Руководство по психодиагностике / И. Н. Носс М.: Изд-во института психотерапии, 2005. C. 8-43. 11. Положення про психологічну службу системи освіти України // Психолог. 2003. №4 (52). С. 23-28 сторінка 3

35 7.
Демчук О.О. Психодіагностичний довідник // Методичний посібник. – Рівне: 2016. – 92 с.
8.
Дружинин В.Н. Психология и психодиагностика общих способностей / В.Н.Дружинин. – М.: Изд-во «Наука», 1994. – С. 23-51.
9.
Клименко В.В. Психологические тесты таланта / В.В.Клименко.
– Харьков: Фолио, 1997. – 414 с.
10. Лаак Я. Психодиагностика: проблемы содержания и методов.—
М.: Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО
«МОДЭК», 1996.— С.130-174.
11. Матюшкин А.М. Загадки одаренности: Проблемы практической диагностики / А.М.Матюшкин. – М.: Школа – Пресс, 1993. – 127 с.
12. Михайлова (Алешина) Е.С. Методика исследования социального интеллекта. Адаптация теста Дж.Гилфорда, М.Салливена. Руководство по использованию / Е.С.Михайлова (Алешина). – СПб.: Иматон, 1998. – С. 7-
11.
13. Нартова-Бочавер С.К.Дифференциальная психология. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. Серия «Серебряная сова» / С.К.Нартова-Бочавер. – М.: Ижица, 2002. – С. 30-36.
14. Носс И.Н. Руководство по психодиагностике / И.Н.Носс – М.:
Изд-во института психотерапии, 2005 . – С.180-252.
15. Поліщук С.А. Методичний довідник з психодіагностики:
Навчально-методичний посібник / С.А. Поліщук. – Суми: Університетська книга, 2009. – 440 с.
16. Психологическая диагностика: Учебник для вузов / под ред.
М.К.Акимовой, К.М.Гуревича. – Спб.: Питер, 2008. – С. 106-238; 450-467.
17. Словарь-справочник по психодиагностике / Л.Бурлачук, С.
Морозов. – 2-е изд., перераб. и доп. – СПб.: Питер, 2003. – 528 с.
18. Холодная
М.А.
Психология интеллекта:
Парадоксы исследования / М.А.Холодная. – 2-е изд. доп. и перераб. – Спб.: Питер,
2002. – 272 с.

36 19. Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности: Учебник для студентов вузов / Н.И.Шевандрин. – 2-е изд. – М.:
ГИЦ Владос, 2001. – С. 209-254.
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ
1. Психометрія і психодіагностика: поняття та їх співвідношення
Уперше Вольф (1834) довів, що можна вимірювати обсяг уваги та ввів поняття психометрії. Однак реалізація ідеї виміру психічних явищ, розпочавшись із робіт психофізиків Е. Вебера й Г. Фехнера.
Психометрія – це галузь психодіагностики, що стосується формалізованих методик спрямованих на дослідження змінюваних факторів, шляхом вимірювання у кількісних цифрових значеннях досліджуваних психологічних характеристик (часу реакції, сила прояву реакцій, балові показники формалізованих методик, відсоткові значення).
Виділяють такі групами методик:
1. Методики формалізовані: тести, опитувальники, окремі проективні методики та психофізіологічні методики. Ці методики дозволяють зібрати діагностичну інформацію в відносно короткі терміни і в такому вигляді, який дає можливість кількісно і якісно порівнювати показники. Їм притаманна: а) жорстка регламентація процедури обстеження (точне дотримання
інструкцій, строго визначені способи пред’явлення стимульного матеріалу, невтручання дослідника в діяльність досліджуваного та ін.), б) стандартизація (наявність норм чи інших критеріїв оцінки результатів), в) надійність та валідність
2. Методики малоформалізовані: спостереження, бесіда, експертні оцінки, аналіз продуктів діяльності. Дозволяють аналізувати психічні

37 явища, що погано піддаються об’єктивізації (суб’єктивні переживання, особистісні смисли) чи є надзвичайно мінливими (динаміка станів, настроїв тощо). Їм притаманні: а) трудомісткість б) тривалість у часі в) повною мірою залежать від професійного досвіду діагноста г) високий рівень ризику суб’єктивізму.
Формалізовані та малоформалізовані методики взаємодоповнюють, але через суб’єктивний фактор можуть впливати на інтерпретацію, тому визначають послідовність психодіагностичної процедури:
1. Бесіда поєднана зі спостереженням та, можливо, з експериментом
2. Проективні методики
3. Формалізовані опитувальники та тести.
2. Психодіагностика й психологічна оцінка
Психологічна оцінка – це збір та інтеграція даних, які можуть бути одержані різними шляхами, наприклад, за допомогою інтерв’ю, спостереження, психологічних тестів, психофізіологічних вимірів, тощо. У цьому сенсі поняття психологічної оцінки тотожне поняттю психологічної діагностики.
Етапи розвитку психологічного оцінювання:
І етап. Термін «тест» ввів Ф. Гальтон, і походить з давньофранцузької мови та є синонімом слова «чашка» (лат. testa – ваза із глини) хіміків для дослідів.
Тестові методипороджені біхевіоризмом (Стимул-Реакція).
Біхевіоризм увів в психологію в якості провідної категорію «поведінки», розуміючи її як сукупність доступних об’єктивному спостереженню реакцій на стимули. Відтак, поведінка – єдиний об’єкт вивчення психології, а всі внутрішні психічні процеси повинні інтерпретуватися за поведінковими реакціями, що об’єктивно спостерігається. Відповідно мета

38 діагностики полягає в фіксації поведінки.
Тест як формалізований опитувальник введений французьким психологом А. Біне (1857-1911), який запровадив метод дослідження вищих психічних функцій («розум», «інтелект»). В 1904 р. Міністерство освіти доручило Біне створити методику, за допомогою якої можна було б відрізнити дітей, здібних до навчання, але лінивих, від таких, що страждають на вроджені дефекти і не здатні вчитися в нормальній школі.
Біне разом із Симоном провели серію експериментів по вивченню уваги, пам’яті, мислення у дітей різного віку (від 3 до 13 років). Перша серія тестів Біне – Симона з’явилася в 1905 р. друга – у 1916р.
Показником інтелекту в шкалах Біне був розумовий вік, який міг не співпадати з хронологічним (За Штерном IQ = розумовий вік / фізичний вік
* 100) Наприклад: дитина вирішила всі задачі для 7-ми років, та 2 задачі для 8-ми років. Ціна одного завдання – 2 міс. Розумовий вік дитини дорівнює 7 рокам і 4 міс. Шкала Стенфорд-Біне визнана у всьому світі.
Вона мала декілька редакцій (1937, 1960, 1972, 1986 – по т.ч.).
ІІ етап Створені на початку XX ст. тести були індивідуальними і складними у проведенні, що обмежувало їх розповсюдження. Тому в США в період першої світової війни з’явилася необхідність швидкого відбору і розподілу 1,5 млн. рекрутів по службах і училищах. Отисом були розроблені нові армійські тести у формах – «Альфа» і «Бета» для грамотних і неграмотних (в т.ч. іноземців). Після закінчення війни ці тести та їх модифікації продовжували широко застосовувати.
Групові тести не лише дозволяли дослідження великих груп людей, але й допускали спрощення інструктажу, процедури проведення й оцінки результатів тестування. До тестування у 20-ті рр. ХХ ст. залучали людей без психологічної кваліфікації, лише навчених процедурі його проведення для потреб профвідбору.
Типи інструментарію психодіагностики

39 1. Тест – це сукупність стандартизованих завдань, що стимулюють певну форму активності, результати яких піддаються кількісній та якісній оцінці.
2. Методика – це не стандартизовані діагностичні проективні техніки.
3. Опитувальники – на відміну від тестів, спрямовані на суб’єктивну оцінку обстежуваним самого себе або інших людей.
ІІІ етап. З Другої світової війни все розмаїття комплексного вивчення індивідуальних відмінностей називають «психологічною оцінкою».
3. Психодіагностичні методи та підходи
В психології загальноприйнятим є також розподіл методів дослідження на:
1) не експериментальні (описові): різні види (методики) спостережень, бесіди, вивчення продуктів діяльності.
2) експериментальні, які ґрунтуються на спрямованому створенні умов, що забезпечують виділення досліджуваного фактора і реєстрацію його проявів, та припускають активне втручання дослідника в діяльність випробуваного. а) лабораторний б) природний в) констатуючий г) формуючий.
Основні діагностичні підходи психодіагностики:
1. Об’єктивний підхід – діагностика здійснюється на основі успішності (результативності) та/або способу (особливостей) виконання діяльності. а) методики діагностики особистісних
(характерологічних) особливостей
- «тести дії» («цільові особистісні тести»)

40
- «ситуаційні тести» б) тести інтелекту (здібностей)
2. Суб’єктивний підхід – діагностика на основі повідомлень випробуваного про себе, самоопису особливостей особистості, стану та поведінки:
- особистісні опитувальники,
- опитувальники станів та настрою
- опитувальники ставлення (анкети)
3. Проективний підхід – діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії з нейтральним стимулом-завданням, що стає завдяки своїй невизначеності об’єктом проекції.
- моторно-експресивні
- перцептивно-структурні
- апперцептивно-динамічні
4. Вимоги до створення та перевірки методик. Стандартизація,
надійність та валідність психодіагностичного вимірювання.
Ефективність тестів залежить від:
1. теоретичної концепції, на якій базується той або інший тест;
2. сфера застосування;
3. дотримання вимог до психологічних тестів
4. психометричні характеристики тестів.
Стандартизація – це однаковість процедури проведення й оцінки виконання тесту.
Стандартизація процедури передбачає уніфікацію інструкцій, бланків, способів реєстрації результатів, умов проведення обстеження.
До вимог відноситься:
1) однаковість та зрозумілість повідомлення інструкції;
2) однаковість ставлення до випробуваних;
3) відсутність додаткових пояснень окремим особам;

41 4) подібність умов та часу проведення дослідження для різних груп;
5) часові обмеження для всіх повинні бути однаковими.
Стандартизація критерію, за яким проводиться порівняння результатів – раніше встановлена статистична норма. (Така норма визначається шляхом проведення методики на великій репрезентативній вибірці та порівняння з нею конкретного досліджуваного).
Стандартне відхилення нормативної вибірки знаходиться 68% випадків досліджуваних, за межами – 32%, а оскільки відхилення симетричне – то по 16% з кожної сторони
Надійність методики – відносна постійність, сталість і узгодженість результатів тесту при первісному та повторному його застосуванні на одних і тих же досліджуваних. Не можна довіряти тесту, якщо на початку тижня показник 10, а в кінці – 80. Повторне застосування надійних методик дає подібні оцінки, тому це показник довіри до одержаних результатів.
Види надійності:
1. Ретестова надійність (підтвердження одержаних результатів аналогічними через певний час за цією ж методикою).
2. Внутрішня надійність – узгоджена динаміка всіх шкал методики, спрямованих на вимірювання певної якості.
3. Надійність кодування – відповідність форм кодування результатів обстеження, яка перевіряється кореляцією з аналогічними вже підтвердженими кодами (балами, стенами тощо), або внутрішньою кореляцією самих шкал.
Чинники надійності:
1) надійність самого вимірювального інструмента – стосується однорідності
(гомогенності) завдань.
Використовується метод
«розчеплення» – поділ завдань на парні та непарні; якщо методика однорідна, то й відмінності між половинами не буде, тобто коефіцієнт кореляції буде достатньо високим (0,75).
2) стабільність
досліджуваної
ознаки
– найчастіше

42 використовується прийом «тест – ретест». При цьому слід зважати, що нестабільність може зумовлюватися й швидкою динамікою досліджуваної властивості, тобто не свідчити про недолік тесту (kk повинен бути не менше 0,8).
3)
константність – тобто незалежність результатів від особистості експериментатора, що особливо важливе при проведенні малоформалізованих методик (kk повинен бути не менше 0,8).
На ступінь надійності методик впливає:
1) нестабільність діагностованої властивості;
2) недосконалість методики (різноплановість завдань, нечіткі вказівки по пред’явленню методики тощо);
3) змінювана ситуація обстеження (різний час доби, освітленість приміщення, наявність чи відсутність сторонніх шумів тощо);
4) відмінності в поведінці експериментатора;
5) коливання в функціональному стані досліджуваного (втома тощо);
6) елементи суб’єктивності в способах оцінки та інтерпретації результатів (при протоколюванні відповідей, оцінці їх повноти, оригінальності тощо).
7) неоднорідність чи нерепрезентативність вибірки.
Валідність методики – це комплексна характеристика, яка включає, з одного боку, відомості про те, чи придатна методика для вимірювання того, для чого вона була створена, з іншого – яка її ефективність.
Перевірка валідності методики називається валідізацією.
Валідність в першому її розумінні стосується самої методики, тобто це валідність вимірювального інструмента і називається теоретичною
валідізацією. В основу покладається визначення релевантності та контамінації (незалежності від перешкод) методики.
Валідність в другому розумінні – стосується мети її використання і називається прагматичною (практичною) валідізацією. Для її перевірки

43 одержані результати порівнюються з зовнішніми, незалежними результатами.
Оцінка валідності може мати
1. Кількісний характер– коли співставляються результати, одержані при застосуванні діагностичної методики, з даними, одержаними за зовнішнім критерієм, по тих же особах. При цьому використовуються різні види лінійної кореляції (за Спірменом, за Пірсоном), задовільний рівень kk
– не менше 0,3-0,5.
2. Якісний характер- коливикористовують клінічну оцінку, що становить собою якісний опис сутності досліджуваної властивості без використання прийомів, що спираються на статистичну обробку.
Виділяють наступні види валідності:
1. Змістовна валідність (логічна валідність). Цей вид валідності підходить для критеріально-орієнтованих тестів та визначає наскільки повно тест охоплює досліджувані якості.
2. Валідність «за одночасністю» (поточна валідність) визначається за допомогою зовнішнього критерію, за яким інформація збирається одночасно з експериментами щодо перевірки методики. Наприклад, дублювання дослідження ідентичними, але вже валадізованими надійними методами.
3. Прогностична валідність - визначається за достатньо надійним зовнішнім критерієм (наприклад, спостереження у часі за динамікою прогнозованих якостей), але така інформація збирається через певний час після дослідження. Проте, чим більше часу проходить, тим більшу кількість факторів що впливають на передбачення, потрібно враховувати, що практично неможливо.
4. «Ретроспективна» валідність – визначаєтьсяна основі критерію, що відображає стан якості в минулому. Може бути використана для швидкого одержання відомостей про прогностичні властивості методики.
Так, для перевірки результативності тесту здібностей, можна співставити

44 минулі оцінки успішності та експертні висновки у осіб із високими та низькими показниками успішності.
5. Конструктивна валідність – визначає відповідність конструкції складових компонентів тесту концептуальним уявленням про ракурси досліджуваної якості (Наприклад, тест структури інтелекту Амтхауера вимірює відповідна структурні компоненти інтелекту).
6. Критеріальна валідність - Цей прийом використовується в основному в тестах досягнень, коли проводиться співставлення успішності за тестом з експертними оцінками фахівців чи педагогів по даному питанню.
Процедурні аспекти тестування
Якість проведення психодіагностичного дослідження чи обстеження значною мірою залежить від дотримання необхідного алгоритму. Окрім таких аксіоматичних правил психодіагностики, як поєднання у дослідженні раціонального і чуттєвого, використання наукового методу, що забезпечує об'єктивність даних, важливого значення набувають й інші вимоги, зокрема порядок (програма) проведення обстеження, врахування різноманітних змінних, які впливають на об'єктивність діагностичного процесу тощо.
Починаючи психодіагностичне обстеження, психолог повинен чітко
УЯВЛЯТИ собі проблему й основний методичний задум експерименту, знати процедуру, зміст методик, заготовити необхідні матеріали. При підготовці до психодіагностичного обстеження необхідно проаналізувати змінні, пов'язані з процедурою експерименту, що впливають чи можуть вплинути негативно на якість діагностичної інформації. Для більш поглибленого розуміння цих факторів, врахування яких є небхідною умовою об'єктивності щодо розпізнавання справжніх психологічних явищ і для того, щоб допомогти психодіагносту зорієнтуватися в процедурних артефактах, зупинимося на них докладніше.
Послідовність проведення обстеження

45
Проведення вимірів у строго стандартизованих і контрольованих умовах дозволяє одержати найбільш точні результати експерименту і надійну інтерпретацію тестів. Поза стандартизацією якість інтерпретації психодіагностичних даних може погіршуватися в залежності від того, наскільки суттєві відхилення в процедурі тестування від заданих. Щоб уникнути перекручування досліджуваних явищ, тестування повинно можливо максимально близько відтворити ті умови, при яких розроблені норми й отримані дані про надійність і валідність методики. Як правило, ці умови описані в рекомендації до тесту і регламентовані в інструкції.
Пропонується наступна послідовність проведення обстеження
(Л.Бурлачук, 1995):
1. Пояснити обстежуваним мету проведення тестування.
2. Гарантувати збереження таємниці індивідуальних відповідей.
3. Відповідно до вимог рекомендацій прочитати інструкцію до тесту і провести тренування.
4. Попросити обстежуваного чи самому заповнити (якщо потрібно) паспортні і біографічні дані в реєстраційних бланках.
5. Зафіксувати відповіді обстежуваного на запитання особистісного опитувальника або дати час обстежуваним на самостійну фіксацію відповідей у реєстраційних бланках.
6. Обробити результати тесту відповідно до вимог рекомендацій.
Психолог, що запитує в людини в ході обстеження дані про її особистість, робить це тільки після того, як досліджуваний цілком усвідомив мету обстеження, а також мету і способи використання цієї інформації.
Для ефективності психодіагностичного обстеження за допомогою особистісних опитувальників його варто проводити так, щоб не дати зрозуміти обстежуваним, яка риса їхньої особистості вивчається і як будуть інтерпретуватися результати, інакше відповіді будуть відображати
їхню власну точку зору на виразність у себе цієї риси, а не реальне

46 положення справ (уявлення окремих обстежуваних про свою особистість можуть бути суттєво перекрученими).
Однак, особистість, включена в дослідження, не повинна піддаватися якому б то не було тестуванню оманним шляхом.
Немає необхідності роз'яснювати обстежуваному зміст інструкції, вдаватися в розгорнуті пояснення і коментарі запитань, тобто якщо є така потреба, просто потрібно ще раз не поспішаючи прочитати інструкцію.
Якщо обстежуваний, намагаючись відповісти на запитання про виразність у нього деякої психічної якості, утрудняється це зробити через те, що воно по-різному виявляється в різних ситуаціях, то для багатьох випадків застосовуються наступні роз'яснення: «Відповісти, що для вас більш властиво, звично, як буває найчастіше» чи: «Оцініть це для тієї ситуації, у якій вам легше всього себе уявити (згадати)».
Для первинного знайомства з клієнтом рекомендується гнучке сполучення таких методик, як бесіда, опитувальник-анкета, поряд зі спеціальними
(біографічними опитувальниками, психологічними біографіями й ін.). Наприклад, рекомендація до методики оцінювання особистості може включати дані, які показують, що психолог повинен враховувати такі фактори, як стать і вік суб'єкта, одружені чи розлучені його батьки, вік і стать його дітей, його професійний і подружній статус і т.д.
Увага приділяється як зведенням загального характеру (стать, вік, професія, соціальний і родинний стан, освіта, просування по службі, стан здоров'я, зведення про родичів і т.п.), особливостям формування особистості обстежуваного, так і суб'єктивному опису життєвих подій, відношенню до себе і оточуючих, оцінкам прожитих і можливих майбутніх подій. Така процедура є невід'ємною частиною психодіагностичного обстеження і значно полегшує одержання про клієнта інформації, необхідної для достовірної інтерпретації показників тестів (методик), що використовуватимуться надалі.

47
До початку застосування психодіагностичної методики доцільно одержати інформацію про самопочуття обстежуваного. Для цього можна використовувати короткі шкали, наприклад, графічні (семибальні) з полюсами типу: «Я пасивний, бездіяльний» - «Я активний, діяльний»; «Я втомлений, знесилений» — «Я відпочив, повний сил»; «я стривожений і роздратований» - «Я впевнений у собі і спокійний» та ін. Інструкція до таких шкал може бути наступною: „Оцініть свій стан у даний момент за допомогою запропонованих шкал. Чим більше ви згодні із судженням, що знаходиться на одному з полюсів шкал, тим ближче до цього полюса поставте хрестик”.
Для роботи з клієнтами варто забезпечити умови комфортного, спокійного спілкування в довірливій атмосфері. Бажано, щоб приміщення було окремим, ізольованим, під час роботи не повинні заходити сторонні.
Уважно стежте за тривалістю роботи з обстежуваним, у більшості випадків вона не може перевищувати 2-3 (максимум 4) години: ситуація психологічного тестування для багатьох є новою, незвичною, часто має в тій чи іншій мірі стресовий характер і вимагає не тільки інтелектуальної напруги і концентрації уваги, але й психічної адаптації, емоційного прийняття ролі обстежуваного.
При складанні комплектів методик варто враховувати тривалість майбутньої процедури тестування і той факт, що стомлення може по- різному вплинути на відповіді обстежуваних. Необхідно пам'ятати, що специфіка особистісних опитувальників така, що практично неможливо визначити той момент, коли обстежуваний став погано сприймати зміст запитань чи відповідати на них недбало.
Не менш важливе значення має і мотивація обстежуваних при проведенні тестування. Найменше число перекручувань виникає, якщо обстежуваний має особистий інтерес до результатів обстеження, але не вбачає в інформації, що очікує одержати від психолога, щось визначальне в його житті в широкому масштабі. Такий придатний рівень мотивації буває,

48 коли в обстежуваного є бажання розширити знання про самого себе, випробувати себе, перевірити. Примусова участь у тестуванні може позначитися на тім, що дані його будуть неточні. Однак і дуже висока мотивація, зацікавленість у «гарних» результатах, що часто зустрічається, наприклад, при профвідборі, може так спотворити картину, що всі коректувальні шкали і прийоми будуть малоефективні.
За способом організації обстеження психодіагностичні методики можна розглядати як індивідуальні і групові.
Групові тести -- тип методик, призначених для одночасного обстеження групи обстежуваних. Їх не слід змішувати із засобами діагностики соціально-психологічних особливостей груп, колективів і т.д.
Основною метою розробки цього виду психодіагностичних методик було прагнення підвищити ефективність практичних соціально-психологічних служб за допомогою збільшення кількості обстежуваних і скорочення часу проведення тестування.
Кількість осіб, що підлягають одночасному тестуванню обмежується, як правило, можливостями контролю і спостереження з боку діагноста, що обстежує. Однією з основних вимог успішного обстеження за допомогою групових тестів є строге дотримання умов самостійності роботи кожного обстежуваного, виключення можливості впливі з боку інших осіб, що тестуються (запозичення результатів, контакти, що відволікають, групові ефекти фацілітації та інгібіції й ін. Звичайно максимально припустима кількість осіб в обстежуваній групі - 15-20 чоловік.
При плануванні обстеження необхідно звернути увагу, чи зазначено в рекомендації до особистісного опитувальника про можливість його використання для групового тестування. У противному випадку припустимі тільки індивідуальна співбесіда і тестування.
Як правило, при груповій процедурі обстеження показники надійності і валідності тесту змінюються (як правило виявляються нижчими, ніж при проведенні того ж тесту в індивідуальній формі). Іноді в

49 посібниках до тестів даються різні норми оцінок для групової й
індивідуальної форми застосування. Найчастіше групові тести за формою є бланковими тестами.
Для проведення тестування за допомогою більшості особистісних опитувальників обов'язкова спеціальна форма фіксації результатів -- бланк
обстеження. Він може бути призначений як для обліку результатів по окремих методиках, так і для фіксації даних тематичних досліджень за допомогою комплексу методів (карти обстеження). Бланки обстеження розділяються на робочі аркуші для обстежуваного, у яких він сам проставляє відповіді в опитувальнику, і форми для обробки й інтерпретації даних обстеження експериментатором. Нерідко обидва ці види бланків об'єднані в одному блоці.
Конструктивне оформлення бланку обстеження повинно забезпечити зручність і простоту роботи обстежуваного, скорочувати непродуктивні витрати часу психодіагностичного обстеження, сприяти правильному розумінню обстежуваним інструкції, знижувати кількість випадкових помилок при роботі обстежуваного й оцінюванні її результатів. Матеріал, необхідний для проведення тесту (бланки для реєстрації результатів), повинен бути цілком пристосований для самостійної роботи обстежуваного при мінімумі пояснень і втручання з боку експериментатора. Правильне застосування бланків обстеження особливо важливе при проведенні масових обстежень.
У методичних матеріалах до методик, як правило, пропонується зразки бланків обстеження, дається опис правил їхнього складання. Для ряду психологічних методик незначна зміна зовнішнього вигляду бланка для обстежуваного може істотно змінити результати його роботи. Тому неприпустимо вносити зміни в бланки чи модифікувати, «удосконалювати»
їх -- усе це може спотворити результати і негативно вплинути на їхню
інтерпретацію щодо нормативних вибірок. Кожен бланк обстеження може бути використаний тільки раз: будь-які позначки на опитувальнику можуть

50 уплинути на відповіді обстежуваного. У випадку індивідуального проведення тестування бланк, як правило, заповнює експериментатор.
Останнім часом набули поширення комп'ютерні тести. У порівнянні зі звичайною формою, представлення тестів на комп'ютері має низку переваг: автоматичне пред'явлення завдань тесту, машинна обробка і представлення результатів, збереження результатів тестування в банку даних. Після завершення тестування комп'ютер може вивести на екран показники обстежуваного і його інтерпретацію, засновану на тестових нормах, занесених в пам'ять комп'ютера. Можуть автоматично виконуватися різні процедури аналізу завдань, факторний аналіз і т.п.
Інтерпретація ту може бути полегшена використанням банку даних, накопичених в ЕОМ на основі сукупності індивідуальних оцінок по батареї тестів особистісного опитувальника.
Слід, однак, пам'ятати, що комп'ютерне пред'явлення стандаризованих тестів може бути високоефективним засобом лише за умови відповідних психометричних якостей самого тесту. Крім того, коли звичайний тест переноситься на комп'ютер, він повинен повторно пройти через процедури визначення надійності, валідності, необхідний і перегляд норм, тобто повинна бути проведена його повна психометрична перевірка.
У рекомендації до тесту повинні бути приведені алгоритм, обґрунтування і свідчення в підтримку автоматичної інтерпретації показників (на основі масивів даних, що зберігаються в комп'ютері), тому що така інтерпретація піддається помилкам у тім же ступені, як й інші суб'єктивні інтерпретації.
Необхідно враховувати, що комп'ютерне тестування сприяє:

актуалізації в обстежуваних соціально-нормативних форм поводження, що маскують індивідуально-психологічні особливості, які виявляються в посиленні впливу установок на відповіді, що спотворює результати тестування;

появі специфічних емоційних реакцій, коли, наприклад, у деяких