Переваги тестів.
61 1. Стандартизація умов і результатів. Тестові методики відносно незалежні від кваліфікації дослідника.
2. Оперативність і економічність. Типовий тест складається із серії коротких завдань, на виконання кожного із яких вимагається небагато часу.
3. Кількісний і диференційований характер оцінки. Хороший тест дозволяє диференціювати обстежуваних за рівнем розвитку їхніх психологічних характеристик. Крім того, кількісний характер тестових результатів дає можливість застосовувати у випадку тестування добре розроблений апарат психометрики, який дозволяє виявити, наскільки добре працює тест.
4. Оптимальна складність. Професійно розроблений тест складається
із завдань оптимальної складності. При цьому середній обстежуваний набирає приблизно 50 відсотків від максимально можливої кількості. Це досягається за допомогою попередніх випробувань - психометричного експерименту.
5. Надійність. Це найголовніша перевага тестів. Зокрема, при використанні педагогічних тестів завдання охоплюють, як правило, всі розділи програми і дають можливість виявити всю повноту засвоєних знань.
6. Можливість комп'ютеризації. В результаті комп'ютеризації підвищуються всі параметри тестування. Комп'ютеризація -- потужний
інструмент забезпечення
інформаційної безпеки
(достовірності діагностики).
7. Психологічна адекватність. Наявність в тесті великої кількості завдань різної складності дає можливість повірити в себе, активізувати психологічно оптимальну установку на «подолання». Людина не є пасивним об'єктом виміру при тестуванні, вона завжди гостро реагує на тест. Тестова ситуація оптимальної складності є необхідною умовою для того, щоб показати найкращий результат.
Недоліки тестування
62 1.
Можливість „сліпих помилок”. Сліпа віра низько кваліфікованих виконавців в те, що тест повинен працювати правильно автоматично, породжує іноді серйозні помилки: обстежуваний не зрозумів інструкцію, дослідник неправильно застосував ключі при обробці тестового матеріалу і т.ін.
2. Небезпека профанації. Це ефект діяльності «профанів» в буквальному розумінні слова, які за допомогою декількох тестів намагаються розв'язувати всі завдання, тобто знайти тести на всі «випадки життя».
3. «Втрата індивідуального підходу - стресогенність».
Тест - загальна «гребінка», під яку підганяють всіх людей, і можливість пропустити унікальну індивідуальну особистість, нестандартну людину досить велика. У людей із низькою стресостійкістю можуть виникати навіть розлади саморегуляції - вони починають хвилюватися і роблять помилки в елементарних для себе завданнях. Вчасно вивчити таку реакцію на тест - задача, яка під силу кваліфікованому досліднику.
4. «Втрата індивідуального підходу - репродуктивність».
Тести знань, як правило, апелюють до стандартного застосування готових знань, що ускладнює можливість розкрити свою індивідуальність при наявності стандартних умов. З точки зору виявлення творчих здібностей людини, тести надто обмежені для цієї задачі. В будь-якому випадку тести творчі мають справу з достатньо абстрактним матеріалом, а тести досягнень (знань), адаптовані на життєво-важливому матеріалі
(професійно релевантному), здебільшого виконані у формі стандартного набору завдань із заданим набором відповідей.
5. Відсутність довірчої обстановки. В процесі тестування втрачається можливість живого спілкування із обстежуваним, який позбавлений відчуття того, що психолог зацікавлений в ньому особисто, в тому, щоб допомогти йому особисто. В цьому плані мають перевагу діалогічні методи.
63
Використання тестів.
Ефективне використання тесту залежить від врахування багатьох факторів, серед яких найважливішими є:
1. Теоретична концепція, на якій базується той чи інший тест.
Психологічний конструкт
є теоретичною побудовою, запропонованою для пояснення й організації окремих аспектів існуючого знання, наприклад, про особистісні риси чи особливості та їхні прояви у поведінці. Цей конструкт, будучи частиною авторської концепції, повинен бути цілком відмежований від інтерпретацій, що випливають з інших теорій. Користувач тесту повинен бути достатньою мірою ознайомлений з теоретичними підставами застосовуваної методики, що дозволить йому зіставити і погодити власну концепцію конструкта з концепцією автора тесту і здійснювати адекватну інтерпретацію.
2. Діагностичні цілі і призначення тесту, що тісно пов'язані з теоретичною концепцією автора тесту. Застосування тесту не за призначенням неприпустимо.
3. Область застосування тесту, під якою мається на увазі особливе соціальне середовище чи сфера суспільної практики (виробництво, медицина, сімейне життя і т.п.); контингент обстежуваних (виділений за статтю, віком, освітою, станом здоров'я, професійним досвідом і т.д.).
Довільне розширення чи зміни області застосування тесту вкрай небажано, тому що може призвести до перекручених результатів. У противному випадку необхідне проведення додаткового дослідження з апробації і стандартизації тесту на новій вибірці обстежуваних.
4. Весь комплекс зведень, зумовлених стандартними вимогами до психологічних тестів, у тому числі: а) психометричні характеристики процедури, зведення про її валідність і надійність; б) тверда регламентація процедури обстеження (точне дотримання
інструкції, строго визначені способи представлення стимульного матеріалу,
64 невтручання дослідника в діяльність обстежуваного й ін.), дотримання якої необхідне для того, щоб не була втрачена точність вимірів.
Психодіагностичні завдання
Загальна психодіагностика певною мірою відволікається від специфічних діагностичних завдань, що виникають у різних часткових галузях психодіагностики. Однак, психодіагност повинен уявляти собі ці завдання, оскільки вони суттєво визначають обмеження у використанні метода. Одна із важливих відмінностей відноситься не тільки до завдань, але й і до ситуації психодіагностики в цілому. Це розрізнення ситуації
клієнта і ситуації експертизи.
В першій ситуації людина звертається за допомогою до психолога, вона сміливо йде на співпрацю, намагається виконати інструкції, -- не має свідомих намірів прикрасити себе чи фальсифікувати результати. В другій ситуації людина знає, що піддається експертизі, старається витримати
«іспит» і для цього повністю усвідомлено контролює свою поведінку і свої відповіді так, щоб виглядати якомога пристойніше (чи добитися своєї цілі навіть ціною симуляції ухилень чи розладів).
В ситуації клієнта до діагностичного інструментарію можна пред'являти значно менші вимоги стосовно його захищеності від фальсифікації внаслідок свідомої стратегії (порівнюючи із ситуацією експертизи).
Психодіагностичні завдання (і ситуації психодіагностики в цілому) можна розрізняти також з точки зору того, хто і як буде використовувати діагностичні дані і яка відповідальність психодіагноста у виборі способів втручання в ситуацію обстежуваного.
Коротко зупинимося на цих ситуаціях:
1.
Дані використовуються спеціалістом для постановки непсихологічного діагнозу чи формулювання адміністративного рішення.
Ця ситуація типова для використання психодіагностичних даних в медицині. Психолог виносить судження про специфічні особливості
65 мислення, пам'яті, особистості хворого, а лікар ставить медичний діагноз.
Психолог не несе відповідальності ні за діагноз, ні за те, яке лікування буде призначено хворому. За тією ж схемою відбувається використання психодіагностичних даних при психодіагностиці по запиту суду, комплексної психолого-психіатричної експертизи, психодіагностики професійної компетентності працівника чи профпридатності по запиту адміністрації.
2. Дані використовуються самим психодіагностом для постановки психологічного діагнозу.
3. Дані використовуються самим психодіагностом для постановки психологічного діагнозу, а останній служить основою (чи основою до дії його колеги-психолога) для розробки шляхів психологічного впливу. Така ситуація психодіагностики в умовах психологічної консультації.
4. Діагностичні дані використовуються самим обстежуваним з метою саморозвитку, корекції поведінки і т.ін. В цій ситуації психолог несе відповідальність за коректність даних, за етичні деонтологічні аспекти
«діагнозу» і лише частково за те, як цей діагноз буде використаний клієнтом.
Хоча і не існує жорсткої залежності між характером задачі і психодіагностичним методом, все ж таки можливо відмітити деяку перевагу тих чи інших методів в тих чи інших випадках.
Так, в ситуаціях 1 і 2 методи повинні давати «стратегічну»
інформацію про клієнта, тобто забезпечувати більш чи менш довгостроковий прогноз, вони також повинні дозволяти співставити обстежуваного (за діагностичними даними) з іншими людьми, тобто передбачити стандартизацію, тому в цих ситуаціях найбільшого використання отримали об'єктивні тести і тести-опитувальники, причому останні іноді ґрунтуються не на психологічних категоріях, а на категоріях
(системі понять) замовника. Таким, наприклад, є відомий багатофакторний особистісний опитувальник ММРІ і його модифікації.
66
В ситуації 3 інформація часто розрахована на регулювання тактики практичної роботи самого психолога, співставлення з «нормою» має менше значення, тому частіше використовуються ідеографічні техніки, проективні
і діалогічні методи. В ситуації 4 головна вимога до методів - легкість.
Отже, підбиваючи підсумки розглянутих аспектів щодо класифікації психодіагностичних методик, необхідно зазначити, що процес дослідження психологічних явищ повинен ґрунтуватися на важливому методичному принципі - комплексності. Неможливо будувати серйозних діагностичних висновків на окремій ізольованій методиці, вони завжди повинні
ґрунтуватися на використанні як об'єктивних, так і суб'єктивних методів.
Вимоги до психолога:
1.Психолог повинен уміти кваліфіковано поводитися з психометричною документацією в методичній літературі з психодіагностики, повинен знати, які психометричні характеристики тесту повинні вказати його розроблювачі, у якому ступені ці психометричні характеристики відповідають типові тесту, з одного боку, і актуальній задачі, для якої його потрібно використовувати, з іншого. Наприклад, у тих випадках, коли потрібно використати тест виходячи з прогнозу, а зведень про перевірку прогностичної валідності не отримано, тест не може вважатися готовим для вирішення цієї задачі.
2. Психолог повинен правильно визначити, якою мірою відомі тестові норми за необхідною методикою використані в його ситуації з урахуванням контингенту обстежуваних і типу діагностичної ситуації, чи існує ситуація
«внутрікультурного переносу» і чи потрібна рестандартизація тестових норм. За необхідності психолог повинен уміти самостійно зробити рестандартизацію, побудувавши і проаналізувавши розподіл тестових балів.
3. Психолог повинен уміти самостійно збирати дані, проводити кореляційну обробку і вимірювати емпіричну валідність - ефективність методики стосовно заданого критерію. При необхідності психолог повинен
67 уміти самостійно конкретизувати операціональні індикатори критеріальної
інформації.
4. Психолог повинен уміти самостійно визначати появу занадто високої похибки в результатах, утрату методикою необхідного рівня надійності, при цьому перевіряти свою гіпотезу статистично.
5. Психолог зобов'язаний вести подвійну документацію: усі копії протоколів він повинен бути готовий передати в головну методичну організацію (науково-академічну або галузеву) для поповнення загального банку даних і вдосконалення психометричних характеристик методики. Усі модифікації, внесені в методику (формулювання інструкції, окремих запитань, послідовність пред'явлення), психолог повинен погоджувати з головною методичною організацією, тому що самодіяльне введення на місцях різноманітних приватних модифікацій спричиняє втрату психометричної чистоти одержуваних результатів, не прискорює, а сповільнює створення модифікацій, адаптованих до специфічних умов, і таких, що володіють необхідними психометричними властивостями.
Ретельне дотримання заданих методичних стандартів -- необхідний атрибут психометричної культури психолога.
6. Психолог повинен уміти самостійно виявляти і вимірювати рівень мотиваційних перекручувань, що зумовлюють фальсифікацію тестових даних обстежуваними, повинний уміти коректно відсіювати недостовірні протоколи, статистично фіксувати досягнення прийнятного рівня вірогідності для масових результатів у груповій психодіагностиці.
7.Психолог повинен володіти прийомами складного кількісного підрахунку непрямих тестових показників, а також інтегральних показників, що вимагають агрегатування різноманітної числової
інформації. Він повинен уміти поставити задачу програмістові (або психологу-психометристу) для проведення розрахунків на комп'ютері.
У психологічній практиці використовується велика кількість діагностичних методів і засобів дослідження явищ психіки. Усі вони мають
68 різні підстави, використовують свої принципи пізнання, по-своєму структуровані. Тому психодіагностичні методи важко піддаються класифікації.
Виходячи з порядку операцій з об’єктами в науковому дослідженні ,
Б.Г.Ананьєв запропонував свою категоризацію психодіагностичних методів. В її основу він поклав ідею завершеного циклу психологічного дослідження і всі методи поділив на чотири групи.
До першої групи, що одержала назву «група організаційних методів», включені порівняльний, лонгітюдний (дослідження протягом тривалого часу), і комплексний методи. Ці методи використовуються протягом усього дослідження і визначаються кінцевими результатами.
До другої групи входять емпіричні методи добування наукових даних: обсерваційні
(спостереження
і самоспостереження), експериментальні
(лабораторні, польові, психолого-педагогічні), психодіагностичні (тести, анкети, опитувальники, інтерв’ю, бесіди), праксіметричні (прийоми аналізу процесів і продуктів діяльності: хронометрія, професіограма, оцінка виконаних робіт), моделювання
(математичне, кібернетичне), біографічні методи (прийоми дослідження життєвого шляху. вивчення документації).
Третю групу складають методи обробки результатів експерименту і спостережень. Сюди відносяться як стандартні прийоми статистичної обробки даних (кількісна обробка), так і прийоми якісного аналізу, включаючи диференціацію матеріалу по класах, розробку типології, складання психологічної казуїстики ( опис випадків).
Четверта група, до якої входять інтерпретаційні методи, представлена варіантами генетичного і структурного методів. Генетичний метод
інтерпретує весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку, а структурний – у характеристиках типів зв’язків між окремими компонентами структури обстежу вальної особистості або структури соціальної групи.
69
Розглянута категоризація дійсно концептуально окреслює проблему методу в психології як дослідницьку за змістом і формою, у якій діагностика відображена на всіх чотирьох рівнях наукового пізнання психічної реальності.
У підготовці до діагностичного обстеження практик-психодіагност повинен:
1. Розуміти і уміти класифікувати ситуації дослідження. Якщо це ситуація клієнта, то він виявлятиме схильність до співробітництва, прагнення до точного виконання інструкції експериментатора.
2. Розуміти і уміти класифікувати умови проведення обстеження
(зовнішні, внутрішні, соціально-інформативні).
3. Ураховувати умови проведення дослідження у зіставленні їх
індивідуальних даних зі стандартними.
4. Ураховувати мотивацію обстеження клієнта, находити способи її підтримання за умови наявності в ній позитивних тенденцій.
5. Уміти ідентифікувати причини, які мимовільно можуть вплинути на прагнення оптанта до співпраці
(нежить, неохайність експериментатора).
6. Володіти знаннями і навичками подання оптанту отриманої
інформації:
- висловлюватися в цілому;
- на зрозумілій оптанту мові;
- стисло, чітко, за необхідності, з графічними зображеннями;
- обов’язково формулювати за даними обстеження висновки та рекомендації.
7. Дотримуватися етичних вимог, які відповідають міжнародним професійним стандартам.
Психодіагностична робота практичного психолога - це одне з найскладніших напрямків та форм діяльності практичного психолога, яке потребує спеціальної підготовки та сформованості діагностичних,
70 прогностичних та організаторських вмінь спеціаліста-психолога.
Психодіагностика може реалізовуватися як самостійна форма роботи
(психологічна експертиза), так і входити як структурна складова у психокорекцію та психоконсультування.
Психодіагностика передбачає обстеження психіки індивіда (або соціально-психологічних характеристик соціальної групи) за допомогою спеціальних методик з метою встановлення психологічного діагнозу.
Психологічний діагноз - це опис індивідуальних особливостей психіки конкретної людини (або соціально-психологічних особливостей конкретної соціальної групи).
Для психодіагностичного обстеження використовують психодіагностичні методи, тобто дослідницькі методи психологічної науки.
Особливістю психодіагностичних методів є їх вимірювально-дослідницька спрямованість, що й забезпечує кількісну та якісну оцінку явища, яке вивчається. Основними вимогами до психодіагностичних методів є: а) стандартизація інструментарію, в основі якої лежить поняття норми; б) надійність і валідність інструментарію; в) жорстка регламентація процедури обстеження.
Найважливішими показниками якості психодіагностичних методик є надійність і валідність. Надійність психодіагностичних методик свідчить про повторюваність, стабільність результатів, про їх постійність і стійкість. Вона показує, наскільки точно здійснюються психологічні вимірювання, наскільки можна довіряти отриманим результатам.
Іншим показником якості методики являється її валідність.
За визначенням видатного американського тестолога А. Анастазі,
“валідність тесту – це поняття, яке дає нам зрозуміти, що вимірює тест і наскільки добре він це робить”. Валідність свідчить про те, чи придатна дана методика для вимірювання певних якостей, особливостей і наскільки ефективно вона це робить.