Функції держави — це основні напрями і сторони діяльності держави, що виражають її сутність та соціальне призначення.
Функції держави класифікують за різними підставами.
1) залежно від принципу розподілу влади розрізняють законодавчу, виконавчо-розпорядчу, судову, контрольно-наглядову функції;
2) залежно від тривалості дії розрізняють постійні та тимчасові функції держави;
3) залежно від значення розрізняють головні та другорядні функції держави;
4) залежно від сфери прикладання розрізняють внутрішні та зовнішні функції держави.
До внутрішніх функцій держави належать:
1) економічна функція (формування та виконання бюджету, складання та виконання програм економічного розвитку, фінансування ряду галузей, забезпечення свободи конкуренції та протидія монополізму, безпосереднє керівництво державним сектором економіки);
2) правозахисна функція, або функція захисту прав і свобод людини та громадянина (конституційне закріплення особистих, політичних і соціальних прав людини, діяльність державних органів, що захищають права людини та громадянина);
3) соціальна функція (забезпечення гідного рівня життя людини, допомога громадянам держави, які з об'єктивних причин не можуть брати участь у створенні матеріальних благ — діти, інваліди, люди похилого віку);
4) фіскальна функція (стягування податків і мита, виявлення та облік доходів виробників матеріальних та духовних благ, контроль за правильністю стягування податків та розподілу податкових коштів);
5) правоохоронна функція, або функція охорони правопорядку (забезпечення точного і повного здійснення правових розпоряджень всіма учасниками правових відносин усередині держави, залучення до юридичної відповідальності правопорушників);
6) природоохоронна, або інакше — екологічна функція (регулювання процесу використання природних ресурсів, збереження та відновлення природного середовища існування людини).
7) культурна (духовна) функція (організація науки та освіти, забезпечення збереження культурної спадщини і доступу громадян до неї);
8) інформаційна функція (організація та забезпечення системи отримання, використання, розповсюдження і зберігання інформації).
До зовнішніх функцій держави належать:
1) функція забезпечення безпеки держави (захист країни від нападу ззовні, захист загальнонаціональних інтересів від деструктивних дій усередині країни);
2) функція міжнародної співпраці таінтеграції до світової спільноти (спільна діяльність держав у політичній, економічній, культурній, спортивній та інших сферах,членство та співпраця в межах міжнародних і регіональних організацій).
У сучасному світі, коли суспільне життя все більше інтернаціоналізується, грань між зовнішніми та внутрішніми функціями поступово зникає. Практично кожна з функцій держави має як внутрішню, так і зовнішню сторони. Тому ряд учених (наприклад, російський учений Л. І. Спіридонов) висувають ідею про існування всього лише однієї — генеральної функції держави, зміст якої полягає в забезпеченні нормального функціонування громадянського суспільства. Генеральна функція розпадається на підфункції: економічну, екологічну тощо.
Проблеми, що постали перед людством у XX ст., зумовили виникнення глобальних функцій, для здійснення яких необхідне об'єднання зусиль всіх держав. Найбільшою мірою глобалізація торкнулася екологічної функції, функції захисту й охорони прав і свобод особи, функціїпідтримання світового порядку.
18.Форма держави: поняття і структура.
Кожна держава характеризується певною формою, тобто зовнішнім вираженням процесу організації та здійснення державної влади. Форма держави є складним соціальним явищем, що дає можливість визначити характер існування і напрямки розвитку держави, властивості її устрою, правління та режиму.
Форма держави визначається національним складом населення, територіальними розмірами країни, історичними і культурними традиціями народу та іншими факторами.
Форма держави не є раз і назавжди встановленою, вона постійно змінюється і розвивається. Також постійно змінюється і розвивається і уявлення про неї. У юридичній літературі не існує єдиного підходу щодо визначення поняття та змісту форми держави. Згідно з одними, зміст форми держави зводиться лише до характеристики форми правління. Інші під формою держави розуміють тільки сукупність форми правління та територіальної організації влади без урахування державного режиму, оскільки він характеризує не стільки форму, скільки суть держави.
Отже, форма держави є складним соціальним явищем, що дає змогу визначити, як і в яких напрямах існує та розвивається держава. При цьому вирішальне значення на неї здійснює як сутність так і історичний тип держави.
Традиційно під формою держави розуміють порядок (спосіб) організації і здійснення державної влади в країні, взяту в єдності взаємозалежних трьох елементів: форми державного правління, форми державного устрою, форми державного режиму.
Таке розуміння форми держави найбільшою мірою дозволяє дослідити ту або іншу державу, виявити її змістовні сторони і сутнісні аспекти.
Слід зазначити, що поняття форми держави як певної структури не означає довільної сукупності її елементів. Воно відображає єдність, взаємозалежність об'єднаних в ній елементів, у результаті чого виникає нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів.
Форма держави складається з трьох елементів:
1) форма державного правління — це елемент форми держави, який характеризує структурну організацію влади, порядок утворення і повноваження вищих органів державної влади, їх взаємовідносини між собою, з іншими органами держави, з політичними партіями і соціальними групами та населенням в цілому. Форма державного правління має такі ознаки:
характеризує порядок формування, структуру та терміни повноважень вищих органів державної влади;
визначає зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави;
характеризує компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію між собою, з іншими центральним і місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, населенням;
2) форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує територіальну організацію влади, спосіб (порядок) поділу території держави на певні складові частини та співвідношення між ними.
Форма державного устрою має такі ознаки:
визначає принципи розподілу території держави на складові частини;
характеризує управлінську діяльність держави та організацію населення на її території ;
дає можливість реалізації прав і законних інтересів національних меншин щодо самовизначення шляхом надання тій території, де вони проживають, певних пільг на самоврядування;
характеризує взаємодію між центральними, регіональними та місцевими органами влади;
3) форма державного режиму — це елемент форми держави, який характеризує політичну організацію влади, сукупність способів, прийомів, методів здійснення державної влади у суспільстві. Форма державного режиму має такі ознаки:
характеризує можливість участі громадян в реалізації державновладних повноважень;
забезпечує реалізацію прав і свобод людини і громадянина у процесі здійснення органами державної влади своїх повноважень;
характеризує співвідношення правових і організаційних (неправових) способів здійснення владних функцій;
визначає відношення між владою і населенням;
характеризує стан законності і правопорядку в державі.
Усі елементи форми держави тісно пов'язаних між собою: будь-яка зміна державного режиму призводить до зміни форми держави і, навпаки, зміна форми державного устрою та правління держави сприяє зміни державного режиму.
У сучасних умовах розвитку Української держави питання щодо форми держави набуває особливого значення. Адже тільки правильне розуміння положень теорії держави і права та їх застосування відповідно до конкретних історичних умов і національних традицій сприятиме створенню життєздатної форми молодої суверенної держави.
19.Поняття та види форм державного правління.
Форма правління — це спосіб організації державної влади, порядок утворення та діяльності державних органів, компетенція і взаємозв'язок між собою, а також взаємовідносини з населенням країни (ступінь участі населення в їхньому формуванні).
Відомі дві форми правління: монархія і республіка.
Монархія — це така форма правління, за якою верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа (фараон, король, шах, цар, імператор), котра здобуває її на основі кровноспорідненого успадкування або по життєвого обрання.
Монархія має такі ознаки:
• влада глави держави існує історично і не делегується йому народом;
• влада монарха здійснюється безстроково і передається, як правило, у спадщину;
• монарх не несе відповідальності за свої рішення. Сьогодні в світі існує приблизно ЗО монархій. їх різновиди:
1) абсолютна монархія — це форма правління, за якої державна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). Наприклад, Оман, Саудівська Аравія, Кувейт.
2) обмежена (конституційна) монархія — це форма правління, за якої законодавча влада належить парламенту, виконавча — монарху (чи кабінету міністрів), судова — судам, які обираються чи призначаються.
В дуалістичних монархіях влада поділяється між парламентом і монархом. Парламент приймає закони, але у монарха є право абсолютного вето (відхилення законопроекту). Уряд призначається монархом, підпорядковується йому і несе відповідальність перед ним. Така монархія передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня — призначається монархом. Сьогодні така форма правління зустрічається рідко: Йорданія, Марокко, Непал.
В парламентських монархіях (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія) монарх юридично є главою держави, але участі в управлінні державою фактично не бере. В його руках зберігаються незначні повноваження
Форма правління — це спосіб організації державної влади, порядок утворення та діяльності державних органів, компетенція почесного характеру (право помилування, представництво держави в міжнародних відносинах), а фактична державна влада здійснюється парламентом і урядом. Головна відмінна риса парламентської монархії — парламент формує уряд, уряд підзвітний парламенту. Глава держави не має права вето по відношенню до законопроектів (Японія), або фактично не використовує його (Великобританія).
Республіка — це така форма правління, при якій державна влада в державі належить представницьким виборним органам і здійснюється ними.
Республіка має такі ознаки:
• влада глави та вищих державних органів делегується їм народом;
• повноваження глави обмежені певним строком;
• голова держави несе політичну відповідальність за свою діяльність.
В демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить всьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом.
Відомо три види демократичних республік:
1) в парламентських республіках
• президент обирається парламентом;
• уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті;
• уряд підзвітний парламенту;
• парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за собою його відставку.
2) в президентських республіках
• президент обирається всенародно або колегією виборців;
• президент є главою держави і главою уряду;
• уряд несе відповідальність перед президентом;
• президент має право відкладного вето та інші права (наприклад, право розпустити парламент).
3) у змішаній (президентсько-парламентській) республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм правління
• президент обирається всенародно, але він не очолює уряд;
• уряд назначається президентом, але за згодою парламенту та є підзвітним президенту та підконтрольним парламенту;
Форми державного устрою — це територіальна організація держави, характер взаємодії між її складовими частинами та державою в цілому.
Теорія права розрізняє просту та складну форми державного устрою.
Проста (унітарна) держава — єдина держава, що не має всередині відокремлених утворень, які користуються певною самостійністю. Інакше кажучи, унітарними вважаються держави, окремі складові яких не мають свого суверенітету, всіх ознак державності (наприклад, області в Україні, графства в Англії).
Ознаки унітарної держави:
• наявність єдиного центру та єдиної системи органів влади та управління;
• наявність єдиної системи права, єдиної конституції, єдиної грошової системи, єдиного громадянства;
Сьогодні унітарна форма держави є найбільш поширеною. Близько 150 з майже 200 держав за своїм устроєм залишаються унітарними
(Італія, Франція, Японія, Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). При цьому деякі унітарні держави (Іспанія, Україна, Фінляндія, Португалія) включають автономні утворення. Щодо України, то з точки зору існування в її складі АРК, її можна вважати унітарною державою з елементами федералізму.
Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що мають суверенітет і всі ознаки державності. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів ще й імперія.
1) федерація — союзна держава, що складається з держав-членів або державо подібних утворень (суб'єктів федерації). Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами. Наприклад, Російська федерація, США, Канада, Мексика, Нігерія.
Ознаки федерації:
• наявність декількох правових систем, з яких одна система (система федерального права) володіє верховенством по відношенню до права суб'єкта федерації;
• наявність двох рівнів державної влади. Федеральна влада (влада держави в цілому) володіє всією повнотою зовнішнього суверенітету і значною частиною внутрішнього суверенітету. Влада суб'єкту федерації володіє внутрішнім суверенітетом.
Федерації можуть бути:
• територіальними — США, Німеччина, Бразилія;
• національними — Індія;
• змішаними — Росія.
Сьогодні в світі існує 24 федеративних держави, більшість з яких — великі та середні за територією та численністю населення.
2) конфедерація — це тимчасове об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети, переважно зовнішньополітичної або військової (наприклад, завоювання незалежності). В конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, суверенітету, громадянства, єдиної грошової системи (фінансова система конфедерації формується з внесків її членів). Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію. Наприклад, США як конфедерація була затверджена законодавчо в 1781 р., а в 1787 р. на її підставі було утворено федерацію (закріплена Конституцією США, що діє й досі). Наприклад, Германський союз в 1815-1866 pp.
В наш час конфедерацією є Швейцарія, яка при цьому фактично схиляється до федеративної форми державного устрою. Риси конфедерації має також Європейський Союз. 3) Імперія — це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.
Державно-правовий режим — це сукупність засобів і способів реалізації державної влади. Розрізняють демократичний і недемократичний режими.
Ознаками демократичного режиму є:
• реальність прав і свобод громадян. Можливість захисту прав особи через судову систему;
• формування органів влади шляхом вільних і всезагальних виборів. Безпосередня участь населення в управлінні державою (вибори, референдуми);
• існування різноманітних політичних партій і громадських об'єднань, що представляють інтереси різних частин населення;
• поділ державної влади;
• врахування інтересів як більшості, так і меншості (наприклад, вирішення питань національних меншин).
Різновидами демократичного режиму є:
• ліберальний (представники надто поблажливі);
• радикальний (представники за рішучі зміни);
• консервативний (захисники старого).
Такий різновид державного режиму типовий для держав Західної, Північної та Центральної Європи, Південної Америки. Окремі параметри демократичного режиму були досягнуті пострадянськими країнами.
Недемократичні режими поділяють на;
• тоталітарні;
• авторитарні.
Тоталітарний режим — сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожної окремої особи абсолютно регламентована:
• влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням;
• відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення та врахування інтересів усіх груп населення. Найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства;
• існує однопартійна система, заборона на існування опозиції;
• грубе втручання в особисте життя людини і громадянина;
• примат держави над правом;
• наявність загальнообов'язкової державної ідеології, вождізм;
• формальний характер виборів;
• принципове відкидання поділу влади; Різновидами тоталітарного режиму є:
• автократія (необмежена і безконтрольна влада однієї особи);
• расизм (нерівноправність громадян за расовою ознакою, наприклад, Південно-Американська республіка до 1987 p.);
• фашизм (відкрита терористична диктатура найбільших реакційних сил).
Тоталітарний режим можливий як у високо розвинутому, так і в слаборозвинутих суспільствах
Авторитарний режим — сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки.
Ознаками авторитарного режиму є:
• допускаються деякі розмежування політичних сил, наприклад, існування двох партій;
• фактична відсутність поділу державної влади;
• недемократичний характер виборів (відсутність у виборців реальної можливості вибору).
Авторитарний режим характерний для ряду країн, що розвиваються (Індонезія, Марокко, Перу).
20.Поняття та види державного (територіального) устрою.
державний устрій являє собою внутрішню будову держави, її розподіл на складові — адміністративно-територіальні одиниці,автономні чи політичні утворення та їх співвідношення з центральною владою.
За формою державного устрою держави поділяються на дві групи - унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарною вважається держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав
1 2 3 4 5 6 7