1. Природно-правова (договірна) теорія. Окремі положення теорії було сформульовано ще у Стародавній Греції та Римі, де природне право розглядалось як вічне право, ідеал, до якого повинно прагнути позитивно чинне право. Значної еволюції теорія природного права зазнала у середньовіччі (особливо у XIV—XVI ст.), коли, зберігаючи засади вічності й незмінності природи людини, великий акцент робився на божественній природі права. Розквітом природного права вважається XVII—XVIII ст., коли положення цієї теорії застосовувалися для боротьби з кріпацтвом і феодальною монархією. Представниками зазначеної теорії у той час були Г. Гроцій, Спіноза, Т. Гоббс, Д. Локк, Ж. Ж. Руссо, котрі розглядали природне право як таке, "що було б, якби не існувало держави і встановлених нею законів".
Прихильники природного права вважають державу результатом суспільного договору, який є породженням розумної волі народу. Держава розглядається як штучний витвір свідомої волі людей, що погодились об'єднатися для кращого забезпечення свободи і порядку.
2. Органічна теорія. Суспільство і держава розглядаються як організм, і тому їх суть можливо зрозуміти лише за аналогією з будовою і функціонуванням людського організму. Зародження теорії простежується у працях Платона і Аристотеля. Останній вважав людину частиною державного організму. Подальшого розвитку теорія набула в XIX ст. у працях Г. Спенсера, котрий тлумачив державу як суспільний організм, що складається з людей, подібно як тіло складається з клітин. Державна влада розглядалась як панування цілого над складовими частинами і виражалась у забезпеченні державою добробуту всього народу.
3. Психологічна теорія. Прихильники цієї теорії (Л. Петражицький, Г. Тард) визначають суспільство і державу як суму психічних взаємодій людей і їх різноманітних об'єднань. Сутність теорії полягає у ствердженні психологічної потреби людини жити в організованому суспільстві, а також у почутті необхідності колективної взаємодії. Суспільство і держава розглядаються як наслідок психологічних закономірностей розвитку людини.
4. Теорія насильства. Причиною виникнення держави і права розглядається насильство і завоювання, поневолення одних народів іншими. Зміст теорії полягає в тому, що виникнення приватної власності, соціальних груп та держави є результатом внутрішнього і зовнішнього насильства, що здійснюється шляхом політичного впливу. При цьому прихильники теорії Е. Дюрінг, Л. Гумилович розглядають насильство як природне явище, що породжує єдність протилежних елементів держави (переможців і переможених).
9.Поняття та форми реалізації норм права.
Реалізація норм права — це здійснення приписів правових норм у практичній діяльності суб'єктів права. Форми реалізації правових норм:
— використання — це така форма реалізації уповноважувальних правових норм, за якої суб'єкти на свій розсуд за власним бажанням використовують надані їм права (реалізація права на вищу освіту);
— виконання — форма реалізації зобов'язальних правових норм, що полягає в активній поведінці суб'єктів, яку треба здійснювати незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація положень КК України про надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані);
— дотримання — це така форма реалізації заборонювальних норм права, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів. Для неї характерним є утримання від активних дій, заборонених юридичними нормами (наприклад, не порушення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху);
— застосування правових норм — це організаційно-владна діяльність компетентних органів держави з реалізації правових норм щодо конкретних життєвих обставин та персоніфікованих суб'єктів (рішення суду).
10.Поняття та види нормативно-правових актів.
Нормативно-правовий акт — це офіційний акт-документ компетентних суб'єктів правотворчості, який містить норми права, що забезпечуються державою. Він є однією з форм існування та вираження норм права, є основною формою права для багатьох правових систем сучасності.
Ознаки нормативно-правового акта:
• приймається уповноваженими суб'єктами правотворчості (державними правотворчими органами або народом);
• виражає державну волю домінантної частини населення або всього народу;
• завжди містить нові норми права чи змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;
• приймається відповідно до певної процедури;
• має форму письмового акта — документа, певні реквізити та структуру (преамбула, глави, розділи, статті, частини, пункти);
• публікується в офіційних спеціальних виданнях, в яких текст акта має бути автентичним офіційному зразку цього акта.
Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:
1. За юридичною силою: закони та підзаконні нормативні акти.
2. За сферою дії: загальні, спеціальні та локальні.
3. За часом дії: постійні і тимчасові.
4. За характером волевиявлення: акти встановлення норм права, акти зміни норм права та акти скасування норм права.
5. За суб'єктами ухвалення: акти органів держави; акти, прийняті народом у процесі референдуму; спільні акти органів держави і недержавних утворень.
6. За галузевою належністю: цивільні; кримінальні; адміністративні; кримінально-процесуальні та ін.
7. За зовнішньою формою вираження: закони; укази; постанови; рішення; розпорядження; накази тощо.
11.Характеристика структури норм права.
Кожна норма права характеризується єдністю, цілісністю, неподільністю та певною структурою.
Структура норми права — це внутрішня будова норми права, яка характеризується єдністю і взаємодією її складових елементів.
У юридичній науці переважає концепція тричленної структури правової норми. Це випливає з того, що норма права, поперше, повинна встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів; подруге, визначати умови, за наявності яких суб'єкти можуть реалізовувати надані права та виконувати покладені на них обов'язки; потретє, закріплювати певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться.
До структурних елементів норми права відносять: гіпотезу, диспозицію та санкцію. Така структура характерна, на відміну від інших соціальних норм, тільки правовим нормам, що безпосередньо містять правила поведінки.
Гіпотеза — це складова частина норми права, яка містить умови та обставини за настанням чи ненастанням яких суб'єкти мають здійснювати свої права й обов'язки, передбачені у диспозиції цієї норми.
Тобто гіпотеза — це перша частина правової норми, яка вказує на умови, за яких суб'єкт, мусить діяти так , як того вимагає диспозиція. Отже, призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми. Гіпотеза починається словом "якщо". Коли ж це слово не вжито, то воно припускається. Іноді гіпотеза щільно пов'язана з іншим елементом правової норми — диспозицією. Причому настільки, що фактично ці елементи (гіпотеза та диспозиція) в тексті зливаються, як, наприклад, у нормах кримінального кодексу, які визначають відповідальність за конкретні злочини, що дає підстави вважати, що такі норми складаються лише з диспозиції і санкції.
Проте, враховуючи логічну структуру норми, слід визнати, що і тут присутні всі три елементи, в тому числі й гіпотеза.
Залежно від свого складу, гіпотези поділяються на:
1) прості — це коли у гіпотезі міститься лише одна умова, за настанням чи ненастанням якої норма права починає діяти;
2) складні — це коли гіпотеза передбачає існування декількох умов, наявність яких у своєї сукупності є обов'язковою умовою для початку дії норми права;
3) альтернативні — це коли гіпотеза передбачає існування декількох умов, за настанням кожної з яких починає діяти норма права.
За ступенем визначеності , гіпотези поділяють на:
1) абсолютно визначені — це коли гіпотеза чітко і вичерпно вказує на обставини, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується дія норми права;
2) відносно визначені — це коли гіпотеза не містить достатньо повних умов про обставини дії норми, обмежуючи умови застосування норми права певним колом формальних вимог. Диспозиція — це складова частина норми права, яка визначає саме правило поведінки суб'єкта у разі настання обставин, передбачених у гіпотезі цієї норми.
В диспозиції сформульовані права і обов'язки, яких суб'єкти суспільних відносин набувають при наявності умов, передбачених гіпотезою норми. Вона є центральною частиною норми права, тому що гіпотеза і санкція є похідними від неї. Разом з тим диспозиція норми права не може існувати без гіпотези і санкції, оскільки без них вона втрачає свої регулятивні властивості.
Залежно від ступеня визначеності прав і обов'язків суб' єктів, диспозиції поділяються на:
1) абсолютно визначені — це коли диспозиція чітко визначає однозначне правило поведінки, тобто суб'єкти суспільних відносин можуть поводитись лише так, як вказано у нормі права, і їм не надається можливості для вибору іншої поведінки;
2) відносно визначені — це коли диспозиція чітко не визначає правило поведінки, в межах якої можуть діяти суб'єкти суспільних відносин;
3) альтернативні — це коли диспозиція визначає декілька варіантів поведінки суб'єктів суспільних відносин, але передбачає настання лише одного з них.
Санкція — це складова частина норми права, яка передбачає юридичні наслідки для суб'єкта за виконання чи невиконання правила поведінки, передбаченого диспозицією цієї норми.
Санкція є логічно завершальним елементом норми права, яка обумовлена існуванням диспозиції. Вона є виразом осуду і примусу, яка застосовується державою до суб'єкта суспільних відносин при порушенні ним вимог норми права. Тобто основне призначення санкції — це забезпечення реалізації диспозиції правової норми.
Залежно від ступеня визначеності, санкції поділяються на:
1) абсолютно визначені — це коли санкція чітко і вичерпно вказує на вид та міру юридичної відповідальності, яка повинна бути застосована до правопорушника за порушення норми права;
2) відносно визначені — це коли санкція передбачає мінімальну і максимальну (або лише максимальну) межу юридичної відповідальності, яка повинна бути застосована до правопорушника за порушення норми права;
3) альтернативні — це коли у санкції названі або перелічені декілька видів юридичної відповідальності, яка повинна бути застосована до правопорушника за порушення норми права, з яких правозастосовний орган обирає лише один — найдоцільніший до випадку, що розглядається.
За характером наслідків санкції поділяються на:
1) штрафні (каральні) — це санкції, які застосовуються уповноваженими суб'єктами до осіб, винних у вчиненні правопорушення;
2) правовідновлювальні — це санкції, які спрямовані не на покарання правопорушника, а на відновлення попереднього стану порушених прав і законних інтересів, виконання правопорушником покладених на нього невиконаних або неналежним чином виконаних обов'язків; 3) попереджувальні — це санкції, які забезпечують запобіганню правопорушенню (затримання підозрюваного, арешт майна тощо), проведенню профілактичної роботи правоохоронними органами та іншими уповноваженими суб'єктами, з метою недопущення протиправної поведінки суб'єктів суспільних відносин. Отже, гіпотеза — це припущення, диспозиція — розпорядження, а санкція — стягнення. Усі ці елементи логічно випливають один з одного, утворюючи цільну упорядковану систему, яку можна викласти у вигляді словосполучення "якщо — то — інакше". Тобто, якщо (гіпотеза) існують певні обставини, то (диспозиція) варто прийняти запропоновану лінію поведінки, інакше (санкція) настануть зазначені несприятливі наслідки. Наприклад, ст. 335 КК України говорить: "Ухилення від призову на строкову військову службу — карається обмеженням волі на термін до трьох років". Повну логічну структуру цієї норми можна виразити так: "Якщо призовника призивають на строкову військову службу, то обов'язок призовника з'явитися для проходження строкової військової служби, інакше за невиконання цього обов'язку до нього буде застосоване покарання у вигляді обмеження волі на термін до трьох років".
12.Норми права: поняття, ознаки та види.
Норма права - це загальнообов'язкове правило поведінки, сформоване в суспільстві відповідно до визнаної в ньому справедливої міри свободи і рівності та формально визначене (встановлене чи санкціоноване) і забезпечене державою з метою регулювання, охорони та захисту суспільних відносин. Зазначимо, що природні права людини, якщо вони не закріплені у формах права (тобто формально не визначені), є також чинними правом і підлягають забезпеченню державою так само, як і інші норми права.
Ознаки норми права
Соціальні:
1) за внутрішнім змістом є зразком відносин, що складаються в суспільстві відповідно до об'єктивно існуючої соціально визнаної справедливої міри свободи і рівності;
2) є правилом поведінки (належної, дозволеної), що впорядковує відносини між людьми, коригує їх зв'язки, надає їм компромісно-комунікативного характеру;
3) витікає з природних невідчужуваних прав і свобод людини, незалежно від того, чи вони закріплені в конституції і законах, чи ні.
Юридичні:
1) є юридично значущим способом регулювання, охорони і захисту конкретних суспільних відносин - вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини з метою подолання конфліктів, недоведення до них;
2) регулює невизначену кількість суспільних відносин;
3) не має конкретного адресата (є неперсоніфікованою), поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою; розрахована на багатократність застосування за певних життєвих обставин;
4) є загальнообов'язковою для учасників правового спілкування, на яких вона розрахована; слугує керівництвом до дії, не підлягає обговоренню з огляду на доцільність;
5) є формально визначеною за змістом - зовнішньо виражена у приписах нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, правових звичаїв, правових прецедентів та ін.;
6) формується у вигляді прав і обов'язків учасників правовідносин, а також юридичної відповідальності, що застосовується у разі їх порушення; розрахована на те, щоб адресати мали можливість передбачити наслідки своєї поведінки;
7) має визначену структуру - складається із взаємопов'язаних елементів: гіпотези, диспозиції, санкції; разом з іншими нормами утворює систему права;
8) є результатом владної діяльності держави - встановлена або санкціонована нею;
9) ухвалюється в суворо встановленому порядку - видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції і відповідно до певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набрання чинності, зміна або скасування чинності;
10) забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу - держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує засоби переконання, осуду, примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.
У будь-якій державі діє величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).
Норми права за функціями права: регулятивні, охоронні, захисні.
Регулятивні норми права - це правила поведінки, призначені для упорядкування суспільних відносин шляхом надання їх учасникам прав і покладання на них обов'язків (становлять більшість юридичних норм).
Розраховані на правомірну поведінку, передбачають добровільне виконання цих норм (є первинними нормами).
За характером диспозицій, що містяться в них, регулятивні норми поділяються на:
Дозвільні (уповноважувальні) - вказують на можливість здійснювати певні дії; наділяють суб'єктів певними правами (подавати позов до суду, одержувати пенсію, розпоряджатися майном). Містять у своєму тексті слова: "має право", "може".
Зобов'язувальні - вказують на необхідність здійснювати певні дії; накладають на суб'єктів певні обов'язки (подавати митниці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати до податкової інспекцію декларацію про доходи). Містять слова: "зобов'язаний", "повинен".
Заборонні - вказують на необхідність утримуватися від вчинення певних дій; встановлюють заборони (не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; не створювати організаційні структури політичних партій у військових формуваннях). Містять слова: "забороняється", "не вправі", "не може", "не допускається".
Охоронні (попереджувальні) норми права - правила поведінки, що визначають умови застосування до суб'єкта права попереджувальних заходів державного впливу в конфліктних ситуаціях, а також характер і зміст цих заходів у випадках відсутності правопорушення - при створенні суперечливих обставин, що загрожують реалізації регулятивних норм, при проведенні контролю за процесом здійснення права з боку компетентних органів тощо (норма про затримання особи як підозрюваної).
Захисні (відбудовні) норми права - правила поведінки, що визначають державне реагування на порушення закріплених у нормах права суспільних відносин; відновлення правового стану в разі спричинення шкоди суб'єктам права, суспільству, правопорядку; визначають умови застосування до суб'єкта права, що вчинив правопорушення, заходів державно-примусового впливу, характер і зміст цих заходів (норма про відшкодування майнового збитку; норма про відповідальність військовослужбовця за невиконання дисциплінарного статуту).
Норми права за предметом правового регулювання:
o за галузями права - норми конституційного права; норми адміністративного права; норми кримінального права; норми цивільного права; норми трудового права; норми екологічного права та ін.;
o за інститутами права - норми спадкового права; норми адміністративної відповідальності тощо.
1 2 3 4 5 6 7