Зміст
Глава 1. Принцип доказу в обліку
Глава 2. Фінансово-результативні рахунки
Глава 3. Головна книга
Література

Глава 1. Принцип доказу в обліку

Основними цілями аудитора в бухгалтерському обліку є: встановлення достовірності бухгалтерської звітності суб'єкта у всіх істотних відносинах, тобто повноти, достовірності і точності відображення у звітності показників активів і пасивів, власних і позикових коштів, стану розрахунків та фінансових результатів за певний період, перевірки відповідності прийнятої в організації облікової політики
Для обгрунтованого вираження своєї думки про достовірність бухгалтерської звітності аудитор повинен отримати достатні для цього аудиторські докази на основі аудиторських процедур, таких, як:
- Детальна перевірка правильності відображення в бухгалтерському обліку оборотів і сальдо по рахунках;
- Аналітична процедура;
- Перевірка (тест) коштів внутрішнього контролю.
Перелік аудиторських процедур та їх обсяг, які необхідно виконати для збору аудиторських доказів, вказуються в програмі аудиту.
Кількість інформації, необхідної для аудиторських оцінок, жорстко не регламентується. Аудитор на основі свого професійного судження зобов'язаний самостійно прийняти рішення про кількість інформації, необхідної для складання висновку про достовірність бухгалтерської звітності економічного суб'єкта. При виборі методів отримання доказів слід мати на увазі, що фінансова інформація може бути істотно викривлена. [1]
Докази можуть бути внутрішніми, зовнішніми та змішаними.
Внутрішні докази включають в себе інформацію, отриману від економічного суб'єкта в письмовому або усному вигляді.
Зовнішні докази включають інформацію, отриману від третьої сторони в письмовому вигляді (зазвичай за письмовим запитом аудиторської організації).
Змішані докази включають інформацію, отриману від економічного суб'єкта в письмовому або усному вигляді і підтверджену третьою стороною у письмовому вигляді.
Найбільшу цінність і достовірність для аудиторської організації представляють зовнішні докази, потім за ступенем цінності і достовірності йдуть змішані докази і внутрішні докази.
Докази повинні бути достовірними і достатніми. Їх достатність у кожному конкретному випадку визначають на основі оцінки системи внутрішнього контролю і величини аудиторського ризику. Для складання об'єктивного і обгрунтованого висновку, аудитор зобов'язаний зібрати достатню кількість якісних доказів. Докази, отримані самою аудиторською організацією, зазвичай більш достовірні, ніж докази, надані економічним суб'єктом. Докази у формі документів і письмових показань зазвичай більш достовірні, ніж усні показання.
Зібрані докази відображаються аудитором в його робочих документах, складених у вигляді записів вивчення й оцінки постановки бухгалтерського обліку та організації внутрішнього контролю, а також у вигляді бланків, таблиць та протоколів, що відображають планування, виконання та виклад результатів аудиторських процедур. Дані отриманих доказів використовуються при складанні аудиторського висновку і звіту керівництва підприємства, що перевіряється за результатами аудиту. [2]
Джерелами отримання доказів (доказової інформацією) є:
- Первинні документи економічного суб'єкта і третіх осіб;
- Регістри бухгалтерського обліку економічного суб'єкта;
- Результати аналізу фінансово-господарської діяльності економічного суб'єкта;
- Усні висловлювання співробітників економічного суб'єкта і третіх осіб;
- Зіставлення одних документів економічного суб'єкта з іншими, а також зіставлення документів економічного суб'єкта з документами третіх осіб;
- Результати інвентаризації майна економічного суб'єкта, що проводиться співробітниками економічного суб'єкта;
- Бухгалтерська звітність.
Якість доказів залежить від їхніх джерел. Найбільш цінними вважаються докази, отримані аудитором безпосередньо в результаті дослідження господарських операцій.
Визначення достатності аудиторських доказів залежить від наступних факторів:
- Ступеня аудиторського ризику, тобто імовірності прийняття неправильного рішення аудиторською організацією;
- Наявності свідоцтва від незалежного джерела (третіх осіб) як більш достовірного, ніж отримане безпосередньо від співробітників економічного суб'єкта;
- Отримання аудиторського доказу на основі даних системи внутрішнього контролю, яка є тим більш достовірним, чим краще стан системи внутрішнього контролю;
- Отримання інформації в результаті самостійно аналізу або перевірки аудиторської організації як більш достовірної, ніж відомості, отримані від інших осіб;
- Отримання аудиторських доказів у формі документів і письмових показань як більш достовірних, ніж свідчення в усній формі;
- Можливості зіставлення висновків, зроблених у результаті використання отриманих з різних джерел доказів. [3]
Аудиторський ризик зменшується, якщо аудитор використовує докази, отримані з різних джерел і різні за формою подання. Якщо докази, отримані з одного джерела, суперечать доказам, отриманим з іншого джерела, аудитору необхідно використовувати додаткові аудиторські процедури, щоб вирішити виниклі суперечності і бути впевненим у достовірності зібраних доказів та обгрунтованості отриманих висновків.
Якщо аудиторської організації економічним суб'єктом не представлені існуючі документи в повному обсязі і вона не в змозі зібрати достатні аудиторські докази по якомусь рахунку і (або) операції, аудиторська організація зобов'язана відобразити це у звіті (письмової інформації керівництву економічного суб'єкта) і може розглянути питання про підготовку аудиторського висновку, відмінного від безумовно позитивного.
Збираючи докази, аудитор може застосувати одну або декілька процедур незалежно від того, перевіряється одна господарська операція або група їх.
Найбільш поширені способи (методи) отримання доказів, які аудиторські організації можуть застосовувати на конкретних ділянках аудиту:
- Перевірка арифметичних розрахунків клієнта (перерахування);
- Інвентаризація;
- Перевірка дотримання правил обліку окремих господарських операцій;
- Підтвердження;
- Усне опитування персоналу, керівництва економічного суб'єкта і незалежної (третьої) сторони:
- Перевірка документів;
- Простежування;
- Аналітичні процедури;
- Підготовка альтернативного балансу. [4]
Глава 2. Фінансово-результативні рахунки
Фінансово-результативні рахунки призначені для узагальнення інформації щодо формування кінцевих фінансових результатів.
Кінцевим результатом фінансової діяльності підприємства є його балансовий прибуток (збиток), який складається з прибутку від реалізації продукції, прибутку від іншої реалізації і суми позареалізаційних доходів і втрат.
Визначається фінансовий результат від реалізації продукції та іншої реалізації шляхом зіставлення К і Д рахунків 46, 47, 48.
Позареалізаційні доходи враховуються за К80 в кореспонденції з Д51, 76,26.
Для обліку фінансових результатів використовується рахунок 80 «Прибутки та збитки», що має 3 субрахунки:
1. Фінансовий результат від реалізації продукції
2. Фінансовий результат від іншої реалізації
3. Позареалізаційні доходи і втрати.
При визначенні фінансового результату з виручки вираховується ПДВ і фактична собівартість реалізованої продукції.
Фактична собівартість реалізованої продукції складається з собівартості продукції, комерційних витрат та управлінських витрат.
Рахунок 80 є пасивним, за К відображається прибуток від реалізації, за Д - збиток.
В кінці року визначається чистий прибуток, тобто кінцевий фінансовий результат організації, який є основою для оголошення дивідендів та іншого розподілу прибутку. Заключними записами грудня сума чистого прибутку (збитку) списується з рахунку 80 «Прибутки та збитки» у кредит (дебет) рахунку 84 «Нерозподілений прибуток (не покритий збиток)», а рахунок 80 «Прибутки та збитки» закривається.
Списання з бухгалтерського балансу збитку звітного року відбивається по кредиту рахунку 84 «Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)» в дебет рахунків: 80 «Статутний капітал» - при доведенні величини статутного капіталу до величини чистих активів організації; 82 «Резервний капітал» - при направленні на погашення збитку засобів, резервного капіталу; 75 «Розрахунки з засновниками" - при погашенні збитку простого товариства за рахунок цільових внесків його учасників та ін [5]
Облік фінансового результату ведеться наступним чином:
1. облік прибутку, отриманої від реалізації продукції відображається Д46-К80.1
2. облік збитку, отриманого від реалізації: Д80.1-К46
Відповідно до облікової політики підприємства, яка формується на майбутній рік, підприємство має встановити, як воно буде вести облік фінансового результату: або за пред'явленням документів у банк (за моментом відвантаження), або щодо зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок (за моментом реалізації) . Держава рекомендує підприємствам визначати фінансовий результат з моменту відвантаження (з метою оподаткування).
Якщо підприємство реалізує продукцію у валюті, то необхідно здійснювати перерахунок доходів за поточним курсом рубля, конвертованій ЦБ на день надходження коштів на розрахунковий рахунок.
Фін. результат від іншої реалізації: Д47, 48 К80-2 (прибуток), Д80-2 К47, 48 (збиток).
Фінансовий результат від реалізації основних засобів залежить від того, за якою вартістю будуть продані основні засоби. Підприємство має право самостійно приймати рішення про продаж основних засобів за ринковою вартістю, яка може бути вище первісною вартістю або за залишковою вартістю.
Відповідно до вимог податкового законодавства для цілей оподаткування при реалізації основних засобів за ціною не вище залишкової вартості фондів результат визначається з розрахунку реалізації за ринковою ціною.
Фінансовий результат від реалізації іншого майна підприємства (НМА, обладнання до установки, матеріали, МШП, незавершене капітальне будівництво, цінні папери та грошові документи) враховується:
Прибуток для цілей оподаткування - перевищення продажної ціни над первісною або залишковою вартістю.
Якщо підприємство реалізує інше майно за ціною не вище його собівартості, то для цілей оподаткування прибутку виручка від реалізації являє собою суму угоди, яку визначають виходячи з ринкових цін реалізації аналогічної продукції.
Підприємство спеціальним розрахунком визначає суму виручки від таких операцій, і розрахунок представляє в податкову інспекцію одночасно з бухгалтерською звітністю та розрахунком з податку на прибуток. [6]
Облік фінансового результату по реалізації іншого майна відображається:
при отриманні прибутку: К80.2-Д48
при одержанні збитку: Д80.2-К48
До позареалізаційних доходів відносяться:
1. Доходи, отримані на території РФ і за її межами від пайової участі в діяльності інших підприємств. Прибуток: К80.3-Д50, 51,52. Дивіденди по акціях, премії або% по облігаціях і інших цінних паперів, що належать підприємству.
2. Доходи від здачі майна в поточну оренду: Д76.3-К80.3.
3. Доходи від оцінки виробничих запасів, готової продукції і товарів: Д14-К80.3.
4. Визнані боржником штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій за порушення умов господарських договорів, а також з відшкодування завданих збитків: Д63-К80.3.
5. Прибуток, отриманий підприємством в результаті спільної діяльності: Д78.3-К80.3.
6. Прибуток минулих років, виявлена ​​у звітному році: Д83.2-К80.
7. Позитивні курсові різниці по валютних рахунках, а також за операціями у ВКВ відбивається Д50, 52,58,60,61,62,64,70,71,76,83,90,92,94,95 К80.3.
8. Виявлені при інвентаризації невраховані об'єкти майна: К80.3-Д01, 10, 12, 20, 21, 04, 23, 40, 41, 06, 07 і ін операції безпосередньо не пов'язані з виробництвом продукції.
Позареалізаційні збитки відображаються за Д 80.3 в кореспонденції з К рахунків:
1. К20-закритий за анульованими виробничими замовленнями.
2. К10, 12, 60, 68, 69, 70, 71, 76 - витрати на утримання законсервованих виробничих потужностей та об'єктів.
3. К10-збитки за операціями з тарою.
4. К50, 51, 76 - судові витрати та арбітражні збори.
5. К63-некомпенсируемое винуватцями втрати через зовнішні причини.
6. К82-суми сумнівних боргів за розрахунками з іншими підприємствами.
7. К45, 61, 62, 76, ін - збитки від списання дебіторської заборгованості, за якою строк позовної давності минув.
8. К06, 07, 08, 10, 12, 20, 21, 23, 29, 40, 41, 50 та ін - некомпенсируемое втрати від стихійних лих.
9. К01, 04, 06, 07, 08, 10, 12, 20, 21, 23, 40 - некомпенсируемое збитки в результаті пожеж, аварій та інших надзвичайних ситуацій.
10. К84-збитки від розкрадання, винуватці яких рішенням суду не встановлені.
11. К50, 52, 60, 61, 62, 63, 64 - негативні курсові різниці по валютних рахунках і по операціях у ВКВ.
12. К63-визнані підприємством штрафи, пені, неустойки, витрати по відшкодуванню завданих збитків. [7]

Глава 3. Головна книга

Облікові регістри - ті документи, в яких ведуться записи по рахунках бухгалтерського обліку. Облікові регістри можуть мати різні форми: відомість аналітичного обліку, головна книга обліку господарських операцій, оборотна відомість за синтетичними рахунками хронологічна реєстрація документів та інші форми звітності.
Господарські операції та суми за ним на підставі перевірених і правильно оформлених первинних документів на початку записуються в «Головну книгу» обліку xозяйственниx операцій, а потім у відповідні відомості аналітичного обліку (якщо в цьому є необхідність: коли багато матеріалів, постачальників і т.п. ).
«Головна книга» - основний систематичний регістр синтетичного обліку. Рахунки в ній розташовуються за шаховим принципом. Кожна графа книги відображає обороти з одним корреспондирующим рахунком. Така побудова «Головною книги» забезпечує контроль за дотриманням правильної кореспонденції рахунків. Тому регістр також називають контрольною відомістю.
Сума за операцією записується в «Головну книгу» двічі: по дебету і кредиту кореспондуючих рахунків. На основі записів за рахунками складається оборотна відомість по рахунках синтетичного обліку. Оскільки підсумки записів за рахунками «Головною книги» підрозділяються по кореспондуючих рахунках, то є прямий можливість складати оборотну відомість не простий, а шахової форми. Сальдо в «Головній книзі» не виводиться. [8]
В обов'язковому порядку складаються два відомості аналітичного обліку:
1) відомість по касі (касовий звіт),
2) відомість по заробітній платі (розрахунково-платіжна відомість).
Відомість по касі на великих підприємствах кожен день, можна за 3-5 днів. З цієї відомості вже узагальнений результат можна писати в «Головну книгу».
Первинні документи - відомість по касі (відомість по заробітній платі) - ці відомості замінюють первинні документи в «Головній книзі».
При реєстрації операцій в «Головній книзі» кожному документу присвоюється порядковий номер, який вказується на первинному документі і відповідає порядковому номеру операції в книзі.
«Головна книга» обліку xозяйственниx операцій повинна бути пронумерована, прошнурована і скріплена печаткою організації.
Кількість листів в «Головній книзі» завіряється підписами керівника (голови) і обов'язково Головного бухгалтера.
Організація книги: приклеюється зліва лист. Листи кілька разів гортаємо до кожної операції. Коли дуже багато операцій: послідовно спочатку відомість, а потім замість неї інформація підсумовується в «Головну книгу».
Перший варіант. Записи по рахунках з «Головною книгою» звірені і підпис бухгалтера.
Другий варіант. Обороти за рахунками в «Головну книгу» перенесені.
Головна книга відкривається записами залишків коштів на початок року або на початок діяльності організації по кожному рахунку. Потім у графі 3 записується назва місяця і в хронологічній послідовності за кожен день цього місяця відображаються поточні господарські операції.
Операції записуються за принципом подвійного запису: по Дебету одного рахунку і Кредиту іншого (сумовий вираз).
Після закінчення місяця підсумкова сума дебетового обороту повинна бути дорівнює (за всіма рахунками) підсумковій сумі кредитового обороту. [9]

Література

Бухгалтерський облік на підприємствах / / під. ред. Веселова Т.М., Марінкова Н.А. М., - 2004.
Бухгалтерський облік на виробничих підприємствах / / під. ред. Кертман В.Є. М., - 2004.
Вередніков С.С. Курс бухгалтерського обліку. М., - 1987.
Кірьякова А.С. Теорія бухгалтерського обліку. М., - 1996.
Кондраков Н.М. Бухгалтерський облік. М., - 2003.
Новиченко П.М. Бухгалтерський облік. М., - 1990.
Камишанов П.І. Бухгалтерський облік і аудит. М., - 1991.