Ім'я файлу: Курсач Еономіка.docx
Розширення: docx
Розмір: 118кб.
Дата: 23.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Футзал.docx
Розширення: docx
Розмір: 118кб.
Дата: 23.04.2020
скачати
Пов'язані файли:
Футзал.docx
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Економічна суть та загальна характеристика трудових ресурсів підприємства
Зарубіжна та вітчизняна економічна наука накопичила багатий досвід аналізу процесів формування, розвитку та використання трудових ресурсів.
Термін «трудові ресурси» вперше ввів в наукову літературу радянський вчений С.Г. Струмилін в 20-тих роках ХХ століття як обліково-статистичну категорію. Під поняттям «трудові ресурси» академік розглядав робочу силу країни у віці 16-49 років. Тобто категоріальне визначення поняття «трудові ресурси» включало в себе лише кількісне вираження працездатного населення, не враховуючи при цьому його якісних характеристик. Таке трактування трудових ресурсів відповідало екстенсивному розвитку радянської економіки, коли пріоритетними були кількісні оцінки ресурсів [24, c. 58].
В умовах ринкової економіки під поняттям «трудові ресурси» розуміють частину населення країни, що володіє сукупністю фізичних і духовних здібностей та може брати участь у трудовому процесі. Тобто поряд із кількісною оцінкою трудових ресурсів (частина населення країни) враховується і їх якісна сторона (володіє фізичними і духовними здібностями). Такий підхід дозволяє комплексно розглядати трудові ресурси як основу економічного потенціалу підприємства та країни в цілому.
Дослідження економічної сутності поняття «трудові ресурси» свідчить, що серед вітчизняних та зарубіжних науковців відсутнє однозначне трактування даної категорії. Деякі вчені взагалі не визнають за трудовими ресурсами статусу наукової економічної категорії. Аргументами в підтримку своєї позиції вони висувають переважно статистичний, а не економічний характер і зміст поняття «трудові ресурси».
«...Економічною категорією є робоча сила, а трудові ресурси являють собою лише якісне її вираження», - вважає Е.Р. Саруханов. Інші ж науковці, навпаки, обґрунтовують соціально-економічну сутність цієї категорії, стверджуючи, що «трудові ресурси» мають історичну визначеність, являють собою поняття соціально-класове й не є формальною статистичною сукупністю [10, с. 33]. Отже, зважаючи на такі різносторонні підходи щодо трактування сутності трудових ресурсів, вважаємо доцільним проведення подальшого дослідження їх категоріального визначення в науковій економічній літературі (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Визначення сутності поняття «трудові ресурси» в науковій літературі
| Автор | Визначення поняття |
| М.Г. Акулов, А.В. Драбаніч [1, с. 48] | Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності |
| О.А. Грішнова [7, с. 36] | Трудові ресурси – це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві |
| Т.В. Давидюк [8, с. 30] | Трудові ресурси є формою вираження переважної частини людських ресурсів, це частина населення країни, яка, маючи відповідні психофізіологічні, фізичні та інтелектуальні якості, здатна виробляти матеріальні та духовні блага й послуги, щоб здійснювати корисну діяльність |
| Н.Д. Дарченко, В.С. Рижиков [9, с. 42] | Трудові ресурси – це частина населення країни, яка відповідно до свого фізичного розвитку, розумових здібностей і знань здатна працювати в економіці |
| Д.В. Клиновий, Л.Г. Чернюк [11, с. 56] | Трудові ресурси – це частина населення суспільства, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, культуру, здібності, кваліфікацію та професійні знання для суспільно-корисної діяльності та відноситься до певної вікової категорії – працездатного віку |
| В.М. Ковальов [12, с. 35] | Трудові ресурси – це частина населення, що проживає на певній території, яка володіє фізичними та інтелектуальними здібностями, знаннями, навичками й уміннями, необхідними для роботи у певній трудовій сфері |
| А.В. Череп, В.В. Сьомченко [27, с. 78] | Трудові ресурси – це економічно активне, працездатне населення, частина населення, яка має фізичні і духовні здібності до участі у трудовій діяльності |
Як бачимо, в економічній літературі більшість дослідників (О.А. Грішнова, Н.Д. Дарченко, В.С. Рижиков, О.А. Єськов, О.М. Мікрюков, В.М. Ковальов) розглядають трудові ресурси як частину населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. Погоджуємося з таким визначенням, однак вважаємо, що воно потребує наступного уточнення: «трудові ресурси – це частина населення працездатного віку». Таким чином, ми акцентуємо увагу на критерій належності населення країни до трудових ресурсів, тобто на досягнення ними працездатного віку.
Серед науковців існують протиріччя щодо складу трудових ресурсів. Так, О.В. Грішнова, Д.П. Богиня зазначають, що трудові ресурси включають в себе населення працездатного віку, крім непрацюючих пільгових пенсіонерів та інвалідів, і працюючих в економіці країни осіб молодших та старших працездатного віку. Д.В. Клиновий та Л.Г. Чернюк не підтримують дану точку зору, оскільки вважають, що такий підхід є багато в чому проблематичним, тому що належність до категорії «працюючий пенсіонер» або «працюючий підліток» дозволяє лише констатувати факт про сьогочасну належність даної особи до категорії зайнятого населення. При цьому припинення нею участі в економічній діяльності автоматично виключає таку людину з категорії «трудові ресурси». Підхід Д.В. Клинового та Л.Г. Чернюк є цілком логічним та, на нашу думку, відповідає соціально-економічній природі досліджуваного поняття.
А.В. Череп, В.В. Сьомченко зазначають, що трудові ресурси характеризуються масою живої праці, якою у даний період володіє суспільство для задоволення своїх потреб. Як економічна категорія трудові ресурси виражають економічні відносини по формуванню, розподілу й використанню працездатного населення. Необхідно зазначити, що такий підхід до трактування категорії «трудові ресурси» є достатньо обґрунтованим.
Відповідно до системи класифікації Міжнародної організації праці (МОП) все населення поділяється на економічно активне (зайняті та безробітні) та економічно неактивне населення. Поняття «економічно активне населення» включає ту частину трудових ресурсів, яка фактично працює або хоче працювати.
Для характеристики трудових ресурсів підприємства застосовуються терміни – персонал, кадри.
Персонал підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.
В науці та практиці економічної думки в Україні існує багато різних підходів до класифікації персоналу підприємства.
Працівників підприємства поділяють на дві категорії:
промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;
непромисловий персонал – в основному робітники житлово-комунального господарства дитячих і лікарняно-санітарних закладів, які підпорядковуються підприємству [4, с. 12].
За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії:
керівники – це працівники, які організовують виробництво і здійснюють управління діяльністю підприємства та його структурних підрозділів (директори, начальники цехів, головні спеціалісти, начальники управлінь, відділів, майстри тощо), а також їх заступники.
спеціалісти – працівники, зайняті спеціальними інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, здійснюють економічну, організаційну підготовку виробництва, облік та аналіз його результатів (інженери, конструктори, економісти, адміністратори, бухгалтери, технологи).
службовці – працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, канцелярські, деякі адміністративно-господарські роботи (діловоди, агенти, секретарі-друкарки, обліковці, касири, архіваріуси, креслярі, стенографісти тощо).
робітники – це працівники, які безпосередньо зайняті створенням продукту, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозом пасажирів, наданням послуг або забезпечують умови для нормального ходу виробничого, процесу. Окрім того, до робітників відносяться прибиральниці, двірники, охоронці, гардеробники, кур’єри [4, с. 12].
За характером виконуваних функцій робітники поділяються на:
основних – беруть безпосередню участь у створенні продукції: за допомогою знарядь праці діють на предмети праці, видозмінюють їх і створюють готовий продукт;
допоміжних – виконують функції обслуговування основного виробництва, займаються транспортуванням, зберіганням предметів праці і готової продукції, ремонтом основних фондів [8, с. 31].
Персонал підприємства поділяється за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.
Професія – це вид трудової діяльності, для здійснення якої необхідний певний комплекс спеціальних теоретичних знань та практичних навичок (наприклад, слюсар, токар).
Спеціальність – різновид трудової діяльності в межах професії; характеризує вужче коло виконуваних функцій і передбачає використання спеціалізованих засобів праці.
Кваліфікація – це рівень знань та практичних навичок, необхідний для виконання роботи певної складності. Кваліфікація робітника визначає ступінь його підготовленості до виконання ним професійних функцій відповідної складності. Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців визначається їх рівнем освіти і досвідом роботи.
Залежно від освіти і практичного досвіду спеціалістів поділяють на чотири групи:
спеціалісти найвищої кваліфікації (працівники, які мають наукові ступені і звання);
спеціалісти вищої кваліфікації (які мають базову або повну вищу спеціальну освіту і значний досвід практичної роботи);
спеціалісти середньої кваліфікації (працівники, які закінчили вищі навчальні заклади першого рівня акредитації та мають деякий досвід практичної роботи);
спеціалісти-практики (працівники, які займають відповідні посади спеціалістів, але не мають спеціальної освіти) [8, с. 31].
За рівнем кваліфікації робітників підприємств поділяють на чотири групи:
висококваліфіковані – робітники, які виконують висококваліфіковані (особливо складні та відповідальні) роботи. Це робітники, які пройшли тривалу (понад 2-3 роки) спеціальну підготовку, володіють глибокими знаннями зі спеціальності, мають великий практичний досвід, періодично проходять стажування.
кваліфіковані – робітники, які виконують кваліфіковані (складні) роботи. Це робітники, які отримали необхідну підготовку (не менше ніж 1-2 роки) і мають значний досвід роботи (наприклад, слюсарі, токарі, столяри, електрики, оператори електронно-обчислювальних машин).
малокваліфіковані – робітники, які виконують малокваліфіковані роботи. Це робітники, для підготовки яких достатньо кількох тижнів і які виконують нескладні роботи (копіювальники, контролери, ліфтери та ін.).
некваліфіковані – робітники, які виконують прості некваліфіковані або допоміжні роботи. Виконання таких робіт не потребує спеціальної підготовки (наприклад, завантаження та розвантаження матеріалів, продукції; прибирання виробничих, службових приміщень, територій) [10, с. 35].
Класифікація трудових ресурсів за основними ознаками дає змогу підвищити ефективність їх використання.
Таким чином, трудові ресурси є найважливішою складовою діяльності будь-якого підприємства. Саме трудові ресурси, будучи невичерпним резервом підвищення ефективності діяльності підприємства, є основою стратегічного потенціалу підприємства, впливають на його конкурентоспроможність, визначають напрями подальшого розвитку.
1 2 3 4 5 6 7 8 9