Ім'я файлу: Звіт про науково-дослідну практику.doc
Розширення: doc
Розмір: 1088кб.
Дата: 19.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Реферат_ Маркетинг_Тимошенко.docx
Розширення: doc
Розмір: 1088кб.
Дата: 19.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Реферат_ Маркетинг_Тимошенко.docx
Ключові слова: фінансовий ринок, фондовий ринок, цінні папери, організаційна структура, іноземні учасники.
Keywords: financial market, stock market, securities, organizational structure,foreignparticipants.
Рекомендації до державних органів влади та управління.
Сформована в Україні інституційна структура ринку фінансових послуг є досить стабільною, і розраховувати на швидку зміну тенденцій не варто. Водночас необхідно чітко розуміти головні переваги та недоліки домінування банківського сектора, потенційні загрози, здатні призвести до нових фінансових потрясінь у найближчому майбутньому. Хоча існуюча інституційна модель побудови ринку фінансових послуг у 2003-2007 рр. довела свою життєздатність і певну ефективність, необхідно визнати – світова економічна криза довела необхідність застосування нових підходів, орієнтованих, у першу чергу, на задоволення потреб інвесторів у широкому спектрі послуг та фінансових інструментів за умови ефективного управління ризиками. Українська модель, за дуже незначними винятками, не відповідає таким вимогам. Домінанта банківського сектора поступово вичерпала свій позитивний вплив, а тому, на нашу думку, необхідно зміщувати акценти на користь колективного інвестування – ІСІ та НПФ.
Органами державного регулювання фінансового ринку в Україні виступають МФУ, Рахункова палата, НБУ, ДКЦПФР, Держфінпослуг, Пенсійний фонд тощо. Саме для них були розроблені наступні рекомендації.
Банківська система є одним з найважливіших сегментів вітчизняної інституційної структури фінансового ринку, який, водночас, характеризується рядом недоліків, а саме: неефективною структурою та низьким рівнем капіталізації, низьким рівнем економічної безпеки, недостатньою ефективністю інструментів монетарного регулювання. Можна визначити наступні напрямки вдосконалення банківської системи України: активне стимулювання інвестиційної спеціалізації банків; впровадження нових методів та технологій захисту банківських платіжних документів від підробки; розвиток інфраструктури та системи іпотечного кредитування житлового будівництва та сільськогосподарського виробництва; запровадження ефективної моделі публічної звітності фінансових інститутів; встановлення підвищених вимог щодо розміру статутного капіталу банків, диверсифікації джерел фінансування і лімітів залишків на кореспондентських рахунках; вдосконалення системи валютного контролю з метою зниження масштабів нелегального вивозу капіталу; підвищення ефективності кредитної політики комерційних банків та зниження ціни позикових ресурсів.
Ефективний розвиток небанківських фінансових інститутів в Україні залежить передусім від належного інституційного та правового забезпечення. На рівні законодавчого забезпечення першочерговими завданнями є завершення процесу формування нормативно-правової бази щодо небанківських фінансових посередників, діяльність яких регулюється нормативними актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг; вдосконалення процедури банкрутства; визначення чіткого переліку фінансових установ, які відносяться до небанківських фінансових посередників і діють на ощадно-договірній основі.
Розвитку кредитних спілок, як важливої складової системи депозитних фінансових інститутів, має сприяти формування трирівневої структури кредитної кооперації, створення в її рамках системи інститутів гарантування; розширення програм пільгового оподаткування діяльності кредитних спілок, надання їм дозволу здійснювати іпотечне кредитування, приймати на депозитні рахунки кошти третіх осіб, надавати членство суб’єктам малого бізнесу, інвестувати та залучати фінансові ресурси, використовуючи повний спектр інструментів фінансового ринку.
Необхідною умовою ефективного виконання системою пенсійного забезпечення інституційних функцій є створення інфраструктури й механізмів прибуткового інвестування пенсійних коштів, їх захисту від втрати й знецінення; встановлення соціально справедливого механізму визначення розміру; поглиблення економічних стимулів для пізнішого виходу учасників системи на пенсію; поступове підвищення пенсійного віку; удосконалення механізмів інвестування пенсійних коштів за межі України, а також нормативно-правового поля діяльності недержавних пенсійних фондів у частині регулювання інвестиційних операцій і оподаткування їх учасників.
Серед важливих напрямків розвитку страхового ринку України можна визначити: запровадження обов’язкового медичного страхування і підвищення конкуренції на ринку, шляхом залучення до його системи приватних страхових компаній; вдосконалення системи страхування депозитів шляхом збільшення страхового відшкодування з 25 тис. грн. до 50 тис. грн., зміни процедури відбору банків для участі в системі гарантування, посилення нагляду за їх діяльністю; стимулювання розвитку перестрахувальних пулів шляхом формування адекватних нормативно-правових та організаційних засад їх функціонування.
Індивідуальне завдання.
Теоретичні основи функціонування інституційної структури фінансового ринку
Природа, функції та суб’єкти фінансового ринку.
Основні особливості функціонування інститутів фінансового ринку.
Економічна сутність та призначення інституційних учасників фінансового ринку в зарубіжних країнах.
Природа, функції та суб’єкти фінансового ринку.
Базовою умовою ефективного функціонування ринкової економіки є якісно високий рівень розвитку інституційної структури, що через «вбудовані» механізми (державне регулювання, законодавчо-правове регламентування, ринковий фундаменталізм та пріоритет соціальної відповідальності ринкових інститутів) забезпечує реалізацію відносин власності, формування фінансового потенціалу економічного зростання, концентрацію й перерозподіл інвестиційних ресурсів, координацію й розподіл ризиків, утвердження ринкової психології населення. Дослідження ідейно-теоретичних і методологічних принципів інституційних основ організації ринкової економіки дає підстави стверджувати, що зміни структурного співвідношення окремих секторів і сегментів фінансової системи, які відбуваються в контексті трансформації суспільних відносин, є лише відображенням глибинного реформування сутності й засад фінансів і фінансових відносин у суспільстві. Як влучно зазначає В. Торкановський, сучасний ринок із його демократично організованими фінансовими інститутами – це величезне досягнення людської цивілізації. Можуть змінюватися його інституційні й сегментарні структури, методи управління, суб’єкти тощо, але все це зміни та ознаки часткового характеру, які не здатні вплинути на засади й фундаментальні принципи ринкових відносин. Отже, без розуміння сутності останніх неможливо збагнути зміст і особливості формування фінансового ринку як інституційної основи ринкової економіки [34, c. 50].
Функціонування ринкової економіки ґрунтується на функціонуванні різноманітних ринків, які можна згрупувати на два основні класи: ринки виробленої продукції (товарів і послуг) та ринки трудових та фінансових ресурсів. На ринку фінансових ресурсів зустрічаються такі, в яких у процесі господарювання виникає потреба в коштах для розширення їх діяльності, а також такі, у яких накопичуються заощадження, що можуть бути використані для інвестицій. Саме на ринку фінансових ресурсів, або фінансовому ринку, відбувається перелив коштів, при якому вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому, як правило кошти спрямовуються від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства [32, c. 9].
Аналогічно визначає необхідність фінансових ринків і Фредерік С. Мишкін. Він зазначає, що фінансові ринки допомагають переміщати кошти від тих, хто має їх у надлишку, до тих, хто відчуває у них нестачу. Фінансові ринки, такі, як ринки облігацій і акцій, можуть бути важливими у спрямуванні коштів від тих , хто не використовує їх продуктивно, до тих, хто це буде робити, внаслідок чого досягається вища ефективність економіки. Діяльність на фінансових ринках також безпосередньо впливає на наші статки та на поведінку ділових фірм [28, c. 44].
Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери – фінансів суб’єктів господарювання. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювались на директивних засадах через бюджет та банківську систему. Навіть кредитні ресурси виділялись згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними. За умов централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповідній інфраструктурі – фінансовому ринку – просто не було [17, c. 207].
Для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є "нервовим центром" економічного організму. За станом фінансового ринку можна судити про "здоров'я" економіки; впливаючи на фінансовий ринок, можна керувати економічною активністю суспільства.
Функціонування ринку неможливе без роботи фінансової системи, що забезпечує його нормальне існування і розвиток. Фінансовий ринок є важливим каналом фінансування економіки, фундаментом фінансової системи, що надає їй стабільності й усталеності [29, c. 14].
| | Фінансова система | | | |||||
| Державні фінанси | Підприємницькі фінанси | Міжнародні фінанси | Фінанси домашніх господарств | Регіональні (місцеві) фінанси | ||||
| | Фінансовий ринок | | | |||||
Рис. 1.1 Структурні сфери фінансової системи
Хоча термін „фінансовий ринок” дуже широко використовується в економічній літературі, однозначне трактування цього поняття відсутнє. І.А. Бланк у праці „Інвестиційний менеджмент” розглядає фінансовий ринок як ринок об’єктів реального і фінансового інвестування, у складі якого пропонується виділяти ринок прямих капітальних вкладень, ринок приватизованих об’єктів, ринок нерухомості, ринок інших об’єктів реального інвестування, фондовий ринок, грошовий ринок.
А от О.Д. Василик визначає фінансовий ринок як механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами [3, c. 319].
С. О. Маслова та О.А. Опалов дають таке тлумачення фінансовому ринку: це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти [15, c. 7].
Не менш відомий науковець В.М. Опарін трактує фінансовий ринок як сукупність обмінно – перерозподільних відносин, пов’язаних із процесами купівлі – продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності [17, c. 207].
В.М. Шелудько стверджує, що фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов’язаних із купівлею – продажем або випуском та обігом фінансових активів [32, c. 11].
Н.С. Кузнєцова, І.Р. Назарчук ототожнюють фінансовий ринок з частиною загального ринкового простору, що охоплює фінансові зв’язки та значну кількість форм кредитних відносин. Л. Павлова визначає фінансовий ринок як ринок капіталів і визначає його як механізм управління потоками грошових ресурсів, платіжних засобів, що приносять прибуток і об’єднують емітентів та інвесторів. Н.С. Рязанова розкриває зміст фінансового ринку через наступне визначення: „Фінансовий ринок - це грошові відносини, що складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах”.
На думку С.І. Юрія, фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин, пов’язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів. На ці відносини впливають об’єктивні економічні закони розвитку суспільства, а також фінансова політика держави, фінансові інтереси й потреби суб’єктів ринку. Даний ринок оперує значною кількістю фінансових інструментів, обслуговується специфічними фінансовими інститутами, характеризується розгалуженою фінансовою інфраструктурою [34, c. 54].
Фінансовий ринок як ринок фінансових ресурсів має розгалужену структуру і включає сукупність взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих ринків:
- кредитний ринок — це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;
- валютний ринок — це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют.
Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку: ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску та обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів.
За іншого підходу в структурі фінансового ринку виділяють:
- ринок готівкових коштів;
- короткострокових платіжних коштів, які виконують функції, подібні до готівкових грошей (чеки, векселі);
- ринок валюти;
- ринок цінних паперів;
- ринок позикового капіталу, тобто ринок коротко-, середньо- та довгострокових банківських кредитів [25, c. 11].
Фінансовий ринок можна поділити на первинний і вторинний. Первинний ринок виникає при емісії цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному.
У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно організованим ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищого ґатунку та виконуються операції професійними учасниками. Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ринку цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позафондової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не котируються на біржі.
На фінансовому ринку відбувається рух коштів. Гроші – не тільки головна мета підприємництва, а й найважливіший захід для досягнення цієї мети. При цьому необхідно вирішити питання про джерела капіталу та шляхи його вкладання. Тому всі суб’єкти господарювання стикаються насамперед із фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти або здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і отримують від цього додатковий прибуток [15, c. 8].
Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів. Роль фінансового ринку щодо двох інших суб’єктів фінансових відносин – держави і фізичних осіб – дещо інша. Держава використовує фінансовий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також дуже поширений [17, c. 208].
Ефективність фінансового ринку, який є важливою структурою забезпечення функціонування ринкової економіки, визначається двома основними чинниками. По-перше, наявністю достатніх фінансових ресурсів у суспільстві, певна частина яких вивільнена з кругообігу і може бути предметом торгівлі. По-друге, дієвість фінансового ринку забезпечується розгалуженістю його інфраструктури та встановленням оптимального на даний момент структурного співвідношення між окремими сегментами цього ринку [18, c. 145-146].
Існування фінансових ринків також вигідне, навіть коли хтось бере в позичку з іншою метою, ніж розширення виробництва в діловому підприємстві. Наприклад, ви нещодавно одружилися, маєте хорошу роботу і хочете купити будинок. Ви отримуєте добру платню, але ви щойно почали працювати і ще не заощадили достатньо коштів. Згодом ви не матимете проблем із достатнім заощадженням, купите будинок вашої мрії, але ж зістаритесь і не отримаєте повної насолоди від володіння цим будинком. Без фінансових ринків ви самотні, ви не можете купити будинок і продовжуєте життя у тісному приміщенні багатоквартирного будинку [28, c. 74-76].
Як фінансово-економічне явище фінансовий ринок є надзвичайно складною системою, у якій гроші та інші фінансові активи обертаються самостійно, незалежно від характеру обігу реальних товарів. Оскільки передача в користування фінансових ресурсів і капіталу відбувається через продаж фінансових активів та інструментів, можна стверджувати, що за формою фінансовий ринок є розгалуженою системою грошових і фінансових потоків, які виникають у процесі перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу між численними кінцевими споживачами та якомога результативнішого його використання в інвестиційній сфері [34, c. 54-55].
Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:
1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;
2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);
3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;
4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;
5) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;
6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;
7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;
8) операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю;
9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;
10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо [29, c. 21].
Фінансові ринки виконують суттєву економічну функцію по спрямуванню коштів від тих, що заощадили додаткові кошти, бо витрачали менше від свого доходу, до тих, що відчувають нестачу коштів, бо бажають витрачати більше від свого доходу. Ті, що заощадили, надають кошти в позику і є кредиторами-заощадниками. Ті, що позичають кошти для фінансування їхніх видатків, є позичальниками-витратниками. Основними кредиторами-заощадниками є домогосподарства, але ділові фірми і уряд, а також іноземці та їхні уряди інколи так само вирішують, що мають надлишкові кошти, і тому надають їх у позичку. Найважливішими позичальниками-витратниками є ділові фірми та уряд, але домогосподарства та іноземці також беруть у позичку для купівлі автомобілів, меблів, будинків тощо [28, c. 74-75].
На фінансовому ринку здійснюється як пряме, так і не пряме фінансування, яке передбачає участь фінансових посередників у процесах переміщення капіталів від одних учасників ринку до інших. При прямому фінансуванні інвестори беруть на себе істотну частину ризиків і зазнають значних витрат з оцінювання фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов’язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками – комерційними банками, а не інвесторами [32, c. 13].
Фінансовий ринок виробив власний механізм страхування цінового ризику (і відповідно систему спеціальних фінансових інструментів), який в умовах нестабільності економічного розвитку країни та кон’юнктури фінансового і товарного ринків дозволяє знизити до мінімуму фінансовий та комерційний ризик продавців і покупців фінансових активів і реального товару, пов’язаний зі зміною цін на нього. Крім того, в системі фінансового ринку отримала широкого розвитку пропозиція різноманітних страхових послуг [29, c. 23].
За організаційно-інституційною структурою фінансовий ринок є сукупністю фінансово-кредитних інституцій (банківські установи, небанківські кредитно-фінансові інституції, страхові компанії, інвестиційні фонди, недержавні пенсійні фонди тощо) та суб’єктів інфраструктури фінансового ринку (валютні та фондові біржі, депозитарії та реєстратори, розрахунково- клірингові та інформаційно-консультаційні центри тощо), які виконують посередницькі й допоміжні функції в перерозподілі фінансових ресурсів і капіталу між кредиторами й позичальниками, продавцями й покупцями фінансових активів та інструментів. Як професійні учасники фінансового ринку, котрі забезпечують кругообіг фінансових ресурсів на фінансовому ринку, всі вони надають певний спектр послуг у сфері своєї професійної діяльності та в сукупності утворюють організаційно-економічний механізм ринку фінансових послуг [34, c. 56-57].
У ролі суб’єктів фінансового ринку з правової точки зору виступають індивідуальні, інституціональні учасники та органи державного регулювання.
Індивідуальні учасники – це фізичні особи, які мають певні права та зобов’язання на фінансовому ринку згідно чинного законодавства. В цій ролі можуть виступати громадяни даної держави, особи без громадянства та іноземні громадяни.
Інституціональні учасники – це юридичні особи, які не є органами державного регулювання. До них належать підприємства, організації, товариства, компанії, фонди тощо. Ці учасники мають відокремлене майно, характеризуються організаційною єдністю, мають змогу виступати від свого імені, наділені певними правами та обов’язками, мають розрахункові рахунки в банку та інше.
Особливе місце займають на фінансовому ринку органи державного регулювання. В цій ролі виступають органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також державні органи, які не належать до вищезазначених органів.
Закони регулюють ринок та встановлюють над ними контроль. Обов’язковими для виконання учасниками фінансового ринку є нормативно-правові акти виконавчої влади, які видаються з метою регулювання окремих сегментів фінансового ринку, захисту прав учасників ринку.
Слід мати на увазі, що суперечки, пов’язані з невиконаннями зобов’язань за угодами між учасниками операцій на фінансовому ринку, вирішуються у господарському суді.
В залежності від функцій, які виконують суб’єкти ринку, їх поділяють на основні та інфраструктурні [3, c. 323].
Основні учасники своїми діями створюють ринок, підтримують рух фінансових інструментів та забезпечують безперервність і постійність взаємодії на ньому.
Інфраструктурні учасники фінансового ринку повинні допомагати та прискорювати взаємодії між основними суб’єктами, сприяти підвищенню ефективності та якості проведення операцій, тобто забезпечувати удосконалення окремих сегментів та фінансового ринку в цілому.
Структуру фінансового ринку подано на рис. 1.2. Основними суб’єктами ринку виступають інститути поза фінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку – фінансові інститути та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку.
Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди) заощадження домашніх господарств, фірм і підприємств надходять до інших суб’єктів господарювання і дають їм змогу задовольнити потребу в коштах для розширення своєї діяльності.
Держава, надаючи кредит і отримуючи позики, відіграє вирішальну роль на фінансовому ринку. Свій вплив вона здійснює через управління відсотком, грошовою масою, кредитами, валютним курсом.
Суб’єкти фінансового ринку можуть виступати в ролі позичальника та інвестора. А фінансові інститути відіграють при цьому роль посередника [15, c. 16-17].
Рис. 1.2. Структура фінансового ринку
Фінансовий ринок - це також певний фінансовий барометр економіки. Він ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному розвиткові економіки, стабільній законодавчій базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів в суспільстві. Ці умови не завжди можливі навіть у економічно відносно розвинутих державах, тому фінансові ринки дуже часто потрясають кризи, що спричиняє ще радикальніший та економічно не завжди виправданий перерозподіл фінансових ресурсів як всередині країни, так і в міждержавних масштабах [3, c. 320].
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 13