Ім'я файлу: Роб.зош.фізіологія для зоофаку.doc
Розширення: doc
Розмір: 648кб.
Дата: 04.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
10 Підгот.до практ ГРВІ.doc
Самостійна робота №1.docx
Розширення: doc
Розмір: 648кб.
Дата: 04.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
10 Підгот.до практ ГРВІ.doc
Самостійна робота №1.docx
Початковим прийомом, який дозволяє зменшити крововтрату – стиснення судини пальцем у рані або вище від місця ушкодження. Стиснути судину можна пальцями або фіксацією кінцівки в максимально зігнутому положенні.
Тугу тампонаду рани роблять стерильним марлевим тампоном з наступним накладанням тиснучої пов’язки.
Якщо за допомогою простих методів спинити артеріальну кровотечу не вдається, джгут накладають вище від рани, недалеко від краю. Перед накладанням джгута шкіру захищають прокладкою будь якої тканини. Джгут затягують до припинення кровотечі. Обов’язково фіксують час накладання джгута.
Хімічні опіки. При попаданні на шкіру неорганічних кислот , лугів – вражену шкіру і слизові оболонки необхідно негайно обмити великою кількістю холодної проточної води (10-15 хв). Услід за промиванням опікової поверхні розпочинають хімічну нейтралізацію агента ( кислоти нейтралізують 3 %-ним розчином натрію гідрокарбонату, а луги – 1-3 %-ним розчином оцтової, лимонної або борної кислоти).
Непритомність – це раптове короткочасне затьмарення свідомості, зумовлене гострою ішемією головного мозку.
Хворого кладуть із трохи опущеною головою і піднятими ногами (щоб посилити доступ крові до головного мозку), звільняють від тісного одягу, зігрівають грілками кінцівки, збризкують обличчя, груди холодною водою, розтирають ноги і руки, дають понюхати ватний тампон, змочений розчином аміаку (нашатирного спирту).
Якщо непритомність не зникає, негайно здійснюються заходи для підтримання дихання і кровообігу у такі послідовності :
1) забезпечення прохідності дихальних шляхів і застосування штучної вентиляції легень (методом із рота в рот або з рота в ніс);
2) укладення потерпілого на спину на тверду поверхню;
3)здійснення непрямого масажу серця в поєднанні із штучною вентиляцією легень.
Під шию хворого для розгинання голови підкладають одну руку, двома пальцями другої руки, покладеної на лоб, затискують ніс, після цього роблять глибокий вдих і , щільно обхопивши рот хворого, вдувають повітря. Правильність вдування контролюють за рухами грудної клітки. Видих відбувається пасивно, коли ніс і рот відкриті.
Якщо штучну вентиляцію легень роблять через ніс, рот хворого закривають, притиснувши нижню щелепу. Той, хто подає допомогу обхоплює ніс губами і робить вдування повітря. Цю процедуру застосовують у тих випадках, коли щелепи хворого щільно стиснуті або коли є травми губ, рота, нижньої щелепи.
Найпростішим і ефективним способом відновлення кровообігу є масаж серця з одночасною вентиляцією легень (на сприятливий прогноз можна сподіватися, коли масаж серця розпочато не пізніше як через 4хв. з моменту раптового припинення кровообігу).
Хворого кладуть на спину на тверду поверхню (на підлогу), розстібають або розрізають одяг, який стягує груди і живіт. Той, хто подає допомогу, стає на коліна збоку від потерпілого, ударяє кулаком із висоти 30 см точно в середню частину грудини, потім накладає кисть однієї руки на межі нижньої і середньої третини грудини а кисть другої руки – зверху, упоперек першої.
Ритмічними поштовхами натискують на грудину, добиваючись зміщення її до хребта на 4-5 см. Під час масажу серця в дорослих потрібно використовувати й масу свого тулуба – для цього руки мають бути випростані в ліктьових суглобах.
Після кожного поштовху руки не забирають із грудини, але натискування повністю припиняють – для того, щоб грудна клітка повернулася у вихідне положення. За часом періоди стискання і розслаблення повинні бути однаковими. Кількість поштовхів має становити – 80 за 1 хв.
Коли серцево-легеневу реанімацію робить одна особа, після кожних 2-3 вдувань повітря слід зробити 10-15 надавлювань на грудину.
Якщо ж реанімацію виконують дві особи, одна із них проводить штучну вентиляцію легень, а друга – непрямий масаж серця (після 1 вдування повітря роблять 4-5 натискувань на грудину). Правильність масажу серця контролюється за наявністю пульсових поштовхів на сонній або стегновій артерії, синхронних із натискуванням на грудину.
Ефективність заходів серцево-легеневої реанімації визначається такими ознаками: 1) звуження зіниць; 2) поява пульсу; 3) відновлення тонусу повік;
4) наявністю спонтанних дихальних рухів гортані; 5) поступове відновлення кольору шкіри і слизових оболонок.
Через кожні 2 хвилини проведення серцево-легеневої реанімації на кілька секунд переривають – для контролю появи пульсу.
Масаж серця і штучну вентиляцію легень слід продовжувати до відновлення діяльності серця і дихання.
Необхідно пам’ятати, що вміння вчасно надати першу медичну допомогу є обов’язком кожного, а для надання кваліфікованої медичної допомоги потрібно відразу ж викликати швидку допомогу.
1.1.2. Основна апаратура та обладнання фізіологічної лабораторії.
Фізіологія – наука експериментальна, тому при її вивченні широко застосовуються різні методи досліджень.
При дослідженні фізіологічних функцій у тварин як вітчизняні, так і зарубіжні вчені розробили велику кількість експериментальних методів із застосуванням різного лабораторного обладнання. При проведенні експерименту використовують прилади для подразнення тканин та органів, реєстрації рухів, для визначення тиску, температури тіла, кількості газів. Велике значення при вивченні нервових процесів мають прилади для відведення, посилення та реєстрації біострумів у клітинах, тканинах та органах.
Нижче подається описання приладів та інструментів, які найчастіше використовуються у фізіологічному експерименті.
Для подразнення збудливих тканин найчастіше використовується слабкий постійний чи змінний електричний струм. Змінний струм за допомогою випрямлячів перетворюється у постійний, який використовується для живлення індукційних апаратів. Останні дають короткочасні імпульси, які не викликають помітних змін у тканинах та органах.
Джерела електричного струму: гальванічні елементи, лужні та кислотні акумулятори, випрямлячі змінного струму.
Прилади, які змінюють силу струму: автотрансформатори, реостати, реохорди.
Індукційні апарати. Перемикачі сітки електричного струму, електромагнітні перемикачі, електромагнітні камертони, метроном-перемикач.
Електроключі та комутатори: ключ-рубильник, ключ Дюбуа-Реймона, ключ Гельмгольца, комутатори для перемикання струму з одного ланцюга на інший і для зміни напряму постійного струму.
Електричні стимулятори: імпульсний стимулятор ІСЕ-ОЛ, електростимулятор лабораторний ЕСЛ-2, електрометроном.
Електроди: стимулюючі та відвідні, переносні, поверхневі, такі, що поляризуються і не поляризуються, вживлені мікроелектроди та ін.
Реєструючі прилади: пневмограф, спірограф, кардіограф, капсула Марея, важіль Енгельмана, міографи, кімографи, чорнильні пера, стрічки для кімографів, механічні, електричні визначники часу.
Вимірювальні прилади: струнний та дзеркальний гальванометри, манометри, амперметри, вольтметри, мілівольтметри, термометри ртутні і електричні та інші прилади.
Прилади-перетворювачі неелектричних процесів в електричні (і навпаки): краплезаписувачі, механоелектричні, термоелектричні, фотоелектричні, індукційні датчики, первинні та вторинні перетворювачі, спеціальні реєструючі прилади (електрокардіограф, осцилограф медичний з пером, чорнильний реєстратор із транзисторним підсиленням, оксигемограф).
Допоміжні прилади, інструменти та пристосування: штативи, набір хірургічних інструментів (великий та малий), станки для фіксації (великий та малий), підставки, таблиці та ін.
Під керівництвом викладача студенти знайомляться з вищеназваним лабораторним обладнанням та його призначенням. Вивчають принципи будови різних приладів та замальовують схеми. Вчаться правильно використовувати обладнання згідно з інструкціями та матеріалами, які є в навчальних посібниках.
Під час занять викладач демонструє запис роботи окремих органів тварин важільним та повітряним методами (кардіографія у жаби, пневмографія у кролика та ін. ).
1.1.3. Піддослідні тварини.
Піддослідними можуть бути як лабораторні, так і сільськогосподарські тварини. Дослідження функції нервової системи, системи травлення, залоз внутрішньої секреції, аналізаторів, обміну речовин проводяться, в основному, на лабораторних тваринах: жабах, собаках, кроликах, морських свинках та ін. При вивченні розмноження та лактації, системи крові використовується велика рогата худоба, коні, свині.
У дослідах використовуються як інтактні тварини (що не використовувалися раніше), так і прооперовані. При цьому застосовується фістульний та інші оперативні методи з метою постановки довготривалих експериментів. Метод короткочасних гострих дослідів (вівісекція) застосовується на жабах, морських свинках та інших лабораторних тваринах. Досліди проводять на здорових тваринах, які утримуються у віварії фізіологічної лабораторії.
Контрольні питання.
1. Які джерела струму та прилади використовуються для подразнення тканин?
2. Як можна виміряти силу постійного струму?
3. Яка схема електроланцюга із застосуванням індукційного апарата?
4. Які є перемикачі сітки електричного струму та принципи їх роботи?
5. Види електродів. Коли застосовуються неполяризовані електроди?
6. Які основні прилади та обладнання фізіологічної лабораторії?
РОБОТА 1.2. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Матеріали і обладнання. Піддослідні тварини (жаби, морські свинки, кролі, кішки, собаки), сільськогосподарські тварини (коза, вівця, корова, свиня, птиця); пробкові або парафінові столики, станки для фіксації тварин; вата, набір інструментів, маски для наркозу, ефір, хлороформ, 1%-ний розчин морфіну, 0,5%-ний розчин новокаїну, 10 %-ний розчин гексаналу, 10 %-ний розчин уретану, фізрозчин, розчин Рінгера, Рінгера-Локка, Тіроде.
1.2.1. Фіксація тварин.
Студенти самостійно засвоюють правила фіксації жаби на пробковій дошці або парафіновому столику за допомогою булавок; методику фіксації морських свинок, кроликів, собак та кішок на спеціальних операційних столах та в станках. Для дослідів та демонстрації собаку фіксують у станку з попереднім надіванням намордника чи петлі на нижню і верхню щелепи. Великих тварин фіксують у спеціальних станках або накладають фіксаційні щипці на носову перегородку, у коня – на верхню губу. Телят фіксують за допомогою рухомої петлі, а овець та кіз фіксують у звичайних станках.
1.2.2. Загальне та місцеве знеболювання.
Загальне знеболювання (наркоз) – це штучне зворотне пригнічення чи гальмування функції центральної нервової системи (ЦНС), яке супроводжується втратою чутливості та деяких рефлексів у результаті дії наркотичних препаратів. Наркоз проводиться у три етапи: промедикація, введення та основний наркоз.
Для промедикації використовують: аміназин, ромпун, компелен, промедол, димедрол. З успіхом застосовують суміші цих препаратів, які доповнюють один одного, седативно впливаючи на ЦНС. Частіше використовують суміш, до складу якої входять аміназин, промедол та димедрол.
Наркотичні препарати розподіляють на інгаляційні, або пульмональні (етиловий ефір, хлороформ) та неінгаляційні (тіопентал натрію, гексенал, хлоралгідрат, спирт етиловий).
Перед наркозом тварину обстежують, витримують на 12-годинній голодній дієті. Промедикацію проводять з урахуванням виду, віку, статі та індивідуальних особливостей тварини.
II. ФІЗІОЛОГІЯ М'ЯЗІВ I НЕРВІВ
Нервова та м'язова тканини відносяться до таких тканин в організмі, діяльний стан яких проявляється у формі збудження та скорочення і характеризується комплексом електричних, біохімічних, функціональних змін клітинних мембран. Особливе значення мають біоелектричні процеси, які обумовлюють проведення збудження по нервових волокнах та викликають скорочення попереково-смугастих та гладеньких м'язів. Вивчення цього розділу є необхідною умовою для послідовного вивчення фізіології центральної нервової системи та вищої нервової діяльності.
РОБОТА 2.1. ПРИГОТУВАННЯ НЕРВОВО-М'ЯЗОВОГО ПРЕПАРАТУ
Вивчення фізіології м'язів і нервів засноване на реєстрації біоелектричних явищ та механічних ефектів скорочення. Найбільш простим та зручним об'ектом для практичного вивчення цих явищ є нервово-м'язовий препарат, який являє собою едину функціональну систему литкового м'яза жаби та сідничого нерва, який його іннервує.
Контрольні питання.
1. Що являє собою нервово-м’язовий препарат?
2. Яка техніка приготування нервово-м’язового препарату?
Мета роботи. Опанувати техніку препарування в умовах фізіологічної лабораторії, вивчити і засвоїти нервово-м’язову фізіологію.
Матеріали і обладнання. Жаби, скляні пластинки, тазики, ножиці, пінцети, препарувальні голки та гачки, серветки, піпетки, 0,65 %-ний фізіологічний розчин.
Хід роботи
Жабу беремо у ліву руку і відрізаємо у неї ножицями верхню щелепу позаду очей. Голкою або зондом руйнуємо спинний мозок. Потім беремо жабу за задні кінцівки і опускаємо головою донизу, щоб внутрішні органи змістилися вперед. Після цього перерізаємо хребет між грудним та поперековим відділами. За допомогою марлі або фільтрувального паперу утримуємо однією рукою хребці задньої частини тулуба, а другою енергійним рухом знімаємо шкіру. Оголену частину тулуба поміщаємо на скляну пластинку, відрізаємо ножицями куприкову кістку та відділяємо праву лапку від лівої, розрізаючи таз у лобковому зчленуванні. У борозні стегна між двоголовим та напівперетинчастим м'язами знаходимо сідничний нерв. На всьому протязі відділяємо його скляним гачком від оточуючих тканин, бокові гілочки відрізаємо ножицями.
Кінчик хребця відрізаємо так, щоб сідничний нерв був з’єднаний із кусочком кістки. Стегнову кістку з оточуючими тканинами перерізаємо над колінним суглобом. На гомілці відділяємо литковий м’яз, попередньо перерізавши сухожилок. Гомілку відрізаємо нижче колінного суглоба. Залишається нервово-м’язовий препарат (сідничний нерв з литковим м’язом).
Препарат готуємо швидко, зволожуємо фізрозчином, не допускаючи висихання. Не слід брати нерв пальцями та металевими предметами.
РОБОТА 2.2. ВИВЧЕННЯ ЗБУДЛИВОСТІ ТА ПРОВІДНОСТІ НЕРВА I М’ЯЗА
Однією з основних властивостей живої тканини є збудливість, тобто здатність збуджуватися під впливом різних подразників.
Збудження, яке виникло, розповсюджується по нервовому волокну, про що свідчить скорочення м'яза. Збудливість властива нерву в будь-якій точці. При порушенні структури чи функціональних властивостей нерва, проведення збудження через певну ділянку не відбувається.
Контрольні питання.
1. Що таке збудливість та збудження?
2. Як відповідає на дію подразника нерв і м’яз?
3. Подразники, їх види і класифікація.
4. Який з подразників найбільш зручний для збудження тканин?
5. Які умови необхідні для нормальної діяльності нерва і м’яза?
6. Що таке пряме та непряме подразнення м’яза?
Мета роботи. Вивчити реакцію нервово-м’язового препарату на різні види подразників; визначити роль цілісності нервово-м’язового препарату у проведенні збудження.
Матеріали і обладнання. Жаби, набір хірургічних інструментів, індукційний апарат, спиртівка, скляні пластинки та палички, кухонна сіль (у кришталиках), розчин аміаку.
Хід роботи
а)Реакція нервово-м'язового препарату на різні види подразників
Нервово-м'язовий препарат з лапкою поміщаємо на чисту суху скляну пластинку.
Подразнюємо нерв: 1) електричним подразником (одноразові індукційні удари); 2) механічним подразником (щипок пінцетом); 3) термічним подразником (нагріта скляна паличка); 4) хімічним подразником (кришталик NаСl).
Цими ж подразниками діємо безпосередньо на м’яз і спостерігаємо за відповідною реакцією.
б) Роль цілісності нервово-м'язового препарату у проведенні збудження.
1) Нерв розміщуємо на електроді, подразнюємо його індукційним струмом різної сили і спостерігаємо за реакцією у відповідь на подразнення. Потім нерв перев’язуємо ниткою і центральну частину, що лежить далі від м'яза, подразнюємо струмом.
На нерв піпеткою наносимо краплю аміаку. Через 2–3 хв нерв подразнюємо індукційним струмом.
2) М’яз подразнюємо індукційним струмом і слідкуємо за реакцією у відповідь. Потім перерізаємо м’яз на дві частини і подразнюємо одну з них, спостерігаємо за реакцією.
Результати протоколюємо, замальовуємо рисунки, записуємо висновки.
РОБОТА 2.3. ВПЛИВ ПОДРАЗНИКІВ РІЗНОЇ СИЛИ НА М'ЯЗОВЕ СКОРОЧЕННЯ
Залежність сили м'язового скорочення від сили подразника вивчаємо за допомогою індукційного струму та електронного стимулятора. Для таких досліджень найбільш доцільним є використання індукційних апаратів, тому що за їх допомогою легко дозувати силу подразнень.
1 2 3 4 5 6 7 8 9