Закладу сторінка 3

23 цього виду театру можна показати одночасно декілька персонажів.
Наприклад, у казках «Ріпка», «Вовк і семеро козенят», «Гуси- лебеді» тощо. Казки і інсценівки в яких багато персонажів можуть показувати двоє-троє дітей, які розміщуються за ширмою.
 Ляльковий театр – для вистав характерне вільне поєднання різних типів ляльок, а також різних прийомів і засобів – все це підпорядковано виявленню специфіки мистецтва. Вистава переносить дітей у чарівний світ, де все казкове – реальне і фантастичне. З великою радістю вони зустрічають ляльок, сприймають їх так, ніби це живі істоти, з цікавістю спостерігають за їх діями. Діти люблять, коли герої вистави стрибають, говорять, виконують різні рухи. Це викликає в них жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення стати безпосереднім учасником подій. Чим старші діти, тим більше вони цікавляться сюжетами інсценівок, стосунками між дійовими особами, їхніми успіхами та невдачами. Тому ляльковий театр використовується не тільки як розвага для дітей, але й як засіб виховання високих моральних якостей та позитивних рис характеру. Пропонуємо деякі ідеї створення нетрадиційних видів театру.
До лялькових театрів відносять такі театри як:
 театр Петрушок – це спектаклі за участю спеціальних ляльок, у яких тулуб пустий (сорочка, рукавичка), що одягається на руку.
Рух її голови здійснюється за допомогою рухів пальців, кисті руки. Ляльки звичайно діють на ширмі, за якою ховається ляльковод. Якщо лялька дуже велика для дитячої руки, то в голову можна вставити два пальці замість одного. Треба вкоротити рукава ляльки, щоб дитячі пальці входили в патронки рук.

24
 театр маріонеток – ляльки, які рухаються за допомогою ниток, що відходять від усіх рухомих частин персонажу (рук, ніг, голови) і сходяться вгорі на хрестовині.
 театр естрадної ляльки – це великі ляльки в зріст людини, пошиті з тканини, набиті ватою або поролоном. Ноги та руки ляльок за допомогою резинок кріпляться до ніг та рук ляльководів, голівка приводиться в рух рукою дитини. Цей театр ще має назву «Театр «живої руки».
 театр рукавичок – лицьова сторона рукавички (готової чи зшитої) формується заготовленими деталями, пришитими до основної тканини. Волосся, вуха, бороду вдало імітують нитки, бахрома.
Прикраси, бантики, комірці не повинні перевантажувати рукавичку. Зворотній бік оформляється деталями (хустка, хвостик);
 театр-пуф – інсценізація творів з допомогою персоніфікованих пуфиків – м’яких подушок – іграшок (тваринки, комахи тощо);
 магнітний театр – дітей можна порадувати, здивувати, якщо пристосувати зроблені ними іграшки для магнітного театру. Для цього потрібно смужками паперу прикріпити до нижніх частин конусів і циліндрів шматочки металу. Металеві шматочки можна розмістити в отворах котушок. Зробимо підставку для показу такого театру. До фанери або твердого картону приклеїти шматок тканини, для того, щоб діти не бачили як ми будемо пересувати магніт під підставкою. Іграшки будуть «ходити»,
«бігати» .
(Додаток 2)
Отже, можна створити ще багато видів театру, головне, фантазія і бажання педагога, завдання якого не тільки зацікавити малят театром та театралізованими іграми, а й викликати у них бажання самим взяти участь у створенні театральних персонажів.

25
1.4. ГРА ДРАМАТИЗАЦІЯ, ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ АКТОРСЬКИХ
ЗДІБНОСТЕЙ У ДІТЕЙ
Гра-драматизація це синтетичний вид діяльності дошкільників.
Виникнення її можливе при наявності у дітей міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати
ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути. Ігри-драматизації – це відтворення сюжету літературного твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності – інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей. У іграх-драматизаціях дитина-артист, самостійно створює образ за допомогою комплексу засобів виразності (інтонація, міміка, пантоміма), проводить власні дії виконання ролі. У грі- драматизації дитина виконує який-небудь сюжет, сценарій якого заздалегідь існує, але не є жорстким каноном, а служить канвою, в межах якої розвивається імпровізація. Імпровізація може стосуватися не тільки тексту, але і сценічної дії. Ігри-драматизації можуть виконуватися без глядачів або носити характер концертного виконання. Якщо вони розігруються в звичайній театральній формі
(сцена, завіса, декорації, костюми і так далі) або у формі масового сюжетного видовища, їх називають театралізаціями.
Види драматизації: ігри-імітації образів тварин, людей, літературних персонажів; рольові діалоги на основі тексту;
інсценування творів; постановки вистав поодинці або за декількома творами; ігри-імпровізації з розігруванням сюжету без попередньої підготовки. Драматизації грунтуються на діях виконавця, який може використовувати ляльки.
Артемова Л. В. виділяє декілька видів ігор-драматизацій
дошкільників:

26
 гра-драматизація з пальчиками. Атрибути дитина надягає на пальці. Він «грає» за персонажа, зображення якого знаходиться на руці. По ходу розгортання сюжету діє одним або декількома пальцями, промовляючи текст. Можна зображати дії, знаходячись за ширмою або вільно пересуваючись по кімнаті;
 гра-драматизація з ляльками бі-ба-бо. У цих іграх на пальці руки надягають ляльки бібабо. Вони зазвичай діють на ширмі, за якою стоїть той, що водить. Таких ляльок можна виготовити самостійно, використовуючи старі іграшки;
 імпровізація. Це розігрування сюжету без попередньої підготовки.
У традиційній педагогіці гру-драматизацію відносять до творчих, таких, що входять в структуру сюжетно-рольової гри. Гра- драматизація розглядається в рамках театралізованої ігри тому, що входить разом з режисерською грою в структуру сюжетно-рольової гри. Проте режисерська гра, включаючи такі складові, як уявна ситуація, розподіл ролей між іграшками, моделювання реальних соціальних стосунків в ігровій формі, є онтогенетично ранішим видом
ігор, чим сюжетно-рольова, оскільки для її організації не вимагається високого рівня ігрового узагальнення, необхідного для сюжетно- рольової гри (С. А. Козлова, Е. Е. Кравцова). Заняття з дітьми драматизацією дуже продуктивні. Основною метою є формування думаючої і такої, що відчуває, люблячої і активної людини, готової до творчої діяльності.
Процес гри-драматизації можливий, якщо дитина:
 має досвід сприйняття літературних творів, їх переживання і осмислення;
 має досвід взаємодії з театральним мистецтвом (знає, що таке театр, що таке спектакль і як він народжується, має досвід сприйняття і переживання дії, що театралізується, володіє специфічною мовою театрального мистецтва);

27
 включається в ігрову діяльність відповідно своїм здібностям і можливостям
(дитина-«режиссер», дитина-«актор», дитина-
«глядач», дитина-«оформлювач»-«декоратор» вистави.
Дитина–«режиссер» - має добре розвинену пам`ять і уяву, це дитина-ерудит, що володіє здібностями швидко сприймати літературний текст, переводити в ігровий постановочний контекст. Він цілеспрямований, володіє прогностичними, комбінаторними
(включення в хід дії віршів, що театралізується, пісень і танців,
імпровізованих мініатюр, комбінування декількох літературних сюжетів, героїв) і організаторськими здібностями (ініціює гру- драматизацію, розподіляє ролі, визначає «сцену» і сценографію відповідно до літературного сюжету, керує грою-драматизацією, її розвитком, регламентує діяльність решти учасників спектаклю, доводить гру до кінця).
Дитина-«актор» - наділений комунікативними здібностями, легко включається в колективну гру, процеси ігрової взаємодії, вільно володіє вербальними і невербальними засобами виразності і передачі образу літературного героя, не зазнає труднощів при виконання ролі, готовий до імпровізації, уміє швидко знайти необхідні ігрові атрибути, що допомагають точніше передати образ, емоційний, чутливий, має розвинену здатність самоконтролю (слідкує за сюжетньою лінією, грає свою роль до кінця).
Дитина-«декоратор» наділений здібностями образної
інтерпретації літературної основи гри, які виявляються в прагненні зобразити враження на папері. Він володіє художньо-образотворчими уміннями, відчуває колір, форму в передачі образу літературних героїв, задуму твору в цілому, готовий до художнього оздоблення спектаклю через створення відповідних декорацій, костюмів, ігрових атрибутів і реквізиту.

28
Дитина-«глядач» володіє добре розвиненими здібностями рефлексій, йому легко «брати участь в грі» з боку. Він наглядовий, володіє стійкою увагою, творчо співпереживає грі-драматизації, любить аналізувати спектакль, процес виконання ролей дітьми і розгортання сюжетної лінії, обговорювати його і свої враження, передає їх через доступні йому засоби виразності (малюнок, слово, гру).
Театралізовану гру характеризує перенесення акценту з процесу гри на її результат, цікавий не тільки учасникам, але і глядачам. Її можна розглядати як різновид художньої діяльності, а значить, розвиток діяльності театралізованої гри доцільно здійснювати в контексті художньої діяльності.
Систему роботи по розвитку творчих здібностей можна розділити на 3 етапи: художнє сприйняття літературних і фольклорних творів; освоєння спеціальних умінь для становлення основних («актор»,
«режисер») і додаткових позицій («сценарист», «оформлювач»,
«костюмер»); самостійна творча діяльність.
Театралізовані ігри в дошкільному віці, безпосередньо, засновані на розігруванні казок як засобу пізнання дитиною світу. Українська народна казка радує дітей своїм оптимізмом, добротою, любов`ю до всього живого, мудрістю, співчуттям слабшому, лукавством і гумором, при цьому формується досвід соціальних навиків поведінки, а улюблені герої стають зразками для наслідування.
Приведемо приклади педагогічних ситуацій, що вирішуються за допомогою театральної діяльності ( Н.В.Мікляєва).
1.«Занурення в казку» за допомогою «чарівних речей» з казки.
Створення уявної ситуації. Наприклад, подивитися на речі, що стоять в групі, використовуючи «чарівний ритуал» (зажмурити оченята,

29 вдихнути, з видихом відкрити оченята та озирнутися навколо) або
«чарівні окуляри». Потім привернути увагу дітей до певної речі: лава
(«Чи не з неї впало яєчко?»), тарілка («Може в цій тарілці випекли
Колобок?») і так далі. Потім дітей запитують, чи дізналися вони з якої казки ці речі.
2. Читання та спільний аналіз казок. Наприклад, проводиться бесіда, спрямована на знайомство з емоціями і відчуттями, потім - виділення героїв з різними рисами вдачі та ідентифікація себе з одним з персонажів. Для цього під час драматизації діти можуть зазирати в
«спеціальне» дзеркало, яке дозволяє бачити себе в різні моменти театралізованої гри, і з успіхом використовується при програванні перед ним різних емоційних станів.
3. Програвання уривків з казки, передавання різних рис вдачі, з паралельним поясненням або роз`ясненням вихователем і дітьми етичних якостей та мотивів дій персонажів.
4. Режисерська гра (з будівельним і дидактичним матеріалом).
5. Малювання, розфарбовування найбільш яскравих і емоційних для дітей подій з казок з мовним коментуванням і поясненням особистого сенсу подій, що зображуються.
6. Словесні, настільно-друковані і рухливі ігри, направлені на засвоєння етичних правил і постановку етичних завдань у вільній діяльності дітей після заняття.
Якщо необхідно ввести проблемні ігрові ситуації, то театралізовані ігри, можуть проводитися у двох варіантах: із зміною сюжету, зберігаючи образи твору або з заміною героїв, зберігаючи зміст казки.
В процесі роботи над ролями рекомендується: складати словесний портрет героя;

30 фантазувати з приводу його будинку, взаємин з батьками, друзями, придумування його улюблених блюд, занять, ігор; створювати різні випадки з життя героя, не передбачених
інсценуванням; аналізувати придумані вчинки; робота над сценічною виразністю: визначення доцільних дій, рухів, жестів персонажа, місця на сценічному майданчику, міміки, інтонації; підготовка театрального костюма; використання гриму для створення образу.
Правила драматизації (Р. Калініна)
Правило індивідуальності. Драматизація - це не просто переказ казки, в ній немає строго визначених ролей із заздалегідь вивченим текстом. Діти переживають за свого героя, діють від його імені, приносячи в персонаж свою особу. Саме тому герой, зіграний однією дитиною, буде зовсім не схожий на героя, зіграного іншою дитиною.
Та і одна і та ж дитина, граючи удруге, може бути зовсім
іншою.Програвання психогімнастичних вправ на зображення емоцій, рис характеру, обговорення і відповіді на питання дорослого є необхідною підготовкою до драматизації.
Правило загальної участі. У драматизації беруть участь всі діти.
Якщо не вистачає ролей для зображення людей, звірів, то активними учасниками спектаклю можуть стати дерева, кущі, вітер, хатинка і так далі, які можуть допомагати героям казки, можуть заважати, а можуть передавати і підсилювати настрій головних героїв.
Правило
свободи
вибору.
Кожна казка програється неодноразово. Вона повторюється (але це буде кожного разу інша казка - див. правило індивідуальності) до тих пір, поки кожна дитина не програє всі ролі, які вона хоче.

31
Правило допомагаючих питань. Для полегшення програвання тієї або іншої ролі після знайомства з казкою і перед її програванням необхідно обговорити, «промовити» кожну роль. У цьому вам допоможуть питання: що ти хочеш робити? Що тобі заважає в цьому?
Що допоможе зробити це? Що відчуває твій персонаж? Який він? Про що мріє? Що він хоче сказати?
Правило зворотнього зв'язку. Після програвання казки проходить її обговорення: Які почуття ти переживав під час спектаклю? Чия поведінка, чиї вчинки тобі сподобалися? Чому?Хто тобі більше всього допоміг в грі? Кого ти хочеш тепер зіграти?Чому?Атрибутика (елементи костюмів, маски, декорації) допомагає дітям зануритися в казковий світ, краще відчути своїх героїв, передати їх характер. Вона створює певний настрій, готує маленьких артистів до сприйняття і передачі змін, що відбуваються за ходом сюжету. Атрибутика не має бути складною, діти виготовляють її самі. Кожен персонаж має декілька масок, адже в процесі розгортання сюжету емоційний стан героїв неодноразово міняється (страх, веселість, здивування, злість і так далі). При створенні маски важливою виявляється не портретна схожість її з персонажем
(наскільки точно, наприклад, намальований п'ятачок), а передача настрою героя і нашого відношення до нього.
Правило мудрого керівника. Дотримання і супровід педагогом всіх перерахованих правил драматизації, індивідуальний підхід до кожної дитини .
Розвиток театралізованих ігор залежить від змісту і методики художнього виховання дітей в цілому і від рівня освітньої роботи в групі (Козлова С.А., Куликова Т.А.) [5, с.54]. У основі керівництва театралізованими іграми, лежить робота над текстом літературного твору. Р. І. Жуковська радить підносити текст твору виразно, художньо, а при повторному читанні залучати дітей до нескладного

32 аналізу змісту, підводити до усвідомлення мотивів вчинків персонажів.
Збагаченню дітей художніми засобами передачі образу сприяють етюди з прочитаного твору або вибір будь-якої події з казки і його розіграш (глядачівгадують). Цікаві етюди, в яких діти рухаються під фрагменти музичних творів.
Старші діти активно обговорюють, в що краще грати, погоджувати свої задуми і бажання. Гра повторюється кілька разів і у кожного є можливість спробувати себе у вподобаній ролі. У старших групах домовляються про два-три склади «артистів». З метою засвоєння послідовності подій, уточнення образів персонажів організовується художньо-мистецька діяльність: малювання, аплікація, ліплення за темою твору. Старші дошкільники можуть працювати підгрупами, отримують завдання, наприклад, виліпити фігурки персонажів, щоб розіграти казку. При цьому відпадає необхідність в спеціальному запам`ятовуванні тексту.
Основна мета педагогічного керівництва - збуджувати уяву дитини, створювати умови для винахідливості, творчості дітей
(Козлова
С.А.,
КуликоваТ.А).
Основні напрями розвитку театралізованої гри, полягають в поступовому переході дитини від гри поодинці до гри-контамінації, що передбачає вільну побудову дитиною сюжету, в якому літературна основа поєднується з вільною її
інтерпретацією дитиною або з`єднуються декілька творів; від гри, де використовуються засоби виразності для передачі особливостей персонажа, до гри як засобу самовираження через образ героя; від гри, в якій центром є «артист», до гри, в якій представлений комплекс позицій
«артист»,
«режисер»,
«сценарист»,
«оформлювач»,
«костюмер», але при цьому переваги кожної дитини пов`язані з певним одним з них, залежно від індивідуальних здібностей та інтересів; від театралізованої діяльності, до театрально-ігрової діяльності як засобу самовираження особи і самореалізації здібностей.