Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права):
1) імперативні - містять категоричні веління держави здійснювати чітко означені дії, не допускати ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше кажучи імперативні норми (зобов'язувальні і заборонні) прямо вказують правила поведінки, містять абсолютно визначене правило (громадянин України не може бути позбавлений свого громадянства або права змінити його);
2) диспозитивні - установлюють варіант поведінки, але дозволяють сторонам регульованих державою відносин самим визначати права та обов'язки в окремих випадках. їх називають "заповнювальними") оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з певного питання (розпізнаються через формулювання: "за відсутності іншої угоди", "якщо інше не встановлене в договорі" тощо). Отже диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки (якщо договором купівлі-продажу не передбачена розстрочка оплати, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві ціну переданого товару цілком).
Норми права за характером психологічного впливу на особистість:
1) заохочувальні - встановлюють форму і міру заохочення за схвалюваний державою і суспільством варіант поведінки суб'єктів, що полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила виплати премій, нагородження орденами). Особливість цих норм полягає в тому, що вони не визначають правило поведінки, а, надаючи суб'єктам певну свободу вибору, закликають до активної правомірної поведінки, стимулюють її;
2) рекомендаційні - надають варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів права. Конкретизуються в локальних правових актах для подальшої реалізації.
Норми права за суб'єктами нормотворчості: норми органів представницької влади; норми глави держави; норми органів виконавчої влади; норми органів місцевого самоврядування; норми підприємств, установ; норми територіальних громад та ін.
Норми права за дією в просторі; загальні (на всій території), обмежено-загальні (на частині території, наприклад, у межах АР Крим); локальні (на певному підприємстві, в організації, установі, наприклад, правила внутрішнього трудового розпорядку в університеті).
Норми права за дією у часі: постійні (діють до їх скасування), тимчасові (з визначеним строком дії), норми зі зворотною силою дії.
Норми права за дією по колу осіб: загальні (поширюються на все населення); спеціальні (поширюються на певне коло осіб, наприклад на біженців); виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних норм, наприклад, для дипломатів і консулів).
13.Систематизація нормативно-правових актів.
Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування та удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх в єдину внутрішньо-узгоджену систему.
Здійснення систематизації цих актів необхідне для:
• усунення протиріч між нормативно-правовими актами, встановлення та усунення дефектів законодавства;
• підвищення якості та ефективності законодавства;
• забезпечення зручності користування законодавством, доступності його використання громадянами та іншими суб'єктами права;
• полегшення пошуку юридичної норми, яка підлягає реалізації;
• сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню.
Розрізняють такі форми (способи) систематизації нормативно-правових актів:
Облік — діяльність щодо накопичення нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації.
Облік нормативно-правових актів може здійснюватися державними органами і недержавними організаціями як для внутрішнього, так і для зовнішнього користування. Основним завданням означеної форми систематизації є допомога в оперативному пошуку необхідної правової інформації.
Кодифікація — це така форма систематизації нормативно-правових актів, яка полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробки та узгодження) норм права, пов'язаних загальним предметом регулювання, та об'єднання в новий єдиний нормативно-правовий акт.
Така форма систематизації націлена на докорінну переробку чинного законодавства шляхом підготовки та прийняття нового кодифікованого акта. Вона сприяє стабільності законодавства, тому кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. Кодифікація у зв'язку з цим може мати лише офіційний характер.
Інкорпорація — це така форма систематизації, яка полягає в зовнішньому упорядкуванні (чи розташовані в іншому порядку) вже чинних нормативних актів без зміни змісту.
При інкорпорації нормативно-правових актів вилучаються положення, що втратили юридичну силу, включаються внесені в них зміни та доповнення, виключаються положення, що не містять норм права.
Види інкорпорації:
1. За юридичним значенням:
• офіційна — здійснюється від імені компетентних органів, збірники є офіційною формою опублікування, на які можна посилатися при вирішенні юридичних питань;
• неофіційна — здійснюється іншими особами: видавництвами, науковими та навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами, тому видані збірники мають лише довідковий, інформаційний характер.
2. За обсягом:
• загальна (генеральна);
• галузева;
• міжгалузева;
• спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі законодавства).
3. За критеріями об'єднання:
• хронологічна — упорядкування нормативно-правових актів здійснюється відповідно до часу їх опублікування та набрання чинності;
• предметна — упорядкування здійснюється за предметом правового регулювання (за галузевою приналежністю);
• суб'єктна — залежно від органу, яким видано інкорпоровані акти.
Консолідація — це така форма систематизації, яка полягає в об'єднанні декількох нормативно-правових актів, які діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту.
Консолідація використовується там, де немає можливості кодифікації. Вона є уніфікацією нормативних актів, усуває їх множину, позбавляє їх від надмірної роздрібності. Ця форма систематизації сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в однорідні групи, є проміжною ланкою між поточною правотворчістю та кодифікацією.
14.Поняття та характеристика системи законодавства.
Необхідно зазначити, що система права і система законодавства є різними, за своєю природою, категоріями. Якщо система права відбиває об'єктивні закономірності суспільного розвитку і від ступеня цієї об'єктивності залежить зміст системи законодавства та ефективність його реалізації, то система законодавства, як результат діяльності уповноважених суб'єктів, має суб'єктивний характер і обумовлюється існуючими соціальноекономічними умовами.
Іншими словами, якщо система права — це внутрішня організація та будова права, то система законодавства — це зовнішня форма виразу та закріплення нормативного матеріалу, сукупність правових джерел. Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма права, тобто законодавство є основною формою вираження права. Право домінує над законодавством і на відміну від останнього має значно більше проявів у суспільстві — правовідносинах, правосвідомості, правовій культурі, правових звичаях, традиціях тощо.
Право і законодавство хоча і взаємопов'язані, але вони не є тотожними явищами. Між ними існують деякі відмінності, а саме:
1) первинним елементом побудови системи права виступає норма права, яка завжди має чітку структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція), а первинним елементом будови системи законодавства є стаття нормативноправового акта, котра, зазвичай, не має чіткої структури;
2) система законодавства, за обсягом поданого у ньому матеріалу, ширше ніж система права, тому що включає те, що не може бути віднесеним до норм права — різні програмні положення, вказівки на мету і мотиви видання тих чи інших актів;
3) система права складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі законодавства, в яких відсутній метод правового регулювання;
4) норми галузі права відрізняються більш високим ступенем однорідності суспільних відносин ніж норми галузі законодавства;
5) внутрішня структура системи права не збігається з внутрішньою структурою системи законодавства, тому що система права має тільки горизонтальну (галузеву) будову, а система законодавства може мати як горизонтальну (галузеву) так і вертикальну (ієрархічну) будову;
6) структурні елементи системи права (норми права) не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, глав, статей та інших частин, а структурні елементи системи законодавства (нормативноправові акти), як правило, мають назви розділів, глав, статей.
Система законодавства — це сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативноправових актів держави, які розподілені залежно від предмета правового регулювання на галузі та інститути законодавства.
Система законодавства, як і система права, має певну структуру, яка є теоретичною конструкцією, що відображає внутрішню організацію упорядкованих і узгоджених нормативноправових актів та поділу їх на галузі й інститути законодавства.
Структура системи законодавства України поділяється на: 1) горизонтальну (галузеву), яка передбачає поділ нормативноправових актів за галузевою ознакою, тобто за предметом правового регулювання.
В одних випадках галузі права збігаються з галузями законодавства, а в іншому випадку — ні. Наприклад, цивільному праву відповідає цивільне законодавство, кримінальному праву — кримінальне законодавство, в той же час є морське право, а відповідної галузі законодавства не існує, оскільки відсутній кодифікований нормативноправовий акт.
Крім того, на базі однієї галузі права може існувати декілька галузей законодавства. Наприклад, на базі конституційного права існує виборче, інформаційне законодавство тощо;
2) вертикальну (ієрархічну), яка передбачає розташування нормативноправових актів у залежності від її юридичної сили та місця суб'єкта законодавства в системі нормотворчих органів.
Найвищу юридичну силу має Конституція. На її основі приймаються закони та підзаконні нормативноправові акти, які видаються на виконання законів і не повинні суперечити їм.
У залежності від об'єкта правового регулювання може складатися і комплексна система законодавства.
15.Поняття і ознаки права.
Право, як вид соціальних норм, виникає тільки з появою держави, саме вона створює ці соціальні норми з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин.
Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин і які забезпечуються різними засобами державного впливу, в тому числі державним примусом.
Ознаками, що характеризують право є:
1) право встановлюється чи санкціонується державою:
- від імені держави правові норми встановлює Верховна Рада України (ст. 92 Конституції України підкреслює, що виключно законами України визначаються і встановлюються правила поведінки, визначені в цій статті), або народ шляхом референдуму;
- правові норми санкціонуються в підзаконних нормативних актах уповноваженими державними органами (відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України має санкцію видавати укази, а відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів - постанови, в яких містяться санкціоновані норми);
2) право є загальнообов'язковим, тобто приписи правових норм повинні виконуватися тими суб'єктами, яким вони адресовані;
3) право є формально визначеним:
- з формальної сторони кожна правова норма е тільки письмовою;
- з визначеної сторони в нормі права закріплюється тільки один зміст, який не допускає подвійного тлумачення;
4) право характеризується нормативністю - воно складається із норм, які формально визначені у вигляді статей нормативно - правових актів (Конституції України, законів/ підзаконних нормативно - правових актів);
5) право регулює не всі, а тільки найважливіші суспільні відносини, які потребують правової регламентації. Суспільні відносини, неврегульовані правом регулюють інші соціальні норми. Немає правових норм які б регулювали відносини дружби, кохання та інші;
6) право виражає суб'єктивні права та юридичні обов'язки фізичних, юридичних осіб та інших суб'єктів правових відносин;
7) право має всеохоплюючий характер, воно регулює різні сфери суспільних відносин (конституційні, адміністративні, фінансові, трудові, сімейні, кримінальні та інші відносини);
8) право діє у часі, просторі та по колу осіб:
- дія права у часі означає, що правові норми набувають чинності одночасно із нормативно - правовим актом, змістом якого вони є. Так, "Закон набуває чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше його опублікування" (ст. 94 Конституції України). Припинення дії правових норм відбувається одночасно з припиненням дії нормативно-правового акту або заміни його іншим актом. За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України);
- дія права у просторі означає, що воно здійснює свій вплив на території держави;
- дія права по колу осіб означає, що воно регулює відносини всіх осіб, перебуваючих на її території, а громадян України і за її межами. В той же час окремі особи усуваються
від дії норми права у певних випадках. Так, ст. 80 Конституції України закріплює положення про те, що народним депутатам гарантується депутатська недоторканність, вони не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані, аналогічно не є підсудними у кримінальних справах судам України дипломатичні представники іноземних держав у разі вчинення ними злочину на території України, їхня відповідальність вирішується дипломатичним шляхом (ст. 6 Кримінального кодексу України). Вищевідзначене свідчить про те, що загальні норми поширюють свою дію на все населення, спеціальні - на певне коло осіб (державних службовців, військовослужбовців, пенсіонерів тощо), а виняткові усувають певних осіб від дії загальних і спеціальних норм;
9) право є системою норм, тобто це внутрішньо узгоджена цілісність, єдність і погодженість правових норм, що базується на об'єднавчих закономірностях та їх розподіл на взаємопов'язані елементи - галузі, підгалузі права та правові інститути. Правова система має велике значення для полегшення знаходження будь-якої правової норми з метою її реалізації;
10) право характеризується відносною стабільністю, воно регулює суспільні відносини протягом тривалого часу, в той же час зміни життя суспільства вимагають вдосконалення правової системи держави, тому правотворчі органи постійно змінюють ті правові норми, які не відповідають вимогам нового часу, тобто право є динамічним;
11) право забезпечується різноманітними засобами впливу держави, а в необхідних випадках примусовою силою державного апарату.
Право будь-якої держави є унікальним засобом регулювання найважливіших суспільних відносин і досягнення соціального компромісу.
16.Поняття та сутність тлумачення норм права.
Тлумачення норм права - процес, який має місце, коли необхідно встановити зміст нормативних встановлень. Він протікає в основному в свідомості людини у вигляді різних внутрішніх інтелектуально-вольових операцій (з'ясування вимог норм), які знаходять вираз зовні (роз'яснення) у вигляді інтерпретаційного акта, юридичної ради.
З'ясування і роз'яснення правових норм є дві взаємопов'язані сторони процесу тлумачення.
Свої цінні властивості тлумачення норм права проявляє як роз'яснення. За роз'ясненням звертаються компетентні органи, роз'яснення очікують боку і всі зацікавлені особи. Роз'яснення буде сприйнято юридичною практикою і всіма громадянами.
Однак, як і в будь-якому іншому випадку правораз'ясні- тельпой діяльності, не можна уявити собі роз'яснення без попереднього з'ясування відповідних норм тими, хто покликаний роз'яснювати дані норми. Якість роз'яснень знаходиться в прямій залежності від того, наскільки правильно, логічно послідовно і всебічно проводилося з'ясування юридичних норм їх тлумачами.
Призначення і сутність тлумачення найбільш наочно проявляються в ході застосування права. Тлумачення тягне юридичні наслідки і в інших сферах реалізації права, наприклад для громадян, так як незнання або оману з приводу офіційно опублікованого закону нс звільняє від відповідальності.
Надзвичайно важливо воно і в площині здійснення правотворчої діяльності. Ясна, що не суперечить існуючим законам виклад нормативного акта передбачає точне з'ясування змісту і змісту попередніх, пов'язаних з ним правових встановлень.
Тлумачення правових норм має місце при науковому або навчальному аналізі, при пропаганді права. Таким чином, тлумачення може вживатися в різних юридичних цілях і має значення для всіх сторін правової діяльності.
У найбільш повному обсязі операції, пов'язані з встановленням сенсу норми, представлені в науковому пізнанні права.
Можливо виділення різних рівнів тлумачення.
1. Науково-теоретичне тлумачення права - такий рівень тлумачення, коли аналізується не тільки конкретний зміст законодавчої волі, але і її загальний зміст. Юридичні поняття досліджуються в світлі загальної характеристики права як суспільного явища, його сутності, різних закономірностей розвитку права. Безумовно, що інтерпретація правових норм, розпочата на цьому рівні, ширше і багатше правозастосовчого тлумачення.
2. Практико-прикладне тлумачення чинного права включає встановлення змісту норм стосовно до різних суб'єктів і життєвих ситуацій. Можна говорити про значення тлумачення на цьому рівні в зв'язку зі здійсненням нормотворчої діяльності, правозастосування та інших форм реалізації права і правового виховання. Ці рівні не слід протиставляти.
Відомо, що міра ясності закону для різних суб'єктів права не може бути однаковою. Чітке уявлення про сенс правової норми може бути результатом багаторічного застосування нормативного акта, здійснюваного з урахуванням індивідуального досвіду минулого тлумачення і практики тлумачення інших суб'єктів.
Непомітність процесу тлумачення залежить від юридичної підготовленості особи, цілей, для яких необхідне знання правової норми (наприклад, ознайомлення з нормативним актом "для себе", не переслідуючи завдання скористатися наданими їм вдачами, і ознайомлення з нормами з метою подальшого роз'яснення їх значення іншим суб'єктам).
При тлумаченні не виключений такий собі "суб'єктивізм", особливо коли нормативний акт тлумачиться різними інтерпретаторами. Однак ні в якому разі неприпустимо прийняття суперечливих рішень по тотожному предмету на підставі однієї і тієї ж норми.
Під процесом тлумачення правових норм слід розуміти вчинення певним суб'єктом сукупності дій в строгому їх наборі, послідовності і системі, відповідним чином оформлених і доведених до відома адресатів правових приписів.
Будь-яке тлумачення законів представляється як процесу і як певного результату останнього. Не випадково в одному понятті "тлумачення" об'єднано з'ясування і роз'яснення правових норм.
Тлумачення норми має дати кошти до правильного розуміння, встановлення справжнього змісту закону. Отже, об'єкт тлумачення - це зміст норми, основна суть закону, зодягнена законодавцем в словесну його формулювання. Сенс правового встановлення - це внутрішнє логічний зміст правової норми і її мета, які розкриваються в процесі тлумачення.
Тлумачення відноситься до формально-догматичним методам аналізу права, тому воля законодавця аналізується в процесі тлумачення тільки в тому аспекті, який знайшов відображення в законі, тобто має юридичне вираження. У процесі тлумачення правових норм інтерпретатор не може відходити від об'єктивувати результату волі законодавця - нормативного акта.
Тому коли в ході з'ясування закону використовуються додаткові джерела, наприклад матеріали правотворчої ініціативи та обговорення проекту закону (пояснювальні записки до нього, заяви, пропозиції фахівців, вчених, громадських і державних діячів і т.д.), то це доречно тільки тоді, коли вони відбилися на його розумінні. У такому розумінні об'єкта тлумачення вирішується в певному сенсі формальне протиріччя між поняттями "воля законодавця" і "воля закону".
Метод тлумачення націлений не тільки на виявлення юридичних ознак норми.
Оскільки багато понять, що утворюють норму, відображають суспільні явища, то виникає задача визначення соціального змісту закону. Інакше кажучи, функція тлумачення пов'язана не просто з необхідністю проникнення за допомогою зовнішньої форми права в зміст правових приписів, по і з тлумаченням права в цілому - його сенсу, принципів, соціально-політичного змісту.
Виявлення різних аспектів волі законодавця служать відомі способи і прийоми тлумачення.
17.Поняття функцій держави та класифікація (види) функцій держави .
1 2 3 4 5 6 7