Закладу сторінка 8

87 діти частіше за своїх однолітків обирають роль дорослого у творчих
іграх, змагаються з іншими дітьми.
Коли ми говоримо про обдарованих дітей, то маємо на увазі дітей
із підвищеним рівнем розвитку інтелектуальних, творчих, соціально особистісних здібностей, а також дітей із потенційними можливостями.
Чим раніше людина зрозуміє, в чому вона талановита, тим більше у неї шансів реалізувати свій талант, стати щасливим.
Питання обдарованості досліджували психологи:
Д.
Богоявленська, І. Карабаєва, О. Кульчицька, О.Кочерга, О. Лєонтєв, Н.
Лейтес, Г. Чистякова, О. Музика, В. Юркевич, Е. Щебланова.
Суттєвими є висловлювання відомих психологів С. Рубінштейна, Б.
Ананьєва, Г. Костюка, К. Платонова щодо зв'язку здібностей з діяльністю та розвитком особистості [2, 43; 4, 109].
Педагогічний супровід обдарованих дітей формуюється на підставі наукових ідей та організаційних умов, які визначаються в закладі і постійно підтримуються. Не можна дати рецепти для кожного дня, для кожного випадку. Педагог сам повинен наодинці прийняти рішення, яке позитивно вплине на розв’язання проблеми виявлення і розвитку талановитої або обдарованої дитини. Педагогічні колективи мають самостійно враховувати наявний внутрішній потенціал, створювати відповідну атмосферу, в якій дитина може легко проявити й розвивати свої задатки. При цьому обов’язково мають враховуватися психологічні вікові особливості дітей.
Пріоритетними завданнями педагога у роботі з обдарованими дітьми є:
 концентрація на обдарованній дитині, а не на середньостатистичному вихованцеві, який має відповідати програмовим вимогам;
 надання можливості творчої оригінальної праці і самостійної організації вихованцем свого оточення;

88
 створення простору для високого рівня мислення;
 включення у систему навчання батьків здібних дітей;
 неперервний розвиток професійного рівня педагогів, які працюють з обдарованими дітьми.
З огляду на питання розвитку обдарованності засобами театрального мистецтва вважаємо за необхідне зазначити принцип
інтеграції різних видів мистецтва в процесі формування активної творчості дитини. Інтеграція видів мистецтва: художньої літератури і живопису, театрального мистецтва та кінематографії, народного мистецтва та мультиплікації, сприяє розширенню простору, дозволяє домогтися творчого осмислення змісту театралізованної діяльності, встановлення асоціативних звязків в реалізації ігрового задуму, неординарного вираження відчуттів та емоцій. Методи і прийоми формування основ театрально-естетичної культури можна розділити на три групи.
Перша група методів орієнтована на те, щоб дитина засвоїла
інтонаційний словник театрального мистецтва і способи вираження різних емоцій (веселість, ніжність, строгість, здивування, смуток, спокій, хвилювання, тривога, загадковість тощо). Виокремлена група передбачає:
стимулювання різноманітних етичних і естетичних відчуттів,
прояв співпереживання (створення ігрових ситуацій, наочності, захопливості, образності словесних вказівок, стимулювання цікавим змістом, поясненнями, бесідами, порівнянням і контрастним зіставленням матеріалів);
переконання засобами мистецтва в процесі формування
естетичного сприйняття, естетичних емоцій і відчуттів
(прийоми художнього виконання казок, віршів, емоційно насиченого аналізу творів і продуктів дитячої творчості,

89 уподібнення характеру художнього, літературного та музичного образу).
Друга група методів орієнтує на оволодіння мовою театрального мистецтва, на сприйняття виразних засобів (колір, композиція, музичний супровід, епітети, образні порівняння), на встановлення взаємозв'язку між змістом твору і засобами виразності. Вирішуючи завдання другої групи методів слід використовувати:
бесіди і розповіді за змістом художнього твору, що включають проблемні, пошукові завдання, створення уявної ситуації, співвідношення власних переживань і емоцій зі змістом твору, використання метафор, порівнянь;
моделювання засобів виразності теарального мистецтва за допомогою ігор-уподібнень, імітаційних та імпровізаційних ігор;
створення пошукових ситуацій, спонукаючих дитину до практичних дій і пошуку власних засобів виразності при сприйнятті, виконанні та в продуктивній творчості.
Третя група методів, направлена на розвиток художньо- мистецької особистості дитини та передбачає:
вправи репродуктивного і творчого характеру, що припускають варіативність у виконанні дій, відтворенні образу, здатність здійснювати дії в пошукових і проблемних ситуаціях;
етюди по розвитку творчої уяви, що включають серію творчих завдань (прийом дії з неоформленним матеріалом, етюди з реальними предметами тощо);
«перевтілення», що включають прийоми входження в ситуацію рольової взаємодії, занурення в уявний простір створюваного дитиною художнього образу, пошуку виразного жесту, прийом
«гри в казку», «озвучування персонажа», співпереживання, співтворчість, співучасть в створенні художнього образу твору
(образно-драматургічні, вокальні, ритмопластичні імпровізації).

90
Керівництво театрально-ігровою діяльністю, органічне поєднання методів і прийомів, одночасна дія на зорові, слухові, тактильні органи сприйняття, активізацію мислення, уяви, емоцій забезпечує глибше занурення дитини в світ мистецтва та спонукають її до плавного переходу від сприйняття до співпереживання, від співпереживання до уяви, від уяви до творчості [1, 69].
Шляхи формування театральної інтерпретації, акторської
імпровізації та розвитку творчих здібностей дітей:
1) створення в грі відповідного настрою, перебуваючи в якому діти здатні повірити в уявні обставини для втілення ігрових образів;
2) постановка перед дітьми творчих завдань, застосування ігор, розігрування сценарію який пропонують дорослі, а втілюють — діти;
3) встановлення взаємності у створенні ігрового образу, виконання ролі,відтворення образу в розвитку, оволодіння способом сумісних дій
і способами сюжетно-композиційного розвитку [2, 34].
Здійснюючи всебічний розвиток творчих здібностей дітей засобами театрального мистецтва педагог ставить перед собою наступні завдання: задовольняти потребу і цікавість дитини; розвивати
її природні задатки, активізувати дитячу творчість, своєчасно виявляти обдарованість. Розвивати естетичний смак, емоційне задоволення, пластику, гнучкість. Підтримувати прагнення самостійно шукати виражальні засоби для створення образу персонажу за допомогою рухів, міміки, жестів, мовної інтонації.
Психолого-педагогічний аналіз проблеми підтримки
індивідуальних особливостей, творчої обдарованості дітей доводить, що театрально-ігрова діяльність може виступати як один з універсальних спосіб сприяння активізації творчості за умови компетентного використання педагогом методів і прийомів формування основ театрально-естетичної культури, врахування
індивідуального фонду бажань та можливостей дитини, створення

91 варіативного, трансформаційного середовища для самостійної та організованної діяльності дітей.
Контрольні запитання
1. За якими ознаками можна виявити обдарованність?
2. Дайте визначення поняття «обдарованість».
3. В чому полягає педагогічний супровід обдарованих дітей?
4. Якими є пріоритетні завдання педагога у роботі з обдарованими
дітьми?
5. Охарактеризуйте групи методів і прийомів формування основ
театрально-естетичної культури.
6. Опишіть
шляхи
формування
театральної
інтерпретації,
акторської імпровізації та розвитку творчих здібностей дітей.

92
РОЗДІЛ 4 . СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦЯ ДОШКІЛЬНОЇ
ОСВІТИ ДО ТЕАТРАЛЬНО-ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА
ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
4.1. ЕЛЕМЕНТИ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ В
ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВИХОВАТЕЛЯ ДОШКІЛЬНОГО
НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
Навчально-виховний процес в дошкільному закладі - явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка визначається педагогічним спілкуванням. Професійне спілкування вихователя споріднене з мистецтвом, що завжди є поєднанням таланту й майстерності.
Щоб цей взаємовплив був ефективним, у педагога і дитини мають переважати позитивні естетичні почуття як показник людяності, творчості, працездатності та результативності. Процес взаємостосунків з дітьми в дошкільному закладі містить багато складників, серед яких мистецькі, моральні, психологічні, технологічні, які визначають якість спілкування.
Щоб удосконалити професійне спілкування, зробити його більш впливовим, вихователеві слід звернутися до театральної педагогіки.
Сьогодні інтерес до театральної педагогіки обумовлений низкою. соціокультурних і освітніх факторів.
Перший фактор - це потреба особистості, яка здатна до адекватної культурної самоідентифікації, до вільного вибору власної позиції.
Елементи театральної педагогіки є органічною складовою навчально- виховного процесу у вузі, універсальний засіб розвитку творчих, артистичних здібностей майбутнього педагога.
Другий фактор, що обумовлює інтерес до театральної педагогіки, - це перехід від способу простого нарощування кількості навчальних програм до пошуку інтенсивних підходів до її організації. Саме

93 театральна педагогіка покликана розкрити внутрішній потенціал педагога.
Третій фактор - це педагогічний артистизм, важлива риса професійної майстерності, творчості педагога. Адже гарний педагог - це той, хто володіє мистецтвом самовираження, здатністю до перевтілення, співтворчості з колегами, вихованцями, співпереживання з ними.
Тільки в царині театральної педагогіки кожен майбутній вихователь може знайти для себе засоби розкриття власних педагогічних здібностей, творчого потенціалу.
Не важко помітити спільні особливості у професії актора і вихователя. Адже в драматургії заняття чи в організації іншого виду дитячої діяльності є:
- використання розмовного матеріалу (читання, розповідь, бесіда, пояснення тощо),
- мінімальні декорації - інтер'єру групової кімнати, дидактичних матеріалів (ілюстрацій, макетів, моделей, елементів одягу конкретного персонажа тощо), музичного супроводу, і при цьому вихователь є самим собою - особистістю, яка цілеспрямовано виховує і навчає.
З цих позицій стає зрозумілим, чому вихователеві дошкільного закладу важливо усвідомити принципи театральної дії, її закони.
У цьому може допомогти система К.С. Станіславського, який розглядає органічну природу театральної творчості через природу людини-творця, актора. Система К.С. Станіславського - наука не тільки про акторську творчість, а й про те, як, спираючись на об'єктивні закони, плекати, розвивати, збагачувати різні здібності, і не лише сценічні. Вона - важливий засіб підвищення коефіцієнта корисної дії у творчій діяльності й актора, і вихователя.

94
Система К.С. Станіславського ґрунтується на таких п'яти принципах виховання актора, які можуть в адаптованому вигляді використовуватися й у підготовці вихователя:
1) принцип життєвої правди (у педагогіці - це зв'язок навчання і виховання з життям);
2) принцип ідейної спрямованості: учення про надзавдання (цей принцип відіграє велику роль у конструктивній діяльності педагога, адже режисура заняття, гри, праці, спостереження передбачає постановку завдання, надзавдання, яке й розв'язує вихователь);
3) принцип дії - підґрунтя переживання й матеріалу для творчості, він є основним у системі К.С. Станіславського (творче переживання й матеріал для творчості є провідним компонентом в організаторській діяльності вихователя);
4) принцип органічної творчості (розкриває нерозривний зв'язок психічного і фізичного, суб'єктивного переживаного почуття педагога з його зовнішнім об'єктивним вираженням, тобто говорить про рівень психотехніки вихователя, володіння своїм організмом -- головним інструментом впливу на вихованців);
5) принцип творчого перевтілення в образ - це стан сценічного переживання, на ґрунті якого розв'язуються завдання всіх попередніх принципів (цей принцип знаходить своє відображення в гностичній діяльності вихователя як засадовій для всієї професійної діяльності педагога).
Єдність фізичного і психічного потребує тісного зв'язку методу і відповідної педагогічної техніки. Саме тому майстерність педагога й актора визначається трьома взаємообумовленими складниками:
теорією, технікою і методами роботи над матеріалом, його організацією і впровадженням у дію.
В оволодінні мистецьким акторським впливом на аудиторію вирішальну роль відіграють природні задатки педагога та здатність

95 удосконалювати свій талант. Ця здатність набувається в процесі навчання, виховання, практичної діяльності. Що ж таке педагогічний талант? Вихователь повинен бути деякою мірою актором, володіти акторським мистецтвом.
На думку К.С. Станіславського, акторові потрібні такі творчі здібності: спостережливість, вразливість, пам'ять (афективна), те- мперамент, фантазія, уява, внутрішній і зовнішній вплив, перевтілення, смак, розум, відчуття внутрішнього і зовнішнього ритму й темпу, музикальність, щиросердість, винахідливість, самовладання, безпосередність, сценічність тощо. Поєднання багатьох творчих здібностей і вольові зусилля, які докладає актор, постійно тренуючись і вдосконалюючи себе, роблять його талановитим. Для презентації свого таланту глядачам актору потрібні виразні дані: виразне обличчя, пластика, лінії тіла тощо.
Ці властивості потрібні й вихователеві - головній дійовій особі в театрі одного актора, що розрахований на дошкільнят. Чим більше здібностей матиме у своєму творчому арсеналі вихователь, тим сильнішим, дієвішим буде його педагогічний вплив на вихованців, отже, педагогові слід мати найкращі якості обдарованого актора.
Міркування К.С. Станіславського щодо своєрідних правил підтримання і розвитку таланту актуальні і в наш час. Вони важливі як для акторів, так і для педагогів.
Головне в акторському і педагогічному таланті, як вважає
І. А. Зязюн, - уміти «заражати» людей. Заразливість - це риса мистецького таланту. Завдяки заразливості спрацьовує головний закон міжособистісного спілкування - закон сумісності. Заразливість гри актора визначається його чарівністю, привабливістю, шармом.
К. С. Станіславький неодноразово визначав заразливість актора як особисту «сценічну» чарівність, яка часто не характеризується ні

96 красою, ні хорошим голосом, ні талантом, проте володіє великою силою привабливості і впливу на глядача
Чарівність - це невід'ємна риса вихователя. Це специфічно педагогічна чарівність. Вона може бути інтелектуальною (розум світиться в очах), по-дитячому наївною, безпосередньою, трагічною, комічною. Але головне, щоб чарівність вихователя викликала позитивні естетичні почуття у вихованців, приваблювала їх, заворожувала, налаштовувала на відкритість і самореалізацію.
Переживання позитивних естетичних почуттів є найважливішим чинником сумісності суб'єктів навчально-виховного процесу.
Контрольні запитання
1. Визначте роль соціокультурних і освітніх факторів театральної
педагогіки.
2. Які спільні особливості у професії актора і вихователя?
3. Якими є принципи системи К. С. Станіславського виховання
актора, які можуть в адаптованому вигляді використовуватися у
підготовці вихователя?
4. Дайте визначення поняття «творчі здібності».
5. Які особливості акторського і педагогічного таланту?
4.2. ПЕДАГОГІЧНА СУМІСНІСТЬ І ПЕДАГОГІЧНЕ
СПРИЙМАННЯ
Сумісність педагога і вихованців ґрунтується'на принципах взаємної доброзичливості, довіри, принциповості, відповідальності. У навчально-виховному процесі вихователь повинен збагачувати вихованців розумово, морально, естетично. Саме тому він має оволодіти системою вмінь, навичок, необхідних для правильної оцінки
інших людей. Оцінювання педагогом інших відбувається на основі пізнання в процесі спілкування.

97
У спілкуванні виділяють три компоненти: пізнавальний
(формування уявлень про іншого); естетичний (зовнішній вигляд і внутрішній світ людини); поведінковий (слово і вчинок не розходяться, а в комплексі спрямовані на вихованця). Усі компоненти тісно взаємопов'язані.
Під час педагогічного спілкування відбувається комунікативне взаємозараження педагога і вихованців, що істотно впливає на їхнє творче самопочуття, а особливо на змістовний бік педагогічного спілкування, рівень пізнавальної діяльності дітей. Педагог виступає як активатор співпереживання і заражає дітей проблемою, спільним пошуком. Співпереживання, викликане вихователем у вихованців, впливає і на самого вихователя.
Взаємостосунки дітей і педагога значною мірою залежать від самопочуття вихователя (чи піднесений він, чи байдужий). Виникнення творчого піднесення в педагога, як і в актора, ускладнюється тим, що захопитись уже знайомим і звичним матеріалом дуже важко.
Творчому самопочуттю і актора, і вихователя, особливо в перші роки їхньої діяльності, заважає м'язове напруження. Воно найбільше руйнує органіку творчої природи, погіршує здатність мислити, красиво говорити, заважає вільному вияву естетичних почуттів. У вихователя повинна бути природність у жестах, мовленні, привабливість і грація в рухах. Педагогічну дію слід не лише розуміти, а й переживати, наповнювати почуттям, тому розум і почуття у вихователя повинні бути в рівновазі. У талановитих педагогів щаслива врівноваженість розуму і почуттів, їхнє внутрішнє життя яскраве, витончене,
інтенсивне.
Підсвідомість і пов'язана з нею інтуїція - це дар, який допомагає творчим педагогічним пошукам, оскільки вона поєднана з різними здібностями (розумовими, естетичними). Якщо уважно проаналізувати особистість, наділену педагогічним талантом, її дії, обов'язково

98 помітимо, що сприймання у неї не менш активне, ніж віддача.
Спрацьовує закон рівноваги: інтенсивність віддачі зумовлюється
інтенсивністю сприймання. В ідеалі повинна бути рівновага між
інтенсивністю віддачі і сприйманням. Якщо вихователь під час спілкування відчуває внутрішню гармонію, задоволення від контакту з вихованцями, спілкування проходить ефективно, на високому рівні, де
є рівновага між сприйманням і віддачею.
Педагог і актор мусять знати і відчувати аудиторію, з якою працюють, розуміти, на кого орієнтуватися і кому допомагати, від кого чекати «сюрпризів», кого треба постійно стимулювати або ж стримувати. Вихователь має володіти арсеналом різноманітних засобів донесення до вихованців свого досвіду. Ці засоби неповторні,
індивідуальні. Найвагомішим серед них є погляд. Він допомагає привернути до себе увагу, зчитати важливу невербальну інформацію, послати потрібний сигнал вихованцеві - підбадьорити чи припинити небажану дію.
Дослідник проблем поведінкової активності В.А. Кан-Калик пропонує дотримуватися певних загальних правил для оптимізації спілкування з учнями. Якщо їх адаптувати до специфіки професійної діяльності вихователя, то вони виглядатимуть так:
- у групову кімнату заходити бадьорим, упевненим, енергійним, усміхненим;
- загальне самопочуття в початковий період спілкування бадьоре, продуктивне, упевнене;
- яскраво виражена готовність до спілкування, відкритість;
- енергійно виявляти комунікативну
ініціативу, емоційну налаштованість на діяльність, прагнення передати цей стан дітям;
- у групі створювати позитивний емоційний настрій;

99
- здійснювати органічне керування власним самопочуттям у процесі взаємодії з вихованцями (тільки позитивні емоції, не- зважаючи на несприятливі обставини, непередбачувані ситуації);
- домагатися продуктивності спілкування - доносити до дітей
інформацію цікаво, зрозуміло й отримувати відгук;
- здійснювати керування спілкуванням (оперативність, гнучкість, відчуття власного стилю спілкування, уміння поєднувати спілкування з методом впливу);
- мовлення (яскраве, виразне, точне, правильне, педагогічно до- цільне, у разі необхідності пестливе);
- міміка (енергійна, виразна, педагогічно доцільна);
- пантоміміка (виразна, адекватна жестикуляції, пластична);
-
ґрунтовне знання матеріалу;
- дотримання міри в педагогічному впливі на вихованців.
На ще один важливий момент взаємодії вихователя й дітей вказує
І. А. Зязюн - ауру (подих, повів). Хороша аура підвищує інтенсивність спілкування, посилює педагогічний вплив, відповідну реакцію на сприймання педагогічної дії вихованцями.
Вихователеві постійно слід удосконалюватися, інакше він приречений на моральне старіння і втрату прихильності вихованців.
Той, хто на все життя обирає професію педагога, має володіти трьома фундаментальними якостями: умінням шанувати і любити людей більше за себе; умінням усе життя поповнювати знання і збагачувати свій досвід - теоретичний, практичний, естетичний; умінням передавати цей досвід вихованцям.

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12

скачати