1   2   3   4   5   6   7   8
Ім'я файлу: Захворювання_щитовидної_залози_у_дітей.docx
Розширення: docx
Розмір: 81кб.
Дата: 22.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
Особливості вогнепальних ран.docx
1 - 2 фіз розв і функц проби.doc
Біохімічне_дослідження_АГ_укр_1.doc
шлуночкова тахікардія.pdf
3 фіз. прац..doc
Параклінічні дослідження

1) обов'язкові:

∙ зниження ТТГ, підвищення вТ4 і/або вТ3 (при субклінічному тиротоксикозі — нормальний рівень в Т4 і вТ3);

∙ УЗД: дифузне збільшення ЩЗ (не є обов'язковим критерієм діагнозу), при колірному допплєрівському обстеженні — посилення кровотоку по всій ЩЗ.

2) додаткові:

∙ підвищені стимулювальні антитіла до рецептора ТТГ (TSAb);

∙ підвищений титр АТПО (антитиреоідна пероксидаза) або АМФ(до мікросомальної фракції тиреоцитів) (не є обов'язковим критерієм діагнозу);

∙ якщо є підозра на недостатність надниркових залоз, проводять дослідження рівня вільного кортизолу в крові (уранці) або в добовій сечі, рівень електролітів у крові (К, Na);

∙ у разі ЕОП — ознаки стовщення ретробульбарних м'язів за даними УЗД, КТ, МРТ орбіт.

Лікування.

1. Тиростатичні препарати-тіонаміди - мерказоліл, тіамазол, метизол, тирозол: ∙ початкова доза — 0,3-0,5 мг/кг на добу залежно від тяжкості тиротоксикозу за 2-3 рази приймання. При клінічному поліпшенні (нормальний пульс, відсутність клінічних проявів хвороби) — у

середньому через 14-21 день; надалі кожні 10-16 днів дозу зменшують на 2,5-5 мг до підтримувальної;

∙ середня підтримувальна доза - 2,5-7,5 мг на добу (приблизно 50 % початкової) - 1 раз на день; ∙ у разі виникнення синдрому тиротоксикозу внаслідок деструкції тироцитів (тиротоксична фаза AIT чи підгострий тироїдит) тиростатичні препарати не призначають. Проводять симптоматичне лікування (β-адреноблокатори, седативні засоби).

2. β-Адреноблокатори (анаприлін, пропранолол) – перші 4 тижня одночасно з тиростатиками – 1-2 мг/кг на добу за 3-4 рази.

3. Досягнувши еутирозу (в середньому через 6-8 тиж. від початку лікування), призначають комбіновану терапію: тіонаміди (мерказоліл) 5-10 мг на добу і L-тироксин – 25-50 мкг на добу. 4. Глюкокортикоїди:

∙ при тяжкому перебігу тиротоксикозу, поєднанні з ЕОП;

∙ за наявності ознак недостатності надниркових залоз (ННЗ);

∙ при поганих аналізах крові (лейкопенія, тромбоцитопенія);

∙ у разі приєднання супутньої патології, на тлі стресу – для запобігання гострій ННЗ. Призначають преднізолон коротким курсом у середній дозі 0,2-0,3 мг/кг на добу за 2-3 рази, через 7-10 днів з поступовим зменшенням на 2,5-5 мг кожні 5-7 днів до повної відміни.

5. Додаткові методи лікування: санація вогнищ інфекції, седативні препарати, вітаміни, гепатопротектори.

Лікування неонатального тиротоксикозу. У разі тяжкого перебігу хвороба загрожує життю дитини. Призначають засоби, що містять йод: розчин Люголя або 10 % розчин калію йодиду по 1 краплі кожні 8 год. Тривалість лікування — 2-4 роки.

Показання до хірургічного лікування:

∙ тяжкі ускладнення медикаментозного лікування;

∙ небажання або неможливість дотримання режиму медикаментозного лікування; ∙ неефективність консервативної терапії;

∙ тяжкий перебіг ДТЗ у дівчинки-підлітка віком до 18 років;

∙ токсична аденома ЩЗ.

Диспансерне спостереження. Триває упродовж 3-4 років після клінічного одужання, а також після хірургічного лікування. Перший рік обстежують 1 раз на місяць під час підтримувальної терапії – 1 раз на 3 міс.

ТИРЕОТОКСИЧНИЙ КРИЗ

Є ускладненням ДТЗ. Може розвитися на тлі стресу, інтеркурентного захворювання, фізичної напруги, найчастіше — після струмектомії, якщо операція проводиться без досягнення компенсації захворювання.

Клініка: загострення всіх симптомів тиреотоксикозу. Характерна гіпертермія, блювота, рясне потовиділення, гостра серцева недостатність, рухове занепокоєння або адинамія, порушення поведінки (до психозу), галюцинації, що змінюються загальмованістю, утратою свідомості, а потім — комою. Хворі гинуть від гострої серцевої недостатності або ННЗ.

Лікування кризу:

1. Тіонаміди (мерказоліл, тощо) — 40–80 мг/добу (перорально, назогастральний зонд або ректально).

2. Для пригнічення секреції тиреоїдних гормонів через годину після дачі тіонамідів вводиться 1% розчин Люголя, у якому калій йод замінений на натрій йод — внутрішньовенно крапельно або в клізмі, по 50–100 крапель на 0,5 л 5% розчину глюкози або ізотонічному розчині хлориду натрію, надалі — прийом розчину усередину по 20–25 крапель 3 рази на добу на молоці. Можна використовувати замість розчину Люголя внутрішньовенне введення 5–10 мл 10% розчину йодиду натрію.

3. У зв'язку з гіпофункцією надниркових залоз і для зниження периферичних ефектів тиреоїдних гормонів, починаючи з першої години виведення з кризу — глюкокортикоїди (2–6 мг/кг по преднізолону) внутрішньовенно крапельно на ізотонічному розчині натрію хлориду, 5% глюкози

— до 2–3 л на добу.

4. При зниженні артеріального тиску — мінералокортикоїди — флудрокортизон: дітям до 1 року — 180–300 мкг/м2, 1–3 роки — 70–100 мкг/м2, 3–14 років — 25–50 мкг/м2; 5. β-адреноблокатори 2 мг/кг на добу перорально 3–6 разів на добу або внутрівенно повільно 1 мг на хв, знижувати дозу необхідно поступово.

6. Седативні препарати (діазепам 0,5–1,0 мг/кг), при вираженому психомоторному збудженні застосовують в/м аміназин (1–2 мг/кг) або дроперидол (0,5 мг/кг), або хлоралгідрат у клізмах (0,5– 1 г на клізму). У важких випадках порушення може бути застосований лікувальний наркоз

(закисно-кисневий, з оксибутиратом натрію, гексеналом, седуксеном) від 1-ї до 3-ї доби. 7. Показані десенсибілізуючі препарати — супрастин (2% 0,5–1 мл), димедрол (1% 1–2 мл). 8. Щоб усунути виражену гіпертермію, хворого прохолоджують вентиляторами, провітрюванням палати, прикладанням міхурів з льодом до рефлексогенних зон (до голови, до ніг, до епігастрію, пахових ямок), обгортанням вологими простирадлами. При неефективності — амідопірин або контрикал як антагоніст протеаз (20–40 тис. ОД) внутрівенно крапельно в 250–500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, при їхній відсутності — анальгін 50% 1–2 мл внутрішньовенно. Саліцилати застосовувати небажано через їх потенціювання дії тиреоїдних гормонів. 9. З метою регідратації і дезінтоксикації — внутрішньовенно або ректально вводяться глюкозосолеві розчини (1:1). За добу вводиться не більше 2–3 л, а при серцевій недостатності — 1–1,5 л.

10. Серцеві глікозиди застосовуються при стійкій тахікардії, що не знімається застосуванням β адреноблокаторів а також для профілактики побічних ефектів останніх (наприклад, корглікон 0,06% 0,5–1,0 мл внутрівенно повільно на 20 мл 40% глюкози або в складі крапельниці з гідрокортизоном, 5% глюкозою або 0,9% хлориду натрію).

11. Великі дози вітамінів (С і групи В, особливо В1).

12. Постійна оксигенотерапія.

13. Для поліпшення мікроциркуляції — розчин альбуміну, плазма крові, реополіглюкін. 14. Для профілактики інфекції, особливо при підозрі на провокацію кризу інфекцією — антибіотики широкого спектру дії у великих дозах.

15. Лікування проводять до повного усунення клінічних і метаболічних проявів (7–10 днів). Якщо протягом 24–48 годин стан не поліпшується, або хворий знаходиться в стані коми, рекомендується плазмаферез і / або перитонеальный діаліз, гемосорбція).


1   2   3   4   5   6   7   8

скачати

© Усі права захищені
написати до нас