Ім'я файлу: Роб.зош.фізіологія для зоофаку.doc
Розширення: doc
Розмір: 648кб.
Дата: 04.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
10 Підгот.до практ ГРВІ.doc
Самостійна робота №1.docx
Розширення: doc
Розмір: 648кб.
Дата: 04.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
10 Підгот.до практ ГРВІ.doc
Самостійна робота №1.docx
РОБОТА 6.2. ВИЗНАЧЕННЯ ФЕРМЕНТАТИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ СЛИНИ
У слині людини та деяких тварин (свині) є амілолітичні ферменти – амілаза та мальтаза (глюкозідаза). У слині коней кількість амілолітичних ферментів незначна, у жуйних вони майже відсутні. Фермент амілаза розщеплює крохмаль до дисахариду мальтози, а мальтаза, в свою чергу, розщеплює мальтозу до глюкози.
Контрольні питання.
1. Які фізико-хімічні властивості слини?
2. Ферменти слини жуйних та особливості слиновиділення у цих тварин.
3. Яке значення слини?
4. Оптимальні умови, необхідні для дії слинних ферментів.
5. Особливості слини, виділеної різними залозами.
Мета роботи.
1) Встановити наявність амілолітичних ферментів у слині людини і свині та їх відсутність у слині собаки і теляти.
2) Встановити, що дія ферментів слини проявляється тільки за певних умов середовища.
Матеріали і обладнання. Розбавлена слина свині, теляти, собаки, людини, 1 %-ний розчин крохмалю, 10 %-ний розчин NаОН, 0,5%-ний розчин соляної кислоти, розчин Люголя, водяна баня, термометр, олівець по склу, штативи, нумеровані пробірки, лієчка з ватою для збирання слини людини, скляні палички, мірні піпетки.
Хід роботи
Розбавлену слину людини отримують перед початком досліду. Для цього в ротову порожнину із стакана набирають воду. Через 1–2 хвилини воду разом зі слиною фільтрують.
Протокол досліду
№ | Вміст пробірки | Результати |
1.2. 3. 4. 5. 6. 7. | 1 мл слини людини + 2 мл 1%-ного крохмального клейстеру 1 мл слини свині + 2 мл 1%-ного крохмального клейстеру 1 мл слини теляти + 2 мл 1%-ного крохмального клейстеру 1 мл слини собаки + 2 мл 1%-ного крохмального клейстеру 1 мл прокип'яченої слини людини + 2 мл 1%-ного крохмального клейстеру 1 мл слини людини + 5 крап. 0,5%-ного розчину НС1 + 2 мл 1%-ного крохмального клейстеру 1 мл слини людини + 5 крап. 10 %-ного NaОН + 2 мл 1%-ного крохмального клейстеру | |
Спочатку в пробірку наливають слину, а потім додають розчин крохмального клейстеру. Пробірки струшують, фіксують час і поміщають у водяну баню при температурі 38 – 40 °С на 10 хвилин. Через 10 хвилин пробірки виймають з водяної бані, ставлять в штатив, і в кожну вносять по декілька крапель розчину Люголя. Читають реакцію на йод і записують результати та висновки.
РОБОТА 6.3. СЕКРЕЦІЯ ШЛУНКОВОГО СОКУ
Для вивчення закономірностей соковиділення на різні види корму та для отримання чистого шлункового соку без домішків слини і кормових речовин використовують тварин з ізольованими шлуночками.
Секреція шлункового соку проходить у дві фази.
Перша фаза – складнорефлекторна, під час якої шлунковий сік виділяється в результаті подразнення рецепторів ротової порожнини при прийомі корму, а також при сприйманні запаху корму, його виду. Фаза продовжується 0,5 – 1,5 год.
Друга фаза – нейрогуморальна. Вона обумовлена впливом екстрактивних речовин корму та продуктів його розщеплення, які всмоктались в кров. Тривалість цієї фази 4 – 6 год.
Контрольні питання.
1. Особливості шлункової секреції у свиней.
2. Фази секреції шлункового соку і їх механізм.
3. Вплив різних видів кормів на інтенсивність секреції соку.
4. Роль механорецепторів слизової оболонки шлунка.
5. Вплив симпатичної та парасимпатичної нервової систем на секрецію шлункового соку та моторику шлунка.
Мета роботи.
1) Прослідкувати за секрецією в ізольованому шлуночку при годівлі поросяти за І.П. Павловим.
2) Визначити реакцію шлункового соку.
3) Визначити роль механорецепторів у секреції шлункового соку.
Матеріали і обладнання. Порося з ізольованим шлуночком за І.П. Павловим, або собака з фістулою шлунка за В.А. Басовим, станок, стакан для збирання шлункового соку, мірний циліндр або градуйована пробірка, 5-хвилинний пісковий годинник, лакмусовий папір, корм.
Хід роботи
а) Секреція шлункового соку у поросяти з ізольованим шлуночком за І.П. Павловим.
Перед дослідом тварину витримують на голодній дієті 16 – 18 год. Поміщають в станок, до фістули прикріплюють стаканчик для збирання соку. На протязі перших 15 хвилин з інтервалом 5 хв збирають шлунковий сік, заміряють його кількість (для встановлення фону секреції), потім тварині згодовують 0,5 кг вареної картоплі і продовжують визначати шлункову секрецію на протязі 1–1,5 год через кожні 5 хвилин. За допомогою лакмусового папірця визначають реакцію соку. Ведуть протокол досліду та будують графік секреції шлункового соку.
б) Роль механорецепторів у секреції шлункового соку.
Тварину, що була на голодній дієті, поміщають в станок, підвішують стаканчик для збирання шлункового соку. Визначають фон секреції, для чого декілька разів через кожні 5 хв збирають шлунковий сік та заміряють його кількість. Потім гумовий балон вводять через фістулу і гумовою грушею надувають. Балон тримають в шлунку 15–20 хв, а потім виймають. Шлункову секрецію визначаємо під час подразнення і після нього. Визначають реакцію шлункового соку лакмусовим папером. Ведуть протокол досліду, замальовують графік секреції шлункового соку.
РОБОТА 6.4. ДІЯ ФЕРМЕНТІВ ШЛУНКОВОГО СОКУ НА БІЛКИ
Шлунковий сік –прозора рідина, до складу якої входить 0,4 – 0,8% сухої речовини. В зв'язку з наявністю соляної кислоти, має кислу реакцію. В шлунковому соці є декілька видів ферментів: пепсин розщеплює білки до альбумоз і пептонів; хімозин (ренін) – викликає зсідання білка молока; шлункова ліпаза – розщеплює, в основному, жири на гліцерин та жирні кислоти. Крім ферментів в шлунковому соці є соляна кислота та шлунковий слиз.
Контрольні питання.
1. Фізико-хімічні властивості шлункового соку.
2. Ферменти шлункового соку та умови, необхідні для їх дії.
3. Значення соляної кислоти шлункового соку.
4.Кількісні та якісні показники шлункового соку, який виділяється різними відділами слизової оболонки (у фундальній та пілоричній частинах, на великій та малій кривизні).
5. Вплив різних кормів на перетравлювальну силу шлункового соку.
Мета роботи.
1) Визначити травну силу пепсину і реніну на білки та казеїноген молока.
2) Встановити роль соляної кислоти в активації ферментів та травленні білків.
3) Визначити протеолітичну активність шлункового соку.
Матеріали і обладнання. Натуральний шлунковий сік, нейтралізований шлунковий сік, кип'ячений шлунковий сік, 0,5%-ний розчин соляної кислоти, фібрин, паличка Метта, пробірки, штативи, піпетки на 2 мл, спиртівка, водяна баня, олівець по склу, термостат, термометр.
Хід роботи
а) Дія шлункового соку на фібрин.
Дослід проводять у чотирьох пронумерованих пробірках за такою схемою:
| № пробірки | Реактиви | Результати |
| 1. | 2 мл 0, 5%-ної соляної кислоти + 2 нитки фібрину | |
| 2. | 2 мл натурального шлункового соку + 2 нитки фібрину | |
| 3. | 2 мл нейтралізованого шлункового соку + 2 нитки фібрину | |
| 4. | 2 мл прокип’яченого шлункового соку + 2 нитки фібрину | |
Всі пробірки ставлять у водяну баню при t 38–40°С на 30 хвилин, після чого записують результати дослідів.
б) Дія шлункового соку на білки молока.
Дослід проводять у чотирьох пронумерованих пробірках за такою схемою:
| № пробірки | Реактиви | Результати |
| 1. | 2 мл молока + 3 краплі 0,5%-ного соляної кислоти | |
| 2. | 2 мл молока + 3 краплі натурального шлункового соку | |
| 3. | 2 мл молока + 3 краплі нейтралізованого шлункового соку | |
| 4. | 2 мл молока + 3 краплі прокип’яченого шлункового соку | |
Пробірки струшують, ставлять у водяну баню на 10 хв, після чого записують результати дослідів та роблять висновки.
в) Визначення протеолітичної активності пепсину за Меттом.
Палички Метта готують раніше. Для цього скляні трубки діаметром 1 мм заповнюють яєчним білком і ставлять в кип'ячу воду на 6–8 хв для зсідання білка. Потім палички виймають і їх кінці заклеюють менделеєвською замазкою. Так вони зберігаються в гліцерині до вживання. Перед дослідом їх ріжуть на шматки по 2 см і опускають по 2 шматки в пробірку з шлунковим соком, для визначення його перетравлювальної сили. Пробірки на 24 год залишають в термостаті при температурі 38°С. Потім палички виймають, поміщають на міліметровий папір, визначають довжину (в мм) перетравленої частини білка на кожному кінці палички і виводять середню.
РОБОТА 6.5. ЕВАКУАЦІЯ ВМІСТУ ШЛУНКА В КИШЕЧНИК
Перехід вмісту шлунка в кишечник проходить невеликими порціями. В цьому процесі активну участь бере пілоричний сфінктер, котрий періодично закривається та відкривається. Відкриття сфінктера відбувається тоді, коли в пілоричну частину переходить кислий хімус, а в дванадцятипалій кишці реакція ще лужна. Закриття сфінктера спостерігається відразу, як тільки з шлунка в дванадцятипалу кишку переходить порція кислого хімусу. Таким чином, соляна кислота залежно від подразнюваного рецептивного поля викликає різну реакцію сфінктера. Швидкість переходу вмісту шлунка в кишечник залежить від його температури, реакції, ступеня подрібнення, осмотичного тиску.
Запиральний пілоричний рефлекс було встановлено Сердюковим в 1899 р. в лабораторії
І.П. Павлова.
Контрольні питання.
1. Фактори, які впливають на відкриття пілоричного сфінктера.
2. Інтервал роботи пілоричного сфінктера.
3. Які рецептори розташовані в області пілоруса?
Мета роботи. Визначити вплив температури, реакції середовища на швидкість переходу хімусу з шлунка в дванадцятипалу кишку.
Матеріали і обладнання. Собака з фістулою шлунка за В.А. Басовим, станок, лійка, гумова трубка з корком, мірний циліндр, термометр, десятихвилинний годинник, вода тепла та холодна, 1%-ний розчин соди, 0,3%-ний розчин соляної кислоти, рослинна олія.
Хід роботи
Собаку, яка була на голодній дієті 16–18 годин, ставлять в станок. У фістульну трубку вставляють корок з гумовою трубкою, до якої прикріплюють лійку.
Через лійку в шлунок почергово заливаємо вищезгадані рідини і залишаємо кожну з них на 10 хв, після чого рідину виливаємо з шлунка. За різницею введеної та виведеної рідини визначаємо швидкість її евакуації в кишечник. Отримані результати записуємо в таблицю:
| № п/п | Назва розчину | Залито, мл | Залишилось, мл | Евакуювалось, мл |
| 1. | 1%-ний розчин соди | 200 мл | | |
| 2. | 0,3%-ний розчин НСl | 200 мл | | |
| 3. | Холодна вода | 200 мл | | |
| 4. | Тепла вода | 200 мл | | |
РОБОТА 6.6. ДІЯ ЖОВЧІ ТА ПІДШЛУНКОВОГО СОКУ НА ЖИРИ
Сік підшлункової залози містить багато гідролітичних ферментів, що забезпечують розщеплення білків, жирів та вуглеводів. Активно діє підшлункова ліпаза, яка розщеплює жири до гліцерину та жирних кислот у лужному середовищі.
Під впливом жовчі відбувається емульгування жирів, що сприяє більш повному та швидкому їх розщепленню ліпазою; нейтралізуються також кислоти шлункового соку, підтримується кислотно-лужна рівновага кишкового хімусу, посилюється активність ферментів кишкового та підшлункового соку. Жовч має також бактерицидні властивості та стимулює моторну функцію кишечнику.
Контрольні питання.
1. Механізм дії фермента підшлункового соку, який розщеплює жири.
2. Роль жовчі в травленні жиру та інших травних процесах.
3. Механізм емульгування жиру жовчю.
4. Склад жовчі та умови її утворення.
Мета роботи. 1) Встановити наявність емульгуючої дії жовчі. 2) Визначити вплив жовчі на швидкість перетравлювання жиру підшлунковою ліпазою.
1 2 3 4 5 6 7 8 9