Паралельно з пошуками визначення сутності прибутку, виходячи з понять необхідного та додаткового продукту та у зв’язку з орієнтацією нашої економіки на вільні ринкові відносини з об’єктивними економічними законами, пошуки його сутності як особливо значущою категорії, на нашу думку, є виправданими. Чинне законодавство оцінює фінансовий аспект діяльності підприємств, визначаючи одержання прибутку як головного стимулюючого чинника організації та функціонування підприємства. Прибуток суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму валових витрат і суму 18 амортизаційних відрахувань [151, с. 346].
Стаття 44 Господарського кодексу визначає принципи підприємницької діяльності, одним із яких є вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів і обов’язкових платежів, передбачених законом [63]. Сьогодні більшість економістів не дотримується єдиної думки щодо змісту функцій і кількості прибутку. У різних джерелах налічується від 2 до 6 функцій. Систематизація різних думок авторів на функції прибутку, представлена у табл. 1.2.
Таблиця 1.2
Систематизація поглядів науковців на функції прибутку
| Зміст теорії | Автор |
| Джерело формування бюджетів різних рівнів | Р. Іуреев Т. Юркова С. Юрков |
| Формування фінансових результатів | Ю. Батурин |
| Джерело приросту власного капіталу Джерело відновлення виробничих фондів і продукції, що випускається | І. Кончина |
| Міра ефективності | П. Жовтяк, В. Колесніков |
| Оціночна Стимулююча Відтворювальна | Ф. Шахматов В. Герасимова Є. Піменова |
| Джерело поповнення державного бюджету Джерело виробничого і соціального розвитку підприємства | В.П. Козацький |
| Спонукання підприємства впроваджувати нововведення Розподіл ресурсів серед альтернативних видів господарської діяльності | К. Макконел, С. Брю |
| Основи прийняття інвестиційних рішень Мірило успіху діяльності підприємства Самофінансування Винагорода власника капіталу | А. Бабо |
| Міра ефективності суспільного виробництва Міра накопичення Засіб регулювання переливу капіталу | С. Савельєв |
Ми дотримуємося думки економістів С. Баранцевої [9], М. Білик [14], Л. Донець [76], які виокремлюють три функції, що найбільше відповідають природі прибутку: відтворювальну, стимулюючу та узагальнюючу як оціночний показник діяльності підприємства.
Відтворювальна функція. Прибуток є одним із основних джерел фінансування розширеного відтворення. Зацікавленість у зростанні прибутку означає використання усіх напрямів зниження витрат, економію живої та уречевленої праці, як необхідну складову для повної мобілізації внутрішніх ресурсів підприємства. Крім того, він необхідний для подальшого виробництва, поліпшення умов праці, підвищення доходів працівників, задоволення потреб населення тощо. Тобто, чим ефективніша господарська діяльність, тим більший прибуток, а, отже, тим більше коштів можна використовувати дня фінансування процесів розширеного відтворення.
Стимулююча функція. Прибуток є джерелом утворення заохочувальних фондів і соціального розвитку колективу підприємства. Вона проявляється, по-перше, у напрямку певної частини прибутку на економічне стимулювання працівників, учасників виробництва і засновників. Найважливішим і якісним аспектом цієї функції є те, що завдяки стимулюванню вона спонукає власників і працівників до досягнення більш високих результатів. По-друге, вона пов’язана не тільки із формуванням прибутку, але і з процесами його розподілу та використання. При цьому прибуток забезпечує зв’язок інтересів суспільства, підприємств і окремих працівників.
Узагальнююча функція являє собою підсумок роботи, який залежить від рівня собівартості, кількості та якості продукції, продуктивності праці, ступеня використання виробничих фондів, організації управління матеріально-технічним постачанням тощо. Величина прибутку складається під впливом багатьох чинників і відображає практично всі сторони діяльності підприємства [140, с. 20].
Отже, для менеджерів, які не є власниками підприємства, прибуток є головним критерієм успішності їхньої діяльності.
Так, зростання рівня прибутку підприємства підвищує «ринкову ціну» менеджерів, що позначається на рівні їх особистої заробітної плати. З іншого боку, регулярне зниження рівня прибутку їхнього підприємства погіршує результативність їхньої кар’єри, тобто зменшує одержувані доходи, перспективи подальшого працевлаштування та ін. Відносно інших працівників, то рівень доходу підприємства також є, дійсно, важливою рушійною силою їхньої діяльності. Зокрема, якщо на підприємстві існують премії за участь найманих робітників в одержанні підприємством прибутку. Прибуток підприємства не є виключно гарантією їхньої зайнятості (за наявності рівних умов), але, в якомусь сенсі, сприяє одержанню додаткової матеріальної винагороди за працю та задоволенню більшості їхніх соціальних потреб.
Прибуток створює базу економічного розвитку загалом. Механізм розподілу прибутку підприємства за допомогою податкової системи сприяє наповненню дохідної частини державних бюджетів усіх рівнів (місцевих, загальнодержавного). Завдяки цьому держава має змогу з успіхом здійснювати функції, що покладені на неї, та реалізовувати намічені програми розвитку економіки.
Критерієм ефективності діяльності конкретного підприємства є прибуток. Підприємство, яке не отримує прибуток в умовах ринкової економіки нежиттєздатне і гине. Порівняно з галузевим, персональний рівень прибутку підприємства визначає ступінь уміння (досвіду, ініціативності, підготовленості) менеджерів з успіхом реалізовувати господарську діяльність в умовах ринкової економіки.
Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, забезпечуючи його розвиток [16-17]. У системі внутрішніх джерел формування цих ресурсів прибутку належить провідна роль. Чим вищий рівень отримання прибутку підприємства під час його господарської діяльності, тим меншою є потреба в залученні коштів із зовнішніх джерел за інших рівних умов, а отже, тим вищий рівень самофінансування його розвитку, реалізації стратегічної мети цього розвитку, а значить, підвищення конкурентноздатності підприємства на ринку. Разом із тим, на відміну від певних внутрішніх джерел формування фінансової результативності підприємства, прибуток – це постійне джерело, відтворення якого в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі.
Прибуток є головним джерелом збільшення ринкової вартості підприємства [16, с. 514]. По-перше, чим вищий прибуток, тим у більшій мірі підприємство може здійснити розширене відтворення, спрямовуючи його частину на приріст активів, тобто капіталізуючи його, отже, тим вище ринкова вартість підприємства загалом. По-друге, підприємство, яке ефективно працює на ринку, має відмінну ділову репутацію.
Прибуток підприємства є найважливішим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства [16, с. 522; 17, с. 120]. Соціальна роль прибутку, передусім, полягає у тому, що кошти, перераховуванні під час оподаткування до бюджетів різних рівнів, є джерелом реалізації різноманітних місцевих і загальнодержавних програм і сприяють «виживанню» окремих соціально незахищених (чи недостатньо захищених) верств населення.
Прибуток є основним захисним механізмом підприємства від банкрутства [16-17]. За інших рівних умов підприємство набагато успішніше долає кризовий стан, маючи високий потенціал генерування прибутку. Завдяки капіталізації одержаного прибутку можна швидко збільшити частку високоліквідних активів і власного капіталу за умов зниження обсягу застосованих позикових коштів, і сформувати відповідні резервні фінансові фонди. В умовах ринку підприємець має сам визначати рівень цін на товар, ураховуючи конкретні умови угоди, а також комерційні умови роботи підприємства, досягнутого рівня витрат тощо. Це дозволяє нам у більш узагальненій формі зробити висновок, що прибуток у ринковій економіці формується за рахунок багатьох джерел, різних за своїм економічним змістом і кількісної визначеності. На наш погляд, найбільш точно відображає сутність прибутку, враховуючи його характеристики у період реформування національної економіки, є визначення, дане І. О. Бланком, який стверджував, що «Прибуток – це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, що визначає різницю між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності» [16, с. 35].
Наразі акцент розуміння прибутку змістився: якщо раніше прибуток трактувався як основне устремління і приватна справа учасників ринку, то з кінця 90-х рр. йому відводиться макроекономічна роль головної рушійної сили ринкової економіки, що забезпечує інтереси не тільки власників і персоналу підприємства, але й держави. Процеси монополізації і зміни економічної політики держави у бік усе більшого регулювання діяльності господарюючих суб’єктів у відношенні прибутку дозволяють нам зробити висновок, що метою отримання прибутку підприємством є досягнення певного рівня конкурентоспроможності. Тому, враховуючи специфічні особливості, яких нині набула дана економічна категорія, пропонуємо сформулювати визначення категорії «прибуток» таким чином: прибуток – чистий дохід підприємця на вкладений капітал, виражений у грошовій формі, що характеризує винагороду за ризик підприємницької діяльності та визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності та спрямований на досягнення конкретного рівня конкурентоспроможності й іміджу підприємства.
1.2.Управління прибутком на етапі його формування
Система управління прибутком має бути органічно інтегрована із загальною системою управління підприємством, оскільки прийняття управлінських рішень у будь-якій сфері діяльності підприємства прямо або опосередковано впливає на рівень прибутку, який, у свою чергу, є основним джерелом фінансування розвитку підприємства та зростання доходів його власників і працівників. Ефективна система управління прибутком підприємства дозволяє в повному обсязі реалізувати намічені цілі та завдання, сприяє стійкому розвитку підприємства та забезпечує його ефективну діяльність. Відсутність єдиного методичного підходу щодо формування системи управління прибутком з ціллю ефективного функціонування підприємства стає важливим аспектом подальшого дослідження.
На сьогодні сформульовано основні принципи формування системи управління прибутком, а саме [6]:
1. Принцип інтеграції із загальною системою управління підприємством. Передбачає узгодженість цілей системи управління прибутком і стратегічних цілей розвитку підприємства, адже процес управління прибутком охоплює всі аспекти діяльності підприємства та є результатом його фінансово-господарської діяльності.
2. Принцип безперервності, що пояснюється необхідністю постійного функціонування системи управління прибутком, оскільки діяльність підприємств має безперервний характер.
3. Принцип системності, тому що метою розроблення управлінських рішень з питань управління прибутком підприємства є досягнення найбільшого економічного ефекту при існуючих ресурсних обмеженнях.
4. Принцип комплексності. Він забезпечує високу результативність формування та використання прибутку підприємством загалом.
5. Принцип динамічності управління, що вимагає швидке пристосування системи управління прибутком до постійних змін зовнішнього й внутрішнього середовища.
6. Принцип варіативності підходів до розробки окремих управлінських рішень. Полягає в розробленні та аналізі альтернативних сценаріїв розвитку господарської діяльності підприємства та прийняття на їх основі управлінських рішень стосовно управління прибутком.
7. Принцип орієнтації на стратегічні цілі розвитку підприємства.
Головною метою управління прибутком є його максимізація, оскільки:
1) можливість генерування прибутку визначає економічну стійкість і ефективність діяльності підприємства, його платоспроможність і кредитоспроможність;
2) прибуток – це головне джерело поточного і стратегічного розвитку підприємства, індикатор його кредитоспроможності;
3) прибуток і пов’язані з ним можливості зростання бізнесу і капіталу являють собою основний інтерес власників підприємства. Завдяки дієвому механізму управління прибутком підприємства стає можливим повноцінне здійснення його цілей і завдань, а також успішне управління підприємством.
Організаційно-методичне та нормативне забезпечення системи управління прибутком є запорукою ефективного функціонування підприємства, його довгострокового розвитку та забезпечення виконання поставлених цілей. Адже управління прибутком поєднує у собі сукупність функціональноорганізаційних блоків, що пов’язані із вирішенням конкретних завдань. Зі сторони фінансового менеджменту результативним показником є прибуток, який характеризує співвідношення витрат понесених на ведення господарської діяльності та його фінансових результатів.
Система управління прибутком орієнтована виключно на 109 підвищення рівня рентабельності, яке слід досягати тільки за рахунок підвищення ефективності роботи підприємства [76, с. 107]. Специфіка і відмінності зовнішніх і внутрішніх умов господарювання кожного конкретного підприємства не дозволяють виробити єдину модель оптимізації чинників, що впливають на рентабельність, яка була б універсальною. Однак, це не заважає нам виробити єдині принципи і підходи до управління прибутком на різних стадіях розвитку, через які проходять усі торговельні підприємства.
Можна виокремити 4 стадї життєвого циклу товарів підприємства і провести паралель з стратегією управління прибутком на кожному етапі.
1-й етап – «пренатальний». Це етап розробки бізнес-плану підприємства і його торгово-технологічної схеми.
2-й етап – «дитинство підприємства». Відкриття підприємства і вихід його на ринок.
3-й етап – «зрілість підприємства». Комерційний успіх підприємства.
4-й етап – «деградація підприємства».
У ході виокремлення різних етапів життєвого циклу підприємства необхідно застосувати різні стратегічні підходи для їх реалізації. Ця класифікація життєвого циклу на різні стадії розвитку ставить перед підприємцем низку питань, що потребують стратегічних рішень. Розглянемо особливості кожного етапу життєвого циклу підприємства, які необхідно враховувати під час розробки його економічної стратегії, у тому числі стратегії управління прибутком.
Кожне підприємство, незалежно від його розмірів, повинне мати певні цілі, що не мають відношення до прибутку, цілі, які у загальному виправдовують його існування і функціонування на ринку. Основоположні цілі підприємства реалізуються в його стратегічних цілях і тактичних завданнях. Основною метою першого, пренатального, етапу є організація торговельного процесу, підготовка об’єкта до початку роботи і створення умов для подальшого швидкого й динамічного зростання. Виведення підприємства на ринок потребує великих часових і капітальних вкладень. На першому етапі грошові потоки підприємства негативні, тому що витрати ще не покриваються запланованими доходами. Цей етап пов’язаний із оцінкою ринку збуту, потенційних конкурентів і аналізом беззбитковості проектованого підприємства. Фінансування здійснюється виключно за рахунок власних джерел.
Головними завданнями підприємця на цьому етапі повинні стати [25, с. 125-128]:
– розробка бізнес-плану майбутнього підприємства;
– реєстрація підприємства;
– отримання ліцензії;
– будівництво або оренда приміщення;
– закупівля і монтаж устаткування;
– підбір персоналу;
– організація реклами.
Задачами менеджменту торговельного підприємства у галузі управління прибутком на пренатальному етапі розвитку є:
1. Формування основ стратегії управління прибутком.
2. Проектування організаційної структури управління прибутком на підприємстві.
3. Розробка методичного забезпечення оцінки якості прибутку.
4.Розробка фінансового розділу бізнес-плану – прогноз беззбитковості бізнесу.
Другий етап життєвого циклу «дитинство підприємства» пов’язаний із безпосереднім виходом підприємства на ринок. Цільовою установкою другого періоду є становлення бізнесу і виведення підприємства в точку беззбитковості. Даний етап характеризується досить високими темпами обсягів продажів та прибутку, якщо пропонована торговим підприємством послуга відповідає вимогам ринку та готова до високого рівня ризику і конкуренції.
Вважаємо, що цей етап життєвого циклу торгового підприємства пов’язаний із максимальним підприємницьким ризиком, і багато підприємств можуть просто не пережити його. Якщо підприємцю вдається, наразі, відкрити власну справу і почати реалізовувати торговельну послугу, то це означає, що на даній стадії різко зростуть витрати, але ще не доходи.
На даній стадії розвитку доступ до кредитних ресурсів для підприємства також практично закритий. Грошові потоки підприємства поки ще негативні. Тому, якщо власних коштів підприємця не вистачить для покриття базових витрат (придбання обладнання та товарних запасів, оренду приміщення тощо), підприємство може так і не перейти на стадію зрілості. «Смертність» на цьому етапі становить, за оцінками фахівців, від 30 до 50 % новостворених торговельних підприємств [25, с. 127].
1 2 3 4 5 6 7 8