1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: вступ екз (1-10)(31,32).docx
Розширення: docx
Розмір: 143кб.
Дата: 31.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Module Test.docx
Філософія сз6.docx
укрмоваекзамен.docx
етика 42-51.docx
укрмова.docx

32. Дієвість та ефективність журналістської діяльності


Дієвість як особлива форма результативності, що вимірюється конкретною участю ЗМІ в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і сукупністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами виступів журналістів. Позитивна і негативна дійовість. Ефективність як міра задоволення потреб аудиторії в масовій інформації. Чинники впливовості журналістських матеріалів.

Думка про те, що дієвість сучасної журналістики дорівнює нулю внаслідок необов'язковості реагування на її виступи органів влади, є засадничо помилковою і спростовується щоденною практикою діяльності органів масової інформації.

Якщо поняття дійовості тяжіє більше до тактичних характеристик журналістики, то поняття ефективності - до стратегічних.

Ефективність - це форма результативності журналістики при її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її ідеологічних, культурно-розважальних, гносеологічних та ін. функцій; це міра задоволення потреб аудиторії в масовій інформації.

З ефективністю пов'язується передусім сталий вплив преси на людину й суспільство. Йдеться про результат, який не можна виміряти прийнятою державною установою ухвалою, а який пролягає в площині цілої суспільної свідомості й соціальної практики і оцінка якого можлива з погляду історичного процесу.

Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і наполегливий рух у напрямку досягнення визначеної мети. Вона і є мірою, ступенем досягнення визначених цілей на базі використання більших чи менших витрат (не лише матеріальних, але й духовних, творчих) засобів і ресурсів.

Роль журналістики у спонуканні людини до безпосередньої діяльності значна й безсумнівна. Мас-медіа допомагають людині 1) прийняти правильне рішення; 2) зробити важливий крок в особистому житті; 3) переконати кого-небудь у власній правоті; 4) визнати свою помилку; 5) подолати сумнів, змінити свої погляди.

Критеріями практичної ефективності є 1) суспільно-політична та 2) трудова активність; 3) побутові вчинки; 4) культура спілкування.

Журналіст мусить постійно працювати над поліпшенням свого видання чи програми, не зупинятися на досягнутому, вдосконалювати свою майстерність, розуміючи, що від його професійного рівня залежить і дійовість та ефективність його видання.

33.Соціальна позиція журналіста

Соціальна позиція – це особисте ставлення журналіста до тих чи інших явищ, їх оцінка, розуміння. Принципи:

- масовість;

- гуманізм;

- правдивість, об’єктивність;

- оперативність;

- патріотизм;

- демократизм.

Здійснюючи масово-інформаційну діяльність, журналіст щодня потрапляє в найскладніші життєві ситуації, мусить вивчати суспільні суперечності й конфлікти і бути арбітром у них; він повинен уміти зайняти правильну позицію й мати мужність послідовно її захищати, бо від його висвітлення, від його розуміння ситуації чи події залежить формування громадської думки навколо них і остаточне розв'язання справи. Це накладає величезну моральну відповідальність на особу журналіста, вимагає вивіреності його соціальної позиції. Озброюють його в цьому, допомагають прийняти правильні рішення засади (принципи) журналістики. Під засадами журналістики ми розуміємо теоретико-методологічні основи журналістської діяльності. На відміну від законів, засади журналістики не мають нормативного, директивного характеру. Їх порушення не веде до кримінальної відповідальності. Тим не менше, вони - реальна даність масово-інформаційної діяльності, склалися в надрах історії, їх дія неухильна, а розплата за їх порушення неминуча і настає у вигляді осуду громадською думкою та власним сумлінням негідного вчинку журналіста.

34.Суспільні принципи журналістської діяльності

Поняття “принцип” інтерпретується науковцями як:

1) основне, вихідне положення, вчення; керівна ідея, головне правило діяльності;

2) внутрішнє переконання, погляд на речі, який визначає норму поведінки.

Загалом, принципи мають характер вимог, нормують вибір рішень у суспільстві, виходячи із загальнолюдських інтересів, відображають найістотніші й відносно постійні за часом інтереси.

Усі професійні принципи пов’язані з моральним кодексом журналістики й мають базуватися на гуманізмі і законах дійсності.

Серед принципів журналістики, що засновані на основних загальнолюдських пріоритетах, найважливішими є наступні:

1. Гуманізм.

Це універсальний принцип, синтез вимог до журналістської діяльності. Гуманізм – це розуміння людини як найвищої цінності. Гуманізм виходить із верховенства прав людини, дотримання яких має бути гарантовано державою. Гуманізму притаманний прогресивний напрямок громадської думки, яка характеризується захистом гідності особи, її свободи та всебічного розвитку, захисту людяності суспільних відносин.

2. Патріотизм (космополітизм) є одним із найважливіших принципів журналістської діяльності. Виходячи з цього принципу будь-яке явище має розглядатися з точки зору впливу на розвиток по-перше, своєї країни, по-друге, інших країн. Під патріотизмом слід розуміти відданість своїй країні, любов до свого народу, гордість за надбання національної культури тощо. Патріотизм, зовсім не передбачає відсутність критики органів влади різних рівнів й посадових осіб, недосконалих сторін економічної й соціальної політики уряду, недостатньо аргументованих й виважених рішень законодавчих органів. Однак критика не повинна бути руйнівною, а конструктивною, з позиції удосконалення суспільних відносин.

3. Демократизм. Одна з форм безпосередньої демократії в керуванні суспільними справами. Участь в державному житті журналістика здійснює виступаючи від імені народу, надаючи бажаючим можливість висловити свою думку з суспільної трибуни.

Другий аспект цього принципу полягає у тому, що матеріали ЗМІ мають бути доступними для народу за змістом і формою. Третій аспект демократизму журналістики – економічний. У цьому сенсі вона має бути доступною читачеві за ціною.

Кожен журналіст зацікавлений в комунікації з читачем, прагне бути прочитаним і почутим. Однак важливим фактором комунікації є можливість потенційного читача придбати цікаве йому видання. Тому ціна має співвідноситися з платіжною можливістю громадян.

4. Народність. Цей принцип пов’язаний з попереднім і виявляється у тому, що засоби масової інформації мають служити народу, суспільному розвитку загалом. Цей принцип розглядається як найважливіша властивість журналістської діяльності, яка виявляється як правдива і зрозуміла форма відображення життя народу, служіння йому, виявлення його устремлінь, інтересів, потреб, естетичних ідеалів.
5. Масовість. Цей принцип пов’язаний з масово-інформаційним характером журналістської діяльності. Будь-яка інформація підготовлена журналістом розрахована на масового читача і має соціальний характер.

6. Загальнолюдські цінності. На перехідному етапі розбудови незалежної демократичної держави в умовах переходу від тоталітарного способу мислення відбувається певна трансформація ціннісних орієнтацій, що призводить до зміни всієї духовної свідомості.

Але залишаються етичні цінності, притаманні журналістиці: загальнолюдські (людина, світ, життя, справедливість тощо), національні (нація, національна культура, національна політика, національна держава), етнічні (етнос, етнічна культура, історія етносу), професійні (свобода слова, правдивість, справедливість, неупередженість, відповідальність тощо), індивідуальні (самовдосконалення, шляхетність, доброта, любов до ближнього, щирість, пошана, сміливість тощо).

Принципи професійної моралі:

– правильна оцінка ситуації;
– відповідальність;
– дія у межах закону і кодексу професійної етики;
– сумлінність;
– надання достовірної інформації;
– підтвердження думки документами.

Професійними рисами та умовами журналістської діяльності є:

– творчий характер, інтенсивність інтелектуальної праці, її нерегульована тривалість за умов жорстокої регламентації редакційного та технічного циклу підготовки та випуску видань і програм;
– суспільно впливове, за наслідками, значення роботи, висока соціальна відповідальність за свою працю та її результати;
– постійне значне морально-психологічне навантаження і напруженість, виконання службових обов’язків і реалізація творчих планів у стресових ситуаціях;
– систематичне перебування у відрядженнях та роз’їздах, у тому числі й перебування на місці надзвичайних подій;
– наявність об’єктивних і суб’єктивних труднощів та перешкод у добуванні інформації;
– прояви морально-психологічного тиску, погрози та загрозливі дії проти журналіста у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків.

35. Результативність ЗМІ, реклами, зв’язків з громадськістю.

???

36. Журналістика як форма творчої діяльності.

Журналістика безперечно є видом творчої діяльності, таким собі мистецтвом, адже "вона вимагає насамперед оперативності, максимальної зібраності, зосередженості, вміння шукати інформацію та її найрізноманітніші джерела, здатності налагоджувати контакти з людьми. Журналіст має бути всебічно обізнаною людиною, бути якоюсь мірою універсалом, бачити зв'язки між різними явищами. Він повинен вміти швидко схоплювати сутність подій і явищ. Бачити ... ширше... Нарешті, журналістика вимагає від професіонала постійного фізичного та психологічного напруження, що пов'язане з поїздками, чергуваннями, надзвичайними ситуаціями, непередбачуваними подіями. Складність журналістської праці полягає також у необхідності власне поєднання літературно-творчої та організаторсько-редакційної, а іноді й комерційної роботи".

"Кожен журналіст береться за перо в потребі творчості, у пошуку самовираження. Сучасна газета чи журнал, радіопрограма чи телепередача - продукт колективної творчості, але це не знімає проблему таланту, творчої індивідуальності в журналістській праці".

Журналістська творчість поєднує репродуктивні й продуктивні форми діяльності. Репродуктивна діяльність − це уявлення про вже існуючі об’єкти дійсності, створені попередниками. Творча діяльність абсолютних аналогів не має. Мета творчості не задається існуючими зразками, а створюється самим творцем, коли для автора наступає насиченість необхідною інформацією, яка є продуктом діяльності для переробки. Специфіка виникає як наслідок особливостей самого предмету (основи, на якій формується мета і яка є уявленням про видові й типові риси майбутнього твору). В теорії журналістики це має назву “породжуюча модель творчості”, яка безпосередньо впливає на формування способу творчості.

Рівень творчості визначає співвідношення “складових”, в яких і виявляється характер творчих здібностей, вмінь і навичок журналіста. Творчі пошуки вимагають повного використання в конкретній творчій ситуації напрацьованих прийомів, а також максимум включення особистісно-унікального компонента. При чому унікальні якості виникають на базі впевненого володіння накопиченим в кожній сфері творчості “технологічним” знанням в різних галузях журналістської діяльності.

На всіх рівнях журналістської роботи знаходять застосування репродуктивні − звичні, рутинні форми праці, збагачені оригінальними рішеннями, унікальними прийомами і результатами діяльності.

Найважливіше творче завдання – пошук стиля. А це перш за все пошук індивідуальності. Найбільш суттєво стиль виявляється в мовних особливостях автора. Індивідуальність створюється певним набором виражальних засобів.

Журналістика завжди балансує між творчістю й ремеслом. Вона ремесло тому, що має ужитковий характер, спрямована на досягнення очікуваного результату, пов'язаного з формуванням громадської думки в певному напрямку, із службовим характером діяльності журналіста. Журналістика - це творчість тому, що пов'язана з народженням нових духовних сутностей, із створенням раніше неіснуючих, невідомих, суспільно-корисних цінностей.

Творчість – процес людської діяльності, створює якісно "нові матеріальні і духовні цінності чи підсумок створення суб'єктивно нового. Основний критерій, який відрізняє творчість від виготовлення (виробництва) – унікальність його результату. Результат творчості неможливо прямо вивести ринок із початкових умов. Ніхто, крім, можливо, автора, неспроможна отримати у точності той самий результат, якщо створити йому таку ж вихідну ситуацію. Отже, у творчості автор вкладає у матеріал якісь незвідні до трудовим операціям чи логічного висновку можливості, висловлює у результаті якісь аспекти своєї постаті. Саме це факт саме й надає продуктам творчості додаткову цінність тоді як продуктами виробництва.

Сьогодні завдання будь-кого з журналістів у сфері мас-медіа – підключати передусім мотиваційну сферу: етично просвіщати і програмувати поведінка особистості журналіста на істинно діяльність у будь-який фаховій і навіть життєвої ситуації.

37. Індивідуальний стиль і творчий метод

В журналістській діяльності особливе значення має стиль. Це поняття вживається в різних значеннях – в широкому і вузькому. В першому випадку йдеться про стиль визначеної епохи; в другому – це слово відображає особливості різних творчих методів і літературних напрямків, або особливостей творчості одного автора чи окремого твору.

Стиль нерозривно пов’язаний з тематичною й композиційною єдністю. В останній час у зв’язку з демократичними реформами відбувається індивідуалізація стилю; перегрупування жанрів, дифузія й виникнення нових авторських форм текстів.

Стиль і метод – різні поняття. Якщо в сучасній науці перше з двох понять належить до індивідуальної й неповторної авторської манери, то інше, навпаки, головним чином передбачає те загальне й спільне, що властиве матеріалам багатьох авторів.

Найважливіше творче завдання – пошук стиля. А це перш за все пошук індивідуальності. Найбільш суттєво стиль виявляється в мовних особливостях автора. Індивідуальність створюється певним набором виражальних засобів.

У своїй діяльності журналіст використовує методи соціальних наук і загальну методологію журналістського пізнання й осмислення дійсності. Є декілька рівнів узагальнення методів пізнання:

• Філософський рівень, система цінностей конкретного журналіста, складова його світобачення, система цінностей того суспільства, в якому він живе і для якого пише (ці поняття в силу комерціалізації журналістики не завжди співпадають), орієнтація на психолого-філософський досвід минулого, принципи виховання і психологічні параметри становлення творчої особистості.

• Загальнонаукові, логічні методи пізнання і творчості, що особливо активно використовувалися в журналістиці минулих років у зв’язку з її високим рівнем соціалізації, протягом минулого десятиліття трансформувалися до філософського рівня. До таких методів належать спостереження, експеримент, аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, аналогія, порівняння та ін.

аналіз – сприяє мисленнєвому розчленуванню предмета дослідження на частини, що виявляє структуру, побудову, його окремі властивості і відносини між ними; аналіз як відтворення сприяє руху думки, є основою для синтезу, аргументації головної думки автора. Є кілька видів аналізу: структурний – мисленнєве розчленування цілого на частини, що виявляє побудову, структуру, відносини між частинами; якісний – ідентифікація окремих частин досліджуваного предмета і відносин між ними; кількісний – передбачає точне виявлення і характеристику змісту окремих частин досліджуваного предмета.

аналогія – встановлення подібностей між різними фактами, подіями, явищами.

дедукція – тлумачення загальних положень конкретними фактами.

індукція – це перехід від одиничних фактів до загальних положень.

• Соціально-психологічні, соціологічні, соціально-економічні, набули найбільшого розповсюдження за останні роки, що пов’язано з розвитком високих технологій і необхідності оперативного дослідження соціально-психологічної реакції споживача. До таких методів належать: соціологічні опитування, контент-аналіз, маркетингові дослідження ринку мас-медіа, консалтингові послуги.

• Міждисциплінарні і міжгалузеві методи, синтез наукових праць і способів художнього відображення дійсності, поєднання психолого-творчих мислиннєвих операцій з досягненнями високих технологій (при створенні веб-сторінок).

Методи журналістської творчості озброюють журналіста засобами аналізу дійсності, засобами агітаційного та організаційного впливу на аудиторію, які забезпечують необхідний рівень ефективності журналістської діяльності.

38. Текст, як продукт журналістської творчості

Продуктом журналістської творчості є текст, який носить характер системного утворення. Він може бути представлений як продукт і засіб реалізації комунікативного завдання - встановити контакт між адресантом (автором) і адресатом (читачами). Ефективність журналістського тексту безпосередньо залежить від його включеності в практичну сферу, в контекст розвитку суспільної свідомості. Аудиторію слід було б охарактеризувати як «невизначено численну й якісно неоднорідну групу людей, що вступають у взаємодію зі ЗМІ» .

Документальна природа журналістських повідомлень дозволяє зробити висновок про об'єктивність як головної характеристиці журналістського тексту. Преса більш схильна до розвитку розумової, аналітичної діяльності, ніж інші ЗМІ. Цінність будь-якої інформації може зменшуватися в залежності, наприклад, від «старіння» повідомлення. перевіреність і багаторазовість використання інформації ми відносимо до її динамічними властивостями.

Тиражовані в часі і просторі журналістські тексти включені в єдину систему регулярного інформаційного обслуговування населення. Система інформаційного обслуговування тим ефективніше, чим більше враховуються інформаційні потреби аудиторії.

Журналістський текст несе в собі особливий вид інформації - журналістську інформацію. Вона характеризується комплексом властивостей, що викликають певні типи реакцій на публікації. Таких типів зафіксовано три:

♦ реакції залучення - Дії (зовнішні чи внутрішні), в яких виявляє себе ставлення одержувача інформації до описуваних реалій;

♦ реакції виконання - Дії, що являють собою безпосереднє здійснення рекомендацій або варіантів поведінки, пропонованих журналістським текстом;

♦ реакції соціальної гарантії - Дії (готовність до дій), в яких проявляється відповідальність певних соціальних сил за необхідні наслідки публікації.

39.Методи журналістської творчості

Слово “метод” у перекладі з грецької означає “шлях до чогось”. Під методом прийнято розуміти

спосіб досягнення потрібних людині результатів і у пізнанні, і в практичній діяльності. Розрізняють

філософські і спеціальні методи.

Філософський метод, метод наукового пізнання широко використовується журналістами у своїй

роботі. Сюди відносяться спостереження, аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція та ін.

Відзначають три головнихметоди пізнання дійсності, збирання матеріалу вжурналістиці:

1.Метод інтерв”ю

2.Метод спостереження

3.Метод вивчення документів

ІНТЕРВ”Ю. Соціологи стверджують, що переважну більшість інформації журналіст одержує із бесід, особистих контактів з людьми, методом, що професійно іменується “інтерв”ю”.

МЕТОД СПОСТЕРЕЖЕННЯ Один із найуніверсальніших методів пізнання дійсності у повсякденній практиц, у науці, мистецтві, журналістиці – метод спостереження. Через відчуття, сприйняття людина йде до певних уявлень. Метод спостереження передбачає мету, це цілеспрямоване бачення, коли людина “не тільки бачить, але й дивиться, не тільки чує, але й слухає, а іноді вона не тільки слухає, але й прислухається, і навіть вслуховується”. Спостережливість - складова частина професійних здібностей журналіста, письменника, художника, яка з роками вдосконалюється, поглиблюється. Уже в процесі спостереження виявляється творча увага, вміння не лише бачити, а й відчувати, співпереживати. Журналіст ніколи не може передбачити, як і коли знадобиться те чи інше спостереження. Вони закарбовуються в пам”яті і за дивовижними законами асоціацій, виникають несподівано як характерна деталь, спонукаючи до дальших пошуків. І все ж, журналістське спостереження - це планомірне, цілеспрямоване спостереження, яке має чіткі політичні, соціальні орієнтири, визначається творчими інтересами автора. У науці, у творчій практиці прийнято розрізняти відкрите і приховане спостереження. У першому випадку люди, співрозмовники, учасники тієї чи іншої події, знають, що за ними спостерігають, що їх вивчають. Це найбільш поширений метод спостереження. Іноді ж виникають конфліктні ситуації, коли журналіст не відразу повідомляє, що він журналіст і про збирається писати. Такий вид спостереження називається прихованим. Крім цього, спостереження класифікують за ступенем участі журналіста у досліджуваній ситуації, а тому говорять про спостереження включені і невключені, причому кожне із них може бути відкритим, так і прихованим. Включене спостереження маємо тоді, коли журналіст змінює професію, тобто на певний час стає членом того чи іншого колективу, члени колективу, як правило, не знають, що їх колега - журналіст, і що він спеціально за ними спостерігає. Часто журналісти ще називають цей метод “методом переміни професії”.

РОБОТА З ДОКУМЕНТАМИ. Під документом прийнято розуміти зафіксований відповідним способом на папері, магнітній чи фотоплівці факт чи явище. Журналіст звертається до документів як джерел фактів та ідей, думок, оцінок, подробиць тощо. Документи можуть служити самостійним джерелом інформації для журналіста, засобом перевірки даних, зібраних з допомогою інших методів, служити способом попереднього знайомства із ситуацією, проблемою, виступати як метод збору матеріалу в сукупностізіншими методами. Рідко який матеріал можна зробити не звертаючись так чи інакше до документів. Навіть добре інтерв”ю без цього неможливе. Тому журналіст повинен бути обізнаним з основними принципами роботи над документами. Вони докладно розроблені в сучасній науці, зокрема в соціологічній, історичній, соціальній психології, джерелознавстві. криміналістиці.

Робота над документами передбачає їх класифікацію, встановлення достовірності наявних у них відомостей, логічний аналіз самих термінів, тощо. Соціологи пропонують класифікувати документи за способом їх фіксації: рукописні, друковані, кіно- та фотодокументи, магнітні стрічки, за типом фіксації - особисті, громадські, за статусом - офіційні й неофіційні, за способом одержання документа - такі, які циркулюють вільно - програми конференцій, тези доповідей, статистичні збірники і спеціально замовлені або “цільові”, створені на замовлення редакції чи окремого журналіста довідки, копії документів, описи справ чи біографій, за ступенем близькості до опитуваного об”єкта - первинні, тобто такі, які відображають стан справ, конкретну реальність, і вторинні, тобто такі, які складені на основі інших документів.

1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас