Ім'я файлу: фіз.docx
Розширення: docx
Розмір: 173кб.
Дата: 23.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
віан.docx
Пилипчук Катерина.pdf
право.docx
папємаше.docx
Розширення: docx
Розмір: 173кб.
Дата: 23.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
віан.docx
Пилипчук Катерина.pdf
право.docx
папємаше.docx
1.3. Вікові та морфофункціональні особливості розвитку і здоров’я старшокласників
Здоров’я населення є найвищою цінністю, обов’язковим компонентом розвитку і соціально-економічного процвітання країни. Саме тому створення оптимальних умов для реалізації потенціалу кожного громадянина впродовж усього життя та досягнення адекватних стандартів якості життя і добробуту населення є одним з основних завдань Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», затвердженої указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5, та частиною зобов'язань у рамках угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Також на законодавчому рівні захист здоров’я передбачає низка законів України: «Про охорону здоров’я», «Про освіту», «Про середню освіту», «Державна програма розвитку фізичної культури і спорту», міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації», «Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту» «Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті».
Проте період політичних та економічних змін, тривалих воєнних дій в Україні викликав низку медико-екологічних проблем, які становлять загрозу для здоров’я різних груп населення.
Людство часто забуває, що охорона власного здоров’я ― це безпосередній обов’язок кожного. Нерідко елементарне нехтування правилами здорового способу життя призводить до того, що в 25-30 років організм потребує медичного втручання.
Так, сьогодні стан здоров’я населення України оцінюється як незадовільний, що пов'язано з високим рівнем загальної смертності (13,9 людини на 1000 населення), який неухильно зростає. Дані Європейської бази даних «Здоров’я для всіх» свідчать, що вищі ніж в Україні стандартизовані коефіцієнти смертності реєструються тільки в Росії, Казахстані і Молдові; Ці дані характеризуються низькими рівнями середньої очікуваної тривалості життя (71,31 року – нижчі лише в Росії, Казахстані, Туркменістані) і тривалості здорового життя (59,2 роки); одним із найвищих у Європейському регіоні природним спадом населення (-4,3 на 1000 населення у 2015 р.); відсутністю ознак подолання епідемій туберкульозу і ВІЛ/СНІД.
Основними передумовами високого рівня смертності є такі фактори ризику, як паління, зайва вага, відсутність фізичного навантаження та надмірне вживання алкоголю поряд із невирішеними проблемами поширення інфекційних хвороб і високим рівнем травматизму. При цьому для більшості населення власне здоров’я не є пріоритетом. Особливе значення має дитяче здоров’я, яке є тонким індикатором негативних змін в країні.
Дослідження, проведені у 2014 році в рамках міжнародного проекту «Здоров’я й поведінкові орієнтири української молоді, що навчається», містили опитування підлітків і керівників навчальних закладів. Вони показали, що досвід куріння мають від 20 до 78% учнів (залежно від віку й місця навчання), пробували хоч колись курити 55% опитаних хлопців та 41% дівчат у віці 11–15 років. 46% респондентів вживали алкоголь у цьому ж віці. Досвід уживання наркотичних засобів у своєму житті мали 16% підлітків у віці 15–17 років. 38% молоді, що навчається, як мінімум раз на рік брали участь у бійках, 32% зверталися по допомогу до медиків з травмами [24].
Адже на тлі зменшення кількості дитячого населення (7971 638 дітей 0–17 років у 2012 р. і 7614 006 у 2016 р.) рівні захворюваності і поширення хвороб залишаються значними – поширення хвороб становить 1922,8 у 2012 р. і 1777,16 у 2016 р. на 1000 дітей відповідного віку, а захворюваність – 1385,0 та 1316,07 відповідно (рис. 1.1) [19].
Захворюваність – рівень вперше зареєстрованих захворювань за календарний рік на певній території, при цьому враховуються всі гострі та вперше встановлені протягом року хронічні захворювання [19].
Поширеність захворювань – рівень усіх зареєстрованих захворювань за календарний рік: гострих і хронічних (зареєстрованих під час першого звертання в поточному році, а виявлених як в поточному, так і в попередні роки) [19].
Упродовж останніх років здоров’я дітей підліткового віку залишається незадовільним при негативній тенденції: поширення хвороб коливається в межах 2022,3–2154,5 на 1000 дітей підліткового віку, а захворюваність – 1188,2– 1249,76, із найнижчими їх рівнями у 2014 р. (рис. 1.2).
Загальна тенденція до зростання захворюваності підлітків зумовлена переважно зростанням новоутворень (5,77 у 2012 р. і 6,7 у 2016 р. на 1000 дітей підліткового віку), хвороб крові і кровотворних органів (7,27 і 8,49 відповідно), органів дихання (645,62 і 728,88 відповідно), органів травлення (51,95 і 57,13 відповідно).
При цьому відмічається позитивна тенденція щодо захворюваності дітей підліткового віку на розлади психіки і поведінки (-26,62%), хвороби системи кровообігу (13,91%), деякі інфекційні та паразитарні хвороби (-10,98%) тощо (табл.
1.3).
Таблиця 1.3
Захворюваність дітей віком 15-17 років за окремими класами зареєстрованих хвороб в Україні на 2012 та 2016 р, кількість випадків на 1 тис. дітей підліткового віку [19]
| Клас хвороб | Захворюваність | |
| 2012 | 2016 | |
| усього хвороб, також: | 1188,2 | 1249,9 |
| деякі інфекційні та паразитарні хвороби | 40,09 | 35,7 |
Продовження табл. 1.3
| новоутворення | 5,8 | 6,7 |
| хвороби крові й кровотворних органів та окремі порушення | 7,3 | 8,5 |
| ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення | 27,7 | 24,9 |
| розлади психіки та поведінки | 5,6 | 4,08 |
| хвороби нервової системи | 33,5 | 30,9 |
| хвороби ока та його придаткового апарату | 50,5 | 51,4 |
| хвороби вуха | 34,01 | 34,7 |
| хвороби системи кровообігу | 18,2 | 15,6 |
| хвороби органів дихання | 645,6 | 728,9 |
| хвороби органів травлення | 51,9 | 57,1 |
| хвороби шкіри та підшкірної клітковини | 82,4 | 81,8 |
| хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини | 50,9 | 47,8 |
| хвороби сечостатевої системи | 55,3 | 54,5 |
| природжені вади розвитку, деформації та хромосомні | 1,96 | 1,8 |
| травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників | 72,3 | 65,9 |
Як і в попередні роки, у 2016 р. спостерігалася регіональна диспропорція захворюваності (у 2,1 разу) і поширення хвороб (у 2,4 разу) (табл.1.4).
Таблиця 1.4
Захворюваність серед дітей підліткового віку
в розрізі регіонів у 2016 р, кількість випадків на 1 тис. дітей підліткового віку [19]
-
Області
Захворюваність
Київська
1819,7
м. Київ
1527,5
Івано-Франківська
1682,6
Харківська
1598,6
Дніпропетровська
1566,5
Рівненська
1513,3
Волинська
>1100,0
Закарпатська
Херсонська
Тому варто з раннього дитинства вести активний спосіб життя, загартовуватись, займатись фізичною культурою і спортом дотримуватись правил особистої гігієни, раціонального харчування, словом, намагатися всіма раціональними засобами досягти справжньої гармонії здоров’я.
Вік дітей старшого шкільного віку припадає на період завершення морфофункціонального дозріванням усіх фізіологічних систем тіла людини. Функції організму стають наближеними до дорослої людини асиміляції переважає над дисиміляцією. Величина основного обміну – 2500 ккал/добу для дівчат та близько 3000 ккал/добу для юнаків.
За даними Фарбера, вік 15-17 років характеризується активним формування кори великих півкуль. Дані метаморфози протікають у проекційних зорових зонах, соматосенсорній корі. В корі лобової, зорової, соматосенсорної та асоціативних зон кори великих півкуль головного мозку зростає частка пірамідальних нейронів, в той же час кількість перехідних форм нейронів зменшується. Також, у лобних долях висліджується зростання вмісту зірчастих клітин, що свідчить про дещо пізніший розвиток асоціативних систем, де спостерігається значне ускладнення міжнейронних зв’язків. Саме у цей віковий період нейронні ансамблі, що виступають структурно-функціональною основою обробки інформації, досягають дорослого типу [2, 16].
У старшому шкільному віці значно зростає роль коркових структур у регуляції психічної діяльності і фізіологічних функцій організму. Після періоду деякого погіршення процесів вищої нервової діяльності у середньому шкільному віці спостерігається відновлення високого рівня врівноваженості нервових процесів, процеси збудження і гальмування гармонійно поєднуються, покращується диференціація умовних подразників, більш стійкою стає увага, посилюється роль другої сигнальної системи, покращується пам’ять. По завершенню старшого шкільного віку усі властивості основних нервових процесів досягають рівня дорослої людини. Проте не слід забувати, що у процесах вищої нервової діяльності важливе значення має сприйняття інформації, у якому важливу роль відіграють центральні та периферійні ділянки аналізаторів. Хоча основні процеси розвитку аналізаторів завершуються набагато раніше, проте окремі процеси вдосконалення їхніх функцій тривають і у старшому шкільному віці [16].
До старшого шкільного віку всі основні механізми управління рухами уже сформовані. Продовжується вдосконалення міжцентральних взаємозв’язків що сприяє вдосконалюються сенсомоторні і соматовісцеральні рефлекси. Добре диференціюються і відтворюються м’язові зусилля. Досягається висока точність рухів, координація діяльності м’язів. Покращується координація рухових і вегетативних функцій. Завершається розвиток асоціативних зон кори – передньої лобові та задньої нижньотім’яніої доль. Дані перетвореня сприяють більш точній просторовій орієнтації рухів, зростає швидкість прийняття рішень та вирішення завдань, зберігати високу розумову працездатність в умовах інтенсивної розумової діяльності у випадках дефіциту часу. Стає значно інформативнішим відчуття втоми. Юнаки 18-19 років можуть відчувати втому ще до появи її проявів, що дає змогу краще розподіляти сили, більш ефективно вирішувати тактичні завдання. Зростає ролі правої півкулі, що дає змогу вдосконалити абстрактно-логічні операції, словесну регуляцію рухів, процесів екстраполяції. Центральна нервова система набуває характерних рис дорослої особи проте осаточно сформується до 20 років. А в старшокласників вона ще відрізняється меншими функціональними резервом та низькою стійкістю до значних фізичних і розумових навантажень. Морфофункціональна будова центральної нервової системи, а разом з нею і вища нервова діяльність відповідає рівню дорослого організму приблизно у 20 років. На цей момент загальна маса мозку в середньому складає 1400 г у хлопців та 1260 г у дівчат.
У старшокласників вдосконалюється стереоскопічність зору, збільшується поле зору та пропускна здатність зорового аналізатора до 20-22 років, вдосконалюється процеси темної та світлової адаптації
Вважається, що у юнацькому віці триває вдосконалення вестибулярної сенсорної системи, оскільки після 16 років спостерігається покращення здатності до підтримки рівноваги. В продовж 14-19 років спостерігається максимальна гострота слуху, проте після 20 років поступово зменшується.
У кістковій системі дітей старшого шкільного віку завершуються процеси оссифікації про те ще відбувається у різний час, зростає товщини стінок кісток за рахунок збільшення вмісту у ній солей кальцію, фосфору, магнію, посилюється зв’язковий апарат, пропорції тіла відповідають дорослій людині. Отже, на момент завершення старшого шкільного віку кісткова система за багатьма параметрами відповідає рівню розвитку дорослого організму, хоча остаточне її формування завершується лише у віці 25-30 років [3].
Об’єм та маса м’язів зростає, у віці 15 років становить 33% від маси тіла, а у віці 18 років – уже 44,2%. Та остаточне завершення потовщення м’язових вроркон завершуються значно пізніше – лише у віці 30-35 років. У юнацькому віці тривають процеси дозрівання м’язової тканини, м’язів, глікогенових та жирових запасів волокон (М.М. Безруких, Д.А. Фарбер, 2002) [12].
Серцево-судинна система та система крові старшокласників аналогічна дорослій. Частково можуть спостерігатись прояви дихальної аритмії але повне морфологічне та функціональне дозрівання серця відбувається у 20-21 рік. Так, об’єм серця досягає 130-150 мл (дорослі – 280 мл.), хвилинний об’єм крові – 3-4
(дорослі – 5-6 
). Систолічний об’єм у 17 років становить складає 70 мл, а ЧСС – на рівні дорослого. Тривають процеси збільшення товщини серцевої стінки, наростання маси серця. Загалом зміни у серцево-судинній системі (зменшення ЧСС, збільшення періоду загальної діастоли, збільшення пульсового тиску, збільшення часу кругообігу крові) свідчить про економізацію функцій [6]. Дихальна система сташокласників наближена до дорослого організму. ЖЄЛ у юнаків сягає значення в 3520 мл, а у дівчат 2760 мл, зменшується частота та зростає глибина дихання, що свідчить про економізацію роботи дихальної системи. Розвиток дихальної системи завершується у дівчат у 17-18 років, а у юнаків – у 1920 років [6].
Нерівномірно в процесі онтогенезу відбуваються і зміни функціональних властивостей м’язів. Проаналізуємо зміни таких властивостей, як швидкість, сила, спритність, витривалість у старшому шкільному віці. Слід зазначити, що у дівчат у цьому віці виникають певні зміни у проявах рухових якостей, пов’язані із овуляційно-менструальним циклом [17].
Варто відзначити, що найбільш інтенсивний розвиток з поміж фізичних якостей стосується швидкісних показників. Проте вже в 13-14 років ці показники досягають рівня дорослого. Даний період також є сенсативним для розвитку швидкісно-силових якостей, як зазначає Л.В. Волков [40]. Отже, очевидно, що швидкісні якості досягають свого оптимуму ще до старшого шкільного віку, який менш придатний для їх розвитку. У старшому шкільному віці відбувається стабілізація показників спритності рухів [40].
На відміну від описаних вище якостей, у старшому шкільному віці і далі триває інтенсивне зростання силових показників м’язів. Так, середня сила різних груп м’язів у 16-17 річних порівняно з 14-річними зростає в 1,75 разів. Водночас після 17 років зростання силових показників уповільнюється. Так, у середньому сила м’язів 20-30 річних перевищує таку 16-17-річних лише у 1,1 рази. Сенситивний період сили – 14-17 років (максимальний – 18-20 років до 45 років). Станова сила у 18 років – 125-130 кг. Отже, у старшому шкільному віці спостерігається значний приріст силових показників м’язів, після завершення цього періоду він значно уповільнюється [19].
Витривалість у старшому шкільному віці знову досягає високих значень після деякого спаду у період статевого дозрівання. Проте на момент закінчення школи витривалість, як правило, не перевищує 90% від рівня витривалості дорослих. Сенситивний період загальної витривалості – 15-20 років (максимальна – 20-25 років і до 55 і більше). Максимального рівня показники витривалості досягають у 25-30 років [13, 17].
Фізична працездатність юнаків перебуває на високому рівні. Юнак може виконати обсяг роботи, що у 20-30 разів перевищує можливий у 9-10 років.
Збільшення працездатності є результатом вдосконалення систем регуляції, структурної перебудови м’язів та власне збільшення маси тіла
Гнучкість у старшому шкільному віці дещо погірується в порівнянні із середнім шкільним віком [6].
Координаційні здібності старшокласників досягають оптимального розвитку і у 18-25 років уже відповідають рівню дорослого організмуя [16].
Отже, старший шкільний вік – це період незначних анатомо-фізіологічних змін і досягнення організмом юнаків функціонального рівня дорослої людини.
Серед чинників, які негативно впливають на стан здоров’я школярів можна вважати збільшення та інтенсифікацію освітнього процесу, формування розкладу уроків. Тривалість занять складає 6-7 годин на день. Згідно з “Державними санітарними правилами і нормами влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу” учні 10-11 класів повинні витрачати на домашні завдання не більше 3 годин, отже близько 8-9 годин старшокласники вимушені працювати у сидячому положенні. За даними науковців [47] до 50% учнів гімназій закінчують навчальний день з ознаками вираженої перевтоми. Для звичайних шкіл цей показник знижується до 20-30%. Таке перевантаження супроводжується імунними і гормональними дисфункціями.
Крім того, не завжди якісно реалізована система фізичного виховання в освітньому закладі веде до зниження рухової активності підлітків, що призводить до порушення обміну речовин, набуття надлишкової маси тіла, ендокринних захворювань та інших недуг [12].
Також не варто забувати про відсутність добре обладнаних спортзалів, низьку якість питної води в освітніх установах, погану організацію харчування школярів. Не покращують ситуації такі фактори як раннє паління, вживання спиртних напоїв тощо.
"Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка" у 2015 році було проведене соціологічне опитування, у якому взяли участь 6674 респондентів, учнів 9-11 класів загальноосвітніх шкіл. Це опитування показало, що в середньому учні проводять 2-3 години в інтернеті впродовж робочого дня і 4-5 годин впродовж вихідного дня. У 47,3% опитаних виявлено помірну залежність від комп’ютерних онлайн-ігор, 3,4% мають сильну залежність.Зважаючи на сказане вище, бюджет часу школяра доволі обмежений, а вільний часу приділяється для низької рухової активності.
Безумовно, що заняття фізичною культурою і спортом повинні відбуватися з якихось мотивів, мати стимули, що будуть локомотивом у навчальній діяльності. Такою рушійною силою виступають інтереси, потреби, ідеали, цінності, які диктує суспільство. Загалом відомо, що мотив є тим рушієм, що спонукає людину до дій, і у працях вітчизняних науковців ототожнюється з потребою. Мотивація утворюється під впливом низки факторів. Учені Н. А. Антонова, Ю. А. Бородіна [2, 27] виділяють фактори, що сприяють руховій активності. Серед них: особистісні, ситуаційні, поведінкові, організаційні. Автори Г. П. Грибан [57], Г. В. Безверхня [15], Е. П. Ільїн [9], Т. Ю. Круцевич [17] вказують на комунікативні, сімейні, соціальноекономічні, які можна об’єднати у зовнішню групу факторів, до якої можна віднести оточення, діяльність вчителя, задоволення від процесу та ін., та внутрішню групу факторів: усвідомлення власної діяльності, бажання удосконалення тощо [15].
Варто зазначити, що учень керується кількома мотивами, і як твердять Т. Ю. Круцевич [15], О. Ю. Малоземов [18], навчальна і тренувальна діяльність є полімоторною. Коли мотиви однаково спрямовані ― то виникає посилення мотивації, якщо ж вони мають різноплановий характер, то перемагає більш значний, який і буде визначати подальшу діяльність. Але рівень мотивації у дорослих важко утримати, а в роботі з дітьми тим паче, тому доводиться використовувати різні види стимулювання [25]. Стимул виступає певною прихованою зброєю вчителя у боротьбі з лінню учнів; для підвищення навчальної активності учнів за допомогою зовнішніх збудників, які передбачають особистісно-значущі заохочення учнів у вигляді високих оцінок, похвальних грамот тощо [29]. У такому випадку учні використовують свої досягнення лише як засіб задоволення якихось інших потреб, тому стимулювання ефективне, якщо сприяє пробудженню інтересу до навчальної діяльності [45].
Зрозуміло, що аби мотивувати дитину, потрібно мати широкий спектр засобів. Але відділити мотивацію від спонукань, таких, як: інтерес, прагнення, потреби, цілі ― неможливо, бо саме вони складають ту рушійну силу, що змушує людину змінюватися і досягати “вершин”. Та мотиваційне поле не стоїть на місці, і з плином часу змінюється відповідно до вікових та змістових особливостей. Вчені Г. В. Безверхня [15], В. Р. Ніколаєв [17] довели, що між мотивом і метою існує зв'язок, що регламентує, формує процес фізичного вдосконалення. Як свідчить досвід, до формування потреб у фізичному вдосконаленні варто більш ретельно ставитись вже з середнього шкільного віку, коли учні починають усвідомлювати причини успіхів та невдач й ті цілі, які ставить вчитель [31].
Тому першочерговим завданням навчального закладу є, за допомогою викладачів, правильно сформувати потреби й інтереси школярів, які стануть в майбутньому цінностями для дорослої людини, залучаючи до цього процесу й батьків. Безумовно, цінності можуть змінюватися під впливом життєвих ситуацій, але фізичне виховання посідає насправді вагоме місце в цій ієрархії цінностей [25, 29, 59].
Адже виникненню в учнів стійкого інтересу до фізично активного способу життя, на думку вчених [27], сприяють належно організовані уроки фізичної культури, різноманітні фізкультурно-оздоровчі заходи, які відбуваються в школі, а також залучення школярів до самостійної організації та проведення фізкультурнооздоровчих заходів у режимі навчального дня. У своїх дослідженнях науковці [15] відмічають, що більшість учнів (87,3 %) добре знає, що активний рух сприяє гармонійному фізичному розвитку людини, попереджає виникнення хронічних хвороб серця, гіпертонії, неврозів, артритів, сколіозу, ожиріння й інших захворювань. Але в процесі навчання учнів у школі, спостерігається тенденція зниження їх інтересу до занять фізичною культурою [19].
1 2 3 4 5 6 7 8 9