1   2   3   4   5   6   7   8   9
Ім'я файлу: фіз.docx
Розширення: docx
Розмір: 173кб.
Дата: 23.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
віан.docx
Пилипчук Катерина.pdf
право.docx
папємаше.docx

1.2 . Аналіз програм з фізичного виховання, що функціонують у світі


Під час аналізу програм з фізичного виховання, що існують в країнах світу, було виявлено різні варіанти діяльності та організації навчального процесу, які відрізняються від вітчизняних [21, 22]. Варто відмітити спільну мету більшості програм, які спрямовані на створення у молодої людини чіткого усвідомлення, що фізичні вправи – це природні ліки, які варто використовувати протягом усього життя [2]. Як це бачимо в країнах Азії, де в школах широко застосовують різноманітні види народної гімнастики, отримані в школі знання супроводжують дітей протягом життя, тому часто люди літного віку практикують у міських парках і скверах різновиди народної гімнастики. Особливістю навчання у Китаї є велика кількість шкіл, де тривалість навчання складає від 7 до 10 годин на день та проживання дітей протягом навчального тижня у шкільних гуртожитках. Така міра не є обов’язковою, але вона створює зручності й економить час, що витрачається на дорогу до навчального закладу. Старша школа є платною, винятком є обдаровані діти, за яких сплачує держава. Мінімальна кількість занять фізичною культурою у школі визначається державою, проте кожна школа має відносну самостійність і право збільшувати кількість фізичного навантаження для своїх вихованців. Кількість уроків фізичної культури складає 3-4 уроки на тиждень. Також існує іспит з фізичної культури. Щоб учня допустили до іспиту, він не повинен пропустити більше третини від усіх годин за рік, які відведені на уроки фізичної культури. Іспит з фізичної культури є обов'язковим і розглядається як важливий для досягнення національних стандартів освіти. Оцінка з фізичної культури впливає на загальний рейтинг випускників шкіл та їхню можливість вступити до бажаного вищого навчального закладу. Якщо учень не складе іспит з фізичної культури, він не зможе отримати шкільний диплом, а лише сертифікат про те, що він прослухав низку курсів [23]. Останніми роками іспит з фізичної культури введено до програми завершення середньої школи, отже учні, що його не складуть, можуть не мріяти про подальшу освіту у старших класах [49].

Італійська система фізичного виховання не вибивається із загальноєвропейського спрямування. Основною метою, згідно з програмою, є досягнення оптимального фізичного розвитку, вдосконалення техніки виконання раніше вивчених вправ. Зміст дисципліни передбачає вивчення структури і правил індивідуальних і командних видів спорту, застосування основних принципів теорії та методики тренувань, ознайомлення з основами харчування під час фізичної активності, проблемами допінгу у спорті.

Учні мають можливість відвідувати додаткові заняття з фізичної культури (максимум 6 елективних годин). Найпоширенішими видами спорту, які обирають учні, є: заняття на велотреку, плавання, гімнастика, гірськолижний спорт, спортивне орієнтування, а також волейбол, футбол та баскетбол. Як правило, такі заняття проводить учитель і вони спрямовані, як стверджують італійські фахівці [18, 21], на зростання мотивації до занять спортом, а також формування відчуття колективізму в учнів. Інколи такі факультативні заняття проводять спортивні асоціації (у такому випадку вони є платними і здійснюються з метою пошуку талановитих спортсменів). Незважаючи на розвинену шкільну інфраструктуру, в багатьох школах немає належних спортивних майданчиків та спортивних залів. Для учнів цих шкіл організовані заняття в спеціальних спортивних центрах, що обслуговують кілька навчальних закладів. Зазвичай у таких центрах окрім спортивних залів є басейни, в яких школярі мають можливість займатися плаванням безкоштовно [37].

Як і в багатьох західних країнах, у Норвегії заняття фізичною культурою та спортом поза навчальними закладами організовані за клубним принципом. Існує багато клубів, у яких, за офіційними даними, тренується п’ята частина населення країни. Дуже популярні в Норвегії різні види туризму, довготривалі пробіги на лижах, велосипедні гонки, хокей із м’ячем, гандбол, орієнтування на місцевості, футбол, стрибки з трампліна, біатлон, лижне двоєборство [18, 29].

Майже півстоліття Скандинавські країни ведуть активну роботу щодо впровадження та використання різних засобів і форм оздоровчої рекреації серед усіх вікових груп населення.

Мета й завдання освітнього процесу фізичного виховання є схожими для більшості країн Європи та світу, однак їм притаманні свої національні особливості і вони мають тісний міжпредметний зв’язок. Фізичне виховання вже не розглядається тільки як засіб поліпшення фізичних якостей та здібностей, а й відчутно впливає на розвиток когнітивних процесів, підвищення мотиваційних та моральних аспектів.

Все це доповнюється рекламою здорового способу життя [81].

Така діяльність знижує рівень шкідливих звичок населення, а в поєднанні із хорошою екологією дає значний приріст в тривалості життя громадян – на 5-10 років за даними ВООЗ.

Навчально-виховний процес у Швеції здійснюється на підставі програми, яка затверджена Департаментом шкільних програм. Навантаження урочного типу з фізичного виховання у старшій школі незначне, і коливається у різних школах від 1 до 2 уроків на тиждень, проте потужна позаурочна та позашкільна діяльність гуртків та секцій доповнює невелику урочну частину [30].

Неабияку увагу приділяють умінню плавати. З третього класу учні в обов’язковому порядку відвідують заняття, які проводяться у позаурочний час. Вміння плавати є обов’язковою умовою для закінчення початкової школи. У наступних класах також є обов’язковим засвоєння прийомів рятування потопельників та надання їм першої долікарської допомоги. Учні, які у процесі навчального року не навчились плавати, повинні відвідувати заняття тимчасових секцій плавання протягом 1-1,5 місяця. Крім того, під час зимових канікул понад 3540% всіх учнів у віці від 13 до 18 років на 8 днів виїжджають у лижні спортивні табори [1].

Система фізичного виховання школярів у Норвегії ґрунтується на формуванні в учнівської молоді рухових, соціальних й інтелектуальних компетенцій, які необхідні їм для участі у самостійній руховій рекреаційній діяльності. Ця концепція підтримує ідею суспільної значущості фізичної культури для кожної особистості. Однією з основних особливостей освітнього процесу є те, що з 9 класу учнів активно навчають складати особистий план тренувальних занять на місяць, конспект уроку з фізичного виховання, а також плани позакласних рекреаційних занять з обов’язковим визначенням фізичних навантажень у цих формах фізичної культури та спорту [8, 30].

Американська система освіти є досить заплутаною. Насамперед це пов’язано зі складною федеральною системою управління, яка характерна лише для США. Кожен з п’ятдесяти штатів має власний департамент освіти, який встановлює керівні принципи для своїх шкіл. Освіта є обов’язковою для осіб до 16-18 років [21, 25, 18].

Старша школа – останній етап середньої освіти в США, який триває з 9 до 12 класу. У цій школі учні мають право вільно обирати ті чи інші навчальні дисципліни. Проте для отримання диплому вони повинні виконати мінімальні вимоги, що встановлюються шкільною радою. При цьому на фізичну культуру відводиться 1-2 уроки.

У 2009 році було проведено спеціальне дослідження тенденцій фізичної культури в середніх школах США. За результатами опитування вчителів було виявлено, що програми з фізичного виховання в школах спрямовані переважно на вирішення оздоровчих завдань, а саме на оздоровчий фітнес 67% (табл. 1.1)

Таблиця.1.1 Модулі, що є основою програми фізичного виховання у США [31]

Варіанти відповідей

Старша школа (%)

Оздоровчий фітнес

67%

Рухові навички та форми рухів

13%

Формування характеру, особиста та соціальна культура

12%

Підготовка до змагань

8%



Вчені (Мандюк А., Синчук А.) на основі відповідей вчителів фізичної кульури США наводять дані щодо найпоширеніших видів варіативних модулів, які базуються на певних видах спорту які використовуються в освтньому процесі.

(табл.1.2).

Таблиця 1.2

Найпоширеніші різновиди рухової активності у школах США (n=1211)[31]

№

Варіанти відповідей

Старша

1.

Баскетбол

94

2.

Персональний фітнес

92

3.

Волейбол

91

4.

Стрибки зі скакалкою

66

Продовження табл.1.2

5.

Футбол (європейський)

81

6.

Бейсбол/софтбол

84

7.

Американський футбол

78

8.

Танці

51

9.

Дисковий спорт (метання тарілок фрисбі)

78

10.

Різновиди хокею

56

11.

Боулінг

43

12.

Теніс

74

13.

Легка атлетика

46

14.

Важка атлетика

93

15.

Гандбол

60

16.

Гольф

40



Усі нормативні документи у галузі фізичної культури та спорту незалежно від законодавства штату, в якому вони були ухвалені, повинні базуватися на національних стандартах, які розроблені NASPE (Національною асоціацією спорту та фізичного виховання). NASPE – одна із ключових організацій, що займається програмно-нормативним забезпеченням різних форм фізичного виховання. У рекомендаціях цієї асоціації зокрема наголошується на тому, що шкільні програми із фізичного виховання повинні розроблятися з метою забезпечення регулярної та структурованої рухової активності й слугувати засобом для покращення здоров’я дітей в Америці. Схожі рекомендації наведені у документі, що розроблений Департаментом охорони здоров’я та соціальних служб, під назвою «Стратегія вдосконалення якості фізичного виховання». У цій стратегії учням та студентам пропонується щоденна рухова активність (від помірної до великої) тривалістю 60 хвилин з метою зниження ймовірності розвитку серцевих захворювань, діабету другого типу та ожиріння. У цій же стратегії йдеться про те, що однією з основних вимог до шкільних програм з фізичного виховання є необхідність забезпечення не менше ніж 50% часу для безпосередньої рухової активності [20]. Ще однією особливістю освіти в штатах є низка вимог, серед яких наявність сертифікату, що видається штатом [39].

У Польщі на фізичне виховання також виділено три заняття фізичною культурою з двома обов’язковими позашкільними заняттями з обраних школярем видів спорту. Польською особливістю є те, що Міністерством народної освіти Польщі було визначено базовий мінімум з предмету “Фізичне виховання”, до якого можна додавати частину навчального матеріалу (шкільний компонент), яку опрацьовує сам вчитель під час складання так званої “авторської частини програми”. Однак не всі вчителі мають достатній педагогічний досвід, а також відповідну підготовку, щоб самостійно скласти авторську програму [54]. Тому Міністерство народної освіти щороку пропонує 6-8 програм, які складені педагогами-новаторами з різних регіонів Польщі. Їх видають великим накладом і вони доступні кожному вчителю, тому учитель може обрати для себе будь-яку з них [15]. Багато вчених присвятило свої дослідження пошуку засобів підвищення ефективності фізичного виховання школярів, що свідчить про наявність різних підходів до вдосконалення процесу фізичного виховання учнів різних вікових груп. Низка вчених рекомендує здоров’язберігальні технології, які відрізняються змістовим наповненням, спрямованістю та рівнем впливу на організм школярів (Л. С. Михно, 2014; А. А. Дяченко, 2018; Н. М.Гончарова, 2018); здійснювати планування освітнього процесу з фізичного виховання з урахуванням пріоритетних мотиваційних факторів пропонують Г. В. Безверхня (2004), Є. О. Федоренко (2012),

М. М. Саїнчук (2012), С. І. Бобровник (2014), О. С. Іщенко (2015), І. І. Головач, Л. В. Ясько, С. М. Салоїд (2018). Питанням розробки та впровадження інноваційних технологій в систему фізичного виховання присвячені дослідження В. І. Шаповаленко (2013), В. Л. Маринич (2014), Н. В. Москаленко (2009–2015), Д. С. Єлісєєвої (2016), А. В. Леоненка і А. Д. Красілова (2017), І. О. Скочеляс (2018). Організаційно-педагогічне й методологічне підґрунтя вдосконалення системи фізичного виховання викладено у дослідженнях провідних вчених (Л. В. Волкова, 2002; Т. Ю. Круцевич, 2004; Н. В. Москаленко, (2009); Б. М. Шияна, (2010). Диференційованому фізичному вихованню присвячені дослідження В. Г. Арефьєва, (2015), Н. В. Москаленко (2014), В. В. Веселової (2015).

Варто зазначити, що в кожній країні існують свої внутрішні тенденції, які зумовлені запитом суспільства і виражаються у різних концепціях. Наприклад, в Англії набула популярності концепція спорту, така, як у США. Навчання розподілили між суто спортивною концепцією та тією, яка зберігає здоров’я. В Австрії та Голландії застосовують фізичне виховання для розвитку рухових якостей.

У Фінляндії і Швеції обрали шлях виховання, який забезпечує здоров’я.



1   2   3   4   5   6   7   8   9

скачати

© Усі права захищені
написати до нас