13. Творчість Е.Т.А. Гофмана.
Ернст Те́одор Амаде́й — нім. письм/, композитор, художник, представник ром-зму. Псевдонім як композитора — Йоганн Крейслер. Літерат. життя його почалося з 36 років.
У творчості письменника виділяють два періоди: 1809-1814, 1814-1822. І в ранньому і в пізньому періодах Гофмана залучають приблизно такі самі проблеми: знеособлення людини, поєднання мрії і дійсності в житті людини. Над цим питанням Гофман розмірковує в своїх ранніх творах, таких як казка «Золотий горщик». У другій період до цих проблем додаються і проблеми соц.-етичні, наприклад, в казці «Крихітка Цахес». Тут Гофман звертається до проблеми несправедливого розподілу благ матеріальних і духовн.. У 1819 році був опублікований роман «Життєві погляди кота Мурра». Тут виникає образ музиканта Йоганнеса Крейслера, що пройшов з Гофманом через усю його творчість. Другим головним персонажем є образ кота Мурра – філософа – обивателя, що пародіює тип романт. художника і людини взагалі.
День 15 лютого 1809 увійшов у біографію Гофмана як дата його вступу в худ. літ-ру, бо в цей день була надрукована його новела «Кавалер Глюк». Перша новела була присвячена Крістофу Віллібальду Глюку, уславленому композитору 18 ст., який написав понад сто опер і був кавалером ордена Золотої Шпори, який мали Моцарт і Ліст. У творі описаний час, коли вже пройшло 20 років після смерті композитора, і оповідач був присутнім на концерті, де виконувалася увертюра до опери «Іфігенія в Авліді». Музика звучала сама по собі, без оркестру, звучала так, як її хотів чути маестро. Глюк постав безсмертним творцем геніальних творів.
Осн. тема його творчості – тема взаємовідносин мис-тва та життя. Уже в першій новелі суттєву роль відіграв фантастич. елемент. Крізь усю творчість Гофмана пройшли два потоки фантастики. З одного боку – радісна, барвиста, що дала насолоду дітям і дорослим (дитячі казки «Лускунчик», «Чуже дитя», «Королівська наречена»). Дитячі казки Гофмана змальовували світ затишним і чудовим, заповненим людьми ласкавими і добрими. З іншого боку – фантастика кошмарів і страхіть усіляких видів божевілля людей («Еліксир диявола», «Піщана людина» тощо). Герої у Гофмана жили у 2-х світах – реально-побутовому та уявно-фантастичному.
З поділом світу на 2 сфери буття тісно пов'язаний у письменника поділ усіх персонажів на 2 половини – філістерів та ентузіастів. Філістери – бездуховні люди, які жили у реальній дійсності і цілком були задоволені всім, вони не мали ніякого уявлення про «вищі світи» і не відчували жодної потреби в них. За філістерами абсолютна більшість, з них, власне, й складалося сусп-ство. Це бюргери, чиновники, комерсанти, люди «корисних професій», які мали вигоду, достаток і твердо встановлені поняття і цінності. Ентузіасти жили в іншій системі. Над ними не мали сили ті поняття й цінності, за якими проходило життя філістерів. Наявна дійсність викликала у них відразу, до її благ вони байдужі, жили за духовн. інтересами й мис-твом. У письменника – це поети, художники, актори, музиканти. І чи не найтрагічніше у цьому те, що філістери витіснили ентузіастів з реальн. життя. Творч. метод Е.Т.А.Гофмана: романт. план; тяжіння до реалістичної манери; мрія завжди розвіюється перед тягарем реальності; безсилля мрії викликає іронію, гумор; гумор Гофмана змальований у сумних тонах; двоплановість творчої манери; невирішеність конфлікту між героєм і зовнішнім світом; головний герой – людина творча (музикант, художник, письменник), якій досяжний світ мис-тва, казкової фантастики, де він може реалізувати себе і знайти притулок від реальної буденності; конфлікт художника із суспільством; протиріччя між героєм і його ідеалами, з одного боку, і дійсністю – з іншого; іронія – суттєвий компонент поетики Гофмана – набуває трагічного звучання і заключає в собі поєднання трагічного і комічного; переплетіння і взаємопроникнення казково-фантастичного плану з реальним; протиставлення світу поетичного і світу буденної прози; в кінці 10-х рр. XX ст. – посилення суспільної сатири в його творах, звертання до явищ сучасного сусп.-політ. життя.
14. Роман Гофмана «Життєві воззріння кота Мурра». Проблема мис-тва і митця і художнє осмислення цієї проблеми в романі. Протиставлення філістерської Нім. світу мрії і фантазії. Двоплановість композиції роману; поділ персонажів на ентузіастів і філістерів; роль фантастики, гумору, іронії у створенні образів ентузіастів. Образ Крейслера як втілення авторської уяви про долю мис-тва і митця в буржуазному суспільстві.
Також Гофман став творцем кримінального жанру. Новела «Мадемуазель Скюдері» визнана його родоначальницею. Письменник побудував розповідь на викритті таємниці злочину. Він зумів усьому, що відбувається, дати доказове психологічне обґрунтування. Художня манера і основні мотиви творчості Гофмана представлені в романі «Життєва філософія Кота Мурра». Це один із самих найвизначніших творів письменника.
Осн. тема роману – конфлікт художника з дійсністю. Світ фантастики зовсім зник зі сторінок роману, за винятком деяких другорядних деталей, пов'язаних з образом майстра Абрагама, і вся увага автора зосереджена на реальному світі, на конфліктах, які відбувалися в сучасній йому Нім.
Осн. тема його творчості – тема взаємовідносин мис-тва та життя. Уже в першій новелі суттєву роль відіграв фантастичн. елемент. Крізь усю творчість Гофмана пройшли два потоки фантастики. З одного боку – радісна, барвиста, що дала насолоду дітям і дорослим (дитячі казки «Лускунчик», «Чуже дитя», «Королівська наречена»). Дитячі казки Гофмана змальовували світ затишним і чудовим, заповненим людьми ласкавими і добрими. З іншого боку – фантастика кошмарів і страхіть усіляких видів божевілля людей («Еліксир диявола», «Піщана людина» тощо). Герої у Гофмана жили у 2-х світах – реально-побутовому та уявно-фантастичному.
З поділом світу на 2 сфери буття тісно пов'язаний у письменника поділ усіх персонажів на 2 половини – філістерів та ентузіастів. Філістери – бездуховні люди, які жили у реальній дійсності і цілком були задоволені всім, вони не мали ніякого уявлення про «вищі світи» і не відчували жодної потреби в них. За філістерами абсолютна більшість, з них, власне, й складалося суспільство. Це бюргери, чиновники, комерсанти, люди «корисних професій», які мали вигоду, достаток і твердо встановлені поняття і цінності. Ентузіасти жили в іншій системі. Над ними не мали сили ті поняття й цінності, за якими проходило життя філістерів. Наявна дійсність викликала у них відразу, до її благ вони байдужі, жили за духовними інтересами й мис-твом. У письменника – це поети, художники, актори, музиканти. І чи не найтрагічніше у цьому те, що філістери витіснили ентузіастів з реального життя.
Крейслер – музикант, що втілює в собі всі особливості натури, яку автор визначає цим словом, протиставляючи її філістерству, іронічно охарактеризував фразою: «Хороші люди, але погані музиканти». К. – фігура багато в чому автобіографічна. Крім окремих моментів дитинства (роки в будинку дядечка, на перешкоді музичним схильностям хлопчика, про що розповідає герой в «Життєві погляди Кота Мурра»), багато значніші факти його життя прямо походять від біографії його творця. Заради заробітку К. змушений слухати погані голоси бездарних дівчат і бути свідком того, як «поряд з чаєм, пуншем, вином, морозивом та ін. Завжди подається трошки музики, яка поглинається витонченим товариством з таким же задоволенням, як і все інше». Йому доводиться навіть прийняти посаду капельмейстера при княжому дворі, що, природно, обмежує його свободу, необхідну для творчої діяльності. Драматична доля людини з тонкою артистичною душею, що опинився на становищі свого роду слуги тих, хто приймає музику лише як данина моді, приносить К. найважчі страждання, які автор називає «музичними». У цьому протистоянні життєвою позицією К. стає іронія – гра його багатого і вільного духу. Спочатку він таким чином захищає мис-тво, іронізуючи в відповідь на самовпевнену критику невігласів, що думають про будь-якому творінні великого майстра, або на потуги горе-авторів, уявляють себе талантами. Але потім в іронію виливається у К. хворобливе відчуття дисонансу з усією навколишнього його повсякденністю. Всі її норми і закони він сприймає інакше, ніж пересічні особистості, і ті не приховують, що він заважає їм самим своїм існуванням. Його особливий світ становить творчість; в цьому світі він представляє вищу владу, наділяючи кожну ноту особливим значенням, виражаючи в кожній мелодії важливі для нього поняття. К. – музикант-«суддя», як він сам себе називає, і музикант-філософ. Занурення в море звуків для нього не тільки райська благодать, з цим пов'язані і пекельні муки – відчуття тих прихованих сторін людського буття, про які навіть не підозрюють «хороші люди, але погані музиканти». Йому дана особлива радість і особлива біль, і засобом подолання цього болю у нього теж є іронія – іронія над самим собою.
Головний герой кіт Мурр – антипод Крейслера, його пародійний двійник, пародія на романт. героя. Драмат. долі справжнього художника, музиканта Крейслера протиставлено буття «освіченого» філістера Мурра.
Увесь кошачо-собачий світ у романі – сатирична пародія на нім. сус-тво: аристократію, чиновників, студентські угрупування, на поліцію тощо.
Мурр думав, що він визначна особистість, вчений, поет, філософ, а тому літопис свого життя вів «з повчанням кошачої молоді». Але в дійсності Мурр був уособленням «гармонійного нахаби», який такий ненависний романтикам.
Гофман намагався уявити в романі ідеал гармонійного суспільного устрою, в основі якого лежало загальне поклоніння перед мис-твом. Це Канцгеймське абатство, де шукав притулку Крейслер. Воно мало чим схоже на монастир і скоріше нагадувало Телемське абатство Рабле. Однак і сам Гофман усвідомлював нереальну утопічність цієї ідилії.
Хоча роман не завершений (через хворобу і смерть письменника), читачу стала зрозуміла безвихідь і трагізм долі капельмейстера, в образі якого письменник відтворив непримиримий конфлікт справжнього художника з існуючим суспільним ладом.
15. Повість-казка Гофмана «Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер» як соц.а сатира на сучасну письменникові Нім.у. Проблема реального та ідеального у казці. Об’єкти сатиричного звинувачення життя німецького князівства і засоби їх характеристики. Алегоричний зміст гротескно-фантастичної фігури Цахеса. Символічний зміст фіналу казки.
Своєрідна казка-новела побачила світ у 1819 році, незадовго до смерті письменника. Складним був шлях твору до читачів за межами Нім. Так, у Рос. імперії твір не дозволили перекладати й друкувати, бо, як зазначав В. Бєлінський, у творі було «багато насмішок над зірками й чиновниками», адже він ніби проектувався на всі морально-соц. вади існуючого рос. сус-тва. Твір «Крихітка Цахес» має всі ознаки казковості з притаманними їй персонажами: фея, чарівник, чарівні предмети, чарівні книги тощо. Та напружений сюжет створюється не з їхньою допомогою, а завдяки іншим героям твору — звичайним людям. Серед них бачимо студентів, чиновників, учених та невисокого чину вельмож, власне, вони й становлять більшість у суспільстві. Письменник не приховує свого ставлення до головного героя — Цахеса, — з самого початку даючи його портретну характеристику: перед нами — «мерзенний оборотень», «потвора», «обрубок корявого дерева», «відьмаченя». Насамкінець автор довершує портрет більш детальним описом: «Голова глибоко ввійшла в плечі, на місці спини стирчав наріст, схожий на гарбуз, а відразу від грудей росли ніжки, тонкі, як прутики ліщини, тож увесь він нагадував роздвоєну редьку». Різні персонажі часом називають Цахеса альрауном (альраун — корінь мандрагори, що схожий на фігурку людини). Осн. конфлікт виникає в протистоянні двох яскравих персонажів — Цахеса (з часом у творі автор називає його Ціннобер) і Бальтазара. Перший — втілення потворності, людських вад, заснованих на брехні, обмані, підступності, розбещеності, без будь-якого внутрішньо стримуючого морального чинника. Другий — трохи ідеалізований, проте життєво правдивий образ романтика за натурою. з мистецьким складом душі. Біля цих двох сюжетних центрів групуються всі інші чи то за велінням вищих чародійних сил, чи то за велінням серця, над яким чари не мають влади. Письменник своїм іронічним або сатиричним оком споглядає всіх і не втримується від дошкульних зауважень. Так він іронічно зауважує, що професор Мош Терпін відкрив закон — «темрява настає від нестачі світла», великий правитель Пафнутій, запровадивши «просвту», великим здобутком вважає ученість, насадження акації і щеплення віспи. Фея фон Розабельверде — ніби добра фея, яка піклується про нещасного карлика Цахеса, але необдумано наділяє його тими властивостями, яких він не заслуговує, бо не доклав до цього ніяких зусиль. Вона дуже хотіла, щоб у немічній дитині щось прокинулося: «Ти не той, за кого тебе шанують, але прагни дорівнятися до того, на чиїх крилах ти, немічний, безкрилий, злітаєш у височінь». Але внутр.. голос не прокинувся. Фея зрозуміла свою помилку, та їй, напевно, не збагнути всієї складності людськ. душі. Однак вона мала полегшення від того, що Цахес помер, і таким чином позбавив її зайвих клопотів. Виявляється, що жалості недостатньо, аби допомогти людині, вона сама передусім має працювати, душа її має бути творцем довколишн. світу й себе самого. У суспільстві, у якому люди сподіваються на диво, а не на власні зусилля чогось досягти, моральні принципи зовсім стираються, нівелюються, поступаючись цинічному практицизму. Підтвердженням цьому — яскравий і показовий епізод після смерті Цахеса. Його мати, зрозумівши, що спадку після смерті сина їй не бачити, просить фею віддати їй мертвого сина: «У нашого пастора багато гарненьких опудал — пташок і білочок, він напхне і мого крихітку Цахеса, і я поставлю його на шафу таким, як він є, у червоному камзолі, з широкою стрічкою та зіркою на грудях, на вічний спомин!». Устрій суспільства, що побудоване на брехні та шахрайстві нагадує картковий будинок із заяложених, підмальованих, старих карт. І в цьому картковому будиночку-державі такий же несправжній правитель, при якому життя підданих залежить від лялькового й потворного, несправжнього міністра Ціннобера. Яка доля такої держави? Від найменшого поруху вона зруйнується, просто зникне. І це залежить від самих людей, від їхнього вольового рішення й моральних засад, які сповідує суспільство. Як і будь-яка казка, твір Гофмана має щасливий кінець. Проте саме такий фінал поглиблює сприйняття попередніх напружених подій. Людина живе серед людей, будує власне життя згідно зі своїми принципами. Щасливе те суспільство, де люди не мають омани на очах, а бачать усе в реальному світлі, та прагнуть творити все своїми руками для свого блага та для блага інших — такий висновок можна зробити із твору Гофмана «Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер».
16. Творчість Генріха Гейне (періодизація, особливості творчого методу, жанрова специфіка).
Крістіа́н Йо́ганн Ге́нріх Ѓейне — один з найбільш визначних нім. поетів та журналістів 19 ст.
У творчості Генріха Гейне (1797-1856) відбився процес еволюції нім. ром-зму. З багатьма складнощами цього процесу пов'язана і глибока суперечливість творч. методу письменника, що, зокрема, отримало вираження у взаєминах Гейне з естет. принципами ранніх нім. романтиків, по відношенню до яких він був не тільки критиком і поборювача, але і гідним восприемником. Значимість Гейне – письменника визначається тим, що визначну творчу обдарованість він поєднував з широкою громадського кругозору. Оголошуючи себе прихильником «вільної пісні ром-зму», він давав тверезу аналітичну оцінку своєму часу, відбивав у своїй творчості його найважливіші закономірності. Поет, прозаїк, публіцист, драматург Генріх Гейне, як ніхто інший, зміг висловити головні тенденції та ключові протиріччя своєї епохи. Революційна Франція і реставраційна Нім. – найболючіше, проте також і найпродуктивніший в художньому відношенні протиріччя життя і творчості Гейне, нім. поета, рівно половину свідомого життя провів у Парижі. Гейне пробував себе у всіх трьох родах худ. словесності, а також в есеїстичних і публіцистичній прозі. Трьома «стовпами» своєї літературної слави сам поет вважав збірник ранньої лірики «Книга пісень», написані в жанрі дорожніх нотаток «Подорожні картини» і пізню книгу віршів «Романцеро». Крім названих творів, чільне місце в літ-рі епохи Реставрації займають ліроепіческіе поеми Гейне «Атта Троль» і «Нім. Зимова казка », есеїстика паризького періоду, а з художньої прози – новела« Флорентійські ночі». У 1919 році Гейне вступає до Боннського університету. Літ-ра і історія цікавлять його більше, ніж юридичні науки, він у захопленням слухає блискучі лекції А. Шлегеля. У студентські роки формується поетичне обдарування Гейне, з цього часу він починає активну творчу діяльність. Загальна періодизація творчості Гейне поїсть бути представлена наступним чином:
I-ий період – 1816-1831 роки – до еміграції в Париж. Становлення романт. методу переважно в ліриці і почасти в художній прозі;
II-ий період – 1831-1839-ий роки – до книги «Людвіг Берні». Розвиток і поглиблення суспільно-політичної публіцистики;
III-ий період – 1839-1848-ий роки – розквіт політичної лірики;
IV-ий період – післяреволюційний творчість, що зумовила нові мотиви та ідейно-естетичні устремління в діяльності поета.
Був водночас і поетом романтики, і її підкорювачем. Він зробив мову повсякдення придатною для поетичних творів, підніс жанр фейлетонів та подорожніх розповідей до рівня мис-тва, та надав нім. мові, не притаманну їй до цього стилістичну легкість та елегантність. Гейне вважають останнім поетом «романт. епохи» і одночасно її очільником. Будучи критиком, політичним журналістом, есеїстом, сатириком та полеміком, він був об'єктом захоплень та негативного ставлення. Гейне належить до німецькомовних поетів, твори яких перекладено на найбільшу кількість мов світу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15