ЗМІСТ
1.Метод бухгалтерського обліку як система прийомів
2.Учет витрат на відтворення основних фондів (амортизація, ремонти та інші види поліпшення)
2.1. Поліпшення об'єктів основних засобів
2.2. Ремонт і технічне обслуговування основних засобів
2.3 Амортизація основних засобів
Завдання
Перелік літератури
У бухгалтерському обліку використовуються також дедуктивний та індуктивний методи досліджень. Причому область застосування останнього в обліку набагато ширше. Це пов'язано з тим, що в бухгалтерському обліку спочатку відображаються окремі господарські операції, а вже потім проводиться їх групування та узагальнення.
Поряд з цими основоположними методами в бухгалтерському обліку є свої специфічні прийоми і способи, обумовлені його особливостями. У зв'язку з тим, що в обліковому процесі розрізняють послідовні етапи, що складаються з первинного спостереження, вартісного виміру, поточної угруповання і підсумкового узагальнення, то кожному з цих етапів притаманні свої завдання.
Зазначені завдання вирішуються при веденні бухгалтерського обліку за допомогою використання різних способів і прийомів, сукупність яких називається методом бухгалтерського обліку. Він включає окремі елементи, з яких головними є: документування, інвентаризація, оцінка і калькуляція рахунки, подвійний запис, баланс, звітність. Використання кожного з цих елементів обумовлено у відповідних положеннях, інструкціях, розроблених і затверджених у встановленому законодавством порядку.
Коротко розглянемо елементи методу бухгалтерського обліку.
Так, на етапі первинного спостереження на перший план виступає документування - первинна реєстрація господарських операцій у момент і в місцях їх здійснення за допомогою документів при дотриманні певних вимог, в результаті чого документ набуває юридичну силу. Навіть якщо операція зафіксована на машинному носії, то в подальшому вона повинна бути оформлена відповідно до уніфікованої системою документації.
Таким чином, документування - це письмове свідоцтво про досконалої господарської операції, додає юридичну силу даними бухгалтерського обліку. Первинні документи забезпечують бухгалтерського обліку суцільне і безперервне відображення господарської діяльності підприємства. До обліку приймається тільки правильно оформлений документ, в якому заповнені всі реквізити. Основними реквізитами документа є: назва документа, його номер, показники, що характеризують документ, найменування організації, дата, короткий зміст господарської операції, її кількісне вираження, підписи осіб, відповідальних за дану господарську операцію їх розшифровка. Першочергове вимога до документів - своєчасність складання, повнота і достовірність інформації, що забезпечують можливість попереднього, поточного та наступного контролю за господарською діяльністю організації і активного впливу на результати її роботи.
Однак ряд господарських операцій не можна оформити документально у момент їх вчинення. Так, окремі види товарно-матеріальних цінностей мають тенденцію до усушка, утруска, розпорошення та іншим процесам, що породжує неминучу природне зменшення. В інших випадках втрати, нестачі можливі через недбалість у роботі матеріально-відповідальних осіб, помилок, обману і т.п.; стихійних лих (пожежі, повені та ін.) Виявлення подібних фактів і оформлення їх в обліку проводиться шляхом інвентаризації - перевірки наявності майна, зобов'язань і стану розрахунків та зіставлення фактичних даних з обліковими даними. Таким чином інвентаризація є продовженням документування.
Інвентаризація дозволяє через перевірку в "натурі" матеріальних цінностей, грошових коштів і фінансових зобов'язань виявити їх фактичний стан. Вона або підтверджує дані бухгалтерського обліку, або виявляє невраховані цінності і допущені втрати, розкрадання, нестачі. Тому за допомогою інвентаризації забезпечується і контролюється збереження матеріальних цінностей, грошових коштів та інших активів, перевіряється повнота і достовірність даних бухгалтерського обліку та звітності. За допомогою інвентаризації організується більш чіткий контроль за наявністю і рухом активів і зобов'язань організації, роботою матеріально-відповідальних осіб.
Як було зазначено вище, основним вимірником в обліку є грошовий вимірник. Для переведення натуральних і трудових вимірників у грошовий застосовується спосіб, званий оцінкою. При цьому необхідно дотримання принципу реальності і єдності. У бухгалтерському обліку прийнято основний принцип оцінки його об'єктів - за фактичною собівартістю.
Таким чином, оцінка являє собою спосіб вираження у грошовому вимірнику активів організації та джерел їх формування.
Фактична собівартість об'єктів обліку визначається за допомогою прийому калькулювання, тобто розрахунку всіх елементів собівартості. Зіставлення поточних витрат з кінцевими результатами проводиться за допомогою оцінки, що базується на даних калькуляції фактичної собівартості.
Таким чином, калькулювання - розрахунок витрат за видами продукції і на її одиницю, пов'язаних з виробництвом та реалізацією по підприємству в цілому і по структурних підрозділах. Собівартість продукції визначається на всіх підприємствах на основі нормативних актів, що встановлюють склад витрат на виробництво і реалізацію продукції, що включаються в її собівартість.
Для процесу управління необхідна інформація про наявність і рух майна і зобов'язань організації по окремих їх групами, видами та найменуваннями. Для цих цілей використовується система рахунків. Рахунок - інформаційна система, яка визначає угруповання і поточний облік однорідних об'єктів, їх сутність і зміни.
На кожний вид майна і зобов'язань відкривається окремий рахунок. Розрізняють два основних види рахунків: активні і пасивні. Свою назву вони отримали від назви сторін балансу, і відображають їх зміст. Так, активні рахунки призначені для обліку майна за їх складу та розміщення, пасивні - для обліку джерел за їх цільовим призначенням. Будова рахунків, незалежно від їх виду, однаково - це таблиця двосторонньої форми, ліва сторона якої є дебет, а права - кредит.
Господарські операції на рахунках відображаються способом подвійного запису, зумовленої подвійністю самих господарських процесів. Так, господарська операція надходження грошових коштів у касу з банку (розрахункового рахунку організації) одночасно відображається як оприбуткування грошей в касу і списання грошей з розрахункового рахунку. При цьому сума господарської операції записується на рахунках двічі (за дебетом одного рахунку і по кредиту іншого рахунку), що і називається подвійним записом. Вона забезпечує взаємопов'язане відображення господарської діяльності організації в бухгалтерському обліку. Крім того, її використання має велике контрольне значення, так як вимагає обов'язкової збалансованості (рівності) підсумків записів на рахунках. Це здійснюється після закінчення кожного звітного періоду, коли підраховуються суми оборотів по дебету і кредиту всіх рахунків незалежно від їх виду. Вони повинні бути між собою рівні, нерівність свідчить про помилку, допущену в записах або підрахунках. Взаємний зв'язок між рахунками, що відображають дану операцію, називається кореспонденцією рахунків, а рахунки, між якими виникає цей зв'язок, називаються кореспондуючими рахунками.
Таким чином, рахунки і подвійний запис застосовуються для реєстрації, поточної угруповання і узагальнення облікової інформації про об'єкти бухгалтерського обліку, уражених господарською операцією.
Через рахунки і подвійний запис лежить шлях до систематичного узагальнення підсумків господарської діяльності та вибору подальшої стратегії організації. Досягається ця мета через складання бухгалтерського балансу.
Бухгалтерський баланс включає залишки рахунків на певну дату - кінець звітного періоду, які утворюють активи суб'єкта, його власний і позиковий капітал.
Його дані необхідні для контролю наявності, руху і структури майна організації та джерел його формування, для аналізу фінансового стану і платоспроможності, розміщення коштів, ступінь зношеності основних засобів та ін
Підсумкове узагальнення фактів господарської діяльності знаходить відображення у звітності. Нею користуються як внутрішні, так і зовнішні користувачі. Тому звітність складається за певними правилами і стандартами.
Звітність є завершальним етапом облікового процесу. У ній відбиваються майнове і фінансове положення організації, результати господарської діяльності за звітний період (місяць, квартал, рік).
Таким чином, бухгалтерський баланс і звітність є способом підсумкового узагальнення поточної облікової інформації.
Розглянуті елементи методу бухгалтерського обліку та їх зв'язок з предметом бухгалтерського обліку показано на наведеній нижче схемі (рисунок 3).
Як видно зі схеми, окремі елементи методу бухгалтерського обліку застосовуються не ізольовано, а в єдиному комплексі. Всі вони тісно пов'язані один з одним, кожен з них використовує попередні відомості або надає дані, необхідні для подальшої обробки. У той же час кожен з елементів методу бухгалтерського обліку виконує свою певну функцію.
Зміст окремих методів показує, що об'єкти відображаються в бухгалтерському обліку суцільним і безперервним чином в тимчасовій зв'язку. При цьому виявляється взаємна залежність між окремими явищами.
Метод бухгалтерського обліку дозволяє не тільки спостерігати, вимірювати численні операції в процесі господарської діяльності, але також і економічно узагальнювати отримані дані.
Посредствам методу бухгалтерського обліку розраховуються витрати, що здійснюються при здійсненні тих чи інших процесів, дані про які необхідні для контролю за раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Відображення та економічний узагальнення врахованих об'єктів здійснюються в єдиному грошовому вимірі, без чого не можливе отримання зведених даних про господарську діяльність.
На основі вищевикладеного можна дати визначення сутності методу бухгалтерського обліку. Метод бухгалтерського обліку є система способів, що забезпечують суцільне, безперервне, взаємопов'язане і об'єктивне відображення, економічне узагальнення і підрахунок у грошовому вимірі об'єктів бухгалтерського обліку.
Малюнок 1 - Схема взаємозв'язку предмета і методу бухгалтерського обліку
2. Облік витрат на відтворення основних фондів (амортизація, ремонти та інші види поліпшення)
Для цілей бухгалтерського обліку необхідно чітке розділення заходів з поліпшення основних засобів на:
- Заходи з поліпшення основних засобів, здійснення яких призведе до збільшення майбутніх економічних вигод від використання такого основного засобу. До таких заходів можна віднести модернізацію, реконструкцію, модифікацію, добудову, дообладнання і т.д. Іншими словами, проведення подібних заходів має призвести до зміни якісних характеристик об'єкта основних засобів, внаслідок чого підвищиться ефективність від експлуатації такого об'єкта;
- Заходи з поліпшення основних засобів, проведення яких спрямоване на підтримання робочого стану основного засобу та отримання в майбутньому первинних економічних вигод, які були властиві об'єкту основних засобів на початку використання такого засобу. До таких заходів належать усі види ремонту та технічного обслуговування об'єктів основних засобів.
У той же час в Методрекомендаціях № 561 наведена ситуація, при якій необхідно провести заміну окремих компонентів основного засобу (двигуна і т. п.), і при цьому строк корисного використання такої частини відрізняється від терміну корисного використання основного засобу, до якого належить цей компонент . У цьому випадку заміна деталі може бути відображена як заміна об'єкта основних засобів, тобто заміна компонента відображається капітальними інвестиціями на придбання нового об'єкта основних засобів і списанням заміненого об'єкта.
Витрати на поліпшення основних засобів для відновлення майбутніх економічних вигод, очікуваних від їх використання, визнаються капітальними інвестиціями за умови, що балансова вартість активу не перевищує суму його очікуваного відшкодування. Сумою очікуваного відшкодування вважається найбільша з двох оцінок: чиста вартість реалізації або теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від використання основних засобів, включаючи його ліквідаційну вартість.
2.1. Поліпшення об'єктів основних засобів
До заходів з поліпшення основних засобів відносяться: модернізація, реконструкція, модифікація, добудова, дообладнання, які призводять до підвищення якісних характеристик об'єкта і одержання в майбутньому економічних вигод у більшому обсязі, ніж на початку використання такого об'єкта.
Витрати, пов'язані з проведенням подібних заходів, відносяться в повному обсязі на збільшення первісної вартості об'єкта основних засобів. Згідно з п. 14 П (С) БО 7 первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням технічних характеристик об'єкта (модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією і т. п.), які призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Первісна вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів.
Згідно п. 31 Методрекомендацій № 561 підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов'язаних з поліпшенням основних засобів, є збільшення в результаті цих витрат очікуваного терміну корисного використання об'єкта, кількості та / або якості продукції (робіт, послуг), що виробляється (надаються) цим об'єктом .
Прикладами такого поліпшення є:
а) модифікація, модернізація об'єкта основних засобів з метою продовження терміну його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності;
б) заміна окремих частин обладнання для підвищення якості продукції (робіт, послуг);
в) впровадження більш ефективного технологічного процесу, який дозволить зменшити спочатку оцінені виробничі витрати;
г) добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площа) будівлі, обсяги та / або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання.
Висновок про характер проведених заходів для прийняття рішення керівником, з точки зору подальшої експлуатації основного засобу може дати фахівець - технічний працівник, інженер і т. д. Головна вимога до змісту такого висновку, щоб у ньому була відображена сутність проведеного поліпшення, а всі виконані роботи (окремі етапи робіт) чітко поділялися на два типи: призводять до збільшення майбутніх економічних вигод і не ведуть до таких наслідків. Справа в тому, що іноді одні й ті ж заходи щодо поліпшення ідентичних об'єктів основних засобів можуть мати різний економічний ефект. Перш за все це пов'язано з місцем та метою використання об'єктів основних засобів.
На відміну від податкового обліку відображення операцій з ремонту й технічному обслуговуванню основних засобів у бухгалтерському обліку не розмежовується. У загальному випадку виходячи з положень П (С) БО 7 вся сума витрат на ремонт основних засобів відноситься на витрати звітного періоду. Те ж саме стосується і витрат, пов'язаних з технічним обслуговуванням основних засобів.
Разом з тим згідно з п. 30 Методичних рекомендацій № 561 витрати на капітальний ремонт можуть бути визнані капітальними інвестиціями, якщо ціна придбання активу вже відображає зобов'язання (необхідність) підприємства здійснити в майбутньому витрати для приведення активу до стану, в якому він придатний для використання. Наприклад, у разі придбання будівлі, що вимагає ремонту, витрати на ремонт приймаються на збільшення первісної вартості цієї будівлі до суми, яка може бути відшкодована від використання будівлі в майбутньому.
У відповідності зі стандартом П (С) БО 16 «Витрати» витрати на ремонт основних засобів відносяться до складу:
1.Метод бухгалтерського обліку як система прийомів
2.Учет витрат на відтворення основних фондів (амортизація, ремонти та інші види поліпшення)
2.1. Поліпшення об'єктів основних засобів
2.2. Ремонт і технічне обслуговування основних засобів
2.3 Амортизація основних засобів
Завдання
Перелік літератури
1. Метод бухгалтерського обліку
Діалектичний метод є одним з основних методів пізнання в багатьох галузях знань, у тому числі економічних. Він служить основою наукового світогляду в усіх областях економічної науки. На його основі розроблено сукупність прийомів і способів ведення бухгалтерського обліку, використання яких дозволяє реєструвати і узагальнювати окремі факти господарського життя.У бухгалтерському обліку використовуються також дедуктивний та індуктивний методи досліджень. Причому область застосування останнього в обліку набагато ширше. Це пов'язано з тим, що в бухгалтерському обліку спочатку відображаються окремі господарські операції, а вже потім проводиться їх групування та узагальнення.
Поряд з цими основоположними методами в бухгалтерському обліку є свої специфічні прийоми і способи, обумовлені його особливостями. У зв'язку з тим, що в обліковому процесі розрізняють послідовні етапи, що складаються з первинного спостереження, вартісного виміру, поточної угруповання і підсумкового узагальнення, то кожному з цих етапів притаманні свої завдання.
Зазначені завдання вирішуються при веденні бухгалтерського обліку за допомогою використання різних способів і прийомів, сукупність яких називається методом бухгалтерського обліку. Він включає окремі елементи, з яких головними є: документування, інвентаризація, оцінка і калькуляція рахунки, подвійний запис, баланс, звітність. Використання кожного з цих елементів обумовлено у відповідних положеннях, інструкціях, розроблених і затверджених у встановленому законодавством порядку.
Коротко розглянемо елементи методу бухгалтерського обліку.
Так, на етапі первинного спостереження на перший план виступає документування - первинна реєстрація господарських операцій у момент і в місцях їх здійснення за допомогою документів при дотриманні певних вимог, в результаті чого документ набуває юридичну силу. Навіть якщо операція зафіксована на машинному носії, то в подальшому вона повинна бути оформлена відповідно до уніфікованої системою документації.
Таким чином, документування - це письмове свідоцтво про досконалої господарської операції, додає юридичну силу даними бухгалтерського обліку. Первинні документи забезпечують бухгалтерського обліку суцільне і безперервне відображення господарської діяльності підприємства. До обліку приймається тільки правильно оформлений документ, в якому заповнені всі реквізити. Основними реквізитами документа є: назва документа, його номер, показники, що характеризують документ, найменування організації, дата, короткий зміст господарської операції, її кількісне вираження, підписи осіб, відповідальних за дану господарську операцію їх розшифровка. Першочергове вимога до документів - своєчасність складання, повнота і достовірність інформації, що забезпечують можливість попереднього, поточного та наступного контролю за господарською діяльністю організації і активного впливу на результати її роботи.
Однак ряд господарських операцій не можна оформити документально у момент їх вчинення. Так, окремі види товарно-матеріальних цінностей мають тенденцію до усушка, утруска, розпорошення та іншим процесам, що породжує неминучу природне зменшення. В інших випадках втрати, нестачі можливі через недбалість у роботі матеріально-відповідальних осіб, помилок, обману і т.п.; стихійних лих (пожежі, повені та ін.) Виявлення подібних фактів і оформлення їх в обліку проводиться шляхом інвентаризації - перевірки наявності майна, зобов'язань і стану розрахунків та зіставлення фактичних даних з обліковими даними. Таким чином інвентаризація є продовженням документування.
Інвентаризація дозволяє через перевірку в "натурі" матеріальних цінностей, грошових коштів і фінансових зобов'язань виявити їх фактичний стан. Вона або підтверджує дані бухгалтерського обліку, або виявляє невраховані цінності і допущені втрати, розкрадання, нестачі. Тому за допомогою інвентаризації забезпечується і контролюється збереження матеріальних цінностей, грошових коштів та інших активів, перевіряється повнота і достовірність даних бухгалтерського обліку та звітності. За допомогою інвентаризації організується більш чіткий контроль за наявністю і рухом активів і зобов'язань організації, роботою матеріально-відповідальних осіб.
Як було зазначено вище, основним вимірником в обліку є грошовий вимірник. Для переведення натуральних і трудових вимірників у грошовий застосовується спосіб, званий оцінкою. При цьому необхідно дотримання принципу реальності і єдності. У бухгалтерському обліку прийнято основний принцип оцінки його об'єктів - за фактичною собівартістю.
Таким чином, оцінка являє собою спосіб вираження у грошовому вимірнику активів організації та джерел їх формування.
Фактична собівартість об'єктів обліку визначається за допомогою прийому калькулювання, тобто розрахунку всіх елементів собівартості. Зіставлення поточних витрат з кінцевими результатами проводиться за допомогою оцінки, що базується на даних калькуляції фактичної собівартості.
Таким чином, калькулювання - розрахунок витрат за видами продукції і на її одиницю, пов'язаних з виробництвом та реалізацією по підприємству в цілому і по структурних підрозділах. Собівартість продукції визначається на всіх підприємствах на основі нормативних актів, що встановлюють склад витрат на виробництво і реалізацію продукції, що включаються в її собівартість.
Для процесу управління необхідна інформація про наявність і рух майна і зобов'язань організації по окремих їх групами, видами та найменуваннями. Для цих цілей використовується система рахунків. Рахунок - інформаційна система, яка визначає угруповання і поточний облік однорідних об'єктів, їх сутність і зміни.
На кожний вид майна і зобов'язань відкривається окремий рахунок. Розрізняють два основних види рахунків: активні і пасивні. Свою назву вони отримали від назви сторін балансу, і відображають їх зміст. Так, активні рахунки призначені для обліку майна за їх складу та розміщення, пасивні - для обліку джерел за їх цільовим призначенням. Будова рахунків, незалежно від їх виду, однаково - це таблиця двосторонньої форми, ліва сторона якої є дебет, а права - кредит.
Господарські операції на рахунках відображаються способом подвійного запису, зумовленої подвійністю самих господарських процесів. Так, господарська операція надходження грошових коштів у касу з банку (розрахункового рахунку організації) одночасно відображається як оприбуткування грошей в касу і списання грошей з розрахункового рахунку. При цьому сума господарської операції записується на рахунках двічі (за дебетом одного рахунку і по кредиту іншого рахунку), що і називається подвійним записом. Вона забезпечує взаємопов'язане відображення господарської діяльності організації в бухгалтерському обліку. Крім того, її використання має велике контрольне значення, так як вимагає обов'язкової збалансованості (рівності) підсумків записів на рахунках. Це здійснюється після закінчення кожного звітного періоду, коли підраховуються суми оборотів по дебету і кредиту всіх рахунків незалежно від їх виду. Вони повинні бути між собою рівні, нерівність свідчить про помилку, допущену в записах або підрахунках. Взаємний зв'язок між рахунками, що відображають дану операцію, називається кореспонденцією рахунків, а рахунки, між якими виникає цей зв'язок, називаються кореспондуючими рахунками.
Таким чином, рахунки і подвійний запис застосовуються для реєстрації, поточної угруповання і узагальнення облікової інформації про об'єкти бухгалтерського обліку, уражених господарською операцією.
Через рахунки і подвійний запис лежить шлях до систематичного узагальнення підсумків господарської діяльності та вибору подальшої стратегії організації. Досягається ця мета через складання бухгалтерського балансу.
Бухгалтерський баланс включає залишки рахунків на певну дату - кінець звітного періоду, які утворюють активи суб'єкта, його власний і позиковий капітал.
Його дані необхідні для контролю наявності, руху і структури майна організації та джерел його формування, для аналізу фінансового стану і платоспроможності, розміщення коштів, ступінь зношеності основних засобів та ін
Підсумкове узагальнення фактів господарської діяльності знаходить відображення у звітності. Нею користуються як внутрішні, так і зовнішні користувачі. Тому звітність складається за певними правилами і стандартами.
Звітність є завершальним етапом облікового процесу. У ній відбиваються майнове і фінансове положення організації, результати господарської діяльності за звітний період (місяць, квартал, рік).
Таким чином, бухгалтерський баланс і звітність є способом підсумкового узагальнення поточної облікової інформації.
Розглянуті елементи методу бухгалтерського обліку та їх зв'язок з предметом бухгалтерського обліку показано на наведеній нижче схемі (рисунок 3).
Як видно зі схеми, окремі елементи методу бухгалтерського обліку застосовуються не ізольовано, а в єдиному комплексі. Всі вони тісно пов'язані один з одним, кожен з них використовує попередні відомості або надає дані, необхідні для подальшої обробки. У той же час кожен з елементів методу бухгалтерського обліку виконує свою певну функцію.
Зміст окремих методів показує, що об'єкти відображаються в бухгалтерському обліку суцільним і безперервним чином в тимчасовій зв'язку. При цьому виявляється взаємна залежність між окремими явищами.
Метод бухгалтерського обліку дозволяє не тільки спостерігати, вимірювати численні операції в процесі господарської діяльності, але також і економічно узагальнювати отримані дані.
Посредствам методу бухгалтерського обліку розраховуються витрати, що здійснюються при здійсненні тих чи інших процесів, дані про які необхідні для контролю за раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Відображення та економічний узагальнення врахованих об'єктів здійснюються в єдиному грошовому вимірі, без чого не можливе отримання зведених даних про господарську діяльність.
На основі вищевикладеного можна дати визначення сутності методу бухгалтерського обліку. Метод бухгалтерського обліку є система способів, що забезпечують суцільне, безперервне, взаємопов'язане і об'єктивне відображення, економічне узагальнення і підрахунок у грошовому вимірі об'єктів бухгалтерського обліку.
Малюнок 1 - Схема взаємозв'язку предмета і методу бухгалтерського обліку
2. Облік витрат на відтворення основних фондів (амортизація, ремонти та інші види поліпшення)
Для цілей бухгалтерського обліку необхідно чітке розділення заходів з поліпшення основних засобів на:
- Заходи з поліпшення основних засобів, здійснення яких призведе до збільшення майбутніх економічних вигод від використання такого основного засобу. До таких заходів можна віднести модернізацію, реконструкцію, модифікацію, добудову, дообладнання і т.д. Іншими словами, проведення подібних заходів має призвести до зміни якісних характеристик об'єкта основних засобів, внаслідок чого підвищиться ефективність від експлуатації такого об'єкта;
- Заходи з поліпшення основних засобів, проведення яких спрямоване на підтримання робочого стану основного засобу та отримання в майбутньому первинних економічних вигод, які були властиві об'єкту основних засобів на початку використання такого засобу. До таких заходів належать усі види ремонту та технічного обслуговування об'єктів основних засобів.
У той же час в Методрекомендаціях № 561 наведена ситуація, при якій необхідно провести заміну окремих компонентів основного засобу (двигуна і т. п.), і при цьому строк корисного використання такої частини відрізняється від терміну корисного використання основного засобу, до якого належить цей компонент . У цьому випадку заміна деталі може бути відображена як заміна об'єкта основних засобів, тобто заміна компонента відображається капітальними інвестиціями на придбання нового об'єкта основних засобів і списанням заміненого об'єкта.
Витрати на поліпшення основних засобів для відновлення майбутніх економічних вигод, очікуваних від їх використання, визнаються капітальними інвестиціями за умови, що балансова вартість активу не перевищує суму його очікуваного відшкодування. Сумою очікуваного відшкодування вважається найбільша з двох оцінок: чиста вартість реалізації або теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від використання основних засобів, включаючи його ліквідаційну вартість.
2.1. Поліпшення об'єктів основних засобів
До заходів з поліпшення основних засобів відносяться: модернізація, реконструкція, модифікація, добудова, дообладнання, які призводять до підвищення якісних характеристик об'єкта і одержання в майбутньому економічних вигод у більшому обсязі, ніж на початку використання такого об'єкта.
Витрати, пов'язані з проведенням подібних заходів, відносяться в повному обсязі на збільшення первісної вартості об'єкта основних засобів. Згідно з п. 14 П (С) БО 7 первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням технічних характеристик об'єкта (модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією і т. п.), які призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Первісна вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів.
Згідно п. 31 Методрекомендацій № 561 підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов'язаних з поліпшенням основних засобів, є збільшення в результаті цих витрат очікуваного терміну корисного використання об'єкта, кількості та / або якості продукції (робіт, послуг), що виробляється (надаються) цим об'єктом .
Прикладами такого поліпшення є:
а) модифікація, модернізація об'єкта основних засобів з метою продовження терміну його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності;
б) заміна окремих частин обладнання для підвищення якості продукції (робіт, послуг);
в) впровадження більш ефективного технологічного процесу, який дозволить зменшити спочатку оцінені виробничі витрати;
г) добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площа) будівлі, обсяги та / або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання.
Висновок про характер проведених заходів для прийняття рішення керівником, з точки зору подальшої експлуатації основного засобу може дати фахівець - технічний працівник, інженер і т. д. Головна вимога до змісту такого висновку, щоб у ньому була відображена сутність проведеного поліпшення, а всі виконані роботи (окремі етапи робіт) чітко поділялися на два типи: призводять до збільшення майбутніх економічних вигод і не ведуть до таких наслідків. Справа в тому, що іноді одні й ті ж заходи щодо поліпшення ідентичних об'єктів основних засобів можуть мати різний економічний ефект. Перш за все це пов'язано з місцем та метою використання об'єктів основних засобів.
На відміну від податкового обліку відображення операцій з ремонту й технічному обслуговуванню основних засобів у бухгалтерському обліку не розмежовується. У загальному випадку виходячи з положень П (С) БО 7 вся сума витрат на ремонт основних засобів відноситься на витрати звітного періоду. Те ж саме стосується і витрат, пов'язаних з технічним обслуговуванням основних засобів.
Разом з тим згідно з п. 30 Методичних рекомендацій № 561 витрати на капітальний ремонт можуть бути визнані капітальними інвестиціями, якщо ціна придбання активу вже відображає зобов'язання (необхідність) підприємства здійснити в майбутньому витрати для приведення активу до стану, в якому він придатний для використання. Наприклад, у разі придбання будівлі, що вимагає ремонту, витрати на ремонт приймаються на збільшення первісної вартості цієї будівлі до суми, яка може бути відшкодована від використання будівлі в майбутньому.
У відповідності зі стандартом П (С) БО 16 «Витрати» витрати на ремонт основних засобів відносяться до складу:
-Загальновиробничих витрат за основними засобами, які використовуються безпосередньо в процесі виробництва;
-Адміністративних витрат за основними засобами загальногосподарського призначення;
-Витрат на збут за основними засобами, пов'язаних зі збутом продукції;
-Інших операційних витрат за основними засобами соціально-культурного призначення, що беруть участь в процесі досліджень і розробок.
Податковий облік яких-небудь поліпшень основних фондів, до яких п. 8.7 Закону про податок на прибуток прирівнює поточний і капітальний ремонти, реконструкцію, модернізацію і технічне переозброєння, ніяк не пов'язаний з методологією бухгалтерського обліку перерахованих операцій відносно основних засобів.
Є в П (С) БО 7 основним, принцип капіталізації ремонтних витрат в залежності від збільшення майбутніх економічних вигод при використанні відремонтованих об'єктів основних засобів у податковому обліку не має ніякого значення.
Правила такого обліку орієнтовані зовсім на інший підхід, витоки якого знаходимо у п.п. 5.3.2 Закону про податок на прибуток, що встановлює, зокрема, що витрати на реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів не можуть відразу включатися до складу валових витрат. Разом з тим згідно з п.п. 8.1.2 цього Закону такі витрати підлягають амортизації. Однак не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів (п.п. 8.1.4 Закону про податок на прибуток).
Ремонти та інші поліпшення основних фондів можуть проводитись як із виведенням, так і без виведення ремонтованих об'єктів з експлуатації.
Виведення з експлуатації ОФ будь-якої групи здійснюється на підставі наказу керівника платника податку (абз. третій п.п. 8.7.1 Закону про податок на прибуток). При цьому таким абзацом цього ж Закону встановлено, що проведення будь-яких робіт, пов'язаних з поліпшенням основних фондів, без наявності вказаного вище документа не є свідченням про виведення таких ОФ з експлуатації.
Зазначені норми Закону про податок на прибуток не містять обов'язкової вимоги про виведення об'єктів основних фондів з експлуатації при здійсненні яких-небудь поліпшень таких об'єктів, оскільки далеко не завжди ремонт, реконструкція або модернізація потребують такого висновку. Тільки керівник підприємства з урахуванням всіх вимог технологічного процесу та техніки безпеки може встановити необхідність виведення об'єкта з експлуатації в залежності від запланованого обсягу поліпшень. У будь-якому випадку правила податкового обліку витрат, пов'язаних з ремонтом устаткування, не залежать від факту виведення основних фондів з експлуатації.
Про цей аргумент слід пам'ятати в разі необгрунтованих претензій податківців, які заявляють про безумовну необхідність документального оформлення виведення з експлуатації будь-яких об'єктів ОФ, що піддаються будь-яким поліпшень. Особлива наполегливість перевіряючих проявляється по відношенню до основних фондів групи 1, для яких п.п. 8.4.5 Закону про податок на прибуток наказано при виведенні їх з експлуатації прирівнювати до нуля балансову вартість окремих об'єктів ОФ з цієї групи. А це, у свою чергу, означає, що, починаючи з кварталу, наступного за кварталом виведення об'єкта ОФ групи 1 з експлуатації, амортизація по них не нараховується. Враховуючи те, що до цієї групи належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), ремонт (реконструкція, модернізація, дообладнання, добудова тощо) зазначених об'єктів, як правило, має довгостроковий характер. Якщо ж такі об'єкти не виводяться з експлуатації на час ремонту, на них у податковому обліку продовжує нараховуватися амортизація а протягом усього цього часу в загальному порядку.
На думку представників контролюючих органів, це призводить до необгрунтованого заниження оподатковуваного прибутку суб'єкта господарювання.
Ще раз підкреслимо, що виведення з експлуатації ремонтованих основних фондів - право, а не обов'язок платника податків, який у кожному конкретному випадку повинен проаналізувати доцільність здійснення такого висновку. Наприклад, якщо проводиться надбудова кількох верхніх поверхів адміністративної будівлі, цілком можливо (при забезпеченні відповідної техніки безпеки) продовжувати використання такого будинку в господарської діяльності за його прямим призначенням і не виводити його з експлуатації. Отже, про неправомірність нарахування амортизації на такий об'єкт говорити не доводиться.
Узагальнюючи сказане, підкреслимо, що встановлена Законом про податок на прибуток методика податкового обліку ремонтованих об'єктів ОФ групи 1 полягає в наступному: якщо такий об'єкт за самостійним рішенням платника виведений з експлуатації, то нарахування амортизації в обов'язковому порядку припиняється у повній відповідності до п.п. 8.4.5 цього Закону. А твердження про необхідність виведення з експлуатації та припинення амортизації у зв'язку з ремонтом основних фондів групи 1 не відповідає вимогам чинного законодавства.
Введення об'єкта ОФ цієї групи після завершення ремонту здійснюється в порядку, встановленому п.п. 8.4.2 Закону про податок на прибуток, а саме: відновлюється його балансова вартість на величину, якою вона була рівна до обнулення, після чого до неї додається розподілена відповідно до п.п. 8.7.1 Закону про податок на прибуток сума проведеного ремонту, що перевищує 10% ремонтний ліміт.
Додатково зазначимо, що стосовно до основних фондів груп 2 - 4 обговорювана тут проблема не має особливої актуальності, оскільки згідно з п.п. 8.4.6 того ж Закону у разі виведення з експлуатації окремих фондів перелічених груп з якої-небудь причини (крім їх продажу) балансова вартість таких груп не змінюється. Зворотне введення таких основних фондів після проведення їх ремонту, реконструкції та модернізації збільшує баланс групи тільки на суму витрат, пов'язаних з цими роботами (знову ж таки з урахуванням вимог п.п. 8.7.1).
У п.п. 8.4.5 ст. 8 Закону про податок на прибуток зазначено, що зворотне введення в експлуатацію таких основних фондів збільшує балансову вартість окремого об'єкта основних фондів групи 1 або баланс груп 2, 3, 4 на суму витрат, пов'язаних з ремонтом. Порядок податкового обліку ремонту ОФ регулюється п. 8.7 ст. 8 Закону про податок на прибуток.
Загальний принцип податкового обліку витрат на поліпшення ОФ (так званих «ремонтних» витрат), передбачений цим пунктом, полягає в тому, що платнику податків дозволено:.
-Частина витрат на поліпшення (в рамках встановленого 10% ліміту) відносити на валові витрати;
-Що залишилася частина цих витрат (що перевищує такий ліміт) відносити на збільшення балансової вартості груп ОФ (об'єктів ОФ групи 1).
Таким чином, частина «ремонтних» витрат платник податку має право віднести до зменшення об'єкта оподаткування відразу (через валові витрати), а частина - поступово (через нарахування по них амортизації).
Порядок такого розподілу витрат на поліпшення обговорений у п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону про податок на прибуток.
На думку ДПАУ, у Декларації з податку на прибуток вартість запасів, використаних для поліпшення ОФ відображається таким чином. Згідно з листом ДПАУ від 29.01.2007 р. № 1564/7/150217 уся вартість запасів, використаних для поліпшення основних фондів відображається в колонці 4 «Запаси, використані не у господарській діяльності» таблиці 1 розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів додатка К 1 / 1 до Декларації з податку на прибуток. Разом з цим, вартість запасів, витрачених на поліпшення ОФ у межах 10% ремонтного ліміту відображається у рядку 04.10 Декларації з податку на прибуток.
Відповідно до п. п. 8.7.1 ст. 8 Закону про податок на прибуток платники податку мають право протягом звітного періоду віднести на валові витрати будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Зауважимо, що Закон про податок на прибуток виділяє наступні звітні (податкові) періоди: календарний квартал, півріччя, три квартали та рік. Після вступу в силу Закону України «Про внесення змін до Закону України« Про оподаткування прибутку підприємств »- від 24.12.2002 р. Л & 349-IV (далі - Закон № 349) початком кожного із звітних періодів є 1 січня. Крім того, «10% межа» можна використовувати тільки протягом року. Якщо він протягом поточного року не використаний (або ж використаний не весь), то залишок «пропадає» і на наступний звітний (податковий) рік не переноситься. А формулювання п.п. 8.7.1 «протягом звітного періоду» пов'язана з тим, що згідно з п.п. 11.1 Закону про податок на прибуток для платників, взятих на облік податковими органами протягом року, початком першого звітного податкового періоду є дата взяття на облік, тому «10% межа» для них розраховується на таку дату.
Також п.п. 8.7.1 ст. 8 Закону про податок на прибуток встановлено, що витрати, що перевищують зазначену суму розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.
Таким чином, для визначення суми «ремонтних» витрат, що підлягають включенню до валових, потрібно розрахувати 10% ліміт від балансової вартості основних фондів на початок звітного періоду. Нагадаємо, що початок кожного з цих податкових періодів припадає на одну і ту ж дату - 1 січня. Таким чином, 10% розраховуються від балансової вартості основних фондів на початок року.
Уявімо формулу, за якою можна розрахувати суму, на яку буде збільшуватися балансова вартість кожної групи (окремих об'єктів групи 1).
Відзначимо, що ця формула застосовується з того розрахункового кварталу, в якому сума витрат на ремонт з початку звітного періоду (тобто з початку року) перевищила 10% ліміт:
УБМ i = ГР i: СР х (ВР - ЛІМ),
де УБС i - сума, на яку збільшується у звітному періоді балансова вартість i-тої групи основних фондів (i-того об'єкта групи 1);
ОР - загальна сума витрат на ремонт за звітний період (тобто з початку року);
ЛІМ - розмір ремонтного ліміту (10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок звітного періоду);
ГР i - витрати на ремонт i-тої групи основних фондів (i-того об'єкта групи 1) за звітний період (тобто з початку року).
2.3 Амортизація основних засобів
Як відомо, до 1 липня 1997 р. амортизації нараховувалася з місяця, наступного за місяцем введення основних фондів в експлуатацію, виходячи із встановлених норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення вартості. По робочих машин і встаткування норми амортизації коректувалися в залежності від змінності, середовища та інших параметрів чи умов експлуатації. З автомобільного транспорту нарахування амортизації здійснювалося за нормами, затвердженими на 1 тис. км пробігу [1, с.39].
Принципові зміни в амортизаційну політику України вніс Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" - 22 травня 1997 року. Згідно цього Закону під терміном "амортизація основних засобів і нематеріальних активів" розуміються витрати на їх придбання, виготовлення або удосконалення, які відносяться на зменшення скоригованого доходу платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених ст.8 даного Закону. При нарахуванні амортизації в даний час слід керуватися п.п.8.6.1 ст.8 Закону про прибуток, відповідно до якого для кожної групи основних засобів встановлена певна норма амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп на початок податкового періоду з розрахунку на календарний квартал:
- Група 1 - 1,25%;
- Група 2 - 6,25%;
- Група 3 - 3,72%.
Базою для нарахування амортизації основних засобів є їх балансова вартість, яка розраховується окремо по кожній групі на початок звітного періоду (тобто на початок кожного кварталу) за формулою:
Б а = Ба-1 + Па-1 - Ва-1 - Аа-1, (1)
де а - звітний період; а-1 - період, що передує звітному;
Б - балансова вартість групи основних засобів;
П - сума витрат, понесених на придбання та поліпшення основних засобів;
В - вартість виведених з експлуатації основних засобів;
А - сума амортизаційних відрахувань.
Нарахування амортизації окремого об'єкта основних виробничих засобів групи 1 здійснюється до досягнення балансової вартості такого об'єкта ста неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Недоамортизированная частина такого об'єкта списується на валові витрати за результатами відповідного періоду, в якому досягнута така величина. Амортизація основних виробничих засобів груп 2 і 3 здійснюється пооб'єктно до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
Цей закон діє і зараз, тому механізм нарахування амортизації відповідно до цього закону також залишився, але сьогодні він називається "податковий метод нарахування амортизації".
У результаті дії цього Закону жодне підприємство не може протягом нормативного терміну служби основних фондів відшкодувати свої витрати на їх придбання. Амортизаційні фонди, створювані в умовах існуючої податкової системи, мізерно малі, адже саме вони є головним джерелом покриття витрат по поточних і капітальних ремонтів.
Уявлення про те, що очікує Україна в недалекій перспективі у зв'язку зі сформованим станом її матеріально-технічної бази (основних засобах), можна скласти з "Програми розвитку України до 2010 року", яку підготувала група українських експертів під керівництвом академіка В. Гейця. У Програмі, зокрема, робиться акцент на катастрофічному старінні основних засобів української промисловості: "... за станом на 01.01.1990 р. в економіці України з 317 млрд. руб. тільки основні виробничі фонди в обсязі близько 90 млрд. руб. були двічі "замортизовані". Потім говориться: "Далі буде діяти негативна тенденція старіння основних фондів, оскільки критичного віку досягнуть не тільки фонди, яким сьогодні більше 15-20 років, а й ті, яким 10-14 років. У найближче десятиліття повинні бути активно здійснені висновки фондів, створених у другій половині 80-х років ". Автори Програми "Україна-2010" говорять про те, що економічне зростання неможливе без суттєвого оновлення основних засобів та їх структури.
На сьогоднішній день, норми амортизації на промислових підприємствах мізерно малі. Якщо провести розрахунок величини амортизаційного фонду за залишковою вартістю і направити його на реновацію, то він буде відповідати часу експлуатації техніки 16 років, а це в 5 разів перевищує фактичні терміни її служби. Закон запроваджує таку схему погашення вартості основних засобів, при якій їх просте відтворення неможливо. Це змушує підприємства спрямовувати інвестиції не на розширення виробництва, а на підтримку працездатності наявних основних засобів. У зв'язку з включенням витрат на поточні та капітальні ремонти до первісної вартості залишкова балансова вартість об'єкта не тільки не дорівнює нулю, а й залишається рівною вартості нового або перевищує її. Це і є результат недосконалості чинної системи нарахування амортизації.
Недоліки діючої системи очевидні:
- Нарахування амортизації не на повну первісну вартість основних фондів, а на її частину - залишкову вартість. Це призводить до регресу - запланованому зменшення суми і штучного збільшення періоду нарахування амортизаційних відрахувань;
- Нарахування амортизаційних відрахувань за станом основних фондів не на місячну, а на квартальну дату, у той час як рух основних фондів, визначення розміру прибутку та нарахування податків здійснюються щомісяця;
- Нарахування групових норм амортизації - це пережиток "котлового" нормативного методу соціалістичного бухгалтерського обліку, оскільки зношується кожен конкретний об'єкт;
- Включення у вартість для нарахування амортизації витрат на капітальний ремонт та інші "поліпшення" основних фондів, що спотворює і вартість основних фондів, і величину амортизаційних відрахувань;
- Нарахування амортизації після закінчення нормативного терміну служби основних фондів.
Що стосується амортизації у бухгалтерському обліку, то з набранням чинності П (С) БО 7 "Основні засоби" підприємства України отримали право самостійно обирати методи нарахування амортизації. Згідно п.22 П (С) БО 7 об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі).
Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудова, дообладнання та консервації.
При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:
- Очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
- Фізичний і моральний знос, що передбачається;
- Правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.
Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.
Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.
Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:
1) прямолінійного, відповідно до якого річна сума амортизації визначається розподілом вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів;
2) зменшення залишкової вартості, при якому річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) вираховується як різниця між одиницею і результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;
3) прискореного зменшення залишкової вартості, при якому річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи з терміну корисного використання об'єкта, і подвоюється;
4) кумулятивного, при якому річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;
5) виробничого, при якому місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.
Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.
Діюча амортизаційна політика не враховує зв'язку між зносом і амортизацією. Державні органи не розраховують нормативний термін експлуатації, а встановлюють річну норму амортизації. Єдиною перевагою методу є максимальне врахування інтересів бюджету. Норми амортизації ні технічно, ні економічно не обгрунтовані.
Очевидно, що норми амортизації повинні відповідати терміну служби техніки, повинні враховувати особливості окремих виробництв, режим роботи обладнання, вплив агресивного середовища і кліматичних умов. При зміні режиму роботи основних засобів необхідно коригувати єдині норми амортизації за допомогою поправочних коефіцієнтів, застосування яких було актуально до 1990 року.
Завдання
Робочий-відрядник 5 розряду Фоменко Ю.М. в грудні хворів 6 днів. Безперервний стаж роботи його - 7 років. Фактичний заробіток за попередні місяці:
Розрахуйте суму допомоги з тимчасової непрацездатності, маючи на увазі, що в жовтні було 23 робочих дні, а в листопаді - 20. Перелічіть необхідні для розрахунку виправдувальні документи.
Рішення задачі:
Для розрахунку допомоги необхідно вибрати кількість повних відпрацьованих календарних місяців. У даному випадку, відпрацьований один повний місяць - жовтень.
140 +50 +33 = 223 грн.
223/23 = 9,69 грн. - Середньоденний заробіток.
Перші п'ять днів оплачуються за рахунок підприємства, решта - за рахунок коштів фонду соціального страхування.
9,69 * 5 = 48,45 грн.
Так як стаж - 7 років, то з розрахованої суми береться 80%:
48,45 * 0,80 = 38,76 грн. - 5 днів
9,69 * 0,8 = 7,75 грн - 1 день
Разом лікарняних:
38,76 +7,75 = 46,51 грн.
Проводки:
Виправдувальні документи для розрахунку допомоги з тимчасової непрацездатності:
- Листок непрацездатності;
- Довідка з відділу кадрів про величину трудового стажу.
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ
1. П.С. Безруких Бухгалтерський облік. М: Фінанси і статистика, 1982 - 456с.
2. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями).
3. Закон України "Про внесення змін до ЗУ« Про оподаткування прибутку підприємств »від 24.12.2004 р. № 349-IV.
4. Програма "Україну-2010" / / Урядовий Кур'єр. - 16 січня 1999 р. - № 8.
5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92.
6. Горицька Н.Г. Бухгалтерський облік і фінансовий аналіз. - 2001 р.-288 с.
-Адміністративних витрат за основними засобами загальногосподарського призначення;
-Витрат на збут за основними засобами, пов'язаних зі збутом продукції;
-Інших операційних витрат за основними засобами соціально-культурного призначення, що беруть участь в процесі досліджень і розробок.
Податковий облік яких-небудь поліпшень основних фондів, до яких п. 8.7 Закону про податок на прибуток прирівнює поточний і капітальний ремонти, реконструкцію, модернізацію і технічне переозброєння, ніяк не пов'язаний з методологією бухгалтерського обліку перерахованих операцій відносно основних засобів.
Є в П (С) БО 7 основним, принцип капіталізації ремонтних витрат в залежності від збільшення майбутніх економічних вигод при використанні відремонтованих об'єктів основних засобів у податковому обліку не має ніякого значення.
Правила такого обліку орієнтовані зовсім на інший підхід, витоки якого знаходимо у п.п. 5.3.2 Закону про податок на прибуток, що встановлює, зокрема, що витрати на реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів не можуть відразу включатися до складу валових витрат. Разом з тим згідно з п.п. 8.1.2 цього Закону такі витрати підлягають амортизації. Однак не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів (п.п. 8.1.4 Закону про податок на прибуток).
Ремонти та інші поліпшення основних фондів можуть проводитись як із виведенням, так і без виведення ремонтованих об'єктів з експлуатації.
Виведення з експлуатації ОФ будь-якої групи здійснюється на підставі наказу керівника платника податку (абз. третій п.п. 8.7.1 Закону про податок на прибуток). При цьому таким абзацом цього ж Закону встановлено, що проведення будь-яких робіт, пов'язаних з поліпшенням основних фондів, без наявності вказаного вище документа не є свідченням про виведення таких ОФ з експлуатації.
Зазначені норми Закону про податок на прибуток не містять обов'язкової вимоги про виведення об'єктів основних фондів з експлуатації при здійсненні яких-небудь поліпшень таких об'єктів, оскільки далеко не завжди ремонт, реконструкція або модернізація потребують такого висновку. Тільки керівник підприємства з урахуванням всіх вимог технологічного процесу та техніки безпеки може встановити необхідність виведення об'єкта з експлуатації в залежності від запланованого обсягу поліпшень. У будь-якому випадку правила податкового обліку витрат, пов'язаних з ремонтом устаткування, не залежать від факту виведення основних фондів з експлуатації.
Про цей аргумент слід пам'ятати в разі необгрунтованих претензій податківців, які заявляють про безумовну необхідність документального оформлення виведення з експлуатації будь-яких об'єктів ОФ, що піддаються будь-яким поліпшень. Особлива наполегливість перевіряючих проявляється по відношенню до основних фондів групи 1, для яких п.п. 8.4.5 Закону про податок на прибуток наказано при виведенні їх з експлуатації прирівнювати до нуля балансову вартість окремих об'єктів ОФ з цієї групи. А це, у свою чергу, означає, що, починаючи з кварталу, наступного за кварталом виведення об'єкта ОФ групи 1 з експлуатації, амортизація по них не нараховується. Враховуючи те, що до цієї групи належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), ремонт (реконструкція, модернізація, дообладнання, добудова тощо) зазначених об'єктів, як правило, має довгостроковий характер. Якщо ж такі об'єкти не виводяться з експлуатації на час ремонту, на них у податковому обліку продовжує нараховуватися амортизація а протягом усього цього часу в загальному порядку.
На думку представників контролюючих органів, це призводить до необгрунтованого заниження оподатковуваного прибутку суб'єкта господарювання.
Ще раз підкреслимо, що виведення з експлуатації ремонтованих основних фондів - право, а не обов'язок платника податків, який у кожному конкретному випадку повинен проаналізувати доцільність здійснення такого висновку. Наприклад, якщо проводиться надбудова кількох верхніх поверхів адміністративної будівлі, цілком можливо (при забезпеченні відповідної техніки безпеки) продовжувати використання такого будинку в господарської діяльності за його прямим призначенням і не виводити його з експлуатації. Отже, про неправомірність нарахування амортизації на такий об'єкт говорити не доводиться.
Узагальнюючи сказане, підкреслимо, що встановлена Законом про податок на прибуток методика податкового обліку ремонтованих об'єктів ОФ групи 1 полягає в наступному: якщо такий об'єкт за самостійним рішенням платника виведений з експлуатації, то нарахування амортизації в обов'язковому порядку припиняється у повній відповідності до п.п. 8.4.5 цього Закону. А твердження про необхідність виведення з експлуатації та припинення амортизації у зв'язку з ремонтом основних фондів групи 1 не відповідає вимогам чинного законодавства.
Введення об'єкта ОФ цієї групи після завершення ремонту здійснюється в порядку, встановленому п.п. 8.4.2 Закону про податок на прибуток, а саме: відновлюється його балансова вартість на величину, якою вона була рівна до обнулення, після чого до неї додається розподілена відповідно до п.п. 8.7.1 Закону про податок на прибуток сума проведеного ремонту, що перевищує 10% ремонтний ліміт.
Додатково зазначимо, що стосовно до основних фондів груп 2 - 4 обговорювана тут проблема не має особливої актуальності, оскільки згідно з п.п. 8.4.6 того ж Закону у разі виведення з експлуатації окремих фондів перелічених груп з якої-небудь причини (крім їх продажу) балансова вартість таких груп не змінюється. Зворотне введення таких основних фондів після проведення їх ремонту, реконструкції та модернізації збільшує баланс групи тільки на суму витрат, пов'язаних з цими роботами (знову ж таки з урахуванням вимог п.п. 8.7.1).
У п.п. 8.4.5 ст. 8 Закону про податок на прибуток зазначено, що зворотне введення в експлуатацію таких основних фондів збільшує балансову вартість окремого об'єкта основних фондів групи 1 або баланс груп 2, 3, 4 на суму витрат, пов'язаних з ремонтом. Порядок податкового обліку ремонту ОФ регулюється п. 8.7 ст. 8 Закону про податок на прибуток.
Загальний принцип податкового обліку витрат на поліпшення ОФ (так званих «ремонтних» витрат), передбачений цим пунктом, полягає в тому, що платнику податків дозволено:.
-Частина витрат на поліпшення (в рамках встановленого 10% ліміту) відносити на валові витрати;
-Що залишилася частина цих витрат (що перевищує такий ліміт) відносити на збільшення балансової вартості груп ОФ (об'єктів ОФ групи 1).
Таким чином, частина «ремонтних» витрат платник податку має право віднести до зменшення об'єкта оподаткування відразу (через валові витрати), а частина - поступово (через нарахування по них амортизації).
Порядок такого розподілу витрат на поліпшення обговорений у п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону про податок на прибуток.
На думку ДПАУ, у Декларації з податку на прибуток вартість запасів, використаних для поліпшення ОФ відображається таким чином. Згідно з листом ДПАУ від 29.01.2007 р. № 1564/7/150217 уся вартість запасів, використаних для поліпшення основних фондів відображається в колонці 4 «Запаси, використані не у господарській діяльності» таблиці 1 розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів додатка К 1 / 1 до Декларації з податку на прибуток. Разом з цим, вартість запасів, витрачених на поліпшення ОФ у межах 10% ремонтного ліміту відображається у рядку 04.10 Декларації з податку на прибуток.
Відповідно до п. п. 8.7.1 ст. 8 Закону про податок на прибуток платники податку мають право протягом звітного періоду віднести на валові витрати будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Зауважимо, що Закон про податок на прибуток виділяє наступні звітні (податкові) періоди: календарний квартал, півріччя, три квартали та рік. Після вступу в силу Закону України «Про внесення змін до Закону України« Про оподаткування прибутку підприємств »- від 24.12.2002 р. Л & 349-IV (далі - Закон № 349) початком кожного із звітних періодів є 1 січня. Крім того, «10% межа» можна використовувати тільки протягом року. Якщо він протягом поточного року не використаний (або ж використаний не весь), то залишок «пропадає» і на наступний звітний (податковий) рік не переноситься. А формулювання п.п. 8.7.1 «протягом звітного періоду» пов'язана з тим, що згідно з п.п. 11.1 Закону про податок на прибуток для платників, взятих на облік податковими органами протягом року, початком першого звітного податкового періоду є дата взяття на облік, тому «10% межа» для них розраховується на таку дату.
Також п.п. 8.7.1 ст. 8 Закону про податок на прибуток встановлено, що витрати, що перевищують зазначену суму розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.
Таким чином, для визначення суми «ремонтних» витрат, що підлягають включенню до валових, потрібно розрахувати 10% ліміт від балансової вартості основних фондів на початок звітного періоду. Нагадаємо, що початок кожного з цих податкових періодів припадає на одну і ту ж дату - 1 січня. Таким чином, 10% розраховуються від балансової вартості основних фондів на початок року.
Уявімо формулу, за якою можна розрахувати суму, на яку буде збільшуватися балансова вартість кожної групи (окремих об'єктів групи 1).
Відзначимо, що ця формула застосовується з того розрахункового кварталу, в якому сума витрат на ремонт з початку звітного періоду (тобто з початку року) перевищила 10% ліміт:
УБМ i = ГР i: СР х (ВР - ЛІМ),
де УБС i - сума, на яку збільшується у звітному періоді балансова вартість i-тої групи основних фондів (i-того об'єкта групи 1);
ОР - загальна сума витрат на ремонт за звітний період (тобто з початку року);
ЛІМ - розмір ремонтного ліміту (10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок звітного періоду);
ГР i - витрати на ремонт i-тої групи основних фондів (i-того об'єкта групи 1) за звітний період (тобто з початку року).
2.3 Амортизація основних засобів
Як відомо, до 1 липня 1997 р. амортизації нараховувалася з місяця, наступного за місяцем введення основних фондів в експлуатацію, виходячи із встановлених норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення вартості. По робочих машин і встаткування норми амортизації коректувалися в залежності від змінності, середовища та інших параметрів чи умов експлуатації. З автомобільного транспорту нарахування амортизації здійснювалося за нормами, затвердженими на 1 тис. км пробігу [1, с.39].
Принципові зміни в амортизаційну політику України вніс Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" - 22 травня 1997 року. Згідно цього Закону під терміном "амортизація основних засобів і нематеріальних активів" розуміються витрати на їх придбання, виготовлення або удосконалення, які відносяться на зменшення скоригованого доходу платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених ст.8 даного Закону. При нарахуванні амортизації в даний час слід керуватися п.п.8.6.1 ст.8 Закону про прибуток, відповідно до якого для кожної групи основних засобів встановлена певна норма амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп на початок податкового періоду з розрахунку на календарний квартал:
- Група 1 - 1,25%;
- Група 2 - 6,25%;
- Група 3 - 3,72%.
Базою для нарахування амортизації основних засобів є їх балансова вартість, яка розраховується окремо по кожній групі на початок звітного періоду (тобто на початок кожного кварталу) за формулою:
Б а = Ба-1 + Па-1 - Ва-1 - Аа-1, (1)
де а - звітний період; а-1 - період, що передує звітному;
Б - балансова вартість групи основних засобів;
П - сума витрат, понесених на придбання та поліпшення основних засобів;
В - вартість виведених з експлуатації основних засобів;
А - сума амортизаційних відрахувань.
Нарахування амортизації окремого об'єкта основних виробничих засобів групи 1 здійснюється до досягнення балансової вартості такого об'єкта ста неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Недоамортизированная частина такого об'єкта списується на валові витрати за результатами відповідного періоду, в якому досягнута така величина. Амортизація основних виробничих засобів груп 2 і 3 здійснюється пооб'єктно до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
Цей закон діє і зараз, тому механізм нарахування амортизації відповідно до цього закону також залишився, але сьогодні він називається "податковий метод нарахування амортизації".
У результаті дії цього Закону жодне підприємство не може протягом нормативного терміну служби основних фондів відшкодувати свої витрати на їх придбання. Амортизаційні фонди, створювані в умовах існуючої податкової системи, мізерно малі, адже саме вони є головним джерелом покриття витрат по поточних і капітальних ремонтів.
Уявлення про те, що очікує Україна в недалекій перспективі у зв'язку зі сформованим станом її матеріально-технічної бази (основних засобах), можна скласти з "Програми розвитку України до 2010 року", яку підготувала група українських експертів під керівництвом академіка В. Гейця. У Програмі, зокрема, робиться акцент на катастрофічному старінні основних засобів української промисловості: "... за станом на 01.01.1990 р. в економіці України з 317 млрд. руб. тільки основні виробничі фонди в обсязі близько 90 млрд. руб. були двічі "замортизовані". Потім говориться: "Далі буде діяти негативна тенденція старіння основних фондів, оскільки критичного віку досягнуть не тільки фонди, яким сьогодні більше 15-20 років, а й ті, яким 10-14 років. У найближче десятиліття повинні бути активно здійснені висновки фондів, створених у другій половині 80-х років ". Автори Програми "Україна-2010" говорять про те, що економічне зростання неможливе без суттєвого оновлення основних засобів та їх структури.
На сьогоднішній день, норми амортизації на промислових підприємствах мізерно малі. Якщо провести розрахунок величини амортизаційного фонду за залишковою вартістю і направити його на реновацію, то він буде відповідати часу експлуатації техніки 16 років, а це в 5 разів перевищує фактичні терміни її служби. Закон запроваджує таку схему погашення вартості основних засобів, при якій їх просте відтворення неможливо. Це змушує підприємства спрямовувати інвестиції не на розширення виробництва, а на підтримку працездатності наявних основних засобів. У зв'язку з включенням витрат на поточні та капітальні ремонти до первісної вартості залишкова балансова вартість об'єкта не тільки не дорівнює нулю, а й залишається рівною вартості нового або перевищує її. Це і є результат недосконалості чинної системи нарахування амортизації.
Недоліки діючої системи очевидні:
- Нарахування амортизації не на повну первісну вартість основних фондів, а на її частину - залишкову вартість. Це призводить до регресу - запланованому зменшення суми і штучного збільшення періоду нарахування амортизаційних відрахувань;
- Нарахування амортизаційних відрахувань за станом основних фондів не на місячну, а на квартальну дату, у той час як рух основних фондів, визначення розміру прибутку та нарахування податків здійснюються щомісяця;
- Нарахування групових норм амортизації - це пережиток "котлового" нормативного методу соціалістичного бухгалтерського обліку, оскільки зношується кожен конкретний об'єкт;
- Включення у вартість для нарахування амортизації витрат на капітальний ремонт та інші "поліпшення" основних фондів, що спотворює і вартість основних фондів, і величину амортизаційних відрахувань;
- Нарахування амортизації після закінчення нормативного терміну служби основних фондів.
Що стосується амортизації у бухгалтерському обліку, то з набранням чинності П (С) БО 7 "Основні засоби" підприємства України отримали право самостійно обирати методи нарахування амортизації. Згідно п.22 П (С) БО 7 об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі).
Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудова, дообладнання та консервації.
При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:
- Очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
- Фізичний і моральний знос, що передбачається;
- Правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.
Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.
Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.
Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:
1) прямолінійного, відповідно до якого річна сума амортизації визначається розподілом вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів;
2) зменшення залишкової вартості, при якому річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) вираховується як різниця між одиницею і результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;
3) прискореного зменшення залишкової вартості, при якому річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи з терміну корисного використання об'єкта, і подвоюється;
4) кумулятивного, при якому річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;
5) виробничого, при якому місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.
Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.
Діюча амортизаційна політика не враховує зв'язку між зносом і амортизацією. Державні органи не розраховують нормативний термін експлуатації, а встановлюють річну норму амортизації. Єдиною перевагою методу є максимальне врахування інтересів бюджету. Норми амортизації ні технічно, ні економічно не обгрунтовані.
Очевидно, що норми амортизації повинні відповідати терміну служби техніки, повинні враховувати особливості окремих виробництв, режим роботи обладнання, вплив агресивного середовища і кліматичних умов. При зміні режиму роботи основних засобів необхідно коригувати єдині норми амортизації за допомогою поправочних коефіцієнтів, застосування яких було актуально до 1990 року.
Завдання
Робочий-відрядник 5 розряду Фоменко Ю.М. в грудні хворів 6 днів. Безперервний стаж роботи його - 7 років. Фактичний заробіток за попередні місяці:
| Місяці | Жовтень | Листопад |
| • відрядно | 140 | 150 |
| • почасово | 50 | - |
| • допомога з тимчасової непрацездатності за 3 дні хвороби | - | 60 |
| • премії за Положенням про оплату праці | 33 | 10 |
Рішення задачі:
Для розрахунку допомоги необхідно вибрати кількість повних відпрацьованих календарних місяців. У даному випадку, відпрацьований один повний місяць - жовтень.
140 +50 +33 = 223 грн.
223/23 = 9,69 грн. - Середньоденний заробіток.
Перші п'ять днів оплачуються за рахунок підприємства, решта - за рахунок коштів фонду соціального страхування.
9,69 * 5 = 48,45 грн.
Так як стаж - 7 років, то з розрахованої суми береться 80%:
48,45 * 0,80 = 38,76 грн. - 5 днів
9,69 * 0,8 = 7,75 грн - 1 день
Разом лікарняних:
38,76 +7,75 = 46,51 грн.
Проводки:
| ЖУРНАЛ ГОСПОДАРСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ | |||
| Госп. операція | Дт | Кт | Сума, грн |
| 1. Нараховано суму оплати за лікарняним листком за рахунок підприємства (перші 5 днів) | 23 | 661 | 38,76 |
| 2. Нараховано суму оплати за лікарняним листком за рахунок фонду соц.страхование (наступні дні) | 652 | 661 | 7,75 |
- Листок непрацездатності;
- Довідка з відділу кадрів про величину трудового стажу.
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ
1. П.С. Безруких Бухгалтерський облік. М: Фінанси і статистика, 1982 - 456с.
2. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями).
3. Закон України "Про внесення змін до ЗУ« Про оподаткування прибутку підприємств »від 24.12.2004 р. № 349-IV.
4. Програма "Україну-2010" / / Урядовий Кур'єр. - 16 січня 1999 р. - № 8.
5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92.
6. Горицька Н.Г. Бухгалтерський облік і фінансовий аналіз. - 2001 р.-288 с.