Християнські лідери намагаються встановити єдину для всього світу дату святкування Великодня
Архієпископ Кентербері Джастін Велбі: «Через п'ять-десять років може бути визначена єдина дата Великодня, що дозволить послідовникам по всьому світу святкувати одночасно.»
Архиєпископ Кентерберійський оголосив, що займається амбітним планом вирішення однієї з найдавніших розбіжностей у християнстві - тієї, що датується більше 1600 років тому.
Джастін Велбі заявив, що наприкінці чотирьохденної зустрічі архієпископа Кентерберійського та архієпископа Йоркського, яка відзначилась суперечками щодо прав гомосексуалів, в результаті обговорення з представниками католицької церкви та інших основних християнських конфесій світу, було вирішено встановити єдину дату святкування Великодня.
Архиєпископ висловив своє сподівання, що протягом наступних п’яти-десяти років буде визначено єдину дату святкування Великодня, що припадатиме на другу або тертю неділю квітня, а також попередив міністрів, що зміни можуть позначитись на графіку навчального процесу та календарях. "Я мрію побачити це, перш ніж вийти на пенсію", - додав архієпископ.
Правила визначення дати Великодня були встановлені в 325 році нашої ери на Нікейському соборі, який скликав римський імператор Костянтин для кодифікації християнської віри. Собор проголосив, що Великдень настає у першу неділю після 14-го дня пасхального - або церковного - повного місяця, тобто припадає на 22 березня і 25 квітня за григоріанським календарем.
Однак, за 1690 років, дати, визначені різними частинами християнської церкви, розійшлися, так як використовуються різні календарі. Православні церкви зазвичай святкують Великдень на тиждень пізніше.
Спроби досягти домовленості щодо дати Великодня сягають якнайменш 10 століття, "отже це може зайняти трохи часу", - сказав Велбі журналістам.
Торік Папа Франциск висловив готовність змінити дату Пасхи на заході, щоб християни могли відзначати її в один і той самий день у всьому світі. Зараз у дискусіях беруть участь представники Франциска, Патріарха Коптської православної церкви та Патріарха Константинопольського.
У Великобританії правовою основою для зміни дати Великодня є Пасхальний акт 1928 року, за яким дата Великодня має припадати на неділю, наступну за другою субототою квітня. Однак цей акт ніколи не був здійснений, і наступні уряди залишали за церквам право домовлятись про будь-яку зміну.
Велбі зненацька заскочив журналістів на прес-конференції, коли згадав, що Пасха обговорювалась архієпископом Кентерберійським та архієпископом Йоркським після його зустрічі з єпископом Коптської православної церкви Феодром II у Каїрі та дискусіями Феодора II з Франциском та Патріархом Константинопольським.
За словами Велбі, Феордор II висунув ідею закріпити єдину дату Великодня десь у другій чи третій неділі квітня для східного та західного християнства, а інші, безумовно, будуть приєднуватися. Ми домовились про подальшу підтримку.
Чому Америка не перейняла традицію великодніх шоколадно- алкогольних гулянь?
США - країна, розвинена у галузі безглуздих святкувань - так і не перейняла світські великодні традиції
Адам Габбатт
Великдень - одна з найвизначніших подій року для британців. Це державне свято, що за традицією відзначає смерть, а потім воскресіння, Ісуса, але зараз мова про інше: великодні писанки та алкогольні напої.
Таке ж кумедне поєднання, як вираз «живий мрець». Для маленьких британців це час об’їдатися шоколадом. А для родичів - робити майже те ж саме, але з пивом та хересом, поки вони стоять в черзі віддати той шоколад. Це час для радощів. Традиційно це також час магазинів на усіх головних вулицях виставляти на вітрини писанки та іноді плюшевих кроликів, та насолоджуватися рівнями продажів.
Так з пантелику збиває те, що США - країна, розвинена у галузі вигадування та справляння безглуздих свят - насправді так і не перейняла великодні традиції. Варто лише попросити великоднє яйце в американському гастрономі, аби одне з двох: або яйце в круту, або спантеличений погляд. Нічого поганого, але схоже на втрачену нагоду.
У Великобританії Великдень є державним святом, вихідним днем. Для більшості британців п'ятниця та понеділок - вихідні, діти не йдуть до школи, отже чотири дні нічим не затьмарених гулянь та об’їдань. Це означає стрімке підвищення активності британського бізнесу (якщо не брати до уваги гроші, втрачені через надання двох вихідних багатьом працівникам). Таверни кишать людьми. Винно-горілчані крамниці розпродають увесь ель і меодовуху, а полиці продуктових магазинів, на яких тільки-но були велетенські шоколадні яйця та сосиски у тісті, спорожніли. Приморські міста наводнили британці в шезлонгах з білими хустками на головах.
Це не просто зірковий час для кондитерів та пивоварень. Великодні листівки - неоціненне благо для індустрії подарунків, представники якої заробляють купу грошей на всіх святкуваннях. «Христос воскрес!», «Зі святом Великодня!», «Веселих свят!», «Якнайшвидшого одужання!», «Одужуй скоріше!», «Бажаю здоров’я!», «З думками про тебе», «Мої найглибші співчуття», «Співчуваю вашій втраті».
США можуть заробити стільки, хоч греблю гати. Це країна, яка вигадала День бабусь і дідусів. І Національний день лікарів. І Національний день начальника. Це країна, яка започаткувала теперішній Гелловін. Але що ми бачимо? Битва писанками у Білому домі. Влаштувати можна будь-коли.
Що ж не так з Америкою? «Великдень не дуже значно сприяє торгівлі,» - сказав Майкл Сільверстейн, старший партнер Бостонської консалтингової групи, провідної міжнародної компанії, що спеціалізується на управлінському консалтингу, і автор книг «Все на продаж» та «Полювання за скарбами».
«Роздрібні торговці намагалися зробити Великдень великим святом. Але так і не винайшли магічний рецепт великого свята. Можливо через те, що по суті, Великдень після Страсної п'ятниці є відносно священним.
«Це свято богослужіння і молитви. США - країна парадів та ходів, а Великдень - не свято подарунків та вечірок».
Можливо, це пов'язано зі степенем серйозності сприйняття Великодня. За результатами Американського дослідження релігійної приналежності, проведеного в 2008 році, 76% мешканців країни вважають себе християнами, у той час як у Великобританії цей показник становить 59%. Це може також бути пов’язано з більшою чисельністю побожних християн, які менш схильні перетворити Великдень на свято шоколаду та джину.
Або, може, це всього навсього через те, що в Сполучених Штатах Великдень не є державним святом. У американців немає вільного часу робити те ж саме, що британці.
Але американці повинні усвідомити, що вони втрачають: святковий час, писанки, пиянки, обов'язкові поїздки на море в десятиградусну «спеку».
Вони також позбавлені видовища дитини (або ж не дитини), якій стає погано на новому жовтогарячому килимі чи, наприклад, лимонно-салатовому дивані, а ще криків, сліз, обіцянок «я більше не буду».
А найголовніше - усе це і на наступний день, і в наступному році, і взагалі завжди.