Зміст вступ розділ вестфальська система міжнародних відносин

1 2 3

Ім'я файлу: Вплив американської революції на вестфальську систему міжнародни
Розширення: docx
Розмір: 719кб.
Дата: 10.02.2024
скачати
Пов'язані файли:
kursova_robota (2).docx
78869.rtf
Міністерство освіти і науки України.docx
Міжпредметні зв'язки педагогіки.docx
Соц.-правове забезпечення.docx
Горбик Катерина (1).pdf
модуль епідемка.docx
клінічна імунологія.pptx
ДИПЛОМ Бойко.pdf
практика.pdf
Лекція 3 Основні етапи становлення і розвитку етнографії України
сімя 3.doc
Лабораторна робота 21 Бот ІІ курс 1 сем.pdf
проект.docx
76 (1).docx
4.18.7_Лекция 9 Инновационные технологии операционного менеджмен
СТАТТЯ ВВС.doc
Лантух Стаття.docx
колос.docx
Товарознавча характеристика нарізної батона в московській торгов
upload-1277755-1695793753502188044.docx
Біологія Реферат.docx
СМ 342 Завдання для папки з ресурсами в кризових ситуаціях (1).d
СМ 342 Завдання для папки з ресурсами в кризових ситуаціях (1).d

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ 1. ВЕСТФАЛЬСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН..4

1.1. Становлення Вестфальської системи, перший етап її функціонування……..4

1.2. Другий, стабільний етап дії Вестфальської системи…………………………7

1.3. Сутінки Вестфальської системи……………………………………………….10

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ РЕВОЛЮЦІЇ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СТОСОВНО ВЕСТФАЛЬСЬКОЇ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН………..…16

2.1 Революція за незалежність в США……………………………………………16

2.2 Вплив Американської революції на основні параметри Вестфальської системи міжнародних відносин…………………..……………………………….17

2.3 Системний вплив Американської революції на занепад Вестфальської системи міжнародних відносин…………….…………………………………….18

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..…………..29

ВСТУП
Актуальність обраної теми

Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю розкриття впливу Американської революції на Вестфальську систему міжнародних відносин. Зміни, що відбулися внаслідок революційних подій, визначили новий етап у розвитку світової політики та глобальних відносин. Розуміння цього історичного контексту є важливим для належного аналізу сучасних геополітичних та міжнародних процесів, а також для формування стратегій міжнародної співпраці.

Мета дослідження

Метою дослідження є вивчення та аналіз впливу Американської революції на Вестфальську систему міжнародних відносин, розкриття ключових факторів та наслідків цього впливу для формування нових політичних, економічних та соціокультурних реалій.

Об’єкт дослідження

Об’єктом дослідження є історичні та політичні взаємодії, що виникли внаслідок Американської революції.

Предметом дослідження є вивчення взаємозв'язків та впливу, який виник після американської революції у другій половині XVIII століття на вестфальську систему міжнародних відносин. Дослідження спрямоване на аналіз впливу подій, ідеологій та змін у політичній, економічній та соціокультурній сферах, що виникли внаслідок американської революції, на усталені принципи та структури вестфальської системи міжнародних відносин XVII століття.

Основні цілі й завдання дослідження

Основною метою є визначення та аналіз впливу Американської революції на ключові аспекти Вестфальської системи. Завдання включають дослідження політичних зрушень, переосмислення принципів суверенітету та міжнародного порядку, а також виявлення наслідків для геополітичного ландшафту тогочасного світу.

Наукова новизна дослідження

Наукова новизна полягає в глибшому аналізі взаємозв'язку революційних змін у Сполучених Штатах Америки та їх впливу на міжнародний лад, що сприятиме розумінню подій того періоду та їх впливу на формування сучасної міжнародної системи.

Загальна методика дослідження

Дослідження базується на історичному аналізі документальних матеріалів, архівних джерел та вивченні наукової літератури. Використовується порівняльний підхід для зіставлення інформації та виявлення ключових тенденцій.

Хронологічні рамки дослідження

Дослідження охоплює період від виникнення Вестфальської системи та Американської революції у другій половині XVIII століття до наслідків цих подій на світовому етапі протягом XIX століття.

Стан наукової розробки дослідження

Хоча існує значна кількість літератури, присвяченої Вестфальській системі та Американській революції, проте багато питань залишаються відкритими. Вивчення нових архівних матеріалів та глибший аналіз впливу революційних процесів на світовий порядок може розширити наше розуміння цих історичних подій.

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ВЕСТФАЛЬСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

1.1. Становлення Вестфальської системи, перший етап її функціонування

У 1648 році у містах Оснабрюк і Мюнстер, розташованих у Вестфалії, був укладений Вестфальський мирний договір, який понад двадцять років тривала Тридцятирічна війна (1618–1648) в Європі. Цей договір визначив нові правила в міжнародних відносинах та розв'язав конфлікти, що призвели до великих руйнувань. На рисунку 1.1, зображено підписання договору.

Рис. 1.1 Підписання миру в Мюнстері. Картина Герарда Терборха

Основні аспекти Вестфальської системи включають встановлення нових засад у міжнародних стосунках та вирішення конфліктів, що виникли під час Тридцятирічної війни. Цей договір заборонив претензії монархії Габсбургів на світове панування та сформулював новий порядок відносин між країнами.

Франція та Швеція вийшли на передові позиції в Європі, змінивши баланс сил. Це також визначило роль суверенних держав у міждержавних відносинах та стало важливим етапом у розвитку міжнародного права. [7, с. 125]

Вестфальський договір визнав незалежність Швейцарії та Республіки Сполучених провінцій (Голландії), які вийшли зі складу Німецької імперії. Договір забезпечив рівні права для католиків і протестантів, відмінивши принцип "чия влада – того й віра". Встановивши принцип віротерпимості, він вирішив релігійні конфлікти та зменшив вплив релігійного фактора в міжнародних відносинах. [11]

Договір також змінив структуру Священної Римської імперії, виключивши її з числа юридичних суб'єктів та розподіливши владу між самостійними державами. Ці зміни сформували Вестфальську геополітичну систему, де національна держава стала основною формою політичної організації.

Вестфальська система вплинула на ролі Франції та Австрійської імперії, де французький вектор став дестабілізуючим фактором. Прагнення зміцнити свої позиції за рахунок слабкості німецьких князів призвело до геополітичних напружень. Утвердивши свій престиж, великі держави стали визначатися економічною та військовою міццю, змінюючи характер міжнародних відносин.

У другій половині XVII та першій половині XVIII століття династичні інтереси повернулися на передній план, замінюючи ідеологічні розбіжності в міжнародних відносинах. Більшість європейських держав, зокрема найпотужніші, залишалися під контролем спадкових монархій, що спричинило виникнення дипломатичних зв'язків на основі династичного права.

Розвиток абсолютизму і концентрація влади в руках монархів у XVII–XVIII століття завершили процес злиття старих королівських династій з централізованою державою. Це спонукало монархів брати на себе відповідальність за добробут своїх держав, а під впливом Просвітництва зміцнювалися цінності економічного прогресу, науки та освіти.[18, с. 206]

На рисунку 1.2 зображено карту після підписання Вестфальського договору у 1648 році.

Рис. 1.2 Мапа Європи після підписання Вестфальського миру 1648 року

Динаміка взаємин визначалася династичними інтересами, які призводили до дипломатичних конфліктів. Наприклад, Людовік XIV протистояв іншим європейським державам, прагнучи підтвердити гегемонію Франції. Антифранцузький союз, зокрема Аусбурзька ліга, був створений для стримування амбіцій Франції.

У 1688 році "Славна революція" в Англії призвела до зміни на троні та обрання антифранцузького Вільгельма III. Це призвело до створення нового геополітичного ландшафту, де Англія вступила до конфлікту проти Франції, що розгортається не лише в Європі, але й в інших частинах світу.

Таким чином, еволюція Вестфальської системи вказує на створення нового світового порядку, де конфлікти між європейськими центрами сили впливають на глобальний рівень.

У кінці XVII століття війна між Людовіком XIV та об'єднаною європейською коаліцією тривала довго і призвела до Рисвікського миру у 1697 році, який не був вигідним для Франції. Людовік XIV, намагаючись врегулювати ситуацію, уклав союз з Османською імперією для спільних дій проти Австрії.

Війна стала виснажливою, і обидві сторони вели боротьбу на суші та морі. Французи, хоча досягли успіху на суші, зазнали поразки на морі від англо-голландського флоту. Внаслідок Рисвікського миру Франція втратила ряд захоплених територій.

У 1699 році закінчилася війна з Туреччиною, і обстановка у Центральній Європі стала більш стабільною. Але Рисвікський мир був крихким, і конфлікт міжнародних сил був неодмінним. Помер король Іспанії Карл II, і заповіт визначив принца Пилипа Анжуйського його спадкоємцем.

Людовік XIV вирішив домогтися того, щоб Філіп був проголошений королем Іспанії, і втримав його від претендування на французький трон. Але такий хід був непопулярним серед інших європейських держав, і нова війна спалахнула в 1702 році.

Виникли складні вибори для Людовіка XIV, оскільки він ставив на те, щоб забезпечити Філіпові всю іспанську спадщину. Війна розгорнулася на всьому континенті та включала Північну війну. Трудності виявилися великими, і війна стала загальноєвропейською.

Таким чином, велика конфліктна ситуація в Європі виникла через заповіт Карла II, і війна за іспанську спадщину стала каталізатором загальноєвропейської війни.

В кінці XVII століття тривала довготривала війна, в якій Франція стикалася з об'єднаною Європою. У 1713 році в Утрехті був підписаний мирний договір, який завершив війну за іспанську спадщину. Згідно з умовами договору, Філіп залишився королем Іспанії, але відмовився від претензій на французький престол. Франція втратила території в Північній Америці та Лотарингії.

Помітною була роль інших "нових держав" - Швеції, Бранденбург-Пруссії та Росії. Північна війна між Швецією та Росією закінчилася перемогою останньої, забезпечивши Росії значні територіальні придбання на Балтійському узбережжі[17, с. 81].

Росія, узявши під контроль порти Риго, Ревеля та Виборга, виявилася на передових позиціях у Балтійському регіоні. Після підписання Ніштадтського миру 1721 року Петро І перейменував себе на імператора, а Росія стала Російською імперією, що відобразило її новий статус у міжнародних відносинах.

Ці події завершили важливу фазу розвитку Вестфальської системи, позначивши початок нового етапу її існування. Система міжнародних відносин стала більш консолідованою, але водночас її дія охоплювала розширені регіони, що створювало нові виклики для її функціонування. Все ж система допомагала уникнути хаосу та анархії в європейських державах.

1.2. Другий, стабільний етап дії Вестфальської системи
Після укладання Утрехтського світу своєрідне геополітичне «каре» міжнародних суперечностей у Європі стало набувати вже принципово іншу конфігурацію. Дії його нових системних компонентів визначали якісно інший формат розширення та адаптації умов Вестфальського договору до значно масштабніших рамок європейської спільноти.

Тепер уже жодна з провідних держав континенту не могла залишатися осторонь великих міжнародних конфліктів. І це вказувало на поступове розширення взаємозалежності між країнами. Саме в цей час і починається формування європоцентристської моделі світу, коли європейська політика почала здійснювати визначальний вплив на розвиток інших більш архаїчних підсистем міжнародних відносин.

Після війни за іспанську спадщину, конфігурація сил в Європі стала стабільною, порівняно із періодом Тридцятирічної війни, і відбулися значущі зміни в геополітичній картині. Французька частина "геополітичного квадрата" залишалася потужною, але після Утрехтського миру потрапила в глибоку внутрішню кризу, яка важко підірвала її міжнародні позиції. Шведська після важкої поразки у Північній війні також відчувала складнощі у реалізації своїх геополітичних амбіцій. Іспанія, колись однією з найсильніших держав континенту, також потерпала від тяжких періодів[16, с. 91].

Утрехтський мир створив сприятливі умови для відновлення Європи, втомленої війнами. Наступив період спокою та стабільності всередині структури Вестфальської системи. Провідні політики Європи стали відчувати своєрідний синдром конфронтаційної втомленості, який виник внаслідок їхньої активної участі в численних війнах і сприяв формуванню нового підходу до дипломатії, де війна розглядалася як останній засіб. Ця установка сформувала пацифістичний менталітет в політичній еліті Європи та призвела до відсутності серйозних конфліктів в Європі до 1740 року.[7, с. 324]

Рік 1740 став переломним в історії кількох провідних європейських країн. Практично одночасно відбулися зміни в політичній ландшафті кількох держав: в Росії на трон прийшла Єлизавета, а в Пруссії Фрідріх II став королем. Також в цей період померли Р. Волпол та кардинал де Флері, які довгий час визначали зовнішню політику Англії та Франції відповідно. Проте, головні зміни відбулися в Австрії, де помер імператор Карл VI в 1740 році, не залишивши чоловічих спадкоємців. Виникло питання про наслідування трону, що призвело до зростання напруги в англо-французьких і англо-іспанських відносинах, а також активізації Пруссії, де новий король виявив амбіції об'єднати німецькі землі.

Згідно з Прагматичною санкцією на австрійський трон після Карла VI мала спадкувати його дочка Марія-Терезія. Її претензії визнали Англія, Росія та Голландія, але у світі з'явився претендент Карл Альберт Баварський, підтримуваний Францією, Іспанією та Саксонією, які вважали, що жінка не може бути імператором. Пруссія стала основною фігурою у політичному процесі, і Фрідріх II вирішив використати цю ситуацію на свою користь. Поки у європейських столицях обговорювалася легітимність претензій Марії-Терезії, Фрідріх II висунув претензії на Сілезію, одну з найбагатших провінцій Австрійської імперії. Це стало його умовою для визнання Марії-Терезії на троні. Хоча ці претензії спочатку були відкинуті, Пруссія приєдналася до антиавстрійської коаліції, і почалася війна, яка тривала до 1748 року. У результаті Марія-Терезія втримала свій престол, але Австрія втратила Сілезію, яка стала частиною Пруссії.

Ця війна вплинула на міжнародні відносини двома основними способами. По-перше, різке зміцнення Пруссії порушило вже сформований баланс сил, що призвело до посилення дестабілізуючих тенденцій у Вестфальській системі. По-друге, антагонізм між Англією та Францією, а також між Францією та Австрією, розширився ще й на відносини між Австрією та Пруссією. Це різко змінило структуру міжнародних відносин і призвело до складнішої конфігурації, де конфліктний потенціал постійно зростав. Все це співіснувало з наростаючою кризою в межах "старих порядків", що безпосередньо загрожувало виникненням нових потрясінь і конфліктів в Європі [12, с. 224]. У середині XVIII століття склалося сприятливе середовище для нового перегрупування сил, яке значно змінило формат другого, стабільного етапу розвитку міжнародних відносин у рамках Вестфальської системи.

1.3. Сутінки Вестфальської системи
Нова конфігурація повинна була адаптувати зміни у схемі інтересів провідних європейських держав до умов, що склалися. Така сукупність умов порушила тендітну рівновагу між дедалі більшими територіальними домаганнями та міркуваннями безпеки. А це, у свою чергу, значно вплинуло як на природний перебіг подій, так і на саму модель міжнародних відносин стабільного співіснування, яка змінила свій формат на «парад» взаємних силових «активних заходів» та конфронтацію. Підсумком складних подій, що мали місце на той час у міжнародних відносинах, стала Семирічна війна (1756–1763 рр.). Хоча для того, щоб бути повністю хронологічно коректним, треба відзначити, що бойові дії почалися ще в 1754 р., коли на кордоні англійських і французьких колоніальних володінь у Північній Америці почалися постійні прикордонні сутички.

Щоправда, на той час ця глибока периферія провідної цивілізаційної парадигми «Старого Світу» вважалася ще як «терра інкогніту» для з'ясування серйозних міждержавних протиріч.

По всьому спектру англо-французьких відносин стали дедалі більше домінувати чорні фарби майбутньої конфронтації. Поле міждержавних розбіжностей відчувало потребу у зміцненні позицій кожної із сторін.

В умовах у травні 1756 р. Великобританія оголосила війну Франції. А 17 серпня 1756 р. Фрідріх II з 95-тисячною армією вторгся до Саксонії та оточив саксонську армію. У заключний період, Росія прийняла своє остаточне рішення і приєдналася до Версальського договору 31 грудня 1756 року (11 січня 1757 року), укладаючи Петербурзький союзний договір з Габсбургами. Це призвело до утворення двох коаліцій: з одного боку – Пруссія, Великобританія (з Ганновером) та ряд німецьких держав (Гессен-Кассель, Брауншвейг, Шампург-Ліппе та Саксен-Гота), з іншого боку – монархія Габсбургів, Франція, Росія, Швеція, Саксонія та більшість німецьких держав, що входили до складу Священної Римської імперії і вступили в війну за рішенням імперського сейму в Регенбурзі 6 січня (17) 1757 року. Створення цих коаліцій, що об'єднали колишніх ворогів, отримало назву "дипломатична революція". Цей етап в історії визначив новий порядок сил в Європі, заснований на протистоянні між Пруссією та Австрією.[13, с. 39]

У результаті проведених маневрів виникла військова конфронтація між ворожими коаліціями, що охопила не лише Європу, але також Північну Америку, Вест-Індію та Індію. Однак характер військових подій в різних регіонах був різноманітним. У Європі пруські війська на початку конфлікту здійснили ряд вражаючих нападів проти французьких та австрійських сил. Проте вступ Російської імперії до війни різко змінив обстановку, і російська армія здобула декілька значущих перемог, ставлячи Пруссію під загрозу краху. Тільки смерть Російської імператриці Єлизавети в січні 1762 року врятувала Фрідріха II від повного поразки[2, с.196]. Імператором Росії на короткий термін став Петро III, представник династії Романових, який, хоч і ненадовго, виявився неоднозначною фігурою, відмовившись від усіх завоювань в Пруссії та навіть виразив бажання надати допомогу Фрідріху II.

У той же період на європейському театрі бойових дій Англія вдало компенсувала свої невдачі на суші за допомогою значущих перемог на морі в Америці та Індії. Вона завдала серйозного удару своєму головному супернику – Франції, успішно анексувавши значну частину Канади та контролюючи стратегічні пункти у Індії. Англійський флот повністю забезпечував свою домінантну позицію на морях.

Начало формы

Семирічна війна завершилася укладенням двох мирних договорів: Губертсбурзького (15 лютого 1763 року) і Паризького (10 лютого 1763 року). В результаті цих угод Франція втратила Канаду, французьку Луїзіану (територію вздовж річки Міссісіпі) та значну частину своїх колоній в Індії на користь Великої Британії. Іспанія віддала Флориду Великій Британії. Австрія остаточно втратила Сілезію. Марія-Терезія залишилася королевою Священної Римської імперії, але ця корона втратила свою значущість. Після сходження на трон Росії нової імператриці Катерини II всі плани її колишнього чоловіка щодо російсько-прусської співпраці були скасовані.

Семирічна війна внесла значущі зміни в Вестфальську систему, серйозно деформуючи її ключові параметри. Ці зміни призвели до посилення Великої Британії та Пруссії в Центральній Європі. Також зазнав змін роль Франції на світовій арені, оскільки новою великою державою стала Росія, яка стала невід'ємною частиною вирішення будь-якої європейської проблеми. Це порушило баланс сил, який забезпечував стабільність Вестфальської системи. Після завершення Семирічної війни ця система увійшла у фазу занепаду, розпочавши третій етап свого існування в міжнародних відносинах[3, с. 241].

Крім того, XVIII століття відзначилося інтенсивним розвитком колоніальної експансії. Створення колоніальних імперій стало ключовим аспектом світової політики, і тут виділяються два покоління колоніальних держав[4]. Перше покоління, що включає Іспанію та Португалію, вже пройшло свій пік у колоніальному розширенні і тепер спрямовувало свої зусилля на збереження наявного. Друге покоління, представлене Голландією, Францією та особливо Англією, вступило на цей шлях значно пізніше, вже в XVII столітті, на іншій ступені цивілізаційного розвитку західного світу, і його підхід до колоніальної експансії був більш широким та універсальним, орієнтованим на зміцнення економіки та вирішення соціальних проблем.

Начало формы

Колоніальний аспект геополітичного "каре" в системі європейських протиріч виявився найбільш вразливим місцем Вестфальської системи. Ця частина конструкції отримала важкий удар, і саме тут сталася одна з найсуттєвіших атак. Після перемоги в Семирічній війні Англія, виштовхуючи Францію з Північної Америки, вважала, що в цьому регіоні земної кулі не буде серйозних проблем. Почавши святкувати перемогу, метрополія почала обмежувати права колоністів, забороняючи їм переселятися за Алегани та обмежуючи повноваження органів місцевого самоврядування.

Спочатку колоністи не виступали за незалежність, а лише вимагали рівних прав з мешканцями метрополії. Однак Лондон не був готовий йти на компроміс, і це призвело до повстання в 1775 році в тринадцяти англійських колоніях в Північній Америці. У ході цього повстання була утворена нова незалежна держава - Сполучені Штати Америки (деталі у наступному параграфі). Це було абсолютно нове утворення, побудоване на буржуазних принципах. Незважаючи на всі зусилля Великої Британії придушити виступи колоністів, вона змушена була визнати свою поразку у 1783 році і, хоча неохоче, прийняти існування нового незалежного партнера.[10, с. 254]

Ці події ще більше прискорили процеси руйнування Вестфальської системи. Війна за незалежність у Північній Америці та з'ява на світовій арені нових типів держав поставили перед країнами світу нове викликання – як зберегти співвідношення ідеологічних імперативів і реальних національних інтересів.

У той час світ майже повністю був монархічним, і ідеї республіканізму, навіть у найбільш помірному тлумаченні, виглядали абсолютно несумісними з тодішніми уявленнями про існуючий світопорядок, викликаючи здивування і вважалися аномалією. Ситуацію ще більше ускладнювало те, що колоністи Нового Світу виступили проти законної метрополії, що викликало осуд Європи і визначало їх, згідно з тодішніми правовими стандартами, як заколотників і злочинців. На перший погляд, це створювало сприятливі умови для вираження вірнопідданими європейської "монархічної солідарності". Проте сценарій розвитку подій виявився прямо протилежним. Незадоволені ростом впливу Великобританії на міждержавні відносини після Семирічної війни, європейські монархи, зокрема у Франції та Іспанії, вирішили відновити баланс сил у стилі "романтичної" стратегії, спрямованої на точкові удари.

Додатковим аспектом, що виникло після визнання Англією незалежності нової держави, було розглядання питання щодо того, яким чином цей новий гравець на міжнародній арені обере стратегію взаємодії з іншими державами та яке конкретне положення в системі міжнародних відносин він займе. Суттєвим викликом стало визначення формату "вбудовування" нового учасника у стійкий та регульований механізм міжнародного співіснування. Це, у свою чергу, призводило до додаткового підвищення нестабільності всієї системи.

Розпад системи Вестфальської системи був визначений подіями на східному фланзі Європи [6, с. 40]. Рамки цієї системи ставали дедалі тіснішими і дуже невигідними для нових великих держав, зокрема для Пруссії та особливо Росії. Система була побудована без їхньої участі та ігнорування їхніх інтересів. Зрозуміло, що в Берліні та Петербурзі серйозно вивчали можливість модернізації світового порядку. Росія, зокрема, активно розглядала питання про контроль над Чорним морем і вимагала розділу Османської імперії між зацікавленими державами. Так народилося Східне питання або питання про долю Османської імперії. Це стало особливим напрямком напружених відносин, що динамізували зміни в рамках всієї Вестфальської системи.

Росія, під керівництвом М. І. Паніна, використовувала дипломатичні зусилля для встановлення дружби з Великобританією у 1766 р. Це забезпечило їй безпеку в умовах зростання напруги на Близькому Сході. Хоча план "Північного акорду" не був повністю реалізований через небажання Пруссії грати другорядню роль, це призвело до перегрупування сил і підірвало основи Вестфальської системи.

Успішні російсько-турецькі війни (1768–1774 та 1787–1791) підкреслили домінування російського впливу в регіоні. Після Кючук-Кайнарджійського (1774) та Яського (1791) мирів весь регіон Північного Причорномор'я увійшов до складу Російської імперії. Міжнародні відносини активно зосереджувались на "Східному питанні" – поділі майна Османської імперії.

Проблеми територіального розподілу Польщі також зробили свій внесок у розкол Вестфальської системи. Початок переділу Польщі у 1772 р. був реакцією на реформи короля Станіслава Августа Понятовського, що стурбували Росію та Пруссію. Загострення внутрішніх конфліктів і боротьба за владу призвели до трьох переділів (1772, 1793, 1795) і зникнення незалежної Польської держави.

Фінальним етапом, що практично поклав початок розпаду Вестфальської системи стали події Великої французької революції [3, с. 241]. Цей четвертий період існування всієї конструкції Вестфальської системи фактично визначив її кінцевий етап в історії.

1 2 3

скачати