Ім'я файлу: Роб.зош.фізіологія для зоофаку.doc
Розширення: doc
Розмір: 648кб.
Дата: 04.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
10 Підгот.до практ ГРВІ.doc
Самостійна робота №1.docx
Розширення: doc
Розмір: 648кб.
Дата: 04.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
10 Підгот.до практ ГРВІ.doc
Самостійна робота №1.docx
Контрольні питання.
1. Що таке допорогова, порогова та надпорогова сила подразнення?
2. Оптимум і песимум ритму та сили подразнення за Введенським.
3. Що таке реобаза та хронаксія?
4. Парабіоз.
Мета роботи. Визначити допорогову, порогову та надпорогову силу подразника.
Матеріали і обладнання. Литковий м'яз, установка для подразнення електричним струмом, кімограф і міограф.
Хід роботи
Литковий м'яз жаби закріплюємо на міографі та з'єднуємо з електродами індукційного апарата. Знаходимо таку силу індукційного струму, при якій м'яз не відповідає на подразнення. Потім збільшуємо поступово силу струму, одночасно подразнюючи м'яз і визначаючи порогову силу струму. Збільшуємо силу струму і подразнюємо до тих пір, поки амплітуда скорочень не перестане змінюватись. У всіх випадках записуємо величину скорочення м'яза на кімографі, який повільно обертаеться. Замальовуємо схеми та міограми і записуємо висновки.
РОБОТА 2.4. ВИДИ М'ЯЗОВИХ СКОРОЧЕНЬ
В умовах експерименту скелетний м'яз на поодиноке подразнення відповідає поодиноким скороченням. Однак в організмі поодинокі м'язові скорочення властиві тільки м'язу третьої повіки і серцевому м’язу, який скорочується у відповідь на поодинокі імпульси, що надходять з синусного вузла.
Скелетні м'язи в організмі людини і тварини залежно від частоти імпульсів, що надходять із центральної нервової системи, скорочуються за принципом гладкого та зубчастого тетанусу.
Контрольні питання.
1. Аналіз кривої поодинокого скорочення м'яза.
2. Що таке латентний період і як визначити його величину?
3. Види м'язових скорочень та методи їх отримання.
4. Теорії, що пояснюють механізм м'язового скорочення.
5. Контрактура м'яза та умови її виникнення.
6. Механізм м'язового скорочення.
Мета роботи. Спостереження та запис на кімографі поодиноких м'язових скорочень, зубчастого (неповного) та гладкого (повного) тетанусу.
Матеріали і обладнання. Жаба, набір інструментів, універсальний штатив, міограф. кімограф, установка для подразнення електричним струмом, електрокамертон, ізотонічний розчин NаСІ, електромагнітний лічильник часу.
Хід роботи
а) Поодиноке м 'язове скорочення.
На універсальному штативі закріплюємо міограф з литковим м'язом, а під ним – електромагнітний лічильник часу та електрокамертон, які підключаємо до первинної мережі. У верхній і нижній кінці литкового м'яза вводимо електроди від індукційного апарата, до важільця міографа підвішуємо вантаж – до 10 г. Пера всіх приладів знаходяться на поверхні кімографа на одному рівні по вертикалі. Установлюємо порогову силу подразника, а потім струм підсилюємо до отримання оптимального скорочення м'яза, яке фіксується на барабані кімографа. Визначаємо час латентного періоду, період скорочення та розслаблення поодинокого м'язового скорочення.
б) Тетанічне скорочення.
1. Зубчастий, або неповний тетанус.
Для запису тетанічних скорочень використовуємо ту ж саму установку, але без електрокамертона чи електромагнітного лічильника часу.
У первинну мережу включаємо переривач, який працює з частотою 10 – 16 разів на секунду. Скорочення м'яза записуємо на кімографі, який повільно обертається.
2. Гладкий, або повний тетанус.
Дослід проводимо на тому ж м'язі, але переривач працює частіше – 20 разів на секунду. Скорочення м'яза записуємо на кімографі. Замальовуємо схеми та міограми скорочень, записуємо висновки.
РОБОТА 2.5. СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЯВИЩА ВТОМИ М'ЯЗА ПІД ЧАС ЙОГО РОБОТИ
Послаблення або повне припинення діяльності м'яза після тривалого часу роботи називається втомою. Стан втоми викликається рядом факторів. Першим з них є накопичення у працюючому м'язі продуктів обміну речовин (зокрема молочної кислоти, що утворюється у великій кількості при розщепленні глікогену та деяких інших продуктів), які погіршують працездатність м'язових волокон. Деякі з метаболітів, а також іони К+ пригнічують збудливість клітинної мембрани та здатність клітини генерувати потенціал дії.
Іншим фактором втоми м'яза є поступова втрата енергетичних речовин. Коли м'яз працює тривалий час, в ньому різко зменшується кількість глікогену, внаслідок чого гальмується ресинтез АТФ та креатинфосфату, необхідних для здійснення скорочення.
Явище втоми також настає в системі нерв – міоневральний синапс – м'яз. Синапс, який має найменшу лабільність, погіршує свою роботу, Швидше настає втома м'яза при частому скороченні та великому навантаженні.
Контрольні питання.
1. Теорії, що пояснюють причини втоми м'яза.
2. Хімізм м'язового скорочення.
3. Як змінюється міограма при втомі?
Мета роботи. Показати залежність м'яза від ритму подразнення та навантаження.
Матеріали і обладнання. Литковий м'яз, акумулятор, індукційний апарат, електроди, ключ, електрометроном, кімограф, ергограф Массо.
Хід роботи
а) Запис кривої втоми м'яза жаби.
До важіля міографа з литковим м'язом підвішуємо вантаж (10 г), м'яз подразнюємо індукційним струмом під сигнали метронома з таким ритмом, щоб м'яз встигав розслабитись. На барабані кімографа, який обертається з невеликою швидкістю, записуємо скорочення м'яза до повного припинення обертання. Замальовуємо схему та міограму втоми м'яза. Робимо висновки і записуємо в зошит.
б) Запис кривої втоми м'яза пальця людини (ергографія).
Для проведення досліду руку кладемо в станок ергографа. На середній палець надіваємо петлю, яка з'єднана з вантажем через блок, інші пальці фіксуємо на ручці ергографа. Піддослідний згинає та розгинає палець, піднімаючи та опускаючи вантаж в такт ударів метронома. Рухи пальця передаються на важіль, перо якого записує криву на барабані кімографа, що знаходиться в горизонтальному положенні. Записуємо криву втоми при одному і тому ж вантажі, але з різним ритмом скорочення. Після відпочинку повторюємо дослід, змінюючи величину вантажу, але без зміни ритму скорочень. Криві міограм замальовуємо, записуємо висновки.
РОБОТА 2.6. ВПЛИВ ВЕЛИЧИНИ НАВАНТАЖЕННЯ НА РОБОТУ М'ЯЗА
ТА ВИЗНАЧЕННЯ АБСОЛЮТНОЇ СИЛИ М'ЯЗА
Робота м'яза вимірюється в кілограмометрах або грамсантиметрах і залежить від величини піднятого вантажу, помноженої на висоту, на яку цей вантаж піднято. При поступовому збіль-шенні вантажу амплітуда м'язових скорочень спочатку зростає, а потім швидко знижується. Робота м'яза зі збільшенням вантажу також зростає, досягаючи максимуму, а потім поступово зменшується. Сила м'яза визначається максимальною величиною вантажу, який він у змозі підняти. Для порівняння сили різних м'язів використовують показник абсолютної сили м'яза. Він виражається відношенням максимальної сили м'яза до його фізіологічного поперечника.
Контрольні питання.
1. Що таке ізотонічні, ізометричні та робочі м'язові скорочення?
2. Що таке сила м'яза, від чого вона залежить, які є види сили м'яза?
3. Як впливає тренування на силу м'яза?
4. Механізм м'язового скорочення.
5. Робота м'яза та її визначення.
Мета роботи. Визначити силу литкового м'яза жаби та визначити роботу, яку він виконує при різних навантаженнях.
Матеріали і обладнання. Жаба, набір інструментів, ізотонічний розчин, міограф, набір вантажів, акумулятор, індукційний апарат, циркуль Вебера.
Хід роботи
Готуємо литковий м'яз жаби. Для кращого порівняння м'язові скорочення записуємо на барабані кімографа на відстані 0,5 см одне від одного. До важіля, що розташований нижче, підвішуємо вантаж 10 г і подразнюємо м'яз, на кімографі записуємо висоту м'язового скорочення.
Поступово збільшуємо навантаження, подразнюючи м'яз однією силою струму. Записуємо на кімографі ряд м'язових скорочень при навантаженнях 10, 20, 30, 40, 50, 100, 120, 150, 180, 200, 220, 250 грамів і т. д.
Знаходимо вантаж, при якому м'яз не в змозі скорочуватись. Вага вантажу, який м'яз у змозі ледве підняти, визначає його максимальну силу.
| №п/п | Вага вантажу Р, (г) | Висота скорочення Н, (мм, см) | Робота м'яза W=Рh (г /мм, г/ см) |
| 1 | 10 | | |
| 2 | 20 | | |
| 3 | 30 | | |
| 4 | 40 | | |
| 5 | 50 | | |
| 6 | 60 | | |
| 7 | 80 | | |
| 8 | 100 | | |
| 9 | 120 | | |
| 10 | 150 | | |
| 11 | 180 | | |
| 12 | 200 | | |
| 13 | 220 | | |
| 14 | 250 | | |
| 15 | і т. д. | | |
Потім визначаємо роботу м'яза, яку він виконує при кожному збільшенні вантажу, за формулою: W=Рh.
У результаті виконаної м'язом роботи переконуємося, що максимальну роботу м'яз виконує при середніх навантаженнях (закон середніх навантажень).
РОБОТА 2.7. БІОЕЛЕКТРИЧНІ ЯВИЩА В ТКАНИНАХ
(ДОСЛІДИ ГАЛЬВАНІ ТА МАТЕУЧЧІ)
У кінці XVIII століття вчений Гальвані висловив гіпотезу про наявність електроенергії у тварин. В одному з експериментів вчений спостерігав скорочення лапок жаби при їх контакті з металевими пластинами. В досліді без металу Гальвані отримав скорочення м'язів реоскопічної лапки жаби, відпрепарований сідничний нерв якої накидали скляною паличкою на пошкоджену та непошкоджену ділянки м'яза іншої реоскопічної лапки.
Матеуччі показав, що скорочення реоскопічної лапки може виникнути, коли її сідничний нерв знаходиться на м'язах іншої реоскопічної лапки, яка в цей час скорочується (вторинний тетанус). В обох випадках подразниками будуть біоструми різного походження, які утворюються в тканинах.
Контрольні питання.
1. Що таке біоструми, їх види?
2. Теорії виникнення біострумів.
3. Методи реєстрації біострумів та їх значення для клінічної практики.
Мета роботи. Виявити наявність біострумів дії, спокою та пошкодження в досліджуваному нервово-м'язовому препараті та реоскопічній лапці.
Матеріали і обладнання. Неполяризуючі електроди, мілівольтметр, ключ, установка для електричного подразнення, фізіологічний розчин, набір інструментів, скляна пластинка, пробковий або парафіновий столик.
Хід роботи
а) Спостереження за непрацюючим непошкодженим м’язом.
Готуємо реоскопічну лапку, поміщаємо її на парафіновий столик. До литкового м'яза прикладаємо неполяризуючі електроди, з'єднані з мілівольтметром, замикаємо мережу. Відмічаємо зміну положення стрілки мілівольтметра.
б) Спостереження за непрацюючим пошкодженимм'язом.
Робимо надріз литкового м'яза в одному місці і прикладаємо один неполяризуючий електрод до пошкодженої частини, а другий електрод до непошкодженої частини м'яза. Замикаємо мережу і слідкуємо за положенням стрілки мілівольтметра.
в) Дослід Гальвані без металу.
Беремо дві реоскопічні лапки. Литковий м'яз однієї з них надрізаємо і скляною паличкою накидаємо сідничний нерв іншої лапки на пошкоджену та непошкоджену ділянки м'яза.
г) Вторинний тетанус.
Дослід проводимо на двох реоскопічних лапках. Нерв першої лапки накладаємо на електроди індукційного апарата, а нерв другої лапки накидаємо на литковий м'яз першої лапки. Індукційним струмом подразнюємо сідничний нерв першої лапки та слідкуємо за станом першої та другої лапок.
д) Спостереження біострумів у працюючому серці жаби.
У жаби вирізаємо серце і кладемо його на годинникове скельце з розчином Рінгера. До передсердь під'єднуємо один електрод, а до шлуночка серця інший, слідкуємо за положенням стрілки мілівольтметра.
Після виконання кожної роботи замальовуємо схеми, рисунки, записуємо висновки.
Неполяризуючі електроди готуються з двох скляних трубок довжиною 3 – 4 см, діаметром 4 – 5 мм. Нижні кінці електродів закриті каоліном, замішаним на фізрозчині. Трубки закріплені в штативі та заповнені насиченим розчином ZnS04. В кожну трубку вставлена цинкова пластинка з проводом.
РОБОТА 2.8. ДІЯ ПОСТІЙНОГО ЕЛЕКТРИЧНОГО СТРУМУ НА НЕРВ
Постійний електричний струм здійснює полярну дію на збудливу тканину. Ця дія полягає в тому, що в момент замикання мережі постійного струму, збудження у нерві або м'язі виникає завжди тільки на катоді, а в момент розмикання – тільки на аноді.
Зміна фізіологічних властивостей тканини в ділянці електродів при замиканні та розмиканні мережі постійного струму називається електротоном.
Контрольні питання.
1. Де і коли виникає збудження в нерві при дії на нього постійного електричного струму середньої сили?
2. Що таке фізіологічний електротон, в чому його суть та які види електротона існують?
3. Як змінюється чутливість нерва на аноді та катоді при проходженні через нього постійного струму середньої сили?
4. Яке практичне застосування закону дії постійного електричного струму на нерв?
Мета роботи. Виявити закон полярної дії постійного електричного струму на нерв та м'яз. Виявити зміни збудливості нерва в ділянці катода (кателектротон) та анода (анелектротон).
Матеріали і обладнання. Жаба, набір інструментів, акумулятор, реохорд, індукційний апарат, ключ, неполяризуючі електроди, штатив з фіксатором для закріплення реоскопічної лапки, нашатирний спирт.
Хід роботи
а) Закон полярної дії постійного струму.
Готуємо реоскопічну лапку та закріплюємо її в штативі, а нерв від лапки накидаємо на неполяризуючі електроди. Знаходимо постійний електричний струм середньої величини, замикаємо та розмикаємо мережу і слідкуємо за результатами при нисхідному струмі (катод повинен бути ближче до м'яза) та при висхідному струмі (ближче до м'яза знаходиться анод). Потім на нерв між електродами наносимо краплину нашатирного спирту та через 3–4 хв повторюємо подразнення при висхідному та нисхідному струмі. Результати досліду протоколюємо та аналізуємо.
б) Фізіологічний електротон.
Для досліду беремо свіжу реоскопічну лапку і закріплюємо в штативі. Нерв препарату поміщаємо на неполяризуючі електроди при незамкненій мережі постійного струму середньої сили. Біля електроду, розташованого поблизу м'яза, підставляємо до нерва електроди від індукційної котушки та визначаємо мінімальний поріг подразнення. Після цього замикаємо мережу постійного струму, і знову визначаємо мінімальний поріг подразнення при нисхідному, а потім при висхідному струмі середньої сили.
Замальовуємо схеми, робимо висновки щодо зміни збудливості нерва на аноді та катоді.
III. ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
Центральна нервова система здійснює регуляцію і координацію всіх органів та систем організму, а також забезпечує взаємозв'язок організму з навколишнім середовищем. Основною структурною одиницею нервової системи є нейрон, основним актом нервової діяльності є рефлекс. Мета цього розділу – допомогти студенту розібратися із закономірностями цієї складної частини фізіології.
РОБОТА 3.1. РЕФЛЕКСИ СПИННОГО МОЗКУ
Рефлексом називається складна біологічна реакція організму на дію подразника за участю центральної нервової системи. Суть рефлексу полягає в передачі збудження, що виникло в рецепторі, по аферентному волокну в робочий центр, де проходить його аналіз та синтез, а по еферентному волокну збудження надходить до робочого органа. Ділянка тіла, подразнення якої викликає здійснення того чи іншого рефлексу, називається рецептивним полем цього рефлексу.
Контрольні питання.
1. Що таке рефлекс, рефлекторна дуга, які її складові?
2. Яка роль окремих частин рефлекторної дуги?
3. Рецептори та їх види.
4. Що таке рецептивне поле?
5. Що таке час рефлексу і від чого він залежить?
Мета роботи. Дослідити спинномозкові рефлекси та їх рецептивні поля у жаби.
Матеріали і обладнання. Жаби, набір інструментів, штативи з гачками, метроном або секундомір, розчини сірчаної кислоти (0,1, 0,3, 0,5, 1%-ні), клаптики фільтрувального паперу 4 – 6 мм, банка з водою.
Хід роботи
а) Час рефлексу та його залежність від сили подразника.
Готуємо спінальну жабу і підвішуємо її за нижню щелепу на гачок штатива. Включаємо метроном. Занурюємо задню лапку жаби в 0,1%-ний розчин сірчаної кислоти і підраховуємо кількість ударів метронома або кількість секунд за секундоміром від моменту занурення лапки до настання рефлекторної відповіді. Повторюємо дослід через 2–3 хв, використовуючи розчини сірчаної кислоти різної концентрації (0,3, 0,5 та 1%-ний). Після дії кислоти кожний раз жабу обмиваємо, занурюючи її в банку з водою.
б) Роль рецепторів у здійсненнірефлексів.
Клаптик фільтрувального паперу, змочений у 0,5 %-ному розчині сірчаної кислоти, кладемо пінцетом на шкіру жаби в ділянці сідничних м'язів. Спостерігаємо за реакцією у відповідь, а потім змиваємо папір водою. Після цього ножицями зрізаємо шкіру в ділянці сідничних м'язів і накладаємо клаптик фільтрувального паперу, змочений сірчаною кислотою. Спостерігаємо за реакцією у відповідь.
в) Роль аферентних та еферентних нервових волокон у здійсненні рефлексів. Дослід з перерізанням сідничного нерва.
Пальці задньої лапки жаби опускаємо в 0,5 %-ний розчин сірчаної кислоти і спостерігаємо за відповідною реакцією. Потім розрізаємо шкіру стегна, скляним гачком розсуваємо м'язи, оголюємо і перерізаємо сідничний нерв. Повторюємо дослід, діючи на лапку механічними (щипок пінцетом) та хімічними подразниками.
г) Роль нервових центрів у здійсненнірефлексів.
Клаптик фільтрувального паперу, зволожений 0,5 %-ним розчином сірчаної кислоти, почергово наносимо на верхні та нижні частини тіла жаби і спостерігаємо за відповідними реакціями. Потім зондом руйнуємо верхній відділ спинного мозку і повторюємо дослід з дією механічних і хімічних подразників на різні частини тіла. Руйнуємо весь спинний мозок і повторюємо дослід. Відмічаємо результати і записуємо висновки.
РОБОТА 3.2. ВЛАСТИВОСТІ НЕРВОВИХ ЦЕНТРІВ
Нервовий центр – це сукупність нейронів центральної нервової системи, які регулюють певні функції. У здійсненні ряду рефлексів беруть участь нервові клітини, розташовані не в одній зоні, а в різних відділах центральної нервової системи, а тому нервовий центр є поняттям швидше фізіологічним, ніж анатомічним. Нервові центри мають ряд загальних властивостей, зумовлених здебільшого особливостями механізму синаптичної передачі імпульсів та структурою нейронних ланок, які беруть участь в утворенні нервових центрів. Нервова діяльність включає в себе два взаємно протилежні процеси – збудження та гальмування. Існує декілька видів гальмування, які мають різну природу і різну локалізацію.
Контрольні питання.
1. Суть процесу іррадіації.
2. Полегшення проведення збудження і втома нервових центрів.
3. Як встановити втому в нервових центрах?
4. Сумація збудження та її види.
5. Центральне гальмування за І. М. Сєченовим.
6. Суть трансформації ритму і сили подразнення.
7. Механізм гальмування одного рефлексу іншим.
Мета роботи. 1. Виявити такі властивості нервових центрів, як сумація, іррадіація, полегшення проведення збудження і втома. 2. Вивчити деякі види гальмування спинномозкових рефлексів.
Матеріали і обладнання. Жаби, штативи з гачками, установка для подразнення, метроном, препарувальний набір, ексикатор, 0,5 %-ний розчин сірчаної кислоти, кришталики NаСl, фільтрувальний папір, розчин Рінгера, гумові кільця, стрихнін, хлороформ, банка з водою.
Хід роботи
а) Сумація збудження в нервових центрах.
Спінальну жабу підвішуємо на штативі за нижню щелепу. До задньої лапки підводимо електроди від індукційного апарата. Знаходимо допорогову силу струму, замикаючи та розмикаючи мережу. Потім підсилюємо імпульси і помічаємо, на якому числі імпульсу жаба відсмикне лапку (рефлекторна відповідь).
б) Іррадіація збудження в нервових центрах.
Подразнюємо задню лапку жаби струмом порогової сили і спостерігаємо за реакцією у відповідь. Потім максимально збільшуємо силу струму і знову подразнюємо. Порівнюємо отриману реакцію з попередньою.
в) Полегшення проведення збудження. Втома нервових центрів.
Визначаємо час рефлексу на дію 0,5 %-ного розчину сірчаної кислоти. Такий дослід повторюємо багаторазово. Результати записуємо, порівнюємо і робимо висновки.
г) Гальмування спинномозкових рефлексів на кислоту дією більш сильного подразника.
Визначаємо час рефлексу задньої кінцівки жаби на кислоту. Потім у ділянці стегна перетягуємо лапку гумовим кільцем і знову визначаємо час рефлексу.
д) Гальмування спинномозкових рефлексів за I. М. Сєченовим.
У жаби розтинаємо черепну порожнину і оголюємо головний мозок. У ділянці зорових горбів мозок перерізаємо впоперек і видаляємо передню частину. Жабу підвішуємо на штатив і через декілька хвилин визначаємо час рефлексу на кислоту. Дослід проводимо два-три рази. Потім на зорові горби кладемо кришталики NаСl. Через 1–2 хв знову визначаємо час рефлексу на кислоту. Після цього кришталики знімаємо, місце розрізу промиваємо розчином Рінгера і знову визначаємо час рефлексу.
е) Зміна збудливості центральної нервової системи під впливом стрихніну і хлороформу.
Жабі вводимо в лімфатичний мішок 1 мл 0,1 %-ного розчину стрихніну. Потім поміщаємо тварину на скляну пластину і покриваємо скляним ковпаком. Через кожні 1–2 хв перевіряємо збудливість постукуванням по краю скла. Спочатку на подразнення жаба не реагує, потім поступово починає підстрибувати, а згодом з'являються судоми.
Для визначення впливу хлороформу, жабу поміщаємо в ексикатор, кладемо шматочок вати, змоченої хлороформом. Спочатку тварина сидить спокійно, потім починає посилено рухатись і зрештою заспокоюється. Після цього знімаємо ковпак з ексикатора і розпочинаємо перевірку стану нервових центрів. Крім механічних подразнень, використовуємо сильний індукційний струм. Залежно від стану наркозу жаба буде реагувати по-різному, а може взагалі не давати відповіді, що свідчить про зниження або відсутність збудливості нервових центрів.
IV. ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
Кора великих півкуль головного мозку і найближчі до неї підкіркові утворення є вищим відділом центральної нервової системи. Складні рефлекторні реакції, що здійснюються цим відділом, складають основу нервової діяльності тварин і спрямовані, передусім, на координацію взаємовідносин організму з навколишнім середовищем як єдиного цілого. Основним методом вивчення вищої нервової діяльності є метод умовних рефлексів. Виробляючи у тварин в лабораторних чи природних умовах умовні рефлекси, досліджуючи механізм їх вироблення і одночасно спостерігаючи за поведінкою тварин, можна пізнати основні закономірності роботи великих півкуль, фактори і мотиви, які визначають поведінку тварин, їх взаємовідносини в групах. Отримані знання дозволять правильно організувати утримання і експлуатацію тварин в умовах сільськогосподарського виробництва.
РОБОТА 4.1. ВИРОБЛЕННЯ УМОВНИХ РЕФЛЕКСІВ
Існують наступні загальні правила вироблення умовних рефлексів, незалежно від конкретно використаної методики:
а) спочатку дія умовного подразника, а потім безумовного;
б) умовний подразник за силою має бути оптимальним, повинен викликати орієнтувальну реакцію;
в) тварина має бути клінічно здоровою, центри рефлекторної дуги повинні знаходитись в тонусі;
г) під час утворення рефлексу тварину необхідно оберігати від впливу сторонніх подразників.
Контрольні питання.
1. Умовний рефлекс як форма прояву вищої нервової діяльності.
2. Які умови необхідні для вироблення умовних рефлексів?
3. Класифікація умовних рефлексів.
4. Рефлекторна дуга умовного рефлексу.
5. Практичне значення вчення І. П. Павлова про умовні рефлекси для тваринництва.
Мета роботи. 1. В умовах фізіологічної лабораторії виробити у собаки рухово-харчовий умовний рефлекс "біг до годівниці". 2. Виробити у людини захисний умовний рефлекс.
Матеріали і обладнання. Дослідна тварина (собака), корм (молоко, м'ясо), ручний і електричний дзвоники, індукційна котушка, випрямляч, контактні електроди.
Хід роботи
а) Вироблення рухово-харчового умовного рефлексу у собаки.
Перед дослідом протягом 8–10 годин собаку витримують на голодній дієті. Для вироблення рухово-харчового умовного рефлексу застосовують два подразники: індиферентний (ручний дзвінок) і безумовний (корм). Спочатку дзвонять ручним дзвінком, а через 2–3 с після цього собаці дають корм у певному місці приміщення. Такі комбінації повторюють до тих пір, поки тварина почне бігати до годівниці на один лише звук дзвінка. Це і буде свідченням того, що в неї виробився рухово-харчовий умовний рефлекс «біг до годівниці».
б) Вироблення рухово-захисного умовного рефлексу у людини.
Дослід проводять на людях, які виявили бажання. Для проведення досліду людина сідає спиною до експериментатора і кладе вказівний і середній пальці на пластинчасті електроди, які з'єднані з індукційною котушкою. Експериментатор знаходить таку силу індукційного струму, яка б викликала реакцію відсмикування руки від електродів. Індиферентний подразник (звучання електричного дзвінка) застосовують раніше на 2–3 с від замикання ланцюга електричного струму. Так повторюють декілька разів до тих пір, поки виробиться умовний рефлекс на звучання електричного дзвінка. Замальовують схеми рефлекторної дуги умовного і безумовного рефлексів.
РОБОТА 4.2. ГАЛЬМУВАННЯ УМОВНИХ РЕФЛЕКСІВ
Умовні рефлекси легко піддаютъся гальмуванню за дії різних сторонніх подразників. Це пояснюється тим, що будь-який новий подразник викликає у тварини або людини орієнтовний рефлекс, який гальмує умовну реакцію.
Розрізняють декілька видів гальмування в корі головного мозку:
а) зовнішнє (безумовне) і запорогове гальмування, яке є різновидністю зовнішнього гальмування;
б) внутрішнє (умовне) гальмування, яке поділяється на диференційоване, запізнювальне, умовне гальмо і згасаюче гальмування.
Контрольні питання.
1. Що таке зовнішнє (безумовне) і внутрішнє (умовне) гальмування умовних рефлексів?
2. Види і приклади внутрішнього гальмування.
3. Фізіологія сну. Види сну.
4. Гіпнотичні фази сну.
Мета роботи. В дослідах, проведених на собаках, простежити за різними видами гальмувань умовно-рефлекторної діяльності кори головного мозку.
Матеріали і обладнання. Тварина з штучним рухово-харчовим умовним рефлексом (біг до годівниці на звучання ручного дзвінка), корм, годівниця, електричний і ручний дзвінки.
Хід роботи
1. Зовнішнє (безумовне) гальмування.
У звичайних умовах діють умовним подразником (ручний дзвінок) і переконуються в наявності у тварини стійкої рухової умовно-рефлекторної реакції (біг до годівниці).
Потім при повторенні досліду, поряд з подачею умовного рефлекторного сигналу, діють сильним зовнішнім подразником (стук у двері або шум стільців при швидкому вставанні студентів). Спостерігають за реакцією тварини.
2. Внутрішнє (умовне) гальмування.
а) Диференційоване гальмування.
У тварин перевіряють наявність умовного рефлексу – біг до годівниці на звучання ручного дзвінка. Переконавшись у наявності цього рефлексу, вмикають другий подразник – електричний дзвінок і враховують зворотну реакцію. Досліди проводять з інтервалом 2–3 хв, почергово застосовуючи то один, то другий умовний подразник. При цьому ручний дзвінок підкріплюють безумовним подразником – дачею корму, а електричний дзвінок не підкріплюють.
б) Згасаюче гальмування.
У тварини перевіряють наявність умовного рефлексу – біг до годівниці на звучання ручного дзвінка. Потім застосовують той же умовний подразник – ручний дзвінок з інтервалом 2–3 хв, не підкріплюючи його харчовим подразником. Досліди повторюють до того часу, поки тварина перестане бігати до годівниці. Замальовують схеми рефлекторних дуг зовнішнього і внутрішнього гальмування умовних рефлексів. Роблять висновки.
V. ФІЗІОЛОГІЯ АНАЛІЗАТОРІВ
Аналізатор – це спеціалізована система, яка проводить аналіз подразників, діючих із внутрішнього і зовнішнього середовища, і з допомогою якої тварина отримує інформацію про навколишній світ.
Кожен аналізатор складається з трьох відділів – рецепторного або периферійного, провідникового і кіркового або центрального. Кірковий відділ є вищим відділом аналізатора, саме тут відбувається найточніший аналіз зовнішніх і внутрішних подразників, що дозволяє тварині знаходитись в тісному зв'язку з оточуючим середовищем і певним чином реагувати на всі його зміни.
Вивчення функції аналізаторів проводять за різними методами, серед яких найширше застосування отримав метод умовних рефлексів.
РОБОТА 5.1. ВИВЧЕННЯ ЗОРОВОГО АНАЛІЗАТОРА
Аналізатор зору забезпечує сприйняття і аналіз світлових подразників, а також форм, величин і просторових розташувань навколишніх предметів.
Зоровий аналізатор дає більше 90% інформації про навколишнє середовище. Завдяки прогресуючому розвитку в процесі еволюції саме зорових механізмів, у мозку хижаків і приматів відбувались різкі зміни, які привели до його значної досконалості.
Зорове сприйняття – складний багатоланцюговий процес, який починається зі збудження фоторецепторів і закінчується прийняттям рішення кірковим відділом аналізатора про наявність у полі зору того чи іншого зорового образу.
Перш, ніж світловий промінь досягне фоторецепторів, він декілька разів заломлюється в оптичних середовищах очного яблука: рогівці, водянистій волозі передньої і задньої камер ока, кришталику і склоподібному тілі.
Контрольні питання.
1. Аналізатори і їх основні властивості.
2. Будова зорового аналізатора.
3. Як здійснюється адаптація ока до освітлення різної сили?
4. Що таке акомодація ока, її механізми?
5. Що таке рефракція ока?
6. Функції паличкоподібних і колбочкоподібних клітин сітківки.
7. Як регулюється діаметр зіниці ока?
Мета роботи.
1. Встановити наявність взаємозв'язків між інтенсивністю освітлення ока і діаметром зіниці.
2. Встановити наявністъ сліпої плями на сітківці.
3. Вивчити оптичні властивості ока на його моделі.
4. Навчитись проводити офтальмоскопію у сільськогосподарських і лабораторних тварин.
Матеріали і обладнання. Таблиця Маріотта, лінза, свічка, екран, офтальмоскоп, 0,5%-ний розчин атропіну, тварини (теля, вівця, собака, кріль), станки для фіксації тварини.
Хід роботи
а) Реакція зіниці на світло.
Дослід на людині. Досліджуваного студента ставлять обличчям до денного світла. Дослідник відзначає діаметр його зіниць: 1) до початку досліду; 2) в той час, коли одне око закрите; 3) після відкриття закритого ока; 4) після 30-секундного закриття обох очей.
б) Визначення сліпої плями на сітківці.
Дослід Маріотта. Для проведення досліду малюнок Маріотта з колом і хрестиком на чорному папері відсовують від очей на відстань витягнутої руки. Студент закриває ліве око, а правим дивиться на коло, розташоване з лівого боку малюнка. Малюнок повільно пересувають до тих пір, поки зникне хрестик.
в) Види рефракції ока.
Оптичні властивості ока вивчають на його моделі в затемненій кімнаті. Сітківкою слугує екран, заломлюючі середовища ока замінює двовипукла лінза, а свічка є одночасно джерелом світла та предметом, зображення якого отримують на екрані.
Змінюючи відстань між екраном і лінзою, а потім між лінзою і предметом, отримують образ предмета, характерний для нормального, близькозорого і далекозорого ока.
г) Дослідження дна ока у тварин (офтальмоскопія).
Дослід проводять у затемненій кімнаті. Перед дослідженням тварині закапують в око 1–2 краплини 0,5 %-ного розчину атропіну для усунення акомодації. Джерело світла розташовують позаду голови тварини. Промінь світла ловлять офтальмоскопом і направляють на зіницю досліджуваного ока для освітлення дна. Через отвір в офтальмоскопі розглядають колір дна ока, кровоносні судини, які розташовані в ньому, сосочок зорового нерва.
1 2 3 4 5 6 7 8 9