ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ
ШИЗОФРЕНІЇ
До діагностичних критеріїв шизофренії належать:
1. Структурні порушення мислення (розірваність, пара- логічність, символістика, химерність висновків, утворення псев- допонять, припинення, обриви, звучання, відняття і відчуженість думок, почуття відкритості, зовнішнього впливу, первинне ма- ячне розуміння — симптоми «першого рангу»).
2. Емоційна (психічна) гіперестезія; неадекватність, перекру- чення, амбівалентність емоцій; емоційне сплощення й емоційна тупість.
3. Явища деперсоналізації (почуття роздвоєння, заміщення,
відчуженості почуттів і переживань, свого психічного і соматич- ного «Я»), аперсоналізації (відчуття втрати власного «Я»), дереа- лізації (почуття зміненості та відчуженості навколишнього), не- гативізм, аутизм (відмова від контактів із реальністю, відхід у світ нереальних і фантастичних переживань).
4. Зниження або перекручення потягів, функцій ефекторно- вольової сфери, амбітендентність; особливе місце посідають ка- татонічні розлади.
5. Слухові галюцинації та псевдогалюцинації.
6. Нюхові, смакові, зорові та тілесні галюцинації.
7. Маячні ідеї (особливо первинні) стосунку, переслідування,
гіпнотичного і фізичного впливу та ін.
Доцільно навести також діагностичні критерії шизофренії (в адаптованому варіанті) згідно з діючою в Європі класифікацією хвороб, зокрема, психічних розладів:
— «відлуння думок», ідеї вкладання або відняття думок, їхньої
передачі іншим людям (відкритості);
— маячення впливу або дії з боку інших людей, що стосують- ся руху або всього тіла, або кінцівок, або ізольовано думок чи відчуттів;
— загальне маячне сприйняття дійсності;
— стійкі маячні ідеї величі, неадекватні для даної культури,
— ідентифікація себе з релігійними чи політичними постатями,
заяви про надлюдські можливості (згадаємо насамперед Ісуса
Христа, якого було покарано за те, що він проголосив себе «ца- рем іудейським»);
— галюцинаторні «голоси», які коментують поведінку хворо- го, можливо, обговорюють його між собою;
339
— інші типи галюцинаторних розладів, які мають незвичайну локалізацію (наприклад, з середини тіла чи голови) — йдеться про відомі з курсу загальної психопатології псевдогалюцинації;
— постійні галюцинації будь-якої сфери, що супроводжуються нестійкими або не повністю сформованими та емоційно не наси- ченими маячними ідеями, які з’являються щодня протягом тижнів,
місяців тощо;
— поява в мові хворих неологізмів, мовних дурниць або навіть так звана розірваність висловлювань;
— кататонічні розлади (збудження, застигання, воскова гнуч- кість, ступор) з негативізмом, мутизмом;
— «негативні» симптоми — апатія, бідність мови, невиразність та неадекватність емоційних реакцій, соціальна відчуженість (але всі ці прояви не повинні бути зумовлені депресією або лікуванням нейролептичними засобами);
— значна та послідовна якісна зміна поведінки з втратою інтере- сів, цілеспрямованості, з бездіяльністю, заглибленням у хвороб- ливу інтроспекцію (аутизм).
Для діагностики захворювання буває достатньо навіть двох
із цих симптомів (особливу діагностичну цінність мають перші
шість), які спостерігаються протягом не менше місяця.
Інколи продромальні явища можуть спостерігатися протягом тижнів або навіть місяців. До них належать такі: зникнення інтере- су до праці, соціальної діяльності, до свого вигляду, гігієнічних на- вичок, що збігається з генералізованою тривогою, легкою депресією.
Історія розвитку вчення про шизофренію
Появою шизофренії як нозологічної одиниці психіатрія зав- дячує німецькому психіатру E. Кraepelin (1856–1926), який об’-
єднав виділені раніше окремі психічні розлади як «раннє слабо- умство» (dementia praecox) і виділив основні підтипи захворюван- ня. Вчений керувався критеріями нозологічної форми, які сфор- мулював W. Griesinger (1817–1868): єдність етіології, симптома- тики, перебігу та патолого-анатомічної картини. Працями
Е. Bleuler (1857–1939) було доведено, що виділена E. Кraepelin но- зологічна одиниця не є раннім слабоумством: по-перше, вона мо- же починатися в зрілому віці; по-друге, не обов’язково закінчу-
ється деменцією. Е. Bleuler запропонував термін «шизофренія» —
втрата цілісності, функціонального взаємозв’язку між мисленням,
емоціями та поведінкою. Надалі він запровадив принцип різної
діагностичної сили окремих симптоматичних проявів, розділив-
340
ши їх на первинні, що є наслідком органічного морбідного про- цесу, та вторинні, що є психічними реакціями пацієнтів на пере- живання захворювання. Фундаментальними порушеннями при шизофренії, за Е. Bleuler, є такі: асоціативні розлади, афективне сплощення, аутизм та амбівалентність. Праці E. Кraepelin і
Е. Bleuler є двома основними психіатричними парадигмами, що простежуються в дослідженні шизофренії (а також інших психіч- них розладів) дотепер.
Етіологія шизофренії, незважаючи на переконливі успіхи в цьому напрямку, до кінця невідома. А тому за відсутності етіоло- гічного фактора найбільш переконливо концептуалізує етіологію модель стрес-діатезу, відповідно до якої для виникнення захво- рювання необхідні наявність специфічної вразливості індивідуу- ма (генетична схильність або діатез, сформований алкоголізмом,
травмою, соціальним стресом тощо) і дія стрес-фактора навко- лишнього середовища (фактор біологічної природи — вірус або психосоціальної — несприятливі сімейні обставини).
Нейроморфологічні дослідження виявляють дифузні неспеци- фічні дегенеративні зміни; дані ЕЕГ — також неспецифічні. Існу- ють також психодинамічна, імунологічна та інші концепції ви- никнення шизофренії.
Роль спадковості не викликає сумнівів, але її сутність до кінця не зрозуміла. Ризик захворіти на шизофренію для дітей хворого становить 15 %, але якщо і в другого з батьків серед кровних ро- дичів є хворі на шизофренію — ризик підвищується до 40 %.
Найбільш відомою та ймовірною нейрохімічною гіпотезою є
концепція порушення функціонування дофамінової системи моз- ку, яка регулює «енергетичне насичення» психічних функцій. З
гіперфункцією дофамінергічної системи пов’язують існування «по- зитивних синдромів» (синдромів з позначкою «+»), або «продук- тивних синдромів» — маячення, галюцинацій, формальних роз- ладів мислення. Наприклад, у нормі система сприйняття відобра- жає предмети і явища, що нас оточують. При гіперфункції дофамін- ергічної системи збуджений мозок сприймає не тільки те, що є в дійсності, але й додатково відновлює і комбінує спогади, уявлен- ня та ін. Внаслідок цього разом з реальними об’єктами формуються нереальні — галюцинації, які людина сприймає як дійсно існуючі.
За наявності гіпофункції дофамінергічної системи наявні «нега- тивні синдроми» (синдроми з позначкою «–») — це зниження емо- ційно-вольових функцій (апатія, абулія), відсутність потреби у кон- тактах з середовищем (аутизм), формальні розлади мислення.
341
Наявність негативних синдромів обов’язкова для діагностики шизофренії. Позитивні синдроми можуть бути відсутні. Їх поява може свідчити про період загострення хвороби. Від того, які по- зитивні синдроми домінують у клінічній картині, залежить фор- ма шизофренії.
ФОРМИ ШИЗОФРЕНІЇ
Розглянемо окремі форми шизофренії.
Найчастіше зустрічається параноїдна шизофренія. В клініці
домінуючим є параноїдне маячення, яке супроводжується слухо- вими галюцинаціями та псевдогалюцинаціями. Динаміка маяч- ного синдрому при цій формі досить типова: первинне (парано- яльне) маячення змінюється параноїдним (часто синдромом Кан- динського — Клерамбо), яке поступається парафренному. Час- тіше виникає маячення переслідування, стосунку або особливого значення, рідше — маячення тілесних змін або ревнощів. Галю- цинаторні голоси бувають загрозливого або імперативного ха- рактеру, але можуть також спостерігатися недиференційовані зву- ки (шум, гомін, галас, свист) або галюцинації, що належать до
іншого аналізаторного поля. Розлади емоційної сфери полягають у неадекватності емоцій, дратівливості, раптових нападах гніву,
страху або підозрілості. З часом емоції стають згладженими, а вольові прояви особистості редукуються; формується апатико- абулічний синдром, відповідно до якого таку ж назву має дефект- ний стан, до якого найчастіше призводить захворювання. Слід мати на увазі, що існують й інші дефектні стани, притаманні пара- ноїдній шизофренії, наприклад, психопатоподібний, неврозопо- дібний або просте шизофренічне недоумство.
Гебефренна шизофренія відзначається домінуванням емоційних змін із фрагментарністю маячення і галюцинацій, непередбачува- ною поведінкою, з неадекватним афектом, невчасним сміхом, ма- нірністю, дезорганізованим мисленням. Ця форма виникає в 15–
25 років і має поганий прогноз із швидким розвитком негатив- них синдромів і формуванням апатико-абулічного дефекту.
Обов’язковими і домінуючими при кататонічній шизофренії є
психомоторні розлади, які вельми розрізняються. Виділяють ка- татонічне збудження і кататонічний ступор. Кататонічне збу- дження характеризується хаотичними, недоцільними рухами. Цей стан небезпечний через високу ймовірність непередбачуваної аг- ресії, імпульсивних дій. Можуть спостерігатись ехо-симптоми,
342
коли хворий багаторазово повторює чиїсь слова (ехолалія), дії
(ехопраксія). Кататонічне збудження — енерговитратний стан, він
існує відносно недовго — кілька днів, тижнів, може перейти у кататонічний ступор з відсутністю яких-небудь рухів і активності,
зі зниженою реакцією на середовище, відсутністю мови (мутизм).
Для цього стану характерне м’язове напруження з так званим
«пластичним» тонусом, який призводить до застигань (добровіль- не набуття та утримання неадекватної пози), воскової гнучкості
(утримання частин тіла в наданій йому позі), ригідності (утри- мання ригідної пози у відповідь на спробу змінити її). Хворі від- мовляються від їжі, можуть загинути від голоду і тому потребу- ють примусового харчування (через зонд). Кататонічний ступор не потребує багато енергії і може тривати багато місяців, а то і
років. І при кататонічному збудженні, і при кататонічному сту- порі спостерігається активний або пасивний негативізм (безглуз- дий опір або протилежні дії у відповідь на будь-які інструкції).
Одним із варіантів кататонічної шизофренії є фебрильна ши-
зофренія. Для неї характерний швидкий розвиток за 1–2 доби до несвідомого (сопор, кома) стану, який може супроводжуватися хаотичним збудженням у ліжку. Інколи це збудження нагадує
гіперкінези. Соматичний стан буває дуже тяжким — температу- ра тіла сягає 40 °С і вище (тому і назва — фебрильна), пульс слаб- кий. Найчастіше такі хворі госпіталізуються до загальносоматич- них або інфекційних лікарень з діагнозом «енцефаліт», «менінгіт»
та ін. Для диференційної діагностики можуть допомогти такі кри- терії: відносно «спокійні» результати лабораторного обстежен- ня (аналізи крові, ліквору), що не відповідають тяжкому соматич- ному стану; наявність підвищеного м’язового напруження з еле- ментами пластичного тонусу; так звана «температурно-пульсо- ва дисоціація», коли швидкість зростання частоти пульсу менша,
ніж має відповідати зростанню температури; наявність в анамнезі
безпричинного підвищення температури протягом 1–2 днів; мож- ливі періоди «передвісників» — незначна зміна психічного стану у вигляді немотивованої тривоги, неясних відчуттів, зміни на- строю за кілька діб до загострення.
Не так часто зустрічається, але має велике значення для ліка- ря загальної практики проста форма шизофренії. Ці хворі більшу частину життя проводять у звичайному оточенні, рідко госпіта- лізуються в спеціальну установу, а за наявності іпохондричних переживань неодноразово звертатимуться до сімейного лікаря.
Початок захворювання спостерігається в більш старшому віці —
343
навіть після 40 років. Перебіг його, як правило, безперервний, з поступовим зростанням химерності поведінки, нездатності відпо- відати вимогам оточення, зниженням загальної продуктивності
праці. Дефектний стан розвивається навіть без попередньої пси- хотичної симптоматики (так званих шубів). Іншими словами, ця форма шизофренії вичерпується негативною симптоматикою. В
повсякденному житті ми можемо зустріти таких хворих серед осіб без певного місця проживання — в складних соціально-економічних умовах вони ведуть бродяжницький спосіб життя.
Близькою до простої форми шизофренії є резидуальна, коли один або кілька гострих нападів змінюються тривало існуючими
(не обов’язково необоротними) хронічними станами, в яких про- відними є негативні симптоми — психомоторне уповільнення,
знижена активність, відсутність ініціативи, емоційна згладже- ність, збідненість мови, як за змістом, так і за кількістю вислов- лювань, бідність невербальної комунікативності (значна обме- женість мімічних та пантомімічних проявів, невиразність очей,
відсутність модуляцій голосу), втрата значної частини гігієнічних навичок та навичок самообслуговування. Через відсутність ек- зацербацій такі хворі також перебувають здебільшого під нагля- дом сімейного або дільничного лікаря.
Проміжне положення між шизофренією та маніакально-де- пресивним психозом посідають шизоафективні розлади. Вони про- являються депресивними і маніакальними фазами з атиповими проявами. Між фазами спостерігаються світлі проміжки (інтер- місії), часто з практичним одужанням після перших фаз, але з оз- наками зростаючого шизофренічного дефекту при їх повторенні.
Дитяча шизофренія зустрічається відносно рідко. Початок ча- стіше поступовий, з безпричинних і безглуздих жахів, рухових і
мовних стереотипій (багаторазове повторення одних і тих самих рухів, вигукування одних і тих самих слів). Патологічне фанта- зування не відрізняється від реальності. Перебіг частіше злоякіс- ний. Дефект, крім основних негативних симптомів, поєднується
із зупиненням розвитку психіки на тому віковому етапі, коли хво- роба виникла. Тому початок захворювання в ранньому дитинстві
призводить до поєднання шизофренічного дефекту і відставання розумового розвитку, а в підлітковому віці — до стійкого психіч- ного інфантилізму.
Перебіг шизофренічних розладів розрізняється при різних фор- мах шизофренії. Виділяють безперервний тип (найбільш прита- манний простій формі), епізодичний зі зростаючим дефектом —
344
напади загострення змінюються ремісіями, але після кожного на- паду дефект у вигляді негативної симптоматики зростає (пара- ноїдна форма), епізодичний зі стійким дефектом, епізодичний ре- мітуючий.
Складність описання шизофренії визначається тим, що різні
психіатри дотримувалися різних концепцій цього захворювання.
Крім класичного підходу, притаманного європейській школі пси- хіатрів, існує також американський варіант розмежування різних форм шизофренії. В американській класифікації розрізняють го- стру та хронічну шизофренію.
Гостра шизофренія — це насамперед маячення, галюцинації та порушення мислення. Вона може переходити в хронічну форму або закінчуватись одужанням.
При гострій шизофренії зустрічаються такі симптоми (в по- рядку зменшення їх частоти):
1. Відсутність інсайту
(усвідомлення хворобливого стану)
97 %
2. Слухові галюцинації
74 %
3. Ідеї стосунку
70 %
4. Підозрілість
66 %
5. Сплощення емоційних проявів
66 %
6. Голоси, що розмовляють із хворим
65 %
7. Маячний настрій
64 %
8. Маячення переслідування
64 %
9. Відчуження думок
52 %
10. Звучання думок
50 %
При хронічній шизофренії спостерігаються апатія, відсутність спонукань, в’ялість та соціальна відгородженість. Одужання, як правило, не спостерігається.
При хронічній шизофренії зустрічаються такі симптоми (в по- рядку зменшення їх частоти):
1. Соціальна відгородженість
74 %
2. Знижена активність
56 %
3. Небажання підтримувати бесіду
54 %
4. Відсутність захоплень у вільний час
50 %
5. Уповільненість, в’ялість
48 %
6. Гіперактивність
41 %
7. Незвичайні ідеї
34 %
8. Депресія
34 %
9. Незвичайна поведінка
34 %
10. Байдужість до своєї зовнішності
30 %
345 11. Химерні пози та рухи
25 %
12. Загрози або акти насильства
23 %
13. Неохайна поведінка під час прийому їжі
13 %
14. Поведінка, що порушує соціальні норми та умовності
8 %
15. Незвичайна сексуальна поведінка
8 %
16. Суїцидальні спроби
4 %
17. Нетримання сечі та калу
4 %
В межах синдрому можуть домінувати різні симптоми — в од- ного хворого при гострій шизофренії переважає параноїдне мая- чення, у іншого — структурні розлади мислення. Крім того, в одного і того ж хворого можуть співіснувати ознаки як гостро- го, так і хронічного синдромів.
ЛІКУВАННЯ ШИЗОФРЕНІЇ
Лікування шизофренії складається з біологічної терапії та фар- макотерапії.
Метою біологічної терапії є зміна реактивності організму за допомогою надінтенсивних втручань: інсуліно-коматозна тера- пія (при параноїдній шизофренії) та електросудомна терапія (при некурабельній кататонії, фебрильній шизофренії, тяжкій депресії
при шизоафективних психозах). Ці методи застосовують тільки за згодою родичів хворого у разі відсутності ефекту від фарма- котерапії.
Фармакотерапія є основним методом лікування хворих на шизофренію. Використовуються нейролептики, що в 50-х рр. ХХ ст.
здійснили революцію в лікуванні хвороби. До 90-х рр. широко призначалися так звані «типові» нейролептики, які блокували продукцію дофаміну, діючи на дофамінові рецептори, завдяки чому зменшувалося збудження мозку і зникали продуктивні син- дроми — маячення, галюцинації, психомоторне збудження. Це такі нейролептики, як аміназин, галоперидол, трифтазин тощо.
Однак дуже сильне зниження продукції дофаміну призводило до гіпофункції дофамінергічної системи мозку з наростанням нега- тивної симптоматики і формуванням таких побічних синдромів,
як нейролептична депресія, екстрапірамідні розлади. Сьогодні
інтенсивно розробляється новий клас «атипових» нейролептиків,
які, діючи не тільки на дофамінові, але й на інші рецептори, на- приклад, серотонінові, не просто знижують, а нормалізують кількість дофаміну. Тому атипові нейролептики сприяють ре-
346
дукції і позитивної, і негативної симптоматики. До них належать азалептин, рисполепт, оланзапін, сероквель, соліан.
Атипові нейролептики стають незамінними при проведенні
підтримувальної терапії — тривалого, протягом багатьох місяців
і років застосування психотропних засобів для підтримування ремісії й запобігання рецидиву. Як правило, застосовують ті самі
ліки, завдяки яким було досягнуто ремісії, але зменшеною дозою.
Реабілітація — це комплекс заходів по збереженню, а при втраті — відновленню, хоча б частковому, соціального статусу хворого, включаючи його працездатність, сімейні стосунки, ак- тивне життя у суспільстві. Тривале перебування у психіатричній лікарні призводить до госпіталізму — втрати здатності до само- стійного життя, соціальних навичок. Тому госпіталізація має бути мінімальною. До цього прагне сьогодні весь медичний світ, це є
основою гуманістичного підходу в психіатрії. До реабілітаційних заходів, окрім підтримувальної фармакотерапії, належить психо- терапія (індивідуальна, групова, сімейна). Роль сімейного лікаря в проведенні реабілітаційних заходів із хворими на шизофренію важко переоцінити.
1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34