Ім'я файлу: тдп реферат 3.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 03.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Курсова робота на тему Організація діяльності секретаря-референт


Розділ 1 конституційне право

Розділ 2 адміністративне право

Розділ 3 цивільне право

Розділ 4 кримінальне право

Розділ 5 трудове право 

Розділ 6 сімейне право

Розділ 7 фінансове право

Розділ 8 земельне право

Розділ 9 екологічне права

Розділ 10 цивільне процесуальне право

Розділ 11 кримінальнопроцесуальне право

Розділ 12 кримінальновиконавче право

Вступ

 право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу та примусу / Скакун О.Ф.

Галузь права - відносно самостійна сукупність норм права, що регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин і володіє тільки їй властивим режимом правового регулювання (тобто предметом, методом, метою, способами, типом правового регулювання) і є підсистемою системи права.

1 https://pidruchniki.com/15941024/pravo/osnovi_konstitutsiynogo_prava_ukrayini

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Поняття, предмет, метод, система і джерела конституційного права

Конституційне право — провідна галузь права України, яка є сукупністю правових норм, що мають внутрішню єдність і загальні ознаки.

З конституційного права розпочинається формування всієї системи національного права, всіх його галузей.

Конституційне право має свій предмет правового регулювання. Це суспільні відносини, які виникають у всіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній та регулюються правом. Конституційно-правові норми закріплюють насамперед основні принципи, які визначають устрій держави і суспільства. У них встановлюються якісні характеристики держави: суверенітет, форма правління, форма державного устрою, суб'єкти державної влади, загальні основи функціонування політичної системи України, символи держави.

Предметом конституційного права є відносини, які визначають належність до громадянства України, становище людини в суспільстві й державі, її основні права, свободи й обов'язки. Вони є основоположними для всіх соціальних зв'язків, які формують суспільство, визначають основи статусу людини в її суспільних зв'язках.

Предметом конституційного права України є форми безпосередньої демократії, насамперед, вибори, референдум, система органів державної влади, місцевого самоврядування, основи їх організації та функціонування. До предмета конституційного права належить територіальний устрій України.

Конституційне право — провідна галузь права України, що є сукупністю правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функціональну єдність суспільства, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади і місцевого самоврядування.

Допоміжним, але досить вагомим критерієм, за яким конституційне право України відокремлюється від інших галузей права, є метод правового регулювання — сукупність способів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Головними методами конституційно-правового регулювання є методи уповноваження, встановлення і зобов'язання.

Для конституційно-правового регулювання суспільних відносин характерним є владно-імперативний метод, оскільки норми конституційного права України регламентують великий обсяг відносин, які базуються на владі та підпорядкуванні, реалізації владними структурами своїх повноважень. Але чимало є і дозвільних норм, які дають можливість суб'єктам державно-правових відносин реалізувати свої права.

Застосовуючи всі наведені методи правового регулювання, конституційне право України забезпечує нормальне функціонування інститутів державної влади, гарантує народовладдя, формування громадянського суспільства на основі злагоди. З допомогою різних методів правового регулювання гарантуються основні права і свободи людини та громадянина, демократичний розвиток держави і суспільства.

Система конституційного права України.

Конституційне право — елемент правової системи України. Своєю чергою, воно є складною системою, що формується з багатьох частин і елементів, що взаємодіють між собою, які характеризують внутрішню структуру конституційного права, вирізняючи його серед інших галузей права.

Система галузі конституційного права України складається з найважливіших конституційно-правових інститутів, до яких належать інститути: основ конституційного ладу; основ правового статусу людини і громадянина; територіального устрою; органів державної влади і місцевого самоврядування; безпосередньої демократії.

Характеристика системи конституційного права України зумовлює необхідність виявлення складових частин не лише всієї галузі права, а й кожного конституційно-правового інституту в його системі.

Норми одного інституту створюють необхідні передумови для дії іншого або кількох інститутів, визначають їх зміст і спрямованість. Так, норми інституту основ конституційного ладу посідають перше місце в системі конституційного права України, оскільки в них містяться основоположні політико-правові принципи організації функціонування держави і суспільства.

Джерела конституційного права.

Кожна галузь права має свої джерела. Це стосується і конституційного права. Джерела права прийнято розрізняти за: а) матеріальним змістом (матеріальні умови життя суспільства, система економічних зв'язків, форми власності тощо); б) ідеальним змістом (правова свідомість); в) юридичним змістом (різні форми, засоби вираження, об'єктивізація правових норм). Тому під джерелами права в юридичному значенні розуміють форму вираження, об'єктивізації державної волі.

Основними видами джерел конституційного права у світі є нормативно-правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, міжнародні й внутрішньодержавні договори. Натомість, нормативно-правові акти конституційного права поділяються на закони, нормативні акти виконавчої влади, нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти місцевого самоврядування.

Система правових актів, які є джерелами конституційного права України, доволі широка, а саме: Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, закони, постанови Верховної Ради України, акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, декларації (насамперед Декларація про державний суверенітет України), Акт проголошення незалежності України, нормативні акти Президента України, постанови урядів України, Автономної Республіки Крим, нормативні акти органів місцевого самоврядування, регламенти тощо.

Джерелом конституційного права України є міжнародні договори. Конституція України (ст. 9) встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

2 https://pidruchniki.com/11631018/pravo/osnovi_administrativnogo_prava_ukrayini

ОСНОВИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Поняття, предмет, цілі та джерела адміністративного права


Адміністративне право належить до фундаментальних галузей права і є важливою ланкою в системі національного права України. Воно, обслуговуючи публічні інтереси, серед юридичних пріоритетів охороняє права і свободи людини і громадянина. У Конституції України 1996 р. реалізовано концепцію абсолютних і невідчужуваних прав людини. Саме вони, а не інтереси окремих органів державної влади, повинні визначати зміст і застосування законів, діяльності законодавчої та виконавчої влади. Адміністративне право виходить з того, що апарат державної влади повинен служити інтересам закону, виконувати і забезпечувати його виконання.

Адміністративне право можна визначити як систему норм, покликаних регулювати в інтересах особи і суспільства відносини, що виникають у процесі функціонування публічної влади (органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування), а також у внутрішньо-організаційній діяльності інших органів (регулювання функції адміністрування ).

Перш ніж дати характеристику цих відносин, варто зауважити, що в сучасних умовах розвитку держави і права докорінно змінюється ідеологія адміністративного права, його роль та призначення. 3 управлінського права воно трансформується в право, яке охороняє і захищає права, свободи та законні інтереси людини і громадянина.

До предмета адміністративного права можна віднести:

  • — відносини, пов'язані з організацією органів державної виконавчої влади (структури адміністративного апарату), Норми, які встановлюють і регулюють ці відносини, прийнято називати структурними;

  • — відносини, які виникають під час реалізації органами виконавчої влади закріпленої за ними компетенції з використанням при цьому державно-владних повноважень. Ця компетенція проявляється в державному управлінні та взаємодії органів державної виконавчої влади й місцевого само врядування з громадянами, державними і недержавними організаціями. Відповідні адміністративно-правові норми встановлюють права та обов'язки суб'єктів цих правовідносин (матеріальні норми); ці відносини можна назвати державним адмініструванням;

  • — відносини, які виникають як усередині органів виконавчої влади та їх структурних підрозділів, так і поза системою цих органів (наприклад, у прокуратурі, в суді). їх ще називають внутрішнім адмініструванням;

  • — управлінські відносини, що складаються на рівні органів місцевого самоврядування при виконанні ними делегованих повноважень, що виражають публічні інтереси;

  • — відносини, пов'язані з оскарженням до адміністративного суду неправомірних актів (дій, бездіяльності) органів виконавчої влади та їх посадових осіб (адміністративна юстиція);

  • — відносини, що виникають при вчиненні особою адміністративного правопорушення і розгляді цієї категорії справ (деліктні правовідносини).

Отже, предметом адміністративного правового регулювання єсуспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління (виконавчо-розпорядчої діяльності) — способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні, врегульовує порядок управління в сфері економіки, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах.

3 https://buklib.net/books/24683/

Цивільне право — це одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних та юридичних осіб і держави в цілому.

Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом та методом правового регулювання.

Предмет цивільного права складають правові відносини, які регулюються цивільно-правовими нормами. Зокрема, це майнові відносини та особисті немайнові відносини.

Майновими відносинами є правові відносини, які пов’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядження майном. При цьому вони зумовлені використанням товарно-грошової форми. До майнових відносин, що засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають у зв’язку із здійсненням нею своїх особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров’я, честь, гідність, ім’я та авторство), які поділяються на дві групи: особисті права, пов’язані з майновими (наприклад, права авторів на результати інтелектуальної праці в галузі науки, літератури, мистецтва тощо); особисті права, не пов’язані з майновими (наприклад, права особи на честь, гідність, ім’я, листування тощо).

Сторони цих відносин виступають як юридично рівні між собою, автономні та незалежні одна від одної, що є однією з характерних рис цивільно-правового методу. Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. При виникненні цивільно-правових відносин їх учасники не можуть нав’яз­вати свою волю один одному, у зв’язку з чим їх стосунки повинні базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди відносно кількості, якості та ціни товару).

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками: юридичною рівністю сторін; диспозитивністю 
сторін, на підставі чого сторонам надається право визнача-
ти свої взаємовідносини на власний розсуд повністю або част­ково в межах, передбачених чинним законодавством; особливим способом вирішення майнових спорів між учасника-
ми цивільних правовід­носин (через загальний, господарський чи третейський суд); наявністю майнової відповідальності 
сторін.

Таким чином, цивільне право як галузь права являє собою сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між фізичними та юридичними особами й іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рівності сторін.

Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, яка зумовлена взаємозв’язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу.

Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб’єкти та об’єкти цивільного права, правочини, представництво і довіреність, строки та терміни, позовну давність.

Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. Вона включає такі інститути: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; зобов’язальне право; право інтелектуальної власності. Як частина юридичної науки цивільне право вивчає закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, історію його становлення i розвитку, а також розробляє шляхи його подальшого вдосконалення.

4 https://pidruchniki.com/00000000/pravo/osnovi_kriminalnogo_prava_ukrayini

Поняття, завдання, система і принципи кримінального права України

Поняття "Кримінальне право України" вживається в трьох значеннях:

  • 1. Кримінальне право України як галузь права.

  • 2. Кримінальне право України як юридична наука.

  • 3. Кримінальне право України як навчальна дисципліна.

Кримінальне право України як галузь права - це сукупність нормативно-правових актів, у яких визначаються підстави і принципи кримінальної відповідальності, злочинність і караність діянь, а також підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання.

Поняттям "кримінальне право як галузь права" охоплюється власне Кримінальний кодекс України (далі - КК), а також рішення Конституційного Суду України, міжнародно-правові договори України, інші нормативно-правові акти, які регулюють кримінально-правові відносини. Наприклад, рішенням Конституційного Суду України від ЗО жовтня 2003 року N 18-рп/2003 (справа N 1 -24/2003 про службових осіб підприємств, установ та організацій) про офіційне тлумачення частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 року роз'яснено зміст поняття "службова особа"; Законом України "Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік" від 16.10.1998 р. врегульовано порядок видачі іншим державам осіб, котрі вчинили злочин (екстрадиція).

Кримінальне право України як юридична наука - це система наукових ідей, теорій, поглядів на кримінальне право як галузь права. Такі ідеї, теорії, погляди викладаються вченими в галузі кримінального права (їх називають криміналістами), у монографіях, наукових статтях, інших публікаціях. Серед найбільш відомих криміналістів минулого можемо назвати Гуго Греція (голландець, 1583-1645р.), Чезаре Беккаріа (італієць, 1738-1794р.)

Кримінальне право України як навчальна дисципліна - це система знань про галузь кримінального права і його науки, які вивчаються в ході навчального процесу.

Предметом кримінального права України (те, на що направлене наше пізнання) є злочин і покарання. В ході оволодіння кримінально-правовими знаннями, ми вивчаємо КК, практику його застосування, наукові надбання криміналістів.

Метод кримінального права (під методом розуміють сукупність прийомів, за допомогою яких регулюється кримінально-правові відносини) фактично описаний в ч. 2 ст. 1 КК. Тут зазначено, що КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Систему кримінального права України утворюють Загальна частина кримінального права України та Особлива частина кримінального права України. В Загальній частині кримінального права України встановлені підстави і принципи кримінальної відповідальності та підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання. Наприклад, в Загальній частині кримінального права визначається кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації. Особлива частина кримінального права України визначає діяння злочинами та встановлює за них покарання. Так, починаючи зі ст. 109 КК, і закінчуючи ст. 447 КК, (за виключенням ст. 401 КК) наведено перелік злочинів із визначеними за них покараннями.

Принципи кримінального права України - це основні начала (положення), що характеризують суть кримінального права. В чинному КК вони не закріплені, проте виводяться зі змісту КК. Назвемо, зокрема, такі принципи кримінального права України.

5 https://pidruchniki.com/11970524/pravo/osnovi_trudovogo_prava_ukrayini

Поняття трудового права, його предмета та методу

Кожна людина в Україні має право на працю. Це закріплено ст. 43 Конституції України від 28.06.1996 р. Кодекс законів про працю України (№ 322а-08 від 10.12. 1971 р. зі змінами та доповненнями) регулює більшість аспектів у трудовому житті українського суспільства.

Трудове право одна з галузей в системі права України, що регулює трудові та інші, тісно з ними пов'язані суспільні відносини, які виникають між роботодавцем та найманим працівником у процесі реалізації останнім його конституційного права на працю.

Предметом трудового права є трудові відносини, які виникають у результаті укладання та реалізації трудового договору, а також відносини які виникають під час вирішення трудових спорів, відносини навчання на виробництвах, відносини щодо працевлаштування та інші тісно пов'язані з ними.

Для трудового права характерними є два основних методи правового регулювання:

      • o метод автономного регулювання, який виходить з координування інтересів та цілей сторін суспільних відносин, де суб'єкти насамперед задовольняють свої приватні інтереси;

      • o метод централізованого регулювання, який ґрунтується на відносинах субординації учасників суспільних відносин, де в приватні інтереси втручається держава.

Але найбільш широко використовується в трудовому праві автономний метод, оскільки держава лише визначає основні засади правового регулювання найманої праці.

Трудове право ґрунтується на таких принципах:

      • - свобода праці та зайнятості,

      • - захист від безробіття,

      • - рівноправність у праці,

      • - справедлива винагорода за працю,

      • - охорона праці,

      • - право на відпочинок,

      • - право на професійну підготовку,

      • - захист трудових прав,

      • - право на виробничу демократію,

      • - право роботодавця вимагати від працівника виконання обов'язку сумлінної праці тощо,


6 https://pidruchniki.com/00000000/pravo/osnovi_simeynogo_prava_ukrayini

Сімейне право України: поняття та предмет правового регулювання

Сімейне право - це сукупність правових норм і принципів, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто це право регулює відносини між подружжям щодо порядку укладення шлюбу, особистих і майнових відносин між ними" порядку та умов припинення шлюбу, відносин між батьками й дітьми, іншими родичами. Крім того, сімейне право України регулює :а охороняє відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування тощо. Виходячи з цього можна стверджувати, що предметом сімейного права е сукупність відносин, що регулюються та охороняються нормами і принципами сімейного права з приводу особистих немайнових прав та обов'язків і тих майнових прав та обов'язків, що виникають на ґрунті шлюбу та сім'ї.

Завдяки цьому можна стверджувати, що сімейне право є самостійною галуззю права, яка відокремилася від цивільного. На підтвердження самостійності сімейного права та неналежності його до цивільного наводять кілька аргументів.

  • 1. Сімейно-правові відносини характеризуються власними джерелами виникнення. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні - зі споріднення, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб — родичів, подружжя.

  • 2. У першу чергу, сімейні правовідносини - це особисті немайнові відносини.

  • 3. Сімейні права та обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати.

  • 4. Сімейні відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це є характерам тільки для сімейного права.

Основними джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти України. Так, Конституція України проголошує: "Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі і сім'ї" (ст. 51). Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.

Система сучасного сімейного права - це його внутрішня структурна організація елементами якої є сімейні норми, принципи та інститути. Сімейна норма — це одиничне, формально-визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює та охороняє сімейні відносини. Сімейні принципи - це основні засади, керівні ідеї, відповідно до яких здійснюються сімейно-правове регулювання та охорона сімейно-правових відносин. До них, наприклад, належать принципи: одношлюбності; свободи і добровільності при укладанні та розірванні шлюбу; рівності чоловіка і жінки в особистих та майнових правах; моральної та матеріальної підтримки членів сім'ї тощо. Сімейний інститут - це сукупність сімейних норм і принципів, що регулюють та охороняють однорідні сімейні відносини. До найважливіших із них варто віднести інститути; шлюбу, прав та обов'язків подружжя, батьків та дітей, усиновлення, опіки та піклування, реєстрації актів цивільного стану.

7 https://pidruchniki.com/17530607/pravo/osnovi_finansovogo_prava_ukrayini

Загальні характеристики фінансового права як галузі національного права України

Фінансове право — це галузь публічного права, норми якого регулюють державні фінанси. Фінансові відносини виникають при встановленні бюджетної системи, податкової системи, грошово-кредитної системи держави; складанні, розгляді та затвердженні актів про бюджет; розподілі доходів та видатків між окремими ланками бюджетної системи; виконанні державного та місцевих бюджетів; збиранні податків, зборів та обов'язкових платежів; фінансуванні та кредитуванні; обов'язковому державному майновому та особистому страхуванні; у відносинах у сфері державного кредиту та регулюванні грошово-кредитної та валютної систем тощо. У цих відносинах проявляється владно-організаційна роль держави та органів місцевого самоврядування у процесі розподілу та перерозподілу національного доходу країни.

Основним методом правового регулювання фінансового права є метод владних приписів — імперативний метод правового регулювання.

Суб'єктами фінансового права є держава; територіальні громади та адміністративно-територіальні утворення в особі уповноважених органів; юридичні особи — підприємства, установи, організації різних форм власності, тобто колективні суб'єкти, а також індивідуальні суб'єкти — громадяни.

Отже, фінансове право — це публічна галузь права, яку складає сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, котрі виникають у процесі створення, розподілу і використання фондів коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідні для реалізації їх завдань і функцій.

Система фінансового права України

Система фінансового права — це об'єктивно зумовлена організацією фінансової системи країни внутрішня його побудова, об'єднання і розташування фінансово-правових норм у певній відповідності та послідовності.

Фінансове право складається з двох великих за обсягом частин: Загальної та Особливої.

До Загальної частини включаються фінансово-правові норми, які закріплюють основні засади фінансової діяльності держави, її принципи та методи; визначають фінансову систему держави і компетенцію відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування в сфері фінансової діяльності; основні засади фінансового контролю: його види, форми, методи та порядок його проведення. Таким чином, до Загальної частини фінансового права відносять ті правові норми, регулювання яких однаково важливо для всіх інститутів Особливої частини фінансового права, тобто вони є загальними.

8 https://pidruchniki.com/00000000/pravo/osnovi_zemelnogo_prava_ukrayini

Загальна характеристика земельного права. Поняття, відносини та предмет правового регулювання

Земельне право - це галузь права, що регулює та охороняє земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів. Звідси земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, за умови, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.

Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також їх охорони та раціонального використання. Земельне право - комплексна галузь права України, оскільки її основу складають норми цивільного права, органічно пов'язані з нормами адміністративного й екологічного права.

Головними джерелами земельного права слід визнати Конституцію України, Земельний кодекс України, що був прийнятий 25 жовтня 20-01 р., набрав чинності з 1 січня 2002 р. Саме в останньому встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а тому право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. А завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Земельний кодекс у галузі земельних відносин первинними вважає повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Так, І до повноважень Верховної Ради України в цій галузі відносять;

9 https://pidruchniki.com/00000000/pravo/osnovi_ekologichnogo_prava_ukrayini

Екологічне право України: поняття, предмет, система

Поняття "екологія" походить від грецьких слів "oicos" - дім, житло і "logos" - вчення, теорія. Отже, екологія - це наука, яка вивчає проблеми взаємодії живих організмів із тим природним середовищем, у якому вони перебувають. Тобто, екологія вивчає питання взаємодії людини і природи, суспільства і природи, тощо.

Виходячи з цього і можна стверджувати, що екологічне право - це система правових норм і принципів, якими регулюються та охороняються суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини). Екологічні правовідносини - це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи. Суб'єктами екологічних відносин є сторони, між якими вони виникають. Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина. Залежно від об'єктів природи їх можна поділити на відносини, що виникають із приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр, і природно-заповідного фонду. Кожна група екологічних правовідносин регулюється і охороняється відповідним видом правових норм і принципів та галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, про тваринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд. Кожна з перерахованих галузей законодавства має свою мету, але вони тісно взаємопов'язані між собою і складають єдину систему екологічного законодавства.

Предметом екологічного права є нормативно врегульовані суспільні екологічні відносини, щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. Метод екологічного права - комплексний і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему.

Систему екологічного права складають екологічні норми, принципи та інститути. Екологічні норми - це одиничні, формально-визначені, загальнообов'язкові правила поведінки за допомогою яких регулюються суспільні відносини із приводу охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини). Принципи екологічного права - це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин. До найважливіших із них необхідно віднести принципи:

10 http://works.doklad.ru/view/iab0clcVuA4.html

1. Поняття цивільного процесуального права.

Цивільне процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють діяльність та пов'язані з нею процесуальні правовідносини суду та інших учасників цивільного процесу, що виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах.

Цивільне процесуальне право мас власні предмет і метод правового регулювання, які вирізняють його серед інших галу­зей права. Предметом цивільного процесуального права с процесуальна діяльність суду та інших учасників процесу, що виникають при здійсненні правосуддя, тобто сам цивільний процес, а також система цивільних процесуальних прав і обо­в'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

2. Метод і система цивільного процесуального права.

Під методом цивільного процесуального права слід розу­міти сукупність зикрімених у нормах цивільного процесуаль­ного права способів та засобів впливу на відносини, які регу­люються цісю галуззю права, та поведінку їх суб 'ектів.

Метод цивільного процесуального права за змістом є ім­перативно-диспозитивним. Він обумовлюється властивостями предмета цивільного процесуального права, правовим станови­щем суб'єктів цивільних процесуальних відносин та особли­вістю юридичних фактів, від яких залежить виникнення, роз­виток та припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Імперативний характер впливу на поведінку суб'єктів ци­вільних процесуальних відносин закріплюється у нормах пра­ва, що встановлюють зобов'язання, заборону і примус. Зобо­в'язання передбачає необхідність конкретної активної поведін­ки суб'єкта цивільних процесуальних відносин. Заборона вияв­ляється у забороні виконувати (вчиняти) певні дії. Примус — у впливі, спрямованому на забезпечення виконання правил ок­ремих норм цивільного процесуального права. Імперативний спосіб визначається процесуально-нравовим становищем сулу та учасників цивільного процесу.

Диспозитивний характер означає дозвіл і право суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на відповідну пове­дінку в межах, встановлених нормами цивільного процесуаль­ного права. Спосіб дозволу закріплюється в нормах, що визна­чають процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та діяльність яких характеризується принципом диспозитивності.

Норми та інститути цивільного процесуального права об'єд­нані в єдину систему. Система цивільного процесуального права — це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визнача­ється структурою ЦПК України та складається з двох час­тин — загальної та особливої. Загальна об'єднує норми й інс­титути цивільного процесуального права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу. Особлива частина включає норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за видами провадження та стадіями цивільного судочинства.

3. Джерела цивільного процесуального права.

Джерелами цивільного процесуального права є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації та здійснення правосуддя в цивільних справах.

Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду, правовий ста­тус громадян у цивільному судочинстві.

Джерелами цивільного процесуального права насамперед є: Цивільний процесуальний кодекс України, яким вреі-ульовано порядок судочинства в цивільних справах, Закон України "Про судоустрій України", яким встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації та діяльності органів правосуддя в Україні.

До джерел цивільного процесуального права належать та­кож інші кодекси і закони України, якими визначені окремі положення цивільного процесу:

Цивільний кодекс України встановлює: окремі правила допу­
стимості доказів у цивільних справах, склад осіб, які мають
право на порушення справи в суді про визнання правочину
недійсним, окремі аспекти цивільної юрисдикції суду та ім.;

Сімейний кодекс визначає: склад осіб, які мають право на
порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав,
обов'язкову участь органів опіки і піклування у деяких
справах із сімейних правовідносин, тощо;

Кодекс законів про працю України визначає юрисдикцію
суду у трудових справах;

Закон України "Про адвокатуру" врегульовує форми адво­
катської діяльності в цивільному судочинстві;

• Закон України "Про прокуратуру" регламентує питания участі прокурора в цивільному процесі тощо.

Джерелами цивільного процесуального права с також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструк­ції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними н іно­земними органами юстиції.

11 http://xn--80aaivjfyj3e.com/protsess-ukrainyi-ugolovnyiy/kriminalno-protsesualne-pravo-70188.html


Кримінально-процесуальне право — це система кримінально-про­цесуальних норм (галузь права), що визначають порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу — підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних по­зивачів і відповідачів, їхніх представників та інших осіб з метою за­хисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів, а також правові відносини, що складаються між указаними суб'єктами. Завданням кримінально-процесуального права є встановлення кримінально-процесуальної форми, тобто особливого процесуального порядку порушення, розслідування, розгляду і вирішення криміналь­них справ, що полягає у визначенні: а) послідовності стадій кримі­нального процесу і умов переходу справи з однієї стадії в іншу; б) за­гальних умов провадження в конкретній стадії; в) підстав, умов і по­рядку провадження процесуальних дій, за допомогою яких державні органи і посадові особи реалізують свої процесуальні повноваження, а громадяни і юридичні особи здійснюють свої права і виконують обов'язки; г) видів, змісту і форми процесуальних рішень, які можуть бути прийняті в кримінальній справі та ін. Кримінально-процесуальне регулювання — специфічна форма юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних від­носин, що виникають, розвиваються, змінюються та припиняються у сфері кримінального судочинства. Кримінально-процесуальне регу­лювання характеризується специфічним предметом та методами пра­вовою регулювання. Предмет кримінально-процесуального регулювання — це сукуп­ність суспільних відносин та власне поведінка суб'єктів кримінального процесу, що виникають у процесі провадження у кримінальній справі. У кримінально-процесуальному регулюванні використовується система методів правового регулювання як сукупність юридичних принципів і засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулю­вання якісно однорідних, відособлених суспільних відносин і до його елементів у теорії права відносять: а) характер загального юридичного положення суб'єктів, тобто правоздатність, дієздатність, компетенцію , відносини між собою (підкореності, співпідкореності, рівно­прав'я); б) характер підстав виникнення, зміни або припинення право­відносин, тобто юридичних фактів (договір, рішення суду у цивільних справах, вирок у кримінальній справі, який є підставою для виникнен­ня кримінально-виконавчих правовідносин); в) характер юридичних наслідків для суб'єкта права (позитивні, негативні, штраф, стягнення, пеня тощо). Основним методом кримінально-процесуального регулю­вання є імперативний, який полягає у встановленні категоричного правила поведінки для суб'єктів права, зміст якого визначено джере­лом права і не може змінюватися за розсудом суб'єктів права, що пе­редбачає існування між суб'єктами кримінального процесу відносин субординації. Незважаючи на це, диспозитивним методом можуть ре­гулюватися дії не лише приватних суб'єктів кримінального процесу, але й процесуальних органів, які мають повноваження у визначених законом випадках на свій розсуд установлювати правила не лише власної поведінки, але й поведінки підвладних їм суб'єктів (т. зв. дис­креційні повноваження). джерела Поняття «джерело права» розглядається у двох значеннях, як дже­рело, з яких норма черпає свій зміст, чи ту форму, в якій чинна правова норма виражена. Залежно від цього говорять про джерела права у мате­ріальному, ідеологічному і формальному (юридичному) змісті. Матері­альні джерела права — це суспільні відносини, соціальні інтереси і по­треби, що виражаються у соціально обґрунтованих домаганнях на нор­мативно-правове їх закріплення. Ідеологічні джерела — це уявлення про право у свідомості людей. Зовні вони можуть виявлятися в існую­чих наукових положеннях, концепціях, авторських проектах законів і т.п. Формальні (юридичні) джерела права — це акти компетентних дер­жавних органів, що встановлюють або санкціонують норми права; зов­нішні форми вираження правотворчої діяльності держави, за допомо­гою яких воля законодавця стає обов'язковою для виконавця. Формальні (юридичні) джерела права в теорії права набули визна­чення ще як форма права. Юридична наука розрізняє зовнішню та внутрішню форми права як спосіб організації права. Під внутрішньою розуміється структура права, система елементів (нормативні припи­си, інститути, галузі). Під зовнішньою — комплекс джерел, що фор­мально закріплюють правові явища, які дозволяють адресатам право­вих встановлень ознайомитися з їхнім реальним змістом та користува­тися ними (нормативно-правовий акт; нормативно-правовий договір; правовий прецедент; правовий звичай; правова доктрина; релігійно- иравова норма). Основними джерелами кримінально-процесуального права Украї­ни виступають нормативно-правові акти — прийняті уповноважени­ми державними органами у межах їхньої компетенції офіційні пись­мові документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують норми права, мають загальний чи локальний характер та застосовуються неодноразово. Нормативні акти знаходяться між собою в суворій ієрархічній співпідпорядкованості, від якої залежить юридична чинність того або ін­шого документа. Найважливіше значення серед них (як джерел права) має закон (у тому числі Основний Конституція країни). Вітчизняни­ми процесуалістами з усієї системи нормативно-правових актів джере­лом кримінально-процесуального права у формальному значенні, як правило, визнається кримінально-процесуальний закон, який біль­шістю вважається єдиним джерелом кримінально-процесуального права.

12 https://pidruchniki.com/12810419/pravo/kriminalno-vikonavche_pravo_navchalna_distsiplina

Кримінально-виконавче право як навчальна дисципліна вивчається у вищих юридичних навчальних закладах з метою не тільки набуття відповідних знань з курсу кримінально-виконавчого права, а і отримання навичок роботи із засудженими за основними напрямками діяльності відповідних органів і установ виконання покарань.

Кримінально-виконавче право як навчальна дисципліна складається із двох частин - Загальної та Особливої.

Загальна частина розглядає загальні принципи та положення кримінально-виконавчого права, джерела, правовий статус засуджених, систему органів і установ виконання покарань та інші питання загального характеру.

До Особливої частини курсу входять конкретні питання стосовно діяльності органів та установ, які виконують кримінальні покарання, порядку виконання і відбування конкретних видів покарань, підстав і порядку звільнення від відбування покарання, надання допомоги особам, які звільнені від відбування покарання, здійснення контролю і нагляду за звільненими особами.

Дисципліна "Кримінально-виконавче право України" має чітку практичну спрямованість. Знання кримінально-виконавчого законодавства, його застосування та наукове пояснення - не самоціль, а засіб ефективного впливу (із суворим дотриманням законності) дипломованих юристів на осіб, засуджених за вчинений злочин.

Під час вивчення кримінально-виконавчого права студенти, курсанти, слухачі повинні:

знати — нормативно-правові акти, які регулюють порядок та умови виконання і відбування покарань;

уміти - аналізувати виконання покарань: не пов'язаних із позбавленням волі; у виді позбавлення волі на певний строк; у виді довічного позбавлення волі;

отримати навички - практичного застосування знань із курсу кримінально-виконавчого права.

Кримінально-виконавче право як навчальна дисципліна спонукає студента, курсанта, слухача до творчого опанування не тільки лекційного матеріалу, а й матеріалу підручників, наукової літератури; самовиховання та набуття навичок науково-дослідної роботи з проблемних питань; закріплення знань на семінарських і практичних заняттях, а також у процесі самостійної роботи. Система курсу кримінально-виконавчого права України як навчальної дисципліни в майбутньому може розглядатись у такому вигляді:

Загальна частина — Кримінально-виконавче законодавство України; Правовий статус засуджених; Органи і установи виконання покарань; Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань; Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених; Міжнародне співробітництво з пенітенціарних питань виконання покарань у зарубіжних країнах.

Особлива частина - Виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі; Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк; Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі; Звільнення від відбування покарання; Допомога особам, які звільнені від відбування покарання, контроль і нагляд за ними.

Висновок

Я розглянув таку тему реферату Загальна характеристика основних галузей права , зробив висновок, що є багато різних галузей права і кожна з них відповідає за свою галузь права.

Я описав , що таке право і що таке галузь права .

У кожної галузі права є свої різноманітні грані відповідальності за ту чи за іншу сферу діяльності.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас