28. Основні мотиви лірики Дж. Байрона. Аналіз вірша «Мій дух як ніч…».
У роки перед еміграцією, крім східних поем, Байрон створює багато віршів — як сповнених громадянського пафосу, так і ліричних. Провідні мотиви творчості Дж. Байрона. У всіх його поезіях передано найтонші порухи душевного стану поета. У деяких із них відчутний сум, що пояснюється суспільною обстановкою в Англії та обставинами особистого життя Байрона. Загалом лірику поета можна поділити на кілька тематичних груп, найвизначніша з яких — героїко-бунтарська поезія. Провідними мотивами тут є «світова скорбота» і самотність, бунтівний дух і нескореність у життєвих битвах. Саме в поезіях цього типу окреслюється так званий «байронічний» тип героя — самотній, волелюбний бунтар із вразливою душею. У вірші «Прометей» (1816 р.) Байрон звеличує ідеал героїчної особистості, яка спроможна кинути виклик несправедливостям світу. В образі Прометея Байрон виділяє такі риси, як незламна мужність і волелюбність, гордий дух непокори, тверда воля, співчуття до долі ближнього, а головне — несприйняття деспотизму й тиранії. Поет оспівує подвиг того, хто «людству освітив дороги». Героїзм трагічного образу титана в тому, що дух бунтарства спроможний здолати саму смерть. Образ Прометея має й автобіографічне значення. Сам Байрон завжди хотів бачити себе «людиною з мармуровим серцем». Окремо слід відзначити цикл віршів («Ода до Наполеона», «Ода з французької», «Прощання Наполеона»), присвячених найвідомішому імператору Франції, який став кумиром для багатьох молодих людей того часу. На мою думку, дуже показовим для Байрона було те, що поет у своїй творчості звернувся до цього образу вже після поразки Бонапарта. І в «Паломництві Чайльд Гарольда», і в інших творах поет завжди був на боці народів, які відстоювали свою свободу в боротьбі з наполеонівським військом. Та переможений Бонапарт викликав у поета співчуття, адже він став символом позитивних змін, що принесла з собою Велика французька революція. Отже, образ колишнього імператора, на мій погляд, уособлює трагедію недовершеної великої справи і водночас є ніби передчуттям невідворотних змін, у які Байрон вірив. Якщо говорити про ліричні поезії Байрона, то вони найчастіше побудовані як палкі монологи. Митець яскраво зображує внутрішній світ ліричного героя, прагне дослідити найпотаємніші куточки його душі, його почуття. Саме такими за характером є багато віршів з циклу «Єврейські мелодії», побудованого за старозавітними мотивами. Одним із найяскравіших зразків звернення Байро-на до мотивів «світової скорботи» є поезія «Мій дух як ніч…». Спираючись на біблійний сюжет про вигнання з людини злого духа, поет пропонує своє, суто романт.е розв’язання конфлікту. Його героями стають жорстокий світ і людська душа, що потерпає від його образ. У Байрона демону скорботи уподібнюється сама душа людська, виснажена зневірою і розчаруванням: Молю тебе, заплакать дай, / Бо розпадеться серце з мук, / Воно в собі терпить давно, / Вже в йому вщерть тяжких образ; / Як не поможе спів, воно / Від мук страшних порветься враз. Обидва мотиви — і «світової скорботи», і прометеївського духу непокори — стали основними в творчості Байрона. Вони продовжуються в його найвідомі-їиій поемі «Паломництво Чайльд Гарольда». Твір написано у формі ліричного дорожнього щоденника. Багато епізодів (особливо у перших піснях) є автобіографічними. Однак Чайльд Гарольд — не портрет автора, а узагальнений романт.ий персонаж. Герой поеми — молодий аристократ, глибоко розчарований у суспільстві, від якого тікає в інші краї. Чайльд Гарольд охоплений світовою скорботою, як і слід істинному романтикові. Однак причини його самотності досить нечіткі й надто загальні: Не жаль минулого мені, / І море не страшить. / Нема у рідній стороні За ким мені тужить. / Один! Один! Кругом вода, / Вода без краю й меж… / Ніхто мене там не згада, / І я — нікого теж. Герой Байрона не прагне примирення із суспільством, однак він і не збирається шукати шляхів для його перетворення. Цікаво, що поет, який прихильно сприймає романт.у самотність свого героя як протест проти норм і правил, зовсім не визнає байдужості Гарольда до навколишнього життя. Мені здається, саме тому поет часто сам через ліричного героя висловлює думки з приводу якихось подій або явищ, що утворює в поемі своєрідне двоголосся — автора і героя. Центральною темою поеми є нац.о-визвольна боротьба європейських народів. Мабуть, саме тому Чайльд Гарольд не є учасником описуваних подій, адже справжнім героєм перших пісень поеми є поневолені народи Іспанії, Греції, Албанії. Він лише спостерігає за їх боротьбою, але спостерігає уважно і пильно. А також разом з автором захоплюється героїчним іспанським народом та міркує про величне минуле колись нездоланної, а зараз приниженої колиски європейської культури — Греції. Разом з автором герой замислюється над примха-хми історії, намагається зрозуміти причини занепаду колись великих держав. Розповідь про різні країни (Бельгію, Швейцарію, Португалію, Італію), сповнену гіркоти і водночас захоплення, автор завершує описом безмежного моря, яке є свідком нескінченного руху життя. Творчість Байрона була найважливішим етапом в історії європейської культури. Поєднання в його поезії скорботи та іронії, волелюбності та розчарування в житті, оспівування вільної природи та природних почуттів — все це надзвичайно глибоко вплинуло на розвиток західної літератури того часу.Вірш «Мій дух як ніч …» відноситься до циклу «Єврейські мелодії», Байрон створив його під враженням від Старого Завіту Біблії, якій тоді захопився. Відомі біблійні історії зацікавили їх стільки драматизмом зображених подій, скільки почуттями і пристрастями, що вирують в душах біблійних героїв. Поет перепел старозавітні історії, наповнивши їх суто романт.им духом настроями самотності і відчаю і мужності випав у важких випробуваннях, посланих долею. Цей цикл близький до «східним поем». Ліричний герой ніби хоче висловити біль свого серця, споглядаючи руїни колишніх ідеалів і радощів. Сюжетною основою вірша «Мій дух як ніч…» історія старозавітних царя Саула і співака Давида. За біблійною традицією Саул уособлення правителя, який отримав владу Божою волею, але став неугодним Господу, тому що відвернувся від нього. Спочатку він навіть відмовляється від царської пошани, сам працює на власному полі, а потім прибирає себе все більше владних повноважень і навіть перестає визнавати божественну волю. Бог, відрікшись від Саула, проявляє прихильність юного пастуха Давида, красивого білявого юнака. Саул наближає хлопця до себе. Його душу терзає злий дух, якого можуть відігнати тільки чарівні звуки Давида арфи. За біблійною традицією саме Давид вважається автором Книги псалмів («Псалми Давидові») – гімнів, звернених до Господа, тому його слово і пісню чує Бог. Юний поет заприятелював з сином Саула і одружився з його донькою. Перемоги на поле бою зробили співака надзвичайно популярним в народі. І тоді Саул задумав вбити юнака, навіть не підозрюючи, що загине сам, а Давид після його смерті стане царем.
29. Творчість В. Скотта. Особливості історичного роману В. Скотта. Сутність творчого методу письменника і його концепції історичного процесу. Роман В. Скотта «Роб Рой»
Основні риси художнього методу В.Скотта
o створення жанру історичного роману;
o романт.і картини феодального середньовіччя і далекого минулого рідної Шотландії визначили колорит його романів;
o фабула творів мала авантюрно-мелодраматичний характер;
o використання фантастики, яка пов'язана з народними повір'ями;
o створення значних народних характерів;
o введення прийому поєднання опису приватного життя з історичними подіями;
o підкреслення залежності долі окремої людини від ходу розвитку історії;
o використання реалістичних рис.
Новаторство В. Скотта полягало в тому, що він створив жанр історичного роману, "до нього не існуючий" (за визначенням В.Г. Бєлінського). В основу світогляду і творчості прозаїка ліг величезний політичний, соц.ий і моральний досвід народу Шотландії, який протягом 4 століть боровся за свою нац.у незалежність проти економічно розвиненої Англії.
Історичний роман В. Скотта став не лише продовженням літературних традицій, а невідомим до того художнім синтезом мис-тва та історичної науки, що відкрило новий етап у розвитку англійської і світової літератури.
Особливості історичного роману В. Скотта
o Поєднання правдивого зображення минулого життя і цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої були великі людські пристрасті - заздрість, ревнощі, мстивість, зажерливість і любов до свого краю, роду, сім'ї та ін.
o Опис, оповідь, діалог - 3 компоненти роману - які у своєрідному співвідношенні поєднані в єдине ціле.
Описи В. Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного коментаря до подій і персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну перспективу розвитку подій, письменник закликав свого читача до нової ролі - не лише учасника подій, а й сторонньої людини, яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом, особливостями поетики. Відсторонення автора від розповіді дало можливість персонажу самостійно пересуватися, мислити і говорити.
o У романах В.Скота поєднано романт.і пригоди, високі почуття і ницість окремих героїв, які керувалися у своїх вчинках часто протилежними мотивами.
o Усіх героїв поділено на кілька груп:
-реальні історичні персонажі - не стояли у центрі оповіді;
-люди з народу - брали активну участь у розгортанні сюжету, створили узагальнюючий образ - народ, який включив у себе різні соц.і групи;
-молода людина - з нею пов'язана фабула - не мала надто виразних індивідуальних рис, але відзначилася порядністю, чесністю, сміливістю і здоровим глуздом.
o Виховання героя шляхом важких переживань, страждань, перевірки на мужність у пригодах і подорожах, сповнених випробувань і загроз.
o У романі відчутний тісний зв'язок історичного життя з особистим, історичної події з долею героя; але центральне місце у творі зайняло зображення історії, її руху і розвитку, розуміння письменником історичного процесу.
o Письменник далекий від ілюзій. Введений у розповідь авторський текст підводив читача до правильних суджень про цю епоху.
Скотт не був у числі першовідкривачів історичного колориту, він сам визнавав першість за романом Х.Уолпола "Замок Отранто", в якому найбільше цінував намагання "посредством тщательно продуманного сюжета и заботливо воспроизведенного исторического колорита тех времен вызвать в сознании читателя сходные ассоциации и подготовить его к воспроизведению чудес, к верованиям и чувствам самих персонажей повествования".
Ці слова написані В.Скоттом у 1820 р. у передмові до нового видання роману Х.Уолпола. До цього часу він сам далеко перевершив майстерність свого попередника в умінні створювати ілюзію минулого, і не просто ілюзію, як це було в Уолпола, а відтворювати справжній колорит епохи.
Англ. письменник також вважав себе багато в чому зобов'язаним Марії Еджворт, чиї романи про Ірландію підказали йому тему і її вирішення на матеріалі його батьківщини - Шотландії.
Таким був особистий досвід прозаїка: характер історичного мислення в літ-рі, коли він узявся за створення історичного роману.
В.Скотт дійшов до історичного роману, детально обдумавши його естетику, відштовхнувся від добре відомих і популярних у той час готичного і антикварного романів. Готичний роман виховував у читача інтерес до місця дії, а отже, навчив митця співвідносити події з конкретним нац.им підґрунтям. У готичному романі посилений драматизм сюжету, характер отримав право на самостійність поведінки і роздумів, тому що він теж містив у собі частину драматизму історичного часу. Антикварний роман навчив В.Скотта уважно ставитися до місцевого колориту, реконструювати минуле професійно і без помилок, відтворюючи не лише правдивість матеріального світу епохи, але, головним чином, своєрідність її духовн. обличчя.
Своєрідність історичних романів В. Скотта
ПОЄДНАННЯ ІСТОРИЧНИХ ФАКТІВ З ХУДОЖНІМ ВИМИСЛОМ
Широка панорама життя Середньовічної Англії в історичних романах письменника: "Роб Рой", "Уеверлі", "Квентін Дорвард".За тематикою і проблематикою всі прозові твори В. Скотта можна поділити на 3 групи:
o романи шотландського циклу, написані в основному до 1820 р. ("Уеверлі, чи 60 років тому" (1814), "Гай Маннерінг" (1815), "Антикварій" (1816), "Пуритани" (1816), "Роб Рой" таін.);
o романи, присвячені середньовічному історичному минулому Англії ("Айвенго" (1819), "Монастир" (1820), "Абат" (1820), "Вудсток" (1826)).
o романи, присвячені історії інших європейських країн ("Квентін Дорвард" (1823)).
"Роб Рой"
У цьому романі автор звернувся до історії так званих якобінських повстань XVIII ст. Він розповідав про події першого великого повстання горців, яке підготували і здійснили прихильники Стюартів ще у 1715 р., тобто за 30 років до повного знищення кланів. Письменник детально пояснив, що якобити (прихильники короля Якова II) отримали поразку, тому що лондонське буржуазно-аристократичне керівництво володіло великими економічними, політичними і воєнними перевагами.
Назву твір одержав за прізвиськом шотландського нац.ого героя Роберта Макгрегора. Роб Рой - Робін Гуд. Він грабував багатіїв, щоб допомогти бідним. У його образі поєдналися романт.і та реалістичні риси: він благородний, відданий друзям, наділений богатирською силою. Роб Рой чудово орієнтувався у справах і разом з повсталими горцями являв собою грізну силу, з якою не могли не рахуватися чиновники і фінансисти із Глазго.Заслужила на увагу історія Роб Роя. Чесно і скромно герой жив зі своєю сім'єю, займаючись продажем худоби. Але у важкий рік він не зумів викрутитися зі скрутного становища. Одного разу за його відсутності люди шотландського вельможі герцога Монроза пограбували дім і господарство Роб Роя, збезчестили дружину, бо він заборгував велику суму грошей. Повернувшись додому, герой побачив залишки свого сімейного вогнища. Тоді і вирішив стати розбійником і податися в гори.
30. Роман «Айвенго» в. Скотта як зразок історичного роману першої половини ХІХ ст. Своєрідність сюжетобудови роману В. Скотта «Айвенго». Поєднання історичного і особистого планів в романі. Основний конфлікт роману. Доля центральних героїв. Засоби створення історичного і нац.ого колориту в романі.
Від музейних експонатів — лицарської зброї та предметів побуту — віє таємницями, легендарними історіями про лицарську доблесть і честь і про вічну любов.Вальтер Скотт був не лише письменником, а й видатним краєзнавцем, дослідником історії і культури Шотландії та Англії, що відбилося в його історичних романах. До написання романів письменник опублікував декілька збірок народних балад і декілька поем, присвячених рідному краю — Шотландії. Але поетичні твори не давали можливість висловити особисте ставлення письменника до історичних подій, і він звернувся до форми прозаїчних творів.Одним з відомих романів Вальтера Скотта є роман «Айвенго», події якого відбуваються у XII столітті. Письменник по-своєму зображує легендарний лицарський час.
Історичні події цього часу були достатньо складними. В першу чергу, величезна увага в романі приділяється нац.им конфліктам між норманами й англосаксами. На другому плані — конфлікт соц.ого плану, коли люди шукають порятунку, як Робін Гуд, у лісах. У той час відбувалася боротьба за владу і серед самих норманів: поки легендарний король Ричард Левове Серце перебував у полоні, владу захопив принц Джон.Складні та заплутані історичні події залишаються фоном твору, а в центрі сюжету опиняється кохання. Доблесний лицар Айвенго, якого зрікся батько за службу сина королю-норманові, закохується у вихованку батька, леді Ровену. В Айвенго є суперник лицар з оточення принца Джона — Бріан де Буагилбер. Програвши поєдинок, Бріан де Буагилбер організовує викрадення Седріка Саксонського, Леді Ро-венни та їх супутників, серед яких був важко поранений Айвенго і безнадійно закохана в Айвенго єврейка Ребека. Слуги Седріка Саксонського і сам переодягнений король, що таємно повернувся до Англії, об'єднуються з Робін Гудом, щоб звільнити заручників. їм це вдається, але храмовник Бріан де Буагилбер встигає викрасти Ребеку, в яку закохується. Айвенго, який ще не набрався сил, викликає Бріана де Буагилбера на новий поєдинок, виграти який практично не має шансів. Але здійснюється Божий суд і Бріан де Буагилбер не витримує і вмирає сам. Тим часом Седрік Саксонський, бачачи мужність свого сина і прояв кращих людських якостей короля Річарда, погоджується на шлюб Айвенго та леді Ровенни.Зіставлення героїв роману не тільки зовнішнє — це одвічне протистояння між доблестю і підлістю. Сміливий Айвенго у романі протиставляється Бріану де Буагилберу, справедливий Ричард Левове Серце — принцові Джону, а відважний Робін Гуд — жорстокому пригноблювачу Фрону де Бефу. Саме тому зіставлення стає більш цікавим і Об'єднує в боротьбі тих, хто протистоїть злу і насильству, навіть таких різних осіб як Робін Гуд і Ричард Левове Серце.Вальтер Скотт не ідеалізує стосунки навіть між кращими героями роману. Наприклад, історія з Ребекою не знаходить щасливої розв'язки: хоча героїня наділена автором найкращими якостями, але прірва, що розділяє її з Айвенго й іншими лицарями, залишається непереборною і це додає роману більшої достовірності та життєвості.Так зображує Вальтер Скотт славні часи, повні таємниць і пригод, які й до сьогодні не залишають читачів байдужими.
31. Творчість О.С. Пушкіна. Тематика і проблематика. Особливості художнього методу.
Радянське і сучасне російське літературознавство найчастіше виділяє в творчості О. С. Пушкіна наступні періоди:
1) 1813 – травень 1817 – ліцейський період
2) червня 1817 – початок травня 1820 – петербурзький період
3) травня 1820 – серпень 1824 – період південної посилання
4) серпень, 1824 г. – вересень 1826 – період заслання в Михайлівське
5) вересня 1826 – початок вересня 1830 – творчість другої половини 1820-х рр. (іноді іменується «періодом поневірянь»)
6) вересень – листопад 1830 – Болдинська осінь
7) 1831 – 1836 – творчість 1830-х рр.
(6-й і 7-й періоди іноді об’єднуються в один загальний)
Однак така періодизація більше враховує не дійсні відмінності творчих манер Пушкіна протягом його біографії, а «географічний» ознака: життя поета в тому чи іншому місці. Вона ставить на перше місце не внутрішній розвиток його особистості, а зовнішні обставини долі.Такий підхід порочний сам по собі. До того ж письменницький стиль Пушкіна зовсім не був так зибок і нестійкий, щоб відчувати шість чи сім помітних переломів. Тому нам здається набагато більш грунтовної інша періодизація – та, що була поширена в дореволюційних дослідженнях про поета. Тоді визнавалося творчість Пушкіна слід розділяти всього на три головні періоди:
1) період пройнятих своєрідним просвітницьким епікурейством ліцейських творів
2) період «світової скорботи», який починається приблизно з початком південної посилання, складаючись під впливом Байрона, Шатобріана та інших тодішніх романтиків
3) період зближення з російською дійсністю. Він відкривається з перебування в Михайлівському. Відзначений посиленням інтересу Пушкіна до реального життя і поступовим зростанням в його поезії народно-нац.их рис і мотивів.
З такою періодизацією абсолютно збігається послідовна зміна захоплення Пушкіна різними художніми школами: 1) ложноклассіцізмом, 2) ром-змом і 3) реалізмом.
Треба, однак, відзначити, що цей розподіл досить умовно. У вузького доктринери Бєлінського, наприклад, зміна ідейних настроїв була така радикальна, що, захоплюючись одним, він рішуче поривав з іншим. Але Пушкін, при його багатою різнобічності, вже і в період ліцейського «класицизму» є іноді «реалістом», а в період реалізму міг частково повертатися і до класицизму, і до ром-зму. Тим не менш, вищевказане дореволюційний розподіл може бути прийнято, як засноване на переважанні, а не на винятковості, певних художніх світоглядів Олександра Сергійовича в той чи інший період його життя.
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 15