Тема 2. Управління і структура
1. Виробнича структура підприємства
2. Поняття управління і принципи управління підприємством
3. Функції та методи управління
4. Організаційна структура підприємства
Виробнича структура підприємства
Структура – внутрішній устрій підприємства, яка характеризує склад підрозділів та систему зв’язків, підпорядкованості та взаємодії між ними.
Розрізняють виробничу, загальну та організаційну структуру підприємства, структуру управління підприємством.
Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, які виконуються у відповідних підрозділах. Складання цих підрозділів характеризує виробничу структуру підприємства.
Існує декілька принципів класифікації виробничих структур:
Залежно від підрозділу, на основі якого будується структура, розрізняють цехову, без цехову, корпусну, комбінатську, виробнича структури.
Цехова – основний виробничий підрозділ – цех адміністративно відокремлена частина підприємства, де виконується певний комплекс робіт.
Цехи поділяються на:
- основні – продукція призначається для реалізації на сторону (спеціалізована продукція)
- допоміжні – для власних потреб
- обслуговуючі – забезпечують умови для перебігу основних і допоміжних процесів
Робоче місце – це первісна ланка виробничої структури, частина виробничої площі, де зосереджені засоби виробництва, що застосовує один робітник.
Без цехова – будується на базі виробничих дільниць
Виробнича дільниця – сукупність робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.
Корпусна – об’єднання однотипних цехів у корпус, який стає основним структурним підрозділом підприємства.
Комбінатська – основа – підрозділи які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат), (хімічна, металургійна, текстильна промисловість).
За формою спеціалізації:
Технологічна – спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (складальні цехи).
Предметна – спеціалізація цехів на виготовлені певного виробу або групи однотипних виробів.
Змішана – технологічно-предметна.
За наявністю основних і допоміжних процесів:
Комплексна – підприємство має всю сукупність основних і допоміжних цехів.
Спеціалізована – частина цехів.
Фактори, що впливають на формування виробничої структури:
- виробничий профіль підприємства
- обсяги виробництва продукції
- рівень спеціалізації
- місцезнаходження підприємства.
2. Поняття управління і принципи управління підприємством.
С. Паркінсон – “Управління - це вміння
поводитися з людьми”
Управління – це особливий вид діяльності, який здатний перетворити неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану силу.
Управління підприємством – це процес планування, мотивації, організації і контролю, необхідний для того, щоб сформувати та досягнути цілі підприємства.
Управління базується на багатьох сферах знань, таких як економіка, політологія соціологія і психологія, інженерно-технічні дисципліни, статистика, а також на узагальнені досвіду управління різними підприємствами, організаціями в ході тривалого розвитку людської діяльності.
Теоретичні основи управління підприємством закладені ще на початку ХХ ст. Основоположником його є Фредерік Тейлор, який запропонував відмовитися від форм управління, які базуються лише на власному досвіді і знаннях, і перейти до системи управління, яка б базувалася на систематизації і класифікації у вигляді стандартів, прийомів і управлінських знань форм управління, які використовувалися в той час деякими крупними фірмами.
На даному етапі роль і значення управління зросли. Це можна пояснити багатьма причинами. Перш за все, це розвиток науки і техніки, в результаті чого збільшились і поскладнішали масштаби виробництва.
Це обумовило появу нових підходів в системі управління:
- поведінський підхід – спрямований на підвищення ефективності людських ресурсів;
- кількісні методи, які отримали назву дослідження операції і моделі;
- процесний підхід (набув широкого розповсюдження з другої половини ХХ ст.). Його суть в тому, що всі функції управління розглядаються як взаємопов’язані, тобто управління – це неодноразова дія, а серія безперервних взаємопов’язаних дій (управлінських функцій).
В умовах ринку виживає і розвивається той, хто вчасно уловлює пульс зміни попиту і пропозиції, змінює характер і спрямованість виробництва у відповідності з їх вимогами. Тобто, щоб вижити потрібно шукати нові форми організації виробництва і праці. І основна умова для цього – забезпечення адаптивності (гнучкості і прилаштування) управління (ведення економіки підприємства) до нових умов господарювання. Умовно це можна виразити формулою: ЗНАТИ-МОГТИ-ХОТІТИ-ВСТИГАТИ.
Принципи управління
поєднання централізму і децентралізму в управлінні
поєднання державного регулювання і господарської самостійності в управлінні
поєднання особистих інтересів з цілями організації
поєднання права господаря і участі робітників в управлінні
єдність рішень і відповідальності.
Принципи
- економічність – досягнення мінімально необхідних затрат на побудову і утримання управлінського апарату.
- пропорційність – виробнича діяльність не повинна викликати диспропорції у розвитку підприємства.
- системність – кожна ланка у виробництві розглядається як частина більш крупної системи.
- гнучкість – можливість швидкої перебудови у відповідності до змін.
- науковість – означає розробку теоретичних і практичних питань управління різними ланками господарства на науковій основі.
В недалекому минулому не було складної системи господарських зв’язків, обумовленої розвитком кооперації праці і НТП, яка існує в даний час. В сучасних умовах, не спираючись на обґрунтовані і перевірені практикою принципи управління, неможливо забезпечити ефективний розвиток економіки.
Вже на початку ХХ ст. Відомий Генрі Форд поклав початок науковій організації виробництва і комерції, сформулювавши 72 принципи, деякі з них актуальні і сьогодні. Наприклад:
- хто боїться ризику і невдач, той обмежує свою діяльність
- якомога менше адміністративного духу в діловому житті і побільше духу підприємництва
- якщо ціна на товари вище чим доходи споживачів, то ціни потрібно знизити до рівня доходів споживачів.
Принцип – це основне правило, вимога, ідея управління, його основа.
Основні принципи визначаються філософією і стратегією керівництва підприємства. В певні мірі вони є рекламою підприємства. Наприклад, такі принципи японських фірм, як:
найвища якість на службу суспільству
не забувай
На основі вже вироблених принципів коректуються цілі підприємства, уточнюються пріоритети, формується політика підприємства.
3. Функції та методи управління
Функція управління – це певний вид діяльності людей по управлінню підприємством.
Анрі Файоль, який є засновником процесного підходу до управління підприємством пропонує 6 вихідних функцій управління: прогнозувати, планувати, організувати, розпоряджатися, координувати і контролювати.
Інші автори пропонують по суті ті ж функції, але у поєднанні з іншими, або меншу їх кількість. Наприклад, російський вчений Єгошин, дає класифікацію функцій управління для різних галузей народного господарства.
Для промислового підприємства – 20 функцій і 121 комплекс задач для визову – 20 функцій і 110 комплексів задач. Ми розглянемо основні.
Найбільш важлива функція – планування.
Приклад. Льюіс Керол “Алиса в стране чудес”.
Алиса: Скажите, пожайлуста, как выйти отсюда”
Кот: «Это во многом зависит от того, куда вы хотите идти?»
Алиса: «Меня не волнует куда»
Кот: «Тогда не важно каким путем вы идете».
Якщо йти таким шляхом у плануванні, то ви дійсно нікуди не дійдете. Планування являє собою визначення курсу дій для досягнення поставленої мети. Постає питання з визначення ролі і місця підприємства на даному етапі, потім:
визначаються цілі розвитку підприємства;
формується політика досягнення цілей (ресурси і фінансове забезпечення, джерела їх отримання. І вже після цього складаються цільові програми і бюджети.
2. Організація (організація роботи) – процес, направлений на встановлення таких зв’язків і взаємовідносин між робітниками, які дозволяють досягнути мети. Це розподіл праці між групами і окремими працівниками і координацію різних видів діяльності, а також встановлення управлінської влади і відповідальності.
На практиці виражається в:
практикуванні робіт;
організації виробничих одиниць;
організації підприємства вцілому.
3. Облік (оперативний, статистичний, бухгалтерський)
4. Регулювання і диспетчирування (координація)
5. Аналіз.
Метод – спосіб впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства.
Методи:
1. Економічні (податки, амортизаційна політика, митна політика, фінанси, кредитування, ціноутворення, економічні санкції та ін.) – сутність методів полягає у використанні об'єктивних діючих законів товарно-грошових відносин і їх категорій для прямої дії на колектив для досягнення максимальних позитивних результатів при мінімальних витратах.
2. Адміністративно-правові (регламентуючі і розпорядчі)- засновані на прямому підкоренні колективу нижчої ланки вищій. Проявляється в різних розпорядчих документах і постановах (накази, інструкції). Існують 2 форми адміністративного методу управління:
організаційний – формування певних структур управління. У всіх ланках промисловості встановлюється підкорення керівним органам, чітке розмежування прав та обов'язків між різними ланками системи управління.
розподільчий – це оперативне регулювання виробничої діяльності людей на основі наказів, нормативів.
3. Соціально-психологічні – методи направлені на підвищення свідомості робітників, стимулювання відповідальності за доручену їм справу. Вони пов'язані із системою навчання кадрів і підвищення їх кваліфікації.
4. Організаційна структура підприємства
Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.
Система управління має бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкурентоздатність функціонування фірми, її характеристики:
• невелике число рівнів управління;
• наявність малочисельних підрозділів, що мають висококваліфікованих працівників;
• якість продукції і всі процедури повинні бути орієнтовані на споживача.
Існують різні типи організаційних структур управління, основними з яких є:
1. Лінійна - це структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі. Використовується у невеликих підприємствах з нескладною технологією виробництва. Перевагами такої структури є:
а) чіткість взаємовідносин;
б) оперативність і несуперечливість управлінських рішень;
в) надійний контроль.
Недоліком є те, що керівник повинен виконувати, крім основних координуючих функцій, цілий ряд робіт: облік, робота з кадрами, контроль якості тощо.
2. Лінійно-штабна структура передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення. При цьому штаби не дають безпосередніх розпоряджень лінійним керівникам. Головна перевага такої структури в тому, що лінійні керівники мають можливість сконцентрувати увагу на поточному лінійному керівництві, а недоліки - ріст управлінських витрат, зниження оперативності. Така структура є ефективною в масовому виробництві з незначними технологічними змінами.
3. Функціональна структура також передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень. Тому кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділів підприємства. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво з кожної функції управління. В цьому її головна перевага, а недоліками є можлива суперечливість і неузгодженість рішень, зниження оперативності.
4. Дивізіональна структура управління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів: за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування. Виникнення цієї структури пов'язане із поглибленням поділу управлінської праці, тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (відділенням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов'язано з процесом диверсифікації виробництва і виникненням корпорацій, конгломератів.
5. Матрична структура передбачає створення, поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління, тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо членів групи.
6. Множинна структура управління використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління. Таке багатоструктурне рішення буде все більше використовуватись у майбутньому.
Згідно із Господарським кодексом України управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.
Власник здійснює права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління з участю трудового колективу та уповноважених ним органів. Вдосконалення управління підприємством повинно здійснюватись за певними напрямами.
При створенні раціональної структури управління фірмою необхідно правильно встановити чисельність зайнятих у сфері управління підприємством. Чисельність працівників функціональних підрозділів підприємства визначається на основі відповідних нормативів. Залежно від виконуваних функцій такими підрозділами можуть бути відповідні відділи, бюро, групи. Нормативи встановлюються науково-дослідними інститутами праці і відображаються в основних методичних рекомендаціях. На підприємствах найчастіше чисельність управлінського персоналу встановлюється у відсотках до чисельності робітників і фіксується у штатному розписі підприємства.
Тема 3. Інфраструктура
1. Поняття, види і значення інфраструктури
2. Система технічного обслуговування підприємства: завдання, структура та організація
1. Поняття, види і значення інфраструктури
Результативність виробничо-господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації як основних виробничих процесів, так і допоміжних і обслуговуючих процесів, тобто розвитком інфраструктури підприємства.
Інфраструктура (лат. infra – нижче, struktura – побудова) – це сукупність складових частин об’єкту, що мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об’єкта.
Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, що забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства.
Виробнича інфраструктура – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи для них нормальні умови.
Виробничу інфраструктуру складають:
допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство);
допоміжні дільниці та служби, що розміщуються в основних цехах;
комунікаційні мережі; засоби збору та обробки інформації; природоохоронні споруди.
Склад об’єктів та їх розмір залежить від галузі типу та масштабу виробництва, технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації.
Але основним в даний момент має бути людина тому підприємство несе не лише економічну, а й соціальну відповідальність, в зв’язку з чим формується соціальна інфраструктура.
Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників.
Вона складається як правило, з підрозділів громадського харчування, охорони здоров’я, дитячих дошкільних закладів, закладів освіти, житлово-комунального господарства, організації відпочинку, занять фізкультурою і спортом.
Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директори з кадрових та соціальних питань, йому підпорядковуються відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний.
Вирішення питань соціального розвитку колективу підприємства є одним з найголовніших факторів підвищення ефективності виробництва, оскільки сучасні умови господарювання пред’являють високі вимоги щодо освіти, професійної підготовки (кваліфікації).
З метою задоволення потреб складається на підприємстві план соціального розвитку, який являє собою обґрунтовану матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на удосконалення соціальної структури кадрів підприємства, покращення умов праці побуту працівників, підвищення трудової активності.
Цей план складається з певних розділів:
прогнозування змін у соціальній структурі (співвідношення груп за статтю і віком), кваліфікаційні та професійні структури;
заходи, що спрямовані на удосконалення санітарно-гігієнічних умов праці (зниження шуму, вібрації, запиленості, загазованості тощо);
заходи, що пов’язані з покращенням та побутових умов робітників, їх соціально-культурним обслуговуванням.
заходи, що сприяють розвитку раціонального руху і науково-технічної творчості.
Оскільки багато соціальних проблем виходять за межі підприємства їх необхідно обов’язково узгоджувати з місцевими планами.
Капітальне будівництво – це процес створення нових, реконструкції, розширення, та технічного переозброєння діючих об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури.
Йому характерні – довготривалість робочого циклу, різноманітність об’єктів будівництва, великі затрати трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. До сфери капітального будівництва відносяться:
спорудження будівель і об’єктів виробничого і невиробничого призначення;
монтаж устаткування;
проектно-пошукові та інші роботи;
капітальний ремонт будівель та інших споруд.
На діючих підприємств для керівництва будівництвом, реконструкцією, модернізацією створюються відділи капітального будівництва.
Капітальне будівництво може здійснюватись підрядним та господарським способом.
Підрядний спосіб – передбачає виконання БМР постійнодіючими спеціалізованими організаціями на основі підрядного договору.
При господарському способі – будівництво ведеться самим забудовником, власними силами і засобами.
Кінцевий результат капітального будівництва – введення в дію виробничих потужностей. Планування обсягів КБ здійснюється в такій послідовності:
1. Розрахунок балансу виробничих потужностей підприємства.
Оцінка можливостей приросту виробничих потужностей за рахунок технічного переоснащення, реконструкції.
Визначення необхідні обсяги введення в дію додаткових виробничих потужностей за рахунок розширення діючих об’єктів і будівництва нових.
При будь-якому способі ведення БМР визначається кошторисна вартість будівництва тобто ціна спорудження об’єкта і розраховується згідно із встановленими цінами, тарифами, розцінками на БМР.
2. Система технічного обслуговування підприємства: завдання, структура та організація
Функції системи технічного обслуговування:
ремонт всіх видів устаткування, догляд за ним та налагодження;
забезпечення робочих місць інструментами;
переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт;
забезпечення підрозділів підприємства енергією, газом, паром тощо;
забезпечення цехів сировиною, матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виробництва та готової продукції.
Підрозділи системи ТО:
ремонтне господарство;
інструментальне господарство;
транспортне господарство;
енергетичне господарство;
складське господарство.
1. Ремонтне господарство
Ремонт – це процес підтримання устаткування в робочому стані та відновлення початкової дієздатності. Існує 3 форми:
- централізована – весь ремонтний персонал підпорядковується головному механіку.
децентралізована – всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковуються начальнику цехів.
- змішана – ТО та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт – персонал ремонтно-механічного цеху.
В залежності від того, як визначаються потреби у ремонтних роботах розрізняють:
систему планово-попереджувального ремонту – всі запобіжні заходи і ремонти устаткування здійснюється за встановленими попередньо нормативами (найбільш поширена).
за результатами технічної діагностики – залежно від фактичної потреби в ремонті після контролю технічного стану.
Головні нормативи ППР:
ремонтний цикл – час між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації і першим капітальним ремонтом;
міжремонтний період – між двома суміжними ремонтами;
структура ремонтного циклу – перелік та послідовність планових ремонтів в межах одного ремонтного циклу
складність ремонту – трудомісткість планового ремонту у порівнянні з трудомісткістю ремонту еталонного верстату.
Завдання ремонтного господарства:
підтримка обладнання в робочому стані;
скорочення часу перебування обладнання в ремонті;
зниження витрат на ремонт.
Ремонтне господарство включає в себе:
ремонтно-механічний цех
цехові ремонтні бази
конструкторсько технологічне бюро ремонту
склади зап. частин.
Кількість робітників для ТО визначається відповідно до норм обслуговування на 1 робітника. Потреба в матеріалах на ремонт визначається за нормами витрат на одиницю ремонтної складності. Фінансування ремонту відбувається за рахунок собівартості продукції.
Для організації ремонтного господарства на підприємстві важливо правильно визначити тривалість ремонтного циклу устаткування, міжремонтного періоду і періоду технічного обслуговування, а також обсяг ремонтних робіт.
Р
емонтний цикл однотипного устаткування у роках:
Тн – нормативний фонд часу експлуатації до капітального ремонту (між капітальними ремонтами), год;
Вом – коефіцієнт виду оброблюємого матеріалу;
Взі – коефіцієнт типу застосовуваного інструменту;
Вкт – коефіцієнт класу точності устаткування;
Вву – коефіцієнт віку (строку служби) устаткування;
Вду – коефіцієнт довговічності устаткування;
Вкм – коефіцієнт маси устаткування;
Тдч – дійсний річний фонд часу роботи устаткування;
дт – частка оперативного часу в дійсному фонді.
Міжремонтний період
Трц – ремонтний цикл, років
Nпр – число поточних ремонтів потягом ремонтного циклу.
Періодичність технічного обслуговування
nто – число технічних оглядів протягом ремонтного циклу.
Річний обсяг ремонтних робіт
tмч – середня трудомісткість ремонту механічної частини у розрахунку на одиницю ремонтної складності устаткування (норм.-год)
tеч – середня трудомісткість ремонту електричної частини у розрахунку на одиницю ремонту складського устаткування (норм.-год.)
nрі – кількість ремонтів і-тої групи устаткування у розрахунковому році
Rсі – категорія складності ремонтної і-тої групи, умовних одиниць
m – кількість груп устаткування.
2. Інструментальне господарство
Інструментальне господарство – сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайнятті придбанням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням та видачею на робочі місця.
Підрозділи інструментального господарства:
а) інструментальний відділ – постачання інструментів та пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих заводах
б) інструментальний цех – виготовлення, ремонт та відновлення інструментів.
в) центральний інструментальний склад – приймання, зберігання, облік та видача споживачам.
г) цехові інструментальні комори (підпорядковуються начальнику цеху)
керівництво інструментальним господарством здійснює головний технолог. (підпорядковуються йому а, б, в).
Головне завдання ІГ – своєчасне забезпечення інструментом і технологічною оснасткою при мінімальних затратах на їх придбання, експлуатацію і ремонт.
Інструмент
Універсальний Спеціальний
(широкого застосування: (для виконання конкретних
свердла, різці тощо) операцій: прес-форми, штампи тощо)
Класифікація інструменту – розподіл всього інструменту на певні групи, підгрупи, види за характерними ознаками.
Індексація – присвоєння кожному типорозміру певного шифру за десятковою системою.
Потреба в інструментах розраховується на основі:
обсягу основного виробництва
номенклатури оснастки
норм розходу оснастки
часу роботи інструмента до повного зносу.
Річну витрату інструментів конкретного виду можна визначити спираючись на такі показники:
Норма спрацювання одиниці інструменту, (хв.):
tcт – стійкість інструмента, (хв.)
m0 – число переточок одиниці інструмента.
Тривалість роботи інструмента у розрахунку на річну програму оброблюваних предметів:
tм – машинний час обробки одного предмета одиницею інструмента, (хв.)
Nрд – річна прогама обробки предметів, (шт.)
Обсяг річної витрати інструмента:
Норма запасу інструмента на підприємстві:
Він.м – витрата інструменту за місяць, (шт.)
Tвз – тривалість виконання замовлення, (місяців)
Зmin – мінімальний (страховий) запас на складі, (шт.).
3. Транспортне господарство
транспортно-технологічний відділ;
спеціалізовані транспортні цехи (залізничний, автомобільний, водний транспорт)
В основі планування транспортного господарства лежить визначення потоків вантажів.
Вантажний потік – це кількість вантажів (у тонах, кубометрах, шт.), що переміщується у заданому напрямку або через заданий пункт на певну відстань за конкретний проміжок часу.
Обсяг перевезень – сума всіх вантажних потоків.
Завдання:
своєчасне переміщення основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших інструментів.
якісне і економічне виконання всіх завантажувальних, розвантажувальних та транспортних робіт
Складається транспортне господарство:
- бюро перспективного планування;
- бюро технічного нормування і організації перевезень;
- диспетчерське бюро
- механіки по ремонту;
- транспортний відділ.
Класифікація транспорту:
за зоною обслуговування (зовнішній, внутрішній);
за видами: залізничний, нерельсовий, підйомний, конвеєрні пристрої.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12