В. П. Калигін
Олександрійський учений Клавдій Птолемей, який жив близько 150 р. н. е.., склав монументальна праця Географія, містить величезну інформацію про відомого античності світі від Індії до Іберійського півострова. У розділі, присвяченому Ірландії (Geographia II, 2), серед 53 назв є 16 етнонімів. Ці назви є, по суті справи, найдавнішими свідченнями про ірландському мовою (1).
Безпосереднім джерелом Географії визнається праця Марина Тіррского (початок 2-го ст. Н. Е..). Марін ж використовував відомості, почерпнуті у Филемона, який жив у сер. 1 в. н. е.. Гіпотеза Т. О'Рахіллі про те, що Птолемей спирався на твори Піфея з Массалов, здійснив подорож до Британії близько 325 р. до н. е.., не підтверджується [Thierney 1976, 265]. З короткою «зовнішньої» історії тексту Птолемея вже можна зробити висновок, що не слід сподіватися на бездоганну точність наведених назв. До того ж безпосередній попередник Птолемея Марін Тіррскій писав з латиною і, отже, Птолемей, який писав по-грецьки, повинен був у тій або мірою адаптувати заімствуемий матеріал. Додамо до цього той довгий шлях, який виконав текст Птолемея від античності до найдавнішої з відомих нам рукописів Географії 12 ст. Крім того, існують серйозні проблеми ідентифікації птолемеєвих назв: ряд топонімів та етнонімів не мають відповідників в ранньосередньовічних ірландських джерелах, що цілком зрозуміло, беручи до уваги хронологічний розрив у 500-700 років [Toner 2000].
Нам не відомо, з яким типом етнонімів ми маємо справу - з самоназви, тобто ендоетнонімамі, або з назвами, які дані сусідами, тобто екзоетнонімамі. Такого роду інформація могла б виявитися вирішальною у прийнятті того чи іншого етімологіче-ського рішення. Прикладом може служити етнонім 'Robogdioi / Robogdii. Це плем'я зазначено на північному сході острова, де в історичний час локалізується Dal Riata (2). Свого часу Ю. Покірний тлумачив це ім'я як * ro-boct-'дуже бідні' і вважав цей етнос залишками докельтского населення Ірландії [Pokorny 1954, 109]. У чисто умоглядному плані такий етнонім навряд чи міг бути самоназвою, скоріше це екзоетнонім, даний носіями якогось протоірландского (гойдельского) діалекту, але оскільки етногенетична гіпотеза Покірного не знайшла підтвердження, то і пов'язані з нею, а точніше зроблені під неї, етимології підлягають серйозного перегляду (3).
Звертаючись до міфологічної складової ірландської етноніміці, хотілося б сказати, що присутність її в архаїчній ономастиці, включаючи племінні назви, виглядає цілком природно, швидше її відсутність могло б викликати здивування. Добре відомо, що в давнину (і пізніше) багато народів мали етногоніческіе (етіологічні) міфи, які пояснювали походження даного народу від якогось божественного предка (героя). Таких міфів та легенд у середньовічній ірландської літератури безліч [Калигін 1998b]. Нижче дані дві спроби пояснити міфологічні мотиви, що стоять за двома Птолемеєві етнонімами. Вибір визначався не в останню чергу тим, що обидва ці етноніма мають «продовження» в етнічній історії Ірландії, їх існування підтверджується іншими джерелами і обидва вони безсумнівно є самоназви.
Іверни
На півдні Ірландії Птолемей відзначає етнонім 'Ivernoi / Iverni, який зберігся до наших днів у назві країни Eire. По-древнеірландского острів називався іменем богині Eriu. У дійшли до нас міфопоетичних текстах Еріу займає периферійне положення в пантеоні. У середньовічному трактаті про походження ірландців Lebor gabala Erenn 'Книга взяття Ірландії' Еріу з'являється назустріч висадилися Синам Міледі, безпосереднім «предкам» ірландців, і вимагає, щоб прибульці назвали острів її ім'ям. Висадці «праірландцев» передували досить драматичні події.
Після тривалих мандрів Сини Міледі об-валися в Іспанії. Там, з вежі, побудованої Бреганом, ІТ (Ith 'жир') побачив одного разу зимовим вечором острів і вирушив туди з невеликою групою одноплемінників. Висадившись на острові, він зустрічає трьох царів Mac Cuill 'син ліщини', Mac Cecht 'Син плуга' (?) І Mac Graine 'син сонця', що поділяють спадщину. На їхнє прохання ІТ вимовляє "судження": Denaid rechtge choir, daig maith in ferand i n-attrebthai. Imda a mess 7 a mil 7 a chruinecht 7 a iasc. Is mesraigthe a thess 7 a uacht «Будьте належно, бо ви живете в хорошій землі. Рясна вона плодами, медом та пшеницею. Помірна в ній спека і холод. »[Koch 1991]
Царі вбили Іта, запідозривши його в намірі захопити країну. Сини Міледі організують каральну експедицію, яка перетворюється на переселення. При висадці Сини Міледі зустріли опір Племен богині Дану, народу магів і чарівників, що населяли острів. Їх протидія знімається заклинаннями одного з вождів прибульців Аморгена Белоколенного. Ці заклинання складали, по всій видимості, вербальну частину ритуалу доместикації простору, відтворюючу акт творіння за допомогою називання речей:
Ailiu iath n-Erenn, - Молю землю Еріу,
Ermach muir mothach, - біжить море [бути] рясним,
Mothach sliab srethach, - рясний схил прекрасний
Srethach caill cithach, - прекрасний ліс, повний вологи,
Cithach ab essach, - повноводна ріка Водопадна,
Essach loch lindmar ... - Водоспадні озеро Многоводне ...
Лейтмотивом цієї та двох інших поем є родючість. Вперше в оповіданні про синів Міледі тема родючості з'являється разом з Ітом. Його ім'я перегукується з * itu-<і-е * pi-tu-від * pei (H) - 'живити, бути жирним, родючим'; до форми з коротким i сходить загальне ith 'зерно' <* pi-tu-( СР ін - інд. pitu-daruh 'вид сосни', грец. pitos 'сосна, лат. pituita' слиз; рідина, що випливає з дерева "та ін-інд. pitu-'сік, напій'). Ступінь з повною огласовка кореня * pei-tu-дає ін-ірл. iath 'земля, країна'. До цього ж кореня належить ім'я іншого персонажа Iar (арх.Ier) <* iwero-s <* pi-uer-o-; з тим же суфіксом греч.piar 'жир' <* pi-wr-. Основа * piwer-має особливе значення для ірландської міфологічної ономастики: до неї сходить ім'я богині-епоніма Ірландії Eriu <* iweriu (n-основа, gen. Sg. Erenn <* iuerionos) <* piwerion-'родюча, жирна', а також грецький ховаємо pieria (cp. грец. м.р. piwn, pieira, ін-інд. pivari 'жирний, рясний').
Тема родючості, таким чином, має етимологічний та наративний аспекти. Що стосується dramatis personae, то, за винятком Еріу, вони не фігурують в дру-гих міфах, їх імена згадуються іноді в архаїчних частинах генеалогій.
Тема родючості з'являється на початку першого аморгенова заклинання і у вигляді дієслова Ailiu, який викликає труднощі при перекладі. Зазвичай його передають як 'просити'. 'Волати', 'благати' і т.п. ailiu з'єднує з вал. iawl 'молитва' і далі до і-е * ya-/yo-, який Ю. С. Степанов інтерпретував як 'наділяти життєвою силою' [Cтепанов 1995]. Коротка стeпень кореня представлена в ін-ірл. ailid 'годувати, виховувати', родинному лат. alo 'плекаю'. Аналіз Ю. С. Степановим цього етимологічного гнізда дозволяє по-новому поглянути на історію та особливості вживання ін-ірл. ailiu. Цікавий Для нас дієслово з'являється спочатку особливого класу поем (який так і називається ailiu), змістом яких є доместикація різних просторів і об'єктів - вдома, води, пива і т.д.
У найбільш древніх поемах цього класу ailiu може бути зрозумілий як 'наділяти життєвою силою', 'викликати до життя'; така інтерпретація робить даний клас текстів більш зрозумілим і знімає труднощі при перекладі. Коли звертаються до божества з якоюсь іншою проханням, використовують депонентних дієслово ad-muiniur (і-е * men-), як, наприклад, у поемах класу cetnath n-aisse 'пісня про (довгої) життя "[Meyer 1917, 19 -20]:
Admuiniur secht n-ingena [trethan] - Цілим до шести дочкам [океану],
dolbte snathi macc n-aesmar ... - Які прядуть нитки синів довгого життя ...
Якщо в рамках експерименту записати в реконструкції пер-вую рядок аморгенова заклинання ailiu iath nErenn, то отримаємо наступне: * iвliu eitum iuerionos. liu eitum iuerionos. Якщо записати цей рядок в ще більш ранній формі до падіння * р-тобто до виділення пракельтского, то отримаємо * ialyo * peitum * piueryonos. У результаті цього «експерименту» ми маємо на реконструкції восьмісложнік з алітерацією, яка цілком укладається в древнеірландского пра-вила. Цей вірш в концентрованому вигляді виражає тему родючість-Дія і життєвої сили * ya-, * pei (H) -. Проектувати цей реконструкт на рівень індоєвропейської прамови було б безглуздо, але не можна не помітити, що ні в древнеірландского, ні навіть у Протоген-дельском вся ця група слів, що сягала * pei-, не мотивована і їх взаємозв'язок не очевидна. Отже, скупчення цих імен навколо теми родючості навряд чи може бути випадковим. Мабуть, ми маємо справу з осколками стародавнього міфу, який виник тоді, коли словотворчі зв'язку, зумовлюють взаємну вмотивованість, ще існували, тобто в період до падіння * p-, до якого прийнято приурочувати виділення протокельтского з попередньої мовної спільності.
Скільки-небудь детальна реконструкція вихідного міфу важко здійсненна. Можна лише спробувати уявити собі якісь загальні риси сюжету. Мабуть, в основі міфу лежала та ж ідея, що і в ритуалі сакрального шлюбу царя з богинею землі, що відтворює космогонічний акт: група персонажів, імена яких кодувалися похідними від кореня * pei-, співставні тим чи іншим чином з богинею родючості, з Terra Mater протистоїть групі, яка прагне до володіння родючою землею і життєвою силою.
Бріганті
На континенті (Brigantoi у Страбона 4,6,8) і на Британських островах Brigantes у Таціта (Agricola 17,2 у Британії та Brigantoi у Птолемея (II, 2, 6) в Ірландії, де пізніше фіксується плем'я Uн Brigti 'нащадки БРИГІТА' <праірл. * Brigeddii <общекельт. Briganti) відзначається деяке lacus Brigantinus, сучас. Bodensee, населені пункти Brigantio (n) на південно-сході Галлії (суч. Brianзon-sur-Durance), Brigantio komos (Strabo 4,1,3), а також Brigantion (латініз. Brigantium) в Реции і Галісії; древнебретонскій ороним Brient <* brigentios і гідронім Brigentia в районі Кобленца. Широке поширення топонімів, утворених від імені богині Брігантію, свідчить про общекельтском характер цієї богині.
Форма етноніма Briganti / Brigantii і попередня їй Bri-gantioi вказують на те, що він (етнонім) є похідним від імені богині, яка в Ірландії відома як Brigit <* bhrghnti, а в Британії і на континенті (dea) Brigantia. Власне кажучи, про-похідних полягає в тому, що Brigantii є формою множини від теоніма * Bhrghnti. Всі похідні так чи інакше вказують на виробляє i-основу: Brigant-i-no-s la-cus, Brigant-i-co-s (ім'я батава у Таціта Hist. 2,22), Brigant-i-no-magos ( сучас. Briganзon в деп. Var), Brigant-i-on та ін У нас немає підстав вважати, що словопроізводство йшло у зворотному напрямку [cp. Rivet & Smith 1979, 278-280].
Інтерпретація реконструюється для теоніма праформи * bhrghnti як причастя, може бути, не зовсім правомірною, беручи до уваги ту обставину, що давньоіндійські імена brhant-"високий \", mahant-'великий' малий 'і деякі інші, мають наголос на суфіксі, є прикметниками , а не дієприкметниками [Барроу 1976, 119; Thumb & Hauschild 1959, 98]. До цього можна додати, що дієслова, образо-ванні від кореня * bhregh-, або пізнього походження, або аре-ально обмежені (Pok. 140-141). Спокусливо бачити тут індоєвропейський суфікс *- e/ont-, переводить імена інактивність класу в імена активні: хетт. uttar 'слово' ~ uddanant-'слово як активний початок' [Гамкрелідзе, Іванов 1984, 302], але історія цього суфікса в кельтських мовах, включаючи общекельтском, практично не вивчена і було б ризиковано припускати, скажімо, для общекельтском ситуацію, подібну хетської . А. Мейє відзначав, що «форми з нульовою щаблем кореня позначали сама дія, виражене даними коренем, і в прадавні часи, мабуть, саму внутрішню силу, притаманну цій дії. Такого роду слова могли мати культову значимість. »[Мейе 1938, 268]. Помічена А. Мейє морфо-семантична закономірність, що діяла в індоєвропейському прамові, цілком придатна для пояснення в цьому випадку.
У деяких ірландських текстах, зокрема в Другій битві на Маг Туйред [Stokes 1891 § 124; Gray 1982, 119] зустріч-ся «усічений» варіант імені БРИГІТА - Brig, зіставний з хетської формою імені архаїчної богині dPar-ga / brga / [ Корольов 1993]. Ірландська форма передбачає пракельт. * Brigi-s <і-е * bhrghi-s (* brga дало б <* breg, яке, можливо, відбито в назві однієї з сакральних столиць Ірландії Brega). Ймовірно, з «коротким» ім'ям пов'язані топонім (або етнонім?) В присвятним написи з Іберії MATRIBUS BRIGEACIS [CIL ii, 6328 (Pe-сalba de Castro)], де-eac-, мабуть, передає суфікс-iaco-, мав присвійний значення, а також назва племені Bri-giani, який жив у Альпійської Галлії і поклонялися богу Brigan-tos (cр. напис, що відбувається з тієї ж території DEO BRIG-ANTU) і гідронім Bray, приплив Луари, <* brigia.
Тим самим, ми маємо можливість розглядати * brigi-s і * briganti як архаїзм, що зберігся в кельтських мовах. Зрозуміло, цю пару не можна розглядати як свідчення про наявність інактивність та активного класів у общекельтском, швидше за ці два слова вже втратили такого роду ознаки і зберігалися лише завдяки консервативності релігійного словника.
У зв'язку з цим виникає питання про ставлення Brig / Brigit / Brigantia та відповідних етнонімів до групи лексем, позна-чающих височина, пагорб в кельтських мовах - др-ірл. bri, вал. bre, гал. briga <* brga <* bhrgha, широко представлених в кельтській топоніміці. Представляється, що вихідна мотивування віз-підвищений, висока цілком співвідноситься з функціями і локусом відповідної богині, як ми можемо їх собі уявити на ос-нове ірландських і шотландських даних (4).
Слідом за А. А. Корольовим [Корольов 1993] та Ю.С. Степано-вим [Степанов 1997, 92-94] можна реконструювати для індоєвропейської прамови ім'я богині * Вhrghnti. На сході індоєвропейської області це слово представлене в хеттськой як Теона, а в індо-іранських мовах як епітет богині Aredvi Sura Anahita - berezanti 'висока'. Ця індоєвропейська лексема в якості етноніма засвідчена переважно на заході індоєвропейського ареалу. Матеріал, на мій погляд, дозволяє припустити, що і Теона і етнонім існували в індоєвропейське час. Для останнього мотивування могла б мати вигляд висока (богиня)> (народ) висока (богині).
Якщо вірна реконструкція для індоєвропейської прамови * bhrghi-~ * bhrghnti-, то ми маємо справу з вельми цікавим явищем, суть якого полягає в тому, що ім'я богині постає у двох формах - короткою, почасти збігається зі словами для височин, і позначає якусь « внутрішню силу »чи сутність, і« поширеною », що містить суфікс, який актуалізує цю внутрішню потенцію, перетворюючи її на якусь активний початок. Що стосується етноніма, похідного від імені божества, то його первісна форма виявляється формою множини теоніма. Навряд чи варто пояснювати цей факт примітивним тотемізмом. Мабуть, ми маємо справу з практично недослідженими процесами самоназиванія етносоціальних груп в індоєвропейському суспільстві. Показово, що етноніми, висхідні до * bhrghnti-, засвідчені в ареалі, що охоплює Британські острови, Галію, Альпійську область, Балкани і Славію. Як зазначив K. Т. Вітчак [Вітчак 1989, Вітчак 1992], ареал розповсюдження * bhrghnti збігається з ареалом поширення етноніма * wenHtii (Veneti, В'ятичі тощо) і, додамо, практично не виходить за межі «давньоєвропейської» мов. За своєю семантикою * bhrghnti -, синонімічно * albhio-'білий, світлий', який дав в кельтських мовах Теона * Albion-і етнонім, формально ідентичний топоніму, - Albion (es) 'жителі Альбіону'.
Список літератури
Барроу Т. Санскрит. М., 1976
Вітчак К. Т. Про первинних венетах / / Етимологія 1986-1987. М., 1989
Вітчак К. Т. З проблематики найдавніших слов'янських імен. / / Етимологія 1988-1990. М., 1992
Гамкрелідзе Т.В., Іванов Вяч. НД Індоєвропейська мова та індоєвропейці. Тбілісі, 1984
Калигін В.П., Корольов А. А. Введення в кельтську філологію. М., 1989
Калигін В.П. Древнеірландского богиня Brigit в порівняльно-історичній перспективі. / / Известия АН. Сер. літератури та мови. 1998. Т.57, N 3. (A)
Калигін В. П. До витоків древнеірландского етіологічного міфу / / Вісник Московського університету. № 1, 1998 (b)
Корольов А.А. Brigit - найдавніша богиня індоєвропейців? / / Мова і культура кельтів. Матеріали 2-го колоквіуму. СПб., 1993
Мейе А. Введення в порівняльне вивчення індоєвропейських язи-ков. М., 1938
Степанов Ю.С. Баба-Яга, Янус, Ясон та ін До питання про «нестрогому» порівняльно-історичному методі. / / ВЯ, 1995, N 5, 3-16
Степанов Ю.С. Константи. Словник російської культури. М., 1997
CIL - Corpus inscriptionum latinarum. Berlin, 1864
de Bernardo Stempel P. Ptolemy's Celtic Italy and Ireland / / Ptolemy. Towars a linguistic atlas of the earliest Celtic place-names of Europe.
Edd. DN Parson and p. Sims-Williams. Aberystwyth, 2000
Gray E. Caith Maige Tuired. The second battle of Mag Tuired. Naas, 1982
Koch JT Eriu, Alba and Letha: when was a language ancestral to Gaelic first spoken in Ireland? / / Emania. Bulletin of the Navan research group. 1991, Nr. 9
Lambеrt PY. La langue gauloise. Paris, 1994
Olmsted GS The gods of the Celts and the Indo-Europeans. Budapest, 1994
Примітки
1. Найдавніші памянікі ірландської мови написані огамические листом і датуються 5 - 7 ст н. е.. Тексти, написані латиницею, з'являються наприкінці 6 - початку 7 ст [Калигін, Корольов 1989, 107 і сл.]
2. Dal Riata представляють собою пізню етнонімічна модель. Dal означає 'частина' і родинно двн. teil 'частина' і рос. частка. У середньовічних джерелах міфічним предком-епонімом цього етнічного утворення вважається Eochu або Caibre Rigfhota
3. Більш правдоподібною є етимологія, запропонована П. де Бернардо Штемпель: Rodobogdii <* (p) ro-bho-(n) g-(V) dyo-'сильно разючі' (пор. в семантичному плані інший Птолемеїв етнонім Cauci <і-е * kau-'бити') [de Bernardo Stempel 2000, 100]
4. Ін-ірл. богиня Brigit пов'язувалася з вогнем і світлом, з одного боку, і з родючістю, дітонародженням і здоров'ям, з іншого боку. У Римській Британії вона ототожнювалася з Sulia Minerva покровителькою цілющих джерел у Aquae Sulis (сучасна Bath). Під час свят, присвячених Брігі, учасники церемоній одягалися в білий одяг. Все це дозволяє віднести БРИГІТА-Брігантію до числа божеств, приурочених до Світлої частини універсуму [Калигін 1998а]