Рис.__ Шляхи збільшення ефективності використання основних виробничих фондів
Окрім цього можна виділити:
рівень завантаження обладнання підвищується, коли робітники-верстатники володіють одночасно декількома суміжними спеціальностями;
при завчасному отриманні змінно-добових завдань робітник може заздалегідь продумати план роботи, вивчити креслення, підібрати технологічне оснащення;
для покращення використання виробничих площ застарілі засоби праці потрібно замінювати на нові, більш продуктивні;
необхідно здійснювати раціональне планування розміщення обладнання, впроваджувати техніку, яка краще використовує площі тощо.
4. Відтворення основних виробничих фондів та їх амортизація.
Функціонуючи у виробництві, основні фонди з часом втрачають свої властивості, стають непридатними для подальшого використання. Тому виробничий процес потребує постійного відтворення основних фондів.
Безперервне оновлення зношених засобів праці та нагромадження основних фондів, зумовлене прискореним розвитком виробництва, називається відтворенням основних фондів.
Відтворення основних виробничих фондів відбувається при здійсненні ремонту, модернізації, технічного переозброєння, реконструкції, при спорудженні нових виробничих об’єктів тощо.
Протягом тривалого використання в господарській діяльності підприємства основні фонди зазнають:
фізичного спрацювання – це втрата основними фондами своїх первинних фізичних якостей, погіршення техніко–експлуатаційних характеристик, зниження продуктивності, підвищення експлуатаційних витрат, зміна режимів роботи тощо;
морального спрацювання – погіршення характеристик основних фондів у порівнянні з аналогічними основними фондами, що випускаються в даний період.
Швидкість фізичного зносу залежить від своєчасності і якості ремонтів, дотримання правил експлуатації, від режиму роботи (завантаження обладнання), кваліфікація робітників, особливостей технічного процесу та ступеню захисту від впливу зовнішніх умов тощо.
Фізичне спрацювання (знос) визначається на основі термінів служби основних фондів за декількома методами:
за терміном служби:
де, Тф, Тн – фактичний та нормативний термін служби устаткування відповідно, років;
Вл – ліквідаційна вартість основних фондів у відсотках від балансової вартості.
експертне обстеження технічних характеристик елементів основних фондів використовується для більш точного визначення зношення:
,де, Ві – вартість і-того елементу основних фондів;
Р – відсоток фізичного спрацювання і–того елементу;
Вб – загальна балансова вартість об’єкту.
залежно від обсягу продукції необхідної якості:
,де, Qф - фактичний випуск продукції за рік;
Qн - нормативна потужність ОВФ (максимальний обсяг виробництва).
Моральне спрацювання – це передчасне, до закінчення терміну фізичної служби, знецінення основних фондів. Воно настає раніше, ніж фізичне, тобто основні фонди, що ще можуть використовуватись вже економічно неефективні. При моральному зношенні споживча вартість основних фондів не змінюється, а змінюється лише їх вартість.
Моральне спрацювання буває двох видів :
втрата частини вартості машин без відповідного фізичного старіння в результаті здешевлення виготовлення цих машин.
де, Вп, Вв, Вб – первісна, відновлена та балансова вартість засобів праці.
скорочення тривалості дії наявних машин, обладнання, зумовлене не зменшенням їх продуктивності чи потужності, а тим, що подальша експлуатація старих машин порівняно з новими приведе до затрат виробництва.
,де, Мо,М1, - продуктивність нової і старої машини.
Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Для відновлення основних фондів необхідною умовою є їх вартісне відшкодування, яке здійснюється через амортизацію.
Амортизація – процес перенесення частинами вартості основних фондів на новостворену продукцію з метою їхнього повного відновлення.
Після реалізації продукції від одержаної виручки відокремлюють вартість основних фондів, які використовуються для її створення. Ці відрахування включаються до собівартості продукції. Далі вони нагромаджуються в амортизаційні фонди підприємства, які є джерелом відновлення зношених основних фондів.
На сьогоднішній день підприємства можуть нараховувати амортизацію основних фондів за такими методами:
прямолінійним – полягає в тому, що вартість об’єкта основних засобів списується однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації. Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період корисного використання об’єкта основних засобів:
де, Вп – первісна вартість основних фондів;
Вл – ліквідаційна вартість основних фондів;
Т – період корисного використання основних фондів.
зменшення залишкової вартості – ґрунтується на тому, що новий об’єкт основних засобів дає велику віддачу на початку терміну експлуатації і тому економічно обґрунтовано нарахування більшої суми амортизації у першому році використання об’єкта і поступове її зменшення надалі. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.
де, Вп(зал) – первинна або залишкова вартість об’єкту;
Na – норма амортизації.
Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.
прискореного зменшення залишкової вартості – за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та подвоєної річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи із строку корисного використання об'єкта і подвоюється.
кумулятивним – річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт визначається діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання. Сума числа років знаходиться таким чином: наприклад, якщо строк корисного використання об'єкта 3 роки, то сума числа років дорівнюватиме 1+2+3=6.
де, Тк - кількість років, до закінчення терміну використання об’єкта основних засобів;
Тn – кількість років корисного використання об’єкту основних засобів (наприклад, число років 4, сума чисел років дорівнює: 1+2+3+4= 10).
виробничим – місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується на загальний обсяг продукції, який підприємство планує виробити з використанням об'єкта основних засобів.
де, Самвир– виробнича ставка амортизації;
Q – загальний обсяг продукції, який планується випустити на даному об'єкті основних засобів.
де, Амміс – сума амортизаційних відрахувань за місяць;
Qм – обсяг продукції, випущеної за місяць на даному об'єкті основних засобів.
5. Поняття і склад оборотних засобів
Для того, щоб підприємство працювало, тобто здійснювало безперервний процес виробництва, необхідні не тільки основні фонди (машини, устаткування), а й матеріали, сировина, паливо та інші предмети праці, які називаються оборотними фондами.
Оборотні фонди – це частина засобів виробництва, що бере участь в процесі виробництва у вигляді предметів праці, змінює свою натурально–речову форму і переносить свою вартість на вартість новоствореної продукції повністю.
В практиці планування і обліку господарської діяльності підприємств оборотні фонди поділяють на :
виробничі запаси – це активи, що утримуються або перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу, а також утримуються для споживання під час виробництва продукції (надання послуг) та управління підприємством. До складу виробничих запасів входять: сировина, основні та допоміжні матеріали, покупні комплектуючі вироби, покупні напівфабрикати; паливно-мастильні матеріали, електроенергія, тобто паливо і пальне; тара і тарні матеріали; запасні частини для ремонту обладнання; інструменти і інвентар (строк служби менше 1 року) тощо;
незавершене виробництво - це предмети праці, що знаходяться в процесі виробництва на різних стадіях обробки. До незавершеного виробництва включають напівфабрикати власного виробництва – це предмети праці, що пройшли початкову обробку в одному з цехів підприємства і підлягають подальшій обробці у інших цехах;
витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, а на собівартість продукції будуть занесені частинами в наступних періодах. Вони не мають матеріальної форми, не є речовим елементом оборотних фондів.
Співвідношення між окремими групами оборотних фондів і їх загальним обсягом називається структурою оборотних фондів.
Визначення структури оборотних фондів дає можливість визначити шляхи і джерела поліпшення їхнього використання.
Господарська діяльність підприємств включає поряд з виготовленням також реалізацію продукції. Отже, підприємству потрібні фонди, які обслуговують сферу обігу.
Фонди обігу – це готова продукція на складі підприємства і продукція, відвантажена споживачам (яка знаходиться в дорозі), грошові кошти в касі підприємства, кошти на рахунку в банку, кошти в розрахунках з партнерами, дебіторська заборгованість.
Оборотні фонди підприємства разом із фондами обігу являють собою оборотні кошти.
Оборотні кошти виконують функції: платіжно-розрахункову та обслуговування кругообігу матеріальних цінностей на стадіях придбання матеріалів, виробництва і реалізації продукції.
Оскільки оборотні кошти – це грошове забезпечення, а гроші постійно рухаються, то протягом одного виробничого циклу оборотні кошти здійснюють кругообіг, тобто змінюють свою форму.
В процесі кругообігу оборотні кошти проходять три стадії:
підприємство втрачає грошові кошти для придбання предметів праці, (з грошової форми приймають товарну);
оборотні фонди в процесі виробництва перетворюються спочатку з напівфабрикатів, а потім у готову продукцію; (товар в товар).
реалізація готової продукції (товар перетворюється в гроші).
Величина оборотних коштів підприємства залежить від обсягу, структури і умов виробництва.
У плануванні та обліку оборотні кошти поділяються на:
нормовані – це запаси сировини, матеріали, паливо, тара, запчастини, куплені напівфабрикати, малоцінні та швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів, готова продукція на складі.
ненормовані – відвантажені товари, кошти і засоби в розрахунках, кредиторська заборгованість.
6. Методи нормування оборотних засобів
Нормування оборотних засобів полягає у розробці норм їх оборотності за певними елементами у відповідних одиницях виміру залежно від виду товарно-матеріальних цінностей та у визначенні нормативів власних оборотних засобів.
Норматив оборотних засобів – це грошове визначення вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей.
Організація нормування оборотних засобів ґрунтується на таких принципах:
нормування здійснюється виходячи з планового завдання з урахуванням особливостей діяльності підприємства;
для розрахунку щорічних нормативів для підприємства розробляються довгострокові діючі норми оборотних засобів;
необхідність економічного і виробничо-технічного обґрунтування норм запасу, розробки заходів щодо прискорення оборотності оборотних коштів.
Для забезпечення нормальної роботи підприємства необхідно мати оптимальний розмір залишків матеріальних ресурсів, для чого здійснюється їхнє нормування. Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрачання. Ці норми розробляються самими підприємствами чи по їх замовленню галузевими науково-дослідними інститутами.
Норма витрат матеріальних ресурсів – це гранично допустима величина витрати певного виду матеріальних ресурсів на виготовлення продукції з урахуванням необхідності застосування прогресивної технології та сировини високої якості.
Норма витрат певного виду матеріальних ресурсів визначається за формулою:
Нв = Rr + r + g
де, Rr – корисні або чисті витрати матеріальних ресурсів;
r – технологічні відходи і втрати;
g - інші відходи і втрати, що виникають в процесі транспортування, зберігання.
Ця формула показує структуру витрат певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється.
У практиці використовують три методи нормування витрат матеріальних ресурсів :
аналітично-розрахунковий – аналіз та техніко-економічне обґрунтування норми витрат з використанням нових досягнень техніки і технології;
дослідно–лабораторний – визначення норми витрат певного виду матеріальних ресурсів шляхом проведення дослідів і досліджень;
звітно–статистичний – встановлення норми витрат матеріальних ресурсів виходячи із звітних даних про фактичне використання ресурсів в минулі роки та можливою знижкою норм в наступні роки.
Норми оборотних засобів у днях визначаються з урахуванням тривалості перебування їх у сфері виробництва та реалізації продукції, а також умов матеріально-технічного забезпечення. Отже, тривалість обороту всіх нормованих оборотних засобів складається з часу перебування засобів у виробничих запасах, у виробничому циклі, а також з часу перебування готової продукції на складі підприємства.
Виробничі запаси залежно від їх призначення поділяють на:
підготовчі запаси - передбачаються для прийому, розвантаження, складування матеріалів. Розраховуються по фактичному часу, необхідному на ці операції;
технологічні запаси – передбачають час на попередню підготовку оборотних засобів до використання у процесі виробництва;
складські запаси – повинні забезпечувати безперебійність виробничого процесу від постачальників матеріалу. Вони дорівнюють половині середнього інтервалу між поставками;
страхові запаси – передбачаються для гарантії нормального процесу виробництва у випадку порушення договірних зобов'язань або поставок. Вони дорівнюють половині складського запасу;
транспортні запаси - передбачаються у випадку, коли матеріальні цінності необхідно оплатити раніше, ніж вони надійдуть на підприємство. Визначаються як різниця між документооборотом і вантажооборотом.
Нормування незавершеного виробництва здійснюється на тих підприємствах, де тривалість виробничого циклу перевищує два місяці. Обсяг незавершеного виробництва, в цьому випадку, залежить від середньоденного випуску продукції, яку враховують за фактичною виробничою собівартістю, тривалості технологічного циклу і коефіцієнта наростання витрат.
Норматив оборотних засобів у витратах майбутніх періодів розраховується виходячи із залишків коштів на початок періоду та суми витрат, які слід буде зробити у плановому періоді, за відрахуванням суми для майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції.
Норматив оборотних засобів для готової продукції визначається добутком середньоденного випуску товарної продукції (за собівартістю) на норму оборотних засобів у готовій продукції, в днях.
Загальний норматив являє собою суму нормативів оборотних засобів, розрахованих за окремими елементами нормованих оборотних засобів на кінець кожного планового року.
Напрями поліпшення використання оборотних фондів
Зі зростанням обсягів виробництва збільшується потреба в оборотних фондах. Тому перед керівниками промислових підприємств постійно постає задача щодо пошуку напрямів поліпшення їх використання. Для вирішення поставленої задачі необхідно, в першу чергу, провести аналіз ефективності використання оборотних фондів.
Особливо важливого значення раціональне використання оборотних фондів має у матеріаломістких галузях.
Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується системою показників:
матеріаломісткість - розрізняють абсолютну і загальну.
Абсолютна матеріаломісткість – показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на одиницю продукції.
Загальна матеріаломісткість – відображає вартість всіх матеріальних витрат на один виріб або на одну гривню продукції, що виробляється. Розраховується за формулою:
де, МВ – загальна сума матеріальних витрат, грн.;
ВП – валова продукція в натуральному або вартісному виразі.
матеріаловіддача – показує скільки вироблено продукції на одну гривню матеріальних ресурсів. Розраховується за формулою:
коефіцієнт використання матеріалів – характеризує міру використання матеріальних ресурсів на виробництво продукції. Може бути плановим і фактичним та розраховується за формулою:
де, m – корисні (чисті) витрати матеріальних ресурсів;
Нвит – норма витрати матеріальних ресурсів;
Вматф – фактичні витрати матеріальних ресурсів.
загальний коефіцієнт використання матеріалів:
де, Qі – обсяг випуску продукції і-го виробу в натуральних одиницях;
mі – чиста вага 1 гот. продукції і-го виду;
n – кількість видів продукції, при виробництві яких використовується даний вид матеріального ресурсу;
Мзаг – загальні витрати матеріалу на випуск продукції за період часу у фізичних одиницях.
Ефективність оборотності оборотних засобів характеризується обсягом реалізованої продукції або сумою прибутку на одну гривню оборотних засобів і сумою вивільнених оборотних засобів в результаті прискорення оборотності.
Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) розраховується за формулою:
де, РП – вартість реалізованої продукції в діючих оптових цінах підприємства;
Зозсер – середній залишок оборотних засобів.
Середня тривалість (швидкість) одного обороту оборотних фондів визначається за формулою:
де, До – тривалість періоду, за який обчислюють показник.
Розрахунок розглянутих вище показників характеризує реальний рівень технології та організації виробництва певного виду продукції.
Це дає можливість виділити такі основні напрями поліпшення використання оборотних фондів:
раціональне використання матеріальних ресурсів як за рахунок виробничо-технічних, так і за рахунок організаційно-економічних напрямів;
скорочення циклу виробництва продукції шляхом впровадження нової техніки та технології;
покращення організації роботи складського господарства, служби матеріально-технічного постачання та збуту;
скорочення матеріальних запасів на складах підприємства та зменшення норм витрат матеріалів на одиницю продукції;
підвищення оборотності оборотних фондів тощо.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12