Первісна вартість – фактична вартість основних фондів на момент введення в дію або придбання. Вона включає: суми, що сплачуються постачальникам та підрядчикам; збори та платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням прав на об’єкт основних фондів; суми ввізного мита; суми непрямих податків; витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів; витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів; інші витрати;
Первісна вартість
Вп = Ц + Т + М;
де Ц – ціна обладнання в грн.;
Т – транспортні витрати;
М – затрати на монтаж і установку обладнання.
Оцінка і облік за первісною вартості визначає фактичну вартість ВФ в цінах року придбання. Початкова вартість будівель і споруд відповідає вартості їх будівництва, в яку включають затрати за встановленими розцінками на будівельно-монтажні роботи.
Так як придбання основних фондів і проведення будівельно-монтажних робіт здійснюється в різний час, то загальна сума основних фондів показується в змішаних цінах, що не дає можливості їх співставлення. Крім того, в первісній вартості не враховується ремонт і модернізація, в зв’язку з цим відбувається їх переоцінка в ході якої визначається відновлена вартість.
Відновлена вартість – це вартість відтворення основних виробничих фондів в сучасних виробничо-економічних умовах, визначається за результатами інвентаризації. Відновлена вартість враховує ті ж витрати що і первісна, але за нинішніми цінами.
Відновлена вартість визначається за формулою:
де, Вп = первісна вартість ОФ, грн.
∆g- річний приріст продуктивності праці у %.
t – кількість років експлуатації обладнання з моменту введення.
або
Вв = Вп * k + P + M
де, k – коефіцієнт зміни ціни.
Р, М – затрати на ремонт і модернізацію.
Залишкова вартість - характеризує реальну вартість основних фондів і визначається як різниця між вартістю, за якою об’єкт основних фондів був занесений на баланс підприємства (це повна первісна і відновлена вартість) та сумою зносу (та частина вартості основних фондів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції).
Залишкова вартість показує величину недоамортизованої частини вартості основних фондів:
де, t – термін експлуатації обладнання з моменту введення;
А – щорічна сума амортизаційних відрахувань.
Відновлена вартість з урахуванням зносу:
Ліквідаційна вартість – це сума коштів, яку може отримати підприємство в результаті реалізації основних фондів після закінчення терміку їх корисного використання, тобто залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття з експлуатації.
Балансова вартість – це сума за якою об’єкт основних фондів включається до балансу після вирахування суми накопиченої амортизації. Вона дорівнює первісній вартості на момент введення в експлуатацію основних фондів. У міру зношення основних фондів їхня балансова вартість буде відповідати залишковій.
Для нарахування амортизаційних відрахувань необхідним є значення балансової вартості певної групи основних фондів на початок звітного періоду, яке розраховуються за формулою:
де, Вб – балансова вартість групи ОФ на початок і-го звітного періоду;
В(і-1) – балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;
З(і-1) – затрати понесені на придбання фондів, капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення протягом періоду, що передував звітному;
А(і-1) – сума амортизаційних відрахувань в попередньому періоді;
Ввив (і-1) – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом попереднього періоду.
Підприємства всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів на коефіцієнт індексації Кі, що визначається за формулою:
де, І(і-1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.
Якщо значення Кі ≤1, індексація не проводиться.
У випадку, якщо підприємство застосовує Кі, воно зобов’язане признати капітальний доход в сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду із застосуванням Кі, і балансовою вартістю такої групи основних фондів без Кі. Капітальний доход в цьому випадку відноситься до складу валових доходів кожного звітного періоду у сумі, що дорівнює
% річної норми амортизації відповідної групи основних фондів від суми капітального доходу такої групи.3. Показники використання основних виробничих фондів
В сучасних умовах функціонування підприємств особливого значення набуває поліпшення використання виробничого потенціалу. Для виявлення резервів поліпшення використання основних виробничих фондів і удосконалення планування капітальних вкладень потрібен аналіз показників, які характеризують рівень використання засобів праці на промисловому підприємстві.
Розрізняють такі основні загальні показники ефективності використання основних виробничих фондів: фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність, рентабельності основних фондів.
У випадку, якщо кількість продукції і виробничих фондів задана в натуральній формі, ці показники мають натуральну форму, якщо ж дані у грошовій - вартісну.
Узагальнюючим показником використання основних фондів є фондовіддача, яка відображає ту кількість продукції, яка виробляється однієї гривнею вартості основних виробничих фондів та визначається відношенням обсягу виробленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів:
де, ВП – обсяг виготовленої продукції за звітний період, грн.;
ОФср.р – середньорічна вартість основних виробничих фондів , грн.
Середньорічна вартість основних виробничих фондів визначається за формулою:
де, ОФпоч – вартість основних фондів на початок року, грн.;
ОФвв, ОФвив – вартість введених протягом року та виведених основних фондів відповідно, грн.;
Твв – кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонували введені основні фонди;
Твив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.
Як бачимо, показник фондовіддачі показує ефективність вкладання коштів в основні виробничі фонди. Оберненим до нього є показник фондомісткості, який показує яка вартість основних фондів припадає на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. Визначається фондомісткість за формулою:
Економічний зв’язок між фондовіддачею і фондоозброєністю знаходить відображення в показнику продуктивності праці (ПП) і розраховується за формулою:
Тут відображається інтенсивна і екстенсивна залежність і вплив факторів виробництва на ПП.
За нормальних умов функціонування підприємств фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість – до зменшення. Збільшення Фв – наслідок підвищення інтенсивності завантаження обладнання, підвищення ПП, ВП без вводу додаткових фондів. Збільшення Фозб – екстенсивний шлях розвитку.
Фондоозброєність, що характеризує озброєність одного працівника основними виробничими фондами та розраховується як відношення середньорічної вартості основних фондів до середньоспискової чисельності промислово-виробничого персоналу:
де, ЧПВП – середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу.
Рентабельність (прибутковість) основних фондів – є показником ефективності використання основних фондів, який може бути визначений як за валовим так і за чистим прибутком, за формулою:
де, П – прибуток за звітний період, грн.;
ОФср – середня вартість основних фондів за той же період, грн.
Іншою групою показників, що характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів, є часткові показники.
Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування, характеризує рівень використання його в часі й визначається за формулою:
де, Тф - час фактичної роботи устаткування, год;
Тн- час можливого використання устаткування (номінальний фонд), год/рік.
Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування визначається за формулою:
де, Оф, Он – фактична та нормативна (визначена паспортними даними) кількість виготовленої продукції за одиницю часу відповідно;
Тф.пр, Тн.пр– фактично витрачений та нормативний час на виготовлення одиниці продукції відповідно, н-год.
Коефіцієнт змінності роботи устаткування ще один показник екстенсивного використання засобів праці, який можна обчислити не лише за кількість працюючого, але й наявного (встановленого) устаткування за формулою:
де, ΣКв-зм - сума фактично відпрацьованих верстато-змін;
n – загальна кількість одиниць обладнання;
N1, N2, N3 – кількість одиниць обладнання, що працювало відповідно в першу, другу та третю зміну;
Nmax - кількість обладнання, що працювало в максимально завантажену зміну, або кількість наявного обладнання.
Коефіцієнт змінності може бути також розрахований з урахуванням вартості обладнання:
де,
- коефіцієнт змінності роботи і-ї групи обладнання;Ві – балансова вартість і-ї групи обладнання;
- балансова вартість всіх груп обладнання.Коефіцієнт фактичного використання обладнання – характеризує рівень використання устаткування з врахуванням його вартості.
Вобл.факт.– вартість обладнання, що фактично використовується;
Вобл. всього – вартість всього обладнання.
Показник напруженості використання устаткування показує обсяг випуску продукції в розрахунку на одиницю устаткування.
Q – обсяг продукції;
n – кількість устаткування.
Інтегральний коефіцієнт використання відображає рівень використання устаткування як у часі, так і щодо продуктивності й визначається за формулою:
Обладнання використовується на підприємстві певний час, в зв’язку з цим розраховується календарний, номінальний (режимний) і ефективний фонд часу роботи обладнання.
Календарний фонд визначається за місяць, квартал, рік за формулою:
24 – кількість годин в добі;
Dкал – кількість календарних днів за місяць, квартал, рік.
Номінальний (режимний) залежить від числа календарних і неробочих днів в періоді і прийнятого режиму змінності роботи.
dкл – кількість днів в періоді;
dвих – кількість вихідних і святкових днів в періоді;
tзм – тривалість зміни;
dск – кількість передвихідних і передсвяткових днів, що мають скорочувати час роботи;
tск – тривалість скороченої зміни;
nзм – кількість змін.
Ефективний (дійсний, плановий) враховує, крім номінального фонду, затрати часу на ремонт, наладку тощо.
tрм, tнал – затрати часу на ремонт і наладку засобів праці у % до номінального фонду.
Резерви і темпи зростання виробництва значною мірою визначаються рівнем використання основних виробничих фондів. Разом з цим, чим вищий ступінь використання основних фондів, тим менше потрібно капітальних вкладень для розвитку галузі і забезпечення потреб суспільства у певних видах продукції. Виходячи з цього, пошук резервів покращення використання основних фондів, є пріоритетним напрямом роботи керівників промислових підприємств.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12