1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: вступ екз (1-10)(31,32).docx
Розширення: docx
Розмір: 143кб.
Дата: 31.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Module Test.docx
Філософія сз6.docx
укрмоваекзамен.docx
етика 42-51.docx
укрмова.docx

40. Вимоги до журналістського твору , реклами та зв. З громадскістю

1. Достовірність передбачає потребу сприймати факти такими, якими вони є в реальній дійсності, умисне не прикрашати їх і не спотворювати. Достовірність передбачає незалежність від суб'єктивних смаків, уподобань, симпатій. Це надпартійна категорія, яку складають в свою чергу вимоги:

а) науковості як об'єктивності у викладі й описуванні фактів;

б) правдивості, яка передбачає відсутність навмисної брехні;

в) точність, яка вимагає подавати лише перевірену інформацію;

г) всебічності й вичерпності, що означають потребу з різних боків висвітлювати факт, не замовчувати його неприємні чи незручні складові.

2. Причинно-наслідкове сприйняття налаштовує журналіста на пошук джерел фактів прихованих механізмів їх народження, розстановку їх у такій хронологічній послідовності, яка відповідала реальному перебігові подій. Цей процес передбачає такі стадії:

а) вдумливий відбір спостережуваних фактів і явищ;

б) встановлення істотних ознак спостережуваних фактів; розгляд хронології подій; описування атрибутивних ознак явищ;

в) гіпотетичні умовиводи про причини даного факту чи явища;

г) перевірка одержаних узагальнень іншими способами здійснюється шляхом перевірки самих фактів.

3. Історизм спонукає розглядати факти у розвитку, простежувати еволюцію явищ, бачити, якими вони були учора, виявилися сьогодні і стануть у перспективі.

4. Діалектичність вимагає сприймати факти і явища в єдності й боротьбі протилежностей, бачити, як нагромаджена кількість переходить у якість, як здійснюється заперечення заперечення.

Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності не лише збирає і ретранслює новини й повідомлення, але й узагальнює їх, аналізує, дає свій коментар. Успішність не може статися лише в межах ретрансляційної інформаторської діяльності, а можлива за умов аналітичної праці журналіста, висловлення ним своїх обґрунтованих і аргументованих поглядів на актуальні проблеми суспільного життя.

Відповідно до ст. 8 Закону «Про рекламу», в рекламі забороняється:

1) поширювати інформацію щодо товарів, виробництво, обіг чи ввезення на митну територію України яких заборонено законом;

2) містити твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, які дискредитують товари інших осіб;

3) надавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та / чи довкіллю, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

4) використовувати засоби і технології, які діють на підсвідомість споживачів реклами;

5) наводити твердження, дискримінаційні щодо осіб, які не користуються рекламованим товаром;

6) використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів, органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законами України у сфері інтелектуальної власності;

7) рекламувати товари, які підлягають обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, дозволу, ліцензії;

8) розміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім'я без письмової згоди цієї особи;

9) імітувати або копіювати текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі інших товарів, якщо інше не передбачено законами України у сфері інтелектуальної власності;

10) рекламувати послуги, пов'язані з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, без інформації про використання чи невикористання фонограм виконавцями музичних творів.

11) поширювати рекламу (включаючи анонси кіно- і телефільмів), яка містить елементи жорстокості, насильства, порнографії, цинізму, приниження людської честі та гідності. Анонси фільмів, які мають обмеження щодо глядацької аудиторії, розміщуються лише у час, відведений для показу таких фільмів;

12) поширювати рекламу про будівництво житлового будинку з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, в тому числі в управління, без набуття / отримання суб'єктами господарської діяльності, які здійснюють його будівництво чи інвестування та / або фінансування, відповідно права власності або користування земельною ділянкою, ліцензії на здійснення будівельної діяльності, дозволу на виконання будівельних робіт або дозволу / ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг або свідоцтва про реєстрацію випуску цільових облігацій, виконання зобов'язань за якими забезпечується одиницею нерухомості, що споруджується;

13) поширювати рекламу послуг з ворожіння і гадання.

Розповсюджувачі реклами не можуть поширювати рекламу, якщо відповідно до законодавства види діяльності або товари, які рекламуються, підлягають обов'язковій сертифікації або їх виробництво чи реалізація вимагає наявності відповідних дозволів, ліцензій, а рекламодавець не надав розповсюджувачу реклами копії таких сертифіката, дозволу, ліцензії, засвідчених в установленому порядку.

41. Журналістська майстерність і журналістська творчість

Журналістська творчість поєднує репродуктивні й продуктивні форми діяльності. Репродуктивна діяльність − це уявлення про вже існуючі об’єкти дійсності, створені попередниками. Творча діяльність абсолютних аналогів не має. Мета творчості не задається існуючими зразками, а створюється самим творцем, коли для автора наступає насиченість необхідною інформацією, яка є продуктом діяльності для переробки. Специфіка виникає як наслідок особливостей самого предмету (основи, на якій формується мета і яка є уявленням про видові й типові риси майбутнього твору). В теорії журналістики це має назву “породжуюча модель творчості”, яка безпосередньо впливає на формування способу творчості.

Рівень творчості визначає співвідношення “складових”, в яких і виявляється характер творчих здібностей, вмінь і навичок журналіста. Творчі пошуки вимагають повного використання в конкретній творчій ситуації напрацьованих прийомів, а також максимум включення особистісно-унікального компонента. При чому унікальні якості виникають на базі впевненого володіння накопиченим в кожній сфері творчості “технологічним” знанням в різних галузях журналістської діяльності.

На всіх рівнях журналістської роботи знаходять застосування репродуктивні − звичні, рутинні форми праці, збагачені оригінальними рішеннями, унікальними прийомами і результатами діяльності.

В журналістській діяльності особливе значення має стиль. Це поняття вживається в різних значеннях – в широкому і вузькому. В першому випадку йдеться про стиль визначеної епохи; в другому – це слово відображає особливості різних творчих методів і літературних напрямків, або особливостей творчості одного автора чи окремого твору.

Стиль нерозривно пов’язаний з тематичною й композиційною єдністю. В останній час у зв’язку з демократичними реформами відбувається індивідуалізація стилю; перегрупування жанрів, дифузія й виникнення нових авторських форм текстів.

Стиль і метод – різні поняття. Якщо в сучасній науці перше з двох понять належить до індивідуальної й неповторної авторської манери, то інше, навпаки, головним чином передбачає те загальне й спільне, що властиве матеріалам багатьох авторів.

Найважливіше творче завдання – пошук стиля. А це перш за все пошук індивідуальності. Найбільш суттєво стиль виявляється в мовних особливостях автора. Індивідуальність створюється певним набором виражальних засобів.

У своїй діяльності журналіст використовує методи соціальних наук і загальну методологію журналістського пізнання й осмислення дійсності. Є декілька рівнів узагальнення методів пізнання:

• Філософський рівень, система цінностей конкретного журналіста, складова його світобачення, система цінностей того суспільства, в якому він живе і для якого пише (ці поняття в силу комерціалізації журналістики не завжди співпадають), орієнтація на психолого-філософський досвід минулого, принципи виховання і психологічні параметри становлення творчої особистості.

• Загальнонаукові, логічні методи пізнання і творчості, що особливо активно використовувалися в журналістиці минулих років у зв’язку з її високим рівнем соціалізації, протягом минулого десятиліття трансформувалися до філософського рівня. До таких методів належать спостереження, експеримент, аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, аналогія, порівняння та ін.

аналіз – сприяє мисленнєвому розчленуванню предмета дослідження на частини, що виявляє структуру, побудову, його окремі властивості і відносини між ними; аналіз як відтворення сприяє руху думки, є основою для синтезу, аргументації головної думки автора. Є кілька видів аналізу: структурний – мисленнєве розчленування цілого на частини, що виявляє побудову, структуру, відносини між частинами; якісний – ідентифікація окремих частин досліджуваного предмета і відносин між ними; кількісний – передбачає точне виявлення і характеристику змісту окремих частин досліджуваного предмета.

аналогія – встановлення подібностей між різними фактами, подіями, явищами.

дедукція – тлумачення загальних положень конкретними фактами.

індукція – це перехід від одиничних фактів до загальних положень.

• Соціально-психологічні, соціологічні, соціально-економічні, набули найбільшого розповсюдження за останні роки, що пов’язано з розвитком високих технологій і необхідності оперативного дослідження соціально-психологічної реакції споживача. До таких методів належать: соціологічні опитування, контент-аналіз, маркетингові дослідження ринку мас-медіа, консалтингові послуги.

• Міждисциплінарні і міжгалузеві методи, синтез наукових праць і способів художнього відображення дійсності, поєднання психолого-творчих мислиннєвих операцій з досягненнями високих технологій (при створенні веб-сторінок).

Методи журналістської творчості озброюють журналіста засобами аналізу дійсності, засобами агітаційного та організаційного впливу на аудиторію, які забезпечують необхідний рівень ефективності журналістської діяльності.

Журналіст — це дзеркало, в яке дивиться суспільство". Іншими словами, усі журналістські вади віддзеркалюють стан сучасних ЗМІ. У цьому і полягає одна з основних проблем. І сьогодні журналістська майстерність, безумовно, є тим стрижнем, без якого неможлива робота працівника пера.

Осмислюючи складові частини журналістської майстерності упродовж 1 курсу, я дійшла висновку, що кожен працівник мас-медіа, передусім, має бути яскравою особистістю. Тобто складники майстерності є водночас і загальними, й індивідуальними А тому варто поділити їх на чотири групи: соціальні, морально-етичні, суто професійні та психологічні. До першої групи слід віднести такі необхідні якості, як соціальна відповідальність, принциповість, об'єктивність у своїх судженнях та оцінках, уміння відстоювати істину. До другої — чесність, порядність, чуйність. До третьої — комунікабельність, літературний талант, компетентність. До четвертої — особливості характеру, пам'яті, мислення, уяви.

Окрім володіння усіма вищенаведеними якостями, журналіст, вважаю, повинен мати відчуття експромту, імпровізації, бути здатним у будь-який момент знайти потрібні слова. А вже у пошуку цих слів та форми висловлювань (що також є важливим) народжується відчуття ораторської майстерності. Адже як важливо для оратора бути побаченим і почутим. Саме для того, аби дати молоді таку можливість, у Києві було створено Центр риторичної культури [1].

Важливість ораторського мистецтва для журналіста. Зокрема, працівники телевізійної сфери, чия робота проходить перед камерою, стверджують, що від того, як людина володіє увагою аудиторії, залежить успіх тієї чи іншої програми. Адже глядачі відчувають і твій настрій, і рівень упевненості, й загалом твій потенційний рівень професіоналізму. "Проголосити яскраву промову — одна справа, а ось промовити її яскраво — зовсім інша". Потрібно розвивати у собі відчуття мовлення як взаємного спілкування, в якому слова, думки та звички постійно пристосовуються до слухачів. І сьогодні радує те, що вже існують передачі, ведучі яких грають роль справжніх промовців та вміють з першого й до останнього слова підтримувати психологічний контакт. Тобто іноді для цього, передусім, потрібні сильні емоції, іноді — зосередження уваги на певній "родзинці" матеріалу тощо.

Думаю, ще одна важлива складова частина журналістської майстерності — це відсутність так званої "штучності" у поведінці. Приміром, під час інтерв'ю бесіда має бути невимушеною. Володіння ораторською майстерністю виявляється не тільки перед широким загалом, але й коли перед тобою сидить одна людина — твій співрозмовник. І тут уже відчуття спілкування, об'єднуючи двох, подібно до електричного струму, підтримує увагу. Важливою також є мета мовлення. "Аналіз цільових установок мовлення є аналізом того, чому людина передає дану інформацію саме цим людям саме в цей час" [2].

Не останнім чинником є довіра до образу оратора. У "Словнику-мінімумі термінів красномовства" Г. Сагач поняття "довіра" невід'ємне від самого образу оратора, який "почуттями, волею, розумом викликає довіру аудиторії". Людина повинна намагатись "пережити" промову, пропустити її через серце. Тоді їй легше буде передати її своєму слухачеві. Виходячи із власних спостережень, можу сказати, що непідготовлений промовець не зможе викликати належної зацікавленості. Інша річ, коли розумієшся на темі свого виступу. Тоді, навіть незважаючи на хвилювання, вдається передати інформацію, думки та душевні переживання так, аби вашу промову запам'ятали надовго. Хвилювання деякою мірою навпаки, допомагає цьому, якщо воно природне.

Побутує думка, що тренування артикуляційного апарату, вправи із диханням з метою поліпшення дикції та усунення вад голосу для журналіста не є першорядним. Це неправильно, оскільки вміння керувати голосом рятує у будь-яких, навіть екстремальних ситуаціях. Ще видатний філософ Сенека вважав: "Мовлення — показник розуму".

Необхідним є й знання самої мови, особливо на сучасному етапі розвитку країни, коли чинник національності набирає обертів. Адже мова завжди була основним показником свідомості будь-якого народу. Велике значення має і загальнокультурний рівень оратора: "Ораторські здібності визначаються загальнокультурним рівнем промовця у поєднанні з певними психологічними характеристиками його особи..." [3].

Отже, володіння всіма наведеними складниками журналістської майстерності для представників нашої професії обов'язкове. Хоча складники, як такі, не можна обмежити якимось конкретними рамками. Головне — уміти ними розпоряджатись та постійно удосконалювати у собі вже набуті риси. Адже, як казав Тацит, вправи породжують майстерність. І якщо, повертаючись до визначення про те, що журналіст є дзеркалом для суспільства, говорити про необхідність журналістського удосконалення, то потрібно докласти максимум зусиль, аби дивитись у це дзеркало не було соромно.

42. Критерії поділу жанрів у журналістиці

У журналістиці під жанром прийнято розуміти «усталений тип твору», який склався історично і відзначаються особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури. Кожен жанр відзначається конкретною роллю в системі ЗМІ і характеризується певною композиційною організацією матеріалу.

Який же є критерій поділу творів журналістики на жанри? В науці про журналістику давно утвердилася думка, що об’єктивно існує не один, а декілька таких критеріїв. Першим з них є об’єкт відображення, тобто конкретний життєвий матеріал, який лягає в основу журналістського твору. Другий критерій є чи не найважливішим критерієм поділу творів журналістики на жанри і характеризується призначенням виступу. Третій критерій тісно пов’язаний із призначенням твору – масштаб охоплення події. Четвертим критерієм поділу творів журналістики на жанри є особливості літературно-стилістичних засобів вираження задуму (одні мовностилістичні засоби використовуються у по дієвій інформації, інші – в есе чи нарисі).

Різні жанри журналістики прийнято групувати відповідно в інформаційні, аналітичні і художньо-публіцистичні. Традиційно до інформаційних жанрів відносять замітку в усіх її різновидах, звіт, інтерв’ю, репортаж, інформаційну кореспонденцію, тобто матеріали, головне завдання яких повідомити, відтворити, описати факт, подію, явище, а також передати думки людей з актуальних питань життя. До аналітичної групи жанрів відносять коментар, аналітичну кореспонденцію, всі різновиди статті, рецензію, лист, огляд, огляд преси. Це якраз твори, головне призначення яких аналізувати, осмислювати події, факти, явища, зокрема і готові тексти – виступи політиків, учених, наукові та художні твори, публікації преси. Саме у цих жанрах може домінувати критичний підхід, а також полеміка. У специфічний спосіб аналітико-критичну та полемічну функцію виконують і твори художньо-публіцистичної групи, тобто різні види нарису, есе, памфлет, фейлетон, інші модифікації т.зв. художньої публіцистики й документалістики.

Поділ журналістських творів на жанри і жанрові групи досить умовний. Живу творчість досить важко укласти в рамки теоретичних схем і конфігурацій. Найяскравіше проілюструвати внутрішню суперечність жанрової структури журналістики можна простежити на прикладі інтерв’ю. Знову ж таки, у поточній періодиці й особливо на радіо й телебаченні маємо зливу оперативних виступів, побудованих на інформації, яка йде від тієї чи іншої особи, коли журналіст запитує, а співрозмовник відповідає, інформуючи аудиторію про ті чи інші факти, події. Але ми є свідками того, як інформаційний за своєю основою жанр набуває аналітичності. Можна навіть без перебільшення сказати, що інтерв’ю, діалог журналіста з відомою, мислячою людиною стає найпомітнішою формою проблемного, комплексного мислення, мислення повчального і цікавого. І хоч ми ще не маємо майстрів інтерв’ю рівня Ларрі Кінга, якість аналітичного інтерв’ю постійно зростає.

Групу інформаційних жанрів об’єднує їх головна мета – оперативно повідомити про факт, подію, явище, тобто інформувати про нове в нашому житті. Аналіз, коментування матеріалів стоїть на другому плані. Новина, новизна факту, високий рівень оперативності – ось що є головним для всіх інформаційних жанрів.

Для інформаційних жанрів характерні також злободенність, актуальність, переконливість і доступність.

1   2   3   4   5   6   7

скачати

© Усі права захищені
написати до нас