Тема 5. Техніко-технологічна база виробництва
Еволюція технічного розвитку підприємства
Сутність та структура техніко-технологічної бази підприємства
Виробнича потужність підприємства та чинники, що на неї впливають
Методи визначення виробничої потужності на підприємствах
1. Еволюція технічного розвитку підприємства
У сучасній літературі прийнято давати визначення технології як процесу зміни виробничих ресурсів у потрібному напрямку з метою перетворення їх у готову основну продукцію підприємства. Технологія як елемент виробництва знаходиться в складі техніко-технологічної бази підприємства (ТТБ), що формує сукупність технічних і технологічних процесів на підприємстві. Технічна й технологічна компоненти ТТБ інтегруються в технологічний спосіб виробництва продукції в межах всього підприємства і окремих його підрозділів.
Відповідно до технологічних способів виробництва розрізняють три етапи розвитку виробничих техніко-технологічних процесів, які є основною складовою ТТБ:
засновані на ручній праці;
засновані на машинній праці;
засновані на автоматизованій праці.
Перший етап розвитку технікибере початок від виникнення первіснообщинного ладу, появи найелементарніших знарядь праці, а тривав він до кінця 13-го – початку 19-го століття, тобто до появи машинного виробництва. Цей етап охоплює багато тисяч років існування людського суспільства, а притаманний йому технологічний спосіб виробництва базується на ручній праці.
Другий етап розвитку технікитривав від появи машинного виробництва до початку сучасної НТР – із середини 50-х років XX століття. Притаманний йому технологічний спосіб виробництва базується на машинній (механізованій) праці. На цьому етапі розвитку техніки механізація праці й виробництва пройшла дві стадії.
Перша стадія механізації – це часткова механізація, тобто застосування машин (механізації) лише на окремих операціях технологічних процесів виготовлення продукції при ручному виконанні решти операцій.
Друга стадія механізації – це комплексна механізація, тобто застосування робочих машин (механізації) на всіх операціях технологічних процесів виготовлення продукції при збереженні ручної праці по управлінню машинами та їх обслуговуванню.
Третій етап розвитку технікирозпочався сучасною НТР і триває по сьогоднішній день. Притаманний йому технологічний спосіб виробництва базується на автоматизованій праці. На цьому етапі розвитку техніки виділяються дві стадії автоматизації праці й виробництва.
Перша стадія автоматизації – це часткова автоматизація, тобто автоматизоване виконання лише частини операцій технологічних процесів з виготовлення продукції при механізованому виконанні решти операцій. Автоматизоване виконання операцій здійснювалось з використанням машин – напівавтоматів і машин-автоматів.
Напівавтомат — це така робоча машина, цикл автоматичної роботи якої в кінці виконуваної операції переривається і для його відновлення необхідне втручання робітника.
Автомат – це робоча машина, цикл автоматичної роботи якої не переривається із закінченням виконання операції, тобто вона в автоматичному режимі неперервно виконує велику кількість операцій, потребуючи лише контролю й налагодження з боку робітника.
Друга стадія автоматизації — це комплексна автоматизація, тобто виконання в автоматичному режимі всіх операцій технологічних процесів виготовлення продукції, організація комплексно автоматизованих дільниць та виробничих підрозділів більшого масштабу.
Можливості комплексної автоматизації великою мірою залежать від типу виробництва. Найбільше піддається автоматизації масове виробництво, що характеризується вузькою спеціалізацією робочих місць, чіткою і стійкою спрямованістю потоків заготовок, матеріалів, деталей від одного робочого місця до іншого, а також між цехами. Масове виробництво характеризується випуском виробів з добре відпрацьованою, незмінною протягом тривалого часу конструкцією (хоча можливий випуск кількох близьких у конструктивно-технологічному відношенні модифікацій основного виробу), високою стабільністю технологічних процесів на всіх робочих місцях. Тут розвиток автоматизації йшов по шляху створення автоматичних потокових ліній (АПЛ).
Автоматична потокова лінія – це автоматична система машин, які розташовані по ходу технологічного прогресу і при відсутності безпосередньої участі робітника здійснюють у строгій послідовності та із заданим ритмом технологічні операції по виготовленню продукції. Людиною виконуються функції налагодження обладнання й контролю за його роботою.
Автоматизація серійного і дрібносерійного виробництва пов’язана з великими труднощами. Широка номенклатура продукції, малі обсяги випуску кожного її найменування та часте змінювання номенклатури зумовлюють найбільші труднощі й найбільші затрати по автоматизації в цих умовах, оскільки одночасно з автоматизацією тут необхідно забезпечити високу гнучкість виробництва.
Гнучкість виробництва– це його здатність виготовляти широку номенклатуру виробів та швидко й економічно здійснювати перехід від випуску одних до випуску інших найменувань виробів.
У відповідності з цим гнучке виробництво повинно характеризуватись такими трьома властивостями: виробляти широку номенклатуру продукції; швидко й економічно переходити від випуску одних до випуску інших найменувань виробів у межах встановленої їх номенклатури; допускати зміни номенклатури виготовлюваних виробів без зміни технологічного оснащення виробництва.
Необхідний ефект від автоматизації серійного і дрібносерійного виробництва може бути досягнутий лише в тому випадку, якщо вона буде здійснюватись комплексно, що забезпечується використанням такої основної складової технічної компоненти ТТБ підприємств цих типів виробництва, як верстати з числовим програмним управлінням (ЧПУ). Практика використання верстатів з ЧПУ на вітчизняних та іноземних підприємствах виявила їх величезні технологічні, організаційні та економічні переваги:
продуктивність таких верстатів порівняно зі звичайними (традиційними) вища приблизно в 3-5 разів;
трудомісткість переналагодження нижча на 60-70%, оскільки переналагодження верстатів полягає в заміні програми, записаної на відповідному носії;
значно скорочується потреба у виробничих площах;
знижуються затрати на технологічне оснащення;
зекономиться час на здійснення контрольних операцій;
підвищується якість продукції.
Отже, вирішення проблеми комплексної автоматизації дрібносерійного і серійного виробництва при одночасному забезпеченні його гнучкості приводить до створення гнучкого автоматичного виробництва.
2. Сутність та структура техніко-технологічної бази підприємства
Потенційна виробнича спроможність підприємства (тобто здатність забезпечувати випуск певного обсягу продукції належної якості за одиницю часу), мірилом якої є його виробнича потужність, вирішальним чином залежить від наявної у нього техніко-технологічної бази.
Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери – це системна сукупність найактивніших елементів виробництва, яка відображає техніку і технологію одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), тобто сукупність машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих в технологічні системи (комплекси) в складі цехів, технологічних переділів і підприємства в цілому.
Таким чином, ТТБ формується з двох складових: технічної і технологічної компоненти.
Технічна компонента ТТБ підприємства є лише частиною його основних виробничих фондів, однак найбільш активною їх частиною. До складу цієї компоненти входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій, а і елементи допоміжних та обслуговуючих процесів. Це дає можливість:
по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва;
по-друге, виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної таким виробничої техніки.
Основна складова технічної компоненти ТТБ, утворена такою групою ОВФ, як "машини й обладнання ", носить назву "виробнича система машин підприємства " (ВСМ).
Оскільки виробнича система машин (ВСМ) є основною складовою технічної компоненти ТТБ підприємства, то в основі належного формування ТТБ лежить раціональна побудова ВСМ і постійне її удосконалення на основі використання досягнень НТП.
Виробнича система машин як економічна категорія - це найбільш завершена форма розвитку техніки, що характеризується кількісною і якісною сукупністю функціонально взаємозв'язаних і співвідносних по техніко-економічних параметрах засобів праці, які діють в рамках замкнутого технологічного способу виробництва і мають властивості цілісності та стійкості.
Отже, ВСМ підприємства складається з окремих елементів, якими виступають верстати, апарати, агрегати та ін. види знарядь праці. Однак не будь-яка сукупність знарядь праці утворює ВСМ підприємства.
ВСМ підприємства, як і будь-якій іншій системі, властива структура. Первинним структурним елементом ВСМ є кожне окремо взяте знаряддя праці (окрема робоча машина або одиниця технологічного обладнання), що входить у її склад. Однак переважна більшість знарядь праці, що утворюють ВСМ, функціонують не поодинці, а в складі груп взаємозамінюваного обладнання (ГВО), які складають первинну ланку цієї системи. Знаряддя праці (одиниці технологічного обладнання), об'єднані в ГВО, повністю замінюють одне одного (одна одну) при виконанні технологічних операцій, закріплених за даною групою.
Структурними ланками ВСМ підприємства є її підсистеми і технологічні лінії. Підсистеми ВСМ підприємства утворюються ГВО і технологічними лініями. Окремі підсистеми машин у ВСМ підприємства розрізняються в залежності від виробничих підрозділів, в межах яких вони функціонують.
Так, можна говорити про підсистеми машин:
виробничих дільниць та інших прирівняних до них виробничих підрозділів основного виробництва;
основних цехів;
блоків (груп) цехів окремих стадій або фаз основного виробництва (наприклад, заготівельних цехів, обробних цехів, складальних цехів).
Для забезпечення раціонального формування основної складової технічної компоненти ТТБ підприємства – виробничої системи машин – необхідно раціонально сформувати кожну з первинних ланок і підсистем цієї системи.
Другою компонентою ТТБ підприємства є її технологічна складова - технологія (або технології) виготовлення підприємством його основної продукції. Технологія є засобом перетворення виробничих ресурсів, що надходять на підприємство як виробничу систему, у кінцеві результати його діяльності, якими є готова основна продукція (продукція кінцевого споживання). Знаряддя і засоби праці та предмети праці доцільно розглядати як компоненти технології.
Обидві складові ТТБ в своїй структурній сукупності повинні постійно розвиватись враховуючи розвиток науки і техніки та світовий досвід формування виробництва. Тому на сучасному етапі трансформації суспільного виробництва об'єктивно існують певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери.
Визначальними з них є:
підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знань;
зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування;
перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;
трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи;
поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінських компонентів виробництва;
підвищення ступеня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва, зумовленої його кількісним урізноманітненням і зменшенням серійності.
Ці тенденції якісної зміни ТТБ виробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати за формування технічного базису підприємств та обґрунтування стратегії його оновлення.
3. Виробнича потужність підприємства та чинники, що впливають на неї
Ефективність функціонування технічної та технологічної складових ТТБ виражається через виробничу потужність підприємства.
Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий обсяг випуску продукції за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі та асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ з урахуванням прогресивної технології та організації виробництва.
У практиці функціонування підприємства використовуються поняття «виробнича потужність» і «виробнича програма», що не є тотожними. Перше характеризує об'єктивно існуючі, потенційні можливості по виробництву продукції у певному періоді, а друге - відображає завдання по використанню цих можливостей в цьому періоді. Однак виробнича потужність визначається у тих самих одиницях, що й виробнича програма.
Натуральні одиниці є доцільними при обмеженій номенклатурі продукції, вони обумовлюються галузевою приналежністю підприємства і характером виробництва. Коли асортимент продукції досить широкий, то величина виробничих потужностей може бути оцінена лише у вартісних показниках.
Розрізняють такі види виробничої потужності підприємства:
проектна - визначається в процесі проектування будівництва нового, реконструкції або розширення діючого підприємства;
планова - визначається на діючому підприємстві за умов зміни виробництва (розширення або звуження асортименту, заміна окремих видів продукції іншими, зміна набору устаткування, його продуктивності тощо);
резервна - відображає невикористані в певний момент часу можливості підприємства, які дають змогу за певних умов збільшити обсяги випуску продукції (існує в електроенергетиці, газовій промисловості, на транспорті, в переробній галузі та ін.).
Виробнича потужність підприємства є досить динамічною і залежить від багатьох чинників, що можуть її змінювати як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення.
Зокрема, виділяють наступні чинники впливу на величину виробничої потужності підприємства:
кількість обладнання;
продуктивність обладнання;
режим роботи підприємства;
кваліфікаційний рівень робітників;
структура основних фондів.
Кількість обладнання. В розрахунок потужності приймається все обладнання, яке є на підприємстві, в тому числі бездіяльне через несправність, ремонт, модернізацію та інші причини (крім резервного, експериментального, навчального). Тому важливо мінімізувати кількість обладнання, яке не задіяне у виробництві продукції, і збільшити кількість використовуваного.
Продуктивність обладнання. Потужність обчислюється на основі технічних норм продуктивності обладнання. Якщо технічні норми (трудомісткість виробів, норми виходу продукції із сировини) перевищені значною чисельністю робітників на цьому підприємстві або на інших підприємствах галузі, то потужність визначається за прогресивними показниками і нормами.
Режим роботи підприємства визначається кількістю змін роботи обладнання, тривалістю зміни і сезонного періоду, кількістю годин роботи підприємства за місяць, квартал, рік; режим роботи визначається характером виробництва, який може бути дискретним, неперервним і сезонним.
Кваліфікаційний рівень робітників - чим він вищий, тим нижчою є трудомісткість одиниці продукції, відповідно, зростає продуктивність праці робітника, ефективніше використовується дійсний фонд робочого часу обладнання. Це позитивно впливає на зростання потужності.
Структура основних фондів. Величина виробничої потужності визначається питомою вагою активної частини основних фондів, оскільки саме ця частина впливає на обсяги випуску продукції. Доцільно не лише підтримувати оптимальне співвідношення між активною і пасивною частинами, а й всередині активної частини збільшувати частку прогресивного, сучасного і високопродуктивного обладнання.
Лізинг - підприємницька діяльність, що спрямована на інвестування власних або позичених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавачем (юридичною особою чи індивідуальним підприємцем, який здійснює лізингову діяльність) у виключне користування на певний термін лізингоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових платежів.
Класифікація видів лізингу рухомого та нерухомого майна
Оперативний лізинг (з неповною окупністю орендованого майна) здійснюється за договором лізингу, згідно з яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця відповідне майно на термін, менший за період, протягом якого амортизується 90% вартості об'єкта лізингу на день укладання договору. За умови такого лізингу (оренди) лізингодавець надає майно у тимчасове користування кілька разів. У цьому разі обов’язки з технічного обслуговування та ремонту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.
Фінансовий лізинг - (з повною окупністю орендованого майна) набув найбільшого поширення. Він здійснюється за договором, відповідно до якого лізингодавець надає лізингоодержувачу майно на час, не менший за строк, протягом якого нараховується 60% амортизаційних відрахувань (від дати укладення договору лізингу). Після закінчення терміну дії договору фінансового лізингу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача чи викуповується ним за залишковою вартістю. За умови фінансового лізингу ризик втрати майна, а також його технічне обслуговування і ремонт бере на себе лізингоодержувач.
Внутрішній лізинг - за своєю сутністю і масштабами поширення може бути суб'єктним або загальнодержавним. Вітчизняні суб’єкти лізингу можуть практично здійснювати дві його форми - зворотну та пайову. Зворотний лізинг передбачає придбання лізенгодавцем майна у власника (виробника) і передачу цього майна йому ж у лізинг. За пайовим лізингом оренда засобів праці здійснюється за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного чи кількох кредиторів. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80% вартості придбаного для лізингу майна.
Міжнародним лізинг реалізується суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав (майно і платежі перетинають державні кордони). Суб’єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (організаціям) оновлювати власну технічну базу за рахунок конкурентоспроможного устаткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного походження,
Сервісний лізинг звичайно застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки, що швидко технічно та економічно застаріває (наприклад комп’ютерно-обчислювальної і розмножувальної техніки, транспортних засобів тощо),
Зворотній лізинг який вище розглядається як форма внутрішнього лізингу (відповідно до чинного законодавства України), з наукового погляду (за характером лізингових операцій) правомірніше буде вважати одним з видів лізингу операцій.
Усі витрати на утримання лізингового майна несуть або лізингодавець (за оперативного лізингу), або лізингоодержувач (за фінансового лізингу). При цьому основними витратами останнього є лізингові платежі.
Елементний склад лізингових платежів:
1. Амортизаційні відрахування, тобто сума, що відшкодовується з кожного платежу у вигляді частини вартості об'єкта лізингу, який амортизується протягом періоду внесення лізингових платежів;
2. Плата за користування кредитними ресурсами (сума, сплачується лізингодавця у вигляді відсотка за залучений ним кредит для придбання майна, що передається в лізинг);
3. Комісійна винагорода лізгингодавця за одержане в лізинг майно (у відсотках до його балансової вартості);
4. Відшкодування страхових платежів за договором страхування, якщо об'єкт застраховано лізингодавцем;
5. Компенсація інших витрат лізингодавця, передбачених договором лізингу.
Можливі методи нарахування лізингових платежів:
- метод фіксованої загальної суми, за яким сума лізингових платежів нараховується однаковими частинами протягом усього строку дії договору;
- метод авансу, який передбачає виплату авансової суми в узгодженому між сторонами розмірі: решта суми розподіляється рівномірно чи іншим способом на весь строк дії договору лізингу;
- метод мінімальних платежів, за застосування якого загальна сума лізингового платежу включає такі складові: амортизаційні відрахування від вартості об'єкта лізингу; плату за залучені кошти; комісійну винагороду; плату за додаткові послуги лізингодавця; вартість лізингового майна.
4. Методи визначення виробничої потужності на підприємствах
Розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обґрунтування виробничої програми підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції, складаються баланси потужностей, визначаються обсяги необхідних капіталовкладень.
Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції по показниках потужності провідних цехів основного виробництва, а потужність провідних цехів - за показниками потужностей провідних дільниць; потужність останніх - за даними пропускної здатності провідних груп обладнання.
Провідними є ті цехи, дільниці, в яких виконуються головні і найбільш трудомісткі технологічні процеси.
Розраховуючи виробничу потужність, слід звертати увагу на виявлення і усунення так званих «вузьких місць», тобто відставання пропускної здатності окремих груп обладнання від пропускної здатності провідної групи обладнання.
Виробнича потужність верстата, обладнання, агрегату(ВПВ) обчислюється:
, одиниць/періодде Фд - дійсний ефективний фонд робочого часу обладнання, год.;
Тшт - прогресивна норма часу на одиницю продукції, год./од.
В свою чергу, дійсний ефективний фонд робочого часу обладнання визначається:
, год.де Фк - число календарних днів у періоді;
В, С - число вихідних і святкових днів у періоді;
nзм - кількість змін роботи одиниці устаткування;
tзм - тривалість зміни, год.;
Квтрат - коефіцієнт втрат робочого часу через простої, непродуктивні витрати робочого часу, ремонти, скорочення тривалості зміни в передсвяткові дні та ін.
Виробнича потужність потокової лінії(ВППЛ):
, одиниць/періодде r - такт потокової лінії, год./одиниць.
Виробнича потужність агрегатів неперервної дії(ВПнеп), наприклад, доменних печей, обчислюється за формулою:
, т/періодде Фк - календарний фонд часу роботи доменної печі, год./рік;
tпл - час на одну плавку, год./плавк;
q - обсяг металу, що виплавляється за одну плавку, т/плавк.
Вихідна виробнича потужністьу вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВПВИХ), обчислюється
, грн..де ВПвх - виробнича потужність на початок періоду, грн.;
ВПвв - введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;
ВПвив - виведена за плановий період виробнича потужність, грн.
Середньорічна виробнича потужність(ВПсер.р.) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:
, грн..де k - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.
Також, ефективність виробничої потужності підприємства характеризується коефіцієнтом використання виробничої потужності(Квп). Він визначається відношенням фактичного або планового обсягу випуску продукції за рік (Qфакт > Qплан) до середньорічної виробничої потужності (ВПсер.р.)
,При цьому, обсяг випуску продукції і величина виробничої потужності повинні бути представлені в однакових вимірниках - натуральних або вартісних.
Таким чином, показник виробничої потужності підприємства:
дозволяє обґрунтувати темпи росту об'ємів виробництва;
дозволяє визначити раціональне завантаження обладнання;
дозволяє виявити резерви по виробничих площах і обладнанню;
дозволяє розробити заходи, які забезпечують пропорційність розвитку всього підприємства.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12