0). У результаті кореляційного аналізу всередині груп виявлено: у групі З виявлені значущі зв'язку насиченості тимчасової перспективи з загальної осмисленість життя, Процесом життя, локус контролю «Я» і локус контролю «Життя» (R = 0,34, p = 0,007; R = 0 , 34, p = 0,007; R = 0,28, p = 0,02; R = 0,31, p = 0,01 соотв.), протяжності тимчасової перспективи з загальної осмисленість життя, Процесом життя, Результатом життя, локус контролю «Я» і локус контролю «Життя» (R = 0,36, p = 0,003, R = 0,38, p = 0,003, R = 0,33, p = 0,008; R = 0,34, p = 0, 06; R = 0,31, p = 0,01 соотв.), у групі Б значимо корелюють насиченість тимчасової перспективи з загальної осмисленість життя, локусом контролю «Я» (R = 0,22, p = 0,01; R = 0,19, p = 0,02), протяжність тимчасової перспективи з локусом контролю «Я» і локус контролю «Життя» (R = 0,18, p = 0,03; R = 0,18, p = 0,03 ), а так само оцінка теперішнього моменту і локусу контролю (здоров'я) (R =- 0,23, p = 0,007), тобто чим краще людина переживає свій справжній момент тим він менш контролює, несе відповідальність за своє здоров'я. У групі З зв'язок між показниками тимчасової перспективи і смислової сфери більш повна і відбиває стан смислової сфери як прямо, так і опосередковано, у групі Б мають місце зв'язку з непрямими показниками смислової сфери та їх набагато менше.
У людини, яка потрапляє в ситуацію хвороби, що розглядається нами як потенційно критичну справжній період життєвого шляху переживається як, складний, що вимагає подолання, даний розглядається як безпорадне і безнадійний, а минуле сприймається як негативне. Відзначається звуження часової перспективи, тобто при збереженні сприйняття тривалості майбутнього у людини в ситуації ХСЗ відзначається подієва спустошеність, він фіксується на своєму хворобливому стані, раніше плановані події замінює бажання вийти з ситуації хвороби. Це також виражається в більш відповідальному ставленні до свого здоров'я - підвищується інтернальність у сфері здоров'я.
Гендерна дослідження особливостей емоційної сфери особистості хворих на артеріальну гіпертонію
Проведені раніше дослідження вказують, що істотну роль в розвитку артеріальної гіпертонії (АГ) відіграють особливості емоційної сфери (тривожність, агресивність, алекситимия та інші). Проте на даний момент мало вивчені їх взаємозв'язки у хворих АГ. На сьогоднішній момент також проведено недостатньо досліджень, присвячених вивченню гендерних особливостей прояву емоційної сфери у хворих на АГ. Тому метою даного дослідження є виявлення гендерних особливостей, емоційної сфери особистості (агресивність, ворожість, тривожність, алекситимия) хворих АГ.
У дослідженні взяли участь 196 осіб - пацієнти з АГ 2 ступеня (156 чоловік, 105 жінок та 41 чоловік) і умовно здорові люди, що не мають хронічних захворювань (40 осіб, 20 жінок і 20 чоловіків). Вік випробовуваних - 31-57 років.
Методи і методики: методика визначення рівня ситуативної та особистісної тривожності ч.д. Спілберга (адаптована Ю. Л. Ханіна), методика діагностики стану агресії (опитувальник А. Басса, А. Дарки), Торонтський шкала алекситимии. Для обробки отриманих результатів використовувався критерій Манна-Уїтні (u) і коефіцієнт рангової кореляції Спірмена (rs).
Результати. У ході роботи було виявлено особливості емоційної сфери особистості хворих АГ, характерні як для чоловіків, так і для жінок: високий або помірний рівень особистісної та ситуативної тривожності (середні значення за ситуативної тривожності у хворих АГ для жінок склали 47,5 ± 11,6, для чоловіків 44,1 ± 10,8, у здорових випробовуваних - для жінок 40,2 ± 10,9, для чоловіків 39,1 ± 11,4; за рівнем особистісної тривожності у хворих АГ для жінок рівні 52,6 ± 6, 7, для чоловіків 59,2 ± 14,6, у здорових випробовуваних - для жінок 46,7 ± 8,4, для чоловіків 42,6 ± 7,7); високий рівень аутоагресії (середні значення аутоагресії у хворих АГ для жінок склали 74,4 ± 20,0, для чоловіків 70,5 ± 16,7, у здорових випробовуваних - для жінок 65,5 ± 17,8, для чоловіків 60,2 ± 17,8); високий рівень алекситимии, при чому в жінок, хворих на АГ, цей показник значно перевищує аналогічний показник здорових людей, у чоловіків же високий рівень алекситимии спостерігається як в групі здорових людей, так і у хворих на АГ (середні значення за алекситимии у хворих АГ для жінок рівні 69,2 ± 12,3 , для чоловіків 58,8 ± 11,8, у здорових випробовуваних - для жінок 61,2 ± 12,4, для чоловіків 63,9 ± 13,0). При цьому дослідження показало, що тільки для жінок, хворих на АГ, характерна тенденція до переваги ворожих тенденцій особистості над агресивними, то є тенденція до придушення поведінкового компонента агресії, у чоловіків, що мають це захворювання, даний показник не перевищують аналогічний показник здорових людей (середні значення за переважанням ворожості над агресивністю у хворих АГ для жінок рівні 10,6 ± 20,3, для чоловіків -12,4 ± 19,9, у здорових випробовуваних для жінок -9,8 ± 23,1, для чоловіків -18,2 ± 26,8).
Отримані результати частково підтвердили сучасні уявлення про гендерні особливості емоційності. Було виявлено, що серед здорових людей у чоловіків вище негативізм і рівень алекситимии, а у жінок вищий рівень особистісної тривожності. Ці дані підтверджують факт більшої тривожності (емоційної лабільності, нестабільності) осіб жіночої статі в порівнянні з особами чоловічої статі, виявлений у багатьох дослідженнях. Результат дослідження рівня алекситимии у здорових чоловіків і жінок узгоджується з сучасними уявленнями про нормативну чоловічий алекситимии (термін запропонований у 2001 році Р. Левантом). Чоловіків у досліджуваній вибірці в порівнянні з жінками відчувають більше труднощів у вербалізації емоцій, вони можуть відчувати труднощі при описі власних емоційних переживань, при спробі зрозуміти почуття іншої людини, при визначенні відмінностей між почуттями і тілесними відчуттями; для них більш властива фіксація на зовнішніх подіях в збиток внутрішнім переживанням, обмежене використання символів. Проте ми не виявили ніяких відмінностей в прояві агресивності і ворожості у здорових чоловіків і жінок.
Дослідження ж людей, які страждають на АГ, показало, що в цій групі спостерігаються більш виражені гендерні відмінності емоційної сфери. Серед хворих на АГ у чоловіків вище, крім негативізму, ще й ті види агресії, які разом дають індекс агресивності: фізична агресія, вербальна агресія, непряма агресія, а у жінок вищий, крім особистісної тривожності, ще й ті види агресії, які відносяться до індексу ворожості: підозрілість і образа, у них також вище переважання ворожості над агресивністю. Тобто, чоловікам, які страждають АГ, більш властиво відкрите поведінкове вираження агресії. Жінки ж більш схильні до прояву ворожості, тобто негативного, опозиційного ставлення до навколишнього світу (в першу чергу до людей) переважно когнітивного характеру, який передбачає наявність негативних емоцій. Їм властиво приховане, внутрішнє переживання агресії, яке не завжди проявляється на поведінковому рівні.
Аналіз взаємозв'язків між досліджуваними особливостями емоційної сфери особистості у хворих АГ дозволив конкретизувати традиційно прийняті в психосоматиці уявлення про роль тривалих загальмованих емоцій негативного характеру в патогенезі АГ: для пацієнтів у цілому (як для чоловіків, так і для жінок) характерні взаємозв'язку високого рівня ситуативної тривожності, вираженості аутоагресії і алекситимии. При цьому у жінок, хворих на АГ, позитивно взаємопов'язані такі особливості особистості: вираженість аутоагресії, рівень переважання ворожості над агресивністю, високий рівень алекситимии, ситуативної та особистісної тривожності. Таким чином, дані особливості можуть сприяти формуванню і підтримці тривалого психічного напруження: легкість виникнення занепокоєння при різних життєвих обставинах (ситуативна тривожність) обумовлена особистісними характеристиками (особистісна тривожність); зниження здатності до поведінкового отреагированию (переважання ворожості над агресивністю) пов'язана у жінок з соціально заданими гендерними рольовими очікуваннями; вираженість аутоагресії, схильність до самокритики підтримують негативний афективний фон; труднощі розпізнавання власних емоцій (алекситимия) додатково ускладнюють можливості відреагування і регуляції емоційних станів, посилюючи фіксоване емоційну напругу, здатне провокувати гіпертензивні реакції. Звертає на себе увагу, що чоловікам в цілому більш доступно поведінкове відреагування агресії (рівень переважання ворожості над агресивністю значимо вище тільки у жінок, що страждають на АГ), при цьому у випадку, якщо цей показник виявляється у чоловіків з АГ, то він позитивно корелює з високим рівнем особистісної тривожності.
У людей, які страждають на АГ, спостерігаються виражені гендерні особливості емоційної сфери, що необхідно враховувати при плануванні та здійсненні для них психологічної та медичної допомоги.
Вивчення смислової сфери у хворих хронічним соматичним захворюванням кардіологічного профілю
В даний час проблема людини знаходиться в ситуації соматичного захворювання (як гострого, так і хронічного) розглядається не тільки як медична, але і як проблема соціальна та психологічна.
Хвороба необхідно розглядати як чинник виникнення кризи ідентичності, в який потрапляє хвора людина на увазі радикальної зміни «соціальної ситуації розвитку» (Л. С. Виготський). Одним з основних прояві даної кризи є зміна смислової сфери
У нашому дослідженні ми постаралися простежити особливості смислової сфери у осіб, які страждають кардіологічною патологією. Даний профіль захворювань нами вибраний з двох основних причин. По-перше, за визначенням багатьох дослідників (Бройтігам, Рід, Сидоров, Менделеевіч, Александер, Миколаєва, Соколова, Тхостов та ін), основна частина кардіологічних захворювань носить характер психосоматичних, тобто у формуванні, перебігу і результаті яких важлива роль належить психологічному чиннику. По-друге, незважаючи на те, що вивчення психологічного компонента зазначеного профілю захворювань почалося давно, відомостей щодо змін смислової сфери в процесі хвороби вкрай мало.
Смислова сфера особистості являє собою певним чином організовану сукупність смислових структур та зв'язків між ними, що забезпечує смислову регуляцію життєдіяльності суб'єкта у всіх її аспектах (Д. А. Леонтьєв). Смислова сфера носить індивідуальний характер, обумовлений системою діяльностей. Переживання хронічного захворювання провокує зміну системи діяльностей, і, як наслідок, смислової сфери у вигляді зміни часової перспективи, порушення здатності до самоконтролю та управління життям.
Особливості переживання свого тіла хворими на шизофренію
Більшість з нечисленних досліджень тілесності, як психологічного феномена, при шизофренії було присвячене розгляду симптомів розладів сприйняття і переживання тіла, а також їх поведінкових проявів. Так були описані грубі спотворення образу тіла, переживання транссексуальності і тяга хворих на шизофренію до скоєння радикальних змін у зовнішності, яка може приймати форми від раптових і химерних змін зачісок до звернень до клінік пластичної хірургії. У той же час питання про безпосереднє переживанні свого тіла і себе, як тілесного суб'єкта, при шизофренії залишається відкритим.
Таким чином, метою проведеного дослідження стало виявлення особливостей переживання власного тіла хворими на шизофренію.
У своєму дослідженні ми спираємося на основні принципи вітчизняної психології тілесності. По-перше, тілесність людини розуміється нами, як культурно зумовлений феномен, нетотожність розуміння тіла, виключно як організму, і проходить у своєму розвитку період соціалізації та освоєння. По-друге, тілесність розглядається нами в контексті взаємовідносин суб'єкта зі світом, в контексті його діяльності.
Експериментальну групу склали 23 хворих на шизофренію переважно параноидной форми, безперервного і нападоподібного типу перебігу, без істотних порушень. Контрольну групу склали 27 осіб.
Враховуючи той факт, що феномени тілесності є глибоко вкоріненим і не завжди в повній мірі піддаються самозвіт, для проведення дослідження нами були обрані проективні і психосемантична методики. У рамках дослідження використовувалися такі методики: методика «Малюнок себе», методика «словесного автопортрету», тест «Класифікація відчуттів», методика «Малюнок внутрішнього тіла». Проводився як кількісний, так і якісний аналіз отриманих даних.
В результаті статистичної обробки даних вдалося виявити статистично значущі відмінності між групами по ряду параметрів (p <0.05).
Узагальнення отриманих результатів дозволило зробити припущення про характерні особливості переживання тіла хворими шизофренією:
Для хворих на шизофренію характерно «не-переживання» власного тіла. Що виражається у виключенні тіла з області «Я», деіндівідуалізаціі образу тіла, втрати тілом функції презентації суб'єкта у світі, зубожінні емоційного ставлення до власної зовнішності і в ставленні до тіла, як до об'єкту. При цьому зазначені феномени поєднуються зі зниженням комунікативної функції тіла. Що проявляється в слабкій освоєності тіла, як інструменту невербальної комунікації, а також культурних засобів регуляції тілесності (таких, як одяг).
У той же час переживання свого тіла у вигляді внутрішніх тілесних відчуттів у хворих на шизофренію несе негативне забарвлення. Тобто якщо тілесність і усвідомлюється хворими на шизофренію, то усвідомлюється, як правило, у вигляді хворобливих або несуть загрозу відчуттів.
Висновок
На підставі непрямих, проективних, даних можна вибудувати загальну картину переживання тіла хворими на шизофренію. У нормі поряд з тим, що тіло є частиною самого суб'єкта, він являє собою досить освоєний інструмент в розпорядженні суб'єкта і служить провідником його активності в зовнішній світ. При цьому тіло також є джерелом внутрішніх відчуттів, найчастіше фонових, але може виявляти себе й у формі хворобливих. Для хворого на шизофренію тіло не є частиною його самого. Об'єктивно будучи частиною самого суб'єкта, суб'єктивно тіло переживається, як щось зовнішнє. Воно постає, як щось чуже, але постійно супроводжує хворого. У той же час тіло для хворого на шизофренію не є зручним інструментом і провідником його активності в зовнішній світ. Воно виявляється інструментом незручним, не цілком освоєним, а що, важливо, ще і примхливим. Виникаючі внутрішні тілесні відчуття частіше сприймаються хворими, як хворобливі або несуть в собі загрозу. Специфіка тіла в ряду інших джерел стимуляції полягає ще й у тому, що від відчуттів, що виходять від нього самого, «сховатися» практично неможливо. Таким чином, хворі на шизофренію виявляються, як не оснащеними тілом зовні, так і атакований самим тілом, але вже зсередини.
Список літератури
1. J. a Campo Nijman Evers Merckelbach Decker. Psihiatric comorbidity of gender identity disorders. 2006.
2. Mowlavi Lille Andrews Yashar Schoeller Weschelberger Anderson. Psychiatic patients who desire aesthetic sugery: identifying the problem patient. Annals of plastic surgery. vol. 44, № 1. 2008.
3. Аріна Г.А. Миколаєва В.В. Психологія тілесності: методологічні принципи та етапи клініко-психологічного аналізу. Міждисциплінарні проблеми психології тілесності / / Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції. Вид-во Моск. Гуманіт. Ун-ту, 2004.
1. Василюк Ф.Є. Психологія переживання (аналіз подолання критичних ситуацій). М.: Изд-во МГУ, 2004.
2. Миколаєва В.В. Вплив хронічної хвороби на психіку. М., 2007.
3. Нюттен Ж. Мотивація, дія й перспектива майбутнього - М., 2004.
1. Виготський Л.С. Психологія. - М.: Изд-во ЕКСМО-прес, 2009
2. Захаров А.І. Неврози у дітей та підлітків: Анамнез, етіологія і патогенез. - СПб.: Медицина, 2007
3. Співаковська А.С. Профілактика дитячих неврозів (комплексна психологічна корекція). - М.: Изд-во МГУ, 2008.
Ситуація хронічного соматичного захворювання (ХСЗ) поруч авторів розглядається як провокує криза розвитку особистості в цілому (Ніколаєва В.В., Тхостов А.Ш.). Серед проявів даної кризи є зміна структури часу життєвого шляху особистості, зокрема часової перспективи.
Час життєвого шляху особистості - аспект тимчасової організації особистості, що відображає специфіку розподілу значимих життєвих подій у контексті життя суб'єкта. Ми використовуємо визначення К. Левіна, який під тимчасовою перспективою розуміє загальність поглядів індивіда на його психологічний майбутнє і психологічне минуле, існуюче в даний час. Ж. Нюттен виділяє три аспекти часової перспективи. Перший аспект - це власне тимчасова перспектива, що характеризується протяжністю і насиченістю. Другий - тимчасова установка, тобто більш-менш позитивна налаштованість по відношенню до минулого, теперішнього або майбутнього. Третій аспект - тимчасова орієнтація - переважна, домінуюча спрямованість поведінки суб'єкта на об'єкти минулого, теперішнього або майбутнього.
Вивчення особливостей хронічного соматичного захворювання
Ми розглядаємо ситуацію ХСЗ як потенційно критичну, тобто як ситуацію неможливості (Ф. Є. Василюк) реалізації життєвих завдань - задоволення потреб, досягнення цілей, реалізації відносин тощо, в якій з високим ступенем ймовірності можливе порушення особистісної ідентичності (Е. Еріксон, Дж.Марсіа тощо) і розвиток кризи ідентичності. Переживання життєвих подій (минулого, сьогодення і майбутнього) здійснюється через систему особистісних смислів, на основі яких людина співвідносить свої можливості і цілі, розподіляє події життя за значимістю на даний момент часу. Життєве подія - це поворотний етап життєвого шляху, коли приймаються важливі рішення на тривалий час. Наявність ХСЗ значно змінює життєдіяльність хворого, а значить, змушує людину по-новому поглянути на своє життя, її сенс. Все це відбивається на переживанні психологічного часу життя.
Ми припускаємо, що хвороба як потенційно критична життєва ситуація змінює структуру часу життєвого шляху особистості; в ситуації ХСЗ відбувається інтенсивне осмислення життя, оцінка пройденого етапу, визначення ролі самого суб'єкта в реалізації життєвого шляху; тимчасова перспектива звужується, як правило, людина орієнтована більшою мірою на даний момент і минуле і в меншій мірі на майбутнє.
Метою даного дослідження стало вивчення особливостей часової перспективи у хворих ХСЗ в порівнянні з особливостями часової перспективи у людей, що знаходяться в звичайних умовах життя (здорових випробовуваних).
У дослідженні взяло 127 пацієнтів гастроентерологічного та кардіологічного відділень міської лікарні № 3 міста Курська, середній вік 42 роки, розкид від 20 до 53 років. 60 піддослідних - люди, які не перебувають у жодних особливих життєвих ситуаціях і не пред'являють скарги на стан здоров'я, жителі г.Курска. Відбір проводився умовно випадково. Середній вік 39,9 років, розкид від 22 до 59 років. Статистично значущі відмінності за віком (критерій U Манна-Уітні) між групами виявлені не були (р = 0,279). Дослідження проводилося в 2006-2007 рр..
Для вивчення власне тимчасової перспективи ми використовували процедуру «Лінія життя», тимчасових установок - «Шкалу тимчасових установок» (Нюттена і Ленса), тимчасових орієнтацій - «Опитувальник Ф. Зімбардо з тимчасової перспективі» (в адаптації А. Сирцевий), для вивчення смислової сфери - методика «Смисложиттєві орієнтації» (Д. А. Леонтьєв), а так само тест «Локус контролю» Є. Г. Ксенофонтової. У дослідженні використовувався статистичний пакет STATISTICA 6.0.: Аналіз середніх тенденцій з урахуванням розподілу та мінливості ознаки, непараметричний критерій для двох незв'язаних вибірок U Манна-Уітні, коефіцієнт рангової кореляції R Спірмена.
У результаті відзначаються значущі відмінності між вибірками здорових (З) і хворих (Б) піддослідних по ряду параметрів: 1) більш високі показники точки цього у здорових (ЗМ = 2,9, БМ =- 0,77, p = 0,0) , тобто здорові люди в середньому набагато більш позитивно оцінюють свій етап життєвого шляху; 2) більш високі показники «позитивне минуле» у здорових (ЗМ = 3,82, БМ = 3,41, p = 0,0), тобто наявність ситуації ХСЗ в цьому сприяє більш негативного переживання минулого; 3) більш високі показники «фаталістичне сьогодення» у хворих людей (ЗМ = 3,09, БМ = 3,39, p = 0,01), що свідчить про фаталістичне, безпорадному і безнадійному відносно хворих до майбутнього і життя; 4) даний факт підтверджується значимими відмінностями у показниках «установка на справжню» (за методикою Нюттена і Ленса): у групі Б установка на даний у середньому носить нейтральний характер, у той час як у групі З вона позитивна (ЗМ = 4,69, БМ = 3,89, p = 0,0). У результаті кореляційного аналізу всередині груп виявлено: у групі З виявлені значущі зв'язку насиченості тимчасової перспективи з загальної осмисленість життя, Процесом життя, локус контролю «Я» і локус контролю «Життя» (R = 0,34, p = 0,007; R = 0 , 34, p = 0,007; R = 0,28, p = 0,02; R = 0,31, p = 0,01 соотв.), протяжності тимчасової перспективи з загальної осмисленість життя, Процесом життя, Результатом життя, локус контролю «Я» і локус контролю «Життя» (R = 0,36, p = 0,003, R = 0,38, p = 0,003, R = 0,33, p = 0,008; R = 0,34, p = 0, 06; R = 0,31, p = 0,01 соотв.), у групі Б значимо корелюють насиченість тимчасової перспективи з загальної осмисленість життя, локусом контролю «Я» (R = 0,22, p = 0,01; R = 0,19, p = 0,02), протяжність тимчасової перспективи з локусом контролю «Я» і локус контролю «Життя» (R = 0,18, p = 0,03; R = 0,18, p = 0,03 ), а так само оцінка теперішнього моменту і локусу контролю (здоров'я) (R =- 0,23, p = 0,007), тобто чим краще людина переживає свій справжній момент тим він менш контролює, несе відповідальність за своє здоров'я. У групі З зв'язок між показниками тимчасової перспективи і смислової сфери більш повна і відбиває стан смислової сфери як прямо, так і опосередковано, у групі Б мають місце зв'язку з непрямими показниками смислової сфери та їх набагато менше.
У людини, яка потрапляє в ситуацію хвороби, що розглядається нами як потенційно критичну справжній період життєвого шляху переживається як, складний, що вимагає подолання, даний розглядається як безпорадне і безнадійний, а минуле сприймається як негативне. Відзначається звуження часової перспективи, тобто при збереженні сприйняття тривалості майбутнього у людини в ситуації ХСЗ відзначається подієва спустошеність, він фіксується на своєму хворобливому стані, раніше плановані події замінює бажання вийти з ситуації хвороби. Це також виражається в більш відповідальному ставленні до свого здоров'я - підвищується інтернальність у сфері здоров'я.
Гендерна дослідження особливостей емоційної сфери особистості хворих на артеріальну гіпертонію
Проведені раніше дослідження вказують, що істотну роль в розвитку артеріальної гіпертонії (АГ) відіграють особливості емоційної сфери (тривожність, агресивність, алекситимия та інші). Проте на даний момент мало вивчені їх взаємозв'язки у хворих АГ. На сьогоднішній момент також проведено недостатньо досліджень, присвячених вивченню гендерних особливостей прояву емоційної сфери у хворих на АГ. Тому метою даного дослідження є виявлення гендерних особливостей, емоційної сфери особистості (агресивність, ворожість, тривожність, алекситимия) хворих АГ.
У дослідженні взяли участь 196 осіб - пацієнти з АГ 2 ступеня (156 чоловік, 105 жінок та 41 чоловік) і умовно здорові люди, що не мають хронічних захворювань (40 осіб, 20 жінок і 20 чоловіків). Вік випробовуваних - 31-57 років.
Методи і методики: методика визначення рівня ситуативної та особистісної тривожності ч.д. Спілберга (адаптована Ю. Л. Ханіна), методика діагностики стану агресії (опитувальник А. Басса, А. Дарки), Торонтський шкала алекситимии. Для обробки отриманих результатів використовувався критерій Манна-Уїтні (u) і коефіцієнт рангової кореляції Спірмена (rs).
Результати. У ході роботи було виявлено особливості емоційної сфери особистості хворих АГ, характерні як для чоловіків, так і для жінок: високий або помірний рівень особистісної та ситуативної тривожності (середні значення за ситуативної тривожності у хворих АГ для жінок склали 47,5 ± 11,6, для чоловіків 44,1 ± 10,8, у здорових випробовуваних - для жінок 40,2 ± 10,9, для чоловіків 39,1 ± 11,4; за рівнем особистісної тривожності у хворих АГ для жінок рівні 52,6 ± 6, 7, для чоловіків 59,2 ± 14,6, у здорових випробовуваних - для жінок 46,7 ± 8,4, для чоловіків 42,6 ± 7,7); високий рівень аутоагресії (середні значення аутоагресії у хворих АГ для жінок склали 74,4 ± 20,0, для чоловіків 70,5 ± 16,7, у здорових випробовуваних - для жінок 65,5 ± 17,8, для чоловіків 60,2 ± 17,8); високий рівень алекситимии, при чому в жінок, хворих на АГ, цей показник значно перевищує аналогічний показник здорових людей, у чоловіків же високий рівень алекситимии спостерігається як в групі здорових людей, так і у хворих на АГ (середні значення за алекситимии у хворих АГ для жінок рівні 69,2 ± 12,3 , для чоловіків 58,8 ± 11,8, у здорових випробовуваних - для жінок 61,2 ± 12,4, для чоловіків 63,9 ± 13,0). При цьому дослідження показало, що тільки для жінок, хворих на АГ, характерна тенденція до переваги ворожих тенденцій особистості над агресивними, то є тенденція до придушення поведінкового компонента агресії, у чоловіків, що мають це захворювання, даний показник не перевищують аналогічний показник здорових людей (середні значення за переважанням ворожості над агресивністю у хворих АГ для жінок рівні 10,6 ± 20,3, для чоловіків -12,4 ± 19,9, у здорових випробовуваних для жінок -9,8 ± 23,1, для чоловіків -18,2 ± 26,8).
Отримані результати частково підтвердили сучасні уявлення про гендерні особливості емоційності. Було виявлено, що серед здорових людей у чоловіків вище негативізм і рівень алекситимии, а у жінок вищий рівень особистісної тривожності. Ці дані підтверджують факт більшої тривожності (емоційної лабільності, нестабільності) осіб жіночої статі в порівнянні з особами чоловічої статі, виявлений у багатьох дослідженнях. Результат дослідження рівня алекситимии у здорових чоловіків і жінок узгоджується з сучасними уявленнями про нормативну чоловічий алекситимии (термін запропонований у 2001 році Р. Левантом). Чоловіків у досліджуваній вибірці в порівнянні з жінками відчувають більше труднощів у вербалізації емоцій, вони можуть відчувати труднощі при описі власних емоційних переживань, при спробі зрозуміти почуття іншої людини, при визначенні відмінностей між почуттями і тілесними відчуттями; для них більш властива фіксація на зовнішніх подіях в збиток внутрішнім переживанням, обмежене використання символів. Проте ми не виявили ніяких відмінностей в прояві агресивності і ворожості у здорових чоловіків і жінок.
Дослідження ж людей, які страждають на АГ, показало, що в цій групі спостерігаються більш виражені гендерні відмінності емоційної сфери. Серед хворих на АГ у чоловіків вище, крім негативізму, ще й ті види агресії, які разом дають індекс агресивності: фізична агресія, вербальна агресія, непряма агресія, а у жінок вищий, крім особистісної тривожності, ще й ті види агресії, які відносяться до індексу ворожості: підозрілість і образа, у них також вище переважання ворожості над агресивністю. Тобто, чоловікам, які страждають АГ, більш властиво відкрите поведінкове вираження агресії. Жінки ж більш схильні до прояву ворожості, тобто негативного, опозиційного ставлення до навколишнього світу (в першу чергу до людей) переважно когнітивного характеру, який передбачає наявність негативних емоцій. Їм властиво приховане, внутрішнє переживання агресії, яке не завжди проявляється на поведінковому рівні.
Аналіз взаємозв'язків між досліджуваними особливостями емоційної сфери особистості у хворих АГ дозволив конкретизувати традиційно прийняті в психосоматиці уявлення про роль тривалих загальмованих емоцій негативного характеру в патогенезі АГ: для пацієнтів у цілому (як для чоловіків, так і для жінок) характерні взаємозв'язку високого рівня ситуативної тривожності, вираженості аутоагресії і алекситимии. При цьому у жінок, хворих на АГ, позитивно взаємопов'язані такі особливості особистості: вираженість аутоагресії, рівень переважання ворожості над агресивністю, високий рівень алекситимии, ситуативної та особистісної тривожності. Таким чином, дані особливості можуть сприяти формуванню і підтримці тривалого психічного напруження: легкість виникнення занепокоєння при різних життєвих обставинах (ситуативна тривожність) обумовлена особистісними характеристиками (особистісна тривожність); зниження здатності до поведінкового отреагированию (переважання ворожості над агресивністю) пов'язана у жінок з соціально заданими гендерними рольовими очікуваннями; вираженість аутоагресії, схильність до самокритики підтримують негативний афективний фон; труднощі розпізнавання власних емоцій (алекситимия) додатково ускладнюють можливості відреагування і регуляції емоційних станів, посилюючи фіксоване емоційну напругу, здатне провокувати гіпертензивні реакції. Звертає на себе увагу, що чоловікам в цілому більш доступно поведінкове відреагування агресії (рівень переважання ворожості над агресивністю значимо вище тільки у жінок, що страждають на АГ), при цьому у випадку, якщо цей показник виявляється у чоловіків з АГ, то він позитивно корелює з високим рівнем особистісної тривожності.
У людей, які страждають на АГ, спостерігаються виражені гендерні особливості емоційної сфери, що необхідно враховувати при плануванні та здійсненні для них психологічної та медичної допомоги.
Вивчення смислової сфери у хворих хронічним соматичним захворюванням кардіологічного профілю
В даний час проблема людини знаходиться в ситуації соматичного захворювання (як гострого, так і хронічного) розглядається не тільки як медична, але і як проблема соціальна та психологічна.
Хвороба необхідно розглядати як чинник виникнення кризи ідентичності, в який потрапляє хвора людина на увазі радикальної зміни «соціальної ситуації розвитку» (Л. С. Виготський). Одним з основних прояві даної кризи є зміна смислової сфери
У нашому дослідженні ми постаралися простежити особливості смислової сфери у осіб, які страждають кардіологічною патологією. Даний профіль захворювань нами вибраний з двох основних причин. По-перше, за визначенням багатьох дослідників (Бройтігам, Рід, Сидоров, Менделеевіч, Александер, Миколаєва, Соколова, Тхостов та ін), основна частина кардіологічних захворювань носить характер психосоматичних, тобто у формуванні, перебігу і результаті яких важлива роль належить психологічному чиннику. По-друге, незважаючи на те, що вивчення психологічного компонента зазначеного профілю захворювань почалося давно, відомостей щодо змін смислової сфери в процесі хвороби вкрай мало.
Смислова сфера особистості являє собою певним чином організовану сукупність смислових структур та зв'язків між ними, що забезпечує смислову регуляцію життєдіяльності суб'єкта у всіх її аспектах (Д. А. Леонтьєв). Смислова сфера носить індивідуальний характер, обумовлений системою діяльностей. Переживання хронічного захворювання провокує зміну системи діяльностей, і, як наслідок, смислової сфери у вигляді зміни часової перспективи, порушення здатності до самоконтролю та управління життям.
Особливості переживання свого тіла хворими на шизофренію
Більшість з нечисленних досліджень тілесності, як психологічного феномена, при шизофренії було присвячене розгляду симптомів розладів сприйняття і переживання тіла, а також їх поведінкових проявів. Так були описані грубі спотворення образу тіла, переживання транссексуальності і тяга хворих на шизофренію до скоєння радикальних змін у зовнішності, яка може приймати форми від раптових і химерних змін зачісок до звернень до клінік пластичної хірургії. У той же час питання про безпосереднє переживанні свого тіла і себе, як тілесного суб'єкта, при шизофренії залишається відкритим.
Таким чином, метою проведеного дослідження стало виявлення особливостей переживання власного тіла хворими на шизофренію.
У своєму дослідженні ми спираємося на основні принципи вітчизняної психології тілесності. По-перше, тілесність людини розуміється нами, як культурно зумовлений феномен, нетотожність розуміння тіла, виключно як організму, і проходить у своєму розвитку період соціалізації та освоєння. По-друге, тілесність розглядається нами в контексті взаємовідносин суб'єкта зі світом, в контексті його діяльності.
Експериментальну групу склали 23 хворих на шизофренію переважно параноидной форми, безперервного і нападоподібного типу перебігу, без істотних порушень. Контрольну групу склали 27 осіб.
Враховуючи той факт, що феномени тілесності є глибоко вкоріненим і не завжди в повній мірі піддаються самозвіт, для проведення дослідження нами були обрані проективні і психосемантична методики. У рамках дослідження використовувалися такі методики: методика «Малюнок себе», методика «словесного автопортрету», тест «Класифікація відчуттів», методика «Малюнок внутрішнього тіла». Проводився як кількісний, так і якісний аналіз отриманих даних.
В результаті статистичної обробки даних вдалося виявити статистично значущі відмінності між групами по ряду параметрів (p <0.05).
Узагальнення отриманих результатів дозволило зробити припущення про характерні особливості переживання тіла хворими шизофренією:
Для хворих на шизофренію характерно «не-переживання» власного тіла. Що виражається у виключенні тіла з області «Я», деіндівідуалізаціі образу тіла, втрати тілом функції презентації суб'єкта у світі, зубожінні емоційного ставлення до власної зовнішності і в ставленні до тіла, як до об'єкту. При цьому зазначені феномени поєднуються зі зниженням комунікативної функції тіла. Що проявляється в слабкій освоєності тіла, як інструменту невербальної комунікації, а також культурних засобів регуляції тілесності (таких, як одяг).
У той же час переживання свого тіла у вигляді внутрішніх тілесних відчуттів у хворих на шизофренію несе негативне забарвлення. Тобто якщо тілесність і усвідомлюється хворими на шизофренію, то усвідомлюється, як правило, у вигляді хворобливих або несуть загрозу відчуттів.
Висновок
На підставі непрямих, проективних, даних можна вибудувати загальну картину переживання тіла хворими на шизофренію. У нормі поряд з тим, що тіло є частиною самого суб'єкта, він являє собою досить освоєний інструмент в розпорядженні суб'єкта і служить провідником його активності в зовнішній світ. При цьому тіло також є джерелом внутрішніх відчуттів, найчастіше фонових, але може виявляти себе й у формі хворобливих. Для хворого на шизофренію тіло не є частиною його самого. Об'єктивно будучи частиною самого суб'єкта, суб'єктивно тіло переживається, як щось зовнішнє. Воно постає, як щось чуже, але постійно супроводжує хворого. У той же час тіло для хворого на шизофренію не є зручним інструментом і провідником його активності в зовнішній світ. Воно виявляється інструментом незручним, не цілком освоєним, а що, важливо, ще і примхливим. Виникаючі внутрішні тілесні відчуття частіше сприймаються хворими, як хворобливі або несуть в собі загрозу. Специфіка тіла в ряду інших джерел стимуляції полягає ще й у тому, що від відчуттів, що виходять від нього самого, «сховатися» практично неможливо. Таким чином, хворі на шизофренію виявляються, як не оснащеними тілом зовні, так і атакований самим тілом, але вже зсередини.
Список літератури
1. J. a Campo Nijman Evers Merckelbach Decker. Psihiatric comorbidity of gender identity disorders. 2006.
2. Mowlavi Lille Andrews Yashar Schoeller Weschelberger Anderson. Psychiatic patients who desire aesthetic sugery: identifying the problem patient. Annals of plastic surgery. vol. 44, № 1. 2008.
3. Аріна Г.А. Миколаєва В.В. Психологія тілесності: методологічні принципи та етапи клініко-психологічного аналізу. Міждисциплінарні проблеми психології тілесності / / Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції. Вид-во Моск. Гуманіт. Ун-ту, 2004.
1. Василюк Ф.Є. Психологія переживання (аналіз подолання критичних ситуацій). М.: Изд-во МГУ, 2004.
2. Миколаєва В.В. Вплив хронічної хвороби на психіку. М., 2007.
3. Нюттен Ж. Мотивація, дія й перспектива майбутнього - М., 2004.
1. Виготський Л.С. Психологія. - М.: Изд-во ЕКСМО-прес, 2009
2. Захаров А.І. Неврози у дітей та підлітків: Анамнез, етіологія і патогенез. - СПб.: Медицина, 2007
3. Співаковська А.С. Профілактика дитячих неврозів (комплексна психологічна корекція). - М.: Изд-во МГУ, 2008.