Види тестових завдань
Для психодіагностичних тестів велике значення має те, що відповіді на запитання повинні бути об'єктивно і з високим ступенем надійності оцінені. Це стає можливим завдяки спеціальній розробці в тестах заданої форми запитань. У найбільш відомих і розповсюджених опитувальниках використовуються наступні типи запитань:
1. Запитання з відповідями типу «так - ні», їх легко формулювати, вони зрозумілі обстежуваним і відповіді на них даються швидко. Така форма запитань характерна більшості особистісних тестів, наприклад, тесту
Айзенка. Типове дихотомічне запитання: «Чи любите ви розповідати історії друзям?».
2. Запитання з відповідями типу «так — не знаю -- ні», «так — важко відповісти -- ні». Це варіанти описаного вище типу запитань «так - ні» з додаванням категорії невизначеності, оскільки деякі обстежувані втрачають терпіння, стають дратівливими та незговірливими, якщо їх змушують відповідати або «так», або «ні» на запитання, у відповідях на які вони не дуже впевнені. Однак, слід відзначити, що хоча ця «середня» категорія відповідей дуже приваблива для обстежуваних, вона рідко буває
інформативною в тесті. Більшість фахівців думають, що дихотомічні запитання кращі, оскільки вони допомагають переборювати небажання робити вибір, хоча є думка П.Клайна про те, що різниця тут чисто символічна. Р.Кеттелл воліє використовувати трихотомічну форму у своїх особистісних тестах.
3.
Альтернативні завдання з відповідями типу «правда — не правда». Ці завдання складаються з тверджень (часто від першої особи), які обстежувані повинні відзначити як вірні або невірні для них. Прикладом альтернативного завдання є твердження: «Мені буває важко визнати, що я
52 неправий» (з тесту ММРІ). Власне кажучи, ця постановка тверджень не набагато відрізняється від дихотомічних формулювань, однак подача їх як альтернативних тверджень,а не як дихотомічних запитань може деякою мірою вплинути на мовне подання завдання. Іноді для посилення значеннєвого відтінку важливо одержати відповідь не у вигляді згоди - незгоди «так -ні», а як оцінку «вірно - невірно».
4. Завдання з відповідями типу «подобається - не подобається». Це досить оригінальна форма завдання, що використовується в динамічних тестах особистості, заснованих на шкалі ціннісних переваг. Обстежувані повинні вказати, чи подобається їм пропоноване, чи ні. В одних випадках вибирається один варіант із декількох, в інших, як, наприклад, у колірному тесті М.Люшера, вибір здійснюється за принципом ранжування. Цей же принцип переваг використовує і тест «Ціннісні орієнтації» М.Рокича. У спеціальній літературі висловлюється думка, що методи діагностики з таким типом відповідей відносяться до категорії проективних, але навіть якщо вони і не є такими, інформація, отримана за допомогою них, виявляється корисною, часто несподіваною і незвичайною.
5. Завдання з рейтинговими шкалами. Ці завдання складаються у своєрідній конструкції пропозицій (тверджень), до яких додаються рейтингові шкали. Деякі психодіагности віддають їм перевагу тому, що обстежуваним вони здаються більш цікавими, ніж дихотомічні завдання, а діагностам дають відтінки, нюанси, «міру» відповіді. Типовим прикладом може бути тестове твердження: «Мені подобається бувати з друзями в кафе» з відповідями: «завжди», «дуже часто», «часто», «від випадку до випадку», «рідко», «дуже рідко», «ніколи». Тут використана 7-бальна шкала, крайніми значеннями якої є «завжди - ніколи», хоча можуть застосовуватися й інші, зокрема, така ж 7-бальна шкала з обмеженнями в межах: «виразно так - виразно ні» або ін.
6. Трихотомічні завдання, що представляють собою варіанти трьохполюсної форми відповіді типу «так - ні». Наприклад, Р.Кеттелл
53 використовує ці завдання в тесті 16-факторного особистісного опитувальника (16 ФОО), оскільки вони більше відповідають за змістом деяким твердженням, між «так - важко відповісти - ні». Параметри трихотомій: «звичайно - іноді - ніколи» або «вірно - не знаю - невірно», або
«згідний - не упевнений - не згідний». Названі варіанти очікуваних відповідей більш гнучкі при формулюванні завдань, ніж тверді форми типу
«так — ні» (дихотомічні) або альтернативні.
7.Трихотомічні завдання з вибором. Варіанти завдань типу попереднього не дозволяють вкласти в лаконічну форму розгалужене за змістом судження.
У трихотомічних завданнях з вибором використовуються три завершальних фрази речення, одну з яких обстежуваний повинен вибрати. Ось типовий приклад: «Коли мені нічого робити, я можу: а) подзвонити другові, щоб побалакати; б) зайнятися розгадуванням важкого кросворда; в) піти на джазовий концерт».
Зустрічаються тести, що використовують такі завдання з двома, трьома і більше варіантами вибору.
8.
Завдання зі змушеним вибором. У таких завданнях обстежувані примушуються до вибору того, яке з двох тверджень більше їм властиве або більш правильне для них. Наприклад, у дитячому особистісному опитувальнику Р.Кеттелл будує твердження так: «Вертаючись зі школи, ти зупиняєшся пограти або ти відразу йдеш додому». Завдання зі змушеним вибором включаються в окрему категорію не тому, що вони концептуально відрізняються від трихотомічних завдань з вибором, а тому, що спеціально сконструйовані пари врівноважують тенденції до соціальне схвалюваних відповідей, знижують вплив установки видавати очікуване за дійсне. Або навпаки, в окремих випадках ці установки фіксуються.
9.
Інші типи завдань. Деякі тестові завдання хоча за формою і нагадують вісім названих, але відрізняються супровідними їхніми
інструкціями. Наприклад, в особистісному опитувальнику Едвардса обстежувані повинні відповідати на запитання завдань так, начебто
54 дивляться на себе з боку (як, на їхню думку, інші бачать їх). Цей самий прийом пропонує М.Рокич, якщо результати прямого тестування не виявляють виразних тенденцій. Звичайно в одному тесті можна зустріти різні типи побудови психодіагностичних завдань. Однак, у формулюванні
тестових завдань існують свої правила. Більшість з них, мабуть, виходять зі здорового глузду, інші - відпрацьовані багаторічною практикою психодіагностики.
Дж.Гілфорд, особистісні опитувальники якого були одними з перших, висловив ряд положень, що одержали статус правил, котрі корисно знати як розроблювачам, так і користувачам психодіагностичних тестів.
1. Професійний тест за змістом запитань (тверджень, завдань) повинен усувати можливість проникнення обстежуваних у суть того, що вивчається за допомогою даних завдань. Це робиться не для того щоб ввести людей в оману, а заради приховання справжньої мети дослідження: якщо обстежуваний здогадається, яку рису в нього вимірюють, то стане давати відповіді, що відображають його точку зору, а не реальне положення справ. На думку Дж.Гілфорда, ідеальною була б оцінка обстежуваного за рисами, про які він не знає, з постановкою запитань про те, що він знає добре.
2. У тестах формулюються зрозумілі, недвозначні запитання
(твердження). Робиться це для зменшення похибки, що виникає через невірне розуміння запитань. Від цього залежить рівень надійності тесту.
3.
Тестові завдання, як правило, відображають конкретні, а не загальні аспекти досліджуваної області поведінки. Наприклад, завдання на кшталт: «Чи подобається вам спорт?» є занадто загальним: термін «спорт» неконкретний, як і невиразним є слово «подобається». Коли задається більш конкретне запитання: «Чи регулярно ви граєте у волейбол?» або «Ви постійно стежите за грою вашої улюбленої футбольної команди?», навряд чи є необхідність фальсифікувати відповіді на такі запитання, і люди
55 звичайно показують своє реальне ставлення, відповідають однаково, коли б
їх не тестували. У кожному завданні (твердженні) ставиться тільки одне запитання або висловлюється тільки одне судження, наприклад твердження: «Якщо дорослі сприймають дітей як рівних, діти краще їх слухаються». Здавалося б, судження достатньо лаконічно передає думку про розуміння рівня взаємовідношень між батьками і дітьми. Однак тут прослідковуються дві думки: 1) про рівність дітей і дорослих; 2) про слухняність дітей. До того ж двозначне поняття «дорослі» -- або це тільки батьки, родичі, або дорослі взагалі. Питання слухняності також досить широке. З відповіддю в такій ситуації визначитися складно. Тому в тесті батьківсько-дитячих відносин він сформульований чіткіше й конкретніше:
«Діти, яким дозволяється жартувати і сміятися разом з батьками, легше сприймають їхні поради».
4. У формулюваннях уникають, наскільки це можливо, слів, що визначають частоту дій, наприклад: «Чи часто вам сняться сни?». Тут все залежить від суб'єктивного розуміння слова «часто». Для одних бачити сон раз на місяць - часто, інші можуть заперечити, що один сон за ніч - це не часто, оскільки є дослідження, які показують, що людям сняться три- чотири сни за ніч. Тому краще буде звучати запитання: «Сни вам сняться двічі в тиждень або частіше?».
5.У професійних тестах уникають, наскільки це можливо, понять, що виражають почуття. Замість цього завдання представляють у контексті поведінки. Це правило гарно ілюструє пункт, де слово «подобається» замінено в одній фразі на «граєте», в іншій -- на «стежите». Подобається - це емоція: сьогодні подобається, а завтра в мене болить голова і мені нічого не подобається. Крім того, подобається спорт - для однієї людини це можливість розслабитися, відвернутися від насущних проблем, для іншої - одержати задовоння, для третьої - насолоджуватися. Однак це не означає, що в тестових завданнях не звертаються до емоційно-почуттєвої сфери, але там, де вираження почуттів може бути замінено описом поведінки,
56 формулювання змінюють.
6.Твердження формулюються так, щоб обстежувані давали перші відповіді, які прийшли на думку. Ефективне завдання особистісного тесту звичайно викликає негайну і точну реакцію. У противному випадку є ймовірність, що завдання не виявляє ту область поведінки, що має істотне відношення до вимірюваної риси особистості. Як тільки обстежувані починають роздумувати над запитаннями, включаються не тільки захисні процеси, але і свідомі перекручування, такі як бажання зробити враження, виставити себе в кращому світлі, догодити експериментаторові, а все це негативно позначається на результатах тестування.
Методичне забезпечення тестування
Неприпустимо при використанні тесту змінювати інструкцію, мову, якою тест розроблений, чи його зміст. Користувач тесту повинен забезпечити ретельне дотримання всіх стандартних вимог при використанні методики. Він не має права відхилятися від стандарту у використанні методики, вносити модифікації у вже видану методику і поширювати змінені інструктивні матеріали.
Як правило, тест, опублікований для використання, повинен
містити:
1. Рекомендацію до тесту, яка включає опис концептуальної основи тесту і конструкта, що діагностується, етапів і процедури створення і перевірки тесту, інформацію про конструкцію тесту і сфери його застосування, дані психометричної перевірки і стандартизації, зведення про використані критерії, дані і рекомендації з інтерпретації результатів. Уся ця
інформація необхідна для того, щоб тест правильно і за призначенням використовувався.
2. Інструкцію до тесту, яка є його важливою складовою частиною, тому що, насамперед, вона забезпечує стандартну ситуацію тестування і визначає те, як обстежуваний сприймає тест. Неприпустимо довільне чи змінне тлумачення інструкції.
57 3. Стимульний матеріал, яким користується обстежуваний у процесі тестування, звичайно складається з опису завдань, які необхідно виконати, можливо, прикладів, що допомагають краще зрозуміти ці завдання, і власне запитань завдання, з якими працює обстежуваний. Призначення прикладів складається з ознайомлення з типом і формою завдань, що складають тест,
із правилами відповіді на запитання. В особистісних опитувальниках, як правило, завдання тесту - це запитання, на які обстежуваний повинен відповісти, чи твердження, з якими він повинен погодитися або ні. При тестуванні стимульний матеріал повинен представлятися стандартним чином, тобто однаково для всіх обстежуваних і строго відповідно до рекомендації. При застосуванні особистісних опитувальників може бути використаний матеріал, призначений для багаторазового використання.
Однак, варто враховувати, що стимульний матеріал робиться непридатним після того, як у ньому будуть зроблені різні позначки.
4. Реєстраційний бланк, «ключі» і шаблони для оцінки відповідей.
Рекомендації зі складання комплекту методик
При складанні комплекту методик необхідно враховувати можливості й обмеження кожної методики, насамперед, за точністю і надійністю виміру досліджуваних особистісних якостей. При цьому методики варто підбирати так, щоб досліджувані аспекти особистості в одержуваних даних були представлені об'ємно: у якісних і кількісних характеристиках, у зіставленні актуального статусу і загальних тенденцій зміни і розвитку, у поєднанні даних самоспостереження, суб'єктивних оцінок і об'єктивних даних.
Підбираючи методики, корисно також враховувати складності, що виникають при використанні особистісних опитувальників і включати в комплект спеціальні контрольні шкали для виявлення різного роду перекручувань експериментальних даних.
58
Основні проблеми використання особистісних опитувальників
пов'язані з: а) можливістю фальсифікації відповідей; б) зі зниженням вірогідності отриманих даних із-за впливу факторів, що мають настановчу природу; в) розходженнями в розумінні запитань (тверджень) обстежуваними.
Фальсифікація відповідей, про ймовірність якої варто пам'ятати при проведенні деяких обстежень (наприклад у випадку психологічної експертизи), типова не для всіх діагностичних ситуацій. Накопичено чимало даних, що свідчать про прагнення обстежуваних бути щирими.
Якщо ж ситуація тестування така, що у обстежуваних є мотивація до фальсифікації відповідей, для її виявлення застосовують так звані «шкали неправди».
Складнішою є ситуація з установками, що реалізуються в процесі відповідей на запитання. Діям установок на відповіді, їхнім видам, мінімізації впливу присвячені численні дослідження.
Більшість дослідників, що розробляють тести, вважають, що за допомогою інструкцій необхідно забезпечити, щоб опитувані давали перші відповіді, які приходять їм на думку. Вважається, що як тільки обстежувані починають міркувати над запитаннями, включаються не тільки захист процеси, але і свідомі перекручування, такі як бажання зробити враження, догодити експериментатору й ін., що негативно впливає на результати тесту.
Основні типи установок на відповіді:
установка на згоду: тенденція опитуваного погоджуватися з твердженнями чи відповідати на запитання «так» незалежно від їхнього змісту. При конструюванні тестів даний тип установок нівелюється використанням у тесті приблизно рівної кількості завдань із ключовими відповідями «так» і «ні» (так звані збалансовані шкали);
установка на соціальне схвалювані відповіді (американські
59 дослідники, наприклад, показали, що ця установка істотно впливає на результати тесту ММРІ). Виявляється за допомогою «шкал неправди» і
інших контрольних шкал (наприклад, шкали соціальної бажаності Кроуна-
Марлоу) її вплив зменшиться, якщо при розробці тесту автор уникає запитань із соціальне бажаним змістом;
установка на непевні відповіді («не знаю», «не впевнений»). При конструюванні опитувальника вплив цієї установки мінімізується шляхом формулювання найбільш коректних, зрозумілих запитань, а також виявлення і відсіювання запитань у процедур аналізу завдань і валідизації тесту;
установка на крайні варіанти відповідей, особливо при використанні багатобальних чи багатоелементних рейтингових шкал.
Зменшення її впливу досягається при конструюванні тесту тими самими прийомами, що й у попередньому випадку.
Для опитувальників, що є інструментами виміру властивостей особистості, інтересів чи установок, у рекомендації повинно бути зазначено, наскільки їхні показники чуттєві до спроб обстежуваних представити соціально бажану (конформну) картину своєї особистості, до
інших особливостей відповідей, що спотворюють результати. Такі види відповідей повинні вивчатися в першу чергу для визначеної, а не для більш загальної генеральної вибірки.
Крім факторів, що мають настановчу природу, на вірогідність відповідей в особистісних опитувальниках істотно впливає інтелектуальна оцінка запитань обстежуваними (особливості розуміння запитань). Було показано, що неясність запитань призводить до мінливості відповідей при повторному обстеженні, а це свідчить про малу надійність методики. У той же час виявляється, що запитання, відповіді на які залишаються незмінними при повторному обстеженні, нерідко мають низькі дискримінативні можливості (так званий психометричний парадокс).
60
Щоб уникнути перерахованих вище проблем, необхідно використовувати методики зі зрозумілими, недвозначними запитаннями
(твердженнями), а головне - розраховані саме на ту категорію опитуваних, для яких створювався тест (за віком, статтю, рівнем освіти й
інтелектуального розвитку тощо).
Отже, тести, а серед них насамперед опитувальники через їхню удавану простоту викликають інтерес не тільки у фахівців. Цей інтерес підтримується публікаціями в періодичній пресі. На сьогодні склалася така ситуація, що поширюються і широко використовуються тести (здебільшого переведені з іноземних мов), що не пройшли необхідну психометричну апробацію. На жаль, немає достовірних даних про валідність і надійність більшості опитувальників, які використовуються дослідниками. Можна стверджувати, що тільки для невеликої кількості переведених закордонних тестів частково виконані психометричні вимоги. Спроби ж вітчизняних авторів створити власні опитувальники зупинилися на тому етапі, коли розробник склав визначений перелік запитань (тверджень), що, на його думку, повинен виявляти вимірювану рису. У кращому випадку ці запитання перевірені на групі з 50-60 опитуваних, але подальший аналіз запитань не проводиться (хоча це лише початкова стадія психометричної процедури конструювання тестів). Неадаптовані і нестандартизовані тести використовуються не тільки в наукових дослідженнях, але, наприклад, і в практиці консультування і професійної орієнтації, де, спираючись на отримані за тестами результати, робляться визначальні висновки щодо
індивідуальних особливостей клієнта.
Будучи засобом дослідження складних психічних явищ, тест не може тлумачитися спрощено, як пропозиція завдання і реєстрація його рішення.
Професійне використання тестів можливе лише за умови опори на загальнопсихологічні знання, компетентність в області теорії і практики психодіагностичних досліджень.
1 2 3 4 5 6