Ім'я файлу: культура шпоры (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 238кб.
Дата: 31.01.2022
скачати
Пов'язані файли:
1.docx
Розширення: docx
Розмір: 238кб.
Дата: 31.01.2022
скачати
Пов'язані файли:
1.docx
Києво-Могилянська колегія, яка пізніше отримала статус академії, була створена у 1632 році на базі Київської братської школи та Лаврської школи. Біля джерел створення Академії стояв Київський митрополит Петро Могила (1596-1647), видатний церковний і культурний діяч, молдованин за походженням, із роду княжої династії, порідненої з аристократичними польськими та українськими родами. В історію української культури він увійшов як визначний теолог, учений, реформатор, організатор вищого шкільництва.
43. Роль духовенства, міщанства, козацтва, селянства та аристократії у збереженні національної культури в Україні XIV – І пол. XVII ст.
В той час, коли вищі класи почали підпадати під польські впливи, провід та ініціатива в національному житті перейшли до низів. Спочатку провідну роль на себе взяло міщанство, пізніше активізувалися селянські маси, які стали співтворцями козаччини.
Величезна роль у розвитку культури в Україні належала братствам. Братства існували при церквах від давніх часів, але спершу мали тільки релігійний характер. Коли поширилася цехова організація, братства запозичили дещо з цехового устрою. У цей період особливо важливими стають економічні завдання братств. В XVI ст. братства поширили свою діяльність на широке політичне і культурне поле, вони утримували школи, друкарні, лікарні й шпиталі, засновували бібліотеки, поширювали церковну літературу.
Спочатку до братств входили міщани, пізніше шляхта і духовенство. Братства існували в містах Києві, Львові, Луцьку, Острозі, Рогатині, Дубно та ін. Це були релігійно-національні об'єднання, які очолили боротьбу проти політики національного і релігійного тиску, що здійснювала Польща в Україні. Мета братства: "... православні християни, що живуть серед чужовірців, серед ляхів, уніятів і проклятих єретиків, хочуть від них відлучитись і не мати нічого спільного з ними, а самі собою любов'ю єднаються, імена свої разом вписують і браттями називаються...".
Національна самобутність зберігалася значною мірою завдяки селянству та міщанству, частині національно свідомої еліти та духовенства. Потужною суспільною силою стало козацтво, яке виконувало не тільки військові, а й культуротворчі функції.
Процес становлення української нації був пов'язаний а прагненням національної незалежності, національно-визвольним рухом, боротьбою українського народу за православну віру. Особливої гостроти ця боротьба набула після прийняття Брестської церковної унії. Козацько-селянські повстання кінця XVI - першої половини XVII ст., визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. під проводом
Богдана Хмельницького проходили під гаслом "За віру!". Православна віра у той час поставала як зернина нації, саме та фундаментальна основа, що забезпечує її існування та консолідацію.
44. Феномен козацтва.
Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XVI ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих «Синаксаря». Цікаво, що слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».
Утворений Сигізмундом II Августом загін незабаром був розформований. Лише 1578 р. уряд Речі Посполитої у зв'язку з поразкою в Лівонській війні та активізацією низового козацтва був змушений повернутися до ідеї відновлення реєстрових формувань. Король Стефан Баторій вписав до реєстру 500 козаків, які за свою службу звільнялися від податків, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалежність від місцевої влади, судовий імунітет. Основними завданнями реєстровців були охорона кордонів та контроль за нереєстровими козаками.
З часом кількість реєстрових козаків зростала: 1590 р. їх налічувалося 1 тис. осіб, 1625 р. — 6 тис, а 1631 р. — вже 8 тис. Організаційно реєстрове (городове) козацтво 1625 р. мало шість полків — Білоцерківський, Канівський, Черкаський, Корсунський, Переяславський, Чигиринський. Серйозним ударом по реєстровцям і по всій козацькій верстві була «Ординація війська Запорозького реєстрового» (1638), яка зменшила кількість реєстрового війська і обмежила привілеї та права козацтва.
На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства не було однорідним: реєстрове (городове) козацтво — заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі в Речі Посполитій; запорозьке (низове) козацтво — козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорозька Січ; нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і не маючи офіційно визначеного статусу вело козацький спосіб життя у прикордонних районах. Проте, незважаючи на неоднорідність, козацтво вже мало свою соціальну нішу, власне місце в становій ієрархії Речі Посполитої.
45. Осередки культури в Україні XIV – І пол. XVII ст.
Величезна роль у розвитку культури в Україні належала братствам. Братства існували при церквах від давніх часів, але спершу мали тільки релігійний характер.
Львівське братство дало тоді ініціативу до заснування братств по всіх містах і містечках. А Віденське братство випустило друком зразок статуту, і братська організація набула всюди однакових форм. Саме в цей час (1583 р.) Львівське братство купує друкарню Івана Федорова і організовує середню школу. За прикладом Львова інші братства теж почали засновувати свої школи. Це була перша мережа освітніх товариств в Україні.
Існувала братська школа й у Луцьку. В ній працювали відомі педагоги Єлисей Ілковський, Павло Босинський, Августин Славинський, видатний художник Йов Кондзелевич.
Створенням вищої школи першим зайнявся князь Костянтин Острозький, волинський магнат, що займав високі урядові посади і, розуміючи вагу освіти, заснував у своєму маєтку в м. Острозі у 1576 р. школу, відому під назвою Острозької академії. Щоб забезпечити школі вищий рівень, Острозький запросив викладати в ній видатних українських та іноземних вчених.
Знову потребу вищої школи в Україні підняв Петро Могила, об'єднавши в 1632 р. школу Києво-Печерської лаври з братською школою і створивши навчальний заклад, який стали називати Києво-Могилянським колегіумом, а пізніше, з 1694 р., Києво-Могилянською академією. Новий навчальний заклад мав за основу західноєвропейський зразок.
Києво-Могилянська академія була не лише освітнім, а й науковим центром. Професори, як свідчать нотатки лекцій Йосипа Горбацького в 1639-1640 рр. та Інокентія Гізеля в 1645-1647 рр. ("Підручник логіки" та "Загальний нарис філософії"), не обмежувались лише викладом концепцій, загальноприйнятих у тогочасній європейській науці, а ще самостійно розробляли проблеми логіки, психології та інших наук.
46. Роль братств в еволюції української культури XIV – І пол. XVII ст.
Величезна роль у розвитку культури в Україні належала братствам. Братства існували при церквах від давніх часів, але спершу мали тільки релігійний характер. Коли поширилася цехова організація, братства запозичили дещо з цехового устрою. У цей період особливо важливими стають економічні завдання братств. В XVI ст. братства поширили свою діяльність на широке політичне і культурне поле, вони утримували школи, друкарні, лікарні й шпиталі, засновували бібліотеки, поширювали церковну літературу.
Спочатку до братств входили міщани, пізніше шляхта і духовенство. Братства існували в містах Києві, Львові, Луцьку, Острозі, Рогатині, Дубно та ін. Це були релігійно-національні об'єднання, які очолили боротьбу проти політики національного і релігійного тиску, що здійснювала Польща в Україні. Мета братства: "... православні християни, що живуть серед чужовірців, серед ляхів, уніятів і проклятих єретиків, хочуть від них відлучитись і не мати нічого спільного з ними, а самі собою любов'ю єднаються, імена свої разом вписують і браттями називаються...".
Львівське братство дало тоді ініціативу до заснування братств по всіх містах і містечках. А Віденське братство випустило друком зразок статуту, і братська організація набула всюди однакових форм. Саме в цей час (1583 р.) Львівське братство купує друкарню Івана Федорова і організовує середню школу. За прикладом Львова інші братства теж почали засновувати свої школи. Це була перша мережа освітніх товариств в Україні.
Існувала братська школа й у Луцьку. В ній працювали відомі педагоги Єлисей Ілковський, Павло Босинський, Августин Славинський, видатний художник Йов Кондзелевич.
47. Освіта, наука, книгодрукування в Україні XIV – І пол. XVII ст.
У кінці XV – на початку XVI ст. перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров власне, І.Федоров відновив занедбане книгодрукарство, який втік з Москви від переслідування реакційного духовенства у 60-х роках XVI ст. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, – одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, - переїхав у його маєток в м. Острозі.
Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства.
Створенням вищої школи першим зайнявся князь Костянтин Острозький, волинський магнат, що займав високі урядові посади і, розуміючи вагу освіти, заснував у своєму маєтку в м. Острозі у 1576 р. школу, відому під назвою Острозької академії. Щоб забезпечити школі вищий рівень, Острозький запросив викладати в ній видатних українських та іноземних вчених.
Поряд з перекладною літературою з'являються оригінальні твори. У XVI ст. відмічається розквіт українського епосу - створюються думи, балади, історичні пісні, які Т.Шевченко ставив вище гомерівських поем. Наприклад, популярними були цикли дум “Маруся Богуславка”, “Самiйло Кiшка” та ін. Епічні твори присвячені визвольній тематиці, в них оспівуються лицарство і героїзм, братство і вірність православ'ю.
Знову потребу вищої школи в Україні підняв Петро Могила, об'єднавши в 1632 р. школу Києво-Печерської лаври з братською школою і створивши навчальний заклад, який стали називати Києво-Могилянським колегіумом, а пізніше, з 1694 р., Києво-Могилянською академією. Новий навчальний заклад мав за основу західноєвропейський зразок.
Києво-Могилянська академія була не лише освітнім, а й науковим центром. Професори, як свідчать нотатки лекцій Йосипа Горбацького в 1639-1640 рр. та Інокентія Гізеля в 1645-1647 рр. ("Підручник логіки" та "Загальний нарис філософії"), не обмежувались лише викладом концепцій, загальноприйнятих у тогочасній європейській науці, а ще самостійно розробляли проблеми логіки, психології та інших наук.
48. Особливості української художньої культури XIV – І пол. XVII ст
У XIV — XVI ст. споруджуються міста, зростає цехове виробництво, розвиваються різні види художньої творчості, ремесла, торгівля, пожвавлюються міжнародні, зокрема й мистецькі контакти. Княжі центри стають активними осередками різних форм культурного життя. В українському суспільстві ще з часів Київської Русі не пригасала жага до знань, до книги.
Центрами освіти були монастирі, єпархії, що дбали про розвиток письма, виходячи з потреб церкви.
У другій половині XV ст. Київ стає значним науковим осередком, про що свідчать численні твори з астрономії, медицини, фізики, логіки, які з'являються зусиллями перекладачів у Києві. Центр Київського князівства, він зберігав пріоритет у духовному єднанні слов'ян, цьому сприяли широкі торговельні зносини як із Сходом, так і з Заходом. У Києві діяли дві освічені громади — раббанітська та караїмська, що займалися перекладацькою діяльністю. Після нападу татар у 1482 р., коли дощенту було пограбовано усі святині міста, здавалося, що Київ більше не постане з руїн. Але невдовзі місто відродилося.
Українська література в XIV—XV ст. не мала сприятливих умов для свого розвитку, в наступні періоди на перший план виходить перекладна література, що пробуджувала патріотичні почуття у зв'язку із засиллям латинської культури. Полемічний запал виступів посилюється у збірках кінця XV — початку XVI ст.
Оригінальне письменство XIV ст. «перебувало в стані застою», це пояснюється характером компіляцій і наслідування, які спостерігаються у збірниках «Золотий ланцюг», «Ізмарагд», «Златоуст», «Толкова Палея», «Четы-Мінеї», що містили чимало світських елементів.
В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров власне, І.Федоров відновив занедбане книгодрукарство, який втік з Москви від переслідування реакційного духовенства у 60-х роках XVI ст. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, – одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, - переїхав у його маєток в м. Острозі.
Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства.
На XV — XVI ст. припадає розквіт українського епосу — дум, балад, історичних пісень. Думи — найвище художнє надбання народу, вони оспівали героїчну звитягу борців, етичні заповіти пращурів, трагічну і славетну долю рідної землі. Створені в гірку годину боротьби з турецько-татарськими загарбниками, з польським поневоленням, думи генетичне пов'язані із богатирським епосом Київської Русі.
49. Здобутки українського мистецтва XIV – І пол. XVII ст.
Українська професійна музика XIV-XVI ст. представлена церковними творами, вона стояла на засадах візантійської відправи, проте «чужий» для загалу спів поступово асимілювався з місцевою фольклорною традицією.
Наприкінці XVI ст. виникає «великий» розспів, позначений розвиненим пісенним мелодизмом. Процес секуляризації церковної музики визволив професійне музичне мистецтво з релігійних лабет. У XVII ст. знаменний розспів поступається місцем акапельному співу — сповненому емоційної наснаги партесному багатоголоссю, що увібрало і церковну, і світську тематику.
У XIV — XVI ст. склався розмаїтий музичний Інструментарій ударних (бубон, барабан, тулумбаси), духових (сурма, сопілка, флояра, трембіта, дуда, труби, бугай, коза, ріг), струнно-щипкових (кобза, бандура, тсрбан, тримба), а також скрипка, басоля, цимбали, ліра.
У XV — XVI ст. починає побутувати одна з ранніх форм музичного театру — вертепна драма. Є свідчення про театральні вистави, що розігрувалися в XV ст. на площах скоморохами та дотепними комедіантами. Театралізація обрядових і хороводних пісень («Маланка», «Весільне дійство», «Коза» та ін.) — це зародки майбутнього національного музичного театру. Проте вертеп, який увібрав, синтезував слово і наспів, інструментальну музику, акторську гру, сценографію, пантоміму, лялькову виставу, став тим національним грунтом, на якому зростав згодом театр.
Архітектура і будівництво XIV — XVI ст. підпорядковувалися завданням оборонної політики і були пов'язані з характером укріплення міст та стратегічно важливих осередків, де сходилися промені економіки і торгівлі. В цей період активно розвиваються міста, що стимулювало інженерно-архітектурну думку. Другою причиною, що прискорила містобудування, було введення магдебурзького права, яке зміцнювало самоврядування і відкривало простір для цехової організації ремісництва, поступово визволяючи їх від феодально-католицької деспотії.
50. Митці України XIV – І пол. XVII ст.
Велику роль у формуванні фундаменту національної свідомості відігравала полемічна література, спрямована проти соціальних та ідейних основ католицизму, унії, дій церковно-католицької ієрархії, дискримінації православних тощо. Українські полемісти надзвичайно високо цінували свободу совісті, вважаючи її найголовнішим набутком вільної людини.
Одним із полемістів того часу був І.Вишенський -запеклий противник католицтва, який негативно оцінював ідеї західноєвропейського Відродження, як і єзуїтські, так і контрреформаційні. У діалогах, памфлетах, посланнях та листах, писаних багатою слов'яноруською мовою з елементами народної, він заперечував і значущість вчення Арістотеля та Платона, сповідував ідеї раннього християнства. І. Вишенський намагався обмежити тогочасну освіту людини читанням Псалтиря, Часословця, Октоїха тощо.
Ю. Дрогобич-Котермак, який підтримував зв'язки з італійськими гуманістами, був першим українцем - автором друкованої книги. 1483 р. в Римі було надруковано його твір "Прогностична оцінка поточного 1483 року", у якому йшлося про завдання і роль літератури, письменника і вченого, можливості науки і людського розуму, розташування небесних тіл тощо.
Проникливим визнанням у любові до України стала поема "Роксоланія" С. Кленовича, у якій було оспівано красу та багатство рідної землі, зображено життя українського народу, відбито його звичаї та легенди. Спираючись на ідеї ренесансного гуманізму, С. Кленович убачав сенс людського життя саме в праці, необхідності активного земного самоствердження та самореалізації.
Секулярні тенденції Відродження в українському іконопису того часу відбилися в тому, що вітчизняні митці прагнули наблизити до людини образи Христа, Діви Марії, святих, "матеріалізувати" ідеал духовної краси. Гармонійне поєднання традицій давнього іконопису із впливами гуманістичного ренесансного мистецтва закарбували іконостаси Успенської та П'ятницької церков, що належать пензлям Ф. Сеньковича та М. Петрахновича, ікони П. Ратенського ("Богородиця" у Володимир-Волинському соборі і так звана "Петровська" ікона в Успенському соборі в Москві).
На зламі XVI - XVII ст. у сакральній та світській вокальній музиці одноголосся змінюється багатоголоссям - хоровим пар тес ним співом (співом за партіями), настанови якого викладалися у середніх і вищих школах (зокрема Києво-Могилянській академії). Розвиток партесного співу був пов'язаний із творчістю М. Дилецького. На грунті національної традиції та західноєвропейського досвіду він заклав основи теорії музики (в теоретичній праці "Мусикійська граматика") та нового жанру - партесного концерту.
51. Діячі української культури XIV – І пол. XVII ст. та їх роль в європейському та українському культурних просторах.
Велику роль у формуванні фундаменту національної свідомості відігравала полемічна література, спрямована проти соціальних та ідейних основ католицизму, унії, дій церковно-католицької ієрархії, дискримінації православних тощо. Українські полемісти надзвичайно високо цінували свободу совісті, вважаючи її найголовнішим набутком вільної людини.
Одним із полемістів того часу був І.Вишенський -запеклий противник католицтва, який негативно оцінював ідеї західноєвропейського Відродження, як і єзуїтські, так і контрреформаційні. У діалогах, памфлетах, посланнях та листах, писаних багатою слов'яноруською мовою з елементами народної, він заперечував і значущість вчення Арістотеля та Платона, сповідував ідеї раннього християнства. І. Вишенський намагався обмежити тогочасну освіту людини читанням Псалтиря, Часословця, Октоїха тощо.
Ю. Дрогобич-Котермак, який підтримував зв'язки з італійськими гуманістами, був першим українцем - автором друкованої книги. 1483 р. в Римі було надруковано його твір "Прогностична оцінка поточного 1483 року", у якому йшлося про завдання і роль літератури, письменника і вченого, можливості науки і людського розуму, розташування небесних тіл тощо.
Проникливим визнанням у любові до України стала поема "Роксоланія" С. Кленовича, у якій було оспівано красу та багатство рідної землі, зображено життя українського народу, відбито його звичаї та легенди. Спираючись на ідеї ренесансного гуманізму, С. Кленович убачав сенс людського життя саме в праці, необхідності активного земного самоствердження та самореалізації.
Секулярні тенденції Відродження в українському іконопису того часу відбилися в тому, що вітчизняні митці прагнули наблизити до людини образи Христа, Діви Марії, святих, "матеріалізувати" ідеал духовної краси. Гармонійне поєднання традицій давнього іконопису із впливами гуманістичного ренесансного мистецтва закарбували іконостаси Успенської та П'ятницької церков, що належать пензлям Ф. Сеньковича та М. Петрахновича, ікони П. Ратенського ("Богородиця" у Володимир-Волинському соборі і так звана "Петровська" ікона в Успенському соборі в Москві).
На зламі XVI - XVII ст. у сакральній та світській вокальній музиці одноголосся змінюється багатоголоссям - хоровим пар тес ним співом (співом за партіями), настанови якого викладалися у середніх і вищих школах (зокрема Києво-Могилянській академії). Розвиток партесного співу був пов'язаний із творчістю М. Дилецького. На грунті національної традиції та західноєвропейського досвіду він заклав основи теорії музики (в теоретичній праці "Мусикійська граматика") та нового жанру - партесного концерту.
52. Характеристика української культури 2 пол. XVII – XVIII ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 13