Програма партії " укроп " сторінка 8

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Ім'я файлу: ПРОГРАМА ПАРТІЇ.docx
Розширення: docx
Розмір: 165кб.
Дата: 15.12.2020
скачати
Пов'язані файли:
Асканія-Нова.docx
ФРИКЦІЙНІ ПЕРЕДАЧІ (2).docx
Шановні клієнти.docx
безпека.docx
5569.docx
0-02-05-c4077bf2a87691e98728d26bf3f72ea687bcfadcea1a6fc32640ad84
Реферат, УС-412 ФККПІ, Зінчук М. С..docx
Білети.docx
Курсова_робота_Microsoft_Access_БД_Пенсійний_фонд.docx
SPPR_tema-2.pdf
258839.doc
Помилки в англійському буклеті.docx
реферат.docx
fpnvs01_01_2006(ukr).doc
Навчальний проект.doc

2.4. Шлях «з варягів у греки»

Україна повинна підтримати стратегію створення Балтійсько-Чорноморської співдружності, створення сприятливих умов для ведення бізнесу країн співдружності.

Для цього необхідно створити відповідні політико-правові преференції для господарських суб’єктів Міжмор’я та стимулювати прямі господарські зв’язки між ними.

Необхідно залучати до таких зв’язків країни Балтійського узбережжя та країни узбережжя Північного моря – Швецію, Данію, Норвегію, Фінляндію, Нідерланди, Велику Британію. Розвивати та збільшувати товарообіг між Балтійським, Чорним і Азовським морями (Одеса, Херсон, Миколаїв, Маріуполь – Вентспілс, Гданськ, Кіль, Клайпеда, Копенгаген, Лієпая, Любек, Рига, Щецин).

Політичний союз є дієздатним, якщо від підкріплений економічною користю. Для реалізації цієї ініціативи Київ повинен:

розпочати створення транспортних комунікацій південь – північ з морських портів басейну Чорного й Азовського морів у напрямку Балтійського та Північного морів;
збудувати потужну транспортну інфраструктуру для переміщення вантажів і пасажирів в напрямку південь – північ (магістральні трубопроводи для перевалки нафти і газу, шосейні й залізничні швидкісні шляхи, прямі авіасполучення);
створити в українських портах безмитну зону для транзитних товарів, які будуть переміщуватися по цьому транспортному коридору;
закінчити частково побудований нафтопровід Одеса-Гданськ.

2.5. Розвиток відносин з усіма державами, яким протистоїть агресивна політика РФ: Туреччиною, монархією Перської затоки, Ізраїлем, Японією

Для припливу інвестицій з цих країн необхідно створити привабливий інвестиційний клімат, зони вільної торгівлі, лобістські інститути (за прикладом тих, що є у США і ЄС), відкрити можливості для розвитку ісламського банкінгу, зокрема, «ісламських вікон» у звичайних банках (як в найбільших західних – Citibank, Barclays та ін.).

Країни Перської затоки об’єктивно зацікавлені в інвестуванні у великі інфраструктурні проекти, сільське господарство (як ОАЕ і Саудівська Аравія в Сербії) так само, як і у співпраці з Україною в оборонно-промисловій та інших високотехнологічних сферах.

2.6. Розвиток відносин з країнами з великою українською діаспорою (Канада, Італія, Німеччина)

Необхідно посилити взаємодію на всіх рівнях з країнами Східної та Південно-Східної Європи, які РФ намагається використовувати як провідників «русского мира», насамперед, на Балканах.

2.7. Розвиток відносин з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону

Одним з важливих напрямків зовнішньої політики є розбудова відносин з державами Азіатсько- Тихоокеанського регіону (АТР). У цьому регіоні нині проживає майже половина людства, виробляється понад 50% товарної продукції світу і сконцентровано близько 40% обсягів світової торгівлі.

Україна повинна знайти тут власні ніші співробітництва. Стрижнем цієї співпраці мають стати відносини з Китаєм, Японією, Південною Кореєю, В’єтнамом, Сінгапуром, Індією та активне залучення до роботи з ASEAN як потужним регіональним інтеграційним об’єднанням.

Необхідно продовжувати розвиток стратегічного партнерства з Китаєм. Перспективні напрями: доступ до китайських військових технологій, спільне освоєння космосу, інфраструктурні проекти в Україні (напрям нового «Великого Шовкового шляху», швидкісні дороги, глибоководний порт та ін.), експорт сільськогосподарської продукції.

2.8. Відносини з Російською Федерацією

Після розпаду СРСР україно-російські відносини розвивалися нерівно, частіше в залежності від настроїв еліт, а не інтересів народів.

До Революції Гідності українські еліти так і не визначили принципів відносин з Росією. Тим часом режим Путіна з м’якого авторитаризму поступово перетворився на агресивний і жорсткий. Його ідеологія «русского мира» – новий тип фашизму, в якому тоталітарний етнічний націоналізм змішаний з імперськими амбіціями. Ця ідеологія несумісна з цінностями цивілізованого світу, що зафіксовані у Загальній декларації прав людини.

Війна Путіна проти України - це війна проти цінностей сучасного світу, проти всіх людей, які їх розділяють. Режим Путіна не тотожний Російській Федерації.

Громадяни РФ – такі самі жертви режиму Путіна і його тотальної пропаганди, як німці в гітлерівській Німеччині. Не всі вони підтримують режим і загарбницьку війну, є і ті, хто намагається боротися з цим божевіллям доступними засобами.

Зв’язки українців і росіян - економічні, культурні, сімейні – неможливо і не потрібно розривати відразу і назавжди, якщо ці конкретні росіяни не поділяють ідеї «русского мира».

Нині загроза розпаду України та її поглинання з боку зовнішнього агресора – РФ – потребує консолідації українського суспільства та відповідального й рішучого лідерства. А не співпраці з ворогом.

Торговельно-економічні відносини з РФ повинні бути поступово зведені до мінімуму.

Для підприємств, пов’язаних з РФ у виробничому циклі, буде запропонована державна програма переорієнтації.

Україна повинна стати енергетично незалежною від РФ.

На період конфлікту для російських громадян в Україні має бути введений візовий режим.

Ідеологія «русского мира» і публічна демонстрація її символів повинна бути заборонена в Україні, як тоталітарна і людиноненависницька.

Майно громадян РФ, що коли-небудь публічно або матеріально підтримали ідеологію «русского мира» та/або агресію проти України, які обіймають посади на державній службі в РФ, а також включених до санкційних списків ЄС та США, має бути націоналізоване без відшкодування вартості.

Україна надаватиме підтримку громадянам РФ та їхнім об’єднанням, що виступають проти режиму Путіна та ідеології «русского мира».

Формат мирних переговорів з Росією повинен бути розширений до участі щонайменше єдиного представника ЄС (Брюсселя), США, Великої Британії, Польщі, Білорусі та однієї з країн Балтії (на ротаційній основі або на рівні єдиного представника Литви, Латвії та Естонії).

Поновлення повноцінних відносин з РФ можливо тільки після повернення нею окупованих територій, включаючи Крим, виплати репарацій і проведення міжнародного трибуналу над вищими посадовими особами РФ, винними у скоєнні міжнародних злочинів в Україні, а також публічної відмови РФ від імперських амбіцій та ідей «русского мира».

Україна докладатиме всіх зусиль для організації такого трибуналу найближчим часом. Для цього терміново повинен бути ратифікований Римський статут Міжнародного кримінального суду.

РОЗДІЛ 17.

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА

1. Нова державна екологічна політика

Першочергове завдання – збалансувати соціально-екологічні процеси: права й обов’язки громадян, використання і відновлення ресурсів, власність на природні ресурси та відповідальність за них, економічну діяльність і відшкодування збитків природі. Це є основою для зміни парадигми екологічної політики у напрямі сталого розвитку.

Цей рух має бути поступовим, виваженим з урахуванням економічних можливостей та соціальних реалій, але неперервним і цілеспрямованим. Цей вектор може діяти лише тоді, коли знайде відображеннях у свідомості мільйонів українців, в економічних процесах, у промовах політиків.

Цілі сталого розвитку так і не стали основою державної політики та громадського контролю. Не виконується розділ Коаліційної угоди щодо довкілля, де прописані конкретні завдання з реформування системи управління сферою охорони довкілля для перетворення її на інтегровану систему, здатну забезпечити реалізацію проєвропейських реформ та ліквідувати корупційні схеми у сфері управління та охорони довкілля.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС містить значну кількість конкретних масштабних вимог, частина з яких передбачає чіткі терміни виконання. Невиконання їх з часом призводитиме до значних проблем для бізнесу і держави. На сьогодні йдеться про суттєве запізнення з імплементацією Угоди.

Отже, існує нагальна потреба формування нового вектору екологічної політики, що зробить її, з одного боку, реалістичною, такою, що виходить з національних економічних, культурних та соціальних реалій, а з іншого –відповідатиме сучасним світовим практикам екополітики та національним інтересам.

Слід виділити кілька стратегічних пріоритетних напрямів, найбільш актуальних на цьому етапі, та об’єднати усі природоохоронні заходи в окремі проекти з умовою прозорого фінансування.

2. Візія екологічної програми

3. Стратегічне бачення етапів втілення екологічної програми для сталого розвитку

Захист від остаточного знищення української природи (шляхом інформування громадськості та суворого контролю стану невідновлюваних природних ресурсів); збереження українських земель від забруднення, виснаження, деградації та опустелювання (шляхом моніторингу та управління якістю довкілля).
дотримання екологічних прав громадян: жити у здоровому чистому довкіллі (управління екобезпекою), знати про стан довкілля (відкриті дані, екологічний моніторинг та інформування) та впливати на рішення щодо використання спільних природних ресурсів (участь в ухваленні регіональних та місцевих планів використання ресурсів, державних та регіональних стратегій розвитку).
Інноваційний розвиток «зеленої» економіки на основі поступового підвищення екологічних стандартів, стимулювання (в режимі діалогу всіх зацікавлених сторін) екологічно безпечної діяльності та відновлюваного природокористування.

На найближчий час (рік):

проведення інвентаризації стратегічних природних ресурсів, природно-заповідного фонду, біорозмаїття, широке висвітлення інформації в пресі (на центральному і місцевому рівнях);
забезпечення доступу громадськості до цієї інформації та контроль з боку громадських організацій;
зупинення зменшення площі та погіршення стану природних територій.

На середньотермінову перспективу (3 роки):

впровадження ефективних (таких, що дозволяють досягти найвищого ефекту щодо спільних цілей від використання ресурсів) систем інтегрованого екологічного менеджменту ресурсів та управління якістю довкілля з урахуванням економічних можливостей, соціальних пріоритетів та екологічних обмежень;
забезпечення системою управління екобезпекою виявлення потенційних загроз для екосистем та здоров’я населення, що можуть спричинити значні втрати;
доступність усієї інформації для експертів та громадськості;
поступове зниження кількості відходів та збільшення площі природних територій.
На довготермінову перспективу (5 років):
збалансування використання природних ресурсів та можливості їхнього природного відновлення;
вихід таким чином економіки на рівень ресурсо- та енергонезалежності;
забезпечення Європейських стандартів якості довкілля.

На віддалену перспективу:

орієнтування у процесі євроінтеграції на програму дій ЄС до 2020 року «Жити добре, не виходячи за межі природних можливостей планети», де наведено бачення еколого-економічної системи ЄС у 2050 році: «У 2050 році ми житимемо добре, не виходячи за екологічні межі планети. Наше процвітання і здорове навколишнє середовище будуть наслідком інноваційної, ресурсно-збалансованої та «замкненої» економіки, де немає відходів і де діє стале управління природними ресурсами (забезпечуючи відновлення та стійкість екосистем) – коли біорозмаїття охороняється, оцінюється і відновлюється, що підвищує стійкість нашого суспільства. Наше низьковуглецеве зростання давно не залежить від використання ресурсів, задає темп для безпечного і сталого глобального суспільства».

4. План виконання екологічної програми для вдосконалення екологічної політики

Екологічна політика охоплює три основних сфери: збалансованого природокористування, екологічної безпеки та захисту довкілля. Першочерговим завданням є не розробка стратегій, планів, програм та законів, а контроль та аналіз їхнього виконання/невиконання з урахуванням найбільших проблем та загроз, а з іншого боку – перспектив та можливостей. Особливу увагу потрібно приділити захисту біорозмаїття та природно-заповідного фонду.

4.1. План виконання екологічної політики:

виявлення найважливіших екологічних проблем (відомчі висновки, експертні оцінки, рекомендації громадськості, опитування населення в різних регіонах);
виявлення основних екологічних пріоритетів стратегічного бачення;
формування довгострокових стратегій вирішення проблем та реалізації пріоритетних цілей;
формування та виконання короткострокових (місяць, півроку, рік) планів дій відповідно до проблем та пріоритетів.

4.2. Пріоритети екополітики:

інформування та залучення громадськості. Інформування громадськості, доступ до інформації з екології, грдський екологічний контроль природоохоронної діяльності та використання природоохоронних фондів, участь громадськості в ухваленні рішень, що стосуються довкілля та спільних природних ресурсів;
децентралізація і регіональне включення екополітики. Поступова передача регіонам та громадам повноважень і прав управління частиною природних ресурсів, здебільшого відновлюваних. Встановлення однакових прозорих правил доступу та використання природних ресурсів та їхнього щорічного узгодження в режимі діалогу з урахуванням інтересів усіх зацікавлених осіб, ресурсних обмежень та оцінки еколого-економічної ефективності різних варіантів регіонального розвитку;
екополітика економічного стимулювання. Політика системного стимулювання екологічно безпечної діяльності на основі ідентифікації регіональних екологічних проблем та пріоритетів. Надання преференцій для зелених інвестицій, впровадження зелених інновацій. Ефективна політика встановлення та цільового використання рентних платежів та екологічного оподаткування на центральному, регіональному та місцевому рівнях;
вироблення єдиної стратегії сталого розвитку країни, що дає спільне розуміння вирішення усіх пріоритетних екологічних проблем та завдань, механізмів та інструментів. Формування на її основі комплексних міжсекторальних програм та проектів збалансованого еколого-економічного розвитку глобального, регіонального, місцевого рівнів;
поступове впровадження європейських екологічних стандартів. Використання кращих європейських практик, методик та інструментів. Інформування та консультаційна допомога бізнесу щодо впровадження екологічних стандартів. Залучення міжнародних, насамперед європейських, організацій та фондів до фінансування природоохоронних проблем загальносвітового значення (збереження ландшафтного та біорозмаїття, екологічна мережа, атмосферні викиди).

5. Чітка система критеріїв досягнення основних цілей екополітики

5.1. Як зберегти та відновити природу.

Зберегти українську природу.

Критерії досягнення цілей: відсоток природних територій – ПЗФ, екомереж, лісів, природних водойм; кількість видів, ландшафтне біорозмаїття

Зберегти українську землю.

Критерії досягнення цілей: відсоток родючих земель, відсоток деградованих, опустелених земель, якість земельних ресурсів.

5.2. Забезпечити умови для здорового і безпечного життя українців

Забезпечити конституційне право людей на чисте і здорове довкілля.

Критерії досягнення цілей: якість довкілля, відсоток рекреаційних зон.

Гарантувати екологічну безпеку, ресурсну безпеку (запобігання втратам і дефіциту природних ресурсів) та запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного походження.

Критерії досягнення цілей: екологічні ризики, екосистемні сервіси, дефіцит ресурсів, кількість аварій, катастроф та інших екологічно небезпечних ситуацій.

5.3. Забезпечити добробут та розвиток

Забезпечити потребу економіки та домогосподарств у природних ресурсах.

Критерії досягнення цілей: баланс споживання-відновлення ресурсів, приріст природного капіталу, добробут людей, якість життя.

Забезпечити умови для розвитку людини, громад, регіонів.

Критерії досягнення цілей: показники соціально-економічного розвитку, рівень освіти, науки та культури.

Заключна частина

УКРАЇНА ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ: ВІЗІЯ МАЙБУТНЬОГО

У п’ятирічній перспективі ми бачимо, яким чином зробити поступ в імплементації тих унікальних «вікон можливостей», які українська нація отримала завдяки Революції Гідності та жертовності в обороні Незалежності від російсько-терористичної агресії, а також розкрити прихований інноваційний потенціал України.

Одним із глобальних показників успішності цієї політики, ми вважаємо, стане те, що за рейтингом щасливих країн громадяни України будуть серед топ-20 тих, які є щасливими від усвідомлення своєї приналежності до української нації та оптимістично дивляться в її майбутнє. Коли отримати українське громадянство – престижно.

Світ наблизився до вичерпання можливостей розвитку, що були закладені у індустріальному суспільстві та капіталістичній системі.

Як 70 років тому в Японії руїна після Другої світової війни стала передумовою швидкої політичної та індустріальної модернізації країни, так і в Україні зараз зруйновані економіка, традиційні ринки, державна машина, політикум, ідеологія та інші наші проблеми надають унікальну можливість побудувати суперуспішну націю на ідейних засадах та кращих практиках, які дали нам Майдан і постмайданівський період, наука й нові технології та тривала, успішна глобалізація українського народу – від інтеграції у світ України-держави до формування глобальної української нації.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

скачати