1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: вступ екз (1-10)(31,32).docx
Розширення: docx
Розмір: 143кб.
Дата: 31.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Module Test.docx
Філософія сз6.docx
укрмоваекзамен.docx
етика 42-51.docx
укрмова.docx

43. Загальна характеристика інформаційних жарнів журналістики.

Головна мета – інформувати читача про те, що відбулося (відбувається чи буде відбуватись) та називати, не коментуючи, факти з реального життя. Новина як таке повідомлення, у якому йдеться про щось досі невідоме, що щойно відбулося і заслуговує на увагу громадськості. Ознаки подієвої інформації: лаконізм, оперативність, об’єктивність, невтручання у виклад за допомогою власних суджень та оцінок, певна подія, факт в основі новини. Основні методи підготовки: спостереження, експеримент та інтерв’ю. Способи подачі інформації (коротких новин): жорсткий (подія, сенсація) та м’який (деталізація). Принцип «перевернутого ∆»: найбільш значиме спочатку, а додаткові відомості – потім. Хроніка – стисле повідомлення в 1-2 реченнях про те, що відбулося або відбудеться. Може складатись із кількох об’єднаних повідомлень; подія не деталізується, текст не містить заголовків. Анонс – коротке або розширене повідомлення про те, що має відбутися найближчим часом; поширений у друкованих та електронних ЗМІ. Замітка – стисле повідомлення про окремий факт; фіксується одиничність події; обсяг – кілька рядків; один із найстаріших жанрів. Розширена замітка – поширене повідомлення, дещо більше, ніж звичайна замітка. Також повідомляє новину, але не коментує її. Може відповідати на питання як? чому? та включати лід, сублід, додаткову інформацію. Особливості замітки: наявність факту, висока інформативність; новизна інформації; соціальна значимість повідомлюваного; оперативність. Лінгвістичні особливості: використання нейтральної лексики; наявність стандартних елементів (прізвища, числа); речення з однорідними членами; сталі звороти. Репліка – критично експресивна, нерідко в’їдлива замітка з певного приводу, написана з гумором, іронією чи сарказмом. Звіт – надає аудиторії досить вичерпну інформацію з певної теми чи про певну подію. Подається зазвичай під час урочистих заходів. Потребує присутності журналіста на місці події. Може бути великим, але констатує факт. Звіт поділяється на хронікальний та аналітичний (тематичний, проблемний). Репортаж (франц. «повідомляти») – «живий» опис того, що бачить журналіст з його емоціями та враженнями. Подається так, щоб читач відчув образ автора. Зародився у ХІХ ст., був домінуючим. Пишеться на основі фактів, що сильно вплинули на автора. Звідси походить авторське «я». Його функції: втілює характер ставлення до дійсності і визначає мовну форму; вибудовує мовлення від 3-ої особи, якою є сам автор; присутність автора рухає сюжет, емоційно його забарвлює, скріплює в одну цілісність; характерні риси: гнучкість, рухливість, багатозначність. Авторські відступи та коментарі, діалоги з учасниками. Етапи роботи над репортажем: інтенція – постановка теми, пошук матеріалу (час, умови, місце події), головна умова – присутність автора на місці події; диспозиція – розташування матеріалу у відповідності до структури жанру репортажу; елакуція – «одягання» думок у слова. Інтерв’ю – інформаційний жанр, який передає необхідну інформацію у вигляді діалогу – запитань та відповідей. Жанрові різновиди інтерв’ю: інтерв’ю-монолог, інтерв’ю-діалог, колективне інтерв’ю, інтерв’ю-замальовка, інтерв’ю-нарис, інтерв’ю-анкета.

44. Загальна характеристика аналітичних жарнів журналістики.

Аспекти аналізу: дедукція, індукція, синтез (поєднання), порівняння, абстрагування, узагальнення. До аналітичних жанрів належить лист, аналітичний огляд, рецензія та ін. Кореспонденція – найпоширеніший аналітичний жанр, в якому аналізується один факт, явище, подія; автор подає не тільки своє бачення, а й намагається розібратися в причинах, дати оцінку, спрогнозувати.

Схема створення кореспонденції: 1) називаємо те, що сталося; 2) зазначаємо оцінку подій та обґрунтовуємо її; 3) прогнози на майбутнє; 4) реакція загалу; 5) кореспонденція має всі структурні елементи; 6) завжди підписується журналістом.

Стаття – основний журналістський жанр, що характеризується широтою та глибиною аналізу фактів, їх зіставленням, узагальненням тощо. Стаття досліджує різні точки зору; об’єкти відображення статті: науково-популярні, організаторські.

Редакційна стаття – написана одним журналістом, але відбиває думку всього редакційного колективу. Обов’язкові елементи статті: аргументація, ціле→частина, причина→наслідок, обов’язкові висвітлення різних точок зору, об’єктивне авторське «я». Різновиди статей: теоретичні, пропагандистські, проблемні, наукові та інші.

Аналітичний огляд – йдеться не просто про констатацію факту, а і про її оцінку, причини та ін. Коментар – жанр журналістики, головним завданням якого є роз'яснити ситуацію, показати головних дійових осіб, розвинути і висловити думку, обґрунтувати певну ідею. Лист може мати ознаки кореспонденції, аналітичного огляду, коментаря на основі епістолярного стилю.

Рецензія – основний жанр критики, що відображає, інтерпретує та аналізує явища та факти з мистецької чи наукової сфер. Рецензія поділяється: літературна, музична, театральна, образотворча. Об’єкт рецензії – тільки цікаві художні явища. Предмет рецензії – особливості, специфіка або конкретного твору, або автора. Обов’язкові структурні компоненти: повідомлення про твір мистецтва (автор, місце, час створення), аналіз теми та ідеї, аналіз засобів відображення теми та ідеї, визначення місця твору у контексті творчості конкретного автора, приховання образу за «ми», поліадресатність; аргументований, емоційний, стилістично-гібридний види рецензії. Журналістське розслідування – жанр і аналітичний метод дослідження реальних явищ. Етапи роботи над журналістським розслідуванням: постановка проблеми; збір та опрацювання усієї наявної документації та архівів з цього питання; визначення усіх можливих гіпотез; перевірка за можливості версій та гіпотез; формулювання висновку. Схеми журналістського розслідування: 1)задача→гіпотеза→перевірка→висновок; 2)ситуація→причини→можливі виходи→оптимальний вихід; 3) конфлікт→аргументи однієї сторони→аргументи іншої→факти→зауваження фахівців→висновки.

45. Загальна характеристика художньо-публіцистичних жарнів журналістики.

Об’єкт відображення – будь-що; максимальний масштаб охоплення дійсності; використання тропів; авторське «я» – наймасштабніше.

Нарис – найпоширеніший художньо-публіцистичний жанр, у якому досліджуються реальні життєві явища через людські долі та характеристики з метою впливу на соціальну практику, формування особистості, її орієнтації у системі соціально - політичних і духовних цінностей.

Види нарису: сюжетні та описові; за об’єктом: сюжетні портретні, проблемні та змішаного типу. Стильові ознаки: чітко представлене і виражене авторське «я», інтимізація мовлення (автор максимально входить в контакт з читачами), ескізність (нарисовість) – певна свобода викладу, ширшавість форми, документальність, суспільна важливість, типізація героя, асоціативність, образність, доля викладу. Форми побудови безсюжетного нарису: хронікальна побудова, структурна, нариси у вільній (есейній) формі.

Зарисовка – різновид нарису, менша за обсягом, порушує локальніші проблеми або розповідає про окремі сторони життя людини чи окремі риси її характеру.

Етюд – частина майбутнього великого нарису, його деталь.

Есе – художньо-публіцистичний жанр, у якому автор вільно трактує літературну, естетичну, філософську чи іншу проблему, особливо не переймаючись систематичністю викладу, аргументацією висновків на порушену проблему.

Стилетворчі ознаки есе: розкутість думки; насиченість філософськими роздумами і сентенціями; особистісний характер сприйняття, "етюдність" вирішення теми; прагнення автора до самоствердження; вільна композиція та форма викладу матеріалу.

Два типи мовлення есе: опис і роздум.

Жанрові різновиди есе: есе-рецензія, есе-художня замальовка, есе-замітка, есе-щоденниковий запис, есе-лист.

Лінгвістичні особливості есе: повтор ключових слів, інверсія, ампліфікація тощо.

Сатирично-гумористичні жанри: фейлетон, памфлет, гумореска, пародія, епіграма, епітафія та «колючі» рядки. Прийоми наочно-образного узагальнення в художньо-публіцистичних жанрах: метафора, метонімія, уособлення, оксюморон, літота, гіпербола, фантазія, асоціація тощо. Інфографія (графізм інформації): плакати, графіки.

46. Загальна характеристика шоу-жанрів

Нарис – жанр, що лежить на межі між дослідженням і розповіддю. Від розповіді він відрізняється тим, що у ньому відображуються події і факти, які дійсно відбувалися у житті, з вказівку на час і місце дії, зазвичай зі справжніми іменами людей.

Головний предмет зображення – людина (за виключенням науково-популярного). Закадровий текст будується на порівняннях, він наповнений пізнавальними елементами, містить індивідуальні оцінки.

Замальовка – у цьму жанрі образність превалює над інформаційністю. На відміну від нариса вона не завжди композиційнго завершена, глибока і лаконічна. На телебаченні це найчастіше видові зйомки, деяка єдність взаємопов’язаних кадрів. У замальовки нема чітко окресленого приводу, але є висока художня оперативність роботи, що проявляється у строгій композиційній завершеності кожного кадру, у прискіпливому відборі ракурса, світової тональності. Дуже часто текст взагалі відсутній. Журналіст обирає об’єкт зйомки, обговорює з режисером її хід, довжину і потім обирає з оператором тональність. Широко використовується музичне і шумове оформлення.

Есе - практично відсутній, тому що вимагає надзвичайно талановитого автора.

Фельєтон – головний сатиричний жанр публіцистики. Широко використовуються прийоми перебільшення, образного мовлення. Найпоширеніший асоціативний монтаж.

Памфлет – критика носить викривальний характер.

47. Ціннісні орієнтири в професійній журналістській діяльності.

Кожен журналіст несе відповідальність перед суспільством, перед своєю аудиторією за повну й адекватну інформацію про суспільство загалом та його окремі групи, про події, що відбуваються. У журналістській професії моральний вибір є постійним супутником творчої праці, а головні методи діяльності журналіста набувають характеру морального вчинку. Вплив засобів масової інформації на людей і здійснення функцій інформування, регулювання, інтеграції, виховання, навчання, відпочинку й насолоди, популяризації та реклами, на думку української дослідниці О.Кузнецової, постійно зобов’язують журналіста робити моральний вибір, від якого залежить доля людей, колективів, установ, фірм і навіть держав.

Моральні проблеми з’являються в журналістів тоді, коли завдання професійної діяльності вступають у конфлікт із загальними, національними, особистими нормами моралі, з використанням нових засобів фіксації й передачі інформації, що потребують нових норм регулювання моралі.

Професійна мораль журналіста − це не тільки форма свідомості, а й моральна поведінка, її мотиви, підстава моральних оцінок у вигляді суджень у журналістських матеріалах, моральні стосунки з людьми у фаховій діяльності, моральний вплив на людей у міжособовому й опосередкованому ЗМІ спілкуванні. Професійна мораль журналіста складається з таких основних компонентів:

• моральна професійна свідомість;

• моральна професійна поведінка;

• моральний вплив на реципієнтів;

• моральна журналістська оцінка у матеріалах.

Етичні й моральні принципи реалізуються в роботі журналіста на індивідуальному, груповому, колективному та суспільному рівнях.

Захист суспільної моралі в українських ЗМІ реалізується в багатьох законодавчих актах, нормативних документах, які діють в Україні: це Закон України “Про захист суспільної моралі”, Конституція України, Указ “Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя”, Постанова “Про Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі”, Положення “Про громадську експертну раду з питань захисту суспільної моралі”, Закон “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про рекламу”, “Про інформаційні агентства”, “Про телебачення і радіомовлення”.

Професійна журналістська мораль, дотримання загальнолюдських цінностей, законність – все це базові поняття журналістської етики.

Журналістську етику можна охарактеризувати як набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює масову інформацію.

Журналістська етика – це самостійна, професійна, прикладна наука, що вивчає особливості закономірності, етичні цінності, норми та правила їх застосування у фаховій діяльності, а також етикетні вимоги під час праці та у неформальних умовах збирання інформації.

Увага до професійної відповідальності журналістів і етики журналістської професії в усьому світі, а останнім часом і в Україні, пов’язана з постійною зростаючою комунікативною роллю засобів масової інформації в політичному, економічному, культурному і взагалі у повсякденному житті держави, суспільства і окремого громадянина. Роль особистості журналіста в сучасному світі і соціальна відповідальність ЗМІ поєднуються з низкою інших проблем, зумовлених реаліями життя, в яких дедалі більше зростає значення ЗМІ.

49. Загальне розуміння свободи. Свобода і пізнавальна діяльність людини.

Свобода діяльності в будь-якій сфері (і в журналістиці в тому числі) виявляється в можливості ставити певні цілі й боротися за їх здійснення на основі вільного свідомого вибору й творчого розв'язання. З прагнення людини до свободи виникає розвиток науки, мистецтва, а також і журналістики як інформаційної діяльності, що має яскраво виражену гносеологічну функцію. Свобода невідривна від пізнавальної діяльності людини, від творчості. У свою чергу творчість можлива лише за умов свободи.

Будь-яке пізнання має щонайменше два аспекти:

1) пізнання фактів,

2) встановлення зв'язку між фактами, розуміння й пояснення їх.

Це ніби два поверхи пізнавальної діяльності людини. Із нагромадження знань про факти починається пізнавальний процес. Але факти лишаються мертвими без пояснюючої їх теорії. У свою чергу будь-яка теорія, концепція може бути побудована лише на ґрунті міцної і обширної фактичної бази.

Розрізняють два основні типи свободи:

1) економічна, тобто свобода праці, яка дозволяє людині вільно обирати сферу прикладення своїх сил і здібностей; максимально реалізувати себе в суспільно-корисній праці; запровадити в життя своє право на власність над продуктами своєї діяльності;

2) політична, тобто свобода переконань, духовних пошуків, яка реалізується в праві мати, висловлювати й поширювати свої погляди, думки й ідеї, відкрито ставати на бік тієї чи іншої ідеології.

Журналістика народжується на певному етапі історичного розвитку людства із загального потягу людства до свободи, із пошуку особою свободи, із потреби робити інформацію (тобто знання про факти та їх витлумачення) здобутком якнайширших мас.

Крізь усю історію людства проходить боротьба за свободу слова, як головну умову загальносуспільної свободи, головну умову забезпечення вільного розвитку людини, побудови демократичного суспільства. Сьогодні свобода слова сприймається як найбільше завоювання світової цивілізації.

Для журналістики свобода слова мусить розглядатися принаймні в двох аспектах:

1) як свобода преси і

2) як свобода творчості.

Свобода преси - це право громадян та їх організацій вільно викладати свої погляди через газети, журнали та інші

У демократичному суспільстві існує розуміння того, що лише свобода преси забезпечує її функціонування як "четвертої влади". Більше того, демократичне суспільство зацікавлене в перетворенні преси на "четверту владу", вбачаючи в цьому найважливішу гарантію власної тотожності й тривалого буття, контролю за суспільною рівновагою.

У сучасному світі виробилися такі засади ліберальної теорії свободи преси:

1. Люди прагнуть знати істину, щоб керуватися нею.

2. Єдиним методом досягнення істини є вільна конкуренція поглядів на вільному ринку ідей.

3. Кожній людині має бути надане право висловлювати свою точку зору за умов, якщо вона визнає таке ж право за іншими людьми.

4. У наслідку зіткнення протилежних поглядів буде утверджуватися й набувати загального визнання те, що буде найбільш раціональним і доцільним.

Крім свободи преси, надзвичайно істотне значення для журналістики має свобода творчості, оскільки діяльність представників мас-медіа має безсумнівний творчий характер.

50. Поняття про свободу друку і свободу творчості.

Свобода преси чи свобода засобів масової інформації – свобода спілкування і висловлення через медіа, у тому числі різні електронні засоби масової інформації і публікування матеріалів. Тим часом як така свобода в основному має передбачає відсутність необґрунтованого втручання держави, її збереження може бути досягнуто шляхом конституційних або інших правових заходів захисту. Що стосується урядової інформації, то будь-який уряд може визначити, які матеріали є публічними або є захищеними від розголошення громадянам на основі класифікації інформації на конфіденційну, службову або таємну[2] та іншим чином захищати від розголошення інформацію, що стосується захисту національних інтересів. Багато урядів також є залежними від законів про свободу інформації, які використовуються для визначення сфери поширення національних інтересів. Загальна декларація ООН з прав людини 1948 року говорить: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх поглядів, і поширювати інформацію та погляди будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.» Ця філософія, як правило, супроводжується законодавством, що забезпечує різні ступені свободи наукових досліджень (відомі як наукова свобода), публікування, друку, які сягають настільки далеко, наскільки це дозволяє конституційний порядок відповідної правової системи. Поняття свободи слова часто охоплюється тими ж законами, що і свобода друку, тим самим урівнюючи усну і письмову форми вираження.

51.Поняття про цензуру

Цензура — контроль влади за змістом і розповсюдженням інформації, друкованої продукції, музичних і сценічних творів, творів образотворчого мистецтва, кіно-, фотоматеріалів, передач радіо і телебачення, веб-ресурсів, у деяких випадках — також приватного листування, з метою обмеження або недопущення поширення ідей і відомостей, визнаних владою шкідливими, небажаними для неї або суспільства в цілому .Цензу́ра — заборона держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито дестабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.

Відповідно до іншого визначення, цензура — це незаконна заборона поширення інформації, її обмеження, дозування, спотворення, які здійснюються шляхом прямого або опосередкованого впливу представників органів державної влади, посадових осіб, власників засобів масової інформації на ЗМІ та журналістів з метою забезпечення своїх політичних інтересів. Цензура в ЗМІ — це будь-яка вимога з боку органів державної влади або інших структур, спрямована, зокрема, до журналіста, власника, редактора або іншого працівника засобу масової інформації, узгоджувати певну інформацію перед її оприлюдненням, заборона її поширювати чи перешкоджання її тиражуванню і розповсюдженню в будь-який інший спосіб з метою забезпечення політичних, економічних чи інших інтересів цієї структури . Таким чином, цензура в будь-якому разі є нічим іншим як методом захисту і контролю інформаційного простору з боку певних структур.

Законодавством України цензура заборонена.

Типи цензури

  • Державна цензура буває відкритою та прихованою. У першому випадку видаються спеціальні закони, які забороняють публікацію або оприлюднення певних ідей. Приклади — Китай, Австралія або Саудівська Аравія, де законом заборонено відвідування веб-сторінок певної тематики. В другому випадку йдеться про залякування, коли людям забороняють висловлювати або підтримувати певні ідеї під страхом втрати роботи, суспільної позиції, загрозою їх життю або життю близьких.

  • Пряма цензура у свою чергу поділяється на попередній і наступний контроль. Попередній контроль полягає у тому, що відповідний урядовець (цензор) переглядає друковані видання до їх виходу у світ та дозволяє або не дозволяє публікацію. Наступний контроль — це застосування санкцій, судові переслідування та інші дії щодо автора, видавця, ЗМІ як пост-фактум оприлюднення певної інформації.

Заборона цензури українським законодавством

Цензура як перешкоджання свободі думки і слова, вільному вираженню думок та переконань, в Україні заборонена законодавством — Конституцією України та рядом інших законів. Також законодавчо заборонено створення будь-яких органів, установ, посад, діяльність яких була б пов'язана з цензурою масової інформації.

Водночас як влада, так і потужні фінансові кола, не раз спрямовували інформаційні потоки у вигідному для них напрямку, використовували приховану цензуру щодо опозиційних ЗМІ (адміністративні заходи з обмеження ефірного часу, тиск на редакції друкованих та Інтернет-видань). Нині в Україні продовжують розвиватися громадянське суспільство та незалежна журналістика, які намагаються реагувати на будь-які спроби обмеження свободи слова. Безперервний моніторинг свободи слова в Україні здійснюється також європейською громадськістю .

Ст. 15 Конституції України, де сказано:

« Цензура заборонена »

52.
1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас