Положення про порядок розтину викиднів масою тіла від 500.0 г і більше в
строках від 22 тижнів вагітності незалежно від живо- або мертвонародженості, мертвонароджених та новонароджених, померлих в перинатальному періоді
(Додаток 7)
Розтину та реєстрації в протоколі патологоанатомічного дослідження підлягають всі померлі в лікувальних закладах новонароджені, незалежно від маси тіла та довжини, від того, скільки часу після народження спостерігались у них прояви життя, а також мертвонароджені масою 1000 г та більше і довжиною тіла понад 30 см, викидні масою тіла від 500 г і більше в строках від 22 тижнів вагітності і незалежно від живо- або мертвонародженості.
Головний лікар пологового будинку забезпечує 100% розтин трупів мертвонароджених та померлих новонароджених, доставку їх у патологоанатомічне бюро не пізніше 12 годин після пологів (мертвонародженого) чи смерті (новонародженого).
На патологоанатомічне дослідження направляються також посліди від новонароджених, якщо в них є симптоми внутрішньоутробного захворювання, особливо, якщо є підозра на внутрішньоутробну інфекцію.
У випадках раптової смерті дітей поза лікувальним закладом їх трупи підлягають судово-медичному розтинові.
Положення про порядок організації та проведення клініко-патологоанатомічних конференцій в лікувально-профілактичних закладах
(Додаток 8)
Основні завдання клініко-патологоанатомічних конференцій:
– підвищення кваліфікації лікарів лікувально-профілактичних закладів, підвищення якості клінічної діагностики і лікування хворих шляхом спільного обговорення та аналізу клінічно-патоморфологічних даних;
– виявлення причин та джерел помилок в діагностиці та лікуванні на всіх етапах медичної допомоги, в роботі допоміжних служб(рентгенологічній, лабораторній, функціональній діагностиці та ін.), недоліків організаційного характеру тасвоєчасності госпіталізації.
На клініко-патологоанатомічній конференції обговорюються:
– всі випадки розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів;
– всі спостереження, що мають науково-практичний інтерес, незвичайний перебіг захворювання;
– випадки медикаментозних захворювань та медикаментозного патоморфозу захворювань;
– випадки смерті хворих після хірургічного, діагностичного та терапевтичного втручань, особливо тих хворих, які були госпіталізовані терміново;
– гострі інфекційні захворювання;
– випадки пізньої діагностики, важкі для діагностики, неясні випадки, що потребують спільного обговорення;
– доповідь про роботу за минулий рік начальника патологоанатомічного бюро, завідувача патологоанатомічного відділення (дитячого патологоанатомічного відділення), в якій мають бути представлені зведені дані про летальність у лікарні та аналіз якості діагностики і недоліки медичної допомоги на всіх етапах лікування хворого.
Клініко-патологоанатомічна конференція повинна встановити категорію розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів та визначити їх причини, керуючись при цьому положеннями:
І. Захворювання не було розпізнане на попередніх етапах, бо в даному лікувальному закладі встановлення правильного діагнозу було неможливе через важкість стану хворого, поширеність патологічного процесу, короткотерміновістьперебування в даному закладі.
II. Захворювання не було розпізнане в даному лікувальному закладі у зв’язку з недоліками в обстеженні хворого, відсутністю необхідних та доступних досліджень; при цьому слід враховувати, що правильна діагностика не обов’язково вирішально вплинула б на кінець захворювання, але правильний діагноз міг бути і повинен був бути вставлений.
III. Неправильна діагностика зумовилапомилкову лікарську тактику, що виявилось визначальним щодо летального завершення захворювання.
Тільки II і III категорії розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів мають безпосереднє відношення до лікувального закладу, де хворий помер.
І категорія розбіжностей діагнозів стосується лікувально-профілактичних закладів, котрі надавали медичну допомогу хворому на ранніх етапах захворювання до госпіталізації його в лікувально-профілактичний заклад, де він помер.
Обговорення цієї групи розбіжностей має бути перенесене в ці лікувальні заклади, або лікарський персонал останніх має бути присутній на конференції в лікувальному закладі, де хворий помер.
Присутність на клініко-патологоанатомічних конференціях усіх лікарів лікувально-профілактичного закладу, де помер хворий, а також лікарів тих лікувально-профілактичних закладів, котрі брали участь в обстеженні та лікуванні хворого на попередніх етапах є обов’язковою.
Клініко-патологоанатомічні конференції проводяться планово, в робочий час, не рідше одного разу на місяць.
У великих лікарнях крім загальнолікарняних конференцій мають проводитись клініко-патологоанатомічні конференції по групах відповідних профільних відділень.
Порядок денний чергової клініко-патологоанатомічної конференції має бути оприлюднений не пізніше ніж за 7 діб до конференції. Підготовка клініко-патологоанатомічної конференції здійснюється заступником головного лікаря з медичної роботи та начальником патологоанатомічного бюро/завідувачем патологоанатомічного відділення.
Відміняти обговорення випадку, що був запропонований начальником патологоанатомічного бюро, завідувачем патологоанатомічного відділення, адміністрація лікувального закладу не має права.
Для проведення клініко-патологоанатомічних конференцій керівником лікувального закладу призначаються два співголови (клініцист та завідувач відділення патологоанатомічного бюро або патологоанатомічного відділення), а також опонент з числа найкваліфікованіших лікарів (терапевт чи педіатр, хірург, патологоанатом та інші).
Для ведення протоколу конференції призначають двох постійних секретарів зі складу лікарського колективу.
Доцільно обмежувати порядок денний конференції обговоренням одного спостереження.
Випадки, що підлягають обговоренню, доповідають:
– лікарі, які лікували хворого;
– патологоанатом, який виконував розтин померлого;
– рецензент, що аналізував якість обстеження, ведення медичної документації за даними медичної карти стаціонарного хворого (для пологових будинків – історії пологів, історії розвитку новонародженого).
Обговорення випадків проводять учасники конференції, включаючи лікарів іншого фаху, котрі були дотичні до діагностики захворювання.
Адміністрація лікувально-профілактичного закладу на підставі матеріалів, висновків та пропозицій клініко-патологоанатомічної конференції розробляє та проводить заходи щодо попередження та ліквідації недоліків організації та надання медичної допомоги хворому.
Положення про проведення клініко-патологоанатомічного аналізу смертельних наслідків
(Додаток 11)
Клініко-анатомічний аналіз є методом пізнання обставин виникнення захворювань, особливостей їх перебігу, а також безпосередніх причин та механізмів настання смерті.
Головною методологічною умовою проведення клініко-анатомічного аналізу є дотримання принципів єдності морфологічних та функціональних змін.
При цьому на основі вивчення клінічних відомостей про скарги хворого, характер симптомів, що мали місце при його житті, фізикальних, клініко-лабораторних та інших даних в їх співставленні з патологоанатомічними змінами, патологоанатом виявляє ступінь відповідності клінічних проявів хвороби їх морфологічним та функціональним змінам.
1. Порядок порівняння клінічного та патологоанатомічного діагнозів.
Результати клініко-анатомічного аналізу, що проводиться патологоанатомом разом з клініцистом, знаходять своє відображення в клініко-патологоанатомічному епікризі, акті комісії з вивчення смертельних наслідків (ЛКК) та протоколі патологоанатомічої конференції.
У разі виявлення грубих недоліків в лікувально-діагностичній роботі начальник патологоанатомічного бюро або завідувач патологоанатомічного відділення зобов’язаний доповісти про них головному лікареві лікувально-профілактичного закладу.
2. Організація та порядок роботи лікувально-контрольної комісії (ЛКК).
ЛКК призначена для всебічного та кваліфікованого з’ясування обставин й особливостей перебігу захворювання, безпосередньої причини та механізму настання смерті, недоліків надання медичної допомоги хворим, які померли в даному лікувальному закладі, а також в поліклініці, вдома, в районі, що обслуговується цим закладом.
Відповідальним за організацію та стан роботи комісії є головний лікар лікувального закладу, щорічним наказом якого визначається склад комісії.
Головою комісії, як правило, призначається заступник головного лікаря з медичної роботи, постійними членами – головні медичні спеціалісти, завідувачі відділень, завідувач відділення патологоанатомічного бюро чи патологоанатомічного відділення та один з ординаторів-клініцистів як секретар.
Останній склад комісії (для проведення конкретної ЛКК) встановлюється в оперативному порядку, залежно від характера захворювання у померлого, при неодмінній участі патологоанатома чи лікаря, що проводив розтин. Лікарів, які брали участь у лікуванні хворого, членами комісії призначати не слід.
Голова комісії зобов’язаний вивчити всю необхідну документацію, що стосується даного випадку смерті (історія хвороби, виписка з протоколу патологоанатомічного дослідження померлого та інші матеріали), та призначити рецензента з найкваліфікованіших лікарів лікувально-профілактичного закладу. При необхідності затребуються матеріали з тих лікувальних закладів, де раніше лікувався хворий.
Засідання комісії призначається в строк не пізніше 15 діб після смерті хворого.
На засіданні комісії короткі доповіді лікаря-куратора, патологоанатома та рецензента заслуховуються, якщо були недоліки ведення догоспітального періоду. Засідання комісії протоколюється секретарем.
Лікар-куратор зобов’язаний обґрунтувати виставлений хворому діагноз, використовуючи для цього результати його обстеження, доповісти, як розвивалося захворювання, коли та з якої причини виникли ускладнення, які у зв’язку з цим проводились конкретні заходи та їх результати.
Патологоанатом доповідає комісії патологоанатомічний діагноз та епікриз, проводить порівняння клінічного та патологоанатомічного діагнозів за всіма рубриками, сповіщає про виявлені недоліки у наданні медичної допомоги та їхні причини.
Рецензент на підставі вивченої медичної документації доповідає та надає комісії письмовий висновок про своєчасність госпіталізації хворого, повноту його обстеження, правильність лікування на догоспітальному етапі та в госпітальний період. Порівнюючи клінічні та патологоанатомічі дані, рецензент встановлює конкретні причини допущених помилок, пропонує заходи до їхнього попередження у майбутньому.
У випадках розходження думок патологоанатома та лікаря-куратора рецензент обґрунтовує одну з них чи пропонує свою, використовуючи для цього дані наукової літератури. Він визначає залежність помилок лікаря-куратора від всієї системи організації лікувально-діагностичної роботи в лікувальному закладі, відділенні.
Комісія зобов’язана з’ясувати обставини виникнення захворювання (травми), особливості його перебігу, танатогенезу, встановити якість надання медичної допомоги, розробити конкретні практичні заходи щодо усунення та попередження виявлених недоліків.
При аналізі медичної допомоги на догоспітальному етапі комісія встановлює:
– стан активного виявлення хворих та своєчасність первинного звернення хворого по медичну допомогу;
– повноцінність обстеження в поліклініці, якість та своєчасність діагностики, правильність лікування, своєчасність госпіталізації;
– правильність транспортування хворого в лікувальний заклад;
– якість поглиблених медичних обстежень та диспансерного динамічного спостереження за хворим в лікарні.
При аналізі медичної допомоги в госпітальний період комісія встановлює:
– повноту, обґрунтованість та своєчасність обстеження хворого в лікувальному закладі;
– своєчасність заключного діагнозу захворювання, його повноту і правильність, обґрунтованість лікувальних призначень та оперативних втручань;
– правильність виконання лікувальних процедур та хірургічних операцій;
– адекватність післяопераційного ведення хворого;
– дотримання послідовності в діагностиці та лікуванні хворого на всіх етапах госпіталізації.
Якість ведення медичної документації комісією оцінюється у відповідності з кожним етапом госпіталізації. При цьому звертається увага на професійну грамотність лікарських записів, повноту відображення скарг, анамнестичних відомостей, даних об'єктивного обстеження, наявність записів обходів завідуючого відділенням, інших посадових осіб, передопераційних епікризів, післяопераційних діагнозів, стан ведення наркозних карт та карт інтенсивної терапії.
По закінченню роботи комісія складає акт, який підписується всім складом комісії.
У разі виявлення комісією недоліків у наданні медичної допомоги в акті в обов’язковому порядку вказуються: суть та характер недоліків, де вони допущені, прізвища та ініціали лікарів, що допустили недоліки, в якій мірі недоліки медичної допомоги зумовили смертельний наслідок, а також конкретні практичні рекомендації комісії по усуненню та попередженню виявлених недоліків в лікувально-профілактичній роботі лікарні.
При виявленні комісією недоліків у наданні медичної допомоги, що допущені лікарями інших лікувальних закладів, голова комісії в обов’язковому порядку направляє на адресу відповідного головного лікаря виписку з акта комісії.
У випадках розходження думок членів комісії призначається повторний розгляд смертельного наслідку комісією з участю головних спеціалістів обласного, міського відділів охорони здоров’я.
Положення про патологоанатомічне дослідження померлих
(Додаток 13)
1. Порядок оформлення медичної документації на померлих в лікувально-профілактичному закладі
Встановлення факту настання біологічної смерті хворого проводиться в лікувальному закладі черговим лікарем або лікарем-куратором, про що в історії хвороби робиться відповідний запис з вказівкою часу смерті в годинах та хвилинах.
До тіла померлого прикріплюється бірка з вказівкою про лікувальний заклад (відділення), прізвище, ім’я, по батькові померлого, рік народження і дату смерті, основний клінічний діагноз. Труп без затримки доправляється в морг чи прохолодне (з температурою 0 – +4°С) приміщення, виділене для зберігання трупів. Пов’язки, дренажі, інтубаційна та трахеостомічна трубка, катетери залишаються на місці.
Одразу ж після настання смерті хворого лікар-куратор складає посмертний клінічний діагноз, епікриз.
У посмертному клінічному епікризі підлягають відображенню такі питання:
– дата початку захворювання та скарги хворого;
– дата первинного звернення по медичну допомогу з вказівкою, куди та до кого звернувся хворий, яку отримав допомогу;
– дата та місце первинної госпіталізації, назва всіх лікувальних закладів, де в подальшому обстежувався чи отримував лікування хворий, зміст діагностичних та лікувальних заходів;
– узагальнена характеристика перебігу захворювання за час перебування в кожному лікувальному закладі;
– дата госпіталізації в даний лікувальний заклад, діагноз при направленні, попередній діагноз, остаточний діагноз, дати їх встановлення, зміст проведених лікувальних заходів (при проведенні операцій – назва операції, тривалість, вид наркозу);
– дата появи, характер симптомів ускладнень, дата їх розпізнання, вжиті заходи;
– клінічна характеристика термінального стану, зміст реанімаційних заходів;
– час встановлення біологічної смерті в годинах та хвилинах.
Остаточний клінічний діагноз є медичним висновком про характер захворювання, безпосередню причину та механізм настання смерті. Він має бути патогенетично обумовлений, відповідати клінічним фактам.
Оформлена історія хвороби померлого підписується лікарем-куратором та завідуювачем лікувального відділення.
1 2 3 4 5 6 7