Ім'я файлу: Роб.зош.фізіологія для зоофаку.doc
Розширення: doc
Розмір: 648кб.
Дата: 04.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
10 Підгот.до практ ГРВІ.doc
Самостійна робота №1.docx
Розширення: doc
Розмір: 648кб.
Дата: 04.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
10 Підгот.до практ ГРВІ.doc
Самостійна робота №1.docx
РОБОТА 8.4. ВИЗНАЧЕННЯ КРОВ'ЯНОГО ТИСКУ
Рух крові по судинах здійснюється за законами гідродинаміки. Тиск, який обумовлює кровообіг, визначається силою скорочень шлуночків серця та опором стінок судин. Величина кров'яного тиску залежить від об’єму крові, який викидається серцем в артерії, та стану судинної системи. Величина кровообігу регулюється нервовими і гуморальними факторами: кровоносні судини дуже еластичні, їх стінки знаходяться в стані постійного тонусу.
Тиск крові є показником загального стану організму, і тому його реєстрація має велике практичне значення. У нормі тиск в артеріальній судинній системі залежить від фаз серцевого циклу. Систолічний (максимальний) тиск утворюється під час систоли, а діастолічний (мінімальний) під час діастоли за рахунок тонусу судин. Різницю між цими показниками називають пульсовим тиском. Через різну тривалість систоли та діастоли середній артеріальний тиск не є середнім арифметичним максимального і мінімального тисків.
Тиск крові можна визначити двома способами: прямим методом (кривавим) за допомогою ртутного манометра (К. Людвіг) та непрямим методом (безкровним) за допомогою приладу сфігмоманометра. В умовах клініки, в основному, використовуєтъся непрямий метод визначення кров’яного тиску.
Контрольні питання.
1. Що таке кров'яний тиск, в яких одиницях він вимірюється і чим обумовлюється?
2. Методи визначення кров'яного тиску.
3. Величина кров’яного тиску в аорті, артеріях, капілярах і венах.
4. Як визначається кров’яний тиск під впливом фізичного навантаження?
5. Регуляція кров’яного тиску.
Мета роботи. Вивчити методи прямого і непрямого визначення кров'яного тиску у тварин.
Матеріали і обладнання. Фонендоскоп або стетоскоп, сфігмоманометр, флебоосцилометр Шарабріна, ремінці для фіксації манжетки.
Сфігмоманометр складається з порожнистої гумової манжетки, гумової груші для нагнітання повітря і ртутного манометра.
Флебоосцилометр Шарабріна складається з порожнистої гумової манжетки, гумової груші для нагнітання повітря, водяного і ртутного манометрів, осцилометра і резонатора осциляцій, вмонтованих в дерев'яний футляр.
Хід роботи
а) Визначення кров'яного тиску у людини за М.С. Коротковим. На плече досліджуваного закріплюють манжетку сфігмоманометра і нагнітають в неї повітря до зникнення пульсу плечової артерії. При випусканні повітря із манжетки за допомогою гвинтового крана з'являється звук (тук-тук), який добре прослуховується за допомогою фонендоскопа в плечовій артерії, в області ліктьового згину. Це відповідає максимальному систолічному кров'яному тиску, який визначається за шкалою манометра. Потім продовжують випускати повітря із манжетки. Звук пульсації артерії спочатку підсилюється, а потім зникає. Момент зникнення звуку відповідає мінімальному (діастолічному) кров'яному тиску, величина якого визначається за шкалою манометра.
б) Визначення кров'яного тиску у тварин.
У коней і дорослої ВРХ вимірюють кров'яний тиск на хвостовій артерії, у овець і телят до одного року – на серединній артерії, у свиней – на артерії сафена. Тварину фіксують в станку, накладають манжетку і закріплюють її двома ремінцями. З'єднують всі частини флебоосцилометра між собою і балоном, нагнітають в систему повітря до 180 – 200 мм. рт. ст. Гвинт регулятора осциляції повертають вправо для того, щоб спирт у правому коліні осцилометра піднявся на 3–5 см вище, ніж в лівому. Створюється різниця тиску в осцилометричній трубці, яка дозволяє спостерігати пульсації різної сили. Відкривають зажим і поступово випускають повітря із системи так, щоб рівень спирту не змінювався. При цьому спостерігають за правим коліном ртутного манометра і осцилометра. При появі коливань спирту більше, ніж на 1 мм, відмічають висоту ртутного стовпчика, який показує максимальний систолічний тиск. Подальше випускання повітря супроводжується підсиленням коливань. В момент найбільших коливань визначають середній артеріальний тиск. Поступово величина осциляцій зменшується і, нарешті, різко обривається. В цей час за шкалою манометра визначають мінімальний тиск.
РОБОТА 8.5. СПОСТЕРЕЖЕННЯ РУХУ КРОВІ ПІД МІКРОСКОПОМ
Тільки в капілярах здійснюється перехід кисню та поживних речовин із крові в тканини. Із тканин в кров по капілярах надходять продукти розпаду, які утворюються в процесі обміну речовин. Величина просвіту судин змінюється під впливом різних нервових і гуморальних факторів. При звуженні судин швидкість руху крові збільшується, а при їх розширенні – зменшується. Рух крові по дрібних судинах (капілярах, артеріолах, венулах) зручно спостерігати в прозорих перетинках жаби (плавальній перетинці), брижейці, язиці, легенях.
Контрольні питання.
1. Характеристика руху крові в артеріях, венах, капілярах.
2. Швидкість руху крові в різних судинах.
3. Роль лімфи в організмі.
4. Теорії лімфоутворення.
Мета роботи.
1) Спостереження капілярного кровотоку в різних органах жаби.
2) Визначення швидкості руху крові в капілярах.
Матеріали і обладнання. Жаба, мікроскоп, дерев'яна дощечка з овальним отвором, ножиці, пінцет, шпильки, 1 %- ний NаСl, ефір.
Хід роботи
Жабу під наркозом (спиртовим або ефірним) фіксують на дощечці догори спинкою з таким розрахунком, щоб голова знаходилась біля отвору в дерев'яній дощечці. Пінцетом витягують у жаби язик, розправляють його над отвором і фіксують шпильками. Дощечку з жабою поміщають на предметний столик мікроскопа і розглядають під малим збільшенням рух крові в судинах язика. Звертають увагу на рух крові в артеріях, венах, капілярах. Потім язик зволожують 1 %-ним розчином NаСl і продовжують спостереження. Рух крові також зручно спостерігати в плавальній перетинці задньої лапки, в брижейці та легенях.
IX. ДИХАННЯ
Дихання – це сукупність процесів, які забезпечують поглинання кисню та виділення вуглекислого газу в атмосферу. Основою дихальноії функції є тканинні окисно-відновні процеси, що забезпечують обмін енергії в організмі.
Суть дихання полягає в забезпеченні процесів, за допомогою яких клітини тканин тварин споживають кисень, а віддають вуглекислий газ, перетворюючи енергію в форму, доступну для біологічного використання. Кисень забезпечує основні біохімічні окислювальні процеси, які звільняють енергію, а тому життя та діяльність тварин неможливі навіть при незначному дефіциті кисню в організмі.
В процесі дихання розрізняють: обмін повітря між зовнішнім середовищем та альвеолами (зовнішнє дихання), перенесення газів кров'ю, споживання кисню клітинами та виділення ними вуглекислого газу (клітинне життя).
РОБОТА 9.1. МЕХАНІЗМИ ДИХАЛЬНИХ РУХІВ (СХЕМА ДОНДЕРСА).
ФУНКЦІЯ МИГОТЛИВОГО ЕПІТЕЛІЮ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ
Дихання – це складний рефлекторний акт. У ньому беруть участь легені, верхні дихальні шляхи, діафрагма, м'язи грудної стінки і живота. Регуляція дихання здійснюється за рахунок нервової і гуморальної систем. У дихальних шляхах відбувається нагрівання повітря, яке надходить іззовні, його зволоження і очищення. Внаслідок руху війок миготливого епітелію затримані частинки разом із слизом рухаються в бік зовнішніх дихальних шляхів і виводяться з організму.
Контрольні питання.
1. Чому легені йдуть за рухом грудної стінки?
2. Механізм вдиху і видиху.
3. Які м'язи відносяться до інспіраторів, а які до експіраторів?
4. Особливості будови і функції дихального апарату у птахів.
Мета роботи.
1) Визначити на моделі Дондерса зміни об’єму легень і еластичну напругу легень при акті дихання.
2) Простежити за рухом війок миготливого епітелію.
Матеріали і обладнання. Тварина, пневмограф, капсула з пером, кімограф, апарат Дондерса, жаба, канюля, нитки, сажа, набір інструментів.
Апарат Дондерса складається із скляного ковпака, шийка якого закривається пробкою з двома отворами. В один з них вводять канюлю, кінець якої вставляють в трахею з легенями, попередньо вирізаними у жаби. В другий отвір вставляють скляну трубку, з'єднану з водяним манометром. Нижню частину ковпака затягують гумовою мембраною (діафрагмою). При відтягуванні діафрагми вниз спостерігають вдих, а при повертанні її у висхідну позицію – видих. Слідкують за змінами розміру легень і шкалою манометра.
Хід роботи
а) Запис дихальних рухів (пневмографія).
Фіксують пневмограф на грудній стінці тварини і з'єднують гумовою трубкою з капсулою Марея. Капсулу з'єднують з пером, яке на кімографі реєструє дихальні рухи.
б) Спостереження за руховою функцією миготливого епітелію.
Жабу фіксують на дощечці животом догори, гачком на нитці відтягують назад нижню щелепу. На піднебіння жаби наносять невелику кількість сажі і спостерігають за її пересуванням.
У жаби вирізають шматочок слизової оболонки піднебіння і кладуть вільною поверхнею на скло, зволожене фізрозчином, і накривають покривним склом. Під мікроскопом розглядають рух війок миготливого епітелію.
РОБОТА 9.2. ВИЗНАЧЕННЯ ЖИТТЄВОЇ ЄМКОСТІ ЛЕГЕНЬ
Газообмін в легенях відбувається внаслідок різниці парціального тиску, при якому кисень повітря переходить в кров, а надлишок вуглекислого газу зкрові виходить у порожнину альвеол. Крім ритмічних дихальних рухів, які забезпечують вентиляцію легень, можна також спостерігати за особливими дихальними рухами. Деякі з них викликають рефлекторно кашель, чхання, інші довільно – мукання, іржання (в зв'язку з фонацією).
Максимальний об’єм повітря, який можна видихнути після найглибшого вдиху, називається життєвою ємкістю легень. Вона складається з дихального, додаткового і резервного повітря.
Контрольні питання.
1. Що таке життєва ємкість легень та залишкове повітря?
2. Як визначити хвилинний об'єм легеневої вентиляції?
3. Які фактори впливають на зміни життєвої емкості?
4. Будова спірометра.
Мета роботи.
1) Ознайомитись з методикою визначення життєвої ємкості легень.
2) Визначити життєву ємкість легень та окремі фракції повітря у людини.
Матеріали і обладнання. Спірометри, носові зажими, вода, спирт, вата.
Життєву ємкість легень визначають за допомогою спірометра. Спірометр складається з двох металевих циліндрів: зовнішнього, в який наливається вода, і внутрішнього, вставленого догори дном у зовнішній циліндр. На внутрішньому циліндрі є шкала, яка показує об’єм повітря.
Крім водяного спірометра, для вимірювання життєвої ємкості легень можна користуватися сухим спірометром. Він являє собою повітряну турбіну, яка крутиться внаслідок дії струменю повітря, що видихається. Величину об'єму повітря визначають за шкалою приладу. Шкалу можна повертати, що дозволяє встановити стрілку на нуль перед кожним вимірюванням. Видих повітря з легень здійснюється через мундштук.
Хід роботи
а) Спірометрія у людини.
Після декількох спокійних вдихів та видихів піддослідний здійснює максимальний вдих з подальшим максимальним видихом в спірометр (життєва ємкість легень).
б) Визначення окремих фракцій життєвої ємності легень.
Дослідник після нормального вдиху робить спокійний видих у спірометр (дихальне повітря). Після нормального видиху, не роблячи вдиху, дослідник здійснює максимальний видих у спірометр (резервне або запасне повітря).
РОБОТА 9.3. ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА
Постійна (в нормі) температура тіла є однією з основних фізіологічних констант. Стала температура тіла підтримується на одному рівні незалежно від умов навколишнього середовища. Постійність температури тіла називається ізотермією або теплокровним гомеостазом.
Ізотермія властива лише теплокровним (гомойотермним) тваринам. У холоднокровних (пойкілотермних) тварин у зв'язку з недосконалою системою терморегуляції температура тіла залежить від умов навколишнього середовища.
Ізотермія підтримується за рахунок рівноваги між процесами утворення тепла (хімічна терморегуляція) та віддачею його в навколишнє середовище (фізична терморегуляція). Вищий центр терморегуляції знаходиться в гіпоталамусі.
Для вимірювання температури у сільськогосподарських і лабораторних тварин використовують ртутні або електричні термометри різних типів.
Контрольні питання.
1. Яких тварин називають гомойотермними, а яких пойкілотермними?
2. Охарактеризуйте хімічну і фізичну фази терморегуляції.
3. Де знаходяться центри регуляції температурного гомеостазу?
4. Які фактори впливають на процеси теплоутворення і тепловіддачі в організмі?
5. Особливості процесів терморегуляції у різних тварин.
Мета роботи.
1) Ознайомитися та оволодіти методикою визначення температури тіла у тварин ртутним термометром і електротермометром.
2) Ознайомитися з методикою визначення температури шкіри у тварин за допомогою електротермометра.
Матеріали і обладнання. Термометри ртутні, термометри електричні, вазелін, вата, затискувачі для фіксації ртутних термометрів, дослідні тварини (корова, вівця, свиня, кріль).
Хід роботи
а) Визначення температури тіла у тварин.
Тварину (корову, вівцю, свиню) фіксують в станку. Підійшовши з лівого боку до тварини, у неї відводять хвіст і легкими коловими рухами руки вводять в пряму кишку на 5 хвилин ртутний термометр, попередньо змащений вазеліном. Щоб термометр не випав і не розбився, його прив'язують шовковою ниткою до затискувача, який прикріплюють до волосяного покриву тварини.
Для визначення температури тіла тварини за допомогою електричного термометра в пряму кишку вводять спеціальний датчик. У птахів ртутний термометр або датчик електричного термометра вводять у клоаку. Після визначення температури ртутний термометр або датчик витирають ватою і дезінфікують.
б) Визначення температури різних ділянок шкіри.
Дослід проводять на собаці або свині. Температуру в різних ділянках тіла визначають за допомогою електротермометра, використовуючи при цьому поверхневий датчик. Після витримки датчика протягом 10–15 с знімають показники шкали термометра і прикладають датчик до іншої ділянки шкіри. Вимірювання температури в різних ділянках шкіри проводять згідно таблиці 1. Сюди ж заносять і результати вимірювань.
Таблиця 1.
| № п/п | Ділянка шкіри | Температура, ° С | Вид тварини |
| 1. | Вушна раковина | | |
| 2. | Носове дзеркало | | |
| 3. | Голова (лоб) | | |
| 4. | Спина | | |
| 5. | Черевна стінка (біла лінія) | | |
| 6. | Грудна стінка | | |
| 7. | Передпліччя | | |
| 8. | Плече | | |
| 9. | Гомілка | | |
| 10. | Стегно | | |
| Роблять висновок, що температура на різних ділянках шкіри неоднакова, вона залежить від пігментації, виду тварини, наявності волосяного покриву, стану здоров'я. | |||
X. ОБМІН РЕЧОВИН I ЕНЕРГІЇ
Мета цього розділу – допомогти студентам засвоїти методи дослідження енергетичного балансу і обміну речовин в організмі, обгрунтувати методику розрахунку енергетичної цінності харчових продуктів і т. ін.
Це необхідно не лише лікарям ветеринарної медицини, а й зооінженерам, які складають щоденні раціони годівлі тварин.
РОБОТА 10.1. ВИЗНАЧЕННЯ ГАЗООБМІНУ ЗА МЕТОДОМ ДУГЛАСА-ХОЛДЕНА
У фізіологічних дослідженнях для визначення витрат енергії використовується порівняно простий метод непрямої калориметрії, за допомогою якого витрати енергії визначають непрямим шляхом (за об'ємом поглинутого кисню і об'ємом виділеного за цей же час вуглекислого газу).
Визначення витрат енергії за газообміном можливе тому, що основним процесом, внаслідок якого звільняється енергія, є процес окислення. Поглинутий твариною кисень окислює органічні речовини (білки, жири, вуглеводи), внаслідок чого звільнюється певна кількість тепла, а самі речовини розпадаються до своїх кінцевих продуктів.
Кількість тепла, яка звільняється в організмі при використанні 1 л кисню, називається калоричним коефіцієнтом.
Контрольні питання.
1. Дихальний коефіцієнт і причини його змін.
2. Суть методів прямої і непрямої калориметрії.
3. Як виконується розрахунок величин енергетичного обміну?
4. Що таке калориметрична бомба?
Мета роботи. Засвоїти методику визначення газообміну за Дугласом -Холденом.
Матеріали і обладнання. Дихальна маска, мішок Дугласа, газовий лічильник, барометр, термометр, газоаналізатор Холдена, таблиця для визначення об'єму газу в нормальному стані, тварина.
Хід роботи
Повітря, яке видихає тварина, збирають за допомогою маски, через газовий лічильник у мішок Дугласа. За показниками газового лічильника підраховують об'єм повітря, який видихнула тварина за одиницю часу. Враховують атмосферний тиск і температуру повітря, а потім за таблицею знаходять коефіцієнт поправки і прирівнюють об'єм видихнутого повітря до нормальних умов, тобто до об'єму, який би повітря займало при 0 °С і атмосферному тиску 760 мм рт. ст.
За допомогою апарата Холдена визначають кількість кисню і вуглекислого газу у видихнутому повітрі.
Апарат Холдена складаєтъся з таких частин:
1) вимірювальної бюретки для взяття проб крові і вимірювання його об'єму;
2) запиральної посудини, з'єднаної через кран і гумову трубку з нижнім кінцем вимірю-вальної бюретки. Піднімаючи і опускаючи ці посудини, можна змінювати рівень ртуті і засмоктувати або виштовхувати з неї повітря;
3) двох поглинальних посудин, що мають форму ампул, всередині яких розташовані дрібні трубочки для збільшення поверхні дотику повітря з поглиначем. Нижній кінець кожної посудини з’єднується з відкритою лійкою, а верхній має триходовий кран для з'єднання з вимірювальною бюреткою.
Одну посудину заповнюють 15–20 %-ним розчином їдкого калію для поглинання СО2, другу посудину заповнюють розчином пірогалолу для поглинання О2.
Для дослідження в бюретку набирають пробу повітря в об'ємі 10 мл. Багаторазовими коливаннями ртуті забезпечують тісний контакт між пробою повітря і лужним поглиначем, а потім визначають в бюретці об'єм повітря, що залишився.
За зменшеним об'ємом підраховують вміст СО2 в повітрі. Цій же пробі повітря забезпечують тісний контакт з пірогалолом. Із зменшенням їх об’єму визначають кількість вдихнутого О2.
Встановивши склад повітря, яке вдихнулось та видихнулось, визначають дихальний коефіцієнт – відношення об'єму виділеного СО2 до О2, а потім за таблицею визначають калоричний еквівалент 1л О2.
Виконують розрахунки величин енергетичного обміну.
РОБОТА 10.2. ВИЗНАЧЕННЯ ГАЗООБМІНУ ЗА МЕТОДОМ В.В. ПАШУТІНА
Джерелом енергії в організмі є окисно-відновні процеси, при яких поглинається кисень і виділяється вуглекислий газ. В зв'язку з цим, є можливість визначення енергетичних затрат організму на основі дослідження газообміну, тобто за кількістю поглинутого вуглекислого газу. Цей спосіб отримав назву прямої калориметрії. Для тривалих досліджень газообміну застосовують спеціальні респіраційні камери. Зручні їх моделі сконструйовані і описані В.В. Пашутіним.
Контрольні питання.
1. Як визначають величину енергетичного обміну за В.В. Пашутіним?
2. Масковий метод непрямої калориметрії.
3. Теоретичне і практичне значення методів прямої і непрямої калориметрії.
4. Що таке дихальний коефіцієнт?
Мета роботи. Засвоїти методику газообміну за методом В.В. Пашутіна.
Матеріали і обладнання. Тварина (кріль, морська свинка), герметична камера для тварин, колби з їдким лугом, сірчаною кислотою, насос Комовського.
Хід роботи
На початку проводять зважування тварини і посудин з поглиначами з точністю до десятих грама. Потім тварину поміщають в камеру (на період не більше однієї години), і за допомогою насоса Комовського створюють рух повітря через всю установку. Після закінчення досліду знову зважують тварину, сечу і кал (якщо є), а також посудини з поглиначами. Різниця в масі колб з сірчаною кислотою покаже кількість води, яка виділилась з організму за період досліду, а різниця в масі колб з їдким калієм покаже кількість вуглекислого газу, що виділився за цей же період. За різницею між масою всіх виділень і зменшенням маси тварини визначають кількість кисню, який вдихнули за період досліду. Знаючи кількість вуглекислого газу і поглинутого кисню, розраховують дихальний коефіцієнт, а потім визначають величину енергетичного обміну.
XI. ВНУТРІШНЯ СЕКРЕЦІЯ. РОЗМНОЖЕННЯ. ЛАКТАЦІЯ
Ендокринні залози, а також деякі інші тканини організму, синтезують біологічно активні речовини – гормони. Гормони можуть бути білками, поліпептидами, похідними амінокислот, ліпідами і стероїдами. Спектр дії гормонів надзвичайно широкий. Вони регулюють ріст і розвиток тварини, впливають на обмін речовин, підтримують гомеостаз, регулюють процеси адап-тації до навколишнього середовища. Гормони впливають на репродуктивну функцію тварин, а також на процеси утворення та виділення молока.
РОБОТА 11.1. ДІЯ АДРЕНАЛІНУ НА ЗІНИЦЮ ІЗОЛЬОВАНОГО ОКА ЖАБИ
Гормон мозкового шару наднирників адреналін є похідним тирозину. Безпосереднім попередником адреналіну при його синтезі в нирках є норадреналін. Адреналін і норадреналін називають симпатоміметичними амінами, тому що вони діють на органи і тканини аналогічно дії симпатичних нервів. Адреналін впливає на різні функції організму, в тому числі і на внутрішньоклітинні процеси обміну речовин. Наприклад, він посилює розпад глікогену до глюкози, зменшує його запаси в печінці і м’язах. Адреналін викликає посилення і збільшення частоти серцевих скорочень, покращує проведення збудження в серці, пригнічує скорочення гладеньких м'язів шлунка і тонкого кишечнику. Адреналін викликає збільшення діаметра зіниці ока, яке зумовлене його дією на радіальні м'язи.
Контрольні питання.
1. Що таке гормони, де вони утворюються?
2. Чому залози, які секретують гормони, називають залозами внутрішньої секреції?
3. Перерахуйте основні залози внутрішньої секреції.
4. Що таке адреналін, де він утворюється, яка його фізіологічна роль?
5. Механізми регуляції діаметра зіниці ока.
Мета роботи. Вивчити дію адреналіну на зіницю.
Матеріали і обладнання. Жаба, дві чашки Петрі, фізіологічний розчин, розчин адреналіну, піпетка, набір інструментів.
Хід роботи
У жаби відрізають верхню щелепу за очима, обережно вирізають обидва очних яблука і розміщають кожне з них у чашку Петрі з фізрозчином. В одну чашку додають одну-дві краплини адреналіну. Через 20–30 хв спостерігають за станом зіниці.
РОБОТА 11.2. ДІЯ АДРЕНАЛІНУ І ПІТУЇТРИНУ НА ЗМІНУ ПІГМЕНТАЦІЇ ШКІРЯНОГО ПОКРИВУ ЖАБИ
Серед тварин широко розповсюджена властивість до зміни забарвлення внаслідок переміщення пігментів в певних клітинах покривних тканин.
Серед хребетних ця властивість характерна для амфібій та рептилій, серед безхребетних – для ракоподібних, головоногих, молюсків та ін.
Хроматофори – спеціальні пігментні клітини, які розташовані в шкірі, а нерідко – і в більш глибоких тканинах. Вони мають здатність викликати перерозподіл пігментів, які знаходяться в них, що супроводжується зміною загального забарвлення тварин. Якщо пігмент сконцентрований в маленьких кульках (зернистий стан), то він майже не впливає на загальне забарвлення; якщо ж він розподіляється по великій поверхні (сітчастий стан), то забарвлення всієї поверхні тварини приймає його відтінок.
На думку багатьох дослідників, активність хроматофорів регулюється нервовою та гуморальною системами. Зміна забарвлення тварини часто виникає рефлекторно, внаслідок дії зовнішніх подразників і має захисний характер. Припущення про участь гормонів у зміні забарвлення вперше було встановлено після того, як жабі зробили ін’єкцію адреналіну і шкіра посвітлішала.
Пітуїтрин отримують шляхом екстракції з гіпофізу, він містить окситоцин, вазопресин і меланоформний гормон, який розширює пігментні клітини шкіри.
Контрольні питання.
1. Механізм зміни пігментації покриву шкіри жаби під впливом адреналіну і пітуїтрину.
2. Що являє собою пітуїтрин? Механізм його дії.
3. Місце утворення меланоформного гормону і механізм його дії.
Мета роботи. Вивчити вплив адреналіну і пітуїтрину на хроматофори покриву шкіри жаби.
Матеріали і обладнання. Жаба, адреналін (1:1000), пітуїтрин, три скляні 0,5-літрові пронумеровані банки, шприц на 1 мл.
Хід роботи
Підбирають три однаково пігментовані жаби. Першій жабі в спинний лімфатичний мішок вводять 0,5 мл адреналіну, другій – 0,5 мл пітуїтрину, а третю залишають для контролю. Кожну жабу поміщають в окрему банку. Через 10 хвилин починають спостерігати за змінами пігментації шкіряного покриву першої жаби. Через 30–40 хвилин спостерігають за змінами пігментації шкіряного покриву другої жаби і порівнюють з контролем.
РОБОТА 11.3. ВПЛИВ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ГОРМОНІВ НА ВИДІЛЕННЯ СПЕРМАТОЗОЇДІВ У САМЦІВ ЖАБ
В сироватці крові та сечі вагітних тварин є значна кількість гормонів, які секретуються плацентою, таких як прогестерон, хоріональний гонадотропін та ін. Введення самцям жаб сироватки крові або сечі вагітних викликає посилення сперматогенезу і виділення сперматозоїдів в клоаку. Цей тест інколи використовують для діагностики вагітності жінок.
Контрольні питання.
1. Естрогени та їх фізіологічне значення.
2. Гонадотропні гормони, їх дія і місце утворення.
3. Роль прогестерону.
Мета роботи. Встановити наявність впливу жіночих статевих гормонів на виділення сперматозоїдів у жаб-самців.
Матеріали і обладнання. Жаба-самець, сироватка крові вагітних тварин (кобили, корови, свині), шприц, пастерівська піпетка, фізіологічний розчин, предметне і покривне скло, мікроскоп.
Хід роботи
У вагітної самки беруть кров у пробірку і отримують сироватку крові згідно методики, описаної в роботі 7.1.
У жаби-самця пастерівською піпеткою беруть з клоаки вміст, наносять на предметне скло, покривають покривним склом, і під малим збільшенням мікроскопа перевіряють на відсутність сперміїв. Потім шприцом вводять самцю в область спини 3–5 мл сироватки крові. Через 30–60 хвилин після ін'єкції у жаби з клоаки піпеткою беруть вміст, наносять його на предметне скло, покривають покривним склом і під мікроскопом визначають наявність сперміїв, їх кількість і рухливість.
1 2 3 4 5 6 7 8 9